Особливості позиції США щодо революційних подій на Кубі у 1953-1958 рр.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості позиції США щодо революційних подій на Кубі у 1953-1958 рр.

Катерина Касаткіна

Анотація

У статті здійснена спроба проаналізувати особливості позиції США щодо революційних події на Кубі у 1953--1958 рр. Дана загальна характеристика внутрішньополітичної та внутрішньоекономічної ситуації на Кубі напередодні революції з метою визначення ступеня американського впливу на острові. Проведено аналіз факторів, що вплинули на ставлення Вашингтону щодо подій на Кубі в означений період і визначили характер якісних змін позиції американського уряду у цьому питанні.

Ключові слова: США, Куба, Кубинська революція, Ф. Батіста, Ф. Кастро.

Kasatkian Kateryna

The Peculiarities of the US Position towards Cuban Revolutionary Events in 1953--1958.

The article is an attempt to analyze the peculiarities of the US position towards Cuban revolutionary events in 19534958. The internal political and economical situation in Cuba on the eve of the revolution has been described in general way. The degree of American influence on the island was determined.There were analyzed main factors that influenced on

В статье предпринята попытка проанализировать особенности позиции США в отношении революционных событий на Кубе в 1953--1958 гг. Подана общая характеристика внутриполитической и внутриэкономической ситуации на Кубе накануне революции с целью определения степени американского влияния на острове. Проведен анализ факторов, повлиявших на отношение Вашингтона к событиям на Кубе в указанный период и определивших характер качественных изменений позиции американского правительства по этому вопросу.

Ключевые слова: США, Куба, Кубинская революция, Ф. Батиста, Ф. Кастро.

куба революція американський

У період Холодної війни вплив політики Сполучених Штатів на держави Латиноамериканського регіону був надзвичайно глибоким. Послідовні адміністрації у Вашингтоні активно брали участь у внутрішніх справах кожної держави Латинської Америки, намагаючись або зміцнити уряди лояльних до США держав, або послабити ті, які продемонстрували геополітичну незалежність. Яркий приклад такої політики Вашингтону простежується у характері американсько-кубинських відносин 1950-х рр. та в особливостях реакції Сполучених Штатів на революційні події 1953--1958 рр. Саме позиція, яку зайняв американський уряд щодо Куби в означений період, спричинила істотні зміни у геополітичної ситуації у Західній півкулі й здійснила величезний вплив на зовнішньополітичний курс США продовж наступних більш ніж півстоліття.

Мета дослідження в рамках даної публікації полягає у спробі проаналізувати особливості позиції Сполучених Штатів щодо революційних події на Кубі у 1953 -- 1958 рр. Їх вивчення дозволить оцінити характер американсько-кубинських відносин у зазначений період і виявити ти чинники, які вплинули на зміни у кубинському напрямку зовнішньої політики США.

Актуальність дослідження позиції Сполучених Штатів щодо революційних події на Кубі підтверджується чималою кількістю робіт, що вийшла за цією тематикою. Більшу частину таких досліджень складають роботи зарубіжних істориків, які вивчали цю проблему у рамках зовнішньополітичної стратегії США щодо Куби у другій половині ст., серед них: Е. Домінгес [7], Д. Сенз [30], або через призму Кубинської революції -- В. Бородаєв [3], Дж. Лівеслі [12], Л. Шульц [31]. Окрему групу досліджень складають роботи, що стосуються вивчення позиції Вашингтону щодо значущих революційних подій -- А. Де ла Кова [6], Р. Бонача і М. Сан Мартін [5], або її політичних діячів -- Ф. Арготе-Фрейр [4], Х. Томас [29].

Незважаючи на актуальність означеної теми, у вітчизняній історіографії недостатньо уваги приділяється дослідженню реакції Сполучених Штатів на революційні події 1953 -- 1958 рр. Почасти, дана проблематика побіжно порушена в рамках вивчення історії взаємин між США і Кубою у другій половині ХХ -- початку ст., наприклад -- у дослідженнях Н. Пасічник [1] і О. Скляренко [2]. Таким чином, існує необхідність у проведенні більш глибокого аналізу особливостей позиції США щодо революційних події на Кубі в означений період.

1950-і рр. -- відзначаються як епоха тісної співпраці між урядами Куби і США. Цьому сприяла корумпованість і лояльність до регіональної політики Вашингтону тогочасних кубинських президентів. Після воєнного перевороту, який відбувся 10 березня 1952 р., новим президентом себе оголосив Ф. Батіста. Для того щоб упевнитися у тому, що Сполучені Штати та американські корпорації підтримуватимуть його новий уряд, Ф. Батіста провів ряд антикомуністичних акцій. Він розірвав минули зв'язки з комуністами, заборонив комуністичну партію, обмежив діяльність робітничого руху та розірвав дипломатичні відносини з СРСР [7, с. 34-35]. Це була відкрита демонстрація новим президентом своєї проамериканської позиції і сигнал для Вашингтону щодо позиції Куби в американсько-радянському протистоянні.

