Протиріччя представників державного проводу Директорії УНР у виборі стратегічного зовнішньополітичного курсу України

Дослідженя протиріч представників державного проводу Директорії УНР у виборі стратегічного зовнішньополітичного курсу України. Аналіз пошуків українських державних лідерів оптимального вектору зовнішньої політики доби визвольних змагань 1917-1920 років.

Рубрика История и исторические личности
Вид статья
Язык украинский
Дата добавления 09.05.2018
Размер файла 18,1 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПРОТИРІЧЧЯ ПРЕДСТАВНИКІВ ДЕРЖАВНОГО ПРОВОДУ ДИРЕКТОРІЇ УНР У ВИБОРІ СТРАТЕГІЧНОГО ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНОГО КУРСУ УКРАЇНИ

Варгатюк С.В.,

кандидат історичних наук, доцент кафедри міжнародних відносин факультету журналістики та міжнародних відносин, Київський національний університет культури і мистецтв (Україна, Київ), Liana.V@i.ua

Досліджені протиріччя представників державного проводу Директорії УНР у виборі стратегічного зовнішньополітичного курсу України. Проаналізовані пошуки українських державних лідерів оптимального вектору зовнішньої політики доби визвольних змагань 1917--1920 років.

Ключові слова: зовнішня політика, стратегічний курс, державний провід.

***

Сьогодні, коли відбувається боротьба українського народу проти зовнішньої агресії, українська історична наука і зовнішньополітична практика мають знайти органічний зв'язок минулих часів і поколінь українців, що за часів Директорії УНР, як зі зброєю в руках, так і на дипломатичному фронті відстоювали право на самостійне державне буття.

Для вирішення поставленої проблеми автор використав певну джерельну базу. Корпус джерел, де проблеми деяких аспектів зовнішньої політики Директорії УНР відрізняються методологічно автор поділив на окремі групи. Першу групу складають архівні джерела, які вводяться автором в науковий обіг вперше. Це фонди Центрального Державного Архіву Вищих Органів Державної Влади і Державного Управління України (ЦДАВОВУ). Друга група - дослідження науковців, які присвятили своє життя вивченню внутрішньої та зовнішньополітичної практики Директорії УНР, зокрема це - М. Стахів, Р Симоненко, І. Срібник та інші. Третя група - літературні праці, мемуари та спомини безпосередніх учасників згаданих подій, це - Ю. Тютюнник, С. Шелухін, О. Доценко та інші. Дослідженню зовнішньополітичних аспектів Директорії УНР присвячені праці науковців у пострадянську добу - І. Срібник, П. Демчук та інші.

З огляду на певну кількість наукових праць з дослідження зовнішньої політики України доби визвольних змагань 1917-1921 рр. низка не вивчених та мало досліджених аспектів залишаються бути присутніми. Зокрема, досі не з'ясовано коріння полонофільства голови Директорії УНР С. Петлюри. Адже відомо, що журналіст за фахом С. Петлюра зі вступом Російської імперії у Першу світову війну закликав українство Малоросійської губернії об'єднатися навколо царського престолу та з патріотичним відчуттям битися з ворогом. Подальший хід історії докорінно змінив політичні орієнтації майбутнього лідера Директорії УНР з проросійських на прозахідні, й зокрема на полонофільські. Саме цей останній вектор української зовнішньої політики відіграв сумну роль у міжнародній практиці України підписанням Варшавської угоди у квітні 1920 р., за якою Східна Галичина на довгі роки залишилася під польським пануванням, а радянсько-польська конференція в Ризі 1921 р. остаточно поховала надії на українську державну самостійність.

Мета статті - проаналізувати та усвідомити протиріччя представників державного проводу Директорії УНР у виборі стратегічного зовнішньополітичного курсу України доби визвольних змагань 1917-1920 рр.

Україні, як і іншим молодим державам, що утворилися на уламках колишньої Російської імперії, однаковою мірою загрожувала Радянська Росія та антибільшовицькі російські військові формування». Нові національні держави мали надію отримати від країн Антанти моральну й матеріальну підтримку в боротьбі з червоною та білою загрозами. Але для цього їм було конче необхідно домогтися визнання світовим співтовариством статусу суверенних, незалежних держав - суб'єктів міжнародного права. Підставою для таких надій були широко проголошені на весь світ «14 пунктів» президента США В. Вільсона, які пропонували взаємні й однакові гарантії незалежності та територіальної цілості як великих, так й малих держав.

