Роки трагічних випробувань (Консерваторія 1948, 1949, 1952)
Дослідження драматичного періоду розвитку Київської консерваторії у післявоєнний час (кінець 1940-х – початок 1950-х років). Каскад компаній "чисток" у навчальному закладі, втрата консерваторією талановитої частини свого творчо-педагогічного колективу.
| Рубрика | История и исторические личности |
| Вид | статья |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 10.04.2018 |
| Размер файла | 21,6 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
14
Размещено на http://www.allbest.ru/
Размещено на http://www.allbest.ru/
14
Роки трагічних випробувань (Консерваторія 1948, 1949, 1952)
Маріанна Копиця
Анотації
Розглянуто один із драматичних періодів розвитку Київської консерваторії, яка у післявоєнний час кінця 1940-х-початку 1950-х років переживала важкі випробування. Після закінчення Другої світової війни радянське суспільство опинилося у жорстоких ідеологічних процесах цькування інтелігенції як між собою, так і знецінення достойних здобутків митців - письменників, художників, композиторів. Агонія сталінської системи полягала не тільки у тавруванні цілих народів (Прибалтики, Чечні, Криму), але й у анти професійній критиці видатних вчених, митців, педагогів. Зі сторінок головного партійного органу, газети "Правда" величезна частина достойних громадян країни були піддані критиці "за формалізм, антирадянські ідеї, антинародність". Основна мета подібних акцій - посіяти ворожнечу, страх, зробити інтелігенцію слухняним інструментом маніпуляцій.
Архіви Київської консерваторії відкривають правду жахливих років життя викладачів, що працювали на різних кафедрах - від талановитої молоді (І. Шамо, В. Кирейко, Ю. Будницька) до видатних професорів (А. Луфера, Б. Лятошинського, М. Скоруль - ського, М. Береговського, М. Гозенпуда). Каскад компаній "чисток" у навчальному закладі призвів до втрати консерваторією значної і талановитої частини свого на той час високо достойного творчо-педагогічного колективу.
Ключові слова: Київська консерваторія, агонія сталінізму, джерела до історії консерваторії періоду 1940-х-1950-х років.
Рассмотрен один из самих драматических периодов в развитии Киевской консерватории, которая в послевоенное время конца 1940-х-начала 1950-х годов переживала тяжелые испытания. После окончания Второй мировой войны советское общество оказалось в жестких идеологических процессах как стравливания между собой интеллигенции, так и обесценивания выдающихся достижений ученых, деятелей культуры и искусства, инженеров и врачей.
Агония сталинской системы состояла не только в унижении целых народов (Прибалтика, Чечня, Крым), но и беспощадной критике главного идеологического органа партийной прессы газеты "Правда". Посредством антипрофессиональных "разборок" якобы формалистический, антинародной деятельности огромного количества достойных граждан страны, партийные руководители осуществляли целые серии акций "чистки", цель которых - посеять вражду, страх, сделать интеллигенцию послушным инструментом манипуляций.
Проанализированы открывшиеся архивы Киевской консерватории, которые вскрыли правду жутких лет работы преподавателей разных кафедр от талантливой молодежи (И. Шамо, В. Кирейко, Ю. Будницкой) до выдающихся профессоров (А. Луфера, Б. Лятошинского, М. Береговского, М. Скорульского, М. Гозенпуда). Серия компаний "чисток" в консерватории закончилась потерей значительной и достойной части высокотворческого педагогического коллектива, за которым - фундаментальные традиции вуза.
Ключевые слова: Киевская консерватория, агония сталинизма, документы истории консерватории периода 1940-х-1950-х годов.
One of the most dramatic periods in the development of the Kyiv Conservatory - the postwar period of the late 1940s and early 1950s are examined to bring to light the tragic hardships through which it had to go through. After the end of the Second World War, Soviet society found itself in cruel ideological processes when the intelligentsia roughly found out the relations between each other and the outstanding achievements of scientists were devaluated, it has concerned cultural and art figures, engineers and doctors.
