Феномен галицького боярства і його стосунки з князями

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 94:316.343 (477) «11/13»

ФЕНОМЕН ГАЛИЦЬКОГО БОЯРСТВА І ЙОГО СТОСУНКИ З КНЯЗЯМИ

Л. Войтович

Дослідники вже давно звернули увагу на одну особливість внутрішнього розвитку Галицько-Волинської держави: постійні напружені конфлікти між правителями і галицьким боярством (з яким поступово зливалося волинське боярство, на початках лояльне до своїх князів1) і втягнення в орбіту цих конфліктів зовнішніх сил. Відзначаючи відмінність галицького боярства від боярства інших земель Русі2, аж до підкреслення його як феномена3 з наявністю окремих політичних угрупувань («партій»)4, дослідники не знаходили цим фактам пояснень. Була звернена увага на участь галицького боярства в торговельних операціях5, впливи на галицьке боярство угорської та польської еліт6 та прагнення керувати населенням краю у власних інтересах7.

У поглядах на феномен галицького боярства постійно відбивалися пануючі ідеологічні та методологічні концепції. Так, Михайло Владимирський- Буданов вважав, що галицьке боярство не знало станових привілеїв, входило до складу общини і як її представники - до боярської думи8. Відродження цих поглядів на бояр як на лідерів місцевих общин у пізніших працях Івана Фроя- нова, Андрія Дворніченка9, Олександра Майорова10 відбувалося в умовах гострої дискусії із пануючим від часів Бориса Грекова11 поглядів на бояр як жорстоких феодалів, експлуататорів і грабіжників міського та сільського населення, з яким вони знаходилися в стані постійного антагонізму12. В колі цих поглядів можна виділити зауваження Андрія Савича щодо наявності у галицьких бояр спадкових земельних володінь та вплив на них польського та угорського прошарку населення13, Володимира Пашуто - стосовно перерозподілу земель на користь служилого боярства14 та Ярослава Ісаєвича, який могутність галицького боярства пов'язав не тільки з різноманітністю їх прибутків (розвинуте сільське господарство, солеварні промисли, торгівля), а й з політикою династії Ростиславичів, які, прийшовши в землю, де раніше не мали опори, роздавали маєтки місцевій еліті, щоб здобути її прихильність, тим самим даючи її змогу протидіяти спробам зміцнення князівської влади, маючи перед собою взірець законодавчого обмеження королівської влади і гарантії прав нобілітету сусідньої Угорщини згідно із «Золотою буллою» короля Андрія І15.

Певний відгомін старої дискусії стосовно галицького боярства відбитий і в новіших дослідженнях багатьох істориків, зокрема Романа Процака16, Сергія Пашина17, Олександра Головка18, Андрія Петрика19, Олега Мазура20, Василя Рудого21, Мирослава Волощука22, Петра Стефановича23, Віталія Нагірного24 та Адріана Юсуповича25.

Більшість всіх досліджень, однак, залишають в стороні або на маргінесі проблеми особливостей саме галицького боярства, які відрізняли його від боярства інших земель. Окрім того, з'явилася мода стидливо не згадувати про таке явище як феодалізм, вважаючи, що якщо він десь і був, то аж ніяк не в руських землях.

Але і улюблена для багатьох російських дослідників теза про особливий розвиток суспільства на Русі, відмінний не тільки від Західної Європи, Скандинавії та Візантії, а й слов'янських та тюркських сусідів, аж ніяк не розкриває особливостей розвитку суспільства на Русі і, зокрема, в Галицькій та волинській землях. Навіть найближча до «відмінної моделі» версія общинного розвитку Михайла Дяконова, Ігоря Фроянова та їх послідовників не пояснює, як і за рахунок яких ресурсів формувалося князівське військо, здатне на рівних простистояти і навіть перемагати лицарські війська угорських та чеських королів, польських і німецьких князів. А для цього єдиною умовою мусила бути наявність однакового рівня озброєння, бойового вишколу, структури та організації. Погано озброєні та навчені контигенти кельтських і германських племен не втримували польової битви з римськими легіонами, хоча й переважали їх чисельністю. Так само було і у багатьох інших ситуаціях впродовж історії розвитку європейської цивілізації.

Озброєння повноцінного кінного воїна вже за часів Карла Великого (768814) складало вартість адекватну вартості 45 корів (кольчужні доспіхи - 12, шолом - 6, меч з піхвами - 7, поножі - 6, спис і щит - 2, бойовий кінь - 12)26. До ХІІІ ст. озброєння ускладнювалося, особливо доспіхи, а їх вартість постійно зростала27.

Впевнено можна припускати, що до початку ХІІІ ст. вартість спорядження кінного лицаря зросла щонайменше втричі. Варто взяти до уваги, що крім бойового коня (destriery), здатного нести на собі власні доспіхи та лицаря з повним озброєнням, важкий кіннотник мусив мати ще коня для маршу (roncin) та коня для перевезення обладунку (сошгееге).

На Русі вартість озброєння, безперечно, була більшою. До XV ст., коли були сконструйовані повітродувні міхи з водяним приводом, температура плавлення заліза 1539° С була недосяжною. Тому для виплавлення сталі використовували болотяну руду, яку легше було обпалювати в деревному вугіллі, отримуючи губчатий злиток - крицю. Крім сталі, вона мала також спалені шлаки, які усували тривалим куванням. Виготовлені таким способом штаби служили заготовкою для меча. Але щоб меч не щербився і мало затуплявся, такі штаби мусили мати якіснішу сталь з незначною часткою ванадію. Як показують археологічні матеріали, подібну сталь можна було отримати тільки зі шведської або рейнської болотної руди. І на шведських землях подібної руди було мало, але місцеві майстри опанували, як показують сучасні експерименти, спеціальну технологію, яка дозволяла змішувати метал гіршої якості з кращим для мінімізації недоліків першого. Ковальським способом готували штабу з кількох прутків, кожен з яких сам по собі був виготовлений з кількох загартованих менших прутків або шматків дроту, розміщених між прутками чи дротом з негартованої сталі. Гартування, внаслідок якого отримували клинок з м'якого металу (мало вуглецевої сталі) і периферійну частину меча з сталі з більшим вмістом вуглецю, що підвищувало її твердість, проводилося багаторазовим нагріванням у вогні на деревному вугіллі. Один кінець з прутків зварювався ковальським способом, а другий затискався у лещата. Зварений кінець скріплювався щипцями, після чого метал нагрівали до жовтого кольору і заготовка меча щільно скручувалася і проковувалася, що зварювало разом компоненти. Прутки на кожній стороні служили для заповнення спіральних пустот, які утворювалися при скрученні смужок. Два таких скручених прутків могли бути приварені до сторони третього, щоби створити центральну частину леза, в той час як ще одна смуга загартованої сталі з вмістом ванадію приварювалася вздовж всієї довжини майбутнього меча на кожну сторону і закручувалася навколо неї там, де повинен був бути ріжучий край. Після цього напильниками клинку надавали потрібної форми, а потім, у більшості випадків, здійснювали гартування та відпускання. Гартування проводилося швидким охолодженням у воді або олії, що робило метал твердим і крихким. Відпускання здійснювалося нагріванням металу до вибраної температури, визначеної за кольором нагрітого металу, після чого йому давали можливість повільного охолодження. Це зменшувало внутрішню напругу і крихкість, викликані гартуванням, і робило клинок гнучким. Лезо після цього звично гострили на спеціальних каменях і полірували28. Мечі були привозними, трофейними або виготовленими з імпортних штаб. Тому і знахідки їх такі рідкісні.