Такі сподівання знайшли своє місце у вступі до проекту Конституції УНР, де зазначалося: «Всім націям, які мають непохитне бажання і здібність створити самостійну і незалежну державу, які домагаються здійснення цього - надати це право, щоби це право за ними було визнане другими державами і щоб (в разі потреби) була надана поміч утворити свою власну незалежну державу» [1, с. 90].

Виходячи на міжнародну арену, Директорія УНР одразу ж зіткнулася з повною непоінформованістю світової дипломатії щодо українських справ.

Та й не дивно: з огляду на перебування України протягом століть під владою Російської та Австро-Угорської монархій закордонні політики були слабо обізнані з новою державою. До того ж суспільна свідомість значної частини населення провідних європейських країн довгий час формувалася як свідомість громадян метрополій колоніальних імперій. З іншого боку, Директорія УНР гостро відчувала брак інформації щодо європейських справ, на підставі якої слід було приймати адекватні рішення.

В українських політичних колах існували різні погляди щодо концепцій та напрямків розвитку зовнішньої політики. Так, голова Директорії УНР В. Винниченко прагматично оцінював складність міжнародного становища України наприкінці 1918 року. В своєму щоденнику 28 листопада 1918 року він записав: «Надії на успіх мало. З східного півдня наступають дончаки. З Румунії, з Чорного моря от-от з'являться війська Антанти. З боку Галичини - поляки» [2, с. 69-70].

Зовсім іншої позиції дотримувався В. Винниченко після успішного завершення повстання: «З міжнародної точки погляду становище України повинно вважатись задовольняючим. Антанта хоч офіційно ще не визнала Українську державу, одначе про невизнання її тими ж Державами Згоди нічого не було заявлено» [2, с. 69-70].

Оптимістичний погляд голови Директорії на міжнародне становище України пояснювався надією на можливість нейтралітету до таких сил, як Антанта та Радянська Росія У відозві до населення України В. Винниченко вперше після повалення гетьманського уряду офіційно заявив, що «РСФРР не відомо по яких причинах розпочала якісь операції проти Української Республіки» [3, с. 175-176].

На думку автора, оптимізм В. Винниченка щодо міжнародного становища України мав далекосяжну ціль, а саме - показати радянському урядові Росії, що Директорія сприймає дії Червоної армії на території України як непорозуміння.

Концепції нейтральності у зовнішній політиці В. Винниченко дотримувався і після залишення посади голови Директорії та виїзду на еміграцію. Звідки до своїх колег по партії він писав: «Ми не повинні ні з Антантою, ні з поляками, ні з румунами, ні тим паче з Колчаком-Денікіним вступати ні в які угоди й спілки» [4].

Проте В. Винниченко залишав відкритим питання щодо відносин з Радянською Росією: «Ні з погляду міжнародного, ні з погляду внутрішнього порозуміння з більшовиками на ґрунті національно-української радянської влади не може бути шкідливим для суті нашого руху - національного відродження, а також і для форми її державності» [4].

Порозуміння з Москвою В. Винниченко сприймав нерівнозначно. Влітку 1920 року він вів переговори з радянським урядом щодо співпраці.

Після повернення на еміграцію колишній голова Директорії УНР передбачав два варіанти розвитку україно-російських відносин? «Або порозуміння з більшовиками на ґрунті прийняття нами радянської влади, а ними самостійності України і українського характеру радянської влади, або боротьба мілітарна до останньої можливості власними силами»? [5, арк. 23].

Через даремні спроби порозумітися з Радянською Росією більшість членів українського уряду і представників політичних партій зайняли запропоновану С. Петлюрою антибільшовицьку позицію, шукаючи союзника в обличчі Антанти. «В більшовизмі порятунку не має, зазначалося у відозві Головного отамана військ УНР до населення Соборної України, більшовизм на українському ґрунті не приймається, бо може посіяти нову громадянську війну, нове кровопролиття» [6, с. 86].

Головний отаман не втрачав надії, що Антанта, зокрема французький уряд, з симпатією сприймає героїчні прагнення українського народу до незалежності та підтримає Директорію УНР морально й матеріально. Але безперервна оборонна війна протягом 1919 року примушувала С. Петлюру віддавати значно більше уваги вирішенню проблем оборони республіки, розбудові армії, питанням збройної боротьби і менше займатися справами зовнішньої політики.

