Включення нових територій до складу Османської імперії та формування її адміністративного устрою у XIV-XVI ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Включення нових територій до складу Османської імперії та формування її адміністративного устрою у XIV-XVI ст.

Ковальчук М. В.

Мета даної статті - розгляд процесу включення нових територій від утворення першої провінції до кінця XVI ст. та формування адміністративного поділу Османської імперії.

У загальних працях з історії Османської імперії таких авторів, як Ґ. Іналджик [5], С. Шоу [27], Л. Кін- росс [8], К. Імбер [20], Е. Іхсаноглу [6], А. Кримський [9] та інших, питання територіальної організації розглядається або у контексті політики ведення османами війни з тією чи іншою державою, і як наслідок вказуються нові завойовані території; або формування територіального устрою подається разом з характеристикою адміністративної (управлінської) системи.

Монографії європейських, американських, арабських тюркологів Ф. К. Хітті [19], П. Шугара [28], Дж. М. Абун-Насра [13], містять інформацію про історію включення регіонів до складу Османської імперії у XIV-XVI ст., їх внутрішній територіальний поділ, організацію управління та економічну систему. Спеціалізована міждисциплінарна монографія з теми Дональда Пітчера «Історична географія Османської імперії» [26] надає, окрім цінної інформації про кожну з провінцій, структурованих за регіональним поділом, можливість ознайомитися з картографічним матеріалом, у якому наочно висвітлена історія перетворення Османського бейліка на могутню Османську імперію, що займала території на трьох континентах.

Наукові статті Ґ. Іналджика [22], С. Більге [15], Д. Геза [16], Б. Хайкеля [18], А. Желязкової [4], М. Мейєра [10], А. Шамсутдінова [12], Р. Градєвої [2] присвячені проблемам становлення османської держави, дозволяють детальніше дізнатися про балканські провінції Османської імперії (Темешвар, Боснія, Буда, Сігетвар, Яник, Егрі) та арабські (Сирія, Палестина, Йємен): дати утворення, структура, списки бейлербеїв, населення.

Найбільшою адміністративно-військовою одиницею Османської імперії був бейлербейлік (berleybeylik). Термін «бейлербейлік» поступово був заміщений терміном еялет (eyalet): з 1591 р. термін «бейлербейлік» використовується у якості означення канцелярії бейлербея (berleybey - «бей над беями») [21, p. 721722], який очолював бейлербейлік (згодом - еялет) та управляв військами підлеглих собі санджаків.

У 1362 р. султан Мурад І призначив свого лала (lala - тур. «вчитель», «наставник») Лала Шахін-пашу командуючим (управителем) завойованих територій Румелії (європейської частини Османської імперії) у якості винагороди за його захоплення Адріанополя у 1360 році (до 1453 року - столиця Османської імперії), а султан повернувся до Анатолії. Так постав перший берлейбейлік Румелія (Rumeli) з центром в Адріанополі, згодом - Софії, який зберіг свій привілейований статус до краху імперії.

Через військову необхідність, коли султан Баязід І рушив до Румелії, у 1393 р. виник другий бейлербейлік - Анатолія (Anadolu) під управлінням Кара Тімурташа [11, c. 123]. У 1413 р., об'єднавши землі Амасьї (важливий центр навчання дітей султана) та Сівасу, у північно-центральній Анатолії заснували Румський бейлербейлік (Rum). Утворені бейлербейліки стали фундаментом подальшого розвитку Османської імперії.

Нові завоювання та розширення території Османської імперії за султанів Селіма I і Сулеймана I Пишного в XVI столітті потребували збільшення числа адміністративних одиниць. У 1468 колишнє незалежне князівство Караман було захоплено Мегмедом ІІ та передано під управління його сина Мустафи, і лише у 1512 році постав бейлербейлік Караман (Karaman). Столицею стало місто Конья, у 1522-1562 рр. центром було місто Кайсері. На 1527 р. бейлербейлік Караман мав у своєму складі 7 санджаків: Бейшехир, Аксарай, Ічель, Нійде, Кайсері, Конья, Мараш.