Не менш складною у виготовленні була кольчуга (найпростіша кольчуга довжиною 60-70 см, шириною в поясі біля 50 см, з короткими рукавами довжиною біля 25 см виготовлялася із 35-50 тис. кілець діаметром 6-12 мм із протягнутого сталевого дроту (одне кільце, зварене ковальським способом, з'єднувало чотири кільця на заклепках) і важила 5,5 - 6,5 кг29. До ХІІІ ст. стали одягати дві кольчуги(грубого і тонкого плетіння) з довгими рукавами, а також капюшонами або чіпляли до шолома бармицю, яка спадала на плечі і груди. Вага цього доспіху зросла до 10-12 кг30. Вага всього лицарського озброєння теж постійно зростала і на початок ХІІІ ст. складала щонайменше 25-27 кг31. Носіння важких доспіхів, навики користування зброєю, виснажливі марші верхи на коні вимагали постійних тренувань і вдосконалення майстерності, а також нормального висококалорійного харчування. Тому лицарська наука починалася ще у дитячому віці від 6-7 років32. На Русі теж не могло бути інакше раз її військо користувалося рівноцінною зброєю.

Отож, розмови про ополчення, чи то общинне чи земське, позбавлені сенсу. На початку ХІІІ ст. у такий спосіб могли набиратися тільки незначні стрілецькі контингенти, бійці яких не мали захисного озброєння та допоміжних служб в обозах і біля метальних машин. Міське ополчення ще могло використовуватися для оборони потужних міських укріплень.

На цей час на полях Європи воювали лише лицарські війська, створені на основі феодальної системи комплектування і вишколу33. З часів Карла Мартела (714-741) на передній план стала висуватися важка лицарська кавалерія з дружинників, озброєних і навчених власним коштом з наданих правителями бенефіцій - тимчасових земельних володінь, населення яких платило податок за користування землею власникам бенефіцій. Бенефіції надавалися на час несення служби, що було невигідно самим бенефіціарам, тому вони домоглися трансформації володінь на спадкові феоди, а також розширили свої доходи через надання різних банерів (зобов'язанням тяглого населення користуватися млинами чи іншими засобами власника феоду). Володіння феодами потрібно було кожен раз підтверджувати зі змінами як самого феодала при переході до спадкоємця, так і зі зміною сюзерена, який власне і надавав феод. При цьому присягою підтверджувалися зобов'язання служби (оммаж)34. Не маючи власного розвиненого адміністративного апарату, в т. ч. і для збору податків, сюзерени перекладали на своїх васалів - власників бенефіції та феодів - обов'язки збору платежів і мит, а також суди нижчої інстанції, зосереджуючи в одних руках військову, адміністративну, судову та фіскальну влади, що нерідко робило самих сюзеренів заручниками своїх васалів. Тим більше, що сюзерени покладали на них ще й обов'язки оборони територій своїх феодів шляхом зведення замків, куди ховалося також і сільське тягле населення35.

Зрозуміло, що однозначне визначення терміну феодалізм складне і досі залишається дискусійним36. Його можна визначити як систему відносин на основі феодів-ленів - земельних володінь або фіксованих доходів натрою чи грішми, які надходили з певних територій, наданих сюзеренами своїм васалам у тимчасове або спадкове володіння з правом інвеститури (тобто надання частини отриманих земель, у свою чергу, своїм васалам) за умови виконання служби, в першу чергу військової, на користь сюзерена.

Спроби піддати сумніву або заперечити існування феодальної системи взагалі, збудовані на казусах розмаїття землеволодіння в різних частинах Європи, а їх автори, переважно жінки, не враховують, що іншої системи комплектації та утримання війська в ті часи не існувало37.

Недоліки феодальної системи комплектування і вишколу намагалися компенсувати появою інституту сержантів (озброєних і підготованих коштом скарбниці лицарів, вихідців із інших верств населення з правом вислуги бенефіція чи феода, тобто того ж лицарства), або ж найманими контигентами кондотьєрів, які коштували надзвичайно дорого. Тому їх число було дуже обмеженим. Так, для походу до Фландрії у 1297 р. король Англії зміг набрати лише 895 воїнів38. Казково багата Візантія намагалася обійти цю систему шляхом якнайдовшого утримання територіальних фемних військ, підсилюючи їх найманими контигентами, але не змогла уникнути переходу до різновиду феодальної системи комплектації важкої кавалерії за династії Комнінів39 та майже повної заміни власного війська найманим, що змусило імперію важкою ціною уступок і відмови від активної політики купляти мирні паузи і завершилося повним вичерпанням ресурсів та її падінням40.

