Огляд челяді і найманих робітників шляхетського дворогосподарства на Волині у другій половині XVI ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ОДЯГ ЧЕЛЯДІ І НАЙМАНИХ РОБІТНИКІВ ШЛЯХЕТСЬКОГО ДВОРОГОСПОДАРСТВА НА ВОЛИНІ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XVI СТ.

Владислав БЕЗПАЛЬКО

науковий співробітник відділу історичних

пам'яток українознавства НДІУ

Анотація

Статтю присвячено дослідженню одягу робітників у шляхетських маєтках Волині ранньомодерної доби. Розглянуто одяг як складову тогочасних соціальних практик винагороди за службу. Визначено номенклатуру предметів одягу, який був у користуванні челяді та найманих робітників.

Ключові слова: Волинь, челядь, наймити, одяг, служба, повсякдення.

Аннотация

ОДЕЖДА ЧЕЛЯДИ И НАЕМНЫХ РАБОЧИХ ШЛЯХЕТСКОГО
ДВОРОХОЗЯЙСТВА НА ВОЛЫНИ ВО ВТОРОЙ ПОЛОВИНЕ XVI В.

Владислав БЕЗПАЛЬКО

научный сотрудник отдела исторических памятников украиноведения НИИУ

Статья посвящена исследованию одежды работников в шляхетских имениях Волыни раннего Нового времени. Одежда рассматривается как составляющая социальных практик вознаграждения за службу. Определена номенклатура предметов одежды, которой пользовались челядь и наемные рабочие.

Ключевые слова: Волынь, челядь, наемный рабочий, одежда, служба, повседневность.

Annotation

CLOTHES OF SERVANTS AND WAGE WORKERS OF THE NOBLE HOUSEHOLD IN VOLHYNIA IN THE SECOND HALF OF THE 16^th CENTURY

Vladyslav BEZPALKO

research fellow of the Historical Sites Department of RIUS

Annotation. The article observes the clothes of noble household workers of early modern Volhynia in the context of social practice of awarding with clothes for service. The article also describes the nomenclature of garments that were used by servants and wage workers.

Key words: Volhynia, servants, wage workers, clothes, service, everyday life.

Виклад основного матеріалу

Життя простої людини ранньомодерної України, що не належала до привілейованих станів, дедалі більше потрапляє у фокус дослідницького погляду. Однак нива з вивчення повсякдення «малих» людей, що перебували на нижчих сходинках соціальної ієрархії, ще чекає на жниво, обіцяючи свій врожай. Так, найманій робочій силі у шляхетських маєтках загалом донедавна майже не приділялося уваги у вітчизняній історіографії. Однак останні дослідження показують, що челядь становила значну частину тогочасного населення. Зокрема, І. Ворончук доводить, що у шляхетському фільварковому господарстві челядь загалом складала переважну більшість його мешканців, а також була присутня у селянських домогосподарських структурах і, за вдалим висловлюванням, творила головний кістяк робочої та служебної сили шляхетських дворів [3, с. 170, 438, 451-452]. У документах челядники фігурують під різними назвами - двірні паробки, дівки, молодці, хлопці, жонки - та могли бути як «отчизними», тобто особисто не вільними, так і найманими. Але всі вони так чи інакше потребували забезпечення одягом.

У сучасних дослідженнях українського селянського одягу ранньомодерної доби загалом та Волині як окремому регіоні вбранню челяді не приділяється уваги. Зокрема, Г. Стельмащук показує усе селянство як убогу верству населення, без врахування майнового та соціального розшаруваня, яке вочевидь мало б впливати на розмаїття предметів одягу та особливості його використання [4, с. 100; 5, с. 58-83]. Проте польські дослідники ще у другій половині минулого століття розглядали одяг XVI- XVII ст. саме у світлі фактів про неоднорідність селянства як страти. Так, Т. Северин у своїй розлогій статті про селянський одяг пізнього середньовіччя та раннього Нового часу зосереджується на аналізі соціально-економічного становища селянства, звертає увагу на майнову та соціальну неоднорідність селянської верстви. Він не лише розглядає проблему наявності серед селян значної частини бідноти, але робить спроби вирахувати її відсоткову частку в окремих регіонах Польщі, зазначаючи, що більшість із них була вимушена найматися до заможних господарів або на шляхетські двори [13, s. 16-17].

