Початок освоєння Очаківської області у 1789-1793 роках

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 94(477.73)“1789/1793”

Початок освоєння Очаківської області у 1789-1793 роках

С.С. Аргатюк

Стаття присвячена Очаківської області, офіційно приєднаній до Російської імперії згідно Яського миру 1791 року, та діям уряду по освоєнню та заселенню території цієї адміністративної одиниці, розташованої в Буго-Дністровському межиріччі. В статті подано аналіз межових відомостей 1792-1793 років, та вперше подається відомість 1793 року, яка проливає світло на стан заселеності Очаківської області, та розподіл земельних ділянок під державні та приватні поселення.

Ключові слова: Очаківська область, межові відомості, поміщицька і державна колонізація, Катеринославська губернія.

Argatyuk S. S. The beginning of Ochakiv region reclamation in 1789-1793.

Article is dedicated to the Ochakiv region, oficially annexed by the Russian Empire via the Treaty of Jassy, and government actions on land reclamation, and population of this administrative unit situated between Buh and Dnister rivers. The article presents an analysis of landmark data of 1792-1793, and for the first time shows a register dated 1793, which sheds light on the state of Ochakiv region population and land plots distribution between public and private settlements.

Key words: Ochakiv region, landmarks, state's and landowners' colonization, Yekaterinoslav Governorate.

Аргатюк С. С. Начало освоения Очаковской области в 1789-1793 годах.

Статья посвящена Очаковской области, официально присоединенной к Российской империи согласно Ясского мира, и действиям правительства по освоению и заселению территории этой административной единицы, расположенной в Буго-Днестровском междуречье. В статье проанализированы межевые ведомости 1792-1793 годов, и впервые

Подана ведомость 1793 года, которая проливает свет на состояние заселения Очаковской области, и распределение земельных наделов под государственные и частные селения.

Ключевые слова: Очаковская область, пограничные сведения, помещичья и государственная колонизация, Екатеринославская губерния.

Історія освоєння і заселення Очаківської області кінця XVIN-початку ХІХ ст. є невід'ємною складовою частиною історії Південної України. Серед комплексу джерел із соціально-економічної історії розвитку вказаного регіону окреме місце посідають атласи Південної України. Одним з перших на них звернув увагу В.І.Григорович. Зокрема він згадав Атласи Катеринославського (1793 р.) і Вознесенського намісництв (1795 р.) [1,с.5-6], і надрукував відомість державним і приватним дачам Тираспольского повіту на 1795 р. [1, с.31-45]. В подальшому О.І.Дружиніна використала статистичні дані Атласів при розгляді питань соціального розвитку Південної України кінця XVIII ст. [2, с.256], а В.М. Кабузан звертався до Атласів при вивченні питання колонізації Південного регіону [3, с.32-34]. В наш час А.В.Бойко наголосив на інформативності Атласів, особливо його описової частини та особливих додатках - межовим відомостях [4, с.134].

Зазначимо, що виготовлення Атласів було спричинено адміністративно-територіальним і поземельним облаштуванням південних окраїн Російської імперії в тому числі Буго-Дністровського межиріччя, що почалося в ході та по завершенню російсько-турецької війни 1787-1791 років, і було тісно пов'язане з процесами колонізації, які мали в історії України важливе значення.

Остаточно територія Буго-Дністровського межиріччя, так званої “Новопридбаної" (Очаківської) області була включена до складу Російської імперії після підписаного з Османською імперією 29.12.1791 року “Трактату вічного миру і дружби” [5, с.287-292].

Відмітимо також, що до приєднання вказаної території до Російської імперії в документах Османської Порти і Кримського ханства Буго-Дністровське межиріччя згадувалося як “Татарська Валахія”, “Ханська Україна”, “Ганщина”, “Очаківська земля”, “Очаківський степ”, а з 90-х рр. XVIII ст., за вказаною територією остаточно закріпилася назва Очаківська область [6, с.13]. С.Плещеєв, наголосив, що “Новопридбана область...зі сходу омивалася р.Бугом, на заході - Дністром, на півночі була обмежена річками Кодимою і Ягорликом, а на півдні - Чорним морем” [7, с.164].

Виходячи з існуючих джерел зазначимо, що процес освоєння Очаківського степу мав два етапи: перший - розпочався з 1789 року, і проходив в ході самої війни та мав скоріше стихійний характер; а другий - набув рис офіційного або державного характеру лише з 1792 року.

