Літературно-перекладацька діяльність Паїсія Величковського

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія керівних кадрів культури і мистецтв

Кафедра культурології та культурно-мистецьких проектів

Літературно-перекладацька діяльність Паїсія Величковського

Бричка Анна Володимирівна, аспірант

Анотація

Мета роботи полягає у дослідженні літературно-перекладацької діяльності Паїсія Величковського в контексті духовної культури України XVIII ст. Методологія дослідження включає у себе історичний, гносеологічний та джерелознавчий методи. Наукова новизна. Автором встановлено, що Паїсій Величковський був творцем української аскетичної літератури, наблизивши до українців саме першоджерело чернечої освіти. Завдяки йому на українських землях вперше з'явилися точні та повні переклади творів отців церкви, що позитивно вплинуло на духовну практику ченців та духовне життя тогочасної України в цілому. Висновки. Паїсій Величковський фактично повернув чернече життя до стародавніх його засад, він є справжнім обновителем українського чернечого життя і першим українських ченцем наставником та керівником в аскетичному читанні. Переклади Паїсія Величковського перетворили тогочасний занепад духовності в духовне багатство відродженого чернечого життя.

Ключові слова: аскетизм, аскетична література, духовна культура, старецтво, Паїсій Величковський.

Аннотация

Цель работы состоит в исследовании литературно-переводческой деятельности Паисия Величковского в контексте духовной культуры Украины XVIII в. Методология исследования включает в себя исторический, гносеологический и метод изучения источников. Научная новизна. Автором установлено, что Паисий Велич- ковский был основоположником украинской аскетической литературы, приблизив к украинцам сам первоисточник монашеского образования. Благодаря ему на украинских землях впервые появились точные и полные переводы произведений отцов церкви, что положительно повлияло на духовную практику монахов и духовную жизнь тогдашней Украины в целом. Выводы. Паисий Величковский фактически вернул монашескую жизнь к древним ее основам, он является настоящим обновителем украинской монашеской жизни и первым украинским монахом наставником и руководителем в аскетическом чтении. Переводы Паисия Величковского преобразили тогдашний упадок духовности в духовное богатство возрожденной монашеской жизни.

Ключевые слова: аскетизм, аскетическая литература, духовная культура, старчество, Паисий Величковский.

Abstract

Purpose of Research. The purpose of the article is to research the literary translation activities of Paisius Veli- chkovsky in the context of spiritual culture of Ukraine in XVIII century. Methodology. The research methodology includes historical, epistemological, and learning sources methods. Scientific Novelty. The author has found that Paisius Velichkovsky was the founder of the Ukrainian ascetic literature, bringing the source of monastic education to the Ukrainians. Due to it, the first translations of the Church Fathers appeared on the Ukrainian territories, which positively influenced on the spiritual practice of the monks and spiritual life of Ukraine. Conclusions. Paisius Velichkovsky returned the monastic life to its ancient foundations. He was the upgrader the Ukrainian religious life and the first Ukrainian monk mentor and leader in the ascetic reading. Paisius Velichkovsky's translations enriched the spiritual wealth and monastic life of that period.

Key words: asceticism, ascetic literature, spiritual culture, old monks, Paisius Velichkovsky.

паїсій аскетичний література духовний

Актуальність теми дослідження. XVIII ст. є одним з найважливіших періодів в історії української культури, період, який буде мати вирішальні наслідки для прийдешніх поколінь. У цьому столітті відбуваються процеси, що виносять на поверхню безліч проблем, які або століттями перебували в сплячці, або були зовсім невідомими. Протягом цього століття відбувалися трагічні для української культури події руйнації Запорізької Січі та ліквідації козацької республіки, що призвело до занепаду державності. Водночас цей період характеризується появою багатьох виданих українців, значним культурним злетом, який дослідники називають «золотою добою української культури». В цій атмосфері живе і творить видатний український подвижник Паїсій Величковський (1722-1794).