За часів Селіма Явуза (1512-1520) були утворені бейлербейліки Діярбакир (Diyarbakir), Алеппо (Халеп - Наїер), Сирія (Шам - §am), Єгипет (Misir). Скориставшись нестабільною ситуацією у Європі, Османська імперія розгорнула активні дії у східному напрямку. Після Чалдиранської битви 1514 року між сефевідською армією та османською армією Селіма І, у якій перемогу одержала остання, Османська імперія захопила Східну Анатолію та північну частину Іраку [6, с. 71] (окрім Багдаду, який залишися за персами, - він буде завойований 1534 р.). Населення висловилося за приєднання до Османської імперії, однак, заволодівши містом Діярбакир, османська армія залишила його, чим скористався сефевідський шах Ісмаїл, повернувши туди управителя Кара - бея. Однак, завдяки допомозі курдських беїв, османи повертають цю територію, і у 1515 році у східній Малій Азії був утворений бейлербейлік Діярбакир. Першим бейлербеєм став Бийикли Мехмед паша. Санджаки у 1515-1526 рр.: Діярбекір, Мардін, Синджар, Биреджік, Руха, Сіверек, Чермік, Ергані, Харпут, Арабгір, Кійи, Чемішкезек; з 1526 р.: Діярбекір, Мардін, Синджар, Руха, Сіверек, Чермік, Ергані, Харпут, Арабгір, Кійи, Чемішкезек, Мосул, Хіт, Дейр, Рахбе, Ане [6, с. 392].

Сирія була завойована у 1516 р., а у 1549 р. була поділена на два бейлербейліка: власне Сирія (Дамаск) з санджаками Дамаск, Тріполі, Наблус, Єрусалим, Сафад, Газа, Сальт, Ладжун, та бейлербейлік Алеппо, що включав санджаки Адана, Мараш, Кіліс, Хама, Хомс, Антеп, Біреджик, Мааррет, Саламія [19, р. 664]. Пізніше був заснований третій бейлербейлік - Тріполі (Сирійське).

У 1517 році Селім І, поклавши край султанату мамлюків, завойовує Єгипет. Історія раннього османського Єгипту є боротьбою за владу між представниками мамлюків та представниками султана Османської імперії [3, с. 38]. Саме через спроби подолати традиційно сильний мамлюцький вплив бейлербейлік користувався широким самоврядуванням. Для захисту Єгипту були організовані шість полків [25, р. 140]. Адміністративний устрій бейлербейліка відрізнявся від інших тим, що тут не використовувалося поняття «санджак» - замість цього були області: Мінуфія, Кальюб, Гхарбійя, Мансура, Шаркійя, Бухайра, Гіза, Фаюм, Атфіх, Ушмунайн, Манфалут, аль-Бахнаса, Джірджа.

У перші роки правління Сулеймана І (1520-1566) були утворені наступні бейлербейліки: 1522 - Дулькадар (Mara§), 1533 - Ерзурум (Erzurum), Джезаірі Бахрі Сефід (Cezairi Bahri Sefid - острови Егейського моря) та Джезаірі Гарб (Cezairi Garb - Алжир).

Джезаірі Бахрі Сефід - острови Егейського моря, Кіпр, Галліполі, узбережжя Малої Азії та інші приморські райони Османської імперії. Ці території управлялися капудан-пашою (kaptan-i derya - «командуючий флотом»). Шляхом додавання санджаків Коджаелі, Суйла та Біга від бейлербейліка Анатолія, санджаків Інебахти, Айрибоз, Карлі-Елі, Містра, Міділлі від бейлербейліка Румелія, у 1533 р. утворили даний бейлербейлік [14, р. 521-522].

Бейлербейлік Алжир (Джезаірі Гарб) з центром у м. Алжир засновано у 1533 р. (територія сучасного Північного Алжиру). Найвідомішим бейлербеєм є Хайреддін Барбаросса (1518-1546). Окрім того, що тут був центр берберських піратів та работоргівлі, бейлербейлік був тією базою, з якої османи нападали на європейські кораблі у Західному Середземномор'ї.

