Правова політика радянської влади у сфері подолання дитячої безпритульності напередодні та в роки другої світової війни (1920-1945 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 340.1

Правова політика радянської влади у сфері подолання дитячої безпритульності напередодні та в роки другої світової війни (1920-1945 рр)

Андрухів Олег Ігорович,

кандидат юридичних наук, доцент, проректор з виховної роботи Івано-Франківського університету права імені Короля Данила Галицького

У статті здійснюється систематизація радянського законодавства у сфері протидії та боротьби з дитячою безпритульністю. Визначаються основні історико- правові та суспільні умови виникнення явища дитячої безпритульності та боротьби з ним. Довоєнний період характеризується активною законотворчою роботою і виданням цілого ряду постанов, що передбачали впровадження заходів по запобіганню дитячої безпритульності та боротьбою з нею. Акцентується увага на тому, що радянське законодавство було сповнене ідеологічним змістом, оскільки серед безпритульних було багато дітей так званих «ворогів народу» - українців, що не поділяли ідеали радянської влади.

Ключові слова: дитяча безпритульність, дитяча бездоглядність, радянське право, постанова, нормативно-правовий акт.

Андрухив О. И. Правовая политика советской власти в сфере преодоления детской беспризорности накануне и в годы Второй мировой войны (1920-1945 гг.)

В статье осуществляется систематизация советского законодательства в сфере противодействия и борьбы с детской беспризорностью. Определяются основные историко-правовые и общественные условия возникновения явления детской беспризорности и борьбы с ним. Довоенный период характеризуется активной законотворческой работой и изданием целого ряда постановлений, предусматривающих внедрение мероприятий по предотвращению детской беспризорности и борьбой с ней. Акцентируется внимание на том, что советское законодательство было исполнено идеологическим содержанием, поскольку среди бездомных было много детей так называемых «врагов народа» - украинцев, которые не разделяли идеалы советской власти.

Ключевые слова: детская беспризорность, детская безнадзорность, советское право, постановление, нормативно-правовой акт.

Andrukhiv О. І. The legal policy of the Soviet government in the sphere of overcoming children's homelessness on the eve and during the Second World War (1920-1945)

The article systemizes Soviet legislation in the sphere of counteraction and combating child abandonment. The main historical and legal and social conditions for the emergence of the phenomenon of child neglect and the fight against it are determined. The pre-war period is characterized by active legislative work and the issuance of a number of resolutions providing for the introduction of measures to prevent child neglect and combat it. Attention is focused on the fact that Soviet legislation was filled with ideological content, since among the homeless there were many children of the so-called «enemies of the people» - Ukrainians, who did not share the ideals of Soviet power.

Key words: child neglect, child neglect, Soviet law, regulation, normative legal act.

Постановка проблеми. На початку ХХІ ст. дитяча безпритульність як соціальне явище не є надзвичайно поширеним, принаймні у цивілізованих і розвинених країнах. В Україні, з огляду на військові дії на Сході, анексію Криму, зросла кількість малолітніх осіб, які втратили батьків або позбулися їх опіки. Саме тому, доцільно вивчити попередній історичний досвід вирішення цього соціального явища. Особливо актуальним є досвід радянського періоду, як довоєнних років так і в повоєнне десятиліття, оскільки більшість тогочасних правових підходів збережені по сьогоднішній день. радянський влада безпритульність

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Радянська політика у сфері протидії дитячої безпритульності викликає інтерес серед сучасних науковців, але насамперед серед істориків. Вартими уваги є наукові доробки українських дослідників О.І. Анатольєва, А.С. Бобровського, А.Д. Бондара, І.М. Власюк, Л.Г. Голиш, Т.В. Долинянської, І.В. Маловічко, О.С. Паращевіної, Р. Подкура, Н.П. Тріпутіної, А. Шевченка та ін. Одночасно слід зауважити, що вивчення правового змісту радянського законодавства у сфері протидії дитячої безпритульності залишається поза увагою дослідників.

Постановка завдання. Метою нашого дослідження є аналіз радянського законодавства довоєнного періоду та років Другої світової війни, яке регулювало державну політику запобігання та боротьби з дитячою безпритульністю та бездоглядністю.

