Образний ряд карпато-мікенського орнаментального стилю

Размещено на http://www.allbest.ru/

ОБРАЗНИЙ РЯД КАРПАТО-МІКЕНСЬКОГО ОРНАМЕНТАЛЬНОГО СТИЛЮ

Отрощенко В.В.

Стаття є спробою виявити та здійснити аналіз системи образів карпато-мікенського орнаментального стилю (ІІ тис. до РХ). Зародження стилю пов'язане з кланами воїнів-колісничих, які сформувалися на межі ІІІ-ІІ тис. до РХ в спільнотах скотарів Степу. Базові елементи стилю відбивають протистояння сил Світла (солярна символіка) й Пітьми (образ змія /дракона). На дуалізмі побудовані епічні міфи індоіранських племен. Сюжети міфів дають змогу вийти на семантику мотивів та образів стилю, відтворених на стелах, атрибутах влади (клейнодах), деталях кінської вузди, зброї, побутових речах та прикрасах.

Ключові слова: мікенська хвиля, образи Сонця, змія/дракона, тема змієборства, образ досконалого світу.

Сюжет статті виник у результаті контакту з представниками точних наук - колективом журналу «Міждисциплінарні дослідження складних систем», який видають Національний педагогічний університет ім. М. П. Драгоманова та Міждисциплінарний науково-дослідний центр складних систем. Контактові посприяв видатний український математик, академік НАНУ Ю. М. Березанський. Авторові запропонували участь у рубриці «Археологія як синтез наук та мистецтв». Увагу представників точних наук привернула складна композиція, відтворена на роговій шляпці трості з поселення доби бронзи Капітанове-1 на Луганщині. Куратор рубрики Н. В. Кондратьєва поінформувала автора, що ця композиція репрезентує синтез основних символів-знаків існування Всесвіту. Таке бачення побудоване на базі знань ХХІ ст. та проникнення в динамічні процеси космічного буття. Археологові його коментувати складно, але варто зрозуміти, який сенс вкладали в цю комбінацію символів люди бронзової доби понад 3500 років тому.

Розкопки на поселенні Капітанове-1 Новоайдарського району Луганської області дали найбільшу на теренах України колекцію кістяних та рогових виробів, декорованих у мікенському орнаментальному стилі. Артефакт нашої уваги став у ній четвертим і найзагадковішим за семантикою сакрального візерунка. Його ідентифіковано як рогову шляпку (голівку) клейнода у вигляді трості. Діаметр рогової частини - 3,4 см, висота - 1,0 см. Зі зворотної сторони виробу фіксується квадратна лунка (1,2 х 1,2 см), глибина її - 0,8 см. її призначення - фіксація верхньої частини трості, діаметр якої міг бути 1,6-2,0 см, а довжина - 50-80 см. Усі декоровані вироби пов'язані з другим стратиграфічним горизонтом поселення й датуються початковою фазою другого періоду покровсько-мосоловської зрубної культури. В абсолютних датах це XVII-XVI ст. до РХ, з переконливою прив'язкою аналогій до шахтових та склепінчастих усипальниць Мікен [19, с. 195].

Визначившись із культурною належністю та часом виготовлення клейнода з Капітанового-1, спробуємо підійти до характеристики стилю складної композиції, виведеної за допомогою циркульного двозубого різця на його голівці. Зовнішні заокруглені закінчення фігур продряпувалися вручну тонким лезом. Гравійована таким чином композиція включає лівобічну вихрову свастику в центрі, що розпушується чотирма правобічними, але також вихровими, трискеліонами на периферії. Вихровий сюжет вписано в коло, обрамлене по торцю шляпки шевронами з трьох-чотирьох коротких вертикальних рисок. Такий стиль зображення, що включає біжучі циркульні чи хвильові мотиви в поєднанні з циркульними ж солярними знаками, прийнято називати мікенським.

