Технологія розколювання кременю верхньопалеолітичної стоянки Радомишль І

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Технологія розколювання кременю верхньопалеолітичної стоянки Радомишль І

О.М. Кононенко



Стаття присвячена техніко-технологічній характеристиці крем'яної колекції стоянки Радомишль І. Наведено детальний аналіз первинного розколювання.

Ключові слова: Радомишль І, верхній палеоліт, технологія розколювання, кремінь, нуклеус, відщеп, пластина.



Верхньопалеолітична стоянка Радомишль І була досліджена І.Г. Шовкоплясом у 1950-х рр. [Шовкопляс, 1964; 1965б]. Упродовж наступних років її матеріали не раз привертали увагу археологів. Проте відсутність докладних відомостей про характер пам'ятки та її знахідки призвела до появи численних, часто протилежних висновків щодо датування та культурної належності Радомишля І. Для аргументованої інтерпретації стоянки було проведено аналіз першоджерел польової документації, фауністичних решток, крем'яної індустрії [Кононенко, 2009; 2010; 2011а; 20116; 2014; 2015; Кононенко, Пеан, 2005]. Пропонована робота присвячена аналізу технології первинного розколювання.

СИРОВИНА

Основною сировиною кам'яної індустрії Радомишля І був кремінь. І.Г. Шовкопляс виділив два його типи:

темно-сірий «в изломе светло-желтый, довольно прозрачный, покрыт белой патиной, в некоторых случаях с легким голубоватым оттенком»;

чорний плямистий, так званий деснянський, «в изломе почти черный, непрозрачный. Покрыт, в одном случае, серой патиной в более темные пятнышки, в другом случае -- голубо© О.М. КОНОНЕНКО, 2017 вато-синей патиной в более темные пятнышки. Очень похоже на “пушкаревский” кремень» [Шовкопляс, 1957--1959/12, інв. опис, т. 4].

виходи кременю першого типу знаходяться відносно недалеко від стоянки -- за 5 км південніше м. Радомишль. Він залягає у вигляді жовен і плиток у відкладах пісковику, з яких складений правий берег р. Тетерів [Шовкопляс, 1957--1959/12, с. 14; 1964, с. 96; 1965б, с. 111]. Місце виходів другого типу кременю не встановлено.

Поодинокими є випадки використання інших типів кременю -- плитчастого світлого в тонку темно-сіру смужку (далі -- смугаста плитка); жовнового білого шерехатого (далі -- білий шерехатий); жовнового різних відтінків червоного та жовтого кольорів (далі -- кольоровий).

Абсолютна більшість крем'яних виробів має патину (майже 90 %), а також залискованість -- люстраж (майже 50 %). Такий зовнішній їх вигляд можна пояснити різними умовами консервації культурного шару, а саме, типом седиментів (суглинок чи супісок), в яких він залягає, і темпом його перекриття верхніми нашаруваннями. Сам І.Г. Шовкопляс патині- зацію матеріалів Радомишля І пояснював тим, що «... кремни залегали на небольшой глубине от современной поверхности и вследствии этого сплошь покрыты густой голубоватобелой и совсем белой патиной» [Шовкопляс, 1965а, с. 117].

Окрім крем'яних виробів у колекції пам'ятки є необроблена крем'яна сировина у вигляді жовен, плиток, уламків. На стоянці спорадично трапляються також інші породи каменю (пісковик, кварц, кварцит, гнейс, граніт та ін.), представлені окремими конкреціями або уламками.

ТЕХНІКО-ТЕХНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА КОЛЕКЦІЇ

Близькість виходів сировини позначилася на характері знахідок. Наявні всі складові, що відбивають процес розколювання сировини та виготовлення знарядь. Жовна, плитки, уламки сировини приносили і тестували безпосередньо на стоянці. Про це свідчить не лише значна кількість вибракуваної сировини (понад 400 од.), але й сліди тестування на її поверхні. Сама сировина не дуже якісна. Вона тріщинувата, пересохла, при розколюванні часто розтрощувалася на шматки, має внутрішні дефекти -- пустоти, включення. Це обумовило наявність значної кількості нуклеподібних уламків і відбилось у морфології нуклеусів. Зокрема, через згадані вади сировини її розколювання досить часто зупинялося на рівні тестування чи формування пренуклеусів. Якщо сировина була якісна, нуклеуси експлуатували максимально, що обумовило наявність серед них 30 % ядрищ, спрацьованих до розмірів менше 50 мм.

Крем'яну колекцію стоянки Радомишль І (10680 од.) можна розділити на необроблену сировину (437 од.) і артефакти (10243 од.). Своєю чергою останні групуються в три блоки

* Продукти первинного розколювання (8188 од. -- 79,8 % від загальної кількості артефактів): пренуклеуси (47 од. -- 0,5 %), нуклеуси (454 од. -- 4,4 %), нуклеподібні уламки (166 од. -- 1,6 %), авіважі (12 од. -- 0,1 %), відщепи -- (5373 од. -- 52,5 %), пластинчасті заготовки (1640 од. -- 15,9 %), фрагменти та уламки (473 од. -- 4,8 %).

Вироби з вторинною обробкою: знаряддя праці (1777 од. -- 17,3 %) та відходи їх виробництва -- різцеві сколи (133 од. -- 1,3 %), луски (128 од. -- 1,2 %).

Немодифіковані кам'яні знаряддя (17 од. -- 0,1 %) -- відбійники, розтирачі та ін.

З-поміж пластинчастих заготовок пластин -- 1592 од., пластинок -- 45 од., мікропластин -- 3 од.

ПРОДУКТИ ПЕРВИННОГО РОЗКОЛЮВАННЯ

Найбільшу інформацію про техніко-технологічну характеристику кам'яного комплексу стоянки дають продукти первинного розколювання. До них відносяться пренуклеуси, нуклеуси, нуклеподібні уламки, сколи (відщепи і пластини), технічні сколи з нуклеусів, відходи виробництва.

Передусім, сколи стоянки Радомишль І за технічними критеріями було розділено на чотири групи

Технічні сколи -- сколи зняті в процесі формування робочої поверхні нуклеусу, його підправки та переоформлення -- реберчасті відщепи та пластини, авіважі.

Б. Сколи, зняті з нуклеусів для використання їх як заготовок -- відщепи, пластини.

Сколи, що були чи могли бути зняті в процесі виготовлення знарядь (вторинної обробки) -- різцеві сколи, луски.

Г. Фрагменти та уламки, що утворилися в процесі виготовлення заготовок. Ці сколи фрагментовані та неінформативні

Таблиця 1. Радомишль І; типологічні групи нуклеусів, за кількістю робочих поверхонь

Кількість робочих поверхонь	Кількість площадок
	1	2	3 і більше
1	Поздовжні	Біпоздовжньо-зустрічні, ортогональні	Підперехрестні
2	Поздовжньо-двосто ронні	Біпоздовжньо-двосторонні, біпоздовжньо-альтерна- тивні, біпоздовжньо-суміжні, ортогонально-двосторонні, ортогонально-суміжні, перпендикулярні, перпендикулярно-зустрічні, перпендикулярно-послідовні
3 і більше	--	Біпоздовжньо-суміжний + повздовжній	Багатоплощадкові

Рис. 1. Типологічні групи нуклеусів (схеми) колекції Радомишль І: 1 -- поздовжні; 2 -- поздовжньо-двос-торонні; 3 -- біпоздовжньо-зустрічні; 4 -- ортогональ-ні; 5 -- біпоздовжньо-двосторонні; 6 -- біпоздовж-ньо-альтернативні; 7 -- біпоздовжньо-суміжні; 8 -- ортогонально-двосторонні; 9 -- ортогонально- суміжні; 10 -- перпендикулярні; 11 -- перпендику-лярно-зустрічні; 12 -- перпендикулярно-послідовні; 13 -- підперехрестні

Розгляд продуктів первинного розколювання розпочнемо з визначення використаних у роботі метричних критеріїв поділу заготовок. Вони поділяються на відщепи (довжина менше у два рази ширини) та пластини (довжина до ширини становить 2 до 1 і більше). Пластинчасті заготовки в свою чергу поділяються на власне пластини, ширина яких понад 12 мм, пластинки (ширина 7--12 мм) та мікропластини (ширина менше 7 мм) [Tixier, 1963].