У Білому домі воєнний переворот на Кубі і дії Ф. Батісти сприйняли насторожено. Як свідчить Меморандум держсекретаря США до президента Г. Трумена від 22 березня 1952 р. переворот був повною несподіванкою для Вашингтону. З одного боку, Державний департамент офіційно засуджував те, як відбувався переворот. Він був стурбований тим, що подібні речі могли відбутися і в інших країнах Латинської Америки, де у цей рік повинні були проводитися вибори. З іншого боку, враховуючі особливе становище США на острові, невизнання нового уряду могло завдати шкоди особливим американсько- кубинським відносинам [16, с. 871]. Виходячи з цього, автори меморандуму -- помічник державного секретаря з питань міждержавних відносин Е. Міллер і державний секретар США Д. Ачесон -- вимагали від американського президента дозволу оголосити про продовження дипломатичних відносин з урядом Ф. Батісти [17, с. 872]. У відповідь на цей меморандум, 27 березня Державний департамент отримав схвалення президента Г. Трумена і Сполучені Штати визнали новий кубинський уряд.

Перші місяці правління проамериканські налаштованого уряду Ф. Батісти співпали зі зниженням економіки Куби внаслідок світового надлишку цукру. Кубинський уряд був зобов'язаний звільнити велику кількість працівників і скоротити заробітну плату. Одночасно новий президент розпустив кубинський конгрес і скасував Конституцію 1940 р. Це призвело до посилення економічних труднощів населення і зростання політичної опозиції. Крім того, високий ступінь корумпованості та неефективність нової влади, зорієнтованої на США, додало антиамериканський характер кубинському націоналізмові і поширило революційні настрої у суспільстві. Сполучені Штати були обвинувачені у корупції, становленні диктатури Ф. Батісти, а також у безробітті та бідності. Причому, низка значних переваг для економіки Куби, які вона отримала від тісних американо-кубинських відносин, відійшли на задній план.

Напередодні революційних подій тогочасний американський посол на Кубі В. Боулак визнавав, що уряд Ф. Батісти, який вступив на посаду силою, підтримував у країні порядок, але не зміг здобути значну політичну підтримку. За межами власної партії, яка не була однією з найвпливовіших політичних груп, уряд мав мало організованої підтримки. Опозиція, на думку американського посла, зробила більш певний прогрес у об'єднанні своїх сил. В. Боулак констатував, що останнім часом проти уряду здійснювалась безперервна війна нервів, прогнозувались бунти і порушення порядку [28, с. 893].

Незважаючи на істотні проблеми «дружнього» до США кубинського уряду, Вашингтон офіційно не робив додатково будь-яких зусиль для допомоги режиму Ф. Батісти. Звіти, які надходили з американського посольства у Гавані, не викликали занепокоєності у Сполучених Штатів. У них визнавалися труднощі нового уряду, але автори наполягали на їх тимчасовому характері.

Хоча позиція Вашингтону щодо Куби залишалася незмінною, пропозиції про можливу дипломатичну допомогу у політичному врегулюванні ситуації мали місце. Так, з боку Управління міжамериканських справ державного департаменту, в особі Х. Веллмана, через кубинського посла А. Кончесо обговорювалося питання про відновлення Конституції 1940 р., скасованої Ф. Батістою, для пом'якшення політичної ситуації. У відповідь кубинський посол посилався на плани президента щодо часткових виборів у червні 1954 р., а після цього вже -- проведення плебісциту з приводу Конституції [25, с. 896]. Проте, сукупність невирішених соціально-економічних проблем і політична криза прискорила революційні події. Вже на наступний день після цієї розмови відбулася перша озброєна акція протесту проти режиму Ф. Батісти.

26 липня 1953 р. група молодих кубинців на чолі з Ф. Кастро напала на казарми Монкади та військову фортецю в Сантьяго-де-Куба. Цей напад був відправною точкою Кубинської революції. Але вона почалася невдало для молодих повстанців. Раптово захопити казарми не вдалося. Напад було відбито. Частина революціонерів загинула, багатьох заарештовано. По країні пройшли арешти. Ф. Кастро і його товариші були засуджені на тривалі терміни ув'язнення.

