Главная
Коллекция "Otherreferats"
История и исторические личности
Танкова битва Рівне-Дубно-Луцьк-Броди: катастрофа чи подвиг радянських солдатів?
Танкова битва Рівне-Дубно-Луцьк-Броди: катастрофа чи подвиг радянських солдатів?
Танкова битва Рівне-Дубно-Луцьк-Броди в історії Другої світової війни. Плани та стратегічні дії радянського та німецького командування в 1941 р. Хід битви та прорахунки радянського командування. Героїчні подвиги радянських солдатів під час танкової битви.
| Рубрика | История и исторические личности |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 05.03.2018 |
| Размер файла | 5,3 M |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
59
Размещено на http://www.allbest.ru/
10
Міністерство освіти і науки України
Управління освіти і науки Рівненської обласної державної адміністрації
Мала академія наук учнівської молоді в Рівненській області
Відділення історії
Секція історичне краєзнавство
Танкова битва Рівне-Дубно-Луцьк-Броди: катастрофа чи подвиг радянських солдатів?
Роботу виконала: Поліщук Дарина Валентинівна,
учениця 11 класу
Мирненської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів
Науковий керівник: Глудик Людмила Іванівна,
вчитель історії та правознавства
Мирненської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів
Мирне 2016
Зміст
- Вступ
- Розділ 1. Танкова битва Рівне-Дубно-Луцьк-Броди в історії Другої світової війни
- 1.1 Плани та стратегічні дії радянського та німецького командування в 1941 році
- 1.2 Аналіз озброєння воюючих сторін
- 1.3 Хід битви та прорахунки радянського командування
- Розділ 2. Бій під Дубно, який міг змінити історію
- Розділ 3. Героїчні подвиги радянських солдатів під час танкової битви Рівне-Дубно-Луцьк-Броди 1941 року
- 3.1 Повітряний подвиг Івана Іванова у небі над Дубно
- 3.2 Таран Олександра Фролова біля села Птича
- 3.3 Подвиг Павла Абрамова і Олександра Голікова на вулицях Рівного
- Розділ 4. Значення танкової битви на Волині в історії Другої світової війни
- Висновки
- Список використаних джерел
- Додатки
Вступ
Тих, хто замислюється над історичним минулим нашої країни, не можуть не турбувати найтрагічніші його епізоди, багато яких пов'язані з Другою світовою війною. Відомо, що територія Волині стала ареною смертельного двобою двох найпотужніших армій світу: німецької та радянської. Саме тут, у чотирикутнику Рівне-Дубно-Луцьк-Броди, відбулося найбільше танкове побоїще Другої світової війни, що закінчилося поразкою Червоної армії та втратою усієї Правобережної України. Чому в червні 1941-го радянські війська не втримали державні кордони? Як могло так статися, що у вересні цього ж року ворог окупував більшу частину України? Куди поділася потужна військова машина побудована народами СРСР для захисту від будь-якого агресора?
Актуальність обраної теми полягає у дослідженні маловідомих фактів під час танкової битви Рівне-Дубно-Луцьк-Броди 1941 року: з'ясуванні обставин, що призвели до катастрофічної поразки; аналізі героїчних подвигів радянських солдатів, зважаючи на які, битва тривала майже тиждень, завдяки чому було зупинено просування німецької армії на певний час, що дало змогу підготувати оборону та здійснити евакуацію у великих містах України.
Новизна. Дослідження героїчних подвигів солдатів О. Фролова, І. Іванова, П. Абрамова та О. Голікова як маловідомі сторінки танкової битви Рівне-Дубно-Луцьк-Броди 1941 року, у зв'язку з тим, що нині вони не є об'єктом наукових розробок вітчизняних істориків.
Мета дослідження. Дослідити хід та значення танкової битви Рівне-Дубно-Луцьк-Броди під час Другої світової війни, здійснити конструктивно-критичний аналіз подвигів солдатів під час танкової баталії на території Рівненщини, їх результатів та визначити можливості використання нагромадженого позитивного досвіду в сучасних умовах.
танкова битва радянське німецьке командування
Об'єкт дослідження - хід танкової битви Рівне-Дубно-Луцьк-Броди та героїчні подвиги радянських солдатів - Олександра Фролова, Івана Іванова, Павла Абрамова і Олександра Голікова.
Предмет дослідження - танкова битва Рівне-Дубно-Луцьк-Броди: катастрофа чи подвиг радянських солдатів.
Об'єкт, предмет і мета дослідження зумовили його основні завдання:
1. Проаналізувати танкову битву на Волині: плани та стратегічні дії радянського та німецького командування в 1941 році, озброєння воюючих сторін, хід битви та прорахунки радянського командування.
2. З'ясувати місце танкової битви Рівне-Дубно-Луцьк-Броди у вітчизняній історії.
3. Охарактеризувати значення героїчних подвигів солдатів О. Фролова, І. Іванова, П. Абрамова та О. Голікова на хід Другої світової війни.
4. Вказати на взаємозв'язок між танковою битвою та прорахунками радянського командування, які призвели до катастрофічної поразки.
5. Довести, що дане дослідження має великі можливості для підвищення інтересу до вивчення історичних подій та постатей часів Другої світової війни.
Історіографія проблеми, яка включає питання дослідження танкової битви на Волині, а саме танкової битви Рівне-Дубно-Луцьк-Броди 1941 року - надзвичайно широка і багатогранна. Чільне місце тут займає російська історіографія. Зокрема, розвитку ідей застосування танків на початковому етапі німецько-радянської війни в сучасному бою були присвячені роботи Є. Дрига, І. Дроговоза, В. Гончарова, А. Ісаєва, М. Свіріна., І. Кошкіна, В. Бешанова, С. Билініна [1-2, 5, 8-9].
Наукова робота представлена матеріалами Державного архіву Рівненської області: записами німецького генерала щодо можливої загрози прориву німецького південного флагу радянським 8 механізованим корпусом у районі Дубно [32] та описами подвигів П. Абрамова та О. Голікова у радянських газетах 1963 року [30-31].
З мемуарної літератури можна відзначити роботи Г. Жукова, І. Баграмяна, М. Попеля, Г. Пенежко [4,7,11-12].
У вітчизняній історичній науці досліджувана проблема частково розглядається у дослідженнях М. Пашковця, М. Коструби, І. Парнікози.
У зв'язку з тим, що дослідження героїчних подвигів солдатів О. Фролова, І. Іванова, П. Абрамова та О. Голікова нині не є об'єктом наукових розробок вітчизняних істориків, дана науково-дослідницька робота сприятиме детальнішому вивченню маловідомих сторінкок танкової битви Рівне-Дубно-Луцьк-Броди 1941 року.
В цілому дослідження має великі можливості для підвищення інтересу до вивчення конкретних історичних подій та постатей часів Другої світової війни і може бути застосована на уроках історії під час вивчення подій Великої Вітчизняної війни, ознайомлення із знаменними сторінками історії Рівненщини та як джерело нової узагальненої інформації про найбільшу танкова битву Рівне-Дубно-Луцьк-Броди.
