Золочівський комплекс у Львівській землі Руського воєводства: власники, територія і населення у XVI ст. (за даними фіскальних джерел)

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 930.2:911(477.83)“15”

Золочівський комплекс у Львівській землі Руського воєводства: власники, територія і населення у XVI ст. (за даними фіскальних джерел)

Б.В. Смерека

На підставі аналізу описово-статистичних документів XVI ст. досліджено колонізаційні процеси, розвиток інфраструктури та власницькі відносини у одному з найбільших приватних комплексів Львівської землі Руського воєводства з центром в Золочеві. Виявлено, що в цей період на території маєтності з'явилася значна кількість нових поселень. Поряд із цим підкреслено, що подібний “сплеск" колонізаційної активності міг бути результатом специфіки джерельної бази дослідження. Мова йде про те, що в результаті недосконалості правових актів, що регламентували механізм оподаткування, мав місце свідомий обман зі сторони власників про кількість належних їм поселень. Таким чином, окрім історико-географічного дослідження, розглянута у статті проблематика охоплює також джерелознавчий, правовий та особистісний аспекти.

Ключові слова: Польське королівство, Річ Посполита, приватні маєтності, фіскальні джерела, історична географія.

Smereka B. V. Zolochiv domain in the L'viv Land of Rus' Voivodship: land owners, territory and population in the 16^th century (by fiscal sources)

The colonization processes, infrastructure and proprietary relationships in one of the largest private domains of L'viv land of Rus' voivodship with center in Zolochiv are studied by the analysis of statistical documents of 16^th century. Revealed, that during this period, there was a foundation of large number of new settlements on the territory of estates. At the same time, stressed that this “surge” could be the result of specific of sources. The idea is there was deliberate deception by owners about the number of their settlements as the result of imperfection of juridical acts in the tax system. Thus, in addition to historical and geographical research of investigated problem, the study of sources, juridical and personal aspects also include in the article.

Key words: Polish Kingdom, Commonwealth, private estates, fiscal sources, historical geography.

Смерека Б. В. Золочевский комплекс во Львовской земле Русского воеводства: владельцы, территория и население в XVI веке (по данным фискальных источников).

На основании анализа описательно-статистических документов XVI в. исследованы колонизационные процессы, развитие инфраструктуры и собственнические отношения в одном из крупнейших частных комплексов Львовской земли Русского воеводства с центром в Золочеве. Выявлено, что в этот период на территории имения появилось значительное количество новых поселений. Наряду с этим, подчеркнуто, что подобный “всплеск” колонизационной активности мог быть результатом специфики источниковой базы исследования. Речь идет о том, что в результате несовершенства правовых актов, регламентирующих механизм налогообложения, имел место сознательный обман со стороны владельцев о количестве принадлежащих им поселений. Таким образом, кроме историко-географического исследования, затронутая в статье проблематика охватывает также источниковедческий, правовой и личностный аспекты.

Ключевые слова: Польское королевство, Речь Посполитая, частные владения, фискальные источники, историческая география.

Процес оселення у Львівській землі Руського воєводства був надзвичайно активним в епоху пізнього середньовіччя, задовго до появи перших зразків фіскальних документів. Яскравим свідченням його масштабності є, зокрема, подана Пшемиславом Домбковським у праці “Адміністративний поділ Руського та Белзького воєводств в XV ст.” інформація про 392 поселення Львівської землі станом на цю добу [1, c. 13-15, 55-87, 92-93, 167-168]. Тим не менше, густина мережі міст та сіл у цьому адміністративно- територіальному утворенні залишалась незначною (3 поселення на 100 кв. км), тому інтенсивність освоєння його теренів залишалась високою. Основні зусилля колонізаторів у XVI-XVIII ст. були спрямовані на заселення східних окраїн землі, де проходила межа з Волинським воєводством та Галицькою землею Руського воєводства. Одним з найбільш продуктивних плацдармів колонізації на цьому напрямку був комплекс приватних володінь з центром у Золочеві.

У XV ст. територія, де згодом оформився Золочівський ключ, була адміністративно підпорядкована Олеську. Це місто у 1441 р. король Владислав Варненьчик надав перемишльському підкоморію і сандомирському старості Янові з Сєнна за військові заслуги. Разом з містом Ян Сенінський отримав однойменний повіт (castrum nostrum Olyesko in terris Russiae situm cum oppido et toto districtu) з правом закладання на його території міст та сіл і обов'язком виставлення військ [2, с. 466]. Цього ж року джерела вперше згадують про “замок Золочів” (castrum Sloczow) [3, c. 241], хоча далі на протязі XV ст. це поселення ми зустрічаємо в джерелах виключно у статусі села [4, с. 83; 5, с. 128].