The agony of the Stalinist system was not only the humiliation of entire peoples (the Baltic, Chechnya and Crimea) but also the ruthless criticism realized by the main ideological organ of the party press - the newspaper “Pravda".
консерваторія київська чистка колектив
Through antiprofessional “fights" the party press body destroyed entire rows of worthy cleverest figures of science and art, exposing them in invented purposely anti-popular, formalistic, bourgeois activities, thus carrying out a series of “purge” campaigns aimed at sowing terror, fear, and making the intelligentsia obedient instrument of manipulation.
The opened archives of the Kyiv Conservatory were analyzed, which revealed the truth of the terrible years of teachers' work in different departments from the talented youth (I. Shamo, V. Kyreyko, Yu. Budnitskaya) to the outstanding professors (A. Lufer, B. Lyatoshynsky, M. Beregovsky, M. Skorulsky, M. Gozenpud). The series of “purge” campaigns at the Conservatory led to the loss of a significant and worthy part of the highly creative pedagogical staff, who had guarded the fundamental traditions of the higher education establishment.
Keywords: Kyiv Conservatory, the agony of Stalinism, documents of the history of the conservatory within 1940s-1950s.
Основний зміст дослідження
Володимир Винниченко після прочитання одного із фрагментів "Історії України-Руси" записав у щоденнику: "Читати українську історію треба з бромом. - до того боляче, досадно, гірко, сумно перечитувати, як нещасна, зацькована, зашарпана нація тільки те й робила за весь час свого державного (чи, вірніше, піддержавного) існування, що одгризалась на всі боки: поляків, руських, татар, шведів" Винниченко В.К. Щоденник / Володимир Винниченко. - Едмонтон; Нью-Йорк, 1980. - Т. 1: 1911-1920. - С. 285. .
Київська консерваторія, суттєва складова великого соціального організму, повною мірою переживала важкі випробування, які випали на долю країни, нації протягом кінця 1940-х - початку 1950-х років. Трагізм ситуації повоєнних років полягав у тому, що прогресивним, оздоровчим тенденціям у тогочасному радянському суспільстві, породженим перемогою над фашизмом, не випало здійснитись.
Учені ще будуть шукати відповіді на запитання про механізми, соціальні й психологічні причини тих процесів, про їх ідейну й моральну природу. Незаперечним лишається одне - після останніх пострілів Другої світової війни ідеологічні установи розпочали репресії проти інтелігенції, загострюючи в суспільстві соціальні конфлікти зовнішнього ("людина - влада") і внутрішнього ("людина - людина") вимірів. Політична причина таких акцій досить тривіальна для тоталітарних режимів - перетворити інтелігенцію на "слухняний інструмент" для маніпулювання, відмежувати її від народу, посіяти ворожнечу шляхом публічного покарання окремих її представників. Тогочасні партійні постанови продовжували розпочату у 30-х роках "боротьбу з ворогом", щоб знівелювати вплив видатних особистостей, не допустити плюралізму думок. У такій атмосфері жорсткої офіційної вульгаризації, цькування митців, професорсько-викладацького складу, студентів колектив Київської консерваторії розпочав другий семестр 1947/1948 навчального року. Завдяки професіоналізму блискучих викладачів, їх самовідданій праці, глибокому патріотизму колектив рішуче долав труднощі і пишався своїми успіхами. Так, протягом 1948 року в Консерваторії навчались 434 студенти, це на 114 осіб більше, ніж мирного 1940/41 навчального року.
