Правові шляхи розв’язання польсько-українського політичного протистояння у Галичині

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 340.1

Правові шляхи розв'язання польсько-українського політичного протистояння у Галичині

Ілин Любомир Михайлович,

кандидат історичних наук, доцент, доцент кафедри теорії та історії держави і права Івано-Франківського університету права імені Короля Данила Галицького

У статті розкриваються причини та наслідки українсько-польського політичного протистояння у Галичині другої половини ХІХ ст. Акцентується увага на тому, що основним центром політичної взаємодії двох народів був Галицький крайовий сейм. На основі нормотворчої діяльності послів сейму, аргументується думка про те, що протистояння між українцями і поляками не обмежувалося тільки національною ознакою, а відображалося у багатьох сферах законотворчої діяльності. Окрім відкритого протистояння, між українцями і поляками було досягнуто кілька політичних компромісів, які мали позитивні практичні наслідки саме для українського представництва.

Ключові слова: Галицький сейм, посли, сеймові фракції, політичне протистояння, угодовська акція.

Илин Л. М. Правовые пути решения польско-украинского политического противостояние в Галичине

В статье раскрываются причины и последствия украинско-польского политического противостояния в Галиции второй половины XIX в. Акцентируется внимание на том, что основным центром политического взаимодействия двух народов был Галицкий краевой сейм. На основе нормотворческой деятельности послов сейма, аргументируется мысль о том, что противостояние между украинцами и поляками не ограничивалось только национальными признаками, а отображалось во многих сферах законотворческой деятельности. Кроме открытого противостояния между украинцами и поляками было достигнуто несколько политических компромиссов, которые имели положительные практические последствия именно для украинского представительства.

Ключевые слова: Галицкий сейм, послы, фракции сейма, политическое противостояние, соглашательская акция.

Ilyn L. M. Legal solutions to the Polish-Ukrainianpolitical confrontation in Galicia

The article reveals the causes and consequences of the Ukrainian-Polish political confrontation in Galicia in the second half of the 19-th century. Attention is focused on the fact that the main center of political interaction between the two peoples was the Galician regional seym. On the basis of the norm-setting activities of the Sejm ambassadors, the argument is argued that the confrontation between Ukrainians and Poles was not limited to only nationalfeatures, but was reflected in many areas of lawmaking activity. In addition to an open confrontation between Ukrainians and Poles, several political compromises were reached that had positive practical consequences for the Ukrainian representation.

Key words: Galician Seym, Ambassadors, Seym factions, political confrontation, conciliation action.

Постановка проблеми. Австрійська правова система сформувала у другій половині ХІХ ст. специфічну модель розвитку своїх національних регіонів. Галичина в якій компактно проживали українці та поляки перетворилася не тільки на полігон для випробування австрійського законодавства а й стала місцем міжнаціонального протистояння. Обидва народи, які були позбавлені власної держави, не відкидали вимог до розширення своїх національно політичних прав. Певну перевагу в цьому плані мали поляки, оскільки річ Посполита припинила існування в кінці XVIII ст., а українці були позбавлені державності кілька століть. Власне ХІХ ст. прийнято вважати часом створення європейських націй та національних держав. В той час формувалася і українська нація та чітко сформувалася концепція відродження національної держави. Цьому процесу сприяло те, що галицькі українці у другій половині ХІХ ст. отримали суттєвий досвід у парламентській діяльності оскільки мали делегували своїх послів до крайового сейму та імперського парламенту.

Актуальність дослідження проблеми українсько-польського порозуміння визначається кількома ключовими чинниками. По-перше, розв'язання політичного протистояння між двома народами відбувалося шляхом укладання так званих, угодовських акцій, які були прикладом політичного компромісу. По-друге, угодовські компанії були прикладами міжнаціонального примирення що свідчили не тільки про постійне протистояння двох народів, а й про можливість домовлятися і шукати для себе вигідні дивіденди насамперед у політичній площині. Всі ці питання є вкрай важливим з огляду на пошуки політичного компромісу і в наш час.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. В українській історико-правовій науці проблема нормотворчої діяльності Галицького сейму залишається поза увагою дослідників. Окремі питання розглядаються в контексті аналізу еволюції національно-визвольного руху, становлення концепції національної державності та загалом у рамках вивчення генези вітчизняної системи парламентаризму.

Окремі аспекти практичної діяльності крайового сейму досліджували львівські науковці О. Аркуша, М. Мудрий, І. Чорновол та ін., однак вони розглядали її в контексті розвитку історичної епохи та суспільних відносин. Тому, видається актуальним дослідити правовий аспект діяльності українського сеймового представництва та його взаємодії з поляками в контексті розв'язання національного питання.