Вбранню селянської бідноти XVIXVII ст. Великопольщі приділяє увагу А. Ґлапа. Дослідник підкреслює той факт, що наймити не отримували готівкової оплати, працюючи за житло та одяг, та підкріплює таке твердження цитуванням відповідних документів [9, s. 505].

У свою чергу І. Ворончук пропонує при вивченні одягу селянства ранньомодерної доби звертати більшу увагу на джерела документального характеру і акцентує, що у попередніх дослідженнях їм відводилась другорядна роль. Адже за браком збережених залишків одягу у музейних фондах, надто малій кількості зображувальних джерел саме інформація з актового матеріалу може дати численні кількісні та якісні дані про селянський одяг. Вчена зауважує на тому, що скарги шляхтичів щодо пограбування їхніх підданих часто містять не лише переліки одягу, але і назви та колір тканин, з яких він був виготовлений, форми оздоблення. Підкреслюється важливість того, що такі джерела не є випадковими повідомленнями, а мають масовий характер [14, s. 402].

У цій публікації ми ставимо за завдання на вітчизняному документальному матеріалі показати одяг як важливе джерело для дослідження повсякденного життя челяді, виявити взаємозв'язок між забезпеченням одягом та умовами служби, дослідити номенклатуру одягу робітників у шляхетських дворогосподарствах, визначити характерні групи предметів вбрання, що були в ужитку челяді та наймитів XVI ст.

Видача одягу (або тканини для його пошиття) за службу у ранньомодерному суспільстві Східної Європи, і Волині зокрема, була однією з усталених форм винагороди та взаємостосунків пана і слуги на всіх рівнях соціальної ієрархії та стосувалася як служби представників шляхетського стану і військових категорій населення, так і нижчих страт.

Так, вираз «служать з сукні» як військова служба за винагороду, зокрема одягом чи тканиною, фіксується у записах Литовської Метрики ще наприкінці XV ст. [11, р. 116] та прослідковується впродовж XVI ст. також і за актовими матеріалами Волині. Для прикладу, шляхтич Ян Закревський, який домовився служити пахолком у жовніра Яна Куницького за винагороду грошима з розрахунку три польських золотих за квартал та додатково люнське сукно Люнське, лунське - ґатунок сукна першопочатково англійського виробництва, яке згодом виготовлялося і в континентальній частині Європи. на жупан Жупан - верхній довгополий розгортальний одяг із глибоким загортанням піл. і делію Делія - верхній чоловічий одяг, що часто носився лише накинутим на плечі. за повний рік служби, скаржився у липні 1585 р., що пан «не дал ми жадного гроша ани сукна, еще, дей, свои сукни, ему служачи, подрал...» [7, ф. 25, спр. 34, арк. 559-559 зв.]. У цих словах звучить не просто докір за затримку платні, але і моральне звинувачення в негідному вчинку, порушенні усталеного порядку речей, за яким пан має піклуватися про вірного слугу. А великокнязівські скарбові книги початку XVI ст. часів правління Олександра та Жиґимонта Старого рясніють записами про винагородження десятків осіб одягом та тканинами за військову службу, виконання монарших доручень тощо [10, р. 140-146, 186-190; 12, р. 395-430].

Проте плата одягом за службу була властива для соціально-виробничих стосунків усіх страт населення. Для прикладу, 1552 р. за річну службу «hausknechthowi» Павлові, який найнявся на «всілякі послуги» на Віленський монетний двір, окрім готівки 1,5 копи грошів, були видані кожух за 20 грошів, сукня з литовського сукна за 25 грошів, пара ботів за 10 грошів та дві кошулі за 8 грошів [8, sygn. 1028, s. 169], тобто необхідні у щоденному вжитку предмети одягу.