Реакція Вашингтону на події 1953 р. на Кубі була досить передбачувана. Вона була обумовлена історичною традицією і виходила з багаторічної практики взаємин США з латиноамериканськими країнами. Тому, президент Д. Ейзенхауер не приділяв достатньо часу або уваги кубинським справам, делегувавши прийняття рішень департаментам і не вдаючись до з'ясування більш широкої картини.

Створюючи ілюзію демократії 1 листопада 1954 р. на Кубі відбулися президентські вибори. Ф. Батіста, отримавши 87% голосів, виграв їх. Жоден кубинський політик не ризикнув проти нього виступати, визнавши вибори шахрайськими. Як зазначає американський політолог Л. Шульц, вибори 1954 р. на Кубі -- це приклад того, як післявоєнна політика просування демократії у Латинську Америку була не просто забута Вашингтоном, але і відверто знехтувана. Сполучені Штати були готові підтримувати диктатури, такі як диктатура Ф. Батісти, якщо їхня політика є проамериканскою [31, с. 55]. Доказом цієї підтримки був робочий візит до Гавани віце - президента США Р. Ніксона, який щиро привітав Ф. Батісту з перемогою на президентських виборах.

Усвідомлюючи політичний настрій всередині країни і заручившись підтримкою Вашингтону, уряд Ф. Батісти акцентував свою увагу на воєнному американсько- кубинському співробітництві. Ще 7 березня 1952 р., за кілька днів до повалення влади колишнього президента К. Пріо Сокарраси, між двома країнами було укладено Угоду про двосторонню військову допомогу [26, с. 67]. Новий уряд почав активно використовувати цю угоду, обґрунтовуючи нестабільну політичну ситуацію у Західній півкулі Холодною війною. Як свідчить Меморандум співробітника управління міжамериканських справ В. Коннетта, протягом декількох місяців 1954 р. кубинці неодноразово зверталися до Сполучених Штатів за додатковою військовою допомогою. Вона передбачала додаткове обладнання бойового батальйону Військово-повітряних сил та Військово-морського флоту Куби [18, с. 916]. Саме у цьому міцному американсько-кубинському воєнно-політичному співробітництві Ф. Батіста бачив підтримку свого режиму.

Крім програми військової допомоги між двома країнами продовжували діяти й інші форми співпраці. Так, у 1955 р. директор Центрального розвідувального управління США А. Даллес відвідав Гавану і допоміг кубинському президентові відкрити розвідувальне бюро, яке фінансувалося та контролювалося ЦРУ [30, с. 36]. Крім того, під керівництвом Федерального бюро розслідувань США на Кубі продовжувала формуватися кубинська служба військової розвідки (Servicio de Inteligencia Militar). Цей процес почався ще у роки Другої світової війни для укріплення позиції антифашистської коаліції у Західній півкулі, але саме у період президентства Ф. Батісти ця співпраця була особливо тісною. Завдяки зусиллям А. Даллеса у 1955 р. ЦРУ допомогла Ф. Батістові створити антикомуністичне відомство у кубинському уряді -- BRAC (Bфra Para Represфn de las Actividades Comunistas) [31, с. 61]. Тим самим, через різні форми допомоги у боротьбі з внутрішнім ворогом, розвідувальні служби США нарощували свій вплив на Кубі.

Відчуття всебічного контролю за політичною ситуацією на Кубі дозволило Ф. Батістові погодитися із запитом громадськості та амністувати в'язнів, засуджених за атаку на казарми Монкади у липні 1953 р. Як зазначив відомий американський дослідник Т. Леонард, деякі прихильники Ф. Батісти були упевнені у тому, що амністія політичних в'язнів буде добре пропагувати режим, а молодий Ф. Кастро не може бути йому загрозою [11, с. 29]. Так, 15 травня 1955 р. ув'язнені були звільнені.

Повернувшись до Гавани молодий революціонер розпочав активну політичну діяльність і продовжив боротьбу з режимом Ф. Батісти. Незабаром, через утиски з боку влади він був вимушений покинути країну і емігрувати до Мексики. Там він розпочав підготовку до партизанської війни.

Новий сплеск революційної активності в країні викликав стурбованість кубинського уряду. Аналізуючи дипломатичне листування між Вашингтоном і Гаваною тих часів можна зробити висновки про зростаючу занепокоєність уряду Ф. Батісти політичною ситуацією на Кубі. Так, 1 липня 1955 р. відбулася розмова між кубинським послом у Вашингтоні А. Де ла Кампа, помічником державного секретаря США Г. Голландом і співробітником Управління міжамериканських справ Г. Хойтом. Ініціатором зустрічі був А. Де ла Кампа. Темою розмови -- кубинська революційна діяльність. Кубинський посол висловив занепокоєність тим, що опозиціонери продовжують вести свою діяльність у Сполучених Штатах, використовуючи їх як свою базу, причому американська зброя потрапляє до Куби для застосування в революційних заходах. У відповідь, Г. Голланд запевнив А. Де ла Кампа, що це питання буде серйозно розглянуто Державним департаментом США [24, с. 820].