Руські князі взорувалися на Візантію, намагаючись утримувати дружини власним коштом, але чисельність таких дружин сягала ледве від кількох десятків до кількох сотень41, а залучення контигентів чорних клобуків (торків, берендеїв, печенігів, коїв та турпеїв) і половців, з якими розплачувалися військовою здобиччю, проблеми не вирішувало. Подібно до Комнінів, руські князі зважилися на роздачу бенефіціїв (на Русі вони називалися кормліннями), що влаштовувало загалом руське боярство, яке мандрувало з своїми князями з одного уділу на інший (часом навіть із Ростова до Києва). Але зовсім інша ситуація склалася у Новгородській та Галицькій землях, князі яких, через специфіку успадкування престолів, не претендували на Київ і не дробили свою територію. У Галицькій землі, навпаки, князь Володимирко Володаревич не тільки не роздробив свій

Звенигородський уділ, а зумів в одних руках зібрати ще й Перемишльський, Те- ребовельський, Галицький та Звенигород-Дністровський уділи і залишити їх єдиному синові Ярославу. Для місцевого боярства склалися чудові можливості трансформації своїх бенефіціїв на феоди (на Русі вони називалися отчинами - 'Л'чьствии42), а надання в управління значних територій, часто більших за удільні князівства сусідніх земель, зближення (а не протистояння) з бюргерством багатих торговельних міст, розташованих на міжнародних трактах (бурштиновий з Балтики по Віслі, Західному Бугу і Дністру та via regia з Києва на Галич-Пере- мишль-Краків-Прагу-Регенсбург-Трір), багаті поклади солі (основного консерванта харчових продуктів) та болотної руди, підняли рівень їх прибутків до значно більших розмірів, ніж у боярства сусідніх земель, яке, крім наданих бенефіції, могло розраховувати лише на рідку військову здобич. Тісний союз Галицького князівства з Угорським королівством, значна частина еліти якого була слов'янського походження, привів до зближення галицького боярства з угорським баронством та запозичення від останнього ідей поділу влади зі своїми сюзеренами, а також ставлення до останніх як до перших серед рівних. Це й визначило відмінність галицького боярства від боярства волинського, пов'язаного зі старшою гілкою Мономаховичів, яка боролася за Київ, і залежного повністю від успіхів чи невдач своїх князів.

Саме тому волинські редактори Галицько-Волинського літопису та їх інформатори так і не зрозуміли мотивацій дій галицьких бояр, виставляючи останніх підступними зрадниками, що підхопили багато істориків, не зауваживши різниці між волинським боярством, яке тримало надані князями бенефіції, та галицьким боярством, яке мало спадкові феоди і було переплетене з верхівкою бюргерства. Тільки в одному місці літопису у фрагменті розповіді про підхід у 1211 р. угорського війська, запрошеного боярами для заміни Ігоревичів на юного Данила Романовича, редактор виклав суть ідеології галицького боярства устами його лідера Володислава Кормильчича: «братье пошто смышллетесл не сии ли изби- ша 'Л'тци ваши и братью вашю а инЪи имение ваше разграбыша и дщери ваша даша за рабы ваша а 'Л'чьствии вашими владЪша инии пришелци то за гЬхъ ли хочете дшю свою положити»43. Але цей пасаж губиться в самому інформаційному повідомленні про бурхливі динамічні події. Тому негативна оцінка вже давно закріпилася за представниками галицького боярства44, перетворилася на стереотип, який далі автоматично тиражується навіть у найновіших дослідженнях45.

Можна стверджувати, що на Русі не тільки бояри, а й князі, проходили всі щабелі лицарської науки від пажів (детескі) через зброєносців (отроки) до лицарів (гриді, пізніше просто бояри), відповідну посвяту (оперізування поясом), брали участь у лицарських турнірах46. Боярство також було пов'язано з князями відповідними зобов'язаннями, скріпленими присягами47.

Але чи існують джерельні підтвердження висновків, що саме галицьке боярство володіло феодами, а не бенефіціями? Враховуючи об'єм та якість джерельної бази, навіть досить багато. Зокрема, лише в Галицькій землі археологи дослідили боярські замки, які відрізняються від князівських укріплень наявністю переважно двоповерхових будівель палацового типу, часто з господарським комплексом та храмами ротондами. Такі замки та укріплені садиби виявлені не тільки в княжих столицях Галичі48 чи Звенигороді (де вони розташовувалися на посадах або взагалі за містом)49, а й Судовій Вишні50 (де джерелами засвідчений двір боярина Пилипа, який готував замах на князя Данила51), на Чорнівському городищі52, у згадуваній у літописі Печері Домажировій53, П'ятничанах54, Нижанковичах55 та інших місцях56. Багато інших свідчень наявності феодів у галицьких бояр зібрано в дисертаційному дослідженні Андрія Петрика57.

Звичайно, проблема існування на Русі феодальної системи формування і вишколу військ залишається дискусійною58, але, заперечуючи її існування чи не звертаючи увагу на цю проблему, неможливо не тільки зрозуміти поведінку галицьких боярських угрупувань, а й пояснити звідки взялося військо, здатне на рівних вистояти у польовій битві проти європейських лицарських військ. боярський князь бюргерство еліта

У Галицькій землі боярство трансформувало свої бенефіції (кормління) у феоди (отчини) вже в середині ХІІ ст. і почало диктувати свої умови князю Ярославу Осмомислу, що вилилося навіть у самовільних діях проти волі князя боярського лідера Костянтина Сірославича, спалення коханки князя Насті з Чаргова та ув'язнення самого князя59. Прихід Романа Мстиславича з його візантійською програмою абсолютної князівської влади вилився у відверту війну боярства з князями, яка ледь не завершилася галицько-угорською унією, укладеною на зразок угорсько-хорватської унії. В цей період джерела зафіксували діяльність таких яскравих боярських лідерів як Ілля Щепанович60, Юрій Витанович61, Володис- лав Кормильчич62, Судислав63, Пилип64, Гліб Зеремійович65, Доброслав Судьїч66, Григорій Васильович67. Галицьке боярство не зупинилося перед таким нечува- ним злочином як страта князів у 1211 р.68, а окремі з яких, як Володислав Кор- мильчич, Доброслав Судьїч та Григорій Васильович, не тільки замахнулися на князівську монополію торгівлі сіллю чи князівське право інвеститури (роздачі ленів васалам), але й, скориставшись сприятливою ситуацією, самі спробували стати князями.

Волинське боярство довший час зберігало вірність своїм князям, не ідучи за прикладом галицьких сусідів, скоріше всього через дальше держання бенефіцій- кормлінь. Григорій Васильович, на початках як князівський міністеріал виходець з волинського боярства, а також неназваний з імені «державець Дорогичина», який не пустив князя в місто у 1241 р.69, були скоріше винятками в середовищі волинського боярства. Галицьке боярство за Лева Даниловича, схоже, отримало за угорським зразком документальне підтвердження на свої лени, що зберегла традиція підробки цих грамот70, характерна для Галицької землі і незнана на Волині. Цікаво, що ще у 1253 р. король Бела IV на прохання свого зятя князя Лева Даниловича надав словацькому нобілю Вітку, синові Мунташа, ліс по обидва береги р. Горнад поблизу Спішського Грушева71.