В “Описі землі Єдисан” Ф.П. де-Волана Очаківська область була розділена на дві провінції: “Верхню” (північну) і “Нижню” (південну). “Нижня провінція” з самого початку була призначена для Чорноморського козацького війська [8,с.165-1б6]. їх право на виділені землі підтверджував виданий князем Г.О. Потьомкіним ордер від 19.04.1790 року [9, с.70]. Зберігаючи до деякої міри в адміністративно-територіальному, військовому, господарському, релігійному аспектах свою окремішність, що базувалася на Вольностях Війська Запорізького, чорноморські козаки залишалися основною перешкодою в поширенні на південну частину Очаківської області централізаторських та уніфікаторських тенденції російського уряду. Виділену їм територію чорноморці ділили на три паланки-округи: Березанську, Кінбургську й Подністрянську [10, с.38].

За наказом Г.Потьомкіна на вказаній території було проведено топографічні заміри. Дані землемірів зафіксували на “Карті Очаківської області з показом всієї детальної ситуації” (1790 р.). Межа земель чорноморців охопила: “.крім берегів низин Бугу, Чорного моря, і вверх по Дністру до Бендер; від цього міста, через верхів'я річок Кучурган і Куяльник на Тилигул, а відтіля на верхів'я Березані і, навпроти від цієї ріки під прямим кутом до Бугу і вперлася навпроти Богоявленська” [11, с.41]. 12.07.1790 року полковий хорунжий Семен Візир доповідав про розмежовану територію до витоків Тилігула “від пролеглої від Бендер на Соколовку дороги” [12, с.188]. Після офіційного отримання земель в Очаківській області чорноморці масово почали переводити свої сім'ї в Буго-Дністровське межиріччя. Більшість козацьких населених пунктів позначені на “Карті поселень Черноморського війська в Північному Причорномор'ї”, складеній

І. Сапожниковим на основі військових відомостей 1791-1792 рр. [11, с.42-43]. Як показує відомість від 30.11.1791 року при р. Дністер і лиманах існувало 289 козацьких поселень з населенням 1671 осіб (875 чол. і 796 жін.), а на Кінбурнській стороні 446 поселень з населенням 2930 осіб (1527 чол. і 1403 жін.) [9, с.174- 175]. В іншій відомості зазначено Чорноморського війська хутори і неводи де мешкало 1518 чол. і 622 жін. .) [9, с.176-185].

Зі смертю Г.Потьомкіна (05.10.1791 р.) Чорноморське військо втратило свого покровителя і не маючи інших юридичних прав крім ордеру на виділену їм територію, змушена була добиватися від уряду Катерини II нових “вольностей”. Після двох років перебування в Буго-Дністровському межиріччі Чорноморське військо отримало указ Сенату від 30.07.1792 року і було відселено до Кубані [13, с.342-343]. З цього часу влада значно рішуче приступила до викорінення нетипових для інших регіонів адміністративно-господарських одиниць, в першу чергу земель відведених Чорноморському війську з його вольностями.

Указом від 26.01.1792 року Очаківську область офіційно включили до Катеринославської губернії [14, с.301-302], а катеринославському генерал-губернаторові В.В.Каховському приписали: “прийняти міри по заселенню та виділити землі, як державним селам, так і для поміщиків невеликими ділянками, згідно положення по плану Катеринославської губернії і зобов'язати усіх хто отримав наділи, заселяти їх без втрати часу...” [15, с.491].

В травні-квітні 1792 року В.В.Каховський залучивши цілу бригаду картографів і землемірів, особисто оглянув нижню частину території Очаківського степу. Частково детальний опис облаштування “Новопридбаних земель” містять два рапорти ген.-губ. В.В.Каховського написані в Дубоссарах. В першому з них від 05.05.1792 року ген.-губернатор повідомив про огляд території області за період з 25.04 по 01.05.1792 рік [16, с.260-261]. В другому рапорті від 21.09.1792 року губернатор звітував про вибір місць для повітових центрів в тій же області [16, с.263-264]. Дотримуючись припису “не змішувати державні поселення з поміщицькими”, В.В.Каховський відвів для державних сіл території від Ольвіополя до Балти і с. Дубового до р. Ягорлик, а також лівий берег Дністра до “Середньої фортеці” (майбутньої Тираспольської) навпроти Бендер. До державних сіл запланували включити також поселення що тяглися до Маяків і далі. Тут лежали “багатолюдні слободи населені молдованами й волохами, що не побажали йти з чорноморцями на Кубань, а просилися до державних поселень” [17, с.383].