Робітники, наймаючись на службу на тривалий термін, віддавалися на ласку своїх господарів та мали б отримати дах над головою, їжу та одяг. Такі умови служби якнайкраще відповідали потребам виконання робіт у маєтку, де працівник був щільно задіяний у виробничих процесах сільського господарства чи обслуговуванні мешканців шляхетського двору. Однак якщо винагорода одягом представників привілейованих верств передбачала, що матеріали його виготовлення та крій мали відповідати вимогам моди, то простолюдини вимушені були вдовольнятися вбранням із простих доморобних матеріалів. Ф. Бродель, звертаючи увагу на одяг сільської бідноти ранньомодерної Європи, влучно зауважив, що примітивний, тобто повсякденний, робочий одяг створювався на базі найдешевших місцевих ресурсів та століттями не піддавався впливам модних тенденцій [2, с. 264].

Імовірно, самі умови тривалого строку служби, адже зазвичай наймалися на календарний рік, передбачали піклування господаря про потреби свого працівника [6, с. 500; 7, ф. 25, оп. 1, спр. 43, арк. 348]. А одяг, який видавався наймитові з початку служби, міг виступати як певний аванс в оплаті за працю. Така думка цілком підтверджується і документальним матеріалом. Зокрема, пан Станіслав Кандиба скаржився, що Магдалена Скуминівна Тишкевича 10 липня 1582 р. наслала своїх слуг та захопила маєток Михалківці, який він мав тримати в оренді три роки, почавши від свята П'ятидесятниці, і де, окрім іншого, «... челяд мою, которая в том дворе Михалковском была, то есть паробковъ трех: Евхима, Харка, Грицка и невесту одну на ймя Марушку, на которыхъ, наймуючи, и на одежу, им даную, наложилъ, дей, есми десеть копъ грошей литовских, розогнали и не ведать где ихъ подели...» [7, ф. 25, оп. 1, спр. 26, арк. 658 зв.]. Скаржник справедливо повідомляє про завдані йому матеріальні збитки, адже з наймитами був втрачений виданий їм одяг, який робітники за кілька місяців оренди ще не встигли відпрацювати.

Однак нам відомий випадок, коли за умовами угоди між паном та робітниками одяг надавався лише у користування на час служби. Так, Остафій Загорський 25 квітня 1595 р. скаржився, що минулого року з його маєтку по закінченні терміну служби при відсутності пана пішли двірні паробки рідні брати Максим і Демко, начебто не виконавши належним чином покладену на них роботу, та прихопили з собою дві сермяги Сермяга - верхній розгортальний одяг із грубо го домотканого полотна природних кольорів., «в которых ходили», і які мали б залишити у дворогосподарстві: «... которые сермяги, дослуживши мне року, зоставити при отходе своем мели, за которые сермяги далем был грошей двадцат осмъ» [7, ф. 25, оп. 1, спр. 46, арк. 219].

У деяких переліках майна в шляхетських дворах знаходимо згадки простих предметів одягу, притаманних селян - ському вжитку, які зберігалися в маєтку. В ряді описів прямо вказується, що це був одяг челяді, очевидно, яка вже перебувала на службі. Наприклад, зі скарги Огренки Іванівни Чаруковської дізнаємося, що під час пограбування її двору в с. Івачків 5 жовтня 1582 р., окрім інших речей, були забрані «кожухи и сермяги челядные» [7, ф. 25, оп. 1, спр. 26, арк. 1116]. А Войтех Плонський скаржився, що 16 квітня 1596 р. був пограбований його дім, де разом із панським майном була забрана «... бодня с платемъ челядниковымъ, в ней плахот синих две по петнадцат грошей литов - ских, червоная одна за золотый, кошул три, золотый...» [7, ф. 25, оп. 1, спр. 49, арк. 243].