П'ятирічним планом відбудови народного господарства передбачалося будівництво приміщення консерваторії і музичної школи-десятирічки. На жаль, Музичний провулок не підлягав реконструкції. Але 19 вересня 1948 року дирекція Консерваторії отримала обнадійливого листа про відбудову іншого приміщення (по вул. Карла Маркса) Нині вул. Архітектора Городецького, і весь колектив вірив, що життєво важливу проблему буде вирішено. Консерваторія мала три гуртожитки (нині вул. Грінченка, Лук'янівська та Короленка, 81), тут в незадовільних умовах проживали студенти і частина викладачів, сподіваючись на їх поліпшення. Налагоджувалася робота студентського хору, оркестрів, почало відроджуватись СНТСтудентське наукове товариство, готувалися студентські й педагогічні конференції, концерти. Молоді талановиті викладачі поповнювали педагогічний колектив - Н. Горюхіна, М. Єгоричева, Ю. Будницька, З. Кулевська, Л. Спасокукоцький, А. Штерн, М. Берденніков, З. Ліхтман та інші. До Консерваторії вступали талановиті студенти: В. Ялкут, Д. Гнатюк, Н. Борисенко, М. Звєздіна, Г. Шоліна.
Постанови ЦК ВКП (б) та їх двійники в Києві змусили керівництво Консерваторії розпочати компанії з "пошуку ворога" - формалістів (1948), "безродних космополітів" (1949). Першим зазнав несправедливих звинувачень директор Київської консерваторії А. Луфер, який очолював заклад протягом особливо складних 14 років. У звіті консерваторії до Комітету у справах мистецтв за 1948 рік зазначено: "Подбирая педагогические кадры, Луфер стремился окружить себя почитателями. Критика и самокритика в консерватории не допускалась. Не своевременное реагирование в кадровой политике определило “засоренность" группой Луфера с его педагогической командой" І далі у звіті констатується, що "дело воспитания композиторов захватили формалисты (Лятошинский, Гозенпуд, Таранов, Вериковский), кафедра истории музыки не только не возглавила научную мысль в направлении создания учебников истории украинской музыки, но и вообще не создала ни одного заслуживающего внимания труда"К отчету Киевской консерватории // ЦДАВов та управління України.Ф. 4763, оп. 1, од. зб. 197. .
Подальше розгортання подій у консерваторії нагадувало пошук і побиття "відьом", розпочалися процеси, які принижували гідність педагогів: "самокритика", "досьє", і відчайдушних спроб спасти від ударів молодих митців, своїх студентів. Таких звинувачень зазнали студенти Консерваторії через два тижні після горезвісної постанови про оперу Мураделі. "Про стан і заходи поліпшення музичного мистецтва на Україні в зв'язку з рішенням ЦК ВКП (б) “Про оперу “Велика дружба” В. Мураделі" (Див. газету "Радянське мистецтво", № 21, середа 26 травня 1948 року). У стенограмі Вченої ради від 27.02.1948 р. йшлося про "пагубное влияние на подготовку и воспитание молодых композиторов, влияние, которое оказывает порочное, антинародное, формалистическое направление многих советских композиторов и музыковедов"Державний міський архів м. Києва.Ф. Р-810, оп. 3, од. зб. 158. .
Студентів звинувачували у недостатньому знанні російської класики ХІХ ст., у нелюбові до народної творчості і "демократичних форм".23-24 березня 1948 року в Консерваторії відбулось засідання директорів музичних вищих навчальних закладів України та керівників класів композиції разом із студентами, під час якого звучали жорсткі звинувачення, суперечки про зміст понять "формалізм", "народність", "масовість", "демократизм". Від композиторів вимагали писати музичні твори переважно програмного характеру. На цьому засіданні були присутні композитори київської, харківської й одеської консерваторій, зокрема: Л. Ревуцький з учнями (Д. Юдилевичем, Л. Левітовою, В. Кирейком,
М. Дремлюгою; М. Вериківський з М. Бяліком, М. Щоголем; Б. Лятошинський зі студентами І. Шамо, Ю. Щуровським; Д. Клебанов з В. Сєчкіним, Б. Яровинським, В. Жубинською та студентами з Одеси - Д. Загредецьким, С. Хіцуновим, Я. Валерштейном. Несправедливій і вкрай тенденційній критиці були піддані твори молодих талановитих митців - Д. Юдилевича, І. Шамо, В. Кирейка. їх звинувачували у неясності висловлювання, складності гармонії, недосконалості форми. На жаль, обговорення відбувалося у формі вуль гарної, нетактовної поведінки, жорсткого протистояння псевдодемократичних постулатів "доступності і масовості", які явно суперечили внутрішньому аристократизму деяких педагогів. Вони, захищаючи своїх учнів, вдавалися до суто побутових висловлювань, а в душах молодих творців осідали страх, невпевненість, які ще тривалий час сковували їхні творчі наміри й ідеї. У подальшому частина композиторів відмовилась від творчості, реалізувавши себе в інших сферах - виконавстві, музичній критиці. Інші, обравши пропоновану їм народність і доступність, так і не вийшли з полону застиглого традиціоналізму.