Розділ 1. Танкова битва Рівне-Дубно-Луцьк-Броди в історії Другої світової війни
1.1 Плани та стратегічні дії радянського та німецького командування в 1941 році
У радянського керівництва впевненість у неминучості військового зіткнення з німецьким фашизмом виникла ще в середині 30-х років і зберігалась, незважаючи на підписання в 1939 році з Німеччиною "пакту про ненапад". По мірі зростання агресивності Гітлера, радянське керівництво вживало заходи по укріпленню обороноздатності СРСР, прагнучи вирішити дві задачі: не дати агресорам втягнути Радянський Союз у війну в умовах міжнародної ізоляції і встигнути переозброїти Червону армію сучасною зброєю.
На нараді був вироблений стратегічний "План оборони державного кордону 1941 року". Від самого початку в плані передбачалося два варіанти відповідних дій. У першому - головний удар очікувався в центрі, північніше Полісся, на Мінськ - Смоленськ - Москву. В другому - південніше Полісся, на Львів - Київ. За наполяганням Й. Сталіна утвердили другий варіант. Сталін вважав, що "Гітлер не зможе вести довготривалу війну, не захопивши промислових ресурсів України". В цілому такий прогноз був правильним, але німці в остаточному варіанті плану "Барбаросса" перенесли свій головний удар з півдня на центр. І цей момент радянській розвідці вловити не вдалося [8, с.6].
Німецько-фашистське командування, розробляючи плани нападу на СРСР, один із ударів своїх військ передбачало по передових частинах Червоної Армії, які дислокувались у районах Луцька, Рівного, Дубного. Гітлерівці планували, що, оволодівши цими важливими у стратегічному відношенні пунктами, вони вийдуть на оперативний простір і розвинуть дальший наступ у напрямку Житомира та Києва. Для виконання цього завдання гітлерівці сформували 1-шу танкову групу з чотирьох танкових дивізій, в яких налічувалося 600-700 нових сучасних машин. Командування групою було доручено генералу Клейсту (див. Додаток А) [32].
Німецькі стратеги, відповідно до військової доктрини "бліцкригу", зробили головну ставку на застосування танкових і механізованих з'єднань. Групі армій "Південь" ставилося завдання:". за допомогою концентричних ударів, маючи основні сили на флангах, знищити російські війська, що знаходяться в Україні, ще до виходу останніх до Дніпра. З цією метою головний удар наноситься з району Любліна в загальному напрямку на Київ".
Штаб групи армій Південь (командуючий фельдмаршал фон Рундштедт) розробив план наступу. Його задум: охоплюючим ударом від Прип'ятських боліт на Київ, а тоді поворотом на південь вздовж Дніпра оточити основні сили Південно-Західного фронту, перерізавши при цьому комунікації Південного фронту, і допоміжним ударом на Львів (і далі) замкнути радянські війська в кільце на правобережній Україні. Вихід до Києва планувався в 3-4 дні, оточення - в 7-8 днів (див. Додаток Б).
Відомий дослідник історії Другої світової війни Сергій Билінін у своїй книзі "Танкова битва під Бродами - Рівне 1941 року" звертає увагу на такий факт: "Безпосередньо перед початком війни над радянськими командирами всіх рангів висіла, зв'язуючи їх ініціативу, категорична вимога: "Не піддаватися на провокації, не провокувати війну" - аж до заборони відкривати вогонь по ворогу, що вторгся. Цей безглуздий припис пояснюється складною міжнародною обстановкою, в якій опинився тоді Радянський Союз. Ставлення Англії і США до СРСР в 1939-1941 рр. було аж ніяк не союзницьким, а скоріше навіть ворожим. У 1940 році під час радянсько-фінської війни англійці постачали зброю фінам і планували бомбити радянські нафтові місцезнаходження на Кавказі. Рішучі військові приготування радянської сторони могли бути представлені Гітлером як агресія проти Німеччини. А міжнародна суспільна думка того часу могла запросто проковтнути цю наживку, залишаючи СРСР у повній ізоляції перед лицем агресивних намірів Німеччини і її союзників. Втім, зайва політична обережність Сталіна також не пішла на користь" [8, с.6].
У перші години війни удар шалено атакуючих гітлерівців приймають на себе прикордонники. Кожна застава перетворилася на маленьку фортецю, більшість цих людей загинули зі зброєю в руках, вірячи в те, що затримають просування ворога хоча б на якийсь час, такий потрібний, щоб встигнути приготуватися та дати ворогу відсіч. Радянські солдати відчайдушно боронилися, сподіваючись на енергійні дії свого керівництва…
Як писав потім у своїй книзі "Спогади і роздуми" маршал Жуков: "Стратегічна війна не була неочікуваною - її чекали, до неї готувалися. Неочікуваним виявився масований удар повністю відмобілізованих німецьких армій у всіх напрямках. Це і є суть раптовості. Якби наші війська своєчасно зайняли рубежі, результат прикордонного бою міг би бути іншим" [4].
1.2 Аналіз озброєння воюючих сторін
Якою ж була бойова міць противника? Дослідник Іван Парнікоза звертає увагу на те, що станом на 1941 рік Вермахт мав на озброєнні 3932 (за іншими даними 5694) танки та 266 штурмових гармат (включаючи 354 одиниці бронетехніки Резерву верховного командування, що були відправлені на фронт лише у вересні 1941 року). На момент нападу на СРСР німці мали танки таких типів: Pz. І, Pz. ІІ, Pz. ІІІ, Pz. ІV, Pz.35 (t) та Pz.38 (t). Станом на червень 1941-го всі 410 Pz. І, будучи безнадійно застарілими, стали тягарем для частин (див. Додаток В). Їх рівню в радянській армії відповідали плаваючі танки Т-37А, Т-38 та Т-40, проте їх було станом на січень 1941 р.2225, 1090 та 220 одиниць відповідно (див. Додатки Г, Д, Е). Окрім цього було ще й 3328 танкеток Т-27. Танки Pz. ІІ (746) були абсолютно безпорадними проти радянських Т-26 та БТ-7 з їх 45мм гарматою (див. Додатки Е, Ж, З). Тут слід зазначити, що, окрім вказаних типів радянських танків, 45-мм гарматами озброювалися серійні бронемашини (БА-3, Ба-10, Ба-11, усього 3497 одиниць), що також знаходилися на озброєнні радянських механізованих корпусів.
Танки Pz.35 (t) та Pz.38 (t) - це трофейні чеські машини, що мали гармату калібром 37 мм та були ліпшими за Pz. ІІ. Основною бойовою машиною Вермахту в літній кампанії 1941 року став Pz. ІІІ (див. Додаток И). Цей танк міг на рівних битися з радянськими Т-26 та БТ, однак при зустрічі з Т-34 чи КВ мав шанси лише за сприятливих обставин (див. Додатки І, Ї). З 965 одиниць, виставлених для війни з СРСР, лише невелика частина мала нову гармату 50 мм, решта стару - 37 мм.
Найсильнішим танком Вермахту на той час був Pz. IV (для війни з СРСР 439 одиниць) (див. Додатки Й). Маючи 75 мм гармату, він використовувався як танк прориву. Тихохідні трофейні англійські та французькі танки німці перероблювали на САУ чи передавали сателітам.