Незважаючи на збільшення революційної активності на Кубі у другій половині 1955 -- 1956 рр., Вашингтон продовжував дотримуватися думки про те, що безпосередньої небезпеки повалення проамериканського режиму Ф. Батісти немає. Так, помічник державного секретаря США Г. Голланд, описуючи кубинську політичну ситуацію після озброєного цивільного нападу на казарми біля Матанци 29 квітня 1956 р., зазначив, що «Президент [Ф. Батіста] продовжує твердо контролювати [ситуацію], але він був змушений прийняти жорсткі заходи, включаючи призупинення конституційних гарантій на сорок п'ять днів, та широкомасштабну реорганізацію збройних сил, з яких він отримує свою основну підтримку» [19, с. 831]. Незважаючи на впевненість Державного департаменту США у контролі над ситуацією на острові, американський посол у Гавані А. Гарднер припускав ймовірну спробу повстання до кінця року [27, с. 836]. Але загальні висновки про політичний стан на Кубі не вимагали від Сполучених Штатів активних дій.

У грудні 1956 р. на Кубу на яхті «Гранма» з загоном революціонерів повернувся Ф. Кастро. Він висадився у горах Сьєрра-Маестрі, на південному сході острову, та був атакований урядовими військами. розпочався дворічний етап партизанській війни.

На цьому етапі революції ставлення Вашингтону до Ф. Кастро було неоднозначним. З одного боку, були ті чиновники, які вважали, що молодий революціонер завжди був комуністом, і тому його слід якнайшвидше знищити. До цієї групи входили посол А. Гарднер, його наступник Е. Сміт і адмірал начальник штабу морських операцій США А. Берк. Але багато членів американського уряду були іншої думки. Р. Руботтом, помічник Державного секретаря з питань міжамериканських справ, покладав на Ф. Кастро великі надії, як і директор департаменту канцелярії Карибського басейну та мексиканських справ В. Віленд. Це дружнє ставлення було розділено деякими офіційними особами у ЦРУ. Серед них -- начальник відділу західних країн Дж. Кінг та генеральний інспектор ЦРУ Л. Кіркпатрік, які певний час сподівалися, що Ф. Кастро може виявитися лібералом [29]. Таким чином, у політичних колах Сполучених Штатів думки щодо лідера Кубинської революції розділилися.

У свою чергу, Ф. Кастро зміг використати ці розбіжності як серед американських політиків, так і тих людей, що формують громадську думку у США. Так, у лютому 1957 р. під час візиту на острів кореспондента и редактора газети «Нью-Йорк Таймс» Г. Меттьюса, молодий революціонер переконав його у тому, що він помірний, націоналістичний реформатор, який має намір відновити демократичну кубинську конституцію 1940 р. як символ опору режиму Ф. Батісти. В інтерв'ю Ф. Кастро стверджував, що кубинський уряд дотримувався необґрунтованої та небезпечної фінансової політики [13, с. 1, 11; 14, с. 13; 15, с. 1, 11]. Завдяки журналістській роботі Г. Метьюса у США було поширене співчуття до повстання. Те, що багато висновків кореспондента и редактора газети «Нью-Йорк Таймс» Г. Меттьюса були точними, підтвердив посол А. Гарднер. У своєму посланні до Державного департаменту США він погодився з тим, що адміністрація Ф. Батісти зіткнулася з найбільш рішучою опозицією, з якою вона ще не стикалася. Втім, посол запевняв, що Г. Меттьюс представив однобічну картину і кубинський уряд контролював ситуацію [8, с. 841].

Протягом 1957 -- 1958 рр. революційна діяльність на острові значно поширилась через зростаюче невдоволення політикою кубинського президента. Збройні повстанські загони, які досить успішно вели тактику партизанської війни змогли значно збільшити свою чисельність. Влада відповіла на заколоти і акти саботажу масовими арештами, тортурами, катуваннями і позасудовими стратами. Ці дії уряду Ф. Батісти все більше критикувалися як всередині країни, так і за кордоном, у той час, як симпатії до повстанців та їх лідера Ф. Кастро зростали.