Мікени - місто базилевса Агамемнона, оспіваного Гомером у «Іліаді», - у назві стилю з'явилося не випадково. Саме пошуки усипальниці Агамемнона привели знаного археолога-дилетанта Генріха Шлімана до некрополів легендар-ного міста у 1876 р. Звідти походить найбільша колекція артефактів, декорованих у названому стилі, а золоту маску найсуворішого з владик, розкопаних у поховальному колі «А» Мікен, нарекли «Агамемноном» [34, taf. XVIII, 308, 309]. З цієї причини стиль орнаментації названо «мікенським» чи «мікенською хвилею». Складні орнаментальні композиції різьбили на камені, дереві, кістці, металі. Вони прикрашали клейноди, деталі колісничної кінської вузди, нашивні бляхи, зброю, посуд та кам'яні надмогильні стели.

Важливою подією у вивченні та осмисленні мікенського стилю стала знахідка німецькими колоністами в Південній Бессарабії біля с. Бородіно (нині Одеська область) скарбу коштовних клейнодів у 1912 р. [14, с. 6-18, табл. I-XVIII]. Бронзові та срібні артефакти з Бородіна були декоровані в названому стилі, що й помітили вже перші його дослідники. Але ж скарб мав чудові аналогії на Сході, ба більше - Далекому Сході, синхронізувавши мікенську цивілізацію з китайською епохи Шан-Інь. Проміжними речами, що датують, стали нефритові сокири з саянських родовищ цього мінералу, срібні та бронзові наконечники списів сейминсько-турбинського кола, декоровані в КМОС та оздоблені золотом. Аналогії їм знаходимо в Монголії та Китаї.

Упродовж наступних ста років тривають дискусії щодо системи аналогій та датування речей Бессарабського (Бородінського) скарбу чи умовного поховання, відразу прив'язаного до шахтових усипальниць Мікен. Від середини ХХ ст. приходить усвідомлення того, що в мікенському стилі декорували ще й елементи кінської вузди. 1953 року угорська дослідниця А. Можоліч видала велику колекцію псаліїв з Карпатського басейну. Певна частина з-поміж них була орнаментована в традиціях названого стилю [37, р. 110-111, fig. 4, 12, 13, 20, 36]. Спочатку такі псалії вважали елементами запряжки верхового коня, але у 60-ті роки стає зрозуміло, що ранні зразки їх пов'язані з комплексами колісниць та колісничих. Зокрема, О. M. Лєсков розпізнав ранні щиткові псалії в парі дископодібних рогових виробів з Трахтемирова, а Є. В. Черненко підказав йому аналогію їм у загадкових артефактах зі слонової кістки з шахтових усипальниць Мікен. Останні були декоровані в мікенському орнаментальному стилі.

1, 8 - Капітанове-1; 2 - Іллічівка; 3-5, 9, 10, 12 - Мікени; 6 - Бараніковка; 7 - Разлог, фрагмент стели; 11 - Тарумовка; 13 - Кіровське поселення; 14 - Шипилівка; 1, 2, 6, 8-15 - кістка, ріг; 3-5 - метал; 7 - мармур. 1, 8 - за Бровендер, 2000; 2-5, 9, 10, 12, 14 - за Литвиненко, Санжаров, Усачук, 2013; 6, 11 - за Лопатин, 2014; 7 - за Тончева, 1984; 14 - за Отрощенко, 1974

Спочатку їх вважали прикрасами шишаків шоломів. Нечисленні попервах знахідки щиткових псаліїв та аналогії їм у Мікенах сформували думку щодо мікенського впливу на степові пам'ятки з роговими елементами колісничної запряжки. Такий погляд панував майже 20 років.

Рис. 2

карпатський мікенський орнаментальний стиль

У 80-ті - на початку 90-х рр. ХХ ст. автор звернув увагу на факти оздоблення в техніці мі-кенського стилю атрибутів влади (клейнодів), зокрема нагайок та скіпетрів, у комплексах зрубної спільноти. Тоді ж на ІІ Риковських читаннях у м. Саратов В. С. Бочкарьов виголосив доповідь «Карпато-Микенский орнаментальный стиль в Восточной Европе», де на перше місце в номінації стилю виніс карпатську, а не мікенську складову. Відтоді запропонована ним роз-ширена назва - «Карпато-мікенський орнаментальний стиль» (далі - КМОС) - увійшла до наукового обігу. Дослідник продемонстрував репрезентативну колекцію артефактів такого штибу, виявлену на пам'ятках доби бронзи Карпатського басейну. Виразна колекція їх експонується в Національному музеї археології в м. Будапешт [6]. Хоча згадану доповідь В. С. Бочкарьова досі не видано, але вона пожвавила дискусію довкола КМОС у європейській археології.