Така пасивність у зовнішньополітичній діяльності Директорії УНР на чолі з С. Петлюрою спричинилася до відсутності відповідної концепції щодо відносин з країнами Антанти. Українському політичному проводові необхідно було знати про існуючий поділ сфер впливу на сході Європи між Англією та Францією.

Таким чином, на основі такого розподілу Україна підпадала під французький вплив. С. Петлюра мусив рахуватися з таким становищем відповідною корекцією зовнішньої політики і домагатися підтримки з боку французького уряду.

Список використаних джерел

директорія протиріччя зовнішньополітичний

1. Слюсаренко А., Томенко М. Історія української конституції. - К., 1993.

2. Будков Д., Веденєєв Д. Система зовнішньополітичного інформування в часи Директорії УНР // Політика і час. - 1993. - №10.

3. Винниченко В. Відродження нації. - Київ-Відень, 1920. - Т.3.

4. Народна Воля від 2.01.19.

5. ЦДАВОВУ - Ф.3696. - Оп.1. - Спр.12.

6. Великий Жовтень і громадянська війна на Україні / Енциклопедичний довідник. - К., 1987.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Дослідження історії виникнення УНР, хронології подій та її міжнародного визнання. Вивчення складу, політичного курсу (внутрішня, зовнішня політика) Директорії УНР - найвищого органу державної влади відродженої УНР. Причини поразки визвольних змагань.

    реферат [34,9 K], добавлен 10.01.2011

  • Питання державного самовизначення України. Українська республіка в часи Центральної Ради. Гетьманська держава, аналіз повноважень гетьмана. Директорія Української Народної Республіки, особливості діяльності її уряду. Західно-Українська Народна Республіка.

    реферат [49,6 K], добавлен 27.08.2012

  • Програма революційних перетворень. Внутрішня і зовнішня політика Директорії. Друга війна більшовицької Росії проти України. Кінцевий етап визвольних змагань. Втрата української державності: причини і наслідки. Відновлення Української народної Республіки.

    презентация [2,5 M], добавлен 20.05.2014

  • Аналіз значення розробки спільного зовнішньополітичного курсу і створення спільної оборони, як одного з головних завдань Європейської Спільноти. Дослідження та характеристика особливостей розбудови зовнішньополітичного напряму в Домаастрихтський період.

    статья [20,1 K], добавлен 11.09.2017

  • Актуальні напрями розвитку основних тенденцій і закономірностей міжнародних відносин другої половини ХХ ст. Аналіз основних тенденції французько-американського суперництва в контексті зовнішньополітичного курсу США в Європі за умов біполярності.

    статья [24,9 K], добавлен 11.09.2017

  • Перебіг переговорів представників Директорії УНР з французьким військовим командуванням в Одесі і дипломатами держав Антанти в Парижі у січні-березні 1919 р. Військова місія Антанти на півдні України. Організація збройних сил для боротьби з більшовиками.

    статья [31,2 K], добавлен 11.09.2017

  • Директорія на початку своєї дипломатичної діяльності. Зв’язки з Росією. Відносини між Францією та Українською Народною Республікою. Діяльність українських місій у державах Антанти. Політичні зв’язки Директорії з Польщею. Заходи дипломатії України.

    реферат [46,7 K], добавлен 15.02.2015

  • Лютнева революція в Росії та початок державного відродження України. Утворення Центральної Ради та I Універсал. Проголошення Української Народної Республіки. Україна в боротьбі за збереження державної незалежності. Гетьманський переворот, директорія УНР.

    реферат [31,4 K], добавлен 25.11.2010

  • Діяльність П.В. Феденка, відомого діяча Української Соціал-демократичної Робітничої партії у період Української національної революції та його погляди на неї. Оцінка політики гетьмана П. Скоропадського та його роботи в уряді УНР за часів Директорії.

    реферат [27,8 K], добавлен 12.06.2010

  • 1917-1920 рр. як період створення системи вищої педагогічної освіти України. Підготовка вчителів, строк навчання, обов’язкові предмети. Роль Огієнко у відкритті ВУЗів в Києві. Перебудова педагогічної освіти і створення вищої педагогічної школи в 1919 р.

    реферат [14,0 K], добавлен 10.12.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.