Дізнавшись про переселення Чорноморського війська, російські вельможі намагалися затвердити за собою колишні землі козаків і не очікували коли ті полишать їх. Так, граф О.О.Безбородько просив ділянку кошового отамана З.Чепіги біля с. Слободзеї [17, с.363]. Саме село вимагав довірений сановник російської імператриці князь О.О.В'яземський [17, с.383]. Невідставали від російських сановників і вихідці з молдавського князівства. З них полковник Є. Балаш просив с. Яськи на Дністрі [17, с.413], а бригадир І.П. Катаржі прагнув отримати землі біля озера Білого [16, с.410]. На такі прохання В.В.Каховський відповідав, що “вказані землі без високого на те дозволу не можуть бути відведені вельможам” [18, с.359].

Кілька рескриптів Катерини ІІ приписували ген.-майору і катеринославському ген.-губернатору у першу чергу відводити в “новопридбаній області” наділи для вихідців з Молдавського князівства, що перейшли у підданство Російської імперії. Пільги надані молдавським переселенцям підкреслював указ від 26.01.1792 року [14, с.302]. Першими дачі отримували військові з команд полку кінних волонтерів прем'єр-майора Гіржева, арнаути підполковника Кантакузіна та піші волонтери з когорти підполковника Нікориці. З часу поселення в Очаківській області молдованам дозволили служити в легкій кінноті чи козацьких формуваннях, або записатися до стану купців й міщан [19, с.664].

Після рескрипту 09.11.1792 року в Очаківській області було поселено 42 особи з молдавських бояр і чиновників, що отримали на російській службі цивільні і військові звання штаб і обер-офіцерів [19, с.665- 666]. Для них відвели дачі в північно-західній частині Очаківської області від Балти по р. Ягорлик і с. Дубового [17, с.363]. Розміри окремих дач сягали від 1500 до 12000 дес. Більшість з таких вихідців наділялася дачами за значні заслуги перед російським урядом. Для прикладу молдавський сановник І.Д. Ремар отримав земельну наділ (12000 дес.) у липні 1792 року. В перший рік на отриманій дачі він поселив 29 осіб. Полишивши в Молдавії будинок, економію і три села з 300 дворами і вигонами І. Ремар в подальшому сприяв поселенню в Очаківській області більше 2000 поселян [17, с.371].

Відомі також випадки, коли молдавські бояри за для отримання значних наділів брали на себе обов'язки по заселенню краю, але не завжди їх виконували. Так, Стурдза Скарлат, пообіцяв поселити 10000 осіб в Очаківській області і вимагав відвести йому 46000 дес. з державними поселеннями Гояни, Дойбани, Дубовою, Флор, Яськи, Липецьке, Точилове, Валегоцулове і Ставрове де мешкало 1100 осіб чоловічої статті [17, с.380] .

Інколи сановники і генерали, з них граф М.С. Мордвинов, Й. де-Рібас, “обер-комендант херсонський і очаківський” Й. Вітт, захопивши найкращі дачі, ставили російську адміністрацію перед фактом і вимагали за ними затвердити ці землі [17, с.383] .

Найкраще політику російського уряду при роздачі наділів для дворян, військових, державних і поміщицьких поселень показують перші “Описові відомості” до кількох Атласів виготовлених 1792-1800 рр. До середини 1792 року бригада картографів і землемірів підготувала “Атлас новопридбаної області” з 7 карт. До Атласу додавалася оглядова “Карта новопридбаної області від Порти Оттоманської, і приєднаної до Катеринославського намісництва” з поділом на чотири повіти [20, с.51]. Для кожного з чотирьох утворених повітів також були виготовлені плани з додатком “Описових відомостей” про ділянки земельних дач і їх власників: поміщицьких і державних поселень. В серпні того ж року Атлас Очаківської області з відомостями розданих і запланованих для розподілу дач відіслали до канцелярії імператриці [17, с.378] .