Перенесення столиці до Холму теж можна розглядати в контексті протистояння короля Данила з галицьким боярством. Через це і в часи короля Юрія Львовича, Андрія Юрійовича та Болеслава-Юрія Тройденовича двір частіше перебував у Володимирі, ніж у Львові. Болеслав-Юрій, а за ним і Любарт-Дмитро Гедимінович змушені були продовжити політику надань земельних ленів.

Любарт-Дмитро, уступаючи галицькому боярству, фактично передав у 1340 р. галицьку частину королівства Русі в управління боярському лідеру Дмитру Дедьку72. Тобто галицьке боярство отримало те, за що боролося з середини ХІІ ст. Польський король Казимир ІІІ, угорський король Людовик Анжуйський і поставлений ним галицьким князем Володислав Опольський продовжили практику роздачі земель, розбавляючи галицьке боярство сілезьким, польським та угорським лицарством73. До того часу лідерами серед міського бюргерства стали нащадки німецьких колоністів. Тріумф галицького боярства був коротким. В умовах довгої боротьби за спадщину Романовичів, у 1387 р., коли до Перемишля, Львова і Галича підійшли війська королеви Ядвіги та її мужа Владислава Ягай- ла, різноетнічний і різноконфесійний нобілітет та така ж бюргерська верхівка, добившись підтвердження своїх привілеїв, погодилися на включення галицької частини королівства Русі до складу Польщі74.

Література

1 Иванов П. А. Исторические судьбы Волынской земли до конца XV века. Одесса, 1895. С. 271-272. Зрозуміло, що волинське боярство утримували від активних антикнязівських виступів не сила і популярність Володимира Василько- вича (Линниченко І. Суспільні верстви Галицької Руси XIV-XV ст. Львів, 1899. С. 12-17), а інші чинники.

2 Клеванов А. История Юго-Западной Руси от ее начала до половины XIV вв. Москва, 1849; Петрушевич А. Пересмотр грамот князю Льву приписываемых // Галицкий исторический сборник. Вып. 2. Львов, 1854. С. 81-195; Szaraniewicz I. Rys wewn^trzych stosunkow Galiciji Wschodniej w drugiej polowie pi^tnastego wieku. Lwow, 1869; Филевич И.П. Борьба Польши и Литвы-Руси за Галицко-Владимир- ское наследие. Санкт-Петербург, 1890. С.182-183; Грушевський М. Галицьке боярство ХІІ-ХІІІ в. // Записки НТШ. Т. 20. Львів, 1897. С. 1-20.

3 Вишняков Е. И., Пичета В. Н. Русская история. Москва, 1908. С. 72-73; Любавский М. К. Лекции по древней русской истории до конца XVI в. Москва, 1915. С. 151-155; Филиппов А.Н. Учебник истории русского права. Пособие к лекциям. Ч. 1. Юрьев, 1915. С. 200-204.

4 Петров Н. И., Малышевский И. Н. Волынь. Исторические судьбы ЮгоЗападного края. Санкт-Петербург, 1888. С. 42-44; Кордуба М. Суспільні верстви та політичні партії в Галицькім князівстві до половини ХІІІ століття // Записки НТШ. Т. 31-32. Львів, 1899. С. 1-42; Катаев И. М. Даниил Романович Галицкий. Галицкая Русь в XIII-XIV вв. до присоединения к Польше. Москва, 1915.

5 Смирнов М. Судьбы Червонной или Галицкой Руси до соединения ее с Польшею (1387). Рассуждения. Санкт-Петербург, 1860. С. 2-117.

6 Пассек В. Б. Княжеская и докняжеская Русь // Чтения в Обществе истории и древностей Российских. Москва, 1870. Кн. 3. С. 25-79; Prochaska A. Lenna i manstwa na Rusi. Krakow, 1902.

7 Ключевский В.О. Боярская Дума в Древней Руси. Петроград, 1919. С. 68-69.

8 Владимирский-Буданов М. Ф. Обзор истории руського права. Петроград- Киев, 1915. С. 25-30, 61-63.

9 Див. : Фроянов И. Я., Дворниченко А. Ю. Города-государства Древней Руси. Москва, 1988.

10 Майоров А. В. Бояре и община Галича в событиях 50-70-х годов ХІІ в. // Вестник Санкт-Петербургского государственного ун-та. Серия 2. 1995. Вып. 4. С. 3-15; Его же. Бояре и община Юго-Западной Руси в событиях 1187-1190 гг. (к проблеме внутриобщинных отношений в домонгольский период) // Средневековая и новая Россия. Сб. научных статей к 60-летию проф. И. Я. Фроянова. Санкт-Петербург, 1996. С. 226-243; Его же. Об этапах развития внутриобщинных отношений в Древней Руси (на примере истории Юго-Западной Руси ХІ - начала ХІІІ вв. // Гуманитарное знание на пороге ХХІ века. Ижевск, 1997. С. 157158, 191-192; Его же. Борьба Даниила Романовича за галицкий стол с венграми в конце 20 - начале 30-х гг. ХІІІ в. Ч. 1 : Галицкая община и князь Даниил // Вестник Санкт-Петербургского государственного ун-та. Серия 2. 1999. Вып. 3. С. 3-14; Его же. Борьба Даниила Романовича за галицкий стол с венграми в конце 20 - начале 30-х гг. ХІІІ в. Ч. 2 : Галицкая община и королевич Андрей // Там же. 2000. Вып. 2. С. 3-17; Его же. Галицко-Волынская Русь. Очерки социальнополитических отношений в домонгольский период. Князь, бояре и городская община. Санкт-Петербург, 2001.

11 Греков Б. Д. Древнейшие судьбы Западной Украины // Греков Б. Д. Избранные труды. Т. 2. Москва, 1959. С. 478-488.

12 Див. : Мавродин В. В. О народных движениях в Галицко-Волынском княжестве ХІІ-ХІІІ вв. // Ученые записки ЛГУ. Серия исторических наук. Вып. 5. Ленинград, 1939. С. 15-35; Лихачев Д. С. Некоторые вопросы идеологии феодалов в литературе ХІ-ХІІІ веков // Труды Отдела древнерусской литературы. Т. 10. Москва-Ленинград, 1954. С. 76-91; Софроненко К.А. Общественно-политический строй Галицко-Волынской Руси ХІ-ХІІІ вв. Москва, 1955. 140 с.; Пашуто В. Т. Черты политического строя древней Руси // Древнерусское государство и его международное значение. Москва, 1965. С. 11-76; Тихомиров М. Н. Условное феодальное держание на Руси в ХІІ в. // Тихомиров М. Н. Древняя Русь. Москва, 1975. С. 233-240; Котляр М. Галицьке боярство протии князів Романовичів // Археологія. 1991. № 2. С. 85-92; Krupa K. Bojarzy w Haliczu (koniec XII - I pol. XIII w.) // Z dziejow sredniowiecznej Europy srodkowowschodniej. Zbior Studiow. Warszawa, 1998. S. 56-68.

