Маловідомі джерела у вивченні шляхетського походження родини Доманицьких (відомості з гербовників та розпису поколінь)

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 94(477) (092):929.5

Маловідомі джерела у вивченні шляхетського походження родини Доманицьких (відомості з гербовників та розпису поколінь)

Ольга Комарова

У статті висвітлені новознайдені автором писемні джерела щодо шляхетського походження відомого українського священицького роду Доманицьких. Вперше в українській історіографії проаналізовані особливості розпису поколінь за назвою «Родовід прізвища Доманицьких» (1901) авторства відомого історика, текстолога, літературознавця, кооператора і видавця Василя Миколайовича Дома- ницького (1877-1910). Досліджена інформація новознайденого документу проаналізована та доповнена даними з польських гербовників ХІХ ст., які підтверджують шляхетське походження родини і розкривають нові деталі про невідомих дотепер далеких предків Доманицьких. Поколінний розпис, що вийшов друком на початку ХХ ст. у Києві, зберігається нині у фондах Російської національної бібліотеки в м. Санкт-Петербург. Донедавна джерело залишалося невідомим для дослідників життя та діяльності представників знаменитої родини.

Ключові слова: Василь Доманицький, родовід, розпис поколінь, генеалогічне дерево, польські гербовники, історичне джерело, шляхетне походження, священицька родина.

Ольга Комарова. Малоизвестные источники в изучении благородного происхождения рода Доманицких (сведения с гербовники и описи поколений).

В статье освещены новонайденные автором письменные источники о благородном происхождении известного украинского священнического рода Доманицких. Впервые в украинской историографии проанализированы особенности описей поколений под названием «Родословная фамилии Доманицких» (1901), которую составил известный историк, текстолог, литературовед, кооператор и издатель Василий Николаевич Доманицкий (1877-1910). Исследованная информация новообретенного документа дополнена данными из польских гербовников XIX в., которые подтверждают благородное происхождение семьи и раскрывают новые детали о неизвестных до сих пор далеких предков Доманицких. Опись поколений, изданная Киеве в начале ХХ в., хранится ныне в фондах Российской национальной библиотеки в г. Санкт-Петербург. До недавнего времени источник оставался неизвестным для исследователей жизни и деятельности представителей знаменитой семьи.

Ключевые слова: Василий Доманицкий, родословная, опись поколений, генеалогическое дерево, польские гербовники, исторический источник, благородное происхождение, священническая семья.

Olga Komarova. In the study of the Domanytskyi family's noble origin (information from the armorial and family tree). Restoration of the portraits of famous Ukrainian families will allow to recreate the role of the key characters of the Ukrainian national revival events of the 18-th - the first decades of the 20-th century. The history of the Ukrainian descendants of preferred groups, that inherited the noble origin, sheds light on social transformations. The noble families' genealogy belongs to the circle of complex research problems. The mobility of nobles caused errors in the act records. The inadequate translations of the documents gave rise to problems of research of the Domanytskyi family origin.

Badly preserved documents, deliberate concealment of noble origin by the family members during the Soviet repressions period hinder the research of the Domanytskyi family history. To explore the problem it's important to draw information from the extant Polish Nobility Armorial by S. Uruski and P. Nalech-Malachowski and information from the «Domanytskyi surname pedigree (“Rodovid”)». In 1901, the family tree of Domanytskyi family written by V. Domanytskyi was published in Kyiv. Today it is kept in the collections of the Russian National Library and, until recently, remained unknown to the other specialists on this issue.

To introduce the unexplored sources concerning Domanytskyi family genealogy into scientific circulation. The tasks aimed at achieving this goal are to find out the history and circumstances of the creation of «Rodovid» by V. Domanytskyi; to cover features of the genealogical publication, show its relationship to the published Polish Nobility Armorial; to find out the possibility of using these genealogical documents to open the other aspects related to matters of heraldry.

The study of «Rodovid» and comparison of its reference information with the publication «Rodzina Herbarz Szlachty Polskiej» (Vol. 3, 1906) allowed to deny the assumption that the family belongs to the so called «Pan (Mr.) from Domanovo» coat of arms, the mythic fiction of the anthropologists and ethnographers. There is a record in Polish Armorial and in the statement of city books of Bratslav province stating that the family belonged to «Liubich» (Lubicz) coat of arms. There is reason to believe that the family belonged to the privileged class - the gentry s class, which enjoyed special rights, but formally the privileges were lost after the II-d Lithuanian Statute adoption.