У 1523 р. село Золочів отримало від Зиґмунта І магдебурзький привілей [6, с. 590; 7, с. 629]. На цей момент власником Золочівського ключа був Станіслав Сеніньський. 3 лютого 1532 р. він передав комплекс великопольському генеральному старості Анджею Ґурці [8, с. 22]. Оригінал акту передачі у володіння був опублікований польською дослідницею Луцією Харевічовою в її монографії “Історія міста Золочева” [8, с. 122-126]. У цій книзі простежено подальшу історію власницької приналежності Золочівського комплексу.

Анджей Ґурка, окрім Золочева, володів у Львівській землі також містом Яворовом (він був старостою Яворівської королівщини [9, с. 405, 406]). Син Анджея, Лукаш Ґурка, який, вочевидь, мало цікавився Золочевом, передав його малопольському шляхтичу Марціну Зборовському в заставу 70 тисяч злотих [8, с. 23]. Цікаво, що останній доводився родичем Анджею Ґурці. Генеральний староста у 1528 р. одружився з Барбарою Курозвенською, дядьком якої по материній лінії був власне Марцін Зборовський [10, с. 401].

Заставними власниками (possessores obligatorii) Золочева серед представників родини Зборовських, окрім вже згаданого Марціна (за версією Папроцького помер у 1575 р. і був похований у Зборові; за версією Каспера Несецького помер в 1565 р. [11, с. 167; 12, c. 715]), були його син Самуель та внуки Александр і Самуель [8, с. 24].

Однак, право заставної власності не означало повноправного володіння над комплексом, яке зберегли за собою Ґурки. Власне, сестра Лукаша Ґурки, Барбара, внесла Золочівський ключ в якості посагу після одруження з роґозіньським каштеляном Войцехом Чарнковським [10, с. 404]. У шлюбі з останнім вона народила трьох синів: Анджея (згодом - накельського каштеляна), Яна (сяноцького каштеляна) і Пйотра (познанського підкоморія) [13, с. 358-359]. В 1598 р. ці троє передали Золочів у володіння люблінському каштеляну Мареку Собеському [8, с. 24]. Останній, щоправда, не одразу став власником Золочева, оскільки право інтромісії потрібно було ще узгодити з внуками Марціна Зборовського - Александром та Самуелем (останній на той момент був ще неповнолітнім, батько обох - Самуель-старший - загинув в 1584 р.). Дійшло навіть до того, що в 1599 р. Марек Собеський був затриманий на околицях Золочева і не мав змоги проникнути у місто [8, с. 24].

Зрештою, внаслідок судового процесу Мареку все таки вдалося добитися права інтромісії на усі дібра Зборовських, які вони утримували за собою, а також виплати відшкодування у розмірі 70 тисяч злотих. Перелік всіх поселень, внесений у львівську і буську актові книги, зайняв 69 найменувань [8, с. 25; 14, c. 1819; 15, c. 555].

Населені пункти Золочівського ключа. Фіскальні джерела дають змогу унаочнити склад комплексу шляхетських володінь з центром у Золочеві, починаючи з 1510 р. На цей момент, за даними першого віднайденого нами поборового реєстру Львівської землі до складу Золочівського ключа входили села Голубовиця, Літовище, Манаїв, Нище, Пеняківці, Переволочна, Підлипці, Плугів, Ремезівці, Сновичі, Стовпин, Струтин, Тур'я, Хильчиці, Чепелівці. В 1512 р. в переліку поселень з'явилося село Звижень, в 1515 р. - Єлиховичі, Липівці, Підбуже (Побіч), в 1517 р. - Бенів, Городилів, Жулин (Жуличі), Золочівка, Тростянець [16, арк. 174зв.-175зв., 257-257зв., 472-472зв., 615-616]. Таким чином, всього у комплексі нараховувалося 25 поселень, хоча за даними Бартоша Папроцького їх було рівно втричі більше [11, с. 386].

Надалі розміри комплексу, як свідчать документи, зазнали значних змін. Станом на 1532 р., коли ключ був переданий Станіславом Сенінським Анджею Ґурці, до його складу входили лише 10 із вищевказаних поселень: Бенів, Городилів, Жуличі, Золочівка, Єлиховичі, Манаїв, Нище, Підлипці, Плугів, Струтин. Натомість, до нього були додані такі села як Березів, Добреличі (Добряничі), Івачівка (Івачів), Кийків, Кругів, Лука, Метенів, Монилівка, Оліїв, Товстоголови та Чолажина [8, с. І23].