Пошук "ворога-формаліста" тривав, підтримуваний резолюціями вченої ради, у яких наголошувалося, що "педагогічна робота таких композиторів, як Б. Лятошинський, Г. Таранов, М. Гозенпуд", має виражений напрям, а у М. Вериківського наявні елементи місцевої національної обмеженості. Несправедливій критиці були піддані найкращі викладачі-музикознавці - Л. Хінчин, М. Гейліг, Г. Кисельов, викладачі А. Герман, О. Шреєр-Ткаченко, які "припускали ґрунтовні помилки та зриви". Завідувачу кафедри історії української музики П. Козицькому закидали, що в його навчальних курсах не викривається формалістичний напрям у творчості українських композиторів.
Здійснюючи огляд тогочасної войовничої, екстремістської критики, менш за все хочеться, за виразом І. Дзюби, "Колекціонувати феномен масового психозу або всілякого компромату"Дзюба И.М. Пятьдесят лет спустя: украинская литература 30-х гг. - глазами 80-х / Иван Дзюба // Дружба народов. - 1989. - № 4. - С. 210-237. . Важливо зрозуміти, що штовхало людей на таку поведінку - сліпа віра, страх, трагічна помилка, рефлексія самореалізації? Не пережили несправедливих звинувачень і померли А. Луфер, М. Скорульський, М. Крохмаль, письменник І. Кочерга (співавтор опери М. Скорульського "Свіччине весілля", яка навіть на теперішній час так і не побачила світло рампи).
"Як композитор, я мертвий, і коли воскресну - не знаю"Борис Лятошинський. Епістолярна спадщина: у 2 т. - Т. 1: Борис Лятошинський - Рейнгольд Гліер. Листи (1914-1956) / упоряд., вступ. ст.М. Копиці. - К., 2002. - С. 358. . Ці слова відчаю належать Б. Лятошинському, на долю якого випало найбільше з випробувань - позбавлення від завідування кафедри, безпрецедентна критика його кращого твору - Третьої симфонії.
Напружена ситуація звинувачень у "безродному космополітизмі" тривала і 1949 року, після смерті А. Луфера. Директор консерваторії Олександр Гнатович Климов, який вимушений був включитися в цю жорстоку гру системи з народом, як міг, пом'якшував удари зверху безкінечними резолюціями і постановами, що рясним дощем сипались на колектив. Його всіляко підтримували К. Михайлов, Л. Ревуцький, П. Козиць - кий, Г. Верьовка, виступаючи на зборах, в обговореннях, намагаючись нікого особисто не звинувачувати, не тавруючи конкретних викладачів. Цей "недолік", на жаль, виправляли члени і секретарі партійних структур, викладачі інших гуманітарних кафедр. Грубої критики зазнала доцент М. Гейліг за "помилки", допущені в оцінюванні творів М. Лисенка. І це не випадково, адже вона була ученицею О. Ольховського, першого завідувача кафедри історії музики, який у той час перебував у таборах для переміщених осіб у Німеччині, отже, його вважали ворогом народу. Виправдовуючись за "неправильну методологію" М. Гейліг казала: "Вважаю свою роботу про Лисенка політично шкідливою. Свідомо завдати шкоди не хотіла. Перебувала до війни під впливом музичного "совре - менничества" і була типовим формалістом" Державний міський архів м. Києва.Ф. Р-810, оп. 3. од. зб. 158.