Звісно, заможність пана, величина його дворогосподарства визначали кількість обслуговуючих працівників, а отже, і кількість необхідного для них вбрання. Показовим є перелік одягу для челяді у шляхетському дворі в Чорториї, який 21 жовтня 1582 р. братами Ярошем та Василем Петровичами Семашками був силою відібраний у орендарів маєтку Івана Сошенського та його зятя Михайла Мокеєвича. Цей одяг зберігався в окремій кімнаті. Наведемо повний перелік речей:

«... бодня великая з хустами челядными челяди дворное: кошул кужолных женских тонких дванадцат, кождая кошуля по грошей двадцати, кошул згребных сорокъ, кождая кошуля по грошей десети, наметок тонких двадцать, кождая по грошей шести, намиток згребных сорок, кождая по грошей два пнзей пяти, плахот наполчатых двадцат, кождая по грошей двадцат чотыри, черевиков женских козловых чирвоных парь двадцать, кождая пара по грошей три.» [7, ф. 21, оп. 1, спр. 21, арк. 39]. Отже, перелік включає в себе 20 комплектів натільного і поясного одягу, головних уборів та взуття, тобто фактично увесь комплекс необхідних предметів вбрання. Заслуговує на увагу не тільки піклування про потреби челяді, а й високий рівень впорядкованості ведення шляхетського господарства, коли необхідні предмети одягу були приготовані про запас, що вимагало додаткових грошових витрат власника маєтку. Так, вміст згаданої бодні в сумі коштував щонайменше 1400 грошів, тобто більше ніж 23 копи грошів⁵. Для порівняння, робочий віл коштував 2-3 копи грошів [7, ф. 25, оп. 1, спр. 28, арк. 1116-1118]. Спостерігаємо, що одягу з дешевшого і грубшого «згребного» полотна вказано вдвічі більше, ніж одягу з тоншого «кужелного» полотна. Вимальовується картина про щоденний, робочий, одяг челяді та про більш багатий, святковий, одяг, який включав навіть червоні черевики. Одяг повсякденного користування забруднювався

Ми не виключаємо, що кількість «дванадцат» кужельних жіночих кошуль вказана помилково, і насправді їх мало бути «двадцат». Звідси і можливе підвищення на 160 грошів вартості вмісту бодні з одягом. Перерахунок цієї суми в копи литовські ми здійснили з огляду на те, що всі інші речі в означеному маєтку мали оцінку виключно у литовських грошах.

досить швидко, і передбачлива його наявність із запасом давала можливість челяді завжди виглядати охайно. Окрім того, користування однаковими комплектами одягу створювало певну одноманітність зовнішнього вигляду челяді в окремо взятому шляхетському дворі, що було важливо для публічного життя нобілітету. Вірогідно, така «уніформа» для жіночої прислуги мала сприяти підвищенню авторитету пана, підняттю або підтриманню його престижу у суспільстві, а для самої челяді - престижності служби у цього шляхтича.

Ймовірно, саме виданий за службу одяг прихопила «жонка дворная служебная» Ядвіга Литовка під час втечі 19 листопада 1598 р., яку Петро Пересецький розшукував та намагався повернути з Городиського маєтку Киндина Хом'яка. Скаржник озвучив шкоди, які вона начебто завдала, а саме: «... взяла сермягу, купленую за пятдесят грошей литовских, плахту, купленую за сорок грошей литовъскихъ, сорочок три, кождая зособна куплена по одному золотому полскому, рантухов три, кождый куплен по грошей литовских шестнадцати, боты, куплены за грошей шестнадцатъ...» [7, ф. 21, оп. 1, спр. 37, арк. 13 зв.].