13 Савич А. А. Борьба феодалов в Галицкой Руси // Ученые записки Московского государственного педагогического институту. Серия история. Т. 2. Вып. 2. Москва, 1937. С. 56-89.

14 Пашуто В. Т. Очерки по истории Галицко-Волынской Руси. Москва, 1950. С. 255.

15 Ісаєвич Я. Галицько-Волинська держава. Львів, 1999. С. 15.

16 Процак Р. Історія галицької смути. Ч. 2. Розвідка-есе з часів ХІІІ ст. (роки 1211-1222) в «Літописі руському» прочитана і наново інтерпретована. Івано- Франківськ, 1999. 24 с.

17 Пашин С. С. Галицкое боярство ХІІ-ХІП вв. // Вестник ЛГУ. Серия 2. 1985. Вып. 4. С. 15-21; Его же. Червонорусские акты XIV-XV вв. и грамоты князя Льва Даниловича. Тюмень, 1996; Его же. Генеалогический комментарий к копиям грамот Льва Даниловича // Исследования по русской истории. Сб. ст. к 65-летию проф. И. Я. Фроянова / Отв. ред. В. В. Пузанов. Санкт-Петербург-Ижевск, 2001. С.125-140.

18 Головко О. Б. Древняя Русь и Польша в политических взаимоотношениях Х - первой трети ХІІІ вв. Киев, 1988. С. 88-92; Його ж. Боярська «фронда» в Галичі // Пам'ять століть. 2002. № 5. С. 52-59; Його ж. Галицька держава Ростиславичів в історії Центрально-Східної Європи // Україна в Центрально-Східній Європі (з найдавніших часів до кінця XVIII ст.). Вип. 5. Київ, 2005. С. 87-131; Його ж. Корона Данила Галицького : Волинь і Галичина в державно-політичному розвитку Центрально-Східної Європи раннього та класичного середньовіччя. Київ, 2006; Його ж. Галицький період діяльності князя Мстислава Мстиславича Удатного // Україна в Центрально-Східній Європі (з найдавніших часів до кінця XVIII ст.). Вип. 7. Київ, 2007. С. 71-93; Його ж. Князь Володимирко Володаревич - перший володар об'єднаного Галицького князівства // Україна : культурна спадщина, національна свідомість, державність. Вип. 15 : Confraternitas. Ювілейний збірник на пошану Ярослава Ісаєвича. Львів, 2007. С. 90-97; Його ж. Війна за «галицьку спадщину» (1187-1189) // Княжа доба : історія і культура. Вип. 3. Львів, 2010. С. 116-132.

19 Петрик А. Боярські політичні угрупування та їх роль у процесі становлення Галицько-Волинської держави // Дрогобицький краєзнавчий збірник. Вип.4. Дрогобич, 2000. С. 60-64; Його ж. До історії боярських родин Кормильчичів, Доброславичів та Дядьковичів // Дрогобицький краєзнавчий збірник. Вип. 5. Дрогобич, 2001. С. 29-45; Його ж. До історії боярства та боярських родів Перемишльської землі // Дрогобицький краєзнавчий збірник. Вип. 6. Дрогобич, 2002. С. 105-117; Його ж. До питання становлення боярських родів у період княжіння династії Романовичів // Король Данило Романович і його місце в українській історії. Львів, 2003. С. 137-142; Його ж. Бояри та церква Галичини й Волині крізь призму літописних та археологічних досліджень // Дрогобицький краєзнавчий збірник. Вип. 7. С. 80-103; Його ж. Ідеологія галицького боярства та її вплив на трансформацію Галицько-Волинської держави // Дрогобицький краєзнавчий збірник. Вип. 8. Дрогобич, 2004. С. 46-58; Його ж. Угорська партія в контексті політичного розвитку Галицько-Волинської держави // Дрогобицький краєзнавчий збірник. Вип. 9. Дрогобич, 2005. С. 181-193.

20 Мазур О. Релікти авункулату і «кормильство» у князівських династіях Рюриковичів і П'ястовичів // Народознавчі зошити. № 3. Львів, 2001. С. 419421; Його ж. Володислав Кормильчич : Шлях до княжого столу // Дрогобицький краєзнавчий збірник. Вип. 6. 2002. С. 118-129; Його ж. «Demetrius Detko, provisor seu capitaneus terrae Russiae» (інститут «старійшини» у політичному житті Галицької землі другої чверті XIV ст.) // Семінарій «Княжі часи». Львів, 2002. С. 19-20.

21 Рудий В. Соціальна структура населення Перемиської землі в ІХ - середині XIV ст. // Записки НТШ. Т. 244. Львів, 2002. С. 247-257; Його ж. Інститут бояр і князів у Перемиській землі // Перемишль і Перемиська земля протягом віків. Вип. 3. Інституції. Львів, 2003. С. 60-65.

22 Волощук М. М. Обстоятельства казни в 1210 г. Игоревичей Черниговских : актуальные вопросы реконструкции русско-венгерских отношений начала XIII в. // Studia Slavica et Balcanica Petropolitana. Санкт-Петербург, 2007. №1-2. C. 105-112; Його ж. «Вокняжение» галицьке Володислава Кормильчича (12101214 рр., з перервами) : міфи та реальність // Вісник Прикарпатського університету. !сторія. Вип. 15. 2009. С. 38-48; Його ж. До питання про етнічне та соціальне походження Судислава (Бернатовича?) // Прикарпатський вісник НТШ. № 1(1). 2008. С. 127-145; Його ж. «Вокняжение» галицьке Володислава Кормильчича (12101214 рр., з перервами) : міфи і реальність // Acta Posoniensia. V. 10 : K zivotnemu jubileu Zuzany Sevcikovej. Bratislava, 2009. S. 99-113; Його ж. Доброслав Суддич : спроба біографічного нарису // Карпати : людина, етнос, цивілізація. Вип. 2. С. 20-31; Його ж. Судислав de genere ludan. Спроба генеалогічно-біографічної реконструкції // Записки НТШ. Т. 260, кн. 1. Львів, 2010. С. 257-273; Його ж. «Филя древле прегордыи» / Fila Supruniensis. Маловідомі сюжети з історії Галицької землі першої половини XIII століття // Україна : культурна спадщина, національна свідомість, державність. Вип. 20. С. 189-196.