На жаль ранні межові плани 1792-1793 років з номерними дачами нам не відомі. З часу, коли Тирасполь став центром створеного повіту у складі Вознесенської губернії, в описовій частині відомостей з 1795 року і межових планах змінилася нумерація дач, яка починалася від повітового міста, як це показано у відомості надрукованої В.І.Григоровичем [1, с.31-44]. Такі номерні дачі позначено на “Генеральних планах Херсонської губернії” 1806 р. (фактично на 1801 р.) і межових відомостях [21, арк.70-81а] та на плані 1828 р. [22], що зберігаються в архівах Києва і Херсона.

З найбільш ранніх межових відомостей є відомість 1792 року складена за наказом ген.-губ. В.Каховського. Дане джерело опубліковане в Записках Одеської громади старожитностей [23, с.319-331]. В даній відомості повітові міста і номерні повіти були затверджені в такому порядку: при селі Голта (для повіту №І), при Нових Дубоссарах (повіту №ІІ), Хаджибеї (повіту №111) і при колишній фортеці Очаків (повіту №IV).

Відомість показує в чотирьох номерних повітах (без назв) кількість відведеної землі, а по окремим двом (№№І-ІІ) - наявне населення.

В перший рік межування в Очаківській області розподілили 321 дачу (2246548 дес. землі), з них під поміщицькі наділи виділили 1686078 дес. (75,05%), а під державні - 560470 дес. (24.94%). Розподілені землі в повітах мали різну площу і кількість дач (відділень). В повіті №І з 84 дач (626945 дес.) виділили: 1 відділення - під заплановане повітове місто при с. Голта; 6 відділень - для 11 державних поселень (ще 2 дачі залишили в резерві); 48 відділень - під поміщицькі дачі (6 дач залишили для розподілення і 21 в резерві). Таким чином для державних поселень в повіті виділили лише 120850 дес. землі (19,27%), в той час коли для поміщицьких відмежували 506095 дес. (80,72%) [23, с.319-322]. Така ж ситуація була в повіті №І І, де 81 дачу (548900 дес.) запланували: 1 відділення - під повітове місто Дубоссари з 12 державними поселеннями, 1 відділення - під м. Григоріополь з 3 державними поселеннями, 4 відділення - для 14 державних поселень, 1 відділення - для старовірів з Польщі [Правобережної України], інших 66 відділень - для поміщицьких дач (8 залишили в резерві). Всього під державні поселення виділили 199590 дес. (36,36%), а для поміщицьких 349310 дес. (63,63%)[23, с.322-325]. Для повіту №111 під 68 дач розподілили 530850 дес. З них виділили: 1 відділення - під повітове м. Хаджибей, 6 відділень - для 14 державних поселень, колишнього відомства війська Чорноморського (7 дач залишили у резерві); 35 відділень - для поміщиків (ще 19 дач залишили в резерві). Загальна кількість землі виділеної під державні дачі склала 227700 дес. (42,89%), в той же час для поміщицьких - 303150 дес. землі (57,10%) [23, с.325-327]. В повіті №IV з 88 дач (539853 дес.) виділили на: 1 відділення - під повітове місто при колишній Очаківській фортеці, 7 відділень - для поміщиків (30 - для відведення і 50 залишили в резерві). Разом під державні поселення відвели 12330 дес. (2,28%), а для поміщиків - 527523 дес. землі (97,71%) [23, с.328-330].

Право власності на виділену земельну ділянку для поміщиків підтверджували документом, так званим “Відкритим листом” і копією з плану дач виготовленою землемірами з Катеринославської межової канцелярії. Текст одного з “Відкритих листів”, що був виданий для кн. І.А. Безбородько 1792 року навів А. Скальковський [24, с. 105-106]. Копію ще одного “Відкритого листа”, того ж року наданого оберпровіантмейстеру І. Скосаревському, подав М.А. Маркевич [25, с.9]. Є окремі повідомлення 1792 року на видачу планів дач через посередників, зокрема статс-секретареві А. Грибовському (№...) [20, с.52-53], та документ для колезького радника А. Алтесті (на дачу №23) і секунд-майора Ф. Шауфуса (на дачу №38) в повіті №111 [17, с.379, 385].

З наступного 1793 року до Катеринославського Атласу виготовили два екземпляри відомостей - межових “Описів повітів” Очаківської землі, розміщених в особливому відділенні [1, с.5]. Першим про них повідомив В.Григорович: “Відомості №ІІ. 1893 року маю два екземпляри [підкреслено авт.: в Григоровича помилка, має бути 1793 року]. Вони заключають деякі варіанти в порівняні з [відомістю 1792 року] надрукованою в Записках Одеської громади історії і старожитностей...” [1, с.30].