Саме симпатія у березні 1958 р. допомогла помічнику державного секретаря з питань латиноамериканських справ Р. Руботтому та його однодумцям у державному департаменті забезпечити ембарго на продаж зброї Кубі. Підготовча робота до прийняття такого рішення велася протягом півроку. Ще у вересні 1957 р. Р. Руботтом у Меморандумі до заступника державного секретаря з політичних питань Р. Мерфі закликав припинити постачання зброї, військової техніки та іншого воєнного обладнання на Кубу. Він звертав увагу на те, що кубинська армія має намір використати цю зброю для цілей внутрішньої безпеки, як і ту, яка постачалась раніше і була застосована для придушення повстання Сьенфуего. Р. Руботтом наполягав на тому, що рішення про продаж зброї уряду Ф. Батісти призведе до серйозної критики з боку Конгресу і громадськості Сполучених Штатів [20, с. 854]. Як зазначив американський дослідник Г. Томас, припинення постачання США зброї було важливим для психологічного впливу на Ф. Батісту і його армію. До цих пір кубинський президент припускав, що Вашингтон буде автоматично підтримувати його, навіть якщо він використає проти своїх внутрішніх ворогів американську зброю, яку йому було надано для зовнішнього захисту [29].

Незважаючи на зростання симпатій до Кубинської революції з боку американської громадськості і активну критику адміністрації Д. Ейзенхауера щодо політики США на Кубі, більшість американських посадовців, дотичних до прийняття зовнішньополітичних рішень стосовно Куби, вирішили цілеспрямовано виступити проти Ф. Кастро та підтримати Ф. Батісту на посаді президента. До цього рішення їх підштовхнуло те, що дії повстанців загрожували економічним та стратегічним інтересам Сполучених Штатів на острові. Цих чиновників підтримували військові, які стверджували, що будь-яке призупинення поставок зброї армії Ф. Батісти принесе користь поширенню міжнародного комунізму.

Але дехто у Вашингтоні більш всебічно зміг оцінити те, що відбувалося на Кубі. Так, начальник Управління міжамериканських справ Державного департаменту, В. Віланд, вважав, що Сполучені Штати повинні виступати в якості посередника між президентом Ф. Батістою і опозицією. Переконати його припинити вбивства і тортури і провести демократичні вибори. Деякі члени Конгресу, такі як сенатори-демократи М. Менсфілд, Х. Хамфрі і В. Морс (Комітет із закордонних справ Сенату), виступали за політику, яка б пропонувала Кубі економічну, а не військову допомогу, і яка мала б запобігти політичній радикалізації [12, с. 12]. Слід зазначити, що саме наявність наприкінці 1957 р. активної дискусії про шляхи вирішення кубинської проблеми не тільки серед американської громади і ЗМІ, але і серед урядовців і воєнних чинів вказує на суттєві зміни у ставленні влади щодо революційних подій на Кубі.

Хоча офіційно Вашингтон заявляв, що дотримується політики невтручання у внутрішні справи Куби [9, с. 12], з початку 1958 р. по дипломатичним каналам велися переговори з президентом Ф. Батістой про демократичні шляхи врегулювання ситуації і зняття політичної напруги. Так, Сполучені Штати наполягали на проведенні чесних виборів, відновленні конституційних гарантій та вживанні додаткових заходів для припинення насильства в країні [21, с. 10]. За таких умов, американський уряд зобов'язувався відновити постачання зброї [22, с. 11]. Завдяки зусиллям США вже 25 січня 1958 р. Ф. Батіста відновив конституційні гарантії, за винятком провінції Орієнте, призначив вибори на 1 червня того ж року, скасував цензуру для ЗМІ, амністував деяких політичних ув'язнених.

Проте, у квітні 1958 р. ситуація на Кубі загострилась. У Вашингтоні визнали, що шанси на мирне врегулювання кубинської політичної кризи майже зникли. Тому, одночасно з виконанням плану щодо забезпечення демократичних виборів на Кубі, Державним департаментом США стало розглядатись питання про можливість передачі влади військово-цивільній адміністрації, як альтернативі Ф. Кастро. На цьому особливо наполягали американські бізнесмени, які мали свої корпоративні інтереси на Кубі.

Наприкінці 1958 р. позиції Ф. Батісти ще більш похитнулися, у той час, як збройне повстання під проводом Ф. Кастро швидко набирало сили. Кубинському президенту не вдалося переконати громадськість у тому, що він має намір забезпечити чесні вибори. Враховуючи це, Сполучені Штати вважали неможливим продовжувати підтримувати режим Ф. Батісти. Це, ймовірно, могло підірвати американський авторитет в ООН і ОАД, а також віру кубинського народу в наміри Вашингтону прагнути демократичного переходу влади на Кубі. Крім того, це могло викликати репресій проти американських громадян та корпоративних інтересів США на острові.