Челядь нерідко отримувала одяг і у винагороду за вірну службу за заповітами своїх господарів. З ласки тестатора прислуга могла стати власником навіть одягу з імпортних тканин - жупана чи ярмяка Ярмяк, єрмяк - довгополий верхній розгортальний одяг, мав великий виложистий комір та оздоблювався кольоровими шнуровими петлицями; виготовлявся переважно з сукна, рідше з шовкових тканин. з панського гардеробу [3, с. 183184]. У більшості випадків це було старе, ношене вбрання, яким за життя користувався господар-небіжчик. Характерним прикладом може слугувати запис 1600 р., у якому виконавці тестаменту зазначають, «што ся дотычет другихъ портокъ бурнатныхъ Бурнатний - брунатний, назва коричневого або червоно-коричневого кольору., также жупана козацкого, опончи Опонча, опанча - верхній плащоподібний одяг для їзди верхи. старои и шапъки подшитои старых, то все небожчикъ пан Иван Марковский хлопцу своему, который през час немалый при немъ был, отказал, теды ест отдано...» [7, ф. 25, оп. 1, спр. 61, арк. 556].

Скарги шляхтичів щодо нападів на двори, житлові будинки та різноманітні господарчі приміщення дають цінну інформацію про вбрання, в яке були одягнені челядники, що перебували на місці події під час виконання своїх обов'язків. Так, пан Степан Митковський скаржився, що 2 грудня 1593 р. була пограбована його кухарка - «жонка дворная». Коли вона поспішила вийти з будинку, щоб загнати свиней, які зловмисниками були навмисне випущені із загороди, з неї зірвали «толстку чирвоную, которая коштовала золотый полский, рантух ткацкий, который коштовал грошей петнадцат литовских, и пояс з голником Гольник - невеликий футляр для носіння дрібних господарчих предметів і грошей., у голнику было грошей литовских пулпетадесят, и пояс з голником коштовал грошей осмъ литовских. » [7, ф. 25, оп. 1, спр. 44, арк. 767 зв.].

Деталізований опис та оцінку одягу, в якому ледь не кожному предмету дана прикметникова характеристика, отримуємо з протестації Гермогена Яковича Ясениницького про те, що в ніч з 18 на 19 листопада 1585 р. під час бійки у корчмі був пограбований його паробок: «... у паробка, дей, дворного, у Клима зъгинула серъмяга серая, за которую, дей, далъ был двадъцатъ грошей литовъских, шапъку курбачъку чорную, за которую, дей, далъ былъ семъ грошей литовъских, поесъ з мошъною и з ножами, за поесъ, дей, кованый грошей чотыри литовських, за ножи угоръские полчваръта грошей литовьских, в мошонъце, дей, было десетъ грошей литовских. » [7, ф. 25, оп. 1, спр. 34, арк. 1319 зв.-1320]. Інші претензії щодо пограбувань більш лаконічні. Зі скарги Ігната Юхновича Гуляльницького дізнаємося, що під час нападу на його винницю 26 вересня 1583 р. «з наймита зняли и пограбили сермягу чорную торговую, за сорокъ грошей купленую.» [6, с. 374; 7, ф. 25, оп. 1, спр. 30, арк. 484]. У сермягу у лютому 1594 р. була одягнута і «невеста дворная» Меланка, якій за своєї відсутності доручив наглядати за домом у с. Волька Піщанка пан Остафій Загорський [7, ф. 25, оп. 1, спр. 45, арк. 287 зв.-288].

Найчастіше інформацію про одяг челядників-чоловіків знаходимо у скаргах про пограбування під час виконання польових робіт, коли працівники були чи не найбільш вразливими для раптового нападу, без можливості сховатися або отримати допомогу. Подробиці окремих таких подій наведені в Таблиці 1. І такі неочікувані наскоки ворожої сторони можуть слугувати сучасному дослідникові - адже подальші скарги постраждалих з перерахуванням пограбованого майна певним чином виступають миттєвими відбитками щодо наявності тих чи інших предметів одягу чи аксесуарів, безпосередньо вдягнених на людину. А це, з урахуванням вказаної дати нападу або ж навіть пори доби, місця та інших обставин події, що вплітаються в канву соціальних відносин, дає можливість для створення якомога повних реконструкцій, у яких одяг виступає комплексною та органічною частиною різних аспектів повсякденного життя.