Рис. 3. Речовий супровід пох. 9, кургану 1 біля с. Красносьолка:

1, 4 - рогові складові клейнода та розвороти орнаментів; 2 - бронзовий ніж; 3 - кераміка (за Іванов, Колєв, 1993)

Загалом, на середину 90-х рр. ХХ ст. спостерігається перегляд пріоритетів щодо ролі Мікен у ґенезі стилю. 1996 року виходить стаття Яна Ліхардуса (Саарбрюкен) та Йозефа Владара (Нітра) з промовистою назвою «Karpatenbecken - Sintasta - Mykene» («Карпатський басейн - Синташта - Мікени»), де Мікени відсунуто на останню позицію [35, s. 25, taf. 20]. Того ж року в Донецьку воронезький археолог В. І. Бесєдін виступає з доповіддю «“Микенские” орнаменты в Восточной Европе», де прикметник «мікенські» вже взято в лапки, а доповідач наголошує на північно-східному (абашевському) походженні КМОС. Тоді така гіпотеза викликала шок і жорстку критику з боку В. С. Бочкарьова. Попри те, В. I. Бесєдін 1998 року розвинув свою позицію на Четвертому Капітанівському семінарі. Роком пізніше він видає розгорнутий варіант цієї доповіді, де назву орнаментального стилю знову свідомо взято в лапки [3, с. 53-56].

Практично синхронно другій доповіді В. І. Бесєдіна виходить монографія Сільвії Пеннер «Schliemanns Schachtgraberrund und der europaische Nordosten» («Шліманові шахтові гробниці та європейський Північний Схід»). Німецька дослідниця здійснює вичерпну публікацію зразків КМОС з розкопок Г. Шлімана - з одного боку, а з другого - доходить важливого висновку щодо чужого впливу на матеріали з шахтових гробниць з Північного Сходу Європи, маючи на увазі ранні культури воїнів-колісничих [38, s. 211-215]. Понад те, С. Пеннер, ще не будучи ознайомленою з текстами В. І. Бесєдіна, теж побачила ранні аналогії «мікенській хвилі» в декорі головних уборів жінок абашевської культури.

Виразнішу позицію зайняв угорський археолог Я. Маккей у книзі «The early Mycenaean rulers and the contemporary Early Iranians of the Northeast» («Ранні мікенські правителі та синхронні їм ранні іранці Північного Сходу»). Він спирається на висновки Я. Ліхардуса, Й. Владара, С. Пеннер, а також публікації А.Х. Халікова, С.В. Большова та О.В. Кузьміної. Напрацьований фактаж дозволив Маккею вловити в композиціях з металевих прикрас на одязі та головних уборах жінок середньоволзької абашевської культури ймовірні витоки КМОС [36, р. 57, fig. 12]. Картографуючи щиткові псалії, дослідник встановив напрямок міграції ранніх іранських племен зі степів Надчорномор'я на південь Балканського півострова, аж до Пелопоннесу, під гегемонією провідної соціальної верстви - воїнів-колісничих [36, р. 40, map]. Показово, що в статті 2004 року вже С. Пеннер посилається на спостереження та висновки Я. Маккея, додатково аргументуючи власну позицію [24, с. 89].

Наведена дискусія триває на тлі невпинного збагачення джерельної бази виробів, декорованих у КМОС, саме із зони Степу та Лісостепу півдня Східної Європи. Крім колекції з поселень Капітанове-1, Усове Озеро та Іллічівка, її примножують поховальні комплекси Середньої Сіверськодонеччини: Привітне; Шипилівка; м. Димитров. Виразні зразки стилю віднайдено в Саратовському Поволжі, на пам'ятках доби пізньої бронзи на схід від р. Урал, у Північному та Центральному Казахстані.