Із вказаного переліку два села - Березів та Чолажина - сьогодні не існують. Ідентифікувати ми можемо лише останнє. Мапи другої половини XIX - початку ХХ ст. фіксують Чолажину в якості невеликого присілка села Підлипці (Czulazina, 1855; Czufazyna, 1924; Czuiozyna, 1934). Знаходився цей присілок на північний схід від Підлипців між селом та горою Могила (416 м) [17, 18, 19].

На жаль, матеріали наступних поборових реєстрів середини XVI ст. не дають можливості з'ясувати, яким чином змінювалися межі комплексу. У документах 1532 та 1540 р. практично відсутня інформація про власницьку приналежність населених пунктів. В реєстрі 1552 р. ці дані зазначені, до того ж у переліку з'явилися міста, з яких поборовий податок раніше не збирався. Однак, у вказаному документі немає чіткого поділу за комплексами. Серед поселень, які належали на цей момент Ґуркам (вказані у реєстрі як “D[ominos] Poznanskich”) були вказані поселення Голубовиця, Струтин, Літовище, Звижень, Золочів, Ясловичі, Плугів, Тростянець, Підлипці, Чепелівці, Ренів, Нем'яч, Вербівчик, Паликорови, Накваша, Яснища, Яхнівці, Орихівчик, Кутища, Пеняківці, Манаїв, Підкамінь, Гукалівці, Перепельники, Колтів, Підбуже, Оліїв, Лукавець, Хвалибоги, Батьків, Білокриниця, Зірвироги, Ріпнів, Товстоголови, Метенів, Гарбузів, Лопушани, Бенів [20, арк. 183зв.-184зв.].

Ситуація змінилася після проведення поборової акції 1563 року. У кінці переліку поселень Львівської землі, під заголовком “Eiusdem Leopolien[sis] districtus ville do[min]i Sborowsky castellany cracowien[se] s ktorich barzo zlie pobor zaplaczono" були перелічені населені пункти Золочівського ключа. Усього в списку фігурувало 50 поселень (див. табл. 1), тобто на 29 більше, аніж за наданням 1532 р. Окрім того, 21 населений пункт серед вказаних раніше взагалі не фіксувався у подібних документах. Факт їх раптової появи у складі комплексу може свідчити про наступне:

- власники маєтності - Ґурки та Зборовські - у 30 - 60-х рр. XVI ст. активно сприяли в процесі закладення нових поселень на підпорядкованих їм територіях;

- вперше згадані у реєстрі 1563 р. населені пункти існували значно раніше, однак з невідомих причин не згадувалися у давніших зразках фіскальних документів.

Щодо останнього припущення, привертає увагу частина формулювання заголовка переліку поселень “...s ktorich barzo zlie pobor zaplaczono”. Схоже на те, що поборці зазначали про значний недобір ланового податку саме з цих населених пунктів і можливо, подібні факти недоплат мали місце не перший раз. Нагадаємо, що поборці не мали необхідності об'їжджати усі поселення адміністративної одиниці, де вони були відповідальними за збір ланового податку - зрештою, враховуючи стан тодішніх комунікацій, це було неможливо. Вони лише отримували кошти з рук очільників комплексів - відповідно, в останніх була можливість недоплачувати лановий податок, применшуючи дані про сумарну кількість підпорядкованих їм ланів. Цілком можливо, що деякі власники могли приховувати і інформацію про кількість належних їм поселень (особливо, якщо ці поселення складалися лише з одного лану - див. табл. 2 і 3).

Станом на 1563 р. очільником Золочівського комплексу був краківський каштелян Марцін Зборовський, один з ініціаторів екзекуційного руху в Польському королівстві та очільник “рокошу” 1537 р. (т. зв. “курячої війни”) проти короля Зиґмунта І Старого. Ймовірно, в 1563 р. поборці вирішили самостійно провести ревізію поселень каштеляна і виявили значну кількість невідомих раніше сіл. Однак виникає інше запитання - чому про подібні факти зловживань ми не знаємо з попередніх поборових документів? Між рокошем 1537 р. та поборовою акцією 1563 р. було проведено дві ревізії - у 1540 та 1552 р. З них лише остання фіксує деякі поселення Зборовського, однак без вказівок про невиплати.