Постановка завдання. Метою нашого дослідження є аналіз нормотворчої діяльності українського та польського сеймового представництва і з'ясування основних передумов політичного протистояння між українцями та поляками у Галичині другої половини ХІХ - початку ХХ ст. сейм національний законотворчий

Виклад основного матеріалу дослідження. Насамперед слід зазначити, що основним осередком правового розв'язання польсько-українського політичного протистояння став Галицький сейм, у стінах якого приймалися важливі для розвитку краю питання. Окрім постійних дискусій, протистоянь та обструкцій, за більш ніж 50-ти річне функціонування сейму, між українськими та польськими послами було досягнуто кілька політичних компромісів, що ввійшли в історію під назвою, як «угодовські акції». Угодовські тенденції були безпосередньо пов'язані з вирішенням «українського питання», що полягало в прагненні галицьких русинів-українців до рівних національно-культурних і політичних прав у краї з поляками.

Слід також зауважити, що українсько-польські домовленості що були досягнуті в стінах Галицького сейму можна розцінювати як приклад політичного компромісу, а не як юридичний акт. Причиною цього є тем що всі угоди мали усний характер і жодного письмового підтвердження їх змісту не передбачалося Можна припустити що домовленість базувалася на взаємній довірі і не передбачала документального підтвердження. З 1861 до 1914 рр. відомо про досягнення принаймні чотирьох угодовських кампаній, найвідомішими з яких були угорська акція Ю. Лаврівського 1870 р. та політика нової ери Ю. Романчука 1890-1892 рр. Слід також зауважити що політичні домовленості між українцями і поляками мали тривале історичне минуле. Першим політичним компромісом можна вважати порозуміння досягнуте між українською та польською делегацією на Слов'янському з'їзді у Празі 7 червня 1848 р.

Виходячи з того, що депутати сейму були не тільки представниками двох окремих народів, вони представляли і різні політичні сили. Так в українському проводі чітко виокремлювалася русофільська та народавська течія, а польське сеймове представництво було більш багатоманітним і представлялося п'ятьма партіями - «львівські демократи», «мамелюки», «подоляки», «станьчики» та «краківські консерватори» [3].

Серед українських політичних найбільш зацікавленими у пошуку політичного компромісу з поляками були народовці. Народовці, які представляли молодше покоління галицько інтелігенції, національне питання розуміли в контексті польсько-московської боротьби, а майбутнє Галичини вбачали у створеній в рамках Австрійської імперії слов'янській федерації [3, с. 68]. У Сеймі вирішення національного питання вони розглядали крізь призму досягнення міжнаціонального порозуміння, усвідомлюючи домінування польського руху. Представники народовського табору ідею порозуміння розуміли як єдино можливий шлях для задоволення власних національно-політичних інтересів. Вирішення національного питання на державному рівні безпосередньо залежало від розв'язання польського питання. В 1870 р. напередодні виборів до парламенту депутату графу Куранті було задано питання, як він бачить вирішення польського питання в Галичині, на що той відповів: «:.. .Засобом до врівноваження надмірних устремлінь поляків є підтримка руських галичан» [6, с. 1]. Власне польський національно-політичний рух також не був внутрішньо єдиним, кожен з його напрямків мав власну концепцію, спільним в якій було підпорядкування національного руху галицьких русинів польським інтересам [9, с. 72]. Показово, що частина поляків для отримання підтримки русинів при реалізації ідеї розширення національних автономних прав Галичини були готові йти на певні поступки при вирішенні національного питання.

У 1870-х рр. в польському політичному середовищі Галичини все більше поширювалися ідеї можливої співпраці з русинами та визнання їхніх національних прав. Так, у першому номері газети «Kurjer Lwowski» за 1872 р. вказувалося, що права русинів гарантують не лише конституційні акти і постанови, а й природне право кожного народу, який має власну культуру та побут [11, c. 1] Однак такі публікації мали більше популістський характер. Ставлення поляків до руського населення в Галичині виражалося опублікованими в народовській газеті «Правда» словами «відомого поляка»: «Хто ж вони, ті Русини? Хлопи та священики. Хлопа не можемо ненавидіти, бо то ще нерозумна худоба. Також і священики, які є русофілами, не можуть на нас ображатися» [7, с. 480-481]. Русофіли, що займали домінуючі позиції в національному русі, у своїй діяльності в стінах Сейму виходили з принципу: «Нема ворога більшого, як «лях» [10, c. 319-320]. Однак, попри напружені національні взаємини, ідеї порозуміння в Сеймі визрівали як серед русинів-українців, так і серед поляків. Причому перші розцінювали їх як можливість для забезпечення національно-культурних прав, тоді як другі - засобом у боротьбі за розширення політичної автономії Галичини, що набула виразно польського характеру.