Введені до наукового обігу джерела показують вартість одягу, а також розкривають характеристики матеріалу, з якого він виготовлений. Так, вказана вартість сермяг варіюється від 20 до 50 грошів, що можна пояснити як станом зношеності одягу, так і особливостями матеріалу чи крою виготовлення та можливими способами прикрашання. Вказана вартість у переліках одягу є важливим джерелом для порівняння та виведення середньої ціни того чи іншого предмета, що мав відповідати утилітарним вимогам до робочого вбрання.

Численні приклади наводять на переконливий висновок, що сермяга була найпоширенішим різновидом дешевого верхнього одягу та носилася у всі пори року, тоді як, наприклад, кожух фіксується у записах в холодні місяці. Також сермяга була достатньо цінним та вартим уваги грабіжників предметом чоловічого одягу, бо фактично вона присутня в усіх переліках пограбованого одягу, а в ряді випадків є єдиним пограбованим предметом.

Наведені в Таблиці 1 дані показують наявність у робітників предметів одягу та аксесуарів, які не згадуються серед речей, отримуваних за службу. Ймовірно, пояси, ножі, кресала, гаманці та інші дрібні різноманітні предмети були у безпосередній власності самих челядників.

На відміну від селян-господарів, які були матеріально спроможні придбати чи пошити багатші предмети одягу, такі як ярмяки, жупани, делії з імпортних тканин, та активно презентувати таке вбрання на свята чи на ярмарках [1, 12], челядь, зі сторінок архівних документів, не постає ані власниками, ані користувачами такого одягу, а вдягалася у звичне робоче вбрання. Наприклад, у двох паробків пана Іони Охлоповського, яких було послано у торговельну поїздку, у березні 1580 р. було пограбовано дві гуні, дві сермяги і кожух [7, ф. 25, оп. 1, спр. 26, арк. 263].

Слід зауважити, що одяг, у який був одягнений той чи інший представник челяді та прислуги, може виступати певним маркером в дослідженні соціального розшарування серед двірної служби. За нашими спостереженнями, більш наближені до господаря маєтку (і ми не маємо на увазі служебників-шляхтичів) були в змозі вдягтися в зразки багатшого одягу і цим вигідно відрізнятися від «роботної» челяді як у будній день, так і на свято. Так, зі скарги панів Богдана і Григорія Борейків Кнерутських дізнаємося, що 20 травня 1594 р. був пограбований їхній слуга Трухон Кухар, з якого зняли «копенякъ Копеняк - різновид верхнього широкого плащового одягу прямого покрою із широкими рукавами. сукна белого брезинского, который его коштовалъ пулъторы копы грошей, ку тому шапъку, за шесть грошей купленую, поесъ з ножами, за грошеи чотыри купленые, изъ мошонкою, в которой было чотыри золотых полских...» [7, ф. 25, оп. 1, спр. 45, арк. 754 зв.-755]. У копеняк з брезинського сукна також був одягнений кокорівський двірник Микита під час виконання робіт на млині у містечку Орля 14 червня 1597 р. [7, ф. 21, оп. 1, спр. 36, арк. 233-234]. А 12 жовтня 1595 р. Андрій, двірний балвер пана Михайла Мишки Варковського, під час поїздки на ярмарок був пограбований та

Таблиця 1

«з него самого оборвали» делію вартістю три копи грошів, шапку за 20 литовських грошів і корд [7, ф. 25, оп. 1, спр. 48, арк. 700]. Двірники з сім'ями жили при шляхетському дворі та наглядали за господарством, а інколи виконували обов'язки урядників та здійснювали управління маєтком. Як вдало 1599 р. охарактеризував князь Петро Збаразький двірника Кузму, «в которог ключи от всее маетности его звереные и поданы были» [7, ф. 21, оп. 1, спр. 36, арк. 200 зв.]. Кухарі та балвери, в руках яких було панське здоров'я, також займали наближені до особи господаря місця в ієрархії домашньої служби. Зовнішнім проявом цього був, зокрема, кращий і багатший одяг.