Аскет, подвижник, мудрий наставник і керівник - основні риси о. Паїсія, його переважно особистий подвиг. Але він зробив й інше велике діло, яке виразилося в створенні слов'янської аскетичної літератури, наблизивши до слов'янського чернецтва саме першоджерело чернечої освіти. Значну частину свого життя Паїсій Величковський віддав переписуванню, перекладу і складанню нових творів. Він перекладав твори отців церкви з грецької на ново-церковнослов'янську мову, бо багато з цих творів були ще не перекладені, або перекладені недосконало. Переклав він дуже багато, залишивши близько 300 найрізноманітніших рукописних перекладів та виправлень, переважно творів аскетичних та богословських взагалі. З кожного нового перекладу робилося кілька списків, і вони поширювались по всьому православному слов'янському світі. Завдяки своїм працям Паїсій Величковський зумів у величній грецькій чернечій державі, якою є Афон, створити прецедент присутності слов'янства, відтворити окрему слов'янську державу, запровадити слов'янську мову та богослужбову практику, а також зберегти слов'янську, а звідси й українську культуру. Таким чином, Паїсій Величковський залишив після себе значну духовну спадщину. Однак ця духовна спадщина наразі малодосліджена, що зумовлює актуальність обраної теми.

Аналіз досліджень і публікацій. Певні аспекти досліджуваної проблеми висвітлювали І. Огієнко, М. Приселков, М. Доронович та інші. Літературно-перекладацька діяльність П. Величковського згадується в роботах, присвячених дослідженню духовної спадщини видатного українського старця Паїсія Величковського, серед яких можна відзначити праці С. Четверикова «Молдавский старец Паисий Величковский, его жизнь, учение и влияние на православное монашество», А.-Е.Н. Тахіаоса «Возрождение Византийского мистицизма старцем Паисием Величковским (1722-1794)», С. Шумило «Преподобный Паисий Величковский и Запорожская Сеч», Є. Владімірова «Преподобный Паисий Величковский», М. Ганицького «К жизнеописанию старца Паисия Величковского», Н.М. Дилевського «Старец Паисий Величковский и его болгарские чтители», Д. Кенанова «Стихова прослава на схиархимандрит Паисий Величковски», Л. Полякова «Старец Паисий Величковский как учитель аскетики», I. Паюла «Славянские ученики при. Паисия XVIII-начала XIX веков», Г. Самуряна «Архимандрит Паисий Величковский», I.К. Смолич «Русское монашество», В. Старика «Не- опубліковані листи Паїсія Величковського до Запорозького Війска» та інші. Однак сучасних комплексних спеціалізованих досліджень літературно-перекладацької діяльності П. Величковського в контексті духовної культури України XVIII ст. вітчизняними науковцями поки що не проведено.

Метою статті є дослідження літературно-перекладацької діяльності П. Величковського в контексті духовної культури України XVIII століття.

Виклад основного матеріалу. Важливість літературно-перекладацької діяльності Паїсія Величковського для духовної культури нашої країни у XVIII ст. важко переоцінити, адже завдяки його працям фактично відбулося оновлення стрижня духовної культури - чернецтва.

В нашій країні чернецтво займає особливе місце. Виникнувши в надрах Церкви як діяльний вираз прагнення мирян до християнського ідеалу, чернецтво поступово стає самостійним інститутом Церкви, її найбільш активною і діяльною силою. Навколо цього «ядра православ'я» концентруються і клірики, і миряни: простий народ, сановні особи, вчені, богослови - всі тягнуться до відлюдників, шукаючи розради і духовного повчання. З'явившись на Русі, чернецтво швидко поширилося країною внаслідок того, що від самого початку аскетичне вчення християнства знайшло живий відгук в душах новонавернених людей. Чернецтво дуже швидко набуло на українських землях особливого значення ще й тому, що воно несло народу освіту і культуру, осередками якої ставали монастирі.

Початок історії чернецтва в Україні, період Київської Русі, на наших землях активно діяли Антоній і Феодосій Києво-Печерські. Ці два великі подвижника, насаджувачі чернецтва в українській землі, явили своїм життям і два основні образу святості: образ святості діяльної, явлений преподобним Феодосієм, і образ святості споглядальної, містичної, виразником якого був преподобний Антоній [8, 58].

Насаджене св. Антонієм і Феодосієм Печерськими українське чернецтво дало сонм великих подвижників і багато послужило духовній освіти Київської Русі. Відзначимо при цьому, що в духовний подвиг нашого народу втілювався тоді переважно образ діяльної святості преподобного Феодосія, котрий окреслив напрямок і зміст духовного життя чернецтва Київської Русі. Як відомо, несприятливі історичні події, що завершилися татарським погромом, підірвали державну міць Русі-України. Разом з цим відбувся й занепад чернецтва, але не назавжди. В більш пізні часи відбулось відродження чернецтва та відбудова зруйнованих монастирів.