Атлас і описи Катеринославського намісництва 1793 року зберігаються в Російському державному військово-історичному архіві (РДВІА; Ф.ВУА. - 18727: частина І-lV; 20770: ч. І-ІІ). За повідомленням А.В.Бойко “Описова частина Атласу розділена на дві частин, кожна з яких поділяється на два відділення, останні у свою чергу представлено окремими книгами “in folio”. Атлас 1793 року утримує генеральну карту (20 верст в дюймі) і повітові 5-верстні (по дві карти на повіт) [4, с.128]. Саме у другому відділенні подано вказаний опис Очаківської області, розділеної на 4 номерні повіти із запланованими повітовими містами.

В першому екземплярі відомості 1793 року (віднайдена А.В.Бойко) зафіксовано 358 дач по чотирьох номерних повітах, в тому числі: №І - всього 94 дачі (606945 дес.) з них розданих 80 дач (85,10%); №ІІ - відповідно 88 дач (548900 дес.) і 83 розподілених (94,31%); №ІІІ - 81 дача (530850 дес.) і 53 розподілених (65,43%); №!V - 95 дач (536835 дес.) і 55 розподілених (57,89%). Як і в попередній відомості 1792 року кількість населення вказана лише в двох перших повітах. З поміж усіх чотирьох повітів найменше розподілених ділянок мали два південні повіти №ІІІ і №!V. Збільшення дач у повітах відбулося за рахунок внутрішнього перерозподілу існуючих ділянок [26, арк.1-23].

Другий екземпляр відомості 1793 року, менш відомий дослідникам. Саме в даному джерелі у тих же повітах зафіксовано 372 дачі (2296623 дес.), з показом населення по окремих заселених ділянках, в тому числі й в повітах №№ІІІ і !V. Незмінною залишалася кількість розподілених ділянок лише в повіті №І (96 дач - 626945 дес.) де: на 8 відділеннях містилося повітове місто Голта і 10 державних села; на 32 поміщицьких дачах зазначена така ж кількість поселень. В повіті №ІІ мали 89 дач (548900 дес.), з них у 6 відділеннях лежали три міста Дубоссари, Ново-Дубоссари, Григоріополь і 30 державних села, а на 37 поміщицьких дачах - заселені села; в №ІІІ - 81 дача (502450 дес.), з них по 8 відділеннях містилося повітове місто Хаджибей та 10 державних сіл з населенням (Дод.1). Як показує відомість в повіті №ІІІ з 63 розподілених поміщицьких ділянок були заселені лише 8 дач; в №!V - мали уже 106 дач (618328 дес.), з них лише 1 дача була відведена під повітове місто, а з інших ділянок, розданих поміщикам, лише 22 дачі були заселені [27, арк.1-16].

В той же час планів на роздані дачі не мали в повіті №І на 601500 дес. 19395 кв. сажнів; відповідно в повіті №ІІ - на 525500 дес. 17830 кв. сажнів; повіті №ІІІ - на 430300 дес. 18110 кв. сажнів; повіті №!V - на 543000 дес.20273 кв. сажнів. Пустищем ще лежали земельні ділянки заплановані під державні дачі (Дод.2), в тому числі в повітах: №І - 6000 дес. 50 кв. сажнів (0,98%), відповідно в №ІІ - 6000 дес. 70 кв. сажнів (1,13%); №ІІІ - 52500 дес. 1540 кв. сажнів (10,87%); №!V - 54000 дес. 1055 кв. сажнів (9,04%).

В.М. Кабузан наголошував, що на протязі 1792-1793 років в Очаківській області були розкрадені резерви ще не занятих державних земель [3, с.162-163]. За відомістю 1793 року (2 екземпляр) залишених

під заселення державних дач мали всього 118501 дес. 4595 кв. саж. землі, тобто 5,15% від усієї розподіленої в чотирьох повітах.