Яскравий приклад з переліком заможного селянського вбрання, в якому наявні навіть предмети з оксамиту, знаходимо у скарзі пані Раїни Корницької на Яска Андрузького, який 8 травня 1599 р. пограбував її двірницю Марушку (в інших місцях документа також названа «дворничкою» і «служебницею дворною»), коли та виганяла худобу до череди. З неї було знято «ермяк синий лунский новый, который ее коштовал три копы грошей литовских, шапку оксамитную, которая коштовала пят золотых полских, и пояс ексамитный, который на ней был, занкглийками Занкглик - застібка. сребраными, который коштовал два золотых полских, и мешок у пояса, в котором было потройными полскими два золотых полских» [7, ф. 21, оп. 1, спр. 35, арк. 157 зв., спр. 37, арк. 41 зв.]. Бачимо, що навіть під час виконання такої брудної роботи, проте пов'язаної із спілкуванням на вигоні з іншими селянами, жінка вдягнулася відповідно до свого статусу.

Заслуговує на увагу згадка про одяг, який давався в рахунок оплати робітникам, що виконували спеціальні роботи. Так, у 16 будників, яких найняв Федір Кадянович Шпановський на роблення попелу і яким вже авансом було видано по 2 копи грошів та «одежи, которую, дей, имъ тые ж слуги мои, покупивши на роботу попелную, был подавал», 14 жовтня 1580 р. слуги Миколая Монвида під час нападу «взяли сермягъ шестнадцат, каждая, дей, сермяга по тридцат грошей литовских, кожухов десет, кождый кожух по копе грошей литовских, кафтаников шест, каждый кафтаник по грошей двадцати, шапок шестнадцат, каждая шапка по чотыри гроши литовских...» [7, ф. 25, оп. 1, спр. 22, арк. 492 зв.]. Отже, кожен будник отримав сермягу та шапку, але кожухи були видані не всім, і частина отримала більш дешеві кафтаники. Це можна пояснити різною кваліфікацією робітників, а отже, і різницею в оплаті праці.

Для виконання деяких видів робіт працівникові міг бути виданий спеціальний одяг згідно зі специфікою служби. Наприклад, уночі 26 серпня 1599 р. під час наїзду Івана Білостоцького зі слугами на поле Яцка Білостоцького був побитий і пограбований найманий двірний паробок Миско, який доглядав за кіньми та стеріг овес. В результаті нападу були відібрані шапка за п'ять грошів та опанча вартістю півкопи грошів [7, ф. 25, оп. 1, спр. 57, арк. 706]. Як відомо, верхній одяг під назвою «опанча» використовувався для їзди верхи і в цьому разі був потрібен наймитові для постійного перебування біля коней.

Отже, з наведеного документального матеріалу можемо окреслити номенклатуру предметів одягу, які давалися паном своїй челяді в рахунок оплати за роботу або ж у користування на час служби. Для чоловіків це верхній одяг, у першу чергу сукняний - сермяги, а також хутряний - кожухи, і головні убори - шапки. Для жінок документи фіксують значно ширший перелік предметів одягу. Це натільний одяг - сорочки, поясний одяг - плахти, головні убори - намітки, рантухи, а також взуття - боти, черевики.

Окрім цього, маємо згадки предметів одягу та аксесуарів, які, вочевидь, були у безпосередній власності робітників. Це пояси, ножі, кресала, різноманітні поясні сумки, гаманці, футляри. Звісно ж, всі ці переліки не є вичерпними та можуть бути доповнені і уточнені в результаті опрацювання нових масивів архівного матеріалу.