Мала ймовірність факту пізнього осадження поселень, що раптово з'явились в реєстрі 1563 р. (а також в наступних документах, вказаних у табл. 1) підтверджується ї їх географічним положенням. Ще у пізньому середньовіччі на цій території був відсутній лісовий покрив, що мало б посприяти руху колонізаторів, яким не потрібно було витрачати час і зусилля на викорчовування дерев. Так, наприклад, освоєння таких же безлісих теренів басейну нижньої течії р. Верещиці в межах сучасного Городоцького району документально фіксується, починаючи з XNI ст. [21, с. 375] Ще один важливий аспект, який змушує переглянути твердження про те, що ці терени були оселені лише у XVI ст. - топонімічний. Чимало зі згаданих вище найменувань сіл утворені за допомогою форманта -івці (Богданівці, Вовчківці, Данилівці, Кокутківці, Кудинівці тощо). Подібні топоніми, на думку більшості фахівців (Володимир Никонов, Вітольд Ташицький, Станіслав Роспонд, Здзіслав Штібер, Дмитро Бучко), є дуже давніми і патронімічними за походженням [22; 23], тобто утворені за наступним принципом: Жуківці (назва поселення) < жуківці (назва жителів села, “рідні або піддані Жука”) < Жук (давнє ім'я). Таким чином, в основі вищезгаданих топонімів лежать патроніми - як архаїчні (подекуди навіть дохристиянські), нехарактерні для того періоду, з яким ми пов'язуємо документальне підтвердження появи села (Вовчко; Кабар < Кабач; Млинко < Млинар, Млинек; Прись < При(би)слав / Пре(ми)слав; Погріб; Берим < Беривой, Бермята, Берислав; Кудин і Кудоб < Кудай, Кудаш, Кудеяр; Жук; Кокутко < Кокора, Кокот [24, с. 11, 86, 96, 101, 107, 128, 156-158]), так і притаманні вказаному періоду (Лаврик < Лаврін; Ярко < Ярема, Ярослав; Данило; Осташ < Євстахій). Іншими словами, наявність архаїчних імен в основах досліджуваних топонімів вказують на те, що названі вище поселення могли бути засновані як мінімум у княжий період.

Реєстр 1563 р. містив дані про площі зайнятих селянами земельних угідь. Цей документ вказував на існування дворищ у селах Золочівського ключа, що може свідчити про існування тут руського права. Так, на одному дворищі були осаджені Батьків, Білокриниця, Богданівці, Городилів, Кокутківці, Кругів, Кудинівці, Лопушани, Лукавець, Метенів, Прусинівці, на півтора дворищах - Гарбузів, Литовище, Звижень, Пеняки, Зірвироги, Хвалибоги, на двох - Бзовиця, Воробіївка, Манаїв, Тростянець, Чебрівське (Цебрів), Чепелівці, Ярославичі, на трьох - Нище, Перепельники, Оліїв, на чотирьох - Гукалівці, на п'яти - Плугів. Окремо слід згадати про село Товстоголови, осаджене на 3,5 дворищах, два з яких перебували у власності якогось Волоса, півтора - у власності Яцька. Також документ фіксував священослужителів - в Адріянополі, Золочеві, Перепельниках та Плугові.

Цінну інформацію подавав реєстр поборового податку 1565 р. - зокрема, тут вказана у ланах площа усіх населених пунктів комплексу, включно із Золочевом (сумарно 104 лани, див. табл. 2). Мешканці міста осаджували лише 3 лани, що було більш ніж удвічі менше, аніж у Колтові чи Підлипцях (6,5 ланів). Реєстр нараховував також 18 священиків, а серед об'єктів інфраструктури - 34 корчми і 17 млинів. Дещо інші показники містить реєстр 1567 р. - у 59 поселеннях, осаджених на 96 ланах згадано про 13 млинів та 38 корчем (див. табл. 3). Зафіксовано також інформацію про 48 ремісників, 16 священиків, 11 загородників, 3 гультяїв, 1 комірника, а серед об'єктів інфраструктури - 6 гуралень з котлами (у селах Гарбузів, Звижень та Кокутківці).

Фрагментарні дані про поселення Золочівського ключа знаходимо у реєстрі 1589 р. Тут згадано лише 25 поселень ключа, 19 з яких сумарно займало площу 25 дворищ (ця одиниця виміру площі вперше з 1563 р. знову з'являється у поборових документах), зокрема на шести - Золочів. Серед об'єктів інфраструктури документ фіксував 9 млинів, гуральню з котлом у Золочеві, а також руду у Верхобужі. Детально було подано інформацію про безземельних селян - нараховано 47 комірників, 99 загородників та 5 гультяїв (див. табл. 4).