Виклад осново матеріалу дослідження. З проголошенням радянської влади, соціальні питання займали другорядне значення і вирішувалися по мірі виникнення. Разом з тим, дитяча безпритульність, як соціальне явище, що виникла внаслідок Першої світової війни, революційної боротьби 1917-1921 років, була актуальною і поряд з питанням освіченості населення радянських республік отримала увагу з боку законотворців.

Одним із таких перших базових документів була спільна постанова ВЦВК та РНК УССР «Положення про заходи в боротьбі з дитячою безпритульністю» від 23 листопада 1927 р. Нею передбачалося запровадження низки заходів з влаштування безпритульних дітей: у заклади охорони материнства і дитинства Народного комісаріату охорони здоров'я; в інтернати закладів соціального виховання і професійної освіти Народного комісаріату освіти; у лікувальні або медико-педагогічні заклади Наркомату соціального захисту; у сім'ї трудящих, сільськогосподарські колективи та селянські господарства, а також передача на навчання кооперативним об'єднанням або окремим ремісникам і виробничим підприємствам згідно діючого законодавства; влаштування безпритульних дітей на роботу, згідно трудового законодавства; у школи соціального виховання і професійної освіти; передачу безпритульних дітей під опіку, патронування чи усиновлення у відповідності до «Кодексу законів про сім'ю, опіку, шлюб і про акти громадянського стану [3, с. 314]. Даним положенням було визначено органи опіки, які мали займатися проблемою подолання дитячої безпритульності.

На місцях створювалися відділи соціальної опіки, що діяла на основі інструкції, затвердженої Народним комісаріатом освіти. Опікунські ради при органах соціального забезпечення і районних виконавчих комітетів, а також міські, селищні і сільські Ради встановлювали опіку і здійснювали заходи піклування про неповнолітніх в порядку, встановленому законом. Крім того, боротьбу з дитячою безпритульністю вели громадські організації згідно своїх статутів і положень, координуючи роботу із Центральною комісією допомоги дітям при ВЦВК і з місцевими комісіями допомоги дітям, що діяли на основі відповідних положень.

У спільній постанові РНК СРСР та ЦК ВКП(б) «Про ліквідацію дитячої безпритульності та бездоглядності» від 31 травня 1935 р. було визначено Наркомати союзних республік, які мали займатися проблемою дитячої безпритульності та бездоглядності й визначено типи дитячих установ, що знаходилися в їх підпорядкуванні. Зокрема, до відання Наркомату освіти відносилися дитячі будинки «нормального типу» для дітей позбавлених засобів існування, дитячі будинки, які утримувалися за рахунок батьків та дитячі будинки для «важких вихованців»; до Наркомату охорони здоров'я - спеціальні дитячі будинки для дітей, які потребували тривалого лікування; до Наркомату соціального забезпечення - спеціальні дитячі будинки для дітей-інвалідів [5, с. 194].

На основі документів 30-х рр. базувалася постанова РНК СРСР «Про влаштування дітей, що залишилися без батьків» від 23 січня 1942 р., в якій було визначено першочергові заходи для вирішення питання з дітьми-сиротами. Зокрема, від виконавчих комітетів Рад всіх рівнів вимагалося створити при виконкомах постійні комісії, які мали безпосередньо займатися виявленням і влаштуванням дітей-сиріт, батьки яких загинули, в дитячі будинки, а також вирішувати питання про передачу таких дітей під патронат (опіку) трудових колективів і сімей.

На органи НКВС було покладено завдання виявляти й брати на облік бездоглядних і безпритульних дітей та через дитячі кімнати міліції і приймальники-розподільники, направляти в дитячі будинки. З метою пошуку батьків постановою передбачалося створення Центрального довідкового дитячого столу та довідкових адресних дитячих столів при обласних управліннях НКВС, в яких заносилися до реєстру всі діти, які проходили через дитячі кімнати міліції та приймальники-розподільники із зазначенням адреси їх подальшого перебування [7, арк. 41].