В.І. Бесєдін окреслив функції речей, декорованих у КМОС: деталі жезлів та нагайок (клейноди); псалії й інші деталі кінської вузди; металеві та кістяні бляхи. Дослідник порівняв мотиви та елементи КМОС з Балкано-Карпатського ареалу та Східної Європи. Техніка нанесення візерунків в обох регіонах передбачала гравіювання складних ритмічних композицій за допомогою ножарізця та циркульного різця. Домінували лекально поєднані кола та дуги правильної форми. За допомогою циркуля створювалися хвильові композиції. Звідси й термін «мікенська хвиля». Різьбярам було відоме також подвійне перове свердло - специфічний інструмент для нанесення циркульного візерунка. В. І. Бесєдін відзначав, що в додаткових характеристиках стилю термін «спіральний» поступово заміщується точнішим визначенням «циркульний» [3, с. 53]. Поза тим, хвильові мотиви доповнювалися низками геометричних трикутників, ромбів, квадратів, променями прямих ліній навкруг центрального отвору чи кола.

Наукова дискусія довкола феномену КМОС торкається різних аспектів його появи, векторів поширення, датування, класифікації базових композицій тощо. Утім, практично оминають увагою семантику композицій, обмежуючись констатацією наявності солярних знаків та варіацій «мікенської хвилі» в усьому їхньому розмаїтті. Автор вважає, що розкриття семантики елементів орнаменту може вивести дослідників на систему образів, а далі й сюжетів КМОС.

Загалом, цей стиль складається з комбінацій циркульних концентричних та хвилястих композицій, за наявності геометричних рапортів (зиґзаґи, трикутники, ромби, свастики), а також спіральних гачків, штифтів. Причому «хвиля» в циркульному чи різьбленому виконанні фігурує в назві стилю, хоча за кількістю відтворених елементів циркульна солярна складова, видається, переважає хвильову.

Серед наведеного на рис. 1 добору артефактів «хвиля» домінує лише на бляхах з поселень Іллічівка в Донецькій області та Капітанове-1.

Отже, в розмаїтті орнаментальних варіацій КМОС вирізняються мотиви солярного та хвильового плану. Десь учувається момент протидії між солярними образами (коло з крапкою, свастика, трискеліон) як темою світла та «м'ясними» іпостасями «хвилі», за якими вбачається образ плазуна (змія, дракона). Черв'ячна манера відтворення тіла потвори на рівні підсвідомості спонукає до її відторгнення. Реальність такого дуального протистояння підтверджується епічними сюжетами двобою Індри з Врітрою в «Рігведі» індоаріїв та постаттю Вртрагни (переможця Врітри) з «Авести» ранніх іранців.

Ключовою для розуміння образів КМОС є антропоморфна стела з місцевості Столоватець на захід від м. Разлог у Південно-Західній Болгарії. Лицеві поверхні цієї та ще чотирьох мармурових стел, що збереглися в уламках, вкриті композиціями в «мікенському» стилі. Важливо, що всі вони виявлені на «культовому місці» біля підніжжя хребта Пірін за 7 км від перевалу Предєл, який відкриває шлях до р. Стрима (Стримон). Долина останньої виводить прямо до Греції та Егейського моря. Дослідниця комплексу монументальних скульптур з Разлог Горанка Тончева переконливо зіставляє композиції на стелах зі зразками образотворчого мистецтва «крито-мікенської культури» XIV-XIII ст. до РХ.

Можна погодитися з дослідницею, що сюжет зображень на всіх стелах однаковий: перемога бога-Сонця - божества, яке уособлює світло, день і добро, - над пітьмою та злом [27, с. 102]. В оцінці ж фігуративного сюжету на великій трапецієподібній стелі (висота - 1,6 м), морфологічно подібній до надчорноморських степових, є розбіжності. Г. Тончева вважає, що це бог-Сонце з човна передає свою владу й могутність вождеві місцевого племені. Але ще перший дослідник уцілілої стели з Разлог Т. Танєв побачив, що на ній зображений «мъж, стрелящ з лък срещу змия с две глави» [27, с. 102]. Схоже, що це є дійсно сюжет змієборчого циклу. Показово, що композицію вирізьблено на долішній частині монумента, нижче від умовного поясу. Образ дракона з широко відкритою пащею та роздвоєним хвостом, а не другою головою, справді нагадує силует човна, позаяк тіло дракона охоплює сонячний диск з трьох боків. До того ж зверху диск перекритий орнаментальним поясом, заповненим зиґзаґом, а знизу - вигином шпилястої спини потвори. Тому дії ітифалічного персонажа в мікенських захисних шатах спрямовані на ураження дракона й звільнення бога-Сонця.