Методика опрацювання (опису) секції нуклеподібних. Характеристика нуклеусів, пренуклеусів і нуклеподібних уламків як основного об'єкта вивчення технології розколювання складається з опису їх окремих елементів (площадки, робочі поверхні, низ нуклеуса, його тильна сторона, бокові поверхні та ін.) та вказівки їх взаємного розташування. При визначенні груп і типів нуклеусів за основу взято класифікацію та термінологію крем'яних артефактів, розроблену В.М. Гладиліним [Гладилін, 1976, с. 36--48].

Найперше встановлюється кількість площадок і кількість робочих поверхонь нуклеуса. їх може бути 1--3 і більше. взаємне розташування площадок і робочих поверхонь є основним критерієм при визначенні належності нуклеуса до типологічних груп, представлених в колекції Радомишль І (табл. 3):

1 площадка та 1 робоча поверхня -- нуклеуси поздовжні (рис. 1, 1);

1 площадка та 2 протилежно розташовані робочі поверхні -- поздовжньо-двосторонні (рис. 1, 2);

2 протилежні площадки та 1 спільна робоча поверхня -- біпоздовжньо-зустрічні (рис. 1,

2 суміжні площадки та 1 спільна робоча поверхня -- ортогональні (рис. 1, 4);

2 протилежні площадки та 2 протилежні робочі поверхні -- біпоздовжньо-двосторон- ні (рис. 1, 5), біпоздовжньо-альтернативні (рис. 1, 6);

2 протилежні площадки та 2 суміжні робочі поверхні -- біпоздовжньо-суміжні

2 суміжні площадки та 2 протилежні робочі поверхні -- ортогонально-двосторонні

2 суміжні площадки та 2 суміжні робочі поверхні -- ортогонально-суміжні (рис. 1, 9), перпендикулярні (рис. 1, 10), перпендикулярно-зустрічні (рис. 1, 11), перпендикулярно-послідовні (рис. 1, 12);

2 протилежні площадки та 3 суміжні робочі поверхні--біпоздовжньо-суміжний+поздовжній (?);

3 суміжні площадки та 1 спільна робоча поверхня -- підперехрестні (рис. 1, 13);

3 і більше площадок і 3 і більше робочих поверхонь -- багатоплощадкові (в паралельній системі розколювання).

Наступним кроком є визначення типу нуклеуса за формою та об'ємом його робочої поверхні. В колекції Радомишля І виділено такі типи нуклеусів: овальний, підчотирикутний, підциліндричний, циліндричний, підпірамі- дальний, пірамідальний, торцевий, торцево- реберчастий, клиноподібний, підклиноподібний, кубоподібний, аморфний.

Далі подано основні технологічні ознаки нуклеуса -- характер площадки, приплощадкової зони робочої поверхні, тильної та бічної сторін нуклеуса та його нижньої частини.

Площадки нуклеусів за своїм характером поділяються на такі різновиди: а) пласка; б) з грубими сколами підправки, фасетуванням, сколами підправки вздовж її краю, забита та ін.; в) пошкоджена через внутрішній брак сировини, тріщини, термічний вплив та ін.; г) природна (кірка, морозобійний вивал).

Приплощадкові зони робочої поверхні нуклеусів і сколів за своїм характером поділяються на вироби з рівним краєм, з «карнизом», зі слідами редукції (абразивна підправка, дрібні сколи та ін.).

За оформленням тильної та бічної сторін, а також нижньої частини нуклеуси характеризуються наявністю ребра, іншої робочої поверхні, нижньої площадки, сколів підправки, кірки, дефектів сировини та ін.

Для сукупності нуклеусів визначається морфологія використаних заготовок (жовно чи його фрагмент, сплощене жовно, плитка, великі сколи та ін.). Також, варто вказати, які сколи були зняті останніми з нуклеуса -- відщепи, пластини, пластинки, дрібні сколи (менше 15 мм). Метричні параметри нуклеуса -- довжина, ширина, товщина (рис. 2) несуть інформацію про розміри останніх знятих з них заготовок. визначенню також підлягають стадія спрацьованості нуклеуса (спрацьований, неспрацьований) і причини завершення його експлуатації (остаточна спрацьованість, заломи на робочій поверхні, брак сировини або внутрішні дефекти та ін.).

Пренуклеуси характеризуються за схожою, але дещо спрощеною схемою, оскільки вони залишились на стадії підготовки площадки або робочої поверхні.

Нуклеподібні уламки це переважно розбиті, розколоті нуклеуси чи пренуклеуси. Фрагментованість їх уможливлює визначити хіба що тенденцію щодо об'єму та напрямку розколювання, тобто можливих групи і типу.



НУКЛЕУСИ

У колекції Радомишль І як нуклеуси визначено 454 артефакти (табл. 4). Майже половина нуклеусів одноплощадкові (223 од., 49,6 %). Двоплощадкові нараховують 112 од. (24,2 %). Решта нуклеусів (119 од., 26,2 %) мають три та більше площадок.

Серед одноплощадкових наймасовішою групою є паралельні поздовжні -- 219 од., що становить 48,7 % від загальної кількості нуклеусів (табл. 5). Варто відмітити, що серед поздовжніх нуклеусів 55 од. (або 12,1 % від загальної кількості нуклеусів) мають укорочені пропорції робочої поверхні. з поміж одноплощадкових поздовжніх нуклеусів виділено такі типи: овальний -- 1, підчотирикутний -- 1, підциліндричний -- 97, циліндричний -- 26, підпірамідальний -- 4, пірамідальний -- 7, торцевий -- 42, торцево-реберчастий -- 19, клиноподібний -- 14, підклиноподібний -- 8.

До одноплощадкових також належать і 4 поздовжньо-двосторонні нуклеуси -- 1 підчоти- рикутний, 2 підциліндричних та 1 торцевий.

							Тип
Група	Овальний	Підчотири- кутний	Підцилінд- ричний	Цилінд ричний	Підпірамі- дальний	Пірамі дальний	Торцевий		Клино подібний	Підклино- подібний	Кубоподіб ний	Аморфний	Р а з о м	%
Поздовжні	1	1	97	26	4	7	42	19	14	8			219	48,7
Поздовжньо-двосторонні	--	1	2	--	--	--	1	--	--	--	--	--	4	0,8
Біпоздовжньо-зустрічні	--	--	20	4	1	--	10	4	--	--	--	--	39	8,2
Біпоздовжньо-двосто- ронні	--	--	5	--	--	--	--	--	--	--	--	--	5	1,1
Біпоздовжньо-альтерна- тивні			8				5						13	2,9
Біпоздовжньо-суміжні	--	--	16	1	--	--	4	--	--	--	--	--	21	4,6
Ортогональні	--	--	7	--	--	--	--	--	--	--	--	--	7	1,6
Ортогонально-двосто ронні	--	--	8	--	--	1	--	--	--	--	--	--	9	2,0
Ортогонально-суміжні	--	--	6	--	--	--	--	--	--	--	--	--	6	1,3
Перпендикулярні	--	--	8	--	--	--	--	--	--	--	--	--	8	1,8
Перпендикулярно-зуст річні	--	--	1	--	--	--	--	--	--	--	--	--	1	0,2
Перпендикулярно-пос лідовні			2										2	0,4
Підперехрестні	--	1	1									2	4	0,9
Біпоздовжньо-суміжний + + поздовжній	--	--	1	--	--	--	--	--	--	--	--	--	1	0,2
Багатоплощадкові											56	59	115	25,3
Р а з о м	1	3	182	31	5	8	62	23	14	8	56	61	454	--
%	0,2	0,7	40	6,7	1,3	2	13,7	5,1	2,4	2	12,4	13,5	--	100