Аналогічну за змістом постану ухвалили 27 березня 1943 р. РНК УРСР та ЦК КП(б)У, в якій вимагали від місцевих органів влади до 1 квітня 1943 р. розробити детальний план організації для дітей-сиріт, батьки яких загинули на фронтах війни, спеціальних дитячих будинків, у районах, звільнених від нацистських окупантів. Відновлення та створення нових дитячих будинків покладалася на Наркомат освіти УРСР, а в областях - на обласні відділи народної освіти і виконкоми місцевих Рад депутатів трудящих [6, с. 341 - 342].

З метою недопущення подальшого росту злочинності в середовищі безпритульних дітей та, відповідно, її профілактики, РНК СРСР ухвалила 15 червня 1943 р. постанову «Про посилення заходів боротьби з дитячою безпритульністю, бездоглядністю і хуліганством» в якій від органів НКВС крім збільшення кількості дитячих кімнат міліції та приймальників- розподільників, вимагалося також і розширення мережі дитячих трудових виховних колоній (ДТВК) та дитячих трудових колоній (ДТК), в яких мали утримуватися підлітки у віці від 11 до 16 років як схильні до правопорушень (ДТВК), так і підлітки, які скоїли злочин і мали судимість (ДТК) [8].

Важливою в плані відновлення й розширення мережі дитячих сирітських установ була постанова РНК СРСР від 1 вересня 1943 р. «Про поліпшення роботи дитячих будинків». У ній від Наркоматів освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення вимагалося активізувати роботу з розширення мережі дитячих будинків на звільнених територіях та з влаштування до них дітей-сиріт; забезпечити дитячі будинки необхідним інвентарем, продуктами харчування, санітарно-медичним оглядом вихованців, а також кваліфікованими кадрами [4, с. 305-304].

У більшості звільнених від нацистських окупантів територіях України роботу з відновлення дитячих будинків доводилося починати практично з нуля, оскільки майже всі колишні приміщення перебували у зруйнованому або напівзруйнованому стані.

Набутий упродовж двох років певний позитивний і негативний досвід з відновлення діяльності на звільнених територіях дитячих будинків і органів опіки стали підставою для ухвалення РНК УРСР та ЦК КП(б)У 30 липня 1944 р. спільної постанови №917 «Про заходи по боротьбі з безпритульністю та бездоглядністю дітей в Українській УРСР». Саме вона й стала на багато років відправною точкою для широкомасштабної роботи з вирішення питання влаштування та опіки дітей-сиріт, а також із подолання дитячої безпритульності й бездоглядності. У постанові було викладено конкретний план заходів та терміни їх виконання, а також визначено обсяги матеріально-ресурсного забезпечення і конкретизовано відповідальних осіб та державно-партійних органів і силових структур за відповідну ділянку роботи. Зокрема, від облвиконкомів та обкомів партії вимагалося:

а) виявляти та обліковувати безпритульних дітей, забезпечити влаштування їх у дитячі будинки, під індивідуальний та колективний патронат;

б) створити при виконкомах обласних, міських і районних Рад депутатів трудящих постійні комісії для боротьби з безпритульністю та бездоглядністю дітей в складі: заступника голови виконкому, представників профспілок, комсомолу, органів НКВС УРСР, народної освіти і охорони здоров'я. Встановити, що ці комісії в своїй роботі використовують апарат виконкомів Рад депутатів трудящих;

в) організувати інститут громадських інспекторів для боротьбі з дитячою безпритульністю і бездоглядністю;

г) з метою ліквідації скупченості дітей в дитячих будинках, виділити додатково придатні приміщення з урахуванням встановлених норм житлової площі та забезпечити ці приміщення потрібним інвентарем і обладнанням;

д) до 10 серпня 1944 р. скласти і затвердити конкретні плани утворення майстерень при кожному дитячому будинку. Зокрема, для дітей 8 - 11 років обладнати майстерні для уроків праці; для дітей старшого віку при міських дитячих будинках - професійно-трудові майстерні, а при дитячих будинках із сільськогосподарським ухилом - майстерні з ремонту сільськогосподарського обладнання;

е) влаштовувати вихованців дитячих будинків і патронованих підлітків у фабрично- заводські школи (ФЗШ), ремісничі училища, на промислові й сільськогосподарські підприємства та господарства.