Як показують “Описові відомості” 1792-1793 років російський уряд в своїй політиці розподілу незаселених просторів Очаківського степу прагнув створити на південних рубежах імперії міцну соціальну базу і намагався залучити сюди “надійних” поселенців з числа дворян, поміщиків і офіцерів. За короткий час в регіоні виникли величезні латифундії, власниками яких ставали особи, наближені до царського трону. Клас поміщиків Південної України поряд з великими землевласниками з числа заможного і родовитого дворянства, фаворитів, вищих чиновників, склали мілкі поміщики, що отримали дворянство і землю за чин, а також представники згасаючих і розорених дворянських сімей. Останнім земля наділялася “для виправлення становища”. До них додали прибулих із-за кордону молдавських бояр. Тому поміж землевласників в Очаківській області значний відсоток складали саме такі землевласники, які не мали своїх кріпосних селян. Поміж тим, земля роздавалася з умовою її заселення, і уряд постійно нагадував про це, та погрожував відібрати не заселені “дачі” [28, с.225].

Всі державні “пустопорожні” ділянки, а також поміщицькі дачі роздані в Катеринославській і Таврійській губерніях: “для населення і збільшення хліборобства та різних господарчих заведень”, були затверджені рос. імп. Катериною ІІ Маніфестом від 02.09.1793 року [29, с.456, 459]. В Очаківській області процес розподілення ділянок тривав до 1808 року. На середини 1790-х років розподіл державних земель під заселення досягла такого ступеню, що уряд вимушений був прийняти закон про припинення їх подальшої роздачі [2, с.194].

Відсутність надходжень до державної скарбниці стимулював російський уряд з 23.06.1794 року пустити вільні ділянки землі у продаж [30, с.535]. Щоправда скорочення резервів державних земель сприяло появі нового указу від 08.12.1796 року. Ним призупинялася дія попереднього, а усі придбані поміщиками державні наділи залишалися за їх новими власниками [31, с.224].

Автор уже зазначав вище, що з часу, коли Тирасполь став центром створеного повіту в 1795 році, в межових планах і описовій частині подальших відомостей змінилася нумерація дач, яка починалася від повітового міста. Таким чином дослідники й історики мають можливість співставляти межові відомості 1792-1793 рр. з іншими, періоду 1795 - 1826 рр., використовуючи межові плани Херсонської губернії 1806 і 1828 рр.

Поява рукописних Атласів Катеринославського намісництва надала дослідникам скупі дані про населення і земельні площі по кожній відмежованій ділянці Очаківської землі. Оскільки дану область на той час тільки розпочали вивчати, в чотиритомному “Описі” до Атласу Катеринославського намісництва 1793 року маємо лише вказівку на розміри ділянок із розподілом на придатну і непридатну землю, наділені різним власникам, як під державні поселення так і приватні-поміщицькі, а також кількість чоловіків і жінок, які населяли окремі дачі. Відомість відображає успіхи не тільки у справі межування, але і часткового заселення та освоєння Очаківської області на середину 1793 року.

очаківський заселення межовий земельний

Джерела та література

1. Григорович В.И. Записка о пособиях к изучению южно-русской земли, находящихся в военно-ученом архиве Генерального штаба: Из ХХ т.Зап. Имп. Новорос. у-та с приложениями. - Одесса: Тип. Ульриха и Шульце, 1876.

2. Дружинина Е.И. Северное Причерноморье в 1775-1800 гг. - М., 1959.

3. Кабузан В.М. Заселение Новороси (Екатеринославской и Херсонской губерний) в XViii-персой половине ХІХ века (1719-1858). - М.:Издательство “Наука”, 1976.

4. Бойко А.В. Атласи Катеринославського намісництва останньої чверті XVІІІ століття / Південна Україна: Записки науково- дослідної лабораторії історії Південної України Запорізького державного університету. - Запоріжжя, 1998. - Вип. 3.

5. Полное собрание законов Российской империи (ПсЗрИ-1). Т.ХХІІІ, №17.008 от 29 декабря 1791 р. - СПб., 1830.

6. Анцупов И.А. Крестьяне Левобережного Поднестровья в дореформенный период. - Кишинев, 1990.

7. [Плещеев С.] Плещеева обозрение Российския Империи в нынешнем ее новоустроенном состоянии, с показанием новоприсоединенных к России от Порты Оттоманской, и от Речи Посполитой Польской областей. - СПб. (Во граде Св. Петра): В Имп. тип., 1793.

8. Волан Ф.П. де. О современном населении Провинции // Наследие Ф.П.Де-Волана:Из истории порта, города, края. - Одеса: Астропринт, 2002. - 4.IV.