Радянські війська до початку війни мали більше 23000 танків, з яких 9665 танків Т-26. Зі своєю 45мм гарматою вони могли протистояти більшості танків Вермахту, окрім Pz. ІІІ та Pz. IV.
Танки БТ мали декілька послідовних модифікацій, останньою з яких став БТ-7М. 2063 одиниці БТ-2 та БТ-5 до червня 1941 року дійсно застаріли та не мали шансів у прямому зіткненні з німецькими Pz. ІІІ та Pz. IV, втім залишалися грізними для усіх інших машин Вермахту. Проте БТ-7 та БТ-7М (5400 одиниць), маючи високу швидкість та потужну гармату, залишалися серйозною машиною проти цих типів німецьких танків. Що ж до Т-28, то він, маючи гармату 76,2 мм, був сильнішим за будь-який танк Вермахту (див. Додаток К). Цих машин було 411 (проти 439 Pz. IV у німців). Танк Т-35 (61 одиниця) аналогів в німецькій армії не мав (див. Додаток Л). Що вже говорити про найновіші танки Червоної армії: Т-34 та КВ (до червня 1941 р. випущено 1225 та 639 одиниць відповідно) [25].
На думку історика-дослідника Миколи Пашковця, якби ці дві танкові армади зійшлися у прямому протистоянні, результати б були зовсім інші. Маючи досвід польської та європейської військових кампаній, в 1941 році німці головну ставку зробили на оперативну дію невеликих за кількістю техніки механізованих з'єднань з танків, піхоти на машинах, частин розвідки на мотоциклах та легких танках, зведених у танкові групи. Запорукою успішної дії цих підрозділів був постійний радіозв'язок та прикриття авіацією в повітрі. Танкові групи мали пробити лінію оборони супротивника та наступати в глибину, охоплюючи ворожі частини з флангів. Результатом ставало їх оточення та вихід своїх військ на оперативний простір [20, с.27] (див. Додаток М).
В Червоній армії до 1940 р. також існували невеликі гнучкі танкові бригади та мотодивізії, втім їх розформовують та розпочинають створення великих танкових з'єднань - механізованих корпусів, до складу яких мало увійти по 1031 танку. Окрім танкових частин сюди ж мала входити мотопіхота, артилерійські батареї та навіть власна авіація. За умови скоординованої дії усіх частин механізованого корпусу, він був би дуже потужною силою. Але перші дні війни показали, що якраз ця деталь і стала Ахіллесовою п'ятою несформованих радянських мехкорпусів, що введені в бій частинами, вже не могли протистояти меншим, але комплексним з'єднанням німців. Як наслідок вирішальним чинником в танкових боях, що точилися біля кордону в перші тижні війни стали не кількість та якість танків, а вміння оперативно керувати підрозділами, координувати їх взаємодію з іншими родами військ, підтримання зв'язку та постачання. Саме ці причини звели нанівець переваги радянської техніки та призвели до величезних людських втрат [25].
Звичайно, що під час бойових дій важливу роль відігравав і рядовий солдат. Привертають увагу спогади про ті події німецького офіцера 11 панцерних дивізії - у той час старшого лейтенанта Хайнца Гудеріана: "Персонально російський солдат був добре навчений і був крутим бійцем. Стрілецька підготовка була чудовою - багато хто з наших солдатів були вбиті пострілами в голову. Його спорядження було простим, але ефективним. Російські солдати носили форму земельно-коричневого кольору, яка добре їх маскувала. Їх їжа була спартанською, на відміну від нашої. Їм довелося зіткнутися з нашою професійною тактикою німецьких панцерних дивізій. Тобто з маневреністю, несподіваними атаками, нічними атаками і взаємодією танків і піхоти.
Що стосується російської тактики в прикордонних боях, в нас склалось враження, що російські роти і взводи були надані самі собі. У них не було кооперації з артилерією і танками. Зовсім не застосовувалася розвідка. Не було радіозв'язку між штабами та підрозділами. Тому наші атаки часто були для них несподіваними" [8].
Отож, за дослідженням М. Пашковця, співвідношення сил під час танкової битви в районі Рівне-Дубно-Луцьк-Броди 1941 року було: всього - 4871 танк, із них радянських - 4072, німецьких - 799 [20, с.27]. У битві Рівне-Дубно-Луцьк-Броди зіткнулися радянські 8-й, 9-й, 15-й, 19-й, 22-й механізовані корпуси і німецькі 11-а, 13-а, 14-а, 16-а танкові дивізії.
1.3 Хід битви та прорахунки радянського командування
Сергій Билінін у своїй книзі "Танкова битва під Бродами - Рівне 1941 рік" так описує напад німецьких військ: "Ввечері, 21 червня, командири створених німецьких з'єднань отримали сигнал до нападу, переданий о 4 годині ранку. В ніч з 21 на 22 червня командир 48-го мотокорпусу доповідав Рундштедту: "Сокаль не затемнений. Росіяни обладнують свої доти при повному освітлені. Вони, здається, нічого не передбачають. "
22 червня 1941 року о 4: 00 Рундштедт наніс одночасні артилерійський та авіаційний удари і о 4: 15 рушили піхотні дивізії. Біля 9 години Клейст почав вводити в бої танкові дивізії. Гальдер 22 червня записав у щоденнику: "Наступ наших військ виявився для противника повною несподіванкою. частини були захоплені зненацька в казарменому положенні, літаки стояли на аеродромах, покриті брезентом; передові частини, раптово атаковані, запитували командування, що їм робити." [10] (див. Додаток Н).
Координувати дії Південно-Західного фронту прибув особисто начальник генерального штабу Робітничо-Селянської Червоної Армії, генерал армії Георгій Жуков, який згодом у своїй книзі "Спогади і роздуми" замість спроби змалювати реальну картину співвідношення сил воюючих сторін, їх плани, згадує лише певні фрагменти, такі як:". Наша історична література якось лише у загальних рисах торкається цієї величезної прикордонної битви початкового періоду війни з фашистською Німеччиною. Варто було б детально розібрати оперативну доцільність застосування тут контрудару механізованих корпусів по головному угрупованню ворога, що прорвалося, і організацію самого контрудару." [4]. Хоча саме Жуков був безпосереднім учасником тих подій і винуватцем того, що сталося.
Атаки радянських танків під Радеховим, Войницею, Бродами описані досить детально, день за днем, з аналізом доступних документів з обох боків, даних про втрати та з можливими варіантами розвитку подій. Половина з 2825 одиниць техніки, що діяли "разя огнем, сверкая блеском стали", була знищена прямо на марші: через несправність (багато танків не змогли навіть вийти за ворота своїх частин), через слабке управління військами, неузгодженість бойових порядків корпусів порівняно з німецькими танковими дивізіями - особливо під час взаємодії з артилерією та піхотою, наслідування шаблонних довоєнних схем прикриття, відсутність дієвого зв'язку, недостатнє забезпечення пальним, що призвело до зупинки понад 300 машин просто на полі бою. Далося взнаки і очікування вказівок з Москви, тому авіація не отримала наказу атакувати колони противника й утрачала свої літаки при захисті своїх летовищ [23].
