Типологія, хронологія і технологічні особливості виробництва фібул зарубинецького типу

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК: 904.25(367)”652”

Типологія, хронологія і технологічні особливості виробництва фібул зарубинецького типу

Т. В. Бітковська

Стаття присвячена фібулам зарубинецького типу. Поетапно розглянуто процес їх виготовлення, починаючи з моменту обробки заготівлі. Поставлене питання для майбутніх досліджень, що стосується виготовлення прутка-заготівлі. прикраса фібула зарубинецький

К л ю ч о в і с л о в а: Зарубинецька культура, фібули, зарубинецький тип, виробництво.

Вивчення фібул зарубинецької культури, як одного з головних хроноіндикаторів, є надзви-чайно важливим. Якщо на поселеннях кількість знахідок фібул мала (тому значну роль у датуванні відіграють знахідки фрагментів амфор), то на могильниках вони є головним датуючим матеріалом. Необхідно враховувати ще й той факт, що поховання э закритими комплексами, що дозволяє використовувати їх для створення типологічних і хронологічних схем. У цій роботі ми зупинимось на одному з типів фібул -- зарубинецького типу (ЗТ). Його було виділено за щитком у формі трикутника. Подібні за виглядом фібули не трапляються на синхронних пам'ятках Європи, тому до деякої міри вони стали «обличчям» зарубинецької культури. За статистикою, біля 50 % фібул трапляються на могильниках зарубинецького типу. Фібули, частіше за все, не були на поховальному вогнищі, тому зберігаються у гарному стані, що уможливлює детальне вивчення їх конструктивних особливостей.

Над питанням датування фібул та побудови хронологічних та типологічних схем вчені пра-цювали з XIX ст. Оскар Альмгрен, Михайло Іванович Ростовцев, Рау Павел (Пауль) Дави-дович, Макс Еберт, Юзеф Костжевський.

Засновником радянської школи з вивчення фібул став А.К. Амброз. Його роботи «Фибули зарубинецкой культуры» (1959) та «Фибули Юга Европейской части СССР» (1966) систематизува-ли більшість відомих на той час матеріалів та за-клали основу для майбутніх досліджень. В них, окрім типології та хронології, було запропонова-но уніфіковану систему опису фібул зарубинець-кого типу, яка стала загальноприйнятою. Над цією темою також працювали такі дослідники як: Ю.В. Кухаренко, К.В. Каспарова, Л.Д. Поболь, А.М. Обломський, В.В. Кропотов.

Однак, не зважаючи на деякі розбіжності в типології та хронології, вчені виділяють декілька типів фібул, притаманних зарубинецькій культурі, серед яких фібули ЗТ займають особливе місце як індикатор культури.

А.К. Амброз поділив їх на 5 груп за формою щитка [Амброз, 1966, с. 14.].

1 варіант (ЗТ 1). Зовсім маленький щиток, в одному випадку під щитком є намистина. Автор вважає, що вона генетично пов'язана з роз-членованими фібулами.

2 варіант (ЗТ 2). Масивний щиток за відносно довгої (понад половина всієї довжини) та вузької частини ніжки.

3 варіант (ЗТ 3). Співвідношення вузької та широкої частини спинки приблизно 1 : 1.

4 варіант (ЗТ 4). Довгий щиток займає більшу частину спинки, часто орнаментований рельєфними вдавленнями.

5 варіант (ЗТ 5). Щиток займає усю ніжку.

С.П. Пачкова допрацювала цю типологію, надавши їй завершенішого вигляду. Вона ввела нове поняття «показник відносної довжини щитка», тобто значення співвідношення висоти трикутного щитка до довжини ніжки фібули, при цьому довжина лапок, за допомогою яких щиток кріпили до спинки, до уваги не взято [Пачкова, 2006, с. 73].

Варіант 1 (ЗТ 1) -- це співвідношення менше ніж 0,4.

Варіант 2 (ЗТ 2) -- від 0,4 до 0,5.

Варіант 3 (ЗТ 3) -- від 0,5 до 0,6.

Варіант 4 (ЗТ 4) -- 0,6 до 0,99.

Варіант 5 (ЗТ 5) -- 1 на території України не зустрічається (рис. 1).

Фібули ЗТ 1 (менше 6,3 % знахідок) датують межею ІІ--І ст. до н. е. -- другою половиною І ст. до н. е. ЗТ 2 (приблизно 4,2 % знахідок) -- друга половина І ст. до н. е. ЗТ 3 (приблизно 45,8 % знахідок) -- остання третина І ст. до н. е. -- початок І ст. н. е. ЗТ 4 (біля 43,7%) -- І ст. н. е. [Амброз, 1966, с. 16--18].