В ті часи, крім виконання своєї церковної місії, монастирі виявлялися залученими в національно-політичне та культурне життя країни. Представники чернецтва перебували в живому і майже безперервному спілкуванні зі світом. Це не минуло безслідно для внутрішнього розвитку монастирського укладу. Хоча вплив світу на чернецтво в різні епохи виявлявся з різною інтенсивністю, все ж ті чи інші негативні явища в житті монастирів завжди були пов'язані з політичними подіями в українській історії. Взаємовідносини між державою і Церквою на Русі завжди мали виняткове значення, і це постійно відбивалося на житті ченців, на їх поглядах, часто залучаючи духовні сили чернецтва в політичні процеси або, навпаки, чернецтво ставало об'єктом уваги політичних діячів.

Так, завдяки реформам Петра І, церковна влада в особі Святішого Синоду втратила колишній, що існував до XVIII століття, тісний зв'язок з чернецтвом. Синод практично не займався питаннями монастирського життя. Реформа Петра I спричинила за собою принципові зміни у ставленні держави до Церкви. Ці зміни були надзвичайно суттєвими: «Духовний регламент» будував взаємовідносини між Церквою і державою на абсолютно новій основі. Церква втратила правову незалежність і стала державною установою Відомством православного віросповідання. Держава взяла на себе опіку над Церквою; втручання в церковні справи стало правовою нормою, і цей принцип зберігався непорушним.

Петровські перетворення внесли релігійно-моральний розкол між вищим шаром суспільства і простим народом, що традиційно був більш консервативним. Народний побут і народна побожність, релігійно-моральні ідеали народу залишилися майже не порушеними петровськими перетвореннями, але стиль життя, звичаї і погляди дворянської верхівки стрімко змінювалися. Голос Церкви, в першу чергу в особі духовенства, не було у повній мірі почуто цивільною владою. Духовенству давали можливість говорити тільки те, що було вигідно імператору та його чиновникам. Після смерті Петра І в 1725 році нові урядові заходи, що стосувалися інституту чернецтва, продовжили його політику. Якщо в цей період і виявлялися прагнення до оздоровлення чернечого житія, то йшли вони від здорових сил всередині самого чернецтва, головним чином від старецтва XVIII і XIX століть, яскравим представником якого й був Паїсій.

Народжений в Україні в кінці петровського царювання (1722 р.) він дивним чином залишився осторонь від настроїв свого бурхливого століття, від тяги до зовнішній вченості, від чернечофобського духу, що насаджувала в той час абсолютистська держава. У Київській Академії, куди Петро Величковський був відданий після смерті свого старшого брата, він не пішов далі граматичного класу. Вивчення зразків античної риторики після читання Златоуста уявлялося йому суєтним, а феофанівська догматика після знайомства з містичною аскетикою преподобного Єфрема Сирина і авви Дорофея нудною і млявою. Перебування в монастирях України, пізніше - Молдавії, нарешті, подорож на Афон, створення там громади в Іллінському скиті, потім повернення до Молдови - основні етапи подальшого життя Паїсія.

Паїсій Величковський повернув чернече життя до стародавніх його засад. Його діяльність була різноманітна: він був і аскет-подвижник, і вчитель благочестя, і мудрий начальник монастирської громади, і старець-керівник чернечої громади. Сам подаючи приклад істинно аскетичного життя, він мудро керував створеним ним чернечим братством і зумів виховати сонм подвижників, гідних своїх наступників і продовжувачів своєї справи. Його духовні діти та їхні учні внесли живий струмінь в життя українського суспільства, пробудили в ньому великі духовні сили. Аскет, подвижник, мудрий наставник і керівник о. Паїсій, створивши українську аскетичну літературу, наблизив до українців першоджерело чернечої освіти.

З житія Паїсія Величковського відомо, що на початку свого чернечого шляху він не знайшов в монастирі ні духовних керівників, ні відповідної літератури. «Не сподобился я в юности своей и в начале монашествования, - писав він одному зі своїх учнів, - видеть ни от кого даже следа здравого и правильного рассуждения, совета и научения по учению святых отцов, .. .даже следа здравого наставления от кого-либо не сподобился видеть... Они оставили меня жить без всякого духовного окормления...» [5]. І цьому не можна дивуватися, якщо ми будемо враховувати дух того часу, згаданий вище. Настоятелями монастирів були тоді зазвичай вчені ченці, які звикли займатися церковно-громадськими справами. Морально-аскетична діяльність не була предметом їх уваги; тому справжніми керівниками ченців вони не були і не могли бути. У цьому не можна не бачити сумного наслідку крайнього відокремлення двох потоків духовного життя: діяльний початок, корисний і необхідний сам по собі, без поєднання з початком містико-споглядальним врешті-решт позбавляється своєї душі, перетворюючись з духовної практики в просту цивільну діяльність.