У результаті раптового німецького повітряного удару по двадцяти трьох летовищах фронту радянська авіація втратила в перший день війни понад 250 літаків. Але і після цих великих втрат чисельна перевага авіації фронту була майже п'ятиразовою. На жаль, командування не зуміло її використати. Багато аеродромів прикордонної зони було захоплено у перші години війни. Не була організована належна повітряна розвідка і взаємодія авіації з сухопутними військами. Радянські танкові з'єднання змушені були вести бої без авіаційного прикриття. Крім того, броньовані частини були дислоковані за сотні кілометрів один від одного і на їх зосередження потрібен був час.
Командуючий Південно-Західним фронтом М. Кирпонос, не чекаючи зосередження всіх корпусів, вирішив завдавати ударів по противнику по мірі їх підходу до лінії фронту (див. Додаток О). Всі спроби начальника штабу фронту генерала М. Пуркаєва заговорити про оборону викликали гнівну реакцію головного "політкомісара фронту" Н. Вашугіна. Крім того, на контрударі наполіг генерал армії Г. Жуков.
22 червня була спроба контратакувати противника силами 4-го мехкорпусу - наймогутнішого броньованого з'єднання фронту, що за кількістю машин переважало всі німецькі танкові сили групи армій "Південь". Але, будучи розпорошеним і воюючи на фронті понад сто кілометрів, корпусу досягти успіху не вдалося.
Початком битви можна вважати ранок 23 червня, коли в бій вступили підрозділи 10-ї танкової дивізії 15-го механізованого корпусу. Наступаючи на Радехів, командири і бійці діяли грамотно і завдали відчутних втрат 48-му моторизованому корпусу Клейста. На жаль, цей успіх не був своєчасно підтриманий головними силами, а Радехів було знову захоплено німцями.
На другий день вступили в бій частини 22-го мехкорпусу, вдаривши з північного напрямку. Діючи ізольовано, без підтримки авіації й піхоти, їхні бійці, проявляючи ініціативу і героїзм, збили наступаючий темп агресора. Корпус зазнав значні втрати, а його командир, генерал С. Кондрусєв, загинув. Проте перша танкова група, незважаючи на втрати, як лезо ножа продовжувала проникати в радянську оборону (див. Додаток П).
Зустрівши великий опір у напрямку Луцьк-Рівне, втративши частину живої сили і техніки, фашисти зосередили свої зусилля південніше. К. Рокоссовський, у той час командир 9-го мехкорпусу, що захищався в районі рівненського шосе, справедливо зазначав у своїх мемуарах: "Головний удар противника припав південніше нас. Описуючи воєнні події в районі Луцька і пишаючись мужністю й умілими діями моїх військ, я відверто скажу: важко уявити, як би ми виглядали, будучи на напрямку головного удару ворога". А саме на ньому стали 8-й і 19-й мехкорпуси генералів Рябишева і Фекленка. [8, с.41]
В найскрутнішому становищі опинився 8-й мехкорпус. В ході перших боїв це добре укомплектоване механізоване з'єднання являло собою три ізольовані групи, які частинами наказав ввести у бій член Військради фронту, корпусний комісар М. Вашугін. Як згадував свідок тих подій, бригадний комісар М. Попель, Вашугін прибув у корпус з численною свитою - штабістами, охороною, прокурором, головою військового трибуналу. Не вислухавши рапорту командира корпусу, корпусний комісар звинуватив його у зрадництві. Не давши часу ні на розвідку, ні на перегрупування військ, генералу Рябишеву було віддано наказ через двадцять хвилин наступати на Дубно. "Доводилося приймати самовбивче рішення - частинами вводити корпус в бій", - згадував автор спогадів. "Все, що було поблизу - 34-у танкову дивізію і мотоциклетний полк - включили в рухому групу і кинули в наступ вздовж шосе Броди-Дубно". Цей відчайдушний удар був для фашистів несподіваним, група розгромила кілька підрозділів противника і вийшла до міста, де була оточена і, незважаючи на героїчні зусилля танкістів, знищена. Пізніше командир рухомої групи М. Попель з її залишками вийшов із оточення. Вашугін же, усвідомивши скоєне, застрелився [11] (див. Додаток Р).
Жорстокі бої тривали в цьому районі до 30-го червня. Фашистам не вдалося в перші дні війни на Південно-Західному фронті оточити радянські війська і вийти на оперативний простір. Червона Армія завдала німецькій групі армії "Південь" значних втрат: майже 40 відсотків танків, 300 літаків, 10 піхотних і танкових дивізій противника втратили боєздатність. Про складне становище на цій ділянці радянсько-німецького фронту зазначають німецькі воєначальники Г. Гот і Ф. Гальдер. У багатьох сучасних дослідженнях, наукових працях і підручниках вказано, що головним підсумком цих боїв було те, що південне угруповання ворога було сковане і затримане на 8 днів.
Але виникає запитання: якою ціною? За підрахунками історика В. Короля, у цій прикордонній битві радянські корпуси втратили 3464 танки з 4201. Чи не забагато для "затримки противника на 8 днів"? Як же так сталося, що, роками готуючись до війни, витрачаючи на військову техніку колосальні кошти, тодішнє військове командування так бездарно всім цим розпорядилося? [29].
Дослідник Микола Коструба вважає, що серед причин танкового погрому 1941 року, слід виділити такі:
1) Відсутність розвідки і чітко налагодженої взаємодії військ.
Для ілюстрації можна навести фрагмент тексту бойового донесення командира 43-ї танкової дивізії полковника Цибіна: "Дивізія, здійснивши безперервний тридобовий марш, досягла вказаного рубежу. Подальший вихід в район зосередження командиром корпусу було затримано на добу через незрозумілу обстановку і необхідність підтягнути війська. Під час здійснення маршу дивізія мала великі труднощі із запчастинами і пальним, котрі доводилося розшукувати на відстані 150-200 кілометрів від військ. Протягом маршу ніякої інформації від вищих штабів про ситуацію на фронті штаб дивізії не мав. О 6-й годині 26 червня танкова група дивізії виступила із завданням розгромити угруповання противника в районі Дубно. Під час проходження міста Рівне наша колона була піддана бомбардуванню противником з повітря. Артилерія дивізії, що рухалася на тракторній тязі зі швидкістю 6 кілометрів за годину, була ще в дорозі і на початку нашої атаки відкрити вогонь не могла. В нашому розпорядженні не було жодного літаковильоту, тому отримати хоч якісь дані про те, що діється в глибині оборони противника, штаб дивізії не міг, в той час як німецька авіація повністю панувала в повітрі" [15].
2) Плутанина в підпорядкуванні радянських танкових підрозділів і частин, коли військам віддавалися суперечливі взаємовиключні накази зі штабу фронту, штабу армії і штабу корпусу.