Key words: Vasyl Domanytskyi families' genealogy, family tree, polish gentry, historical source, noble origin, priestly family.

Українська історична наука потребує детальної реконструкції портретів відомих родин, представники яких були ключовими постатями подій періоду українського національного відродження кінця XVIII - перших десятиліть ХХ ст. Історія українських спадкоємців привілейованих груп населення Великого князівства Литовського, які невдовзі ввійшли до польської шляхти, проливає світло на соціальні трансформації, які відбувалися на теренах українських земель впродовж кількох століть. Генеалогія знатних родин через їх територіальну мобільність належить до кола складних дослідницьких проблем. Часті переїзди шляхтичів створили певні неточності у прізвищах та іменах внаслідок неадекватних перекладів у зв'язку з веденням діловодства паралельно руською і польською мовами. Лише прізвище Доманицьких має більше трьох варіацій у польській транслітерації.

Поганий стан збереженості актових документів в архівосховищах та свідоме приховування або знищення документів про знатне походження предків у радянський період теж стають на заваді відновлення історії відомих родин. Тому для достовірного дослідження походження родини Доманицьких було важливо залучити відомості зі збережених гербовників польської шляхти Северина Урускі¹ та Пьотра Налеч-Малаховського² для співставлення з інформацією «Родоводу прізвища Доманицьких» (1901) (далі «Родовід» - О. К.)³. Цей генеалогічний поколінний розпис зберігається нині у фондах Російської національної бібліотеки м. Санкт-Петербургу і донедавна залишався невідомим для інших фахівців цього питання⁴.

Проблема є актуальною, адже опрацьовані автором генеалогічні джерела суттєво доповнюють і подекуди спростовують висновки попередніх досліджень походження родини О. Дучимінської⁵, В. Качкана⁶, Н. Токар⁷, Л. Кузьменко⁸, А. Болабольченка⁹, В. Мицика¹⁰, В. Поліщука¹¹, О. Рутковської¹² та ін. Для відтворення чинників міграції дрібних шляхтичів Доманицьких з територій Волині на Київщину у сер. XVII ст. автором розглянуті та монографії сучасних українських¹³ та зарубіжних дослідників¹⁴, присвячені, адміністративному устрою, соціальному та релігійному життю шляхти Київщини, Волині і Брацлавщини досліджуваного періоду.

Введення в науковий обіг недосліджених джерел, що стосуються генеалогії родини Доманицьких. Для досягнення мети автор поставив такі завдання: з'ясувати історію та обставини створення «Родоводу» В. Доманицького; висвітлити особливості генеалогічного видання, показати його зв'язок з опублікованими гербовниками польської шляхти; з'ясувати можливості використання цього комплексу генеалогічних документів для розкриття інших аспектів, суміжних з питаннями геральдики.

У кінці XVI ст. населення північних та західних земель колишньої Литовської держави почали все більше приваблювати українські землі Наддніпрянщини. Життя на пограниччі з Брацлавщиною та Київщиною диктувало певну невизначеність адміністративно-територіального устрою¹⁵. Рядова шляхта, позбувшись тягаря військової повинності, відчула суттєве матеріальне полегшення, але водночас непомітно втрачала зв'язок із територіями, до яких була прикріплена¹⁶.

На прикладі Доманицьких бачимо, як вони у цей період переходять з військового стану у духовенство¹⁷. На рубежі XVII-XVIII ст. уніатська церква поступово утвердилася та теренах Волині, Полісся, Галичини, Київщини та Поділля¹⁸. Унія посприяла значному переселенню жителів тогочасних білоруських земель до південних воєводств¹⁹. У «Актах Південно-Західної Росії» (далі -

АЮЗР) зазначено, що серед переселенців Наддніпрянщини було чимало корінних польських панів з воєводств та білоруської (руської) шляхти. На 1765 р. слобода Колодисте, майбутня колиска священицького роду Доманицьких, належала польському пану Александру Валецькому за правом, наданим звенигородським старостою Солтикою. Поселення нараховувало 46 слобожан²⁰. У 1797 р. за новим адміністративним поділом²¹ її землі відійшло до Звенигородського повіту Київської губернії.

У Речі Посполитій православ'я називали «руською вірою». На думку історика Г. Літвіна, на польських землях віросповідання ідентифікувалося з національною належністю²². Хоча Доманицьких вважали давнім православним родом, тривалий час його представники були уніатами (до другої половини XVIII ст.). Пізніше перейшли у православ'я і сформували потужну священицьку династію на Звенигородщині у Київській губернії. Цей перехід позначений і в поясненнях автора «Родоводу», який характеризує не лише місце проживання того чи іншого родича, його майновий стан, а також і духовну приналежність (уніат чи православний)²³.