23 Стефанович П. С. «Верность» в отношениях князя и дружины на Руси XII - XIII вв. // Древняя Русь. 2008. №1(31). С. 72-82; Его же. Отношения князя и знати в Галицком и Волынском княжествах до конца XII в. // Средневековая Русь / Отв. ред. А. А. Горский. Вып. 7. Москва, 2007. С. 120-220.

24 Nagirnyj W. Polityka zagraniczna ksi^stw ziem halickiej i wolynskiej w latach 1198(1199)-1264. Krakow, 2011.

25 Jusupovic A. Elity ziemi halickiej i wlodzimierskiej w czasach Romanowiczow (1205-1269). Studium prozopograficzne. Praca doktorska. Warszawa, 2010; Його ж. Причинки до просопографії еліти Галицької і Володимирської земель (12051263). Проблеми індивідуалізації постатей // Записки НТШ. Т. 260, кн. 1. Львів, 2010. С. 88-104; Ejusdem. Miroslaw-piastun i Miroslaw Halicki w przekazach Kroniki halicko-wolynskiej // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. Вип. 20. С. 769-783; Ejusdem. Wplyw halickiego otoczenia ksi^z^cego na «wladze» w pierwszej polowie XIII w., na przykladzie Sudyslawa // Княжа доба : історія і культура. Вип. 5. Львів, 2011. С. 145-162; Ejusdem. Elity ziemi halickiej i wolynskiej w czasach Romanowiczow (1205-1269). Warszawa, 2012.

26 Овсінський Ю. Карл Великий // Войтович Л., Козак Н., Овсінський Ю., Чорний М. Medium aevum : Середні віки. Львів, 2010. С. 79.

27 Див. : Kajzer L. Uzbroj enie i ubior rycerski w sredniowecznej Malopolsce w swiet- le zrodel ikonograficznych. Wroclaw, 1976; Nadolski A. Bron i stroj rycerstwa polskiego w sredniowiczu. Wroclaw, 1979; Flori J. Lessor de la chevalerie XI-XII siecles. Ceneve, 1986; Nowakowski A. Uzbrojenie srednioweczne w Polsce (na tle srodkowoeuropejskim). Torun, 1991; De Vries K. Medieval Military Technology. Peterborough, 1992; Barber R. The Knieght and the Chivalry. Woodbridge, 1995; Strick-land M. War and Chivalry. Cambridge, 1996; Kaeuper R. W. Thivalry and Violence in Medieval Europe. Oxfod, 2001; Rycerze. Historia i legenda / Red. naukowy K. B. Bouchard. Warszawa, 2010. S. 73-160.

28 Норманн А. В. Б. Средневековый воин. Вооружение времен Карла Великого и Крестовых походов. Москва, 2008. С. 28-29.

29 Кирпичников А. Н. Древнерусское оружие. Вып. 3. Доспех, комплекс боевых средств ІХ--ХІІІ вв. Ленинград, 1971. С. 13.

30 Его же. Военное дело на Руси в ХІІІ-XIV вв. Ленинград, 1978. С. 39.

31 Rycerze. Historia i legenda. S. 73.

32 Див. : Hollister C. W. The Military Organization of Normal England. Oxford, 1965; Prestwich J. O. The Place of War in Englich The Middle Ages: The English Experience. New Hawen, 1996; Reynolds S. Fiefs and Vassals : The Medieval Evidence Reinterpreted. Oxford, 1994; Collins R. Charlemagne. Toronto, 1998; Bieniak J. Polskie rycerstwo sredniowieczne. Krakow, 2002; Makitterick R. Charlemagne: The Formation of European Identity. Cambridge, 2008; Граветт К. Рыцари. История английского рыцарства 1200-1600. Москва, 2010.

33 Blackstone W. Commentaries on the Laws of England / Red. J. T.Coleridge. London, 1825. P. 44-58; Stephenson C. The Origins and Nature of the Taille // Revue belgue. T. 5. 1926. P. 801-870; Idem. The Origins and significance of Feudalism // American Historical revie. T. 46. 1941. P. 788-812; Idem. Medieval Feudalism. New York, 1942; Liberman D. The Provinse of Legislation Determined. Cambridge, 1989. P. 139-140.

34 Див. : Ganshof F. L. Note sur les origins de l'union du benefice avec le vassalite // Etudes d'histoire dedies a la memoire de Henri Pivenne. Bruksela, 1937. P. 173197; Idem.Benefice and vassalage in the Age of Charmagne // Cambridge Historical Jornal. 1939. № 6. P. 147-175; Idem. Les Liens de vassalite dan la monarchie franque // Receuils de la Societe Jean Bodin. T. 1. 1958. P. 153-169; Idem. Feudalism / Pol. przel. P. Grierson. Londyn, 1964; Idem. Charmagne et les Institutions de la monarchie franque // Karl der Grosse / Red. W.Braunfels. Dusseldorf, 1965-1968. S. 349393; Van de Kieft C. De feodale maatschappij der middeleeuwn // Bijdragen Mede- lingen betreffande de geschiednis der Nederlangen. Vol. 89. 1974. S. 193-211; Brunner O. «Feodalismus» : ein Beitrag zur Begriffgeschichte // Feodalismus / Red. L. Kuchenbuch. Frankfurt, 1977. S. 155-195; Le Goff J. La Civilisation de l'Occident medieval. Paris, 1977. P. 593-595; Van Caengen R. Government, Law and Society // Cambridge History of Political Thought / Red. J. H. Burns. Cambridge, 1988. P. 174210; Cammarosano P. La Strutture feudali nellevoluzione dell'Occidente mediterra- neo : note su un colloquio internazinale // Studi medievali. Ser. 3. Vol. 22. 1981. P. 837869.

35 Див. : Fischer D.H. Historians Fallacies. London, 1971. P. 277-281; Ward J. O.

Feudalism : Interactive Category or Framework of Life in the Medieval West? // Feudalism : Comparative Studies / Red. Leach E. Sydney, 1985. P. 40-67.

36 Brown E. A. R. The Tyranny in the Construct : feudalism and Historians of the Medieval Europe // American Historical Review. T. 79. 1974. P. 1063-1088; Reynolds S. Fiefs and Vassals : the Medieval Evidence Reinterpreted. London, 1994; Idem. Lenna i Wasale. Reinterpretacja sredniowiecznych zrodel / Przel. A.Bugaj. Krakow, 2010. 1115 s.

37 Граветт К. Рыцари. С. 26.

