Діяльність системи дошкільних дитячих установ в українському селі другої половини 1940-х – першої половини 1950-х років

До початку жнив 1950 р. у 14 тис. колгоспах і радгоспах республіки (або у 40,8% їх загальної чисельності) не функціонували дитячі дошкільні заклади [1, с. 163]. Багато колгоспів намагалось обходитись без дитячих дошкільних закладів або створювали примітивні сезонні ясла. За час літніх сільськогосподарських робіт в УРСР у 1951 р сезонними дитячими установами було охоплено 386 тис. дітей дошкільного віку при плані 450 тисяч [2, с. 261].

Через відсутність дошкільних закладів жінки, зайняті на виробництві, просто не знали, куди подіти дітей після закінчення пологової відпустки, а в багатьох випадках чимало жінок на селі не використовували її повністю. Через матеріальну скруту та існуючі соціальні проблеми колгоспниці змушені були залишати дітей без догляду і йти працювати. Це позначалось на фізичному здоров'ї дітей, їх вихованні тощо.

Про проблеми, влаштування дітей, з якими стикалися колгоспниці в перші повоєнні роки, свідчать безліч прикладів. Зі слів жительки с. Кудрявцево Братського району: «Дітей не було куди діти, ясла не працювали, а йти на поле сапати буряки треба, ось і мусила залишати дитину без нагляду, прив'яжу ногу мотузкою до ніжки ліжка, щоб не трапилось чогось лихого і в поле».

Розповідає інша жінка того ж села: «Покладу в дідову шапку гусячу крашанку, посаджу на неї дитину, кажу сиди, не сходь з гнізда, а то гусенятко не вилупиться, а сама в поле, і цілий день душа не на місці, думаю, чи ще висиджує, чи не дай Бог що трапилось. Прибіжу з роботи, а моя дитинка ходить по подвір'ю з паличкою і б'є нанизані на тин горщики, я її обнімаю і плачу, і сама не знаю чому, чи горщики шкода, чи так про все наболіле…» [5, с. 107-108].

Недостатня укомплектованість, низька відвідуваність і висока захворюваність були поширеним явищем у дошкільних установах у Станіславській, Ворошиловградській, Дніпропетровській, Запорізькій, Херсонській та Одеській областях [3, с. 137].

У дошкільних закладах процес навчання і виховання забезпечували, як правило, працівники з низькою освітньою підготовкою, а нерідко навіть і без неї. В січні 1955 р. уряд України своєю постановою зобов'язував керівників господарств виділяти кращих трудівників для роботи в сільських яслах і садках [7, арк. 50]. Однак у більшості господарств на посади вихователів призначали людей непідготовлених або похилого віку. Так, у колгоспі ім. Леніна с. Ківшовата Таращанського району та колгоспі «Дружба» с. Волиця Васильківського району Київської області вихователями працювали люди без освіти, старі та хворі [8, арк. 34].

Керівники господарств часто через проблеми із забезпеченням житлом уникали запрошень молодих спеціалістів-педагогів і призначали на посади працівників без погоджень з відділами народної освіти. Це позначалося на якості підготовки і вихованні дітей, відтак, вони переступали поріг школи, маючи низький рівень освітніх характеристик.

Завдяки здійсненим заходам у республіці дещо збільшилась кількість дитячих дошкільних установ постійного та сезонного функціонування. На середину 5 0-х рр. діяло 3364 дитячих садки всіх відомств з контингентом 181,5 тис. дітей, зокрема, 1429 дитячих садків системи Міністерства освіти, якими було охоплено 73,3 тис. дітей [9, арк. 5].

За 1946-1954 рр. мережа дитячих садків, які були на бюджеті органів охорони здоров'я УРСР (без Кримської області), збільшилась у сільській місцевості на 7,2 тис. місць, а загалом мережа дитячих ясел на селі за 10 років виросла на 15,7 тис. місць.

Протягом 1950-1953 рр. в Україні було побудовано різними міністерствами і відомствами 295 спеціалізованих приміщень за типовими проектам на 24,5 тис. місць, але абсолютна більшість з них споруджена в містах [9, арк. 153]. На середину 50-х рр. мережа дитячих ясел за кількістю місць складала 87,5% від рівня 1940 р. Правда, на селі цей показник був вищий, ніж довоєнний [7, арк. 122].

Питання сільських дошкільних установ загалом мало цікавило владу. Так, у Запорізькій області протягом 1950-1955 рр. під дитячий садок було виділено лише одне приміщення на 25 місць, а у Дніпропетровській області не було виділено жодного. Переважна більшість колгоспних ясел продовжувала перебувати у непристосованих приміщеннях. Але й вони не охоплювала всіх дітей і в більшості не відповідали вимогам виховної установи.

За планом 1956 р. у колгоспах республіки мало бути охоплено дошкільними установами 1 млн. 500 тис. дітей, а було охоплено близько 1 млн., тобто 70% до плану. Жодна з областей України не виконала плану. Особливо незадовільним був стан у Дрогобицькій, Станіславській, Львівській, Ворошиловградській, Миколаївській областях, де план було виконано лише на 4760%.

Слабкою залишалася матеріальна база колгоспних ясел. Під час обстеження виявилось, що дитячі ясла бідно умебльовані, гостро не вистачало посуду, білизни тощо. В абсолютній більшості колгоспних ясел, через відсутність ліжок, діти не відпочивали вдень або спали по двоє та троє на одному ліжку, витирались одним рушником, спали без подушок і білизни [3, с. 138].За незначним винятком дошкільні установи не були обладнані твердим і м'яким інвентарем, посудом. Так, у колгоспі «Червона Україна» Херсонського сільського району в 1950 р. на 45 дітей мали лише 2 ліжка, 10 ложок, 7 кухлів, м'який інвентар зовсім відсутній. Загалом дитячі установи області твердим і м'яким інвентарем були забезпечені на 50%.

Так, наприклад, в яслах колгоспу ім. Петровського Веселинівського району Миколаївської області діти спали прямо на земляній долівці. Лозові меблі, які виготовлялися Херсонській області, були непристосовані для дитячих установ, так як швидко приходили в непридатність [5, с. 109].

Проблеми в колгоспних яслах були, на жаль, не тільки з обладнанням, але і з забезпеченням продуктами харчування. Відзначалися великі перебої в постачанні молочними продуктами, особливо вершковим маслом, молоком, а також фруктами. Інколи із таким невеликим продуктовим кошиком були проблеми. Але селяни, батьки і діти чекали чогось кращого, надіючись на гарну долю для своїх дітей.

Отже, підсумовуючи вищесказане, можна зробити висновки, що у більшості колгоспів питанню дошкільних дитячих установ не приділялось достатньої уваги. А нерозвиненість соціальної інфраструктури села позбавляло сільських трудівників гідних умов життя. Формула «діти наше майбутнє» повинна реально і щоденно втілюватись у життя, але в дійсності все було по-іншому.