Серед двоплощадкових нуклеусів найбільше паралельних біпоздовжніх, що характеризуються двома протилежними площадками. Таких нуклеусів 79 (17 % від загальної кількості нуклеусів) 11 з них мають укорочені пропорції робочої поверхні. Серед біпоздовжніх нулеусів є: біпоздовжньо-зустрічні, біпоздовжньо-суміжні, біпоздовжньо-альтернативні та біпоздовжньо-суміжний + поздовжній (?). Біпоздовжньо-зустрічних нуклеусів 39 од., зокрема: підциліндричних -- 20, циліндричних -- 4, підпірамідальних -- 1, торцевих -- 10, торцево-реберчастих -- 4. Біпоздовжньо-двосторонніх лише 5, і всі віднесено до підцилінд- ричного типу. Біпоздовжньо-альтернативних 13 од., а саме, 8 підциліндричних і 5 торцевих нуклеусів. Біпоздовжньо-суміжних нуклеусів 21 од. -- 16 підциліндричних, 1 циліндричний, 4 торцевих. Ще 1 двоплощадковий нуклеус (0,2 %) має індивідуальну конфігурацію -- біпоздовжньо-суміжний + поздовжній (рис. 3), тобто, він має дві протилежні площадки і три суміжні робочі поверхні поперемінно-зустрічного сколювання.

Дещо більше двоплощадкових нуклеусів різних ортогональних комбінацій -- 22 од. (4,8 % від загальної кількості нуклеусів). Серед них визначено 7 ортогональних підциліндричних, 9 ортогонально-двосторонніх (8 підциліндричних, 1 пірамідальний) та 6 ортогонально- суміжних підциліндричних.

Нечисленна й група перпендикулярних нуклеусів (11 од., 2,4 % від загальної кількості нуклеусів). До неї зараховано 8 перпендикулярних підциліндричних, 1 перпендикулярно-зустрічний підциліндричний і 2 перпендикулярно- послідовні підциліндричні.

Понад чверть нуклеусів (119 од.) мають три та більше площадок. З них лише 4 нуклеуси (0,9 % від загальної кількості нуклеусів) віднесені до групи підперехресних -- 1 підчотирикутний, 1 підциліндричний і 2 аморфні. Інші нуклеуси, що мають три та більше площадок віднесено до групи багатоплощадкових (115 од., 25,3 % від загальної кількості нуклеусів). за морфологією їх можна розподілити на кубоподібні -- 56 од. (12,3 % від загальної кількості нуклеусів) та аморфні -- 59 од. (13 % від загальної кількості нуклеусів).

Отже, в крем'яному комплексі стоянки Радомишль І основним типом нуклеусів є поздовжній підциліндричний. Наступну за кількістю позицію займають поздовжні торцеві нуклеуси. Також вагома частка нуклеусів біпоздовжніх комбінацій.

Аналіз характеру площадок можливий лише для 339 нуклеусів з чітко визначеною кількістю площадок. Багатоплощадкові нуклеуси (115 од.) тут не аналізуються. Співвідношення груп і типів нуклеусів і характеру їх площадок продемонстровано в зведених таблицях (табл. 6; 7).

Рис. 3. Радомишль І: нуклеус паралельний біпоздовжньо-суміжний + поздовжній

Таблиця 6. Радомишль І; нуклеуси, співвідношення груп з типами площадок

Група	Площадка
	Пер винна	Плас ка	Має грубі сколи підправки	Поздовж- ньо-під- правлена	Фасе-то- вана	Пошко джена	Разом площа док	Разом нуклеу сів
Поздовжні	4	106	100	2	2	5	219	219
Поздовжньо-двосторонні	--	1	2	--	1	--	4	4
Біпоздовжньо-зустрічні	3	40	32	1	2	--	78 *	39
Біпоздовжньо-двосторонні	--	4	6	--	--	--	10	5
Біпоздовжньо-альтернативні	1	15	1	--	--	--	26	13
Біпоздовжньо-суміжні	4	27	10	--	--	1	42	21
Ортогональні	--	7	7	--	--	--	14	7
Ортогонально-двосторонні	--	12	6	--	--	--	18	9
Ортогонально-суміжні	1	7	4	--	--	--	12	6
Перпендикулярні	1	11	4	--	--	--	16	8
Перпендикулярно-зустрічні	--	1	1	--	--	--	2	1
Перпендикулярно-послідовні	--	4	--	--	--	--	4	2
Підперехрестні	--	4	8	--	--	--	12	4
Біпоздовжньо-суміжний + поздовжній	--	--	2	--	--	--	2	1
Р а з о м п л о щ а д о к	14	239	192	3	5	6	459	--
%	3	52,2	41,6	0,7	1,1	1,4	--	--
Багатоплощадкові **	--	--	--	--	--	--	--	115
Р а з о м н у к л е у с і в	--	--	--	--	--	--	--	454

Примітки, тут і в табл. 7. * Кількість площадок для дво- і триплощадкових нуклеусів сумуються. ** Площадки групи багатоплощадкових нуклеусів не підраховувалися.

Таблиця 7. Радомишль І; нуклеуси, співвідношення типів нуклеусів з типами площадок

Група	Площадка
	Первинна	Пласка	Має грубі сколи підправки	Поздовж- ньо-під- правлена	Фасето- вана	Пошкод жена	Разом площадок	Разом нуклеусів	%
Овальний			1				1	1	0,2
Підчотирикутний	--	2	1	--	--	--	3	3	0,7
Підциліндричний	9	135	114	1	--	5	264 *	182	39,9
Циліндричний	2	15	18	1	--	--	36	31	6,6
Підпірамідаль-ний	--	2	4	--	--	--	6	5	1,3
Пірамідальний	--	2	7	--	--	--	9	8	2,0
Торцевий	--	59	16	1	5	--	81	62	13,7
Торцево-реберчатий	1	10	15	--	--	1	27	23	5,0
Клиновидний	--	7	7	--	--	--	14	14	2,9
Підклиновидний	--	6	2	--	--	--	8	8	2,0
Р а з о м	12	238	185	3	5	6	449	337	--
%	2,7	52,8	41,4	0,7	1,1	1,3	--	--	--
Кубоподібний **	--	--	--	--	--	--	--	56	12,3
Аморфний **	--	--	--	--	--	--	--	61	13,4
Р а з о м н у к л е у с і в	--	--	--	--	--	--	--	454	100

Вимірювання кута між площадкою та робочою поверхнею нуклеусів засвідчив кількісне переважання ядрищ, де він наближений до 90°.

Пласка відбивна площадка зафіксована на понад 50 % нуклеусів. Тобто, площадки, як правило, оформляли одним сколом. На понад 40 % нуклеусів площадки підправлені грубими сколами. Зазвичай сколи спрямовані від робочого краю до центру площадки. Напевно, це робилося для підготовки місця точки удару. Інші прийоми підправки площадок -- дрібне фасетування, підправки площадки вздовж її краю поодинокі та представлені, відповідно, на 1,1 % та 0,7 % нуклеусів. У дещо більшої частки нуклеусів (3 %) як площадку для сколювання використано природну поверхню -- кірку, морозобійний вивал та ін. У решти 1,4 % нуклеусів площадки такі пошкоджені, що ідентифікувати їх неможливо.