Малозьомова О.І. Щоденник. - Рукопис особистого архіву. .
Л. Хінчин, теж ученицю О. Ольховського, звинуватили у пропаганді творчості Малера, у неправильному трактуванні творів В. Косенка, патетика яких, на думку Хінчин, випливала зі спадщини Бетховена і Ліста, а треба було сказати: "під дією українського народу". У резолюції вченої ради стверджувалось, що колектив консерваторії "втратив пильність, патріотизм, партійність", але партія допоможе виявити космополітизм і забезпечить виховання кадрів українських радянських музикантів, патріотів Вітчизни.
Завершувався 1948/49 рік, результати якого для колективу були найтрагічнішими. Міністерство вищої освіти СРСР видало наказ, ЦК ВКП (б) у закритому режимі - спеціальну постанову "Про стан та міри покращення роботи Київської консерваторії". Були розроблені конкретні плани "перевиховання колективу". Але не всі викладачі і студенти погоджувались з такими висновками. І це відчувалось навіть у документах. "Особливі бесіди, - стверджувалось, - проводяться з тими, хто недорозумів і бачив у постатях космополітів" неперевершених спеціалістів". Таких було майже п'ятдесят. 1949 року було звільнено з роботи 18 педагогів. Серед них, крім Л. Хінчин, М. Гейліг, - М. Береговський, М. Гозенпуд, С. Дайч, Р. Гіндін, Ю. Будницька, С. Корн, Г. Поляк, В. Д'яконенко, Р. Рейнгард та інші. Без завідувачів працювали кафедри історії музики, оперної підготовки, не було професорів і доцентів.
За спогадами викладачів, які у той час були студентами - І. Комарова, Л. Єфремова, О. Малозьомова.Л. Каверіна - відомо, як переживала ці події молодь. "Сейчас я нахожусь в тяжелом состоянии в связи с событиями последних дней. Объявлен поход против космополитизма. У нас в Киеве это приняло совершенно уродливые формы, я бы даже сказала, черносотенные" - так запише у щоденнику першокурсниця Ася Малозьомова 16 березня 1949 р. "И самое ужасное, что гибнут лучшие, талантливейшие люди"1.
На початку 1950-х років Консерваторію залишили ще більше 20-ти педагогів, серед яких - професор В. Пірадов, доцент Я. Фастовський, Є. Френкіна, О. Раввінов, асистент І. Кривицький.
Нова кампанія "чисток" у навчальному закладі була пов'язана з наступною серією постанов агонізуючого режиму, редакційними статтями в газеті "Правда", зокрема про опери О. Жуковського, К. Данькевича. Але друга хвиля "по - літико-виховних" заходів "захлинулась" траурними подіями в Москві і була багато в чому формальною, оскільки майже всі викладачі не залишили Києва, а були працевлаштовані в музичну десятирічку й училище.
Важко й повільно колектив Консерваторії звільнявся від жорсткої агресії попередніх років. Але його чекало динамічне, невпинне оновлення, боротьба демократичних і консервативних тенденцій, спроби реформувати навчально - виховний процес, переїзд у нове приміщення по вул. Карла Маркса, 1-3/11. Та головне, чим завжди пишався її колектив, - видатні випускники.
Незважаючи на величезні моральні, фізичні, духовні втрати, Консерваторія вижила, вистояла і прийшла до першого історичного ювілею - 100-річчя, яке можна назвати епохою.