Наркомат освіти та НКВС мали до 10 серпня 1944 р. розглянути й затвердити плани працевлаштування неповнолітніх підлітків-сиріт і забезпечити їх виконання відповідними організаціями. Зокрема, відповідно до планів організації майстерень у дитячих будинках, органи освіти на місцях мали «забезпечити добір кваліфікованих робітників відповідних фахів для роботи в цих майстернях на посадах інструкторів і майстрів з трудового навчання». Водночас, крім створення виробничих майстерень та організації у них навчання, наказувалося в обов'язковому порядку «широко організовувати індивідуальне учнівство вихованців старшого віку, а також патронованих підлітків у цехах промислових підприємств, виробничих майстернях і промартілях». Для дитячих будинків із сільськогосподарським ухилом, наказувалося народним органам освіти звернутися до органів місцевої влади з метою відведення для дитячих будинків земельних ділянок та «забезпечити агротехнічний догляд за організацією роботи на цих ділянках».

До 15 серпня відділи освіти на місцях мали забезпечити дитячі будинки педагогічними кадрами і вихователями. З цією метою вчителі й вихователі, які не мали середньої та вищої педагогічної освіти, мали бути охоплені заочним навчанням, а в обласних центрах створити спеціальні місячні курси для підвищення кваліфікації вихователів дитячих будинків.

Постановою передбачалося провести низку невідкладних заходів і з організації побуту вихованців дитячих будинків. Зокрема, упродовж серпня - жовтня 1944 р. мали бути повернуті всі приміщення дитячих будинків, що належали їм до війни і використовувалися не за призначенням, відремонтувати їх, забезпечити паливом, а також передати дитячим будинкам з балансу міськрайвиконкомів транспортні засоби для господарських потреб.

Значний обсяг завдань було визначено для органів НКВС. Зокрема, органи міліції та дорожно-транспортні відділи на залізницях повинні були виявляти безпритульних і бездоглядних дітей, здійснювати їх облік та контроль за їх подальшим перебуванням у дитячих будинках, ФЗШ, ремісничих училищах, трудових колективах; організувати при райвідділах дитячі кімнати та столи обліку, а в кожній області - дитячі приймальники- розподільники. Відповідно, до кінця ІІІ кварталу 1944 р. передбачалося збільшити мережу дитячих розподільників до 64-х, а дитячих кімнат при райвідділах міліції - до 100 в кожній області (до кінця року їх кількість мала бути доведена до 150).

Дітей віком до 14 років, після відповідної процедури та вияснення їх біографічних даних, органи міліції мали направляти з дитячих розподільників у дитячі будинки Наркомосвіти, Наркомату соцзабезпечення та Наркомату здоров'я, а підлітків 14-16 років - працевлаштовувати. Частину здібних до навчання підлітків наказувалося направляти в ФЗШ та ремісничі училища, де вони отримували відповідний фах і перебували на повному державному утриманні.

Працевлаштування підлітків мало здійснюватися згідно з планами працевлаштування, затвердженими обласними Радами. Їм надавалися робочі місця, призначалися наставники і виділялося житло (в гуртожитках чи приватних будинках колгоспників) для проживання. Над працевлаштованими підлітками патронат здійснювали трудові колективи та їх наставники.

Слід відзначити і такий важливий факт, що постановою передбачалося відкрити в Києві інтернат для обдарованих дітей-сиріт на 150 місць, де б вони мали змогу розвивати свої здібності з музики, співів, математики та в інших науково-мистецьких напрямках.

В обов'язки Наркомату здоров'я покладалося завдання проведення медичного огляду дітей-сиріт в дитячих будинках, навчальних закладах та тих, які перебували під патронатом сімей і трудових колективів. А Наркомат торгівлі мав забезпечити всіх взуттям, одягом, продуктами харчування.