Наведені дані співвідношення груп нуклеусів і характеру відбивних площадок дають підстави говорити про два технологічні аспекти розколювання. Перший -- з поздовжніми нуклеусами, найчисленнішими, найчастіше співвідноситься пласка площадка. Тобто, поки висота нуклеуса була достатньою для отримання бажаних заготовок, площадку переоформляли одним сколом -- знімали авіваж (так звану таблетку). Коли ж висота нуклеуса зменшувалася, а, відповідно, скорочувалась і довжина сколу, то площадки підправляли локально, лише в місці точки удару. На це вказує те, що на поздовжніх нуклеусах з укороченими пропорціями робочої поверхні такі грубопідправлені площадки трапляються втричі частіше за пласкі. Другий аспект -- на біпоздовжньо-суміжних нуклеусах пласкі площадки зафіксовано вдвічі частіше за грубопідправлені, а на біпоздовжньо-зустрічних кількість їх приблизно однакова. Тобто, можна припустити, що розколювання починали в біпоздовжньо-суміжній комбінації, а потім нуклеус трансформовувався в біпоздовжньо- зустрічний.

Приплощадкова зона робочої поверхні -- ділянка на її стику з площадкою нуклеуса, або край площадки, мають сліди окремих технічних прийомів підправки в процесі сколювання. Так, лише на чверті виробів краї площадок залишалися без додаткової редукції. На половині з них зафіксовано т. зв. карниз -- нависаючий увігнутий негатив попередніх сколів. На решті трьох чвертях випадків відмічено прийоми т. зв. підправки «карнизу» у вигляді абразивного шліфування (16,2 % всіх нуклеусів), підправки дрібними сколами (понад 50 % всіх нуклеусів) та ін. Іноді на одному нуклеусі є і «карниз» і абразивна підправка (4,4 %). Такі ж співвідношення більш-менш зберігаються що для пласких площадок, що для площадок з грубими сколами підправки. Можна лише констатувати незначну, в межах 10 %, перевагу залишення «карнизу» без змін або його абразивного шліфування для пласких площадок, а також редукції краю дрібними сколами -- для грубопідправлених.

Також варто вказати ще один технічний прийом підготовки сколювання -- виділення т. зв. шпори. Так, на 14 нуклеусах ретушшю була виділена зона для нанесення точкового удару. Примітно, що 12 із них -- це нуклеуси біпоздовжнього розколювання.

Таким чином, в індустрії Радомишля І зафіксовано чимало свідчень контролю за процесом розколювання. Зверталась увага не лише на кут між площадкою та робочою поверхнею нуклеуса, але й на саме місце нанесення удару. за потреби вони застосовували прийоми зі зміцнення краю площадки, прибирали «карниз» та ін.

Характер неробочих поверхонь нуклеуса -- тильної та бічної сторін, його нижньої частини -- є додатковим штрихом до картини технології розколювання. Вони умовно поділені на: сліди поточного епізоду розколювання (навмисно підготоване ребро, інша площадка нуклеуса, інша робоча поверхня); сліди попередніх епізодів розколювання (площадка заготовки або латералі сколу, негативи сколів, непов'язаних з експлуатацією актуальних поверхонь); поверхні, не пов'язані з розколюванням певного нуклеуса (вкриті кіркою, тріщини, морозобійні вивали, термічно пошкоджені, із т. зв. зірчастою забитістю та ін.).

Сліди навмисної модифікації неробочих поверхонь та їх локалізація є підставою для визначення груп (біпоздовжні, ортогональні) і типів (торцево-реберчасті, клиноподібні) нуклеусів верхнього палеоліту, зокрема і в колекції Радомишля І (табл. 8).

Ознакою поздовжніх торцево-реберчатих нуклеусів (19 од.) є наявність ребра на тильній стороні, а поздовжніх клиноподібних -- наявність ребра в нижній і досить часто тильній частинах нуклеусів (14 од.). Зауважимо, торцево-реберчасті та клиноподібні типи нуклеусів Радомишля І належать лише до поздовжньої групи.

Для всіх варіантів біпоздовжнього розколювання головною ознакою є наявність другої, протилежної площадки (79 од.), а для біпоздовжніх торцево-реберчатих нуклеусів -- ще й наявність ребра на тильній стороні (лише 4 од.). Біпоздовжньо-двосторонні (5 од.) та біпоздовжньо-альтернативні нуклеуси (13 од.) мають другу нижню площадку та другу робочу поверхню з тильної сторони. Біпоздовжньо- суміжні нуклеуси (21 од.), окрім другої нижньої площадки, мають другу робочу поверхню на одній з бічних сторін.

Ортогональні нуклеуси (7 од.) визначаються за наявністю одної робочої поверхні та другої площадки на одній з бічних сторін. Ортогонально-двосторонні нуклеуси (9 од.) визначаються за наявністю другої робочої поверхні з тильної сторони нуклеуса та другої площадки на одній з його бічних сторін. Ознакою ортогонально-суміжних нуклеусів (6 од.) є суміжне розташування двох площадок, які є тильною стороною для однієї та бічною для іншої робочої поверхні, та двох робочих поверхонь, що є одна для одної низом і бічною стороною, відповідно.

Ще складніше взаємне розміщення робочих поверхонь і площадок на нуклеусах з перпендикулярним сколюванням. Для перпендикулярних (8 од.) і перпендикулярно-послідовних (2 од.) нуклеусів одна робоча поверхня водночас є площадкою для другої. Але якщо в першому випадку друга робоча поверхня є бічною стороною щодо першої, то в другому -- суміжною з її низом. На одному перпендикулярно-зустрічному нуклеусі обидві площадки та робочі поверхні суміжні при зустрічному напрямку сколювання.

Негативи сколів попередніх епізодів розколювання та численні сколи підправок трапляються майже на кожному нуклеусі. На загал вони доповнюють технічну характеристику процесу розколювання та зазвичай не впливають на визначення груп чи типів нуклеусів.

Таблиця 8. Радомишль І; нуклеуси (сліди навмисної модифікації та їх локалізація)

Група і тип	Тильна сторона	Низ нуклеуса	Бічна сторона
Поздовжній торцево-реберчастий	Ребро
клиноподібний	Ребро	Ребро	--
Поздовжньо-двосторонній	Друга робоча поверхня	--	--
Біпоздовжній	--	Друга площадка	--
Торцево-реберчастий	Ребро	Те саме	--
Біпоздовжньо-двосторонний	Друга робоча поверхня	» »	--
Біпоздовжньо-альтернативний	Те саме	» »	--
Біпоздовжньо-суміжний	--	» »	Друга робоча поверхня
Ортогональний	--	--	Друга площадка
Ортогонально-двосторонній	Друга робоча поверхня	--	Те саме
Ортогонально-суміжний	Друга площадка	Друга робоча поверхня	Друга робоча поверхня
Перпендикулярно-зустрічний	Те саме	Те саме	--
Перпендикулярно-послідовний	--	» »	--
Підперехрестний	--	--	Друга площадка
Біпоздовжньо-суміжний + поздовжній	Друга робоча поверхня	Друга площадка	--

Важливими є і т. зв. природні поверхні, що опосередковано вказують на те, як морфологія заготовки нуклеуса могла впливати на розколювання, які дефекти мала сировина, які допоміжні функції могли мати ділянки нуклеуса, непридатні для розколювання, що могло стати причиною зупинки процесу розколювання, та які дії були застосовані для виправлення цієї ситуації. Маємо приклади, коли після закінчення експлуатації нуклеуси могли використовувати як відбійники. Про це свідчать чіткі сліди т. зв. зірчатої забитості, зафіксовані на 10 нуклеусах -- 4 рази на тильній і 6 на нижніх їх частинах. Зазвичай, це вже спрацьовані невеликі нуклеуси, розміри яких коливаються в діапазоні від 30 до 70 мм.