Подальші завоювання Сулеймана Кануні призвели до зростання кількості бейлербейліків: 1535 - Мосул (Mosul), Багдад (Bagdat), 1540 - Йємен (Yemen), 1541 - Буда (Budin), 1546 - Басра (Basra), 1548 - Ван (Van),1552 - Темешвар (Timi^var), Шехрізор (§ehrizor), 1555 - Лахса (Ель - Хаса-Lahsa), 1556 - Тріполі Лівійське (Тріполі Гарб - Trablusu Garb), 15551557 - Абіссінія (Ефіопія - Habe§). Ці бейлербейліки створювалися одразу після завоювання нових територій.

У 1534 році Багдад був без опору захоплений військами султана Сулеймана I під час османо- сефевідської війни 1532-1555 рр. У 1535 р. утворено бейлербейлік [26, p. 126]. Захоплення Багдада стало значним досягненням, як і пізніше приєднання Басри, адже відкривало шлях до нижньої Месопотамії з річками Тигр та Євфрат, та вихід до Перської затоки. Проте, перебуваючи під владою Османської імперії, Багдад увійшов у період занепаду, в результаті ворожнечі з Сефевідською імперією на сході. Найважливіші санджаки: Багдад, Хілле, Зенгабад, Ремахійє, Карадаа, Дженгюле, Джезавер.

Басра стала османським бейлербейліком у 1538 році, у 1546 році був призначений бейлербей. Коли Сулейман І встановив контроль над Багдадом, емір Рашид аль- Мугаміс, який правив у Басрі, добровільно визнавав османську владу на цій території. Протягом Х'УІ ст. Басра залишалася центром торгівлі між Османською імперією та Індією, також майданчиком для здійснення морських експедицій до Індійського океану. Пізніше бейлербейлік був підпорядкований Багдаду [24, р. 78].

Бейлербейлік Темешвар (Янова) утворений у 1552 році, коли угорський замок Темешвар був захоплений османським військом на чолі з Кара Ахмед пашою. У Х'УІ ст. до складу бейлербейліка Темешвар входили наступні санджаки: Темешвар, Алажахісар, Арла, Арад, Бешкелек, Чанад, Гьоле, Ліпва, Лугос, Медова, Оршова, Панкота, Семендіре, Сірем, Шебеш, Відін, Вульчитрин, Янова [15, s. 59-66].

У 1516 р. мамлюки Єгипту захопили Йємен; але вже наступного року губернатор мамлюків здався османам, хоча до 1539 р. османська влада не визнавалася, допоки у цьому році Хадим Сулейман паша не анексував Йємен остаточно. Було утворено бейлербейлік з центром у Забіді, що дозволяло ліквідувати португальський вплив у Червоному морі та встановити контроль над експортом кави.

Після перемоги Османської імперії у битві при Мохачі у 1526 році, після захоплення у 1541 році Буди та Пешта, на території завойованого Угорського королівства був створений бейлербейлік Буда (Budin) з центром у Буді [7, c. 208-209]. У 1552 році бейлербейлік складався з санджаків Буда, Семендіре, Ізворник, Вульчетрін, Пожега, Мохач, Істольні Белград, Сегедин, Сірем, Відін, Аладжахісар, Тамішвар, Печуй, Естергон, Хатван, Фюлек, перетин, Сонлук, Чанад, Стурова, Бечкерек, Сіклос, Секчай, Ноград, Песпірім і Гюрюзгал. Першим бейлербеєм - з вересня 1541 р. до лютого 1542 р. - був Узун Сулейман паша, до кінця XVI ст. загалом нараховуємо більше 20 бейлербеїв, серед яких одна і та ж людина займала цю посаду два і більше разів, наприклад: Газі Гасім паша, Хадим Алі паша, Тойгун паша, Калайлікоз паша, Френк Юсуф паша Міхалічлі Ахмет паша. Зі створенням бейлербейліка в Буді створення османських провінцій в Європі підійшло до кінця [28, р. 71]. османський імперія бейлік адміністративний

Під час османського завоювання Абіссінії та Хіджазу в XVI столітті, у 1555-1557 році був створений бейлербейлік Абіссінія (Habe§) (пізніше - еялет Абіссінії та Хіджазу), який охоплював землі Абіссінії в акваторії Червоного моря (території сучасних Еритреї й Саудівської Аравії, а також Судану, Сомалі та Джибуті). На території бейлербейліка розташовувалися дві головні мусульманські святині - Мекка та Медіна.