Ініціатором першої угодовської кампанії, ще на завершальних засіданнях другої сеймової каденції виступив Ю. Лаврівський. Однак, виступаючи в Сеймі з угодовським внеском Ю. Лаврівський вклав у нього свій зміст, відмінний не тільки від польського чи австрійського розуміння цієї події, але й від українського також [3, с. 87].

Угода мала виключно усний характер, хоч правда, на завершальній сесії другої каденції весною 1870 р. була створена спеціальна комісія для вироблення її основних положень. За основу були взяті три внески, винесені на розгляд Сейму Ю. Лаврівським 26 жовтня 1869 р. Перший внесок складався з 32 пунктів, що охоплювали питання статусу і поширення «руської» мови в адміністрації й системі освіти. У відповідності до внеску пропонувалося: закріпити статус двомовності при рівноправному використанні «руської» та польської мов; адміністрація не повинна втручатися у внутрішньополітичні суперечності русинів-українців, що стосуються правопису; українізація Академічної гімназії у Львові; утворення паралельних руських класів у найбільших гімназіях Східної Галичини - Бережанській, Перемишльській, Самбірській, Станіславівській і Тернопільській; відкриття руських учительських семінарій у Львові, Станіславові і Перемишлі; у Львівському університеті на правничому і філософському факультетах повинні бути створені руські кафедри, а також викладання «руською» мовою у Львівській технічній академії; обов'язкове вивчення обох крайових мов - польської та «руської», а також німецької; мову навчання в початкових школах визначає громада, що її утримує; при Крайовій шкільній раді повинна функціонувати комісія з розробки підручників «руською» мовою; сеймові протоколи повинні зачитуватися обома мовами. Другий внесок стосувався ліквідації права церковного патронату, за яким священика на парафію призначав не єпископ, а світський патрон- шляхтич. Ю. Лаврівський пропонував передати це право громаді. Третій внесок передбачав виділити постійні асигнування на утримання руського театру у Львові [9, с. 127].

Взамін за підтримку своїх внесків польською сеймовою більшістю Ю. Лаврівський заявив, що русини готові відмовитися від гасла поділу Галичини, гарантував солідарність з польським представництвом у рейхсраті [9, с. 127]. Як видно, не всі русини відійшли від гасла поділу Галичини й основну увагу сконцентрували на досягнення національно- культурної рівноправності з поляками. Однак Ю. Лаврівський, виносячи пропозиції на розгляд Сейму, не мав абсолютної підтримки як серед членів «Руського клубу», так і серед широкої громадськості. З іншого боку, необхідність реалізації «резолюційної кампанії» зумовила поляків піти на деякі поступки. Однак з огляду на те, що в квітні 1870 р. друга каденція була закрита, реалізація угодових домовленостей відбулася на наступній сесії.

Неоднозначно до ініційованої Ю. Лаврівським угодовської акції поставилися представники народовського руху, які наголошували, що поляки не виконають взаємних зобов'язань, визначених у змісті угоди. Так, в «Правді» зазначалося: «Не дасться однако заперечити, що внесок угодовий заключає в собі заледве minimum жадань народ^-руськоі партиі, а сподіватись слідувало, що те minimum більшість соймова з своєі сторони в найлучшім злучаю вважатиме за maximum концесій» [5, с. 6-7]. Натомість поляки не підтримали угодовську ініціативу з тієї причини, що більшість послів просто не володіли інформацією про перебіг та умови домовленостей між Ю. Лаврівським та Л. Сапігою, сприймали акцію, як політичні поступки русинам.

Угодовська домовленість мала вагомі практичні наслідки. Найвагомішим досягненням русинів-українців, на наш погляд, були українізація Академічної гімназії та виділення асигнувань для руського театру у Львові. Позитивним моментом порозуміння було те, що характер дебатів у Сеймі засвідчив готовність частини польських політиків за певних умов підтримати політичні й культурні устремління руських послів. Визначальним було й те, що угодовська акція сприяла зростанню активності й перегрупуванню сил в політичному таборі галицьких українців. Разом з тим, угодовська ініціатива Ю. Лаврівського попри певні успіхи, не дала очікуваного результату насамперед через психологічну неготовність значної частини польських послів підтримати устремління руських послів, як і небажання самих членів «Руського клубу» відмовитися від русофільських ідеалів, чого закономірно вимагали поляки [9, с. 133].