Усі виділені варіанти ЗТ мають свої хроно-логічні рамки. Найранішими є фібули ЗТ 1, а найпізнішими -- ЗТ 5. З часом у них спос-терігається тенденція до збільшення щитка та зменшення ніжки.

У зарубинецьких похованнях більшість фібул знайдено на залишках кремації, але вони не були на поховальному вогнищі, оскільки переважна більшість з них не була обпалена. У випадках, коли було простежено анатомічний порядок кісток [Скиба, 2001, с. 37], фібула (або фібули) знаходилась поряд із залишками черепа. Зазвичай їх знаходили у5 похованнях, де є один чи більше небіжчиків, тобто в кенотафи їх не клали (за одним винятком, поховання 16 Пирогівського могильника). Фібули в похованнях трапляються по одному, рідше по два, зовсім рідко по три екземпляри; у випадку зна-ходження двох вони є однаковими. Скоріше за все, фібули ЗТ в костюмі не використовували в комплекті з фібулами інших типів, оскільки вони майже не трапляються в одному закритому комплексі з іншими типами. Здебільшого, три фібули знаходять у парних похованнях; дві з них були однаковими (рис. 2).

До парних слід зарахувати фібули, з'єднані ланцюжками, що складало одну деталь костюму. Отже, представники зарубинецької культури використовували в своєму костюмі одну чи дві однакових фібули, іноді скріплені ланцюжком (рис. 3).

Технологія виготовлення. При статистичному аналізі матеріалу, з якого були виготовлені фібули з поховань таких могильників, як Пирогівський, Вишеньки, Корчуватський (частково), Дідів Шпіль, Зарубинці, с. Лука, Дівич гора (усього було оброблено 145 фібул), було виявлено, що 81,5 % фібул виготовлені з бронзи, 17,5 % -- залізні, та 1 % -- біметалеві (тобто залізна фібула має бронзову голку, або, як в одиничному варіанті з поховання 57 Пирогівського могильника, у залізної фібули корпус обтягнутий бронзовою стрічкою). Отже, частіше за все, фібули виготовляли з бронзи, залізні також становили значний відсоток.

Деякі фібули були досліджені методом спек-трального аналізу. У складі металу виявлено такі домішки, як олово, свинець, іноді срібло, в одному випадку (Пирогівський могильник, по-ховання 286) була домішка нікелю.

На основі натурних експериментів, ми про-понуємо таку реконструкцію процесу виготов-лення одночленної фібули ЗТ.

Виготовлення заготовки. Фібула типу ЗТ виготовлялась з дротяної заготовки. Відомо де-кілька варіантів її отримання, але який саме з них використовували у давнину, достеменно невідомо.

Для виготовлення дроту могли використову-вати такі способи: кування, лиття або волочіння. У статті «Изготовление проволоки -- из древности в будущее» Х. Попса стверджується, що технологія волочіння в Італії з'явилася при-близно у VII ст. У раніші часи використовували кування та лиття.

Вивчення зразків дроту, знайдених під час археологічних розкопок, показало, що метали не обробляли звичайними методами волочіння. Наприклад, золоте намисто, яке належало єги-петському фараону приблизно 2750 р. до н. е., було виготовлене із застосуванням техніки ку-вання, тобто шляхом нарізання листів металу на тонкі полоски та подальшого надання їм в перетині округлої форми за допомогою молотка. Оскільки ця технологія була вкрай примітивною, діаметр дроту змінювався по всій довжині. Кування, без сумнівів, використовували протягом багатьох століть.

«Металлические листки из меди или золота резались на тонкие полоски или ленты. Как показано на (рис. 4), эти полоски или с самого начала сворачивались в трубочку, или закручи-вались вдоль оси ленточки» [Pops, 2009, p. 141].

На думку Т.Ю. Гошко, варіант волочіння не виключений і в раніші часи.

Що стосується дроту, з якого робили фібули ЗТ, аналізи методу виготовлення заготовки не проводились, тому досить складно робити вис-новки стосовно цього етапу.

У ході експерименту з виготовлення фібули ЗТ було виявлено кілька особливостей, важливих при виготовленні заготовки-дроту. Нами встановлено, що для виготовлення фібули роз-мірами 9 см використано дротяну заготовку завдовжки 35 -- 40 см. Заготовку зроблено ок-ремо для кожної фібули. Якщо для фібул ЗТ 1 та ЗТ 2 (з вузьким щитком та маленьким прий-мачем) дріт міг бути приблизно одного діаметру по всій довжині, то для пізніших варіантів ЗТ 4 та ЗТ 5 (з широким щитком) на дротяній заготовці мало бути два потовщення (на місцях майбутнього щитка та приймача), тобто у пізні-ших зразках простежено ускладнення технології виготовлення заготовки.