Звернемо також увагу на характеристики, не пов'язані з самим розколюванням, проте важливі для його розуміння. зокрема, це форма та

морфологія заготовки нуклеуса. заготовки нуклеусів у колекції Радомишля І за формою можна умовно розділити на округлі (83 %) і більш овальні видовжені сплощені (17 %). До перших відносяться округлі жовна та фрагменти їх, до других -- жовна видовжених сплощених пропорцій, плитки, масивні сколи.

Показовими є спостереження щодо зв'язку між видом використаного кременю та формою заготовки (табл. 9). Як уже зазначалося, поблизу стоянки відомі виходи темно-сірого однотонного кременю. він найчисленніший у колекції (~55 %) і домінує серед нуклеусів (72,5 %). Їх виготовляли що з округлих (62 %) що пласких жовен завтовшки 25--40 мм (2,6 %), а також плиток завтовшки 17--46 мм (2,4 %) і сколів (5,5 %). З чорного плямистого кременю, виготовлено лише 23,3 % нуклеусів. Вони представлені ядрищами з округлих жовен (18,5 %) і сколів (4,8 %). Як бачимо, частка нуклеусів на сколах з цих видів сировини серед нуклеусів колекції суттєво не відрізняється. А от співвідношення їх серед нуклеусів лише із сировини свого виду становить 3 : 1 на користь чорного.

Залежність групи та особливо типу нуклеусів від форми (морфології) заготовки в колекції Радомишля І підтверджується і статистично (табл. 10; 11). Звичайно, для більшості нуклеусів основною заготовкою є округле жовно, але є і досить показові винятки. Так, переважна більшість (76 %) поздовжніх торцевих нуклеусів виготовлена на сколах (25 од.), пласких жовнах (2 од.) і плитках (5 од.). 8 із 19 поздовжніх торцево-реберчастих нуклеусів виготовлені на заготовках видовжених пропорцій, майже половина поздовжніх клиноподібних (6 од.) та

Таблиця 10. Радомишль І; нуклеуси, співвідношення груп нуклеусів і форми заготовки

Групи	Жовна та фрагменти округлі	Жовна пласкі	Плитки та їхні фрагменти	Сколи	Р а з о м	%
Поздовжні	156	9	9	45	219	48,7
Поздовжньо-двосторонні	3	--	1	--	4	0,8
Біпоздовжньо-зустрічні	32	--	2	5	39	8,2
Біпоздовжньо-двосторонні	5	--	--	--	5	1,1
Біпоздовжньо-альтернативні	11	--	2	--	13	2,9
Біпоздовжньо-суміжні	21	--	--	--	21	4,6
Ортогональні	6	1	--	--	7	1,6
Ортогонально-двосторонні	9	--	--	--	9	2
Ортогонально-суміжні	6	--	--	--	6	1,3
Перпендикулярні	7	1	--	--	8	1,8
Перпендикулярно-зустрічні	1	--	--	--	1	0,2
Перпендикулярно-послідовні	2	--	--	--	2	0,4
Підперехрестні	4	--	--	--	4	0,9
Біпоздовжньо-суміжний + поздовжній	--	1	--	--	1	0,2
Багатоплощадкові	114	1	--	--	115	25,3
Р а з о м	377	13	14	50	454	--
%	83	2,9	3,1	11	--	100

Таблиця 11. Радомишль І; нуклеуси, співвідношення типів нуклеусів і форми заготовки

Типи	Жовна та фрагменти округлі	Жовна пласкі	Плитки та їхні фрагменти	Сколи	Р а з о м	%
Овальний	1	--	--	--	1	0,2
Підчотирикутний	3	--	--	--	3	0,7
Підциліндричний	171	8	1	2	182	39,9
Циліндричний	30	1	--	--	31	6,6
Підпірамідальний	5	--	--	--	5	1,3
Пірамідальний	8	--	--	--	8	2
Торцевий	22	2	10	28	62	13,7
Торцево-реберчастий	14	1	2	6	23	5
Клиноподібний	7	--	1	6	14	2,9
Підклиноподібний	--	--	--	8	8	2
Кубоподібний	56	--	--	--	56	12,3
Аморфний	60	1	--	--	61	13,4
Р а з о м	377	13	14	50	454	--
%	83	2,9	3,1	11	--	100

всі поздовжні підклиноподібні (8 од.) -- на сколах. Заготовками для половини біпоздовжніх торцевих нуклеусів слугували плитки (2 од.) і сколи (3 од.). Загалом плитки та сколи слугували заготовками лише для поздовжніх і біпоздовжніх нуклеусів. Тобто, форма плаского жовна чи плитки могла обумовлювати їх торцеве розколювання, спрямоване на отримання сколів видовжених пропорцій.

Зупинимося на завершальній стадії експлуатації нуклеуса, зокрема, проаналізуємо пропорції та розмір негативів останніх сколів з нуклеуса, розміри самих нуклеусів і рівень їх спрацьованості, можливі причини зупинки розколювання.

На нуклеусах зафіксовано негативи відщепів, дрібних сколів, пластин, пластинок, мікропластин. На одному нуклеусі, як правило, є сліди негативів різних розмірів і пропорцій. Так, негативи лусок (0--15 мм) і дрібних відщепів (15--30 мм) є на майже 80 % нуклеусів. Вони зазвичай є завершальними сколами або спробою прибрати заломи, внутрішні дефекти сировини, редукцією приплощадкової зони та ін. Коли такі технічні прийоми підправки не допомагали, нуклеус припиняли експлуатувати.

Негативи відщепів більше 30мм, достатньо великих аби бути заготовкою, зафіксовано на 60 % нуклеусів. Дещо більше (65 %) нуклеусів з негативами сколів видовжених пропорцій -- пластин (40 %), пластинок (20 %) та мікропластин (5 %). Помітна певна тенденція в розподілі негативів відщепів і пластин на нуклеусах різних типів. Так, негативи відщепів є завершальними для циліндричних типів усіх груп нуклеусів. Вони ж домінують на підциліндричних типах поздовжніх та біпоздовжніх нуклеусів з укороченими пропорціями робочої поверхні, на ортогональних і перпендикулярних групах. На поздовжніх і біпоздовжніх підциліндричних нуклеусах кількість негативів відщепів і пластин приблизно однакова. Зовсім іншим є їх співвідношення на нуклеусах торцевого сколювання. Так, на поздовжніх торцевих і торцево-реберчастих нуклеусах абсолютно переважають негативи пластин і пластинок, а кількість негативів мікропластин і відщепів майже однакова. На поздовжніх клиноподібних нуклеусах переважають негативи пластин, а негативів пластинок вдвічі більше, ніж негативів відщепів. На поздовжніх підклиноподібних нуклеусах загалом переважають негативи пластинок, негативів мікропластин вдвічі більше, ніж пластин, а негативів відщепів не зафіксовано.

Розміри нуклеусів варіюють від мініатюрних (21 х 28 х 17 мм) до великих (168 х 50 х 75 мм), а їхні конкретні параметри в діапазоні: довжина -- від 20 до 168; ширина -- від 11 до 107, товщина -- від 11 до 97 мм. Відтак, наведені дані свідчать, що частина нуклеусів була спрацьована максимально, а для інших розколювання могли зупинити на початку.