Увагу привертають спогади командира 32-ї танкової дивізії 4-го мехкорпусу полковника Пушкіна: "23.06.41. Дивізія отримала наказ у взаємодії з 8-ю танковою і 81-ю мотострілковою дивізіями оточити і ліквідувати противника в районі Немирова. На пройшовши і 30 кілометрів, вона отримала інше завдання - ліквідувати танки противника в районі м. Мости Великі. Колону дивізії довелося розвертати по дорозі на 180 градусів. Після прибуття до м. Мостів Великих дивізія танків противника не виявила. О 17-й годині отримано новий наказ - ліквідувати авіадесант і 300 танків противника в районі Кам'янки Струмилової. Дивізія почала виконувати наказ, але й там противника не виявила, в Кам'янці Струмиловій були наші частини. За добу танкові полки дивізії зробили марш 100 кілометрів.". Підтвердженням є дослідження історика Миколи Пашковця, який пише: "Після 22 червня чотири дні основна ударна сила фронту - 8-й механізований корпус, який вищі штаби "крутили" у трикутнику Стрий - Перемишль - Львів, пройшов форсованим маршем майже півтисячі кілометрів (понад 100 км/доба), тоді як статутна норма - 60 км/доба. Через це половина техніки корпусу так і не вступила в бій, а залишилася на дорогах, у тому числі майже всі важкі танки Т-35. Чому командування "крутило" мехкорпуси і танкові дивізії? Та тому, що не знало, як ними воювати" [20, с.28] (див. Додаток С).
В результаті цих "горе-маневрів" найкраще укомплектовані і підготовлені корпуси залишали на дорозі понад 30 відсотків наявної бойової матеріальної частини, а 8-й мехкорпус втратив до 50 відсотків техніки. Через спекотну погоду частіше виходили з ладу двигуни. Курява на піщаних дорогах змушувала не рідше ніж через годину промивати масляні фільтри, але цих елементарних технічних норм майже ніхто не дотримувався. Найчастіше ж танки зупинялися, тому що закінчувалося пальне.
3) Недосконала структура й організація механізованих корпусів.
4-го липня 1940 року постановою Ради Народних Комісарів СРСР затверджувалась нова штатна організація мехкорпусів-гігантів, кількість танків у яких повинна була становити понад 1000 машин, а особовий склад налічував би 36 тисяч. Корпус, крім того, мав на озброєнні сотні автомашин, бронеавтомобілів, мотоциклів і тракторів. Теоретично така маса людей і техніки могла пройти повз одну точку за сім діб, але на практиці це тривало значно довше. Техніка рухалася з різною швидкістю і доводилося або "повзти по-черепашому", орієнтуючись на найповільніших, або залишати трактори і автомобілі в далекому тилу. Використати такий корпус в обороні було неможливо, бо тисячі машин були зручною ціллю для ворожої авіації. А без машин з пальним, запчастинами і боєприпасами танки нічого не були варті. В умовах українського Полісся зі слаборозвиненою сіткою доріг і заболоченою місцевістю корпуси ставали неповороткими, втрачали маневреність, створюючи численні затори на дорогах, збільшуючи хаос і безлад (див. Додаток Т).
4) Непрофесіоналізм вищого командування Червоної Армії.
"Головною причиною катастрофи 1941 року стала не раптовість німецького нападу, а переваги Вермахту у бойовій підготовці, у стратегічному, оперативному і тактичному мисленні німецького командного складу та високий рівень організації і взаємодії військ агресора", - зазначив у своїй роботі воєнний історик В. Бешанов. [5].
Не можемо не погодитися із даною думкою, адже дійсно командування початку 40-років це військові, які пройшли масові чистки 30-років. Підтвердженням даної позиції є дослідження Валентини Даниличевої, яка зазначає: "Радянські війська мали в своєму складі всього 7 відсотків офіцерів і генералів із вищою військовою освітою. Це означає, що офіцери і генерали вчилися воювати ціною життя рядового бійця. Генеральний штаб не розробляв операцій оборонних, а довелося вести оборонні бої. Директива про наступ у напрямку Любліна прийшла надто пізно - війська вже несли втрати. Наступ сухопутних військ не був прикритий з повітря - аеродроми розбомбили. У танковій битві під Дубним різні військові корпуси не змогли розпочати наступ одночасно через відсутність між ними нормального зв'язку" [28].
Своєрідним лакмусовим папірцем якості війни, яку вела Червона Армія, була ефективність використання танків. "Перші танкові операції росіян закінчувалися повним провалом, - згадував у своїх спогадах німецький генерал Меллентін. - Щільними масами танки зосереджувалися перед фронтом німецької оборони. В їх русі відчувалась невпевненість і відсутність будь-якого плану. Вони заважали один одному, наштовхувались на наші протитанкові гармати, а у випадку прориву наших позицій припиняли рух і зупинялися, замість того щоб розвивати успіх. Нам здавалося, що росіяни створили інструмент, котрим вони ніколи не навчаться володіти. "
Таким чином, як свідчать джерела, танковий контрудар Червоної Армії на західноукраїнських землях влітку 1941 року не вийшов концентрованим у зв'язку із повною безграмотністю радянського командування.
У ході роботи над розділом "Танкова битва Рівне-Дубно-Луцьк-Броди в історії Другої світової війни" дійшли висновку, що саме через стратегічні прорахунки радянського командування битва 1941 року перетворилася на катастрофу.
Розділ 2. Бій під Дубно, який міг змінити історію
У полі поблизу Дубно не звучать військові салюти, а вдячні нащадки не приносять квітів. Тут немає ні насипу, не встановлено обеліска, лишень поблизу дороги закопаний залізний хрест, на якому вказано, що на Дубенщині відбувався найбільший танковий бій часів Другої світової війни. Та ще живі очевидці тих вікопомних подій, які пам'ятають, що саме в цьому місці лежать останки понад 200 радянських солдатів, які в перші дні війни вступили в бій із німецько-фашистськими загарбниками [34].
Як свідчить історія, один з найбільших боїв відбувся під Дубном біля села Птича, який вели танковий генерал Микола Попель і генерал-лейтенант Дмитро Рябишев, командувач 8-го механізованого корпусу. Ось як описує ці події дослідник Микола Пашковець у своїй праці "Зіткнення броні і заліза": "Саме восьмий мехкорпус зумів поставити під загрозу весь план "Барбаросса", здійснивши контрудар у напрямі Дубна. Цей удар був суцільною імпровізацією, на підготовку якої командуванню корпусу дали тільки 20 хв. Оперативна група, під командуванням Миколи Попеля, в складі 34-ї танкової дивізії полковника Васильєва, ще одного танкового та корпусного мотоциклетного полків, почавши наступ о 14 год.27 червня, спершу відрізала висунуті вперед підрозділи 16-ї танкової дивізії німців від її основних сил, потім вийшла в тил 11-й танковій дивізії [23] (див. Додаток У).
Пізніше генерал Микола Попель згадував: "Для гітлерівців наш удар - цілковита несподіванка. Вони й гадки не мали, що ми наважимося полізти на комунікацію, де і вдень, і вночі хурчать німецькі колони. У самих трусах (загоряли на сонці) метнулись німецькі солдати в окопи, до гармат і танків" [11].
Зім'явши німецьку оборону, група Попеля до вечора вийшла на околицю міста, але за ніч фашисти перекинули до місця прориву чимало своїх військ і зупинили наступ, відрізавши Попеля від інших частин.