Рис. 4. Зооморфізація образів карпато-мікенського стилю в мистецтві зрубної спільноти (1), кіммерійців (2) та скіфів (3): 1 - Нижня Красавка ІІ (за Лопатин, 2014); 2 - Костянтинівка (за Білозор, 2008); 3 - Братолюбівська Могила (за Кубышев, Бессонова, Ковалев, 2009)

Помітно, що з ураженої героєм пащі дракона тут-таки вислизає чи народжується знак, подібний до латинської «S», та трискеліон - базові елементи КМОС. Саме з них поміж поясом та виступом голови антропоморфної стели моделюється структура світу в трьох вертикальних варіаціях мотивів дерева життя.

Виходячи з такої монументальної підказки, можна припустити, що на блясі з Іллічівки зображено змія в силі, що замикає зсередини та контролює сонячне коло, облямоване короткими шевронами. Проте вузька поперечна насічка на тілі плазуна натякає на початок його нейтралізації (перший удар). Наступний акт епічної дії маємо на блясі з Капітанового-1, де розрубане на три шматки тіло плазуна композиційно складається в образ трискеліона. Далі на ґудзику з Мікен гравійовано трискеліон із такими собі «рубцями» зрощування, а поряд - на іншому ґудзику - бездоганно завершений трискеліон. Він є копією аналогічних чотирьох трискеліонів капітанівського клейнода.

Наступний ґудзик з Мікен насичує вигини трискеліона циркульними колами з крапкою в центрі. Паралельно ця ж схема реалізувалася в елементах кінської вузди (псалії, бляхи-розподілювачі пасків збруї, застібки), утворюючи трійці (тримурті, триратни), насичені солярною символікою. Один із найпізніших зразків «мікенського» стилю - кістяна застібка з Кіровського поселення в Східному Криму, де циркульний солярний мотив наявний на кожній з трьох пелюсток, але лише на нижній лівій він, як і на стелі з Разлог, оповитий хвилею зміїного образу. Таке собі нагадування, що перемога світла над пітьмою ніколи не стане остаточною.

Аби залучення аналогій з віддалених Разлог не здавалося штучним, варто згадати кістяний шпатель із зображенням синкретичної істоти - «напівзайця-напівзмії (напівриби?)» з культурного шару покровсько-мосоловської зрубної культури на поселенні Чернікове Озеро-1 у Кремінському районі Луганської області (розкопки С. М. Санжарова). Асоціацію з рибою викликає роздвоєний хвіст «напівзмії», подібний до драконового з Разлог. На зворотній площині шпателя вирізьблений уздовж осі знаряддя знак «чоловік». Згадане поселення розташоване в зоні найвищої концентрації артефактів з композиціями КМОС на сході України.

Аби дуалістичний підхід до інтерпретації композицій КМОС, запропонований вище, не здавався надто надуманим, пошлюся на постулати маніхейства - пізнього різновиду релігії заратуштризму. Його засновник Мані (216-277) сповідував дуалістичне протистояння та боротьбу двох царств - Світла та Пітьми, якими керували, відповідно, Батько Величі та Князь Пітьми. Конфлікт між ними призвів до змішування (розчинення) сил світла (добра) з еманаціями пітьми (зла). Людство в особі Першолюдини (Ормиза) стало жертвою цього змішування. У ролі рятівника людства виступив Михрйязд (бог Митра). Трупи забитих ним демонів стали будівельним матеріалом чинного світу. Зокрема, зі шкур переможених демонів були створені небеса, з їхніх кісток - гори, а з їхнього ж м'яса та екскрементів - землі. Тому побудований Митрою світ, за всієї його досконалості, виявився таки змішаним, забрудненим дещицею зла / пітьми. Можна припустити, що складна композиція капітанівського клейнода є таким собі образом (моделлю) досконалого світу, зібраного зі шматків порубаних демонів (зміїв, драконів). Тому не забуваймо, з якого будматеріалу цей світ був зліплений Творцем.