Що стосується аскетичної літератури, то хоча і до Паїсія Величковського були слов'янські переклади деяких аскетичних творів древніх вчителів чернечого життя, але переклади ці були далеко не повні, не завжди задовільні (притому ще більш зіпсовані переписувачами) і вкрай рідкісні (в сенсі кількості списків). Про несправності тексту цих слов'янських перекладів можуть дати поняття такі слова о. Паїсія: «Егда же неколико лет чтый тоя с прилежанием, на зело премножайших местех обретах в них неисповедимую неясность, на премногих же местех не обретах отнюдь ниже самаго грамматического разума, аще и многократне чтый и с неизреченным трудом и испытанием, но ни тако обретах предвечнаго разума» [8, 59].

Це справило гнітюче враження на о. Паїсія. «Бог един весть, - пише він, - яковыя печали душа моя исполняшеся». Зрозуміло, що переклади вимагали виправлення, і до Паїсія прийшла думка виправити слов'янські переклади шляхом звірення один з одним різних їх списків. «Возмнех, - говорить він, - яко словенския отеческия книги с других словенских книг можно єсть поне мало исправити» [8, 59]. Він і став виправляти переклади творів Ісихія Єрусалимського, Філофея Синаита і Феодора Едеського за чотирма списками і творінь преп. Ісаака Сирина за двома списками, щоб, як він сподівався, «куюждо от них сложив, сподоблюся узрети в них грамматический разум». Це не привело, однак, до бажаних результатів. «Но весь труд мой оный всуе бысть: ни тако бы в сложенных онех книгах сподобихся увидети совершенный оный разум», - з гіркотою визнає Паїсій. Він упевнюється у неприродності цього способу: «Егда же тако многократно пострадах, тогда познах, яко всуе труждаюся во мнимом исправлении словенских со словенских книг...». Отець Паїсій зрозумів «откуду таковая есть в книгах неясность и оскудение грамматического разума» - причиною цього були «неискусство древних с эллиногречеекого на словенский язык книг преводителей», а також «неискусство и нерадение неискусных преписателей» [8, 59-60].

Паїсій, звичайно, має рацію. Колишні перекладачі не відрізнялися професійністю; відмінності в граматичному ладі грецької і слов'янської мов часто були для них складною перешкодою, внаслідок чого в їх перекладах і зустрічалися різні невідповідності, нерідко нісенітниця або спотворення сенсу оригіналу. Помилки і промахи перекладачів були потім ще багато разів помножені неосвіченими і недбайливими переписувачами. В результаті й вийшло те, що викликало жах Паїсія Величковського. Він усвідомлював, що у такому вигляді залишати справу не можна. Безцінний духовний скарб - твори древніх аскетів - не повинен лежати під спудом. Паїсій прекрасно розумів, що для правильного перебігу чернечого життя необхідне як старече керівництво, так і відповідна завданням чернецтва духовно-аскетична просвіта. Це могло бути досягнуто через святоотецьку аскетичну літературу. І якщо з нею справа йшла погано (в сенсі якості та кількості слов'янських перекладів), то необхідно було невідкладно виправити існуючі переклади та багато текстів перекласти заново.

Старець Паїсій з трепетом і благоговінням приступив до цієї відповідальної праці, хоча через смирення своє і вважав себе непідготовленим до неї; він бачив, що ця необхідна, воістину добра справа не може терпіти подальших зволікань.

Для цієї мети о. Паїсій вивчив досконало давньогрецьку мову, став збирати рукописи творів древніх аскетів і зайнявся їх перекладом. Його життя на Святій Горі Афонській було зумовлене переважно часом збирання рукописів, а життя в Молдові - часом роботи над перекладами. Свій літературний подвиг, як і подвиг особистого керівництва, старець ніс до смерті. І в старості, вже знемігши від багатьох праць, він продовжував працювати. Сидячи на ложі, весь обкладений книгами, не зважаючи на нестерпний біль від пролежнів, він працював вдень і вночі, віддаючи лише найменший час сну. Майже перед самою смертю він все ще перечитував і правив свої переклади. Якщо йому іноді й доводилося вдаватися до допомоги своїх учнів і побратимів, то їх праці все одно ретельно їм переглядалися.