Стосовно профспілкових та комсомольських організацій, то вони мали «поширювати позитивний досвід в боротьбі з безпритульністю та бездоглядністю дітей», а також залучати своїх членів до рейдів у населених пунктах, особливо містах, з метою виявлення безпритульних і бездоглядних дітей, проводити збір коштів та продуктів харчування, а також здійснювати шефство (патронат) над сиротами, в тому числі й усиновленими [2, с. 57-65].

Необхідно відзначити, що на постанови вищих радянсько-партійних органів оперативно реагували їх структури в областях. Так, на засіданні бюро Станіславського обкому партії (з 9 листопада 1962 р. - Івано-Франківська область) 21 серпня 1944 р. було розглянуто питання «Про заходи боротьби з безпритульністю та бездоглядністю дітей в Станіславській області» й ухвалено відповідну постанову про створення обласної, районних та міських постійно діючих комісій, до складу яких ввійшли представники органів влади, профспілок, комсомолу, міліції, відділів освіти та охорони здоров'я, які до 20 вересня мали виявити та взяти на облік безпритульних і бездоглядних дітей, за також забезпечити їх влаштування в дитячі будинки та передачу під індивідуальні й колективні патронати.

Від секретарів районних та міських комітетів партії, голів райміськвиконкомів, а також членів обласної та міськрайонних комісій вимагалося до 10 вересня «організувати перевірку роботи діючих дитбудинків та спрямувати конкретні заходи для поліпшення їх роботи» і подати свої пропозиції та конкретні плани дій на розгляд і затвердження на бюро обкому КП(б)У. Відповідні вказівки отримали облвно, УНКВС, облздороввідділ, облземвідділ, облторгвідділ, а також обком ЛКСМУ і обком профспілки [1, арк. 6].

Загалом урядові постанови 1942-1943 рр., а особливо спільна постанова РНК та ЦК КП(б)У від 30 липня 1944 р., започаткували в УРСР широкомасштабні заходи із влаштування дітей-сиріт та подолання дитячої бездоглядності й безпритульності.

Висновки. Таким чином, на підставі вищенаведеного можна прийти до висновку, що:

1. У 1920-х роках було видано перші нормативно-правові акти, що мали на меті взяти під контроль явища дитячої бездоглядності й безпритульності, а також їх поступового вирішення.

2. Боротьба з дитячою безпритульністю і бездоглядністю здійснювалася у таких формах, як створення спеціалізованих державних та громадських закладів, а саме дитячих будинків та інтернатів, дитячих кімнат, столів обліку, дитячих приймальників- розподільників.

3. Основна відповідальність за вирішення питання дитячої безпритульності покладалася на радянські партійні органи влади та правоохоронні структури. Позитивно, що законодавство передбачало чіткий розподіл виконавчо-контрольних функції по всій вертикалі.

Список використаних джерел

1. ДАІФО. - Ф. П-1. - Оп. 1. - Спр. 142. - Арк. 6.

2. ДАІФО. - Ф. Р-295. - Оп. 5. - Спр. 3. - Арк. 57-65.

3. Михайленко П.П., Кондратьев Я.Ю. Історія міліції України у документах і матеріалах. У 3-х т. - Том 2. 1926-1945 / П.П. Михайленко, Я.Ю. Кондратьєв. - К.: Генеза, 1999. - 412 с.

4. Народное образование. Основные постановления, приказы и инструкции. - М.: Госучпедгиз, 1948. - 482 с.

5. Подкур Р. «Дитячий ГУЛАГ» в контексті політики державного терору (1937¬1939 рр.) / Р. Подкур // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. - К.: Міжнародний благодійний фонд «Видавництво СФЕРА», 2008. - №28. - С. 189-204.

6. Советская Украина в годы Великой Отечественной войны 1941-1945 гг. Док. и матер.: В 3-х т. - Т. 2. - Док. № 254. - С. 341-342.

7. ЦДАГОУ. - Ф. 1. - Оп. 73. - Спр. 332. - Арк. 41.

8. Шевченко А., Шевченко Д. Національна політика СРСР у сфері боротьби з дитячою безпритульністю і бездоглядністю у 1941-1945 рр. / А. Шевченко, Д. Шевченко [Електронний ресурс].

Размещено на Allbest.ru