Розмір нуклеуса, рівень його спрацьованості не завжди залежали від суто технологічних аспектів розколювання. Часто, принаймні для крем'яної колекції Радомишля І, саме внутрішні дефекти сировини ставали причиною припинення розколювання. За причинами припинення розколювання виділено чотири варіанти спрацьованості нуклеусів:

повністю спрацьований -- має вузьку спрацьовану площадку, максимальний розмір нуклеуса не більше 40 мм;

розколювання призупинено з технічних причин -- має заломи, що їх неможливо прибрати, забиті робочі поверхні, зіпсовані площадки, «пірнаючі» сколи, що зняли частину нуклеусу тощо;

розколювання призупинено через внутрішній брак сировини -- каверни, внутрішні тріщини та ін.;

розколювання призупинено з невизначених причин -- нуклеус достатнього об'єму, отже, перспективний для подальшого розколювання, зокрема, для зняття пластин і пластинок.

Для статистичного порівняння розмірів нуклеусів пропонується використовувати індекс їхньої масивності -- середнє арифметичне трьох метричних параметрів (довжина + ширина + товщина поділена на три). Для всіх нуклеусів колекції цей індекс становить 45, для нуклеусів першого варіанту -- 40, другого -- 44, третього -- 52, четвертого -- 54 (табл. 12).

Розподіл нуклеусів за варіантами спрацьованості добре корелюється з розмірами та пропорціями наявних на них негативів останніх сколів. Для першого варіанту серед таких сколів переважають пластини як основна заготовка та дрібні сколи як сліди підправки, редукції приплощадкової зони, завершальні зняття. Для нуклеусів, розколювання яких зупинене з технічних причин, фіксується переважання негативів відщепів, що завершуються заломами, та дрібних сколів підправки заломів. Не такі численні нуклеуси третього варіанту демонструють приблизно однакову кількість негативів основних заготовок -- відщепів і пластин, а також переважання негативів дрібних сколів через спроби прибрати дефекти сировини та майже повну відсутність негативів пластинок і мікропластин. Ще придатні для розколювання нуклеуси четвертого варіанту мають не лише найбільший індекс масивності, але й мають

Рис. 4. Радомишль І: нуклеус пара-лельний поздовжній клиноподібний (за: Усик, 2001)

приблизно однакову кількість негативів пластин, відщепів і дрібних відщепів.

Окремо слід наголосити на різній частці нуклеусів з негативами пластинок і мікропластин, зафіксованих для різних варіантів спрацьованості

Так, понад третина негативів пластинок

Рис. 6. Радомишль І: нуклеус паралель ний поздовжній торцево-реберчастий

припадає на нуклеуси, розколювання яких призупинено з технічних причин. Ще третина пов'язана з нуклеусами, що мають перспективу для розколювання. І лише чверть таких негативів пов'язана зі спрацьованими нуклеусами.

Отже, наведені статистичні дані дають підстави припустити, що цілеспрямоване сколювання пластинок мало місце за: 1) використання пласких заготовок нуклеусів (плитка, скол), 2) за торцевого розколювання, 3) у варіантах спрацьованості, де нуклеус ще мав достатній об'єм.

Рис. 9. Радомишль І: нуклеус паралельний поздовжній підклиноподібний

Інша тенденція спостерігається для негативів мікропластин. На нуклеусах третього варіанту спрацьованості вони відсутні, а на інших їх частка становить 3 %. Це може вказувати на однакову частоту зняття таких сколів на останніх стадіях експлуатації нуклеусів. Таким чином, у колекції Радомишля І наявність на нуклеусах негативів мікропластин, найвірогідніше, пов'язана з випадковими зняттями.

Наведені вище ознаки уможливлюють окреслити загальну характеристику крем'яного комплексу Радомишля І як суто верхньопалеолітичну, якій притаманне переважно паралельне поздовжнє, націлене на отримання пластин розколювання. Домінують різні варіанти підциліндричних і торцевих нуклеусів, за наявності ядрищ інших груп і типів. Але останні, схоже, були лише спробою подовжити експлуатацію нуклеусів названих провідних типів.

Репрезентативність добірки нуклеусів, що уможливила їх повноцінне статистичне опрацювання, та аналіз різних варіантів спрацьованості дають підстави припустити, що тип нуклеусів міг бути зумовлений формою заготовки -- об'ємною (жовно) чи пласкою (плитка, пласке жовно, скол).

За використання заготовок у вигляді жовен отримували переважно поздовжні підциліндричні нуклеуси. Залежно від технічних характеристик сировини чи процесу розколювання на нуклеусі могли формувати другу протилежну площадку, і розколювання продовжувалося в біпоздовжньо-суміжному, а потім біпоздовжньо-зустрічному напрямках. Також, принаймні в шести випадках, зафіксовано трансформацію поздовжніх / біпоздовжньо-зустрічних підциліндричних нуклеусів у торцеві, торцево-реберчасті та клиноподібні (рис. 4). Основною причиною, що змушувала змінити робочу поверхню, було зменшення товщини нуклеуса (рис. 5; 6). Водночас варто зазначити, що тильне ребро торцево-реберчатих нуклеусів не призначалося для формування другої протилежної робочої поверхні, а, вірогідно, виконувало допоміжну (?) функцію.

Сплощені заготовки одразу обумовлювали формування нуклеусів торцевих, зокрема, торцево-реберчастих, клиноподібних, підклиноподібних типів (рис. 7). Найяскравіше це проявилось у формуванні підклиноподібних нуклеусів на великих сколах (рис. 8; 9).

Аналіз нуклеусів підтверджує висновки Ю.Е. Демиденка та В.І. Усика про відсутність в комплексі стоянки Радомишль І ознак середньопалеолітичної (мустьєрської) технології розколювання [Демиденко, 1987]. У колекції дійсно є сім нуклеусів, що могли сприйматися як середньопалеолітичні дископодібні. Зокрема, ремонтажем окремих уламків, що вважалися фрагментами дископодібних нуклеусів, було реконструйовано т. зв. гігантоліт, визначений як поздовжній клиноподібний нуклеус листоподібної двобічної форми [Усик, 2001; 2002] розміром 168 х 50 х 75 мм (рис. 10). Інший нуклеус розміром 58 х 27 х 57 мм -- цілком спрацьований поздовжній клиноподібний (рис. 11) зі слідами паралельних поздовжніх сколів на його летеральних сторонах, третій -- ортогональний підциліндрич- ний спрацьований. Ще три нуклеуси, визначені як багатоплощадкові кубоподібні, могли бути преформою клиноподібних. Один з них навіть нагадує черепахоподібний нуклеус. Останній із семи згаданих нуклеусів -- підперехресний підчотирикутний -- дійсно подібний до середньопалеолітичних. він спрацьований до розмірів 51 х 48 х 29 мм і вкрай забитий дрібними сколами (рис. 12). Однак цей єдиний екземпляр не є ваговим аргументом для зарахування комплексу Радомишль І до пере хідної індустрії. Можливо, це лише залишкова форма спрацьованого нуклеуса паралельного сколювання.

Водночас привертає увагу відсутність у Радомишлі І кареноїдних нуклеусів і нуклеусів для отримання мікропластин.

Рис. 12. Радомишль І: нуклеус підперехресний підчотирикутний

ПРЕНУКЛЕУСИ

У колекції Радомишля І визначено 47 пренуклеусів. Це артефакти, що мають ознаки початкової стадії розколювання -- підготовку площадки, формування робочої поверхні, направляючого ребра, клину та ін. Такі вироби, на противагу нуклеусам, несуть інформацію про самий початок їх експлуатації -- вибір заготовки, застосовані на цьому етапі технічні прийоми.