Мотив подібного будівельного матеріалу, ймовірно, фігурує в основі руків'я нагайки (довжина дерев'яного стрижня з роговими руків'ям, набірними кільцями та голівкою - 80 см). Це шість шматків аморфної пульсуючої маси, які можуть відповідати розрубаному на шматки змієподібному тілу дракона Врітри, як і на блясі з Капітанового. Наступні яруси зображень на стрижні нагайки відтворюють процес моделювання світу по перемозі над силами мороку, так само як і на стелі з Разлог. Увінчує орнаментальну вертикаль вихрова свастика на голівці знаряддя. Цю нагайку знайшли в похованні 9 кургану 1 біля с. Красносьолка Самарської області Росії. Автори розкопок А.Ю. Іванов та Ю.І. Колєв назвали знахідку «жезлом».

Паростки звіриного стилю. Унікальною для розуміння образів КМОС є знахідка на поселенні покровської зрубної культури Нижня Красавка ІІ в Саратовській області Росії щиткового псалія, прикрашеного різьбленим циркулем трискеліоном зі стилізованою кінською голівкою на кінчику кожного з трьох завитків. Це засвідчує здатність трискеліона (трійці) до еволюції й трансформації в інші образи, запліднені новими смислами. Схоже, що стилізованими кінськими голівками закінчуються й завитки трискеліона на крихітному диску з поховання зрубної спільноти біля с. Шипилівка Луганської області, а також на деяких ґудзиках з вихровою свастикою з Мікен. Протоми сонячних лебедів, які виростають із завитків спіралей, бачить на стелах із Разлог Г Тончева. Природно, що закінчення спіральних гачків асоціювалися зі зміїними голівками, як на щитковому псалії з поселення алакульської культури Шибаєво-1 у Челябінській області. Тобто помітно, що окремі образи КМОС, як-от вихрові свастики та трискеліони, мали тенденцію до зооморфізації. Не виключено, що ця тенденція вплинула з часом на формування звіриного стилю ранніх номадів. Так, дослідник скіфського звіриного стилю Ю. Б. Полідович розпочинає галерею зображень коней передскіфської доби саме з кінноголового трискеліона з Нижньої Красавки ІІ.

Традиції КМОС чітко фіксуються в декоративному мистецтві кіммерійців з його розмаїттям спіральних мотивів. Зокрема, В. П. Білозор розгледів і здійснив прорисовку шестилопатевої вихрової свастики на «щиті» стели-стовпа з с. Костянтинівка Миколаївської області. Кожен з шести гачків завершується стилізованою голівкою коня з вухами, подібно до псалія з Нижньої Красавки ІІ, де таких вухатих голівок лише три. На стелі вихрова композиція обертається навкруг кола в центрі. Дослідник цілком мотивовано вважає її солярною, наголошуючи, що кінь міг бути інкарнацією солярного божества [4, с. 158-161]. С. С. Бессонова, шукаючи витоки шестиголової кінної композиції довкола бурштинової вставки на денці золотої чаші-фіала з Братолюбівської Могили, порівнює її з шестипроменевою вихровою свастикою Костянтинівського стовпа. Тепер можна опустити витоки цієї композиції до лівобічної вихрової триголової кінної свастики з Нижньої Красавки ІІ.

Доходимо висновку, що мотиви та образи КМОС знайшли свій розвиток і втілення як архетипи в мистецтві іраномовних кіммерійців, скіфів і сарматів, та не виключено, що й у їхніх північних сусідів - праслов'ян. На це вказує, зокрема, керамічне «рогате» прясло тшинецької культури (його чотири ріжки закручені у вихрову свастику) з експозиції Білоцерківського краєзнавчого музею.

Список літератури

1. Акишев К. А. Древности Астаны: городище Бозок / К. А. Акишев, М. К. Хабдулина. - Астана : Изд. дом «Сарыарка», 2011. - 260 с.

2. Беседин В. И. «Микенские» орнаменты в Восточной Европе / В. И. Беседин // Северо-Восточное Приазовье в системе евразийских древностей (энеолит - бронзовый век). - Ч. 1. - Донецк : Изд-во ДонГУ, 1996. - С. 84-87.