Список використаної літератури і джерел
1. Винниченко В.К. Щоденник / Володимир. Винниченко. Едмонтон; Нью-Йорк, 1980. - Т. І.: 1911-1920. - 500 с.
2. Державний міський архів м. Києва.Ф. Р-810, оп.3.
3. Дзюба И.М. Пятьдесят лет спустя: украинская литература 30-х гг. - глазами 80-х / Иван Дзюба // Дружба народов. - 1989. - № 4. - С.210-237.
4. Борис Лятошинський. Епістолярна спадщина: у 2 т. - Т.1: Борис Лятошинський - Рейнгольд Гліер. Листи (1914-1956) / упоряд., вступ. ст.М. Копиці. - К., 2002. - 594 с.
5. Малозьомова О.І. Щоденник. - Рукопис особистого архіву.
6. ЦДАВов та управління України. Ф.4763.
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Повоєнні роки в СРСР. Кінець сталінщини. Початок Холодної війни. Адміністративно-карні заходи. Хрущовська Відлига та роки застою. Поширення процессів загальносоюзного розподілу праці, "взаємодоповнення". Правління генсека Ю.В. Андропова та К.У. Черненко.
реферат [32,2 K], добавлен 17.10.2008Внутрішнє становище у Радянському Союзі на початку 50-х років. Початок десталінізації суспільства. Реабілітація загиблих у концтаборах. Стан промисловості і сільського господарства. Адміністративно-територіальні зміни. Входження Криму до складу України.
реферат [17,2 K], добавлен 18.08.2009Аналіз проблеми остарбайтерів, як складової частини втілення фашистського "нового порядку" на окупованій українській землі, як жертв нацистського і сталінського тоталітарних режимів в історії України. Вирішення проблеми остарбайтерів у післявоєнний час.
курсовая работа [54,0 K], добавлен 12.01.2011Церковне життя на території окупованої України в роки Великої Вітчизняної війни. Конфесійна політика окупаційної адміністрації в 1941-1942. Німецько-фашистський окупаційний режим і релігійне життя. Відродження Православної Церкви у післявоєнний час.
дипломная работа [90,6 K], добавлен 14.11.2010Проблема розвитку промислового комплексу Донбасу у перші повоєнні роки. На основі опублікованої літератури і архівних джерел проаналізовані процеси, які відбувалися у металургійній галузі.
статья [14,5 K], добавлен 15.07.2007Продемонстровано взаємодію органів із місцевими жителями з метою залучення їх до відбудови народного господарства, громадсько-політичного та культурного життя, участь в агітаційно-пропагандистській роботі радянської влади. Висвітлено роль жіночих рад.
статья [23,7 K], добавлен 06.09.2017Післявоєнний устрій Німеччини, економічний розвиток, політика об'єднаної ФРН. Реформи в економіці, внутрішня і зовнішня політика Великобританії. Стабілізація і модернізація суспільно-політичного життя у Франції. Італія: виведення країни в групу лідерів.
реферат [30,8 K], добавлен 28.11.2010Київська Русь на початку свого існування. Період розквіту, прийняття християнства Володимиром Великим. Монголо-татарська навала і занепад Київської Русі. Зовнішні відносини, державний устрій, економічне, соціальне життя та культура Київської Русі.
реферат [376,3 K], добавлен 06.02.2011Соціально-економічне становище Росії на межі ХV-ХVІ століть. Боротьба великого князя з боярською знаттю. Особливості внутрішньополітичного розвитку Московської держави в роки правління Бориса Годунова. Посилення внутрішніх протиріч і початок Смути.
курсовая работа [55,1 K], добавлен 06.07.2012Суть пакта Ріббентропа-Молотова та таємний протокол до нього. Початок Другої світової війни. Приєднання частини західноукраїнських земель у 1939-1940 р. до УРСР і СРСР. Радянізація західних областей України, репресії радянської адміністрації в краї.
реферат [17,4 K], добавлен 15.08.2009