Однак угодовська акція Ю. Лаврівського - Л. Сапіги, була не єдиною спробою досягнення українсько-польського порозуміння в стінах Сейму протягом третьої каденції. У 1875 р. під час обговорення крайового бюджету та фінансування культурно-просвітніх товариств на розгляд Сейму було винесено постанову станіславівського бургомістра І. Камінського. У ній зазначалося, що з огляду на гостроту міжнаціональних стосунків у Галичині необхідно виробити концепцію «Закону про національності».

Основним мотивом постанови була необхідність розробки Крайовим відділом проекту подолання національного конфлікту в Галичині. Причиною створення подібного проекту І. Камінський вважав, з одного боку, нерозв'язаність угодовських домовленостей, ініційованих Ю. Лаврівським, а з іншого - дотримання конституційних постанов про політичну і культурну рівноправність усіх народів краю. Однак мотиви постанови були набагато глибшими, напередодні чергових сеймових виборів в умовах поляризації суспільних настроїв угодовський внесок був найвірогіднішим політичним компромісом.

Угодовський внесок І. Камінського не знайшов підтримки серед «Руського клубу». Русофіли й народовці сприйняли внесок як повне непорозуміння [3, с. 103]. Тому чергова спроба польсько-українського порозуміння зазнала поразки, ще не розпочавшись. Внесок не був навіть винесений на обговорення Сейму. Угодовська ініціатива продемонструвала неготовність як русинів, так і поляків до політичних компромісів.

Наступні півтора століття характеризувалися активізацією як міжнаціонального протистояння, так і боротьбо в українському польському політичному проводі за домінування серед виборців. У кінці 1880-х рр. серед українців остаточно перемогла народовська орієнтація, представники якої почали активніше схилятися до концепції політичного порозуміння.

Більше того, одним із ініціаторів налагодження українсько-польських політичних стосунків був імперський уряд, що обумовлювалося загостренням відносин імперії Габсбургів з Російською імперією. Безпосереднім наслідком ситуації, що склалася, стала так звана політика «нової ери» - чергової компромісної угоди, яка тривала довше за попередні і наступні подібні акції, але також не була оформлена як окремий юридичний акт, залишаючись усною домовленістю, яку гарантували авторитет осіб, що за неї відповідали. З українського боку - Ю. Романчук (лідер народовців), з польського - К. Бадені (намісник Галичини). Початок «новій ері» поклав виступ українських депутатів галицького сейму на засіданні 25-27 листопада 1890 р.. Обрання сеймової трибуни мало засвідчити готовність українців спільно з поляками розбудовувати галицьку автономію [1].

Правовий зміст запропонованих Ю. Ромачуком критеріїв реалізації угодовської акції було: 1) окремішність української народності від польської і від російської; 2) дотримання греко-католицизму; 3) вірність австрійській владі та правлячій династії; 4) лібералізм; 5) економічне піднесення селянства і міщанства [8, с. 127; 12, s. 1057]. Тобто у вимогах українського депутата чітко прослідковувалося три аспекти - дотримання національної окремішності, повний політичний лібералізм у відношенні до чинної влади (це свідчило про відсутність вимоги широкої політичної автономії), а також соціальна складова. У замін на підтримку поляків, українці намагалися отримати дивіденди у культурних, політичних і національних права. Не зважаючи на постійні дискусії і непорозуміння між українцями і поляками. А також між самими собою упродовж реалізації «нової ери», вона мала певні практичні наслідки. Український дослідник «нової ери» І. Чорновол, виокремлює таких сім здобутків українців під час угодовської кампанії: 1) відкриття кафедри історії України у Львівському університеті; 2) запровадження у школах українського фонетичного правопису і підтвердження державних прав української мови; 3) відкриття та часткове державне фінансування Наукового товариства ім. Т. Шевченка; 4) відкриття українських гімназій; 5) створення страхового товариства «Дністер»; 6) гарантовану підтримку на виборах до імперського парламенту; 7) компромісна церковна політика, яка гарантувала рівноправний статус римо- і греко-католицької церкви [8, с. 133-156].

На нашу думку, найціннішим з поміж отриманих досягнень було гарантування і сприяння у отриманні посольських мандатів до імперського парламенту. Так, на виборах 1891 р. українці отримали сім мандатів, що було суттєвим досягненням у порівнянні з попередніми роками.