Для виготовлення корпусу, голки та пружини відомих фібул ЗТ використано дріт приблизно 2 мм завтовшки. У ході експерименту використано дріт товщиною 2, 2,2, 2,5 мм і було виявлено, що виготовлення фібули ЗТ 1--3 (з вузьким щитком) з дроту однакової товщини по всій його довжині є можливим, але як щиток, так і приймач у такому випадку розклепуються майже до стану фольги що призводить до послаблення конструкції та швидкої втрати функціональності. Було використано дріт більшого діаметру, але товщини 2,5 мм однак не вистачило для того, щоб розклепати з нього достатньо міцні щиток і приймач, а от голка, як і пружина, стають вже занадто масивними. На фібулах зарубинецької культури ми цього не спостерігаємо.

Тому, на наш погляд, виготовлення фібул ЗТ навіть з найменшим щитком потребує дроту-заготовки, яка має різний діаметр по її довжині. На місцях розковування приймача та щитка дріт має бути щонайменше у півтора рази товщим.

На нашу думку, подібного результату простіше досягти, якщо використовувати метод виго-товлення дроту, описаний у статті Х. Попса.

У нашому найвдалішому експерименті з виготовлення фібули з готового мідного дроту діаметром 2,2 мм використано метод холодного кування з нагрівом. Після ретельного вивчення відомих зразків фібул ЗТ було встановлено таку послідовність дій.

Першим слід виготовляти щиток методом розклепування дроту до необхідної ширини. Після цього його краї та зовнішню поверхню обробляли для придання чіткої трикутної форми, обрізали чи шліфували. Ймовірніше за все, орнамент теж наносили на цій стадії, на наш погляд, за допомогою штампів. Тому декорування щитка готової фібули призводило б до її поломки. Надалі розклепували приймач, після чого також обробляли, швидше за все, обрізали. Потім, у верхній розклепаній частині щитка вирізали «лапки», за допомогою яких його кріпили до спинки.

Наступними вигинали ніжку і спинку. У деяких випадках додатково спинку трошки розклепували разом зі щитком (Пирогівський могильник поховання 15). Це могли робити з метою щільнішого прилягання щитка до спинки. Пружину зручніше навивати на металеву основу діаметром 0,5 см. Виходячи з того, що пружини відомих фібул досить рівні та мають однаковий діаметр кілець, таку технологію могли використовувати й у давнину. Після чого виводили голку (рис. 5).

З точки зору способів виготовлення фібул, слід зупинитися на екземплярі з Пирогівського могильника (рис. 6), яка виділяється серед інших унікальною конструктивною особливістю. У неї на щитку зроблено два отвори і через них пропущено дріт, який додатково фіксує щиток на спинці фібули.

Для чого це було зроблено, не зовсім зрозумі-ло, але можливо давній майстер не був впевне-ний, що одних лише лапок достатньо для кріп-лення щитка; може, ці лапки відламалися під час використання, і ця особливість є слідами ремонту.

Рис. 6. Фібула з поховання 195 Пирогівського могильника

На жаль, на поселеннях зарубинецької куль-тури ми не знаходимо знаряддя, яке напевно використовували для виготовлення фібул, навіть такий набір, який ми використовували в ході свого експерименту, а саме: ковадло, молоток, спиця для навивання пружини (або цвях), ножиці (для вирізання лапок на щитку).

За детальнішого вивчення алгоритму виго-товлення фібули ЗТ виявляється, що він майже повністю співпадає з таким для дротяної фібули. Єдине, що їх відрізняє -- у випадку дротяної фібули розклепували тільки лапки для кріплення до спинки, а у фібули ЗТ -- лапки та щиток. На нашу думку, таке ускладнення технології виготовлення може вказувати на користь того, що фібули ЗТ, як тип, походять від дротяних фібул середньолатенського типу (рис. 7).

Наостанок слід зазначити, що для кращого розуміння технологічних моментів процесу ви-готовлення фібули ЗТ є доцільним проведення експериментів, починаючи з формування дроту-заготовки, а також включаючи стадію нанесення орнаменту на щиток, тобто розширення меж описаного вище процесу.

Литература

1. Амброз А.К. Фибулы зарубинецкой культуры // МИА. -- 1959. -- № 70. -- С. 184--190.

2. Амброз А.К. Фибулы Европейской части СССР // САИ. -- 1966. -- Вып. Д1-30. -- С. 5--113.

3. Пачкова С.П. Зарубинецкая культура и латенизированные культуры Европы. -- К., 2006. -- 371 с. Попс Х. Изготовление проволоки -- из древности в будущее // Компоненты и технологии -- 2009. -- № 7. --С. 140--146 (Пер. С. Юрьева).

4. Скиба Л.Є. Пирогівський могильник зарубинецької культури: Дис. ... канд. іст. наук. -- К., 1994. -- 304 с.

Размещено на Allbest.ru