3. Беседин В. И. «Микенский» орнаментальный стиль эпохи бронзы в Восточной Европе / В. И. Беседин // Археология восточно-европейской лесостепи. - Воронеж, 1999. - Вып. 13 : Евразийская лесостепь в эпоху металла. - С. 45-59.

4. Білозор В. Кіммерійські племена / В. Білозор // Історія українського мистецтва : у 5 т. - Т. 1 : Мистецтво первісної доби та стародавнього світу / голов. ред. Г. Скрипник, ред. т. Р Михайлова, Р Забашта. - К. : НАН України, ІМФЕ ім. М. Т Рильського, 2008. - С. 154-167.

5. Большов С. В. Новые исследования II Виловатовского могильника / С. В. Большов, О. В. Кузьмина // Древние индоиранские культуры Волго-Уралья (II тыс. до н. э.). - Самара : Изд-во СамГПУ, 1995. - С. 81-113.

6. Бочкарев В. С. Карпато-Микенский орнаментальный стиль в Восточной Европе : Доклад на ІІ Рыковских чтениях. 26 октября 1991 г. Саратов / В. С. Бочкарев. - Саратов, 1991.

7. Бровендер Ю. М. Капитаново-1. Поселение покровской срубной культуры в Северскодонецком Левобережье / Ю. М. Бровендер // Старожитності Степового Причорномор'я і Криму : зб. наук. пр. - Запоріжжя, 2000. - Т. 8. - С. 170-186.

8. Бровендер Ю. М. Карпато-Микенский орнаментальный стиль в материалах поселения Капитаново-1 / Ю. М. Бровендер, В. В. Отрощенко // Доно-Донецкий регион в системе древностей эпохи бронзы восточноевропейской степи и лесостепи. - Воронеж, 1996. - Вып. 2. - С. 53-55.

9. Генинг В. Ф. Синташта. Археологические памятники арийских племен Урало-Казахстанских степей / В. Ф. Генинг, Г. Б. Зданович, В. В. Генинг. - Т. 1. - Челябинск : Южно-Уральское кн. изд-во, 1992. - 408 с.

10. Дрезден М. Мифология древнего Ирана / М. Дрезден // Мифология древнего мира. - М. : Главная редакция восточной литературы издательства «Наука», 1977. - С. 337-365.

11. Зданович Г. Б. Щитковые псалии из Среднего Приишимья / Г. Б. Зданович // КСИА АН СССР. - М., 1986. - Вып. 185. - С. 60-65.

12. Іванов А. Ю. Зрубний комплекс з роговим «жезлом» із Середнього Заволжя / А. Ю. Іванов, Ю. І. Колєв // Археологія. - 1993. - № 1. - С. 92-101.

13. Кондратьев А. В. Разрушенный срубный погребальный комплекс из окрестностей г. Димитрова Донецкой области /

А. В. Кондратьев, В. И. Кузин-Лосев // Матеріали та дослідження з археології Східної України. - Луганськ, 2010. - Вип. 10. - С. 168-182.

14. Кривцова-Гракова О. А. Бессарабский клад / О. А. Кривцова-Гракова. - М. : Изд-во ГИМ, 1949. - 28 с.

15. Кубышев А. И. Братолюбовский курган / А. И. Кубышев, С. С. Бессонова, Н. В. Ковалев. - К. : КОРВИН ПРЕСС, 2009. - 192 с.

16. Кузьмина Е. Е. Связи евразийских степей и Средиземноморья во второй четверти II тыс. до н. э. / Е. Е. Кузьмина // Древние культуры Поволжья и Приуралья : Научные труды КуйбГПИ, 1978. - Т. 221. - С. 21-23.

17. Лесков А. М. Древнейшие роговые псалии из Трахтемиро- ва / А. М. Лесков // СА. - 1964. - № 1. - С. 299-303.

18. Литвиненко Р А. Памятники покровского типа на Северском Донце / Р. А. Литвиненко // Археологические вести. - СПб., 1995. - № 4. - С. 73-82.