Тим часом, національні вибори, які були перенесені на прохання опозиції, відбулися 3 листопада 1958 року. У них приймали участь чотири кандидати, але фактичним і єдиним кандидатом був підтриманий Ф. Батістою Р. Агуеро. Він був оголошений переможцем, незважаючи на наполегливі чутки про фальсифікацію виборів за підтримки уряду США. Надія на те, що вибори могли послабити напруженість на Кубі, була підірвана обставинами, за яких вони були проведені.

Визнавши, що політика суворого нейтралітету, якої дотримувалися США тривалий час, не може бути рішенням кубинської проблеми, Вашингтон спробував переконати Ф. Батісту подати у відставку і передати владу військово-цивільній адміністрації, яка б змогла принести мир у країну та уникнути подальших вбивств. Посол США на Кубі Е. Сміт передав Ф. Батісті рішення свого уряду [10, с. 298]. Кубинський президент погодився з тим, що йому не залишилося альтернативи, окрім того, щоб виїхати з країни. Проте, він одночасно скаржився, що Сполучені Штати виконують ще один акт втручання у внутрішні справи Куби, схожий на повалення президента Х. Мачадо у 1933 р. [29].

31 грудня 1958 р. Ф. Батіста подав у відставку бажаючи уникнути трибуналу і наступного дня втік до Домініканської Республіки, як і Р. Агуеро, Г енерал Е. Кантілльо, один з членів військово-цивільної адміністрації, взяв командування Збройними силами.

1 січня 1959 р. повстанські війська увійшли до Сантьяго. 2 січня загони повстанців вступили у Г авану. 6 січня у столицю прибув Ф. Кастро.

Уряду Сполучених Штатів довелося обирати між тим, або дозволити новому кубинському лідерові Ф. Кастро взяти владу, або відправити на острів американських морських піхотинців. У меморандумі державного секретаря США Д. Даллеса до президента Д. Ейзенхауєра наводилися аргументи на користь визнання нового кубинського уряду. Він вважав, що новий тимчасовий уряд, вільний від комуністичного впливу і має намір вести дружні відносини з США [23]. Так, 7 січня 1959 р. Сполучені Штати визнали цей уряд. Незважаючи на це, відносини між країнами різко погіршилися. Невдоволення американців викликала як внутрішня політика нової кубинської влади, що супроводжувалася націоналізацією власності громадян і компаній США, так і встановлення тісної співпраці з СРСР. Однак, розкриття цих питань потребує подальшого дослідження, яке виходить за рамки даної публікації.

Таким чином, можна стверджувати, що Сполучені Штати в цілому намагались дотримуватись нейтральній позиції щодо революційних подій на Кубі у 1953 -- 1958 рр. Проте, слід зазначити, що протягом цього періоду відбувалися певні зміни у ставленні США до кубинського уряду, армії, опозиції та повстанців на чолі з Ф. Кастро. Продовж тривалого часу Вашингтон намагався підтримувати діючого президента Куби Ф. Батісту через його проамериканську політику и лояльне ставлення до дій США у латиноамериканському регіоні. Але упевненість кубинського президента у безумовній підтримці його дій з боку північного сусіда призвела до політичної кризи, яка викликала резонанс і засудження світової спільноти. Саме це було визначальним чинником у зміні ставлення Вашингтону до кубинського уряду і корегуванні своїй позиції щодо революційних подій 1953 -- 1958 рр.

Список використаних джерел та літератури

1. Пасічник Н. С. Адміністрація Дж.Ф.Кеннеді і Кубинська ракетна криза 1962 р.: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук: спец. 07.00.02 «Всесвітня історія» / Наталья Сергіївна Пасічник. -- К., 2006. -- 19 с.

2. Скляренко О. О. Політика США щодо Куби: формування та основні принципи: (початок 1990-х -- 2008 р.): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наукспец. 07.00.02 «Всесвітня історія» / Олеся Олександрівна Скляренко. -- К., 2014. --16 с.

3. Бородаев В. А. Вмешательство США в дела Кубы в условиях подъема антиимпериалистической борьбы и победы революции. 1946--1959 годы / В. А. Бородаев // Новая и новейшая история. -- 2015. -- № 6. Ноябрь-декабрь. -- С. 109--128.

4. Argote-Freyre F. Fulgencio Batista: From RevolutionarytoStrongman / Frank Argote- Freyre. -- New Brunswick, New Jersey, London: Rutgers University Press, 2006. -- 388 p.

5. Bonachea R. Cuban Insurrection 1952--1959 / Ramon L. Bonachea, Marta San Martin. -- New Brunswick, New Jersey: Transaction Publishers, 2011. -- 450 p.