Наскільки Паїсій Величковський сумлінно ставився до своєї справи і наскільки відповідальною вважав свою працю перекладу книг отців церкви свідчать наступні його слова з листа до старця Феодосія, його близького друга: «Сего ради и к святыне вашей к преписанию, или к выпечатанию, книги таковыя прислати отнюдь ни единым образом не возмогох, христианскую мою и монашескую совесть насиловати бояся, и устрашался, аки за дело храмлющее и отнюдь несовершенное, вечнаго в день страшнаго суда Божия души моея осуждения» [2].

В результаті цих праць Паїсія Величковського українське чернецтво, а також чернецтво й інших слов'янських православних країн, отримало точні слов'янські переклади творів древніх отців аскетів. Сам старець Паїсій каже: «...свойственна бо наипаче к монахом принадлежит отеческих книг учение; да вси монаси, паче же из них истиннии по внутреннему человеку подвижницы, не точию православнаго отечества нашего, но и всех православных словенского языка народов, Серби, глаголю, и Болгаре, и прочий, чтением их сподобятся пользоватися» [2].

Старцем Паїсієм переведені аскетичні писання таких отців, які складають чудовий збірник «Добротолюбіє», що містить найкоштовніші перлини східно-православної аскетики. Писання, що входять до «Добротолюбія», належать таким стовпам східного чернецтва як Антоній Великий, Григорій Синаїт, Ісихій Ієрусалімський, Ісаія Пустельник, Іоанн Касіян, Марк Подвижник, Нікита Стифат, Ніл Постник, Сімеон Новий Богослов, Філофей Сінайський і багато інших їм подібних. Ці писання - найкращий порадник у духовному житті. Своїм головним змістом вони мають «розумне діяння» і його прийоми - настанови щодо очищення душі від страстей і щодо Ісусової молитви [3].

Перше видання «Добротолюбія» в Російській імперії вийшло в 1793 році ще за життя старця Паїсія; майже через тридцять років, у 1822 році вийшло друге видання. Ці два перші видання «Добротолюбія» озаглавлені були наступним чином: «Добротолюбие, или словеса и главизны священнаго трезвения, собранныя от писаний святых и богодухновенных отцев, в немже нравственным по деянию и умозрению любомудрием ум очищается, просвещается и совершен бывает» [3].

Паїсій Величковський зробив ряд перекладів та інших аскетичних писань, подібних за змістом, що увійшли до складу «Добротолюбія». Пізніше (в 1849 р.) вони були видані збіркою під назвою «Восторгнутые класы в пищу души». Згодом більшість з них увійшло в пізніші видання «Добротолюбія». Далі Паїсій Величковський переклав ряд аскетичних творів, що за своїм змістом охоплюють весь лад чернечого життя, детально розповідають про старецьку діяльність, про чесноти смирення, про порядок, лад і кінцеві цілі чернечого життя. До них відносяться «Преподобных отцев Варсануфия Великаго и Иоанна руководство к духовной жизни в ответах на вопрошания учеников», творіння авви Дорофея, творіння Ісаака Сирина, Іоанна Лествичника, Максима Сповідника, Сімеона Нового Богослова, авви Фалассія і Феодора Студіта. Цей відділ перекладів старця Паїсія почав видаватися в Російській імперії тільки через півстоліття після його смерті. До цього багато з вищеперерахованих його перекладів поширювалися серед українського чернецтва в рукописних списках.

На Афоні, а потім і у Нямецькому монастирі, о. Паїсій працював з цілою школою перекладачів та переписувачів, що зробили справді дуже багато. Це були монахи, що мали собі за послух «книжне діло», головним чином переписку, а з Афону та з Молдавії ці переписані рукописи розходилися по всьому православному світу. Спадщина Паїсія живе на Афоні й нині. Станом на 2016 р. на Афоні знаходиться 20 монастирів, 17 із них грецькі, один російський (колишній Русик, а тепер Свято- Пантелеймонівський монастир), один болгарський і один сербський. У монастирях Афона зберігається приблизно 10 тисяч грецьких, слов'янських, арабських рукописів, цінні мистецькі твори (починаючи з IX століття). Нажаль, збірки досі малодосліджені науковцями.