Напередодні розпаду Речі Посполитої не утворилося жодної легальної структури, яка б визначала статус убогої гербової шляхти. Статус цього прошарку населення захопленої частини Білорусії після першого поділу Польщі не був сприйнятий російським дворянством. Невдовзі, у 1772 р., вийшов наказ подати до губернських центрів документи про своє шляхетське походження, але ця кампанія видалася нездійсненною через брак необхідних документів²⁴. Впродовж 1801-1803 рр. у Київській, Волинській та Подільських губерніях відбулася наступна легітимаційна акція підтвердження титулованого походження. За урядовими даними, на цих теренах мешкало 265 тис. шляхти, але лише 40% подали до зібрань докази свого походження. Тільки 22,6% звернень були розглянуті²⁵. Така статистика пояснює відсутність відомостей про шляхетське походження досліджуваної родини у багатьох дворянських довідкових виданнях часів Російської імперії. В. Доманицький дослідив, що один із його предків, Петро Григорович Доманицький, працівник земського суду Радомишля, забрав документи про шляхетське походження в інших родичів, підкріпив їх записами з польських гербовників і добився дворянського визнання лише для себе та брата Івана²⁶.

«Родовід прізвища Доманицьких» - це аркуш з поколінною генеалогічною таблицею та коротким коментарем-поясненням автора, В. Доманицького. Генеалогічне дерево надруковане в друкарні Петра Барського у Києві, дозволене до друку цензурою від 2 березня 1901 р. Інші вихідні дані та інформація про тираж видання відсутні. Загалом у «Родоводі» наведена коротка довідка про п'ятдесят вісім представників родини - розписано вісім поколінь до 1901 р. включно²⁷.

Генеалогічний документ впорядкований В. Доманицьким впродовж його навчання на історико-філологічному факультеті Київського університету Св. Володимира²⁸. Про це свідчить час публікації джерела - 1901 р. Зважаючи, що його науковим наставником був засновник київської школи істориків В. Антонович, молодий дослідник не дарма зацікавився дослідженням свого родоводу. Для його детального відтворення він залучив неабиякий пласт актових церковних джерел Київської православної консисторії та згадки про походження родини, виписані з нині втрачених гродських книгах Брацлавського воєводства.

В Інституті рукопису Національної бібліотеки України імені В. Вернадсь- кого (далі - ІР НБУВ) у Ф. ІІІ зберігається рукописна копія-виписка із гродських книг Брацлавського воєводства перекладу з польської на російську мову Климентія Козубського²⁹. Зважаючи на те, що два аркуші документу на чверть пошкоджені, відтворення поколінного розпису сучасними дослідниками було б фрагментарним і неточним. Це, на наш погляд, і пояснює відсутність спроб дослідників заглиблення в генеалогію родини Доманицьких нашими сучасниками. Співставлення тексту виписки В. Доманицького із поясненням до генеалогічної таблиці «Родоводу»³⁰ дає підстави стверджувати, що автор готував поколінний розпис на основі знайденої інформації у гродській книзі - тексти майже ідентичні. За словами відомого дослідника і фахівця з проблематики джерел Брацлавського воєводства М. Крикуна, більшість гродських книг не дійшло до нашого часу³¹. По суті, якби «Родовід» надалі залишався у «тіні історії», то відтворення генеалогії Доманицьких залишалося б із значними похибками. Їх припустилися О. Дучиміська³² та О. Рутковська³³, інші науковці сприйняли ці розвідки за дійсність, не звіряючи дані за архівними документами.

Вивчення «Родоводу» і співставлення його довідкової інформації з виданням «Rodzina Herbarz Szlachty Polskiej» (Т. 3, 1906)³⁴ дозволило спростувати приналежність родини до т. зв. гербу «Пан з Доманова», міфічної вигадки, розповсюдженої етнографами і краєзнавцями, яка немає під собою джерельного підґрунтя. У польських гербовниках³⁵ та у виписці з гродських книг Брацлавського воєводства³⁶ зазначено, що родина належала до герба «Любіч» (Lubicz). Втім, приписка «пан» у спогадах О. Дучимінської, записаних зі слів Вік. Дома- ницького, дає підстави стверджувати, що родина належала до привілейованого стану Речі Посполитої - шляхетського прошарку, який користувався особливим правом, але формально втратив його після ІІ Литовського статуту³⁷.