6. De la Cova A. R. The Moncada Attack: Birth of the Cuban Revolution / Antonio Rafael De la Cova. -- Chapel Hill: The University of North Carolina Press, 2008. -- 398 p.

7. Dominguez E. M. United States -- Cuban Relations: A Critical History / Esteban Morales Dominguez, Gary Prevost. -- Plymouth: Lexington Books, 2008. -- 166 p.

8. Editorial Note [Електронний ресурс] // Foreign Relations of the United States, 1955-- 1957, American Republics: Multilateral; Mexico; Caribbean / Ed. John P. Glennon. -- Washington: United States Government Printing Office, 1987. -- Vol VI. -- 960 p. -- Режим доступу: https://history.state.gov/historicaldocuments/frus1955-57v06/pg_841.

9. Editorial Note [Електронний ресурс] // Foreign Relations of the United States, 1958--1960, Cuba / Ed. Ronald D. Landa. -- Washington: United States Government Printing Office, 1991. --Vol VI. -- 1228 p. -- Режим доступу :

https://history.state.gov/historicaldocuments/frus1958-60v06/pg_12.

10. Editorial Note [Електронний ресурс] // Foreign Relations of the United States, 1958--

1960, Cuba / Ed. Ronald D. Landa. -- Washington: United States Government Printing Office, 1991. -- Vol VI. -- 1228 p.-- Режим доступу :

https://history.state.gov/historicaldocuments/frus1958-60v06/pg_298.

11. Leonard T. M. Fidel Castro: A Biography / Thomas M. Leonard. -- Westport: Greenwood Press, 2004 -- 152 p.

12. Lievesley G. The Cuban Revolution: Past, Present and Future / Geraldine Lievesley. -- London: Palgrave Macmillan, 2004 -- 226 p.

13. Matthews H. Cuban Rebel Is Visited in Hideout; Castro Is Still Alive and Still Fighting in Mountains [Електронний ресурс] / Herbert Matthews // The New York Times. -- 1957.

— Feb. 24. -- P. 1, 11.-- Режим доступу:

http:// www.nytimes.com/packages/html/books/matthews/matthews022457.pdf.

14. Matthews H. Old Order in Cuba Is Threatened by Forces of an Internal Revolt

[Електронний ресурс] / Herbert Matthews // The New York Times. -- 1957. --Feb. 26. -- P. 13. -- Режим доступу :

http://www.nytimes.com/packages/html/books/matthews/matthews022657.pdf.

15. Matthews H. Rebel Strength Gaining in Cuba, But Batista Has the Upper Hand

[Електронний ресурс] / Herbert Matthews // The New York Times.-- 1957. -- Feb. 25. -- P. 1, 11.-- Режим доступу :

http://www.nytimes.com/packages/html/books/matthews/matthews022557.pdf.

16. Memorandum by the Secretary of State to the President. [Washington], March 24, 1952

[Електронний ресурс] // Foreign Relations of the United States, 1952--1954, The American Republics / Ed. Slany W. Z. -- Washington: United States Government Printing Office, 1983. -- Vol IV.-- 1730 p.-- Режим доступу:

https://history.state.gov/historicaldocuments/frus1952-54v04/pg_871.

17. Memorandum by the Secretary of State to the President. [Washington,] March 24, 1952

[Електронний ресурс] // Foreign Relations of the United States, 1952--1954, The American Republics / Ed. Slany W. Z. -- Washington: United States Government Printing Office, 1983. -- Vol IV.-- 1730 p. -- Режим доступу:

https://history.state.gov/historicaldocuments/frus1952-54v04/pg_872.

18. Memorandum by William B. Connett, Jr. of the Office of Middle American Affairs to

Henry A. Hoyt of That Office. [Washington], October 25, 1954. MID files, lot 56 D 569, «Military»[Електронний ресурс] // Foreign Relations of the United States, 1952--1954, The American Republics / Ed. Slany W. Z. -- Washington: United States Government Printing Office, 1983. -- Vol IV.-- 1730 p.-- Режим доступу:

https://history.state.gov/historicaldocuments/frus1952-54v04/pg_916.

19. Memorandum From the Assistant Secretary of State for Inter-American Affairs (Holland)

to the Secretary of State. Washington, May 8, 1956 [Електронний ресурс] // Foreign Relations of the United States, 1955--1957, American Republics: Multilateral; Mexico; Caribbean / Ed. John P. Glennon. -- Washington: United States Government Printing Office, 1987. -- Vol VI.-- 960 p.-- Режим доступу:

https://history.state.gov/historicaldocuments/frus1955 -57v06/pg_831.