Зазвичай Паїсій Величковський вишукував грецькі оригінали, і з них перекладав або за ними виправляв. Серед Паїсієвих перекладів є чимало нових, які до нього не були перекладені на слов'янську мову, - старець першим дав нам змогу читати слов'янською такі грецькі твори, і в цьому його велика заслуга. Однак Паїсій Величковський перекладав не лише грецькі твори. Інша група перекладів, що вийшла з-під рук старця Паїсія, - це старші слов'янські переклади, які вже так застаріли, що їх складно було зрозуміти, і були й такі, що переписувачі з часом їх сильно зіпсували. Такі переклади о. Паїсій звірював з грецькими оригіналами, виправляв та переписував більш сучасною мовою, для полегшення їх розуміння. Таких старих перекладів скрізь було багато, як на Афоні, так і в Молдавії, і о. Паїсій Величковський виправленням їх здійснив великий вклад як в українську, так і в слов'янську культуру у цілому. Паїсій перекладав твори на старослов'янську, однак не застарілу, а на так звану ново-церковнослов'янську мову, яка була побудована на «слов'яно-руській» мові XVIII ст. Це та мова, що панувала тоді й як літературна мова в Україні, наприклад, у творах Святителя Димитрія Ростовського, О.В. Григоровича-Барського або в творах нашого філософа Григорія Сковороди, з різницею у тому, що Сковорода часто застосовував живі народні слова, чого в творах о. Паїсія бачимо мало.

Правопис творів Паїсія Величковського - мішаний тогочасний правопис, що складається з багатьох ознак, головним чином з церковнослов'янських, українських, болгарських і грецьких, а писані ці праці були півуставним письмом XVIII ст. Вся школа старця Паїсія пильнувала писати однаковим, чітким і гарним письмом. Основа перекладу старця Паїсія - дати переклад дослівний, який відбивав би оригінал якнайближче. Слід відзначити, що більшість праць старця Паїсія залишилися в Нямецькому монастирі, де вони займають у бібліотеці окремий відділ; безумовно, були вони й на Афоні. Але наукового досліду по цих оригіналах ще ніхто не робив, тому й ми мало знаємо про літературну працю старця Паїсія.

Висновки

Отже, Паїсій Величковський був творцем української аскетичної літератури, наблизивши до українців саме першоджерело чернечої освіти. Завдяки йому на українських землях вперше з'явилися точні та повні переклади творів отців церкви, що позитивно вплинуло на духовну практику ченців та духовне життя тогочасної України в цілому. Паїсій Величковський фактично повернув чернече життя до стародавніх його засад, він є справжнім обновителем українського чернечого життя і першим українським ченцем-наставником і керівником в аскетичному читанні. Переклади Паїсія Величковського перетворили тогочасний занепад духовності в духовне багатство відродженого чернечого життя.

Література

1. Ефименко А.Е. История украинского народа / А.Е. Ефименко. - Киев: Лыбидь, 1990. - 509 с.

2. Иеромонах Леонид (Поляков). Схиархимандрит Паисий Величковский и его литературная деятельность: дисс. ... магистра богословия / Санкт-Петербургская Духовная академия. - Ленинград, 1956.

3. Лисовой Н.Н. Две эпохи - два Добротолюбия / Н.Н. Лисовой // Церковь в истории России, Сб. 2-й. - 1998. - С. 108-178.

4. Ломачинська I.М. Православне чернецтво в Україні як суспільний феномен: автореф. дис. ... канд. філософських наук: 09.00.11 «релігієзнавство» / Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2001. - 18 с.

5. Поляномерульский В. Житие и писания молдавского старца Паисия Величковского с присовокуплением предисловий на книги св. Григория Синаига, Филофея Синайского, Исихия Пресвитера и Нила Сорского, сочиненных другом его и сопостником, Старцем Василием Поляномерульским, о умном трезвении и молитве / В. Поляномерульский. - Москва: Издание Козельской Введенской Оптиной Пустыни, 1847.

6. Сковорода Г. Розмова, названа алфавіт, або Буквар світу

7. Суханова М.А. Образ русского старчества / М.А. Суханова // Сборник материалов конференции. Серия «Symposium», вып. 24. СПб.: Санкт-Петербургское философское общество, 2002 - С. 51-55.

8. Хибарин И. Литературно-переводческая деятельность старца Паисия (Величковского) / И. Хибарин // Журнал Московской Патриархии. - 1956 . - №12. - С. 58-62.

Размещено на Allbest.ru