38 Див. : Гусейнов Р. А. Сельджукская военная организация. // Палестинский Сборник. Т. 17. 1967. С. 131-147; Його ж. Из истории отношений Византии с сельджуками // Там само. Т. 23. 1971. С. 156-157; Арутюнова В.А. К вопросу о взаимоотношениях Византии с печенегами и половцами во впемя Норманской кампании // Византийский Временник. Т. 33. 1972. С. 117-122; Степаненко

B. П. Византия и гибель графства Эдесского (1150 г.) // Там само. Т. 50. 1989.

C. 85-90; Його ж. Киликийский вопрос в международных отношениях в 50-70-х годах XII в. // Там само. Т. 52. 1991. С. 127-135; Кучма В.В. Военная организация Византийской империи. Научное издание. Санкт-Петербург, 2001; Армия Византийской империи (430-1461) // Солдат (Новый). Военно-исторический альманах. № 35. Артемовск, 2002. С. 14-26; Мохов А. С. Византийская армия в правление Романа IV Диогена (1068-1071 гг.) // Античная древность и средние века. Вып. 34. Екатеринбург, 2003. С. 275-296; Хэлдон Дж. История византийских войн / Пер. с ант. М.Л. ^рпунина, С. С. Луговскога. Москва, 2007; Люттвак Э. Н. Стратегия Византийской империи / Пер. с англ. А. Н. Коваля. Москва, 2010.

39 Див. : Войтович Л., Домановський А., Козак Н., Лильо І., Мельник М., Сорочан С., Файда О. Історія Візантії. Вступ до візантиністки / За ред. С. Со- рочана та Л. Войтовича. Львів, 2011. Там же ґрунтовна бібліографія (С. 798878).

40 Войтович Л. Військо і військова організація // Історія української культури : У 5 т. Т. 2. Українська культура ХІІІ - першої половини XVII століть. Київ, 2001. С. 94.

41 Ипатьевская летопись // Полное собрание русских летописей. Т. 2. Москва, 2001. Стб. 724.

42 Див. : Шараневич И. История Галицко-Володимирской Русы от най- давнейших времен до року 1453. Львов, 1863. С. 76, 82; Бузескул В. Князь То- ропецкий Мстислав Мстиславич // Журнал Министерства народного просвещения. Санкт-Петербург, 1883. Ч. 3. С. 100-212; Коломієць І. Г. Боротьба південно-західних руських князівств проти експансії угорських феодалів ХІ- ХІІІ ст. // Наукові записки УжДУ Історично-філологічна серія. Т. 2. Ужгород, 1949. С. 3-27.

43 Див., наприклад : Font M. II. Andras kiraly politikaja es hadjaratai // Sza- zadok. hvf.125. 1991. Sz.1-2. 107-144 old; Idem. Arpad-hazi kiralyok es Rurikida fejedelmek. Budapest, 2005. 188-210 old; Krupa K. Bojarzy w Haliczu (koniec XII - I pol. XIII w.) // Z dziejow Sredniowiecznej Europy Srodkowo-Wschodniej. Zbior studiow / Pod red. J. Tyskiewicza // Fasciculi historici novi. Cz^sc 1, т. 2. Warszawa, 1998. S. 49-57; Котляр М. Данило Галицький. Київ, 2001. С. 10-15; Його ж. Данило Галицький. Біографічний нарис. Київ, 2002. С. 90-102; Котляр М. Ф., Ричка

B. М. Княжий двір Південної Русі Х-ХІІІ ст. Київ, 2008. С. 285-292; Bartnicki M. Elita polityczna ksi^stwa halicko-wlodzimierskiego w XIII w. // Ruthenica. Т. 5. Київ, 2006. C. 106-116; Головко О. Б. Боярська «фронда»... С. 52-59; Його ж. Корона Данила Галицького. Волинь і Галичина в державно-політичному розвитку Центрально-Східної Європи раннього та класичного середньовіччя. Київ, 2006.

C. 253-276; Драбчук І. Три портрети найвпливовіших представників галицької знаті кінця ХІІ - початку ХІІІ ст. // Галич і Галицька земля в державотворчих процесах України. Галич, 2008. С. 135-148.

44 Войтович Л. Військове мистецтво Галицько-Волинської держави : князь Лев Данилович // Вісник Національного університету «Львівська політехніка». № 502 : Держава та армія. Львів, 2004. С. 13-18; Його ж. Реформи армії князями Данилом Романовичем та Левом Даниловичем у середині ХІІІ ст. // Національного університету «Львівська політехніка». № 571 : Держава та армія. Львів, 2006. С. 89-93.

45 Див. : Стефанович П. С. Религиозно-этические аспекты отношений знати и князя на Руси в Х-ХІІ веках // Отечественная история. 2004. № 1. С. 3-18; Его же. Древнерусское понятие чести в памятниках литературы Домонгольской Руси // Древняя Русь. Вопросы медиевистики. 2004. №2(16). С. 63-87; Его же. Давали ли служилые люди клятву верности князю в Средневековой Руси? // Мир истории. Электронный журнал. 2006.

46 Пастернак Я. Старий Галич. Івано-Франківськ, 1998. С. 209-230; Гончаров В. К. Археологічні дослідження древнього Галича в 1951 р. // Археологічні пам'ятки. Т. 5. Київ, 1955. С. 22-31.

47 Овчинніков О. Г. Боярська садиба на Звенигородському посаді // Молоді вчені суспільствознавці УРСР 70-річчю Великого Жовтня. Львів, 1987. С. 143-147.

48 Ратич О. До питання про розташування і оборонні споруди древньо- руських городів Південно-Західної Русі // Матеріали і дослідження з археології Прикарпаття і Волині. Вип. 5. Львів, 1964. С. 115-129; Его же. Древнерусские городища в Судовой Вишне (Львовской обл. Украинской ССР) // Тезисы докладов советской делегации на І Международном конгресе славянской археологи в Варшаве. Москва, 1965. С. 49-52.

49 Ипатьевская летопись. Стб. 762.

50 Возний І. Чорнівське городище ХІІ-ХІІІ ст. - феодальна укріплена садиба Галицько-Волинського князівства // Галицько-Волинська держава... С. 43-45; Його ж. Чорнівська феодальна укріплена садиба ХІІ-ХІІІ ст. Чернівці, 1998.

51 Пелещишин М. До питання про літописне городище «Печера Домажи- рова» // Еволюція розвитку слов'янських градів VIII-XIV ст. у передгір'ї Карпат і Татр. Львів, 1994. С. 13-15.