9. Короленко П.П. Предки Кубанских казаков на Днестре. Б/м, б/г. - С.71.

10. Короленко П.П. Кошевые атаманы Черноморского казачьего войска XVIII столетия. - С.-Петербург: Изд. “Вестник Казачьих войск”, 1901. - С.38.

11. Сапожников І.В., Сапожникова Г.В. Запорізькі і чорноморські козаки у Хаджибеї та Одесі (1770-1820-ті роки) / Буго- Дністровська експедиція Інституту археології НАН України, Іллічівський морський торгівельний порт, Українське товариство охорони пам'яток історії і культури. - Одеса: ОКФА, 1998. - С.40-41.

12. Дмитренко И.И. Сборник исторических материалов по истории Кубанского казачьего войска. Т.ІІІ.: 1787-1795 гг. - СПб., 1896 - С.188.

13. ПСЗРИ-1. Т. ХХІІІ. №17.055 и №17.056. от 30 июня 1792 г. - СПб., 1830.

14. ПСЗРИ-1. Т.ХХІІІ. №17.017 от 26 января 1792 г. - СПб., 1830.

15. Скальковский А. Обозрение Новороссийского края// Журнал Министерства внутренних дел. - Санктпетербург. - Ч.ХХІІ. - 1836.

16. Скальковский А.А. Сравнительный взгляд на Очаковскую область в 1790 и 1840 гг.// ЗООИД. - Т.1. - Одесса, 1844.

17. Курис И. Письма Екатеринославского губернатора ...//ЗООИД. - ХІІ. - Одесса, 1881. - С.383.

18. Коциевский А.С. О русско-украинском и молдавском населении Очаковской области до присоединения ее к России. - Зап. Одесского археолог. общества. - 1960. - Т.1.

19. Высочайшие рескрипты данные императрицею Екатериною ІІ. // ЗООИД. - Одеса, 1848. - Т.2. - С.664.

20. Сапожников И.В., Белоусова Л.Г. Греки под Одессой: Очерки истории п. Александровка с древнейших времен до начала ХХ века. - Одесса-ильичевск: “Элтон-2”-“Гратек”, 1999.

21. Генеральный план Херсонськой губернии. 1806 р. // ІР НБУВ. Ф. І. - Спр. 1665.

22. Генеральный план Херсонськой губернии. 1828 р. //ДАХО. - Ф. 302. - Оп.1. - Спр. 966.

23. Ведомость четырех уездов составляющих Новоприобретенную область от Порты Оттоманской и присоединенную к Екатеринославскому наместничеству 1792 года // ЗооИд. - Т.ІХ. - Одесса, 1875. - С.319 - 331.

24. Скальковский А. Поездка в Ольвию // ТОСК. - 1870. - Вып. 4. - Одесса, 187о.

25. Маркевич И. Открытый лист И. Скосаревскому 1792 г. на землю в Очаковской области // ЗООИД. - Т.ХХІІІ., Р.ІІІ. - Одесса, 1901.

26. Описание к Екатеринославскому атласу. Части І, отд. ІІ.

27. Описание к Атласу Екатеринославского наместничества 1793 г. // Російський державний військово-історичний архів (фонд ВУА). Ч.2. №18727.

28. Коциевський А.С. Крестьянское движение в Южной Украине в конце XVI11 - в первой четверти ХІХ в.: материалы по истории сельского хозяйства и крестьянства СССР. - Москва, 1962.

29. ПСЗРИ-1. Т.ХХІІІ. №17.149 от 2 сентября 1793 г. - СПб., 1830.

30. ПСЗРИ-1. - Т.ХХІІІ. - №17.228 от 23 июня 1794 г.

31. ПСЗРИ-1. - Т.ХХ^. - №17.622 от 8 декабря 1796 г. - СПб., 1830.

Додаток 1

Ведомость сколько в Екатеринославской губернии формально межеванной и на оную планы выданы, формально межеванной планов не выдано, не межеванной и впустую лежащие земли состоит. Сочинена 1793

Исправляющий должность губернского землемера капитан Егор Пономарев

Додаток 2

Ведомость сколько в Екатеринославской губернии формально межеванной и на оную планы выданы, формально межеванной планов не выдано не межеванной и впустую лежашей земли состоит. Сочинена 1793 года

Исправляющий должность губернского землемера капитан Егор Пономарев.

Размещено на Allbest.ru