Дослідник Сергій Грабовський так аналізує ці події: "Спогади звучать так, наче це - 1945, ну, 1944 рік. Але був червень 1941-го! Наголосимо: це був єдиний потужний удар того часу, де все вирішували самі танкові генерали, а не Генштаб на чолі з Жуковим, не нарком Тимошенко, не особисто товариш Сталін і не штаб Південно-Західного фронту на чолі з генералом Кирпоносом. Може, тому і сталася ця тактична перемога? Може, якби восьмий мехкорпус не крутили шляхами Львівщини чотири дні, він би за цей час самостійно вийшов кудись до Кракова? Брестська фортеця без наказів билася місяць. А там, де червоноармійці й генерали мали за своєю спиною високі штаби, особливі відділи і загороджувальні загони, - там Червона Армія на той час відступала" [20, с.29].
Того ж 27 червня до Дубна вийшли частини 19-го мехкорпусу і 36-го стрілецького корпусу. Але вони нічого не знали про удар групи Попеля, про те, що ще одне зусилля - і перша танкова група Вермахту буде оточена, а весь план "Барбаросса" зазнає краху. Та ривка не відбулося. Бо вище командування, по-перше, не вважало за потрібне інформувати підлеглих про свої плани і про оперативну ситуацію, по-друге, зв'язок у Червоній Армії здійснювався тоді за взірцями громадянської війни. Капітан чи майор з пакетом на панцерному автомобілі - і все. Сталін боявся, що радіо чи телефон підслухає ворог. Крім того, командир особисто розписувався в одержанні пакету зі штабу, отже, його можна було послати під трибунал у разі невиконання наказу (див. Додаток Ф).
Отже, наприкінці червня 1941 року, після оточення під Дубном 1-ї танкової групи Вермахту, міг бути зірваним наступ військ країн осі на південному напрямі, а отже, весь план "Барбаросса". Але насправді все розгорталося інакше. Три дні група генерала Попеля тримала оборону в Дубні. Три дні генерал Гальдер, начальник німецького генштабу, писав у своєму щоденнику про загрозу на південному фланзі. Три дні залишався шанс на перемогу, який не був використаний. Через суперечливість наказів командування фронту відбувається дезорганізація дій корпусу, внаслідок чого він потрапляє в оточення, з якого був вимушений прориватися [10].
Таким чином, провести потужний бій усіма силами не вдалося. Одні відступали, інші наступали в окремо взятих районах.
Лише 29 червня Москва переконалася в безперспективності подальших контрударів, тому було санкціоновано відхід мехкорпусів, а 30 червня виданий наказ про загальний відступ військ Південно-Західного фронту і (до 9 липня) відхід на лінію старих укріплених районів. Ось так описував ситуацію Г.К. Жуков: "Нашим військам не вдалося повністю розгромити противника і призупинити його наступ, але головне було зроблено: вороже ударне угруповання, яке рвалося до столиці України, було затримане в районі Броди - Дубно і знесилене" [4].
Штаб фронту покинув Тернопіль і перемістився до Проскурова (див. Додаток Х).
Цей бій ще увійшов в історію тим, що 27 червня 1941 року в районі села Птича радянський танкіст, Герой Радянського Союзу Олександр Фролов, здійснив перший в історії Другої світової війни танковий таран своїм підбитим танком.
Опрацювавши відповідні джерела з'ясовано, що під час танкової битви 1941 року поблизу Дубно, командувачами 8-го механізованого корпусу було проведено вдалу бойову операцію, успіх якої не було закріплено радянським командуванням і як наслідок загальну битву було програно, що призвело до чисельних людських і матеріальних втрат.
Розділ 3. Героїчні подвиги радянських солдатів під час танкової битви Рівне-Дубно-Луцьк-Броди 1941 року
3.1 Повітряний подвиг Івана Іванова у небі над Дубно
Перший повітряний таран війни. Він був здійснений через 25 хвилин після її початку. Свідком цієї події був житель села Загірці І.В. Дацюк, який розповідав:
"На світанку 22 червня 1941 року я і сусіди почули сильний вибух. Біля мого будинку впав радянський літак. Ми підбігли, побачили мертвого льотчика. Щоб дізнатися, хто він, вийняли з кишені документи. Прізвище, ім'я, по батькові були співзвучні, тому я запам'ятав їх на все життя: Іванов Іван Іванович" [16].
Іван Іванович Іванов народився 1909 року в селі Чижове Богородського уїзду Московської губернії (нині місто Фрязіно, Московська область) в багатодітній сім'ї. Батько Івана мав власну кузню, був заможним і успішним сільським ковалем, мати була домогосподаркою. Іван отримав початкову освіту в сільській школі в Грібнєво, освоїв батьківську професію і став ковалем. В 20-30-ті роки радянська влада забрала в його родини кузню, й Івану довелось працювати у колгоспній кузні. В кінці 1930 року Іван поїхав до Москви, де працював ковалем в майстернях Московскої транспортної спілки (див. Додаток Ц).
В вересні 1931 року у віці 22 років був призваний до лав Робітничо - селянської Червоної Армії. Служив в артилерійській частині, яка дислокувалась в містечку Сонячногірський Московської області (тепер місто Сонячногірськ), пізніше направлений за комсомольською путівкою в Пермську авіаційну школу. В березні 1933 року переведений в 8-му Одеську військову авіаційну школу пілотів. В 1934 році, після закінчення авіаційної школи, Іван Іванов служив в 11-му легкобомбардувальному полку в Київському військовому окрузі. В 1935 році став командиром ланки. Літав на літаках У-2 і Р-5. В 1939 році брав участь у так званому Польському поході РСЧА (1939). Учасник Радянсько-фінської війни (1939-1940). Воював на літаку Р-Z. Здійснив 7 бойових вильотів на бомбар-дування військ та вузлових залізничних станцій супротивника, в тому числі три вночі. В кінці 1940 року закінчив курси винищувачів. Був направлений в 46 авіполк (аеродроми Дубно і Млинів) 14-ої змішаної авіадивізії. Був призначений заступником командира ескадрильї.
Іванов був хорошим льотчиком. Так про нього відгукнувся майор І. Підгірний після атестації: "Повітряний бій веде добре, матеріальну частину літака і мотора знає добре. Аварій і поломок не має. Ланкою керує вміло. Дисципліна в ланці хороша. Ініціативний, рішучий, вимогливий до себе і підлеглих. Тактично грамотний. Посаді командира ланки відповідає. Гідний посади помічника командира ескадрильї і присвоєння військового звання "Капітан".
В перший день нападу Німеччини на СРСР 22 червня 1941 року, коли аеродром в Дубно був закритий на реконструкцію і весь 46 полк з літаками знаходились у Млинові, Іванов з дружиною та сином були на квартирі. Коли оголосили тривогу, він відразу кинувся на аеродром. Його трійка злетіла для патрулювання в повітрі. Ні командир ланки, ні його підлеглі ще не знали, що літаки фашистської Німеччини, порушивши кордон СРСР, вторглися в межі його повітряного простору. Країна ще не знала про війну: до виступу по радіо наркома закордонних справ СРСР В.М. Молотова, який оголосив про раптовий напад Німеччини на Радянський Союз, залишалося 8 годин. Але вже рвалися на радянській території ворожі бомби і снаряди, горіли міста і села, гинули люди.
