Еволюція земельної власності в Чернігівській губернії (1861-1914 рр.)

О.В. Герасименко, В.М. Шевченко

The authors attempted to highlight certain aspects of the land evolution ownership in Left Bank Ukraine in the second half of XIX - early XX century, on the example of Chernigov province. Based on a comprehensive study of published and archival sources in the article identified main regularities and features of the land evolution of ownership in the Chernigov province, where by force of circumstances of historical development were many specific features. The stable trend of losing nobleman's large land plots, that moved into the ownership of peasants, citizens, Cossack's is confirmed. It is determined that specific feature of the land evolution ownership in Chernigov province remained stable and growing private ownership of collective owners, especially peasant societies.

Key words: land ownership, Chernigov province, nobles, clergy, merchants, honorable citizens, tradesmen, Cossack's, peasants and foreign nationals.

В сучасних умовах розбудови модерної української державності важливим напрямом аграрної політики уряду є відновлення права власності на землю шляхом її приватизації та купівлі-продажу як державою, так і юридичними та фізичними особами. Це відображено в Конституції України [1, с.6] та у ряді інших державних документів [2]. Для успішного вирішення поставлених завдань вкрай важливим є творче осмислення і врахування історичного досвіду вирішення подібних проблем у минулому. Зокрема, дуже близькими за змістом вони були у російського уряду при переході від феодального до буржуазного суспільства. З огляду на це, глибоке вивчення процесу еволюції земельної власності в Україні другої половини ХІХ - початку ХХ ст. є одним з важливих завдань сучасного українознавства, в тому числі й на регіональному рівні. В публікації зроблена спроба висвітлення окресленої проблематики на прикладі однієї конкретно взятої Чернігівської губернії, де еволюція земельної власності, розвиваючись на основі загальних закономірностей, в силу обставин історичного розвитку мала тут чимало специфічних рис.

Історія земельної власності на Чернігівщині взагалі, й у окреслений хронологічний період зокрема, має досить ґрунтовну історіографію, особливо у дорадянській період. Завдячувати цьому маємо надзвичайно плідній теоретичній і практичній діяльності тогочасних статистиків. Початок вивченню проблеми у післяреформений період поклав офіцер генерального штабу російської армії полковник М. Домонтович [3], чиє дослідження містило надзвичайно цікавий фактичний матеріал з історії та географії краю, в тому числі й дані щодо розподілу земельної власності в межах губернії напередодні реформи 186І р. Не менш цікавим у цьому відношенні є і статистично-етнографічне дослідження місцевого статистика К. Корвіна-Піотровського, здійснене на рубежі 70 - 80-х років ХІХ ст. [4]. Маючи, як і робота М. Домонтовича, різноплановий характер, воно поряд з іншим матеріалом містить дані про зміни у землеволодінні колишніх кріпосних селян Чернігівської губ. упродовж 1860 - 1880-х років. Слід, однак, зазначити, що при всій поінформованості та добросовісності згаданих вище та інших тогочасних авторів, наведені ними дані про земельну власність у окремих категорій власників достовірними можна вважати лише умовно. Адже до публікації матеріалів земельного перепису 1877 р., здійсненого Центральним статистичним комітетом МВС Російської імперії, ґрунтовних широкомасштабних статистичних даних про земельну власність просто не існувало. Тим вагомішим є внесок у дослідження проблеми засновника чернігівської статистичної школи, знаного етнографа і мовознавця О. Русова. Видатний український вчений і громадський діяч [5], Олександр Олександрович глибоко проаналізував матеріали загальноросійських поземельних переписів 1877 [6] і 1887 [7] років, і, органічно поєднавши їх з даними статистики чернігівського земства 1894 - 1895 рр., спромігся дати вичерпну і глибоко наукову характеристику стану та еволюції земельної власності в губернії у другій половині ХІХ ст. [8 - 9]. Вже на початку ХХ ст. увага до проблеми з боку дослідників посилилась у зв'язку з подіями першої російської революції і особливо після публікації матеріалів третього загальноросійського земельного перепису 1905 р. [10]. Першим в Україні на його появу відгукнувся відомий історик М. Порш [11], у змістовній його статті достатньо уваги приділено і Чернігівській губ. В радянський період проблема висвітлювалась, головним чином, у контексті загальноукраїнських та краєзнавчих досліджень, присвячених переважно подіям революції 1905 р., вивченню селянського руху та проблем соціально-економічного розвитку [12 - 27]. Вивчення її у пострадянський період представлене дисертаційними дослідженнями В. Бойка [28], Ю. Нікітіна [29], а також рядом статей [30;31] та монографій [32]. Історіографічний огляд хоча й засвідчує постійну увагу до проблеми з боку дослідників, тим не менше, переконує, що після ґрунтовних досліджень другої половини ХІХ ст., ми практично не маємо спеціальних конкретних студій про стан земельної власності у Чернігівській губ., особливо після 1905 р. Не претендуючи на повне висвітлення проблеми, нижче спробуємо зупинитись на деяких її аспектах.