В. Доманицький закінчив свій родовід найдавнішим предком Фомою: «Фома (на поч. XVII ст.) в Доманові, жив у воєводстві Люблінському, а потім - Волинському. Одружений на Анні Шулимовській»³⁸. Якщо порівняти цю згадку з інформацією зі «Списка дворян Київської губернії» (1906), дізнаємося про ім'я батька Фоми Доманицького - Бернард³⁹. Його онук, син Фоми, Севастьян мав сестру Анастасію та брата Івана. Перебував у Волинському воєводстві, у шлюбі з Катериною Ольшанською мав двоє дітей: Василія (Базилія) і Яцентія⁴⁰. Василій одружився на Софії Попроцькій у 1690 р. У шлюбі народилися діти: Микола, Іван, Агафія (Гапка) та Яків (1716-1811)⁴¹. Саме Яків та Микола Васильовичі Доманицькі переїхали в с. Колодисте Звенигородського повіту⁴². Яків Васильович Доманицький (1716-1811) став першим парохом с. Колодистого. За версією автора «Родоводу», він перейшов сюди перед 1774 р. з сусіднього с. Єлисаветка після переходу в православну віру, адже раніше був уніатським священником. Одружився з Анною Наливайко і мав у шлюбі 6 дітей: Фому, Ігнатія, Маркіана, Маріанну, Івана, Григорія⁴³. Серед них о. Маркіан (1781-1844) - рідний прадідусь Василя Доманицького⁴⁴.

О. Дучимінська, авторка книги про Вік. Доманицького, інтерпретує появу Доманицьких на території Київщини по-іншому. За її версією, в кінці XVII ст. один із предків студіював в Острозькій академії на Волині. Тоді ж родина зазнала політичних утисків та втратила свої «посілости» - лицарський стан змінила на священство⁴⁵. Близько 1750 р. його онук, уніатський священик, «втікаючи очевидно від репресій», з'явився на Київщині, спільно з родиною перейшов у православ'я та оселився в Колодистому⁴⁶.

Якщо порівняти інформацію з метричними книгами с. Колодистого Звенигородського повіту Київської губернії, які зберігаються у ф. 931, оп. 1. Державного архіву Черкаської області (далі - ДАЧО)⁴⁷, можна виявити такі особливості викладу матеріалу В. Доманицьким у праці: автор не вносив у дерево померлих малолітніх дітей, більший акцент історик робив на гілці своїх близьких родичів. Тому використання «Родоводу» буде ефективним тільки разом із метричними та кліровими книгами Держоблархівів міст Черкас, Хмельницького та інших архівосховищ, довідкових видань про дворян⁴⁸ та єпархії⁴⁹ тощо.

Отож, анексія литовсько-руських земель Речі Посполитої Російською імперією у ІІ пол. XVIII ст. створила складність асимілювання польської шляхти для російської дворянської традиції. Це призвело до забуття історичної значимості багатьох шляхетних родів, нащадки яких згодом стали яскравими представниками українського національного відродження. «Родовід прізвища Доманицьких» тривалий час не був оцінений фахівцями, які у своїх розвідках здійснювали науковий аналіз та реконструкцію духовної, наукової, видавничої та громадської діяльності, визначення ролі та місця представників цієї родини.

Детальне вивчення джерела дозволило значно розширити уявлення про походження священицької родини. Друкований аркуш з генеалогічним деревом та коротким розписом поколінь є своєрідною матрицею, яка дозволила пов'язати знайдену інформацію про членів родини у метричних та клірових книгах, інших документах особового походження фондів кількох архівних установ України, польських гербовниках та книг дворян Російської імперії. Завдяки цьому автор вбачає перспективи більш глибокого дослідження діяльністі родини та тлі суспільних процесів, не лише впродовж XVIII - І пол. XX ст., а й значно раніше. Розглянуті джерела є досить цінними для сучасних нащадків родини Доманиць- ких, які можуть прослідкувати своє коріння аж до глибини XVII ст. Це добре прослідковується на прикладі родини Доманицьких-Джуринських, які нині проживають у м. Тульчин Вінницької області⁵⁰.

доманицький родовід гербовник шляхетський

Примітки

1. Uruski S. Rodzina. Herbarz szlachty polskiej. T. 3. Warszawa : Gebethner i Wolff, 1906. 400 s.