Ідентифікація зниклих поселень. Серед 82 населених пунктів, вказаних у восьми документах (шести фіскальних і двох актових, на протязі 1563-1599 рр.) 43 поселення знаходяться зараз у Зборівському (42) та Козівському (1) районах Тернопільської області, а 24 - у Золочівському (14), Бродівському (9) і Перемишлянському (1) районах Львівської області. П'ятнадцять поселень Золочівського комплексу сьогодні не існують і їх місцезнаходження не вдається точно встановити. Мова йде про місто Адріянопіль на

3 ланах, а також села Воля, Гута, Дмитровичі (1 лан), Киселівці, Мирославичі (3 лани), Московичі (2 лани), Новоставці (1 лан), Підгірочки, Пудлівці, Рудоловичі, Творимирка, Хвалибоги (1,5 лани) та Чеховичі.

Відносно точного розташування окремих поселень ми можемо лише припускати. Зокрема, у реєстрі 1567 р. в переліку об'єктів інфраструктури села Хвалибоги зазначено Taberna Miendzigora [20, арк. 407зв.]. Можливо, села Хвалибоги і Межигори (тепер Брд ЛО) знаходились поруч.

Тісно пов'язані між собою села Киселівці і Зірвироги. В реєстрі 1563 р. співвласником Зірвирог вказаний якийсь Кисіль. Оскільки село з'явилося незадовго до укладення документу (перша згадка у 1543 р. як Sowierogi [3, с. 197]), цілком можливо, що названий Кисіль був причетний до його локації. Враховуючи, що значна частина топонімів, вміщених у таблицю 1, сформована за принципом “патронім + формант -івці", ми припускаємо, що паралельно з назвою Зірвироги по відношенню до села функціонував топонім, сформований подібним чином - Киселівці. Уточнює цю версію акт розмежування 1545 р. Польського королівства від Великого князівства Литовського. При переліченні поселень, осаджених на межі Львівської землі та Волинського воєводства незадовго перед ревізією, згадано, зокрема, про такі населені пункти: “А то, которые села осадилъ панъ Познанскій [Анджей Ґурка, познанський каштелян - Б. С.] [...] первое Сорвироги село Нагоришнее, которое другимъ именемъ называють Киселевцы...” [25, с. 116]. Іншими словами, окрім Зірвирог-Киселівців існували ще одні Зірвироги Долішні.

У фіскальних документах XVII ст. згадок про вищевказані поселення нами знайдено не було. Актові джерела фіксують лише місто Адріянопіль. Зокрема відомо, що в результаті татарського походу 1626 р. місто майже повністю було спустошене [26, с. 182; 27, с. 1068]. Можливо, Адріянопіль остаточно занепав саме після цього нападу, або ж був локований заново як Маркопіль (в честь власника, Марека Собеського). Наше припущення про повторну локацію ґрунтується на таких аргументах:

- вперше про Маркопіль згадує реєстр чопового податку Львівської землі 1630 р. [26, с. 153; 28, с. 194], тобто через чотири роки після нищівного нападу на Адріянопіль;

- в основі назв одного і другого міста (Andrnopole (J^drznopole) та Markopole) імена фундаторів; ймовірно, мова йде про двох власників Золочівського ключа - Анджея Ґурку та Марека Собеського.

Ряд подимних реєстрів початку XVIII ст. містять згадку про два неіснуючі нині села - Творимирку [29, с. 1278; 30, арк. 13зв.] та Ритвяни [29, с. 1275; 30, арк. 12]. Цікаво, що станом на 1598 р., коли маєтність перейшла у власність Марка Собеського, Ритвяни фігурували в документі в якості міста [14, с. 1820; 15, с. 555]. Саме цей факт дозволив дослідниці історії Золочева Луції Харевічовій припустити, що поселення знаходилось у Сандомирському воєводстві [8, с. 27], де й справді було розташоване містечко з аналогічною

назвою (за сучасним адміністративним поділом Польщі воно знаходиться в Сташовському повіті Сьвєнтокшикського воєводства). Варто додати, що сандомирські Ритвяни були одним з перших земельних надбань родини Зборовських. Ще в 1393 р. містечко придбав познанський єпископ Войцех Яструбець (саме так, в честь герба, іменувалися представники родини Зборовських, до того як набули Зборів) [31, c. III]. На нашу думку, згадане поселення не мало відношення до Сандомирщини. Натомість, подібний топонім фіксує “Stownik geograficzny” - за даними Людвіка Дзедзіцького, Ритвяни (Ретвяни) знаходились неподалік церкви Вознесіння с. Межигори (тепер Брд ЛО). Це село було спалене татарами [32, с. 125].