Аналіз пренуклеусів засвідчив, що більшість з них (майже 70 %) мають ознаки підготовки нуклеусів поздовжньої групи сколювання. За морфологією, з трьох чвертей пренуклеусів могли бути сформовані ядрища торцевих типів. Заготовками майже 80 % пренуклеусів були округлі жовна темно-сірого однотонного кременю. На 30 % -- зафіксовано формування направляючого ребра, що ще раз підтверджує верхньопалеолітичний характер технокомплексу Радомишля І [Усик, 2001, 2002].

Найбільший пренуклеус стоянки має розміри 89 х 59 х 102 мм, що поступаються окремим нуклеусам. Загальний індекс масивності пренуклеусів становить 47. Простежується показова різниця між двома можливими варіантами їх спрацьованості -- першим і третім. Так, для першого варіанту -- призупинення з технологічних причин -- індекс становить 36. Це свідчить, що для формування нуклеуса взяли заготовку недостатнього розміру, подальше розколювання якої, після зняття замалих сколів, уже не мало сенсу. Для пренуклеусів третього варіанту -- призупинення з природних причин -- індекс становить 55. Тобто, їх формували на заготовці достатнього розміру, подальше розколювання якої припинили через вади неякісної сировини (каверни, тріщини та ін.).

Серед пренуклеусів є лише один, що міг сприйматися як радіальний нуклеус -- диск. Він порівняно великий (індекс 69), з двосторонньою обробкою у вигляді альтернативного сколювання та двома протилежними площадками, що притаманно для біпоздовжніх клиноподібних нуклеусів (рис. 13).



НУКЛЕПОДІБНІ УЛАМКИ

В колекції Радомишля І наявні 166 нуклеподібних уламків. Вони мають чіткі ознаки нуклеусів -- негативи сколів на поверхні, підготовлені площадки та ін. Та через неякісну сировину під термічними впливами та дією постдепозиційних процесів ці нуклеуси подробилися на уламки. Характер їх фрагментованості унеможливлює визначити групу чи тип відповідних нуклеусів і здійснити повноцінний технологічний аналіз. Проте наявні уламки несуть інформацію про окремі їх частини: площадки (35 од., 21,1 %), площадки та робочі поверхні (75 од., 45,2 %), робочі поверхні (11 од., 6,6 %), низ нуклеусів (9 од., 5,4 %). Ще 36 фрагментів (21,7 %) не піддаються детальнішому визначенню.

Серед нуклеподібних уламків домінують фрагменти нуклеусів з ознаками паралельного поздовжнього (73,5 %) підциліндричного (64 %) сколюванням. їх пласкі та грубопідправлені площадки представлені приблизно в однаковій кількості. Привертає увагу, що майже 90 % уламків є залишками нуклеусів з темно-сірого однотонного кременю. Тобто, сировину, виходи якої виявлені неподалік стоянки, використовували частіше, хоча вона менш якісна, через що вироби з неї частіше пошкоджувалися.

ТЕХНІЧНІ СКОЛИ

Серед технічних сколів кам'яної колекції Радомишль І є реберчасті відщепи, реберчасті пластини, авіважі (табл. 2). Опис та статистичні показники реберчастих відщепів та пластин будуть розглядатися в контексті відповідних категорій сколів.

Авіважі -- сколи переоформлення площадок нуклеусів. В крем'яній колекція Радомишль І відомо 12 таких технічних сколів. Всі вони були зняті з паралельних нуклеусів -- поздовжніх чи з одної із площадок біпоздовжніх: 9 з підцилін- дричних та 2 з торцевих. І, певно, ще один скол підживив площадку паралельного біпоздовжнього циліндричного нуклеуса. Розміри цих авіважів співпадають з розмірами площадок нуклеусів. Всі вони мають ознаки невдалих спроб попередньої підправки площадок нуклеусів дрібними сколами (рис. 14). Отже, метою їх зняття було радикальне оновлення площадок, непридатних для подальшого розколювання.

ВІДЩЕПИ

Відщепи становлять трохи більше половини артефактів стоянки -- 5385 од. (52,6 %). Через масовість детально технологічно проаналізовано лише їх незначну частину. Огранка зафіксована на 2707 з них, характер площадки скола -- на 191. Детальний аналіз за 17 критеріями здійснено для 153 відщепів. Відщепи розміром менше 30 мм (2284 од.), що становлять майже половину їх загальної кількості не аналізувалися.

Огранка дорсальної сторони була встановлена для половини відщепів. Понад 9 % відщепів можна віднести до т. зв. первинних, дорсальна сторона яких більше, ніж на половину, вкрита кіркою. Реберчасту огранку зафіксовано на 14 % відщепів. Переважна кількість відщепів мають поздовжню огранку (66,5 %). Майже 5 % відщепів мають біпоздовжню огранку та майже 4 % -- ортогональну. Інші види огранки -- поперечна, конвергентна, дорсальногладка (комбева), біпоперечна, підперехресна, радіальна -- представлені поодинокими екземплярами та разом становлять менше 1 %.

Детальний аналіз ознак 153 відщепів (приблизно 3 % від загальної кількості відщепів) демонструє дещо іншу статистику щодо огранки відщепів, але загалом зберігає тенденцію за їх співвідношенням (табл. 13). Реберчасті сколи становлять понад 10 % відщепів.

Таблиця 13. Радомишль І; відщепи

Огранка	Площадка
	Пер винна	Пласка	Точкова	Поздовжньо підправлена	Двогранна	Багато гранна	Фасето- вана	Розд- роблена	Пошко джена	Безпло щадки	Разом	%
Первинна	1	3	--	1	--	--	--	--	1	--	6	3,9
Реберчаста	2	11	2	1	--	--	--	--	--	--	16	10,5
Поздовжня	--	26	5	13	14	1	--	3	--	4	66	43,2
Конвергентна	--	2	--	1	1	--	--	--	--	--	4	2,6
Біпоздовжня	--	13	2	1	4	--	--	--	--	2	22	14,4
Поперечна	--	2	--	--	--	--	--	--	--	--	2	1,3
Ортогональна	--	10	3	5	2	--	2	--	--	1	23	15,0
Біпоперечна	--	1	--	--	--	--	--	--	--	--	1	0,7
Підперехрестна	--	3	--	--	--	--	--	--	--	--	3	1,9
Радіальна	--	1	--	--	1	--	--	1	--	--	3	1,9
Нуклеподібна	1	3	1	--	--	--	--	--	1	1	7	4,6
Р а з о м	4	75	13	22	22	1	2	4	2	8	153	--
%	2,7	51,7	9	15,2	15,2	0,7	1,4	2,7	1,4	--	--	100

Переважає поздовжня огранка (понад 40 %), біпоздовжні та ортогональні огранки представлені приблизно однаково (близько 15 %). Такі типи огранок як первинна, конвергентна, підперехресна, радіальна, біпоперечна так само представлені кількома зразками (1--6 од., 0,7--3,9 %). Окремого опису заслуговують 7 відщепів з нуклеподібною огранкою (4,6 %). Вони великі, індекс масивності становить 50. Основним критерієм їх виділення є наявність на дорсальній стороні негативів сколів робочої поверхні нуклеуса. Зокрема, один з них був знятий з поздовжнього, один -- з паралельного поздовжнього (укорочених пропорцій робочої поверхні) підциліндричного, два -- з біпоздовжніх, один -- з ортогонального, один -- з ортогонально-суміжного та один -- з підперехресного нуклеусів. Формально ці відщепи нагадують технічні сколи, що ними переоформили робочу поверхню. їх могли зняти для виправлення помилки, що виникла при розколюванні, чи для усунення дефекту сировини. Проте вісь цих відщепів здебільшого співпадає з віссю негативів попередніх сколів. Враховуючи низьку якість сировини та значну кількість нуклеподібних уламків, це свідчить, скоріше, про випадкове виникнення таких сколів за сильного удару, що й відколов частину робочої поверхні. Це й змусило віднести такі вироби до відщепів з нуклеподібною огранкою.