20. Memorandum From the Assistant Secretary of State for Inter-American Affairs (Rubottom) to the Deputy Under Secretary for Political Affairs (Murphy). Washington, September 23, 1957 [Електронний ресурс]// Foreign Relations of the United States, 1955--1957, American Republics: Multilateral; Mexico; Caribbean / Ed. John P. Glennon.

— Washington: United States Government Printing Office, 1987. -- Vol VI. -- 960 p.-- Режим доступу: https://history.state.gov/historicaldocuments/frus1955-57v06/pg_854.

21. Memorandum From the Assistant Secretary of State for Inter-American Affairs (Rubottom) to the Secretary of State. Washington, January 17, 1958 (Tab A. Memorandum From the Director of the Office of Middle American Affairs (Wieland) to the Assistant Secretary of State for Inter-American Affairs (Rubottom). Washington, January 17, 1958 [Електронний ресурс] // Foreign Relations of the United States, 1958--1960, Cuba / Ed. Ronald D. Landa. -- Washington: United States Government Printing Office, 1991. -- Vol

VI.-- 1228 р.-- Режим доступу: https://history.state.gov/historicaldocuments/frus1958- 60v06/pg_10.

22. Memorandum From the Assistant Secretary of State for Inter-American Affairs (Rubottom) to the Secretary of State. Washington, January 17, 1958 (Tab A. Memorandum From the Director of the Office of Middle American Affairs (Wieland) to the Assistant Secretary of State for Inter-American Affairs (Rubottom). Washington, January 17, 1958 // Foreign Relations of the United States, 1958--1960, Cuba / Ed. Ronald D. Landa. Washington: United States Government Printing Office. Vol VI., 1991. -- 1228 p. [Електронний ресурс] / The Office of the Historian. -- Режим доступу: https://history.state.gov/historicaldocuments/frus1958-60v06/pg_11.

23. Memorandum From the Secretary of State to the President. Washington, January 7, 1959 [Електронний ресурс] / Eisenhower Library, Project «Clean Up» Records, Cuba. -- Режим доступу: https://history.state.gov/historicaldocuments/frus1958-60v06/d217.

24. Memorandum of a Conversation, Department of State, Washington, July 1, 1955 [Електронний ресурс] // Foreign Relations of the United States, 1955--1957, American Republics: Multilateral; Mexico; Caribbean / Ed. John P. Glennon.-- Washington: United States Government Printing Office, 1987. -- Vol VI.-- 960 p.-- Режим доступу: https://history.state.gov/historicaldocuments/frus1955 -57v06/pg_820.

25. Memorandum of Conversation, by Harvey R. Wellman of the Office of Middle American Affairs. [Washington], July 25, 1953 [Електронний ресурс] // Foreign Relations of the United States, 1952--1954, The American Republics / Ed. Slany W. Z. -- Washington: United States Government Printing Office, 1983. -- Vol IV.-- 1730 p.-- Режим доступу: https://history.state.gov/historicaldocuments/frus1952-54v04/pg_896.

26. Military Assistance Agreement. March 7, 1952 // Treaties in Force. A List of Treaties and Other International Agreements of the United States in Force on January 1, 2013 / The Treaty Affairs Staff, Office of the Legal Adviser, U.S. Department of State. -- Washington: United States Government Printing, 2013. -- 504 p.

27. Telegram From the Ambassador in Cuba (Gardner) to the Secretary of State. Habana, October 16, 1956 -- 8 p.m. [Електронний ресурс] // Foreign Relations of the United States, 1955--1957, American Republics: Multilateral; Mexico; Caribbean / Ed. John P. Glennon. -- Washington: United States Government Printing Office, 1987. -- Vol VI.-- 960 p. -- Режим доступу: https://history.state.gov/historicaldocuments/frus1955- 57v06/pg_836.

28. The Ambassador in Cuba (Beaulac) to the Department of State. Habana, July 14, 1953 [Електронний ресурс] // Foreign Relations of the United States, 1952--1954, The American Republics / Ed. Slany W. Z. -- Washington: United States Government Printing Office, 1983. -- Vol IV. -- 1730 p. -- Режим доступу: https://history.state.gov/historicaldocuments/frus1952-54v04/pg_893.

29. Thomas H. The U.S. and Castro, 1959--1962 [Електронний ресурс] / Hugh Thomas // American Heritage. -- 1978. -- Vol. 29, Iss. 6. -- Режим доступу: http:// www.americanheritage.com/content/us-and -castro - 1959%E2%80%931962?page=show.

30. Sanz D.B. Cuba at a Crossroads the New American Strategy / Daniel Bruno Sanz. -- Charleston: BookSurge Publishing, 2009. -- 252 p.

Размещено на Allbest.ru