Факт зникнення з фіскальних та актових документів такої значної кількості поселень можна пояснити татарським чинником. Вже згадана Луція Харевічова зауважила, що жителі Золочева та околиць в XVI ст. пережили напади татар у 1541, 1549, 1551, 1563, 1575, 1589 рр. [8, с. 23] Не варто забувати, що східна частина Львівської землі вже в силу свого географічного розташування була найбільш вразливою до ворожих набігів. Додамо також, що ці терени порівняно пізно зазнали урбанізації (Поморяни [6, с. 584; 33, с. 69] (магдебурзький привілей 1504 р., повторно 15б9 р.), Залізці [34, с. 3, 4] (1516 р.), Золочів [6, с. 590; 7, с. 629] (і523 р.), Бережани [33, с. 69] (1530 р.), Яричів [6, с. 607] (і5б3 р.), Рогачин [33, с. 63] (1578 р.), Перемишляни [35, с. 87] (1623 р.), Озерна [28, с. 194] (1630 р.), Виспа [28, с. 196] (1630 р.), Зборів [28, с. 194] (1630 р.), Княгиничі [28, с. 197] (1630 р.), Заруддя [26, с. 153] (1637 р.), Коропець [36, с. 46] (1652 р.)), а відтак пізно були здійснені роботи по укріпленню фортифікацій. Стан укріплень в містах і містечках східної частини Львівської землі проілюстровано в таблиці 5, складеною на основі досліджень Ольги Оконченко [37, [1] арк. склад. схеми].

Таким чином, нами було з'ясовано, що колонізаційний рух у Львівській землі Руського воєводства в ранньомодерний період був досить активним. Для унаочнення цього процесу нами було обрано один з найбільш продуктивних плацдармів оселення - населений пункт Золочів, який у 1523 р. отримав міські права. Місто було центром комплексу, в якому на протязі XVI ст. з'явилося чимало нових поселень. Факти їх появи саме у цей період були зафіксовані у поборових реєстрах - описово-статистичних документах, що містили переліки населених пунктів, жителі яких сплачували податок на користь казни. Порівняння даних окремих зразків дало змогу встановити, що межі комплексу на протязі століття неодноразово зазнавали трансформацій, а число поселень, підпорядкованих Золочеву, зростала від 15 (1510 р.) до 69 (1598-1599 рр.). Поряд із територіальними змінами, комплекс часто змінював і власників. У XVI ст. тут склалася складна система володіння, коли маєтність одночасно переходила у спадок і продавалася дідичними власниками та тенутаріями. Лише у 1598 р. (а фактично через рік) комплекс зосередив у руках люблінський каштелян Марек Собеський.

Аналіз описово-статистичних документів дозволив зауважити цікавий факт, що вказує водночас на особливі риси оселення цієї місцевості та на специфіку самого процесу збору податку. Мова йде про “раптову появу” у реєстрі 1563 р. 21 поселення, які раніше не були зафіксовані реєстрами. З одного боку, їх поява могла бути пов'язана із процесом колонізаційного освоєння верхів'їв Західного Бугу, Стрипи та Гнилої Липи, чому ймовірно сприяли і власники комплексу, зокрема родина Ґурок. Однак, на противагу цьому, подібна раптовість могла бути виявом недосконалості джерельного матеріалу. Мовиться про цілеспрямоване приховування власниками повної кількості підпорядкованих поселень, що ймовірно було викрито під час ревізії 1563 р. На це припущення наводить формулювання заголовка переліку населених пунктів Золочівського комплексу, в якому вказувалося, що побор з цих поселень “дуже погано заплачено”. Можливо, подібна фраза означала, що факти недоплат мали місце й раніше і окреслювала хронічну проблемність саме цього комплексу. Обумовлений поборовими універсалами порядок збору податку, який не вимагав від поборця фізичної присутності у всіх населених пунктах, створював можливості для махінацій, в тому числі і прямого обману відносно числа підпорядкованих населених пунктів. У певній мірі це підтверджує і аналіз топонімів. Значна частина найменувань сіл утворена за допомогою топоформанта -івці, який (разом із патронімами дохристиянського походження), на думку фахівців, свідчить про значно раніше освоєння досліджуваної території. Звертає на себе увагу також і той факт, що чимало населених пунктів, які раптово з'явилися у фіскальних джерелах, так само раптово зникли і в документах XVII ст. вже не були зафіксовані.

Усього на території Золочівського комплексу наприкінці XVI ст. знаходилося 82 поселення (за сукупністю даних 6 фіскальних та 2 актових документів). Серед них 15 на сьогодні не існують і їх ідентифікація у просторі є дискусійною. Одне з таких - містечко Адріянопіль - практично вщент спалене татарами в 1626 р., можливо було локоване заново як Маркопіль.