19. Литвиненко Р. О. Кістяний диск з карпато-мікенським декором із Середнього Подонців'я та деякі питання хронології зрубної культури / Р. О. Литвиненко, С. М. Санжаров, A. М. Усачук // Донецький археологічний збірник. - Донецьк, 2013. - № 17. - С. 180-198.

20. Лопатин В. А. Начало эпохи поздней бронзы на севере Нижнего Поволжья / В. А. Лопатин. - Саратов : Изд-во Саратовского ун-та, 2014. - 292 с.

21. Отрощенко В. В. Элементы изобразительности в искусстве племен срубной культуры / В. В. Отрощенко // СА. - 1974. - № 4. - С. 72-81.

22. Отрощенко В. В. Костяные детали плеток из погребений срубной культуры / В. В. Отрощенко // СА. - 1986. - № 3. - С. 72-81.

23. Отрощенко В. В. Клейноди зрубного суспільства / B. В. Отрощенко // Археологія. - 1993. - № 1. - С. 101-109.

24. Пеннер С. Щитковидные псалии из Микен и их северо-восточные аналогии / С. Пеннер // Археологический альманах. - Донецк, 2004. - № 15 : Псалии. Элементы упряжи и конского снаряжения в древности. - С. 82-91.

25. Полидович Ю. Б. Изображения лошадей на предметах узды предскифского времени / Ю. Б. Полидович // Культуры степной Евразии и их взаимодействие с древними цивилизациями. - Кн. 1. - СПб. : ИИМК РАН : Периферия, 2012. - C. 220-225.

26. Смирнов К. Ф. Происхождение индоиранцев в свете новейших археологических открытий / К. Ф. Смирнов, Е. Е. Кузьмина. - М. : Наука, 1977. - 84 с.

27. Тончева Г Монументални скулптурни паметници от късно- бронзовата и от ранножелезнята епоха в България / Г. Тончева // Thracia. - София, 1984. - Т. VI. - С. 71-103.

28. Трифонов В. А. К абсолютному датированию «микенского» орнамента эпохи развитой бронзы Евразии / В. А. Трифонов // Радиоуглерод и археология : Ежегодник радиоуглеродной лаборатории. - СПб., 1996. - Вып. 1. - С. 62-63.

29. Усачук А. Н. Костяное орудие гончарства эпохи бронзы с уникальным изображением / А. Н. Усачук // Матеріали та дослідження з археології Східної України. - Луганськ, 2007. - Вип. 7. - С. 243-248.

30. Усачук А. Н. Трасологический анализ роговой втулки из раннесрубного погребения / А. Н. Усачук // Матеріали та дослідження з археології Східної України. - Луганськ, 2010. - Вип. 10. - С. 183-199.

31. Усачук А. Н. Древнейшие псалии (изготовление и использование) / А. Н. Усачук. - К. - Донецк : ИА НАН Украины, 2013. - 304 с.

32. Халиков А. Х. Памятники абашевской культуры в Марийской АССР / А. Х. Халиков // МИА. - М., 1961. - № 97. - С. 157-241.

33. Черных Е. Н. Древняя металлургия Северной Евразии (сейминско-турбинский феномен) / Е. Н. Черных, С. В. Кузьминых. - М. : Наука, 1989. - 320 с.

34. Каго G. Die Schachtgraber von Mykenai. Text und Plates / G. Karo. - Munchen, 1930. - 450 S.

35. Lichardus J. Karpatenbecken - Sintasta - Mykene. Ein beitrag zur definition der bronzezeit als Historischer epoche / J. Lichardus, J. Vladar // Slovenska Archeologia. - Nitra, 1996. - Rocrnk XLIV. - Cislo 1. - S. 25-89.

36. Makkey J. The early Mycenaean rulers and the contemporary Early Iranians of the Northeast / Janos Makkey. - Budapest, 2000. - 84 p.

37. Mozsolics A. Mors en bois de cerf sur le territoire du Bassin des Carpathes / A. Mozsolics // Acta Archaeologica. Academiae Scientiarum Hungaricae. - Budapest, 1953. - III. - P 69-111.

38. Penner S. Schliemanns Schachtgraberrund und der europaische Nordosten / S. Penner. - Saarbrucker Beitrage zur Altertumskunde. - Bonn, 1998. - Vol. 60. - 239 S.

Размещено на Allbest.ru