Отже, огранка відщепів, як і характер нуклеусів, свідчить про переважання поздовжньої та біпоздовжньої системи розколювання.

Пласкі площадки зафіксовані на понад 50 % відщепів комплексу (табл. 13). Двогранні та поздовжньо підправлені площадки представлені однаково (по 15 %). 9 % відщепів мають точкові площадки. Інші різновиди площадок -- роздроблені, природні (кірка, морозобійний вивал та ін.), фасетовані, багатогранні та невизначені -- представлені поодинокими екземплярами (1--4 од., 0,7--2,7 %).

Рівний край площадки (грані між площадкою та дорсальною стороною) зафіксовано на близько третині відщепів. Непідправлений край майже на 10 % відщепів має вигляд т. зв. карнизу. У майже половини відщепів є сліди редукції краю площадки. У третини з них тут зафіксовано дрібні сколи, у 8,5 % -- абразивну підправку. Редукція решти має вигляд інтенсивного збивання краю грубими сколами.

Так звана губка, що, як правило, є ознакою застосування м'якого відбійника, зафіксована на понад 40 % відщепів. Виражений ударний бугорок мають лише 2 % відщепів.

У понад 50 % відщепів профіль рівний, у понад третини -- вигнутий, у 9 % -- слабко закручений. Дистальний кінець відщепів переважно рівний (60 %), 13 % має вигляд т. зв. петлі. Пірнаючий дистальний кінець зафіксовано на 6 відщепах (3 %), з яких 5 зняли і нижню площадку нуклеуса.

Понад 75 % відщепів збереглися повністю цілими. Довжина цих заготовок коливається в межах 27--100 мм, ширина -- 17--80 мм, товщина -- 4--39 мм. Індекс масивності їх становить 34. Частково фрагментовані сколи (без проксимального та/або дистального кінця) становлять понад 18 %. У більшості фрагментованих відщепів відсутня дистальна частина (майже 16 %).

Відщепів з дорсальною стороною вкритою кіркою на 75--100 % (первинні) лише 11 од. (7 %). Кірку, що вкриває меншу площу, зафіксовано на третині відщепів. На половині з них кіркою вкрито лише 0--25 % дорсальної поверхні.

За видом сировини відщепи поділяються наступним чином. Приблизно однакова кількість з них виготовлена з темно-сірого однотонного (46 %) і чорного плямистого кременю (50 %). Ще кілька виробів виготовлено з білого «шерехатого» кременю (4 %). Поверхня трьох чвертей відщепів вкрита патиною, в третини -- залискована.

ПЛАСТИНИ

Для крем'яного комплексу стоянки Радомишль І пластина є провідною заготовкою, основною метою розколювання. На це вказує, зокрема, типологія нуклеусів.

Вид огранки визначено для всіх 1592 пластин. Серед них відомо 19 пластин (або 1,2 % від їх загальної кількості) дорсальна сторона яких переважно (на 50--100 %) вкрита кіркою. Пластини з реберчастою огранкою становлять 201 од. (12,5 %). Переважна кількість пластин (1281 од., 80,5 %) мають поздовжню огранку. з біпоздовжньою огранкою відомо 57 пластин (4,2 %), з ортогональною -- 17 од. (1,1 %). Решта огранок, як то підперехрестна, радіальна, конвергентна, поперечна, невизначена, представлені на поодиноких екземплярах (разом лише 9 од. або 0,5 % від загальної кількості пластин).

Види площадок визначено для 383 пластин (24 % від загальної їх кількості).

Детальному опису за 17 критеріями піддано 448 пластин (28 % від їх загальної кількості), зокрема, всі 245 цілих. Такий техніко-техно- логічний аналіз демонструє схожу тенденцію щодо співвідношення огранок, проте з іншими статистичними показниками (табл. 14). Так само домінує поздовжня огранка (майже 60 %). Наступними за кількістю є пластини з ребер- частою (72 од., 16 %) і біпоздовжньою огранкою (66 од., майже 15 %). Значно менше, приблизно по 4 %, зафіксовано пластин з первинною (19 од.) та ортогональною (17 од.) огранкою. Одиничними екземплярами представлені пластини з підперехресною (4 од.), радіальною (2 од.), конвергентною та невизначеною (по 1 од.) огранкою. Отже, огранка пластин, як і відщепів, відповідає нуклеусам. Серед них домінують вироби, характерні для паралельної поздовжньої та біпоздовжньої системи розколювання.

Площадки наявні на 383 детально проаналізованих пластинах (табл. 14). Серед них переважають пластини з пласкими площадками (175 од., 45,7 %), вдвічі менше з точковими (85 од., 22,2 %). Далі йдуть поздовжньо підправлені площадки (54 од. -- 14 %), двогранні (31 од. -- 8,1 %), фасетовані (18 од. -- 4,7 %). Сім пластин (1,8 %) мають природну площадку -- кірку, ще 18 (4,7 %) -- визначені як сколи з роздробленою площадкою.

У перетині більшість пластин трикутні (64 %), тобто, мають дві грані на дорсальній стороні. Лише 30 % пластин в перетині трапецієподібні -- мають по три грані.

При аналізі технологічних особливостей пластин колекції важливими є опис їх приплощадкової зони, інформація про наявність т. зв. губки, а також характер реберчастих пластин.

Реберчаста пластина є ознакою верхньопалеолітичної технології розколювання, так би мовити, її маркером [Усик, 2001; 2002]. В крем'яній колекції Радомишля І пластин з реберчастою огранкою понад 16 % (72 од.), а з ознаками ребра -- його слідами, відповідними негативами та ін. -- майже 12 % (52 од.). Разом вони становлять понад чверть усіх детально проаналізованих пластин. Ці показники є важливим аргументом для віднесення пам'ятки до верхньопалеолітичного часу.

Слідів підправки приплощадкової зони на дорсальній стороні не мають 42 % проаналізованих пластин. Переважно це вироби, де вона рівна (34 %), рідше -- має вигляд «карнизу» (8 %). На більшості пластин ця зона характеризується інтенсивною редукцією. Сліди абразивної підправки є на 20 %, а грубіші дрібні сколи -- на понад 30 % пластин. Решта пластин має забиту та частково редуковану приплощадкову зону, що поєднує залишки «карнизу» та сколи його підправки. Схожі показники зафіксовано і для відщепів. Єдина відмінність між цими видами заготовок полягає в тому, що пластин з абразивно пришліфованою приплощадковою зоною вдвічі більше порівняно з відщепами.

Свого часу була озвучена необхідність дослідження взаємозв'язку варіантів редукції приплощадкової зони та огранки пластин Радомишля І [Усик, 2001, с. 175]. Проведений аналіз не засвідчив будь-якої технологічної залежності відповідних показників комплексу (табл. 15). Так, серед методів редукції непопулярним було застосування абразивної пришліфовки краю площадки нуклеуса, перевагу віддавали грубому збиванню «карнизу». Лише на поздовжніх пластинах частка абразивної підправки та грубого збивання є приблизно однаковою. По 60 % приплощадкових зон поздовжніх та реберчастих пластин редукувалися. Серед пластин з біпоздовжньою огранкою доля редукованих становить менше половини. Ці спостереження можуть свідчити, що детальне планування та задавання напрямку сколювання відбувалося на початку та в ході безперешкодної експлуатації нуклеуса. З часом, коли поставала необхідність зміни площадки або робочої поверхні нуклеуса для виправлення помилок і усунення недоліків сировини, такі технічні прийоми застосовували рідше.