Земельна власність у тому вигляді, в якому вона дійшла до середини ХІХ ст., почала формуватись на Чернігівщині у другій половині XVII - XVIII ст., коли ці землі входили до складу козацької держави Гетьманщини. її складовими були служилі землі, надані гетьманами козацькій старшині за службу, займанщина (самовільно захоплені землі) та земля державного селянства і казни. За даними, які наводить М. Домонтович [3, с.6], із майже 3,2 млн. дес. різних угідь (присадибна і орна земля, сінокоси, ліс тощо) поміщикам, разом із землекористуванням належних їм кріпосних селян, належало понад 2,1 млн. дес., державним селянам - близько 765 тис. десятин. Ще майже 26,2 тис. дес. перебувало у спільній власності представників різних станів. Нарешті вільних казенних земель нараховувалось близько 227,8 тис. десятин. За уточненими даними в ході здійснення реформи 1861 р. колишні поміщицькі селяни Чернігівської губ. отримали у вигляді повних і дарчих наділів близько 759,3 тис. дес. землі [33, с.109]. Отже землеволодіння дворян відповідно скоротилося приблизно до 1,4 млн. дес. Хоча реально у їхньому безпосередньому землекористуванні землі було набагато менше. Адже значна частина колишніх кріпосних селян, втративши за рахунок так званих “відрізків” понад 125 тис. дес. дореформеного землекористування (14,1%) [33, с.109], поповнювали нестачу землі за рахунок її оренди у своїх колишніх господарів. Для селян оренда землі, особливо у перші два десятиліття після реформи, була значно вигіднішою за її купівлю, бо обходилася їм дешевше. Так, середні купівельні ціни на землю в межах губернії постійно зростали (від 12,3 крб. у 1863 - 1867 рр. до 31,6 крб. у 1878 - 1882 рр. в середньому за десятину) [12, с.22]. Тоді як орендна ціна десятини орної землі коливалась по губернії в середньому від 1,75 крб. до 5,0 крб., а сінокосу - від 1,5 крб. до 6,4 крб. Певне виключення становив Глухівський повіт, де середні ціни становили відповідно 5 - 10 і 6 - 8 карбованців за десятину [15, с.15]. До того ж, через недосконалість та юридичну обтяжливість купівельних операцій, в губернії нерідко практикувалась так би мовити “фіктивна оренда”. Під час таких угод земля, орендована терміном на 10 - 12 років, як правило переходила зрештою у власність орендатора “за давністю володіння” [34, арк.22 - 23]. Фактично така оренда була ні чим іншим, як прихованою купівлею землі та іншої нерухомості. Не дивно, що тривалий час оренда землі селянами за обсягом переважала її купівлю. За нашими підрахунками, зробленими на основі даних, наведених К. Корвіним-Піотровським [4, с.92 - 124], колишні поміщицькі селяни Чернігівської губ. упродовж 60 - 70-х років ХІХ ст., орендували додатково до отриманих під час реформи 1861 р. наділів ще близько 104 тис. десятин. В той же час наведені О. Русовим дані земельного перепису 1877 р. [8, с.208] свідчать, що на час його проведення сільськими громадами з надільним землекористуванням, включаючи тимчасовозобов'язаних селян (всього - 2432 общини, в них - 244246 ревізьких душ селян), було куплено додатково до наділів усього 1072 дес. землі. Не набагато кращими були аналогічні показники й у переведених на викуп колишніх державних селян. Маючи 1710 общин і в них близько 3163 тисяч ревізьких душ, вони на час проведення перепису 1877 р. мали всього 1256 дес. купленої землі [8, с.208]. Ситуація проте різко змінюється на початку 80-х років ХІХ ст. З утвердженням на селі капіталістичних відносин помітно зміцнілий прошарок куркульства починає активно втручатися у орендні відносини між поміщиками-дворянами і бідним та середнім селянством. Сплачуючи поміщикам готівкою за оптову оренду землі по 5 - 6 крб. за десятину, заможні селяни у роздріб віддавали її бідному селянству, беручи з нього по 15 - 17 крб. за десятину [35, арк.7]. Водночас остаточне переведення всіх селян на викуп та інтенсивний розвиток земельного ринку, який також припав на початок 1880-х років, помітно активізували мобілізацію земельної власності на рубежі ХІХ - ХХ ст. Це і засвідчив третій земельний перепис, проведений ЦСК у 1905 р. За його даними [36, с.10 - 11] протягом 1877 - 1905 рр. загальна площа земельних володінь приватних власників зросла майже на 193,3 тис. дес., а площа надільного землеволодіння за рахунок переведення всіх селян на викуп - на 446,2 тис. дес. Серед особистих приватних власників найбільші зміни відбувалися у дворянському та селянському землеволодінні. Зокрема, земельна власність дворян Чернігівської губ. за період з 1862 по 1905 р. скоротилась майже на 600 тис. дес. [19, с.290] і за даними земельного перепису 1905 р. становила трохи менше 789,5 тис. дес. [36, с.10]. Відразу, зазначимо, що ці показники у статистиці Центрального статистичного комітету суттєво відрізняються від даних статистики міністерства фінансів, за якими площа дворянського землеволодіння на Чернігівщині складала у 1905 р. 959,9 тис дес. [37, с.62]. На таку невідповідність вже зверталась увага у одній з попередніх публікаціях [38]. Причини цього явища слід шукати не тільки у спробах поміщиків приховати дійсний розмір своїх володінь, особливо після запровадження земельного податку [37], але й у недосконалості самих земельних переписів, про що неодноразово згадувалось в історичній літературі [12, с.12; 39, с.41; 40, с.29; 41, с.363]. Тим не менше, саме статистика землеволодіння, підготовлена ЦСК, незважаючи на всі її огріхи, є найповнішою і, головне, найдетальнішою при характеристиці володінь різних категорій земельних власників.

Отже, за 45 післяреформених років дворянське землеволодіння в межах Чернігівської губернії скоротилося майже на 44%. Про те, в чиїх руках опинилась втрачена дворянами, а також духівництвом, купцями та почесними громадянами земля, певну уяву дають дані наведеної нижче таблиці [36, с.10 - ІЗ].

Табл. 1. Еволюція особистої приватної земельної власності на Чернігівщині у 1877 - 1905 рр. за категоріями власників