52 Пшик В. Надбрамна вежа у селі П'ятничанах на Львівщині // Записки НТШ. Т. 251. Львів, 2001. С. 451-473.

53 Диба Ю. Дві маловідомі ротонди княжої доби // Записки НТШ. Т. 241. Львів, 2001. С. 248-274; Стефанович П. С. Боярство и церковь в домонгольской Руси // Вопросы истории. 2002. № 7. С. 41-59; Его же. Некняжеское церковное строительство в домонгольской Руси : Юг и Север // Церковно-исторический вестник. 2007. № 1. С. 117-133.

54 Prochaska A. Lenna i manstwa na Rusi. Krakow, 1902; Ісаєвич Я. Княжі та боярські двори // Історія української культури: У 5 т. Т. 2. Українська культура ХІІІ - першої половини XVII століть. Київ, 2001. С. 222-227.

55 Петрик А. М. Боярство Галицько-Волинської держави (ХП-XrV ст.). Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук. Львів, 2007. 304 с. (з додатками).

56 Див. : Войтович Л. Середні віки в Україні : хронологія, проблеми періодизації // Український історичний журнал. 2003. № 4. С. 134-139; Його ж. Середні віки в Україні: Хронологічні рамки і проблеми періодизації // П'ятий конгрес Міжнародної асоціації україністів. Історія. Ч. 1. Чернівці, 2003. С. 17-20; Його ж. Феодалізм в українських землях: проблеми існування і періодизації // Істину встановлює суд історії. Збірник на пошану Федора Павловича Шевченка. Т. 2 : Наукові студії. Київ, 2004. С. 385-394; Його ж. Проблеми історичної тер-мінології : Київська Русь, середні віки, княжа доба, феодалізм, держава, віче // Історичні записки. Збірник наукових праць. Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля. Вип. 15. Луганськ, 2007. С. 13-32.

57 Ипатьевская летопись. С. 564.

58 Там же. 727; Волощук М. М. Обстоятельства казни в 1210 г. Игоревичей Черниговских : актуальные вопросы реконструкции русско-венгерских отношений начала ХІІІ в. // Studia Slavica et Balcanica Petropolitana. Санкт-Петербург, 2007. № 1-2. C. 105-112.

59 Ипатьевская летопись. Стб. 788; Грушевський М. Історія України-Руси. Т. 2. Львів, 1905. С. 398-399.

60 Мицько І. Феномен грамот князя Лева // Старосамбірщина. Вип. 2. Старий Самбір, 2002. С. 187-195; Войтович Л. Князь Лев Данилович. Львів, 2012. С. 168-169.

61 Homza M. Sytuacja polityczna Spisza do pocz^kow XIV w. // Historia Sce- pusii. Vol. 1. Bratislava-Krakow, 2009. S. 155, 198.

62 Войтович Л. Часи старости Дмитра Детька і князя Любарта // Історія Львова. Т. 1. (1256-1772). Львів, 2006. С. 60-63.

63 Ісаєвич Я., Войтович Л. Перехідний час : 1349-1387 // Там само. С. 63-71.

64 Див. : Войтович Л. Боротьба Любарта-Дмитра Гедиміновича за відновлення Галицько-Волинської держави // Науковий вісник Волинського національного університету імені Лесі Українки. Історичні науки. № 22. Луцьк, 2009. С. 120-127; Його ж. Польща. Мазовія, Литва та Угорщина у боротьбі за спадщину Романовичів // Проблеми слов'янознавства. Вип. 59. Львів, 2010. С. 52-66; Його ж. Польський король Казимир ІІІ і боротьба за спадщину Романовичів // Вісник Львівського університету. Серія історична. Вип. 46. Львів, 2011. С. 2-26; Його ж. Walka o spadek po Romanowiczach a krol polski Kazimierz III Wielki // Kazimierz Wielki i jego panstwo. W siedemsetnq. rocznice urodzin ostatniego Piasta na trone polskim / Pod red. Jacka Maciejewskiego і Tomasza Nowakowskiego. Bydgoszcz, 2011. S. 47-66; Його ж. Заключительный этап борьбы за «королевство Руси» // Вестник Удмуртского университета. Серия 5. История и филология. 2012. Вып.3. С. 10-15.

Анотація

Розвідка присвячена спробі пояснення загадки галицького боярства, його відмінності від боярства інших земель Русі (зокрема Волинської), феномена з наявністю окремих політичних угрупувань («партій») і боротьбою за владу з князями аж до «вокняжіння» окремих представників, змиканням з верхівкою бюргерства і тісними контактами з угорською та польською елітами. Зроблені висновки стосовно впливу боярського стану на долю Галицько-Волинської держави і королівства Русі. Окрема увага приділена історіографії та причинам діаметрально протилежних поглядів учасників дискусії про галицьке боярство.

Ключові слова: галицьке боярство, Галицько-Волинська держава, королівство Русі, кормління, бенефіції, вотчина, феоди, феодалізм, Костянтин Сірославич, Во- лодислав Кормильчич, Судислав.

Исследование посвящено попытке объяснения загадки галицкого боярства, его отличия от боярства других земель Руси (в частности Волынской), феномена с наличием отдельных политических группировок («партий») и борьбой за власть с князьями до «вокняжения» отдельных представителей, соединением с верхушкой бюргерства и тесными отношениями с венгерской и польской элитой. Подготовлены выводы относительно влияния боярского сословия на судьбу Галицко-Волынского государства и королевства Руси. Отдельное влияние уделено историографии и причинам диаметрально противоположных взглядов участников дискусии о галицком боярстве.

Ключевые слова: галицкое боярство, Галицко-Волынское государство, королевство Руси, кормление, бенефиции, вотчина, феоды, феодализм, Константин Серославич, Владислав Кормильчич, Судислав.

Secret service is sanctified to the attempt of explanation of riddle of the Calychina boyars, his difference from the boyars of other earth of Rus' (in particular Volyn), phenomenon with the presence of separate political droupments («parties») and race for power with princes up («to plant on a throne») of separate representatives, closing with the apex of burgher and close contacts with the Hungarian and Polish elites. Drawn conclusion in relation to influence of the boyar state on the stake of the Galychina-Volyn state and kingdom of Rus. Separate attention is spared to historiography and reasons diametrically opposite looks of participants of discussion about the Galychina boyars.

Key words: the Galychina boyars, Galychina-Volyn state, kingdom of Rus, kormli- nja, beneficium, patrimony, feodum, Kostyantyn Siroslavych, Volodyslav Kormilczycz.

Размещено на Allbest.ru