Незабаром Іванов побачив ворожі літаки - п'ять "Юнкерсів". Подавши команду своїм підлеглим, командир кинувся на ворога. Радянські льотчики збили з курсу ворожі машини. Безладно скидаючи бомби, вони повернули в сторону.
Іванов помітив, що закінчується пальне. Зробивши розворот, ланка пішла на посадку. Іванов бачив, як приземляються його бойові товариші, бачив, що до зльоту готуються інші трійки. Він сам вже зробив розворот, щоб піти на посадку, але в цей час на тлі неба побачив три "Хейнкеля-111", які наближалися до аеродрому. Доповівши про обстановку, він кинув свій верткий І-16 напереріз ворогові. Взяв головну ворожу машину в приціл, відкрив вогонь, але ворог виявився наполегливим. Іванов набрав висоту і атакував супротивника ззаду. Відкрив вогонь, взявши в приціл кабіну льотчика. І раптом скінчилися боєприпаси. А ворог наполегливо наближався до мети. Іванов націлив свій винищувач на ворожий літак, маючи намір гвинтом літака відрубати хвіст "Хейнкелю". "Хейнкель-111", втративши управління, впав у полі, недалеко від аеродрому, зметнувшись до неба потужним вибухом бомб і бензобаків.
Але й літак Іванова виявився пошкодженим та нездатним здійснити посадку. Коли його виявили авіатори, наручний годинник старшого лейтенанта Іванова, що зупинився від удару, показував 4 години 25 хвилин ранку. Таран був здійснений на 25-й хвилині війни. Він був одним із перших таранів радянських льотчиків в роки Великої Вітчизняної війни.
Політуправління Південно-Західного фронту так описує подвиг Іванова:
"Товариш Іванов у повітряному бою після того, як збив кілька фашистських літаків і витратив свої боєприпаси, був знову атакований. Не маючи боєприпасів для ведення бою, героїчний льотчик протаранив фашистський бомбардувальник, знищив його екіпаж у складі 4-х чоловік і сам загинув смертю хоробрих".
2 серпня 1941 року старшому лейтенанту Іванову Івану Івановичу посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу [17].
Після війни на батьківщині Іванова на проспекті Миру в Фрязіно був встановлений пам'ятник та бюст на Аллеї героїв. В місті Щолкове Московської області встановлена меморіальна дошка. Ім'я пілота Іванова Івана Івановича носять вулиці в містах Щолкове, Запоріжжі, а також школа № 1 в м. Фрязіно.
В 80-ті роки ХХ століття було встановлено пам'ятник в селі Загорці (тепер Великі та Малі Загорці), що за 8 км на південний захід від Дубно (див. Додаток Ч).
3.2 Таран Олександра Фролова біля села Птича
Це було наприкінці червня 1941 року. Ціною величезного героїзму бійці та командири 8 механізованого корпусу разом з іншими радянськими частинами не лише на певний час зупинили просування ворога в районі Луцьк-Рівне-Броди-Радивилів, а й зірвали задум фашистів оточити наші війська. Саме тоді і здійснив свій подвиг лейтенант Олександр Федорович Фролов, який детально описує науковий працівник Рівненського краєзнавчого музею Г. Бухало у газетній статті "Таран героя" у 70-ті роки ХХ століття [21]. Також про Фролова згадує Г. Пенежко у своїй книзі "Записки советского офіцера" [12].
Народився Олександр Федорович Фролов в 1915 році в Орловській губернії в селі Михайлівка, територія якого сьогодні входить до складу смт. Довгий в селянській родині (див. Додаток Ш).
Отримав середню освіту, працював трактористом і комбайнером.
У РСЧА з 1938 року. Учасник радянсько-фінської війни, під час якої здійснив подвиг в ході боїв на виборзькому напрямку. Протягом двох днів Олександр Федорович Фролов разом з екіпажем танка вів бій з противником, завдаючи йому шкоди в живій силі і технці. Фролов продовжував бій навіть будучи пораненим і єдиним живим членом екіпажу. За це отримав орден Леніна і Зірку Героя.
В ході перших днів Великої Вітчизняної війни у ??складі 8-го механізованого корпусу він був командиром танкового батальйону і вміло керував бойовими діями своїх товаришів.
Лейтенант Фролов був людиною надзвичайної мужності. Через кілька днів після нападу гітлерівських орд на нашу Батьківщину у важкому танковому бою в районі Дубно була підбита одна з наших машин. Танк залишився в нейтральній зоні і там, очевидно, був екіпаж. В розпалі битви Фролов під'їхав до машини товаришів, зачепив її тросом і під вогнем фашистів почав поволі тягти в розташування наших частин. В цей час один з фашистських танків рушив навздогін Фролову. А щоб їх не підбили, гітлерівці намагалися слідувати за нашим підбитим танком. Враз екіпаж ворожого танка вирішив раптовим ривком відійти в сторону і розстріляти нашу бойову машину.
Однак Фролов був досвідченим воїном. Він своєчасно розгадав задум гітлерівців і блискавично прийняв сміливе рішення. За кілька секунд лейтенант висунувся з башти, перескочив з свого Т-26 у відкритий люк водія підбитої машини, розвернув гармату і двома пострілами з неї підпалив танк ворога. Наші ж танки успішно повернулись в свій підрозділ.
У такому ж жорстокому бою загорівся інший радянський танк - капітана Мазаєва. Та він хоч і димів, проте швидкості не збавляв, мчав строго по прямій лінії. Раптом в його бік ринулася машина лейтенанта Фролова. Ось він наздогнав підбитий Т-26. Мить - і дві машини йдуть вже поруч. Відкривши баштовий люк, Фролов на повному ходу стрибнув на сусідню машину і зник у ній. Перед самим селом, де засіли німці, танк зупинився.
Виявилося, водій танка капітан Мазаєв для того, щоб машина не зупинялася навіть тоді, коли поранять екіпаж, перед атакою мав звичку ставити рукоятку постійного газу на великі оберти. В цьому випадку танк може рухатися без механіка. Про цю звичку водія добре знав Фролов. В скрутну хвилину він сміливо пішов на виручку друзів, зумів зупинити танк і врятувати не лише поранених товаришів, а й бойову машину.
Останній бій Олександра Фролова на все життя запам'ятали його товариші. В той день наші військові підрозділи одержали бойове завдання бригадного комісара М. Попеля оволодіти селом Птича Дубнівського району і переправою через Ікву.
Червоногарячий диск літнього сонця був майже біля самої лінії горизонту, коли частини зайняли висхідні рубежі для атаки. Батальйон Фролова знаходився на правому фланзі. Готувалися до вирішального бою також батальйон танків Т-34 під командуванням підполковника Волкова, мотострілецький батальйон, а також автобат, ремонтна рота, залишки саперного батальйону, які виконували тепер функції стрілецьких частин.
Гітлерівці помітили підготовку наших воїнів до стрибка і посилили артилерійсько-мінометний обстріл. Коли сонце сховалось за горизонтом, бригадний комісар дав команду до атаки. Батальйон Фролова стрімко наближався до села. Та першими вступили в бій важкі танки полку Болховітіна, які ввірвалися на північну околицю Птичої.