Однак, українсько-польські відносини завдяки політики «нової ери» у 1890-1894 pp. налагодити не вдалося. Ні в українському, ні в польському політикумі і суспільстві політика «нової ери» не отримала широкої підтримки. Серед українців найбільше проти неї виступали москвофіли і радикали. Врешті угода показала неготовність і неспроможність взаєморозуміння між українцями та поляками, і після 1894 р. протистояння посилилося [2].

Черговим етапом активізації політичних домовленостей між українцями і поляками стало перше десятиліття ХХ ст., коли тривала активна боротьба за реформу виборчого права. У лютому-березні 1913 р. у Відні було досягнуто домовленості про реформування виборчої системи, безпосереднім наслідком якої стало отримання українцями 31 посла на додаткових виборах у червні 1913 р замість восьми депутатів у 1908 р. [4, с. 11-12].

Висновки. Таким чином, Галицький крайовий сейм, що почав роботу в 1861 р. став центром політичного життя краю та місцем політичної боротьби українського та польського представництв. Характеризуючи правові шляхи вирішення міжнаціонального протистояння у Галичині можна зробити наступні висновки:

- причиною політичного протистояння українців та поляків стали конституційні перетворення в імперії Габсбургів, які сприяли активізації національних рухів. Як поляки, так і українці висували ідею національно-територіальної автономії, оскільки імперський лібералізм був досить міцним;

- з 1861 до 1914 рр. у сеймі між українськими та польськими депутатами було здійснено чотири угодовські акції, однак жодна з них не мала документального оформлення, а ґрунтувалася на авторитеті ініціаторів політичного компромісу;

- практичні наслідки угодовських акцій були різними. Українці отримували дивіденди у вигляді гарантій та поступків у культурній сфері, а також окремі політичні права, зокрема в сфері виборчого законодавства;

- гострота польсько-українського політичного протистояння була причиною того, що усі компромісні угоди які досягалися у стінах сейму, або поза ним були приречені на поразку з самого початку. Однак, українсько-польські стосунки не варто кваліфікувати, як виключно конфронтаційні. Пошуки політичних компромісів свідчили, що національний рух тільки визрівав до ідеї міжнаціонального порозуміння.

Список використаних джерел

1. Аркуша О.Г. Нова ера / О. Аркуша [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 7: Мі-О / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во «Наукова думка», 2010. - 728 с.: іл. - Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Nova_era_1890.

2. Киридон А. Українсько-польські відносини: «нова ера» співпраці / А. Киридон[Електронний ресурс] - Режим доступу: http://vuzlib.com/content /view/2644/74/.

3. Мудрий М. Спроби українсько-польського порозуміння в Галичині (60-70-і роки ХІХ ст.) / М. Мудрий // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Збірник наукових праць. - Вип. 3-4 / НАН України, Інститут українознавства ім. І.Крип'якевича; відп. ред. Ю. Сливка. - Львів, 1997. - С. 58-117.

4. Плекан Ю. В. Польсько-українське протистояння в боротьбі за реформування виборчого законодавства до австрійського парламенту та Галицького сейму (кінець ХІХ - початок ХХ ст.) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. : спец. 07.00.02 «Всесвітня історія» / Плекан Ю. В. - Чернівці, 2004. - 18 с.

5. Політика чувств а політика інтересів // Правда. - 1872. - 15 (27) цвітня. - С. 6-7.

6. Совать чешскихъ газетъ насчетъ будущей нашей политики // Слово. - 1870. - 17 (29) іюня, Ч. 47. - С. 1.

7. Чого нам ждати від Поляків? // Правда. - 1874. - 18 (30) Липня, Ч 11. - С. 480-481.

8. Чорновол І. Польсько-українська угода 1890-1894 рр. / І. Чорновол. - Львів: Львівська академія мистецтв, 2000. - 247 с.

9. Чорновол І. Українська фракція Галицького крайового сейму 1861 - 1901 рр. / І. Чорновол - Львів, 2000. - 270 с.

10. Якіи наши вороги? // Руська Рада. - 1871. - 15 (27) Юлія. - № 12. - С. 319-320.

11. Lwow dnia 1 Stycznia // Kurjer Lwowski. - 1872. - 1 Stycznia, № 1. - S. 1.

12. Sprawozdanie stenograficzne z rozpraw galicyjskiego Sejmu krajowego 6. peryody Sejmu galicyjskiego z dnia od 14 pazdziernika do 29 listopada 1890.

Размещено на Allbest.ru