Татарський фактор, що призвів до зникнення Адріянополя, ймовірно спричинив також спустошення й інших населених пунктів. Незважаючи на це, комплекс був достатньо добре загосподарений. Зокрема, станом на 1567 р., у 59 поселеннях на 96 осаджених ланах знаходилось 38 корчем, 13 млинів і проживало 48 ремісників. Села комплексу, здебільшого, були малими (по 1 лану), незначними були й міста (Золочів - 3 лани, Адріянопіль - 4 лани), однак серед сіл траплялися і великі (Колтів і Підлипці - по 6,5 ланів кожен).

Отже, дослідження історико-демографічних параметрів розвитку приватних маєтностей Речі Посполитої на прикладі Золочівського комплексу у Львівській землі є цікавим одразу у двох аспектах - у плані досліджень колонізаційного руху, який залишався активним незважаючи на загрозу зовнішніх нападів, а також у плані специфіки механізму ранньомодерного оподаткування та формування відповідної документальної бази.

золочівський власницький оподаткування

Джерела та література

1. D^bkowski P. Podziat administraoyjny wojewodztwa ruskiego i betzkiego w Xv wieku (z map^). - Lwow, 1939. - VIII, 337 s., 1 mapa.

2. Stownik geografiozny Krolestwa Polskiego i innyoh krajow stowianskioh. - Т. VII: Netrebka-Perepiat. - Warszawa, 1886. - 960 s.

3. Matricularum Regni Poloniae summaria, excussis codocibus, qui in Chartophylacio Maximo Varsoviensi asservantur, contexuit indicesque adiecit Theodorus Wierzbowski. - Varsoviae, MCMXV. - Pars IV. Sigismundi I regis tempora complectens (1507-1548). - Volumen 3-um: Acta vicecancellariorum, 1535-1548. - 440 p.

4. Akta grodzkie i ziemskie z czasow Rzeczypospolitej Polskiej z archiwum tak zwanego bernardynskiego we Lwowie w skutek fundacyi sp. Aleksandra hr. Stadnickiego. - Lwow, 1878. - T. VII.- 326 s.

5. Akta grodzkie i ziemskie z czasow Rzeczypospolitej Polskiej z archiwum tak zwanego bernardynskiego we Lwowie w skutek fundacyi sp. Aleksandra hr. Stadnickiego. - Lwow, 1876. - T. VI. - 302 s.

6. Balinski M., Lipinski T. Starozytna Polska pod wzgl^dem historycznym, jeograficznym i statystycznym opisana. - Warszawa, 1845. - T. II, cz. 2. - [4], 547-1431, [1], VIII s.

7. Stownik geograficzny Krolestwa Polskiego i innych krajow stowianskich. - Т. XIV: Worowo-Zyzyn. - Warszawa, 1895. - 930, 8 s.

8. Charewiczowa L. Dzieje miasta Ztoczowa. - Ztoczow, 1929. - 191 s.

9. Polski Stownik Biograficzny. - Wroctaw-Warszawa-Krakow, 1959-1960. - T. VIII, cz. 3 / Red. Kazimierz Lepszy. - Zesz. 38. - S. 199-291.

10. Polski Stownik Biograficzny. - Wroctaw-Warszawa-Krakow, 1959-1960. - T. VIII, cz. 4 / Red. Kazimierz Lepszy. - Zesz. 39. - S. 292-407.

11. Paprocki B. Herby rycerstwa polskiego. - Krakow, 1858. - 977 s.

12. Korona polska przy ztotey wolnosci starozytnemi rycerstwa polskiego y Wielkiego Xi^stwa Litewskiego kleynotami ... ozdobiona ... podana przez X. Kaspra Niesieckiego. - T. IV. - Lwow, 1743. - 820 s.

13. Korona polska przy ztotey wolnosci starozytnemi rycerstwa polskiego y Wielkiego Xi^stwa Litewskiego kleynotami ... ozdobiona ... podana przez X. Kaspra Niesieckiego. - T. I. - Lwow, 1728. - 406 s.

14. Центральний державний історичний архів України у Львові (далі - ЦДІАУЛ), ф. 9 (Львівський гродський суд), оп. 1, спр. 353, 1114 с.

15. ЦДІАУЛ, ф. 3 (Буський гродський суд), оп. 1, спр. 10, 1706 с.

16. Archiwum Gtowne Akt Dawnych w Warszawie (далі - AGAD). Archiwum Skarbu Koronnego (далі - ASK), Dzial I, sygn. 20, 663 k.