У підсумку вдалося отримати нове знання про предмети одягу як реалії матеріального світу, визначити номенклатуру предметів одягу, які робітники отримували у винагороду за працю, і предметів, які челядь мала у своїй безпосередній власності. Формування комплексу предметів одягу, способи та досвід користування ними отчизною та найманою челяддю тісно пов'язані з виробничим процесом і системою усталених соціальних відносин та взаємозалежностей ранньомодерної доби. А вивчення вбрання в контексті інформації про обставини, у яких згадуються користувачі одягу, яку отримуємо з актових джерел, дає можливість подивитися на функціонування одягу через призму повсякдення. Життя людини, яка перебуває на нижніх щаблях соціальної ієрархії та майнового розшарування, безпосередньо рідко відображається в документах. Тому його вивчення через сприйняття одягу як органічної компоненти феноменів повсякдення, елементу соціальної комунікації є одним із перспективних напрямків подальших досліджень.

Література

1. Безпалько В. Деякі факти про матеріальний вимір селянського повсякдення (за документами Волині кінця XVI - початку XVII ст.) / В. Безпалько // Пам'ятки. К., 2015. Вип. 15-16. С. 11-21.

2. Бродель Ф. Матеріальна цивілізація, економіка і капіталізм, XV - XVIII ст. Т. I. Структури повсякденності: можливе і неможливе / Пер. з франц. Г. Філіпчук / Ф. Бродель. К.: Основи, 1995. 543 с.

3. Ворончук І. О. Населення Волині в XVI - першій половині XVII ст.: родина, домогосподарство, демографічні чинники / О. Ворончук. К.: Фенікс, 2012. 712 с.

4. Стельмащук Г. Давнє вбрання на Волині: Етнографічно-мистецтвознавче дослідження / Г. Стельмащук. Луцьк: Волинська обласна друкарня, 2006. 280 с.

5. Стельмащук Г. Українське народне вбрання / Г. Стельмащук. Львів: Апріорі, 2013. 255 с.

6. Українське повсякдення ранньомодерної доби. Збірник документів. Випуск І. Волинь XVI ст. / Упоряд. В. В. Безпалько, М. Б. Висотін, І. О. Ворончук, М. М. Кучерук, Ю. І. Чубик. К.: Фенікс, 2014. 776 с.

7. Центральний державний історичний архів України у м. Києві.

8. Biblioteka Czartoryskich. Dzial R^kopisow.

9. Glapa A. Ubior chlopski / A. Glapa // Kultura ludowa Wielkopolski / Pod red. J. Burszty. T. 1. Poznan: Wydawnictwo Poznanskie, 1960. S. 497-561.

10. Lietuvos didziojo kunigaikscio Aleksandro Jogailaicio dvaro saskaitu knygos (14941504) / Parenge D. Antanavicius, R. Petrauskas. Vilnius: Pi% tyrimo centras «Lietuvos pilys», 2007. 512 p.

11. Lietuvos Metrika. Knyga Nr. 6 (1494-1506). Uzrasym^ knyga 6 / Parenge A. Baliulis. Vilnius: Lietuvos istorijos instituto leidykla, 2007. 516 p.

12. Lietuvos Metrika. Knyga Nr. 8 (14991514). Uzrasym^ knyga 8 / Parenge A. Baliulis, R. Firkovicius, D. Antanavicius. Vilnius: Mokslo ir enciklopedj leidykla, 1995. 709 p.

13. Seweryn T. Ubior chlopski 1450-1650 / T. Seweryn // Rocznik Muzeum Etnograficznego w Krakowie. T. I. Krakow, 1960. S. 9-74.

14. Woronczuk I. Спільні риси і шляхи розвитку одягу українських і польських селян у XVI-XVII століттях (методологічні та методичні засади і підходи) / I. Woronczuk // Acta Polono-Ruthenica. Vol. I. Olsztyn, 1996. S. 401-407.

Размещено на Allbest.ru