Ще чотири бейлербейліка було засновано за часів Селіма II (1566-1574). Майже через 100 років, після перемоги Османської імперії над Генуєю у 1475 р. на північному узбережжі Чорного моря був створений санджак з центром в Кафі, у 1568 р. постав бейлербейлік Кефе (Kefe), який знаходився під прямим османським управлінням; окремо від Кримського ханства. У 1579 році засновано бейлербейлік Сирійське Тріполі (Тріполі Шам - Trablusu §am), який приєднали до новоствореного у 1571 р. бейлербейліка Кіпр (Kibris) з центром у Нікосії. Після того, як у 1489 році венеціанці заволоділи островом, османи не один десяток разів намагалися його захопити. У 1570 р. османське військо під командуванням Лала Мустафа Паші взяло в облогу міста Нікосію та Фамагусту, і, після того, як у 1571 році Фамагуста пала, османи встановили свою владу на три століття [22, s. 5-9].

Перше османське завоювання Тунісу (Tunus) відбулося у 1534 році Хайреддін Барбароссою, вже згадуваним капудан-пашою, який вигнав звідти арабську династію Хафсидів [9, с. 165], проте остаточно Туніс завойовано капудан-пашою Улуч Алі Рейсом у 1574 р. Протягом перших років Тунісом управляв лідер корсарів з Алжиру, а з 1587 р. Туніс, як і інші дві східноберберські провінції (Алжир та Джезаірі Бахрі Сефід) став фактично автономною провінцією під владою бейлербея, який здійснював верховну владу та ніс відповідальність за ведення війни проти християнських ворогів імперії [13, р. 166]. Із завоюванням Тунісу усе середземне африканське надбережжя (Єгипет, Тріполі, Алжир) від Сирії майже до Атлантичного океану, стало османським.

На початку правління султана Мурада ІІІ (15741595) були утворені бейлербейліки Чилдир (Qildir), Трабзон (Trabzon), Боснія (Bosna) та Карс (Kars), а через деякий час, в результаті воєн з Іраном, а також на угорських землях було створено багато бейлербейліків, але вони виявилися нестійкими і були або втрачені, або ліквідовані через непотрібність, тому що створювалися швидко, не враховуючи політичних, адміністративних потреб та змін [6, с. 176]: у 1578 р. - Ширван (§irvan) (існував до 1604 р.) та Деміркапи (Dagistan), у 1583 р. - Єреван (Revan) (до 1603 р.), у 1584 р. - Ібрім (Ibrim) (до 1585 р.), у 1585 р. - Тебриз (Tebriz) (до 1603 р.), у 1588 р. - Гянджа (Gence) (до 1604 р.); на території сучасної Угорщини - бейлербейлік Дьйор (Яник - Yanik) існував у 1594-98 рр., Сігетвар (Sigetvar) - 1595 - з 1600 р. - це еялет Каніжа (Kanije) зі столицею Надьканіжа, Егрі (Egri) - 1598 р.

Провінція Боснія - ключова османська провінція в північній частині Балканського півострова, включала до свого складу всю територію Боснії і Герцеговини, частите Угорщини, Сербії та Хорватії. Перетворення підкореної у 1451-1463 рр. Боснії [4, с. 168] на бейлербейлік тривало більше століття - до 1580 року (до цього вона була санджаком бейлербейліка Румелія). Це було зумовлено, з одного боку, тим, що у 1463 р. територія Боснії була розділена між угорцями та османами (Східна та Центральна Боснія) і лише у 1527 р. остаточно перейшла під владу султана; з іншого боку, внаслідок свого географічного розташування та постійних прикордонних конфліктів Боснія вкрай відрізнялася від інших провінцій Османської імперії [29, s. 55-57]. Того ж року першим бейлербеєм став Ферхад- паша Соколовіч. До складу бейлербейліка на 1580 рік входили санджаки Боснія, Біхач, Чернік, Кліс, Крка, Херсек, Ізворнік, Поджега.

Провінція Сілістра або Озі (Silistre) - чорноморська провінція Османської імперії. Сілістра - санджак Румелії, створений ще на початку XVI століття, який включав в себе території колишнього болгарського князівства Добруджа. У 1593 році Сілістра стала еялетом зі столицями були місто Сілістра (Болгарія) і Озі (Очаків). Еялет включав район Добруджі, Буджака та Едісану [20, р. 180].