17. Administrativ-Karte von den Konigreichen Galizien und Lodomerien mit dem Grossherzogthume Krakau und den herzogthumern Auschwitz, Zator und Bukowina in 60 Blattern, C.R. von Kummersberg, 1:115 000. - Wien, 1855. - Bl. 23 (Olesko, Podkamien, Ztoczow und Zatosce);

18. Mapa Taktyczna Polska, Skala 1:100 000. - Warszawa: Wojskowy Instytut Geograficzny, 1924. Pas 49, Stup 40 (Ztoczow);

19. Mapa Taktyczna Polska, Skala 1:25 000. - Warszawa: Wojskowy Instytut Geograficzny, 1934. Pas 49, Stup 40-H (Troscianiec Maty).

20. AGAD. ASK, Dz. I, sygn. 19, 916 k.

21. Літопис руський / Пер. з давньорус. Л. Є. Махновця; Відп. ред. О. В. Мишанич. - К., 1989. - XVI+591 с.

22. Бучко Д. Украинские топонимы на -івці, -инці: Автореферат диссертации на соискание ученой степени кандидата филологических наук. - Львов, 1972. - 20 c.

23. Волянюк І. Ойконіми північної Тернопільщини зі слов'янськими іменами у основах // Вісник Львівського університету. Серія філологічна. - Львів, 2009. - Вип. 46. - Ч. 2. - С. 162-171.

24. Морошкинъ М. Славянскій именословъ или собраніе славянскихъ личныхъ имёнъ в алфавитномъ порядка. - СПб., 1867. - 213 с.

25. Археографическій сборникъ документовъ относящихся къ исторіи Северо-Западной Руси, издаваемый при управленіи Виленскаго учебнаго округа. - Вильня, 1867. - Т. 1. - Х, 410 с.

26. Horn M. Skutki ekonomiczne najazdow tatarskich z lat 1605-1633 na Rus Czerwona. - Wroctaw-Warszawa-Krakow, 1964. - 233 s.

27. ЦДІАУЛ, ф. 9, оп. 1, спр. 377, 1734 с.

28. ЦДІАУЛ, ф. 9, оп. 1, спр. 357, 1594 с.

29. ЦДІАУЛ, ф. 9, оп. 1, спр. 615, 1752 с.

30. Львівська національна наукова бібліотека ім. В. Стефаника НАН України. Відділ рукописів, ф. 4, оп. 1, спр. 1042.

31. Pami^tniki o Samuelu Zborowskim. Zebrane z wspotczesnych dziet i r^kopismow biblioteki kornickiej przez L[ucjana] S[iemienskiego]. - Poznan, 1844. - XXIII, 79 s.

32. Stownik geograficzny Krolestwa Polskiego i innych krajow stowianskich. Тоm VI: Malczyce-Netreba. - Warszawa, 1885. - 960 s.

33. Zrodta dziejowe. - Warszawa, 1903. - T. XVIII, cz. 2. Polska XVI wieku pod wzglqdem geograficzno-statystycznym. T. VII, cz. 2: Ziemie ruskie. Rus Czerwona / Wyd. A. Jabtonowski. - V, 491 s., 33 s.

34. Barqcz S. Zatozce. - Poznan, 1889. - 31 s.

35. Relacje arcybiskupow lwowskich 1595-1794 / wydat Teofil Dtugosz. - Lwow, 1937. - 208 s.

36. ЦДІАУЛ, ф. 52 (Магістрат, м. Львів), оп. 2, спр. 1156, c. 125.

37. Оконченко О. Архітектура фортифікацій замків Західной України середини XV! - кінця XVII століть : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня кандид. архітектури / Ольга Михайлівна Оконченко. - Львів, 2015. - 20 c.

Додатки

Брд - Бродівський район;

Збр - Зборівський район;

Злч - Золочівський район;

Кзв - Козівський район;

ЛО - Львівська область;

Прм - Перемишлянський район; ТО - Тернопільська область;

Вжиті у таблицях скорочення:

a - annualis, володіння на умовах порічної оренди; c - caldearibus, котел для виготовлення спиртних напоїв;

h - hortulanus, загородник; i - inquilibus, комірник;

k - korzecznik, водяний млин типу “коречник”; kr - korczmarszczyzna, земельне володіння корчмаря;

lb - liber, звільнений від податків; pp - protopop, настоятель православного храму; r - rota, коло водяного млина; v - vagus, гультяй, бродяга, сезонний робітник.

Таблиця 1

Згадуваність населених пунктів Золочівського комплексу в поборових реєстрах (1563, 1564, 1565, 1567, 1577, 1589 рр.) та актових документах (1598, 1599 рр.)

Таблиця 2

Таблиця 3

Площа, населення та інфраструктура у населених пунктах Золочівського ключа 1589 р.

Таблиця 4

Укріплення міст східної частини Львівської землі (за О. Оконченко)

Размещено на Allbest.ru