В ту ж мить перед бойовими машинами Фролова раптом з'явилися німецькі протитанкові гармати. А з-за найближчих хат виповз танк, за ним - другий, третій, четвертий.
Гармата Фролова блиснула сліпучим полум'ям. Від першого ж снаряду спалахнув найближчий німецький танк. Незабаром Фролов підпалив другу гітлерівську машину. Але в останню хвилину ворог все-таки встиг вистрілити. Танк Фролова загорівся, вийшла з ладу гармата. Та німців треба було будь-що примусити тікати. І лейтенант вирішує.
Його танк понісся прямо на ворога. Ось вже лише кілька метрів відділяє обидві машини. Фашистський екіпаж розгубився. Він хотів повернути, та було вже пізно: з усього ходу танк Фролова врізався в машину гітлерівців. Страшний удар струснув повітря. Ворожий танк спалахнув, башта його відлетіла вбік. Машина Фролова теж зникла у полум'ї.
Це сталося протягом лічених секунд. Решта гітлерівських танкістів, на очах яких відбувся таран, розгубилася. А бойові побратими героя завдали їм такого удару, від якого гітлерівці вже не могли встояти. Воїни мстили фашистам за смерть свого товариша - Героя Радянського Союзу Олександра Фролова. Птича була взята, а з нею і міст через Ікву. Після його ремонту війська переправились на протилежний берег річки і виконали завдання командування.
Відшуміло чимало років з того часу, коли на українські землі віддав своє життя російський богатир Олександр Фролов. Народ ніколи не забуде його.
3.3 Подвиг Павла Абрамова і Олександра Голікова на вулицях Рівного
Танкісти Павло Абрамов і Олександр Голіков були призвані до лав Червоної Армії в жовтні 1940 року. Павло родом з Горьковської області, працював на компресорному заводі "Борець" (див. Додаток Щ). Олександр закінчив ленінградське ФЗУ і працював токарем в рідному місті (див. Додаток Ю). У військовому училищі хлопці подружилися і увійшли в один екіпаж танка № 736.
На самому початку війни екіпаж у складі одного з полків сорок третьої танкової дивізії отримав наказ виступити у бік міста Рівне та біля мосту річки Устя зайняти вогневу позицію.
Вирушаючи на завдання, друзі пожартували, що фашистів обов'язково зупинять, бо створять величезну пробку біля переправи. З раннього ранку 28 червня 1941 року замаскований танк вів прицільний вогонь. Серед фашистів почалися тиснява і паніка.
Однак, німці прорвали оборону і обійшли міст з іншого боку. Танк опинився в оточенні. Положення було безвихідним. Павло Абрамов і Олександр Голіков уважно спостерігали, як на вулицях Рівного з'являється все більша кількість танків, бронетранспортерів і самохідних гармат ворога. Потім самотній танк кілька годин колесив вулицями Рівного, знищуючи супротивника. Увечері того ж дня в гусеницю танка потрапив німецький снаряд.
Мабуть, в цей самий момент Олександр Голіков і написав прощального листа своїй дружині. Перед відходом на фронт вони одружилися. Ось рядки з того листа: "Сьогодні шостий день війни. Ми залишилися вдвох - Павло Абрамов і я. Ми не думаємо про порятунок свого життя. Ми воїни і не боїмося померти за Батьківщину. Ми думаємо, як би подорожче німці заплатили за нас, за наше життя.
Я сиджу в зрешеченому і спотвореному танку. Спека нестерпна, хочеться пити. Води немає ні крапельки. Твій портрет лежить у мене на колінах. Я дивлюся на нього, на твої блакитні очі, і мені стає легше - ти зі мною. Мені хочеться з тобою говорити, багато-багато, відверто, як раніше.22 червня, коли оголосили війну, я подумав про тебе, думав, коли тепер повернуся, коли побачу тебе і притисну твою милу голівку до своїх грудей? А може, ніколи. Адже війна. Коли наш танк вперше зустрівся з ворогом, я бив по ньому з гармати, косив кулеметним вогнем, щоб більше знищити фашистів і наблизити кінець війни, щоб швидше побачити тебе, мою дорогу. Але мої мрії не збулися." [22].
Подобные документы
Загальна ситуація на фронтах Великої Вітчизняної Війни в листопаді-грудні 1943 року. Характеристика радянських та німецьких військових частин, що брали участь у подіях. Танкова битва під час оборони залізничної станції Чоповичі Житомирської області.
курсовая работа [21,0 K], добавлен 17.05.2009Підготовка Німеччини до війни з СРСР, ступінь готовності Радянського Союзу до відбиття агресії. Напад Німеччини, битва під Москвою, невдачі радянських військ у Криму та під Харковом, бої в Сталінграді. Основні наступальні операції радянських військ.
реферат [41,6 K], добавлен 02.09.2010Перша битва на Іпрі. Ютландський бій як найбільший з морських битв Першої Світової війни, хід дій та головні результати. Битва на Соммі, основна мета боротьби. Битва на Камбрі як масова атака з використанням танкових підрозділів 20 листопада 1916 року.
презентация [1,7 M], добавлен 03.12.2014Початок Великої Вітчизняної війни. Бойовий шлях Південно-Західного фронту першого формування. Львівсько-Чернівецька операція. Танкова битва під Дубном. Битва під Уманню. Сумсько-Харківська операція та друга харківська битва. Київська катастрофа.
реферат [45,1 K], добавлен 20.05.2014Московська битва, провал плану захоплення столиці з ходу в перші тижні війни, наступальна операція німців під кодовою назвою "Тайфун", розгром німецьких військ під Москвою. Сталінградська битва, оточення німецьких військ, корінний перелом у ході війни.
реферат [24,9 K], добавлен 11.08.2010Початок операції "Тайфун". Дві армії Резервного фронту (24 і 43-я) між Західним і Брянським фронтами. Танкові частини Брянського фронту та фронтовi резерви. Атака через Кокош, головна ударна сила танкової частини. Рiшення командування Західного фронту.
реферат [14,8 K], добавлен 11.08.2010Основні бої та здобуття першого періоду Визвольної війни Українського народу. Розгортання бойових дій Берестецької битви. Становище української армії після втечі Іслам-Гірея з поля бою. Затримка ханом гетьмана. Прийняття дискримінуючого мирного договору.
курсовая работа [41,1 K], добавлен 29.09.2009Підготовчі заходи та бойова діяльність військово-морського флоту Радянського Союзу на початковому етапі Другої світової війни та в умовах оборонних боїв з нацистською армією в 1941-1942 роках. Військові сили СРСР у наступальних операціях 1943-1945 років.
курсовая работа [115,8 K], добавлен 06.11.2010Причини і мотиви походу Речі Посполитої на Україну. Становище України перед Батозькою битвою 1652 р. Рух невдоволення серед козаків Чернігівського полку. Хід битви та її наслідки в ході національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького.
реферат [1,8 M], добавлен 19.05.2010Початок оборонних дій Києва у 1941 році у ході Великої Вітчизняної війни. Прорахунки вищих чинів Червоної Армії в перші місяці війни в боях на території України. Загибель Південно-Західного фронту радянської армії 26 вересня 1941 р. після 73 днів оборони.
реферат [33,6 K], добавлен 12.02.2015