На нетривалий час османська влада була встановлена у Тифлісі (Тбілісі). У 1556 рік Тбілісі був зайнятий персами, які залишили тут намісником Давида (Даудхана), який в 1578 році передав Тбілісі османам (після Чилдирської битви з персами, до Османської імперії відійшов увесь південний Кавказ). Однак, вже у 1583 році цар Свімон I (у 1556-1569 та 1578-1600 - цар Картлі) прогнав турок і знову зробив Тбілісі столицею країни: «А цар Свімон повернувся з полону [і] з цієї причини Даудхан втік до Стамбула, пішов Лала-паша теж і цар Свімон зайняв Картлі» [1, с. 140]. Хоча область Лорі залишалася турецькою до 1600 року, тоді до Картлі знов повернувся перський вплив [26, р. 140].

Треба відзначити, що османські еялети поділялися за своїм статусом на два види - тімарли (timarli) та сальянелі (salyaneli). На території перших - Румелія, Буда, Анатолія, Караман, Дулькадар, Рум (Сівас), Ерзурум, Діярбакир, Алеппо, Дамаск, Тріполі Сирійське - де вже міцно утвердилася система санджаків, османське право та османська адміністрація, склалася тімарна система; у других - тімарна система була відсутня, всі податки збиралися від імені держави та розподілялися на місцеві потреби: платня військовим, управлінцям, інша частина надходила до державної скарбниці. Всі арабські еялети базувалися на системі сальяне: Єгипет, Йємен, Абіссінія, Багдад, Басра, Лахса, Тріполі Лівійське, Туніс, Алжир [5, с. 116].

Османська імперія, яка виникла при розпаді Сельджуцької держави та Візантійської імперії, на початкових етапах своєї історії являла собою невеликий бейлік, а у свій «золотий вік» - з кінця XV ст. - до останніх десятиліть XVI ст. стала однією з наймогутніших держав. За рахунок активної завойовницької зовнішньої політики османських султанів Мегмеда ІІ (1453-1481) Баязіда ІІ (1481-1512), Селіма І (1512-1520), Сулеймана І (1520-1566), Селіма ІІ (1566-1574), Мурада ІІІ (1574-1595) у всіх чотирьох напрямках від Стамбула, Османська імперія зазнала значного розширення своєї території: з 9 тис. км² у 1300 р. до 2,5 млн. км² на кінець XVI ст. Вона володіла більшою частиною Середземномор'я, Північною Африкою, Балканами, арабським Близьким Сходом (включаючи 3 священні мусульманські міста - Мекка, Медіна, Єрусалим), узбережжям Чорного моря, маючи вихід до Атлантичного та Індійського океанів.

Список використаних джерел

1. Багратиони В. История царства Грузинского / перевод Н. Т. Накашидзе. - Тбилиси: Мецниереба, 1976.

2. Градева Р О некоторых проблемах формирования османской системы управления (XIV - начало XVI в.) // Османская империя: государственная власть и социальнополитическая структура. - Москва: Наука, 1990. - С.40-65.

3. Гринин Л. Е. Политические процессы в османском Египте XVI-XVIII вв. и теория развитого государства // История и современность. - Вып. №1/2007. - С.38-84.

4. Желязкова А. Босния под османской властью в XV- XVII вв. // Османская империя. Государственная власть и социально-политическая структура: сборник статей / отв. ред. С. Ф. Орешкова; АН СССР, Ин-т востоковедения. - Москва: Наука, 1990. - С.167-184.

5. Іналджик Ґ. Османська імперія. Класична доба 1300-1600; пер. з англ. О. Галенка; Ін-т сходознавства ім. А. Кримського НАН України. - Київ: Критика, 1998. - 287 с.

6. История Османского государства, общества и цивилизации: В 2 т. / [под ред. Э. Ихсаноглу]; Исслед. центр исламской истории, искусства и культуры; пер. В. Б. Феоновой под ред. М. С. Мейера. - Москва: Вост. лит., 2006. - Т.1: История Османского государства и общества. 2006. - XXXII+602 с.

7. Кіндер Г., Хільгеман В. Всесвітня історія: dtv-Atlas / Пер. з нім. / Худож. Гаральд і Рут Букор; Наук. ред. пер.: А. Г. Слю- саренко, О. Ф. Іванов. - Київ: Знання-Прес, 2001. - 631 с.

8. Кинросс Лорд. Расцвет и упадок Османской империи; пер. с англ. М. Пальникова. - Москва: КРОН-ПРЕСС,1999. - 696 с.

9. Кримський А. Історія Туреччини. - Київ; Львів: Олір, 1996. - 288 с.

10. Мейер М. С. Новые явления в социально-политической жизни Османской империи во второй половине XVII-XVIII вв. // Османская империя: система государственного управления, социальные и этнорелигиозные проблемы. - Москва, 1986. - С.155-185.

11. Нешри Мехмед. Огледало на света: История на османския двор / Съст. и прев. от османотурски език Калицин. - М.: София, 1984. - 420 с.

12. Шамсутдинов А. М. Проблемы становления османского государства по турецким источникам XIV-XV вв. // Османская империя. Система государственного управления, социальные и этнорелигиозные проблемы. Москва, 1986. - С.19-38.

13. Abun-Nasr J. M. A History of the Maghrib. - Cambridge University Press, 1971.

14. Beckingham C. F. Djaza'ir-i Bahr-i SafTd // The Encyclopaedia of Islam. New Edition. Volume II: C-G. - Leiden and New York: BRILL, 1991.

15. Bilge S. M. Macaristan'da Osmanli Hakimiyetinin ve idari Te§kilatinin Kurulu§u ve Geli§mesi //Osmanli Tarihi Ara§tirma ve Uygu- lama Merkezi Dergisi (OTAM). Sayi:11. - Ankara, 2000. - S.33-81.

16. Geza D. Ottoman Administrative Strategies in Western Hungary // Studies in Ottoman History in Honour of Professor V. L. Menage. - Istanbul, 1994.

17. Hathaway J. The Politics of Households in Ottoman Egypt: The Rise of the Qazdaglis. - Cambridge University Press, 1997. - 216 р.

18. Haykel B. Western Arabia and Yemen during the Ottoman period // The new Cambridge history of Islam. Vol.2. The Western Islamic World Eleventh to Eighteenth Centuries. - Cambridge University Press, 2011. - P.436-449.

19. Hitti Phillip K. History of Syria: mcluding Lebanon and Palestine. - NY: Gorgias Press LLC, 2004. - 749 p.

20. Imber Colin. The Ottoman Empire, 1300-1650: the Structure of Power. - New York: Palgrave Macmillan, 2002. - P xiv, 405.

21. inalcik H. Eyalet // The Encyclopaedia of Islam. New Edition. Volume II: C-G. - Leiden and New York: BRILL, 1991. - Р.721-724.

22. Inalcik H. Ottoman Policy and Administration in Cyprus after the Conquest. Ayyildiz Matbaasi, 1969. - S.5-23.

23. Kafadar Сemal. Between two worlds: the construction of the Ottoman state. LCC: University of California Press, 1995. - 209 p.

24. Masters B. Basra // Encyclopedia of the Ottoman Empire. - NY: Facts on file, 2009.

25. Ogot Bethwell A. UNESCO General History of Africa: Africa from the Sixteenth to the Eighteenth Century / Bethwell A. Ogot. - V.5. - University of California Press, 1992.

26. Pitcher D. E. An Historical Geography of the Ottoman Empire: From Earliest Times to the end of the sixteenth century. - Leiden: Brill, 1972. - 171 p.

27. Shaw Stanford J. History of the Ottoman Empire and Modern Turkey: Vol.1: Empire of the Gazis: the Rise and Decline of the Ottoman Empire, 1280-1808. - Cambridge, 1976. - 351 p.

28. §ugar P. Southeastern Europe under Ottoman Rule, 13541804. A history of East Central Europe. - University of Washington Press, 1983. - 384 p.

29. Sabanovic H. Bosanski pasaluk. - Sarajevo: Naucno drustvo BiH. - 218 s.

Размещено на Allbest.ru