Загальні тенденції розвитку обробної промисловості в Україні у другій половині ХІХ - на початку ХХ століття

Микола Москалюк

Москалюк Микола Загальні тенденції розвитку обробної промисловості в Україні у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст.

Ключові слова: обробна промисловість, Україна, губернія, Російська імперія, торгівля

Москалюк Николай Общие тенденции развития обрабатывающей промышленности в Украине во второй половине XIX - начале ХХ в.

Раскрыто особенности становления и развития основних отраслей обрабатывающей промышленности украинских губерний Российской империи во второй половине XIX - начале ХХ в. Сосредоточено внимание на ключевых отраслях промышленности, их региональных особенностях развития. Выяснено влияние основних факторов на динамику развития промышленности.

Ключевые слова: обрабатывающая промышленность, Украина, губерния, Российская империя, торговля

Moskalyuk Mykola General trends of manufacturing in Ukraine in the second half of XIX - early of XX century

Keywords: manufacturing, Ukraine, province, Russian Empire, trade

Найпоширенішими галузями обробної промисловості в Україні у досліджуваний період були: цукрова, горілчана, борошномельна, салотопна, цегельна, суконна, шкіряна, олійна, тютюнова й інші. Окремі дослідження з даної проблематики можна знайти у роботах І. Гуржія, В. Крутікова, Т Лазанської, П. Лященка, О. Нестеренка, А. Сегеди, Н. Темірової й ін. Дані дослідники у своїх працях охоплюють лише окремі аспекти розвитку промисловості в Україні у зазначений період. Отже предметом дослідження є розвиток обробної промисловості українських губерній Російської імперії у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. Мета роботи полягає у з'ясуванні розвитку домінуючих галузей обробної промисловості в українських губерніях Російської імперії у зазначений період.

До 60-х років XIX ст. у Росії переважало поміщицьке господарство, яке гальмувало виникнення та розвиток ринкових виробничих відносин. Проте, вже з другої половини XVIII ст. у країні інтенсивно відбувався процес розкладу феодального господарства. У 1860 р. по всій Наддніпрянській Україні, за неповними даними, налічувалося 2147 промислових підприємств (без винокурних), з кількістю робітників близько 85800 чоловік [1].

Реформа 1861 р. розчистила ґрунт для утвердження промислового капіталізму у Росії й Україні. Але і після реформи, пережитки кріпосництва ще зберігалися [2]. У пореформене сорокаріччя здійснювалися такі економічні перетворення, які у деяких країнах Європи займали цілі століття.

Під дією загальних економічних законів цей розвиток проходив нерівномірно - роки піднесення змінювалися періодами спадів і криз. Вже у 1873-1876 рр. промислова криза охопила Росію, у тому числі й Наддніпрянську Україну, а потім, після деякого промислового пожвавлення, криза повторилася у 1880-1886 рр. [3]. Серед них особливе місце займає період промислового піднесення 90-х років XIX ст., який привів до зміни матеріально-технічних умов виробництва та значного зростання продуктивних сил [4].

Головним результатом і рушієм усіх змін, що відбувалися у пореформену добу в народному господарстві, стала велика промисловість і механізований транспорт, що розвивалися з дивовижною швидкістю [5]. Одним з важливих факторів, що значною мірою зумовили високі темпи розвитку промисловості у 90-ті роки XIX ст., було прискорене будівництво залізниць. Певне значення мали також протекційний митний тариф 1891 р., державні замовлення, приплив іноземного капіталу й ін. [6].

Невпинно збільшувалася кількість найманих робітників, які у 1860 р. становили по всій Росії 87% і по Україні 75% від загального числа робітників. Більшість робітників складалася з оброчних селян, які заробляли гроші для сплати поміщикам оброку [7]. У 1860 р. кількість робітників в Україні становила 85,5 тис., а на початку XX ст. - 360 тис. чоловік [8].

В українських губерніях у пореформений період, за винятком кількох перших років після скасування кріпацтва і під час криз, неухильно зростала кількість промислових підприємств, сума вартості виробленої ними продукції. Так, якщо у 1869 р. в Україні нараховувалося 3712 фабрик і заводів, то у 1897 р. їх уже було 8063 [9]. Ці дані свідчать про те, що зростання промисловості Наддніпрянської України відбувалося, в основному, не за рахунок збільшення кількості промислових підприємств, а внаслідок створення нових потужних підприємств і розширення виробництва на існуючих підприємствах.

Поряд із промисловістю розвивалося і кустарне виробництво. На початку XX ст. кустарними промислами у Волинській губернії займалися: в Овруцькому повіті 13% селянських дворів, у Житомирському - 12%, у Новоград-Волинському - 8%. Всього у Житомирському, Новоград-Волинському й Овруцькому повітах у 1900 р. налічувалося понад 25 тис. кустарів [10]. У 1893 р. у губернії нараховувалося 1672 великих і малих промислових підприємств. Домінуюче місце тут займали цукрові та винокурні заводи і фабрики [11]. У 1896 р. всіх фабрик і заводів у Житомирському повіті нараховувалося 74 [12]. У 1896 р. у Володимир-Волинську і повітах Волинської губернії нараховувалося 3 заводи по виробництву скла, 6 винокурних, 5 смоляних, 11 шкіряних, 1 свічковий, 35 маслобійних, 2 пивоварних і 17 цегельних заводів [13].

У пореформений період Катеринославська губернія швидко перетворювалась на центр промисловості Півдня країни. Так, якщо у 1861-1870 рр. тут було засновано 4 нових промислових підприємства, то у 18711880 рр. - 30, у 1881-1890 рр. - 57, у 18911990 рр. - 164 [14].

Промислових підприємств у 1897 р. на Катеринославщині за даними казенної палати нараховувалося 728 з річним оборотом у 15395 тис. руб.; торгівельних закладів - 7260 з оборотом за рік у 96458 тис. руб. Промислових закладів, за даними старшого фабричного інспектора - 804, зокрема, мукомелень було 192 [15]. Станом на 1 січня 1899 р. у Катеринославській губернії було 1387 підприємств фабрично-заводської промисловості (без млинів), з продуктивністю виробництва у 193,9 млн. руб. з 108311 робітниками [16].

Водночас набували дальшого розвитку кустарні промисли Черкаського повіту. За неповними даними, у 1912 р. тут працювало 19500 кустарів [17].

Велика концентрація обробної промисловості призводила до утворення монополістичних об'єднань у Черкаському повіті. Так, 1887 р. на з'їзді цукрозаводчиків у Києві був створений синдикат, керівну роль у ньому зайняли Бобринські (що мали 6 заводів), Браницькі (7), Потоцькі (7), Бродські (9), Терещенко (7). Основним завданням цього об'єднання було не допустити зниження цін на внутрішньому ринку [18].

Значно прискорилися темпи розвитку обробної промисловості у Києві після відміни кріпосного права. Найбільш розвиненими галузями промисловості у місті були харчова та легка [19]. У 1893 р. у Київській губернії було 673 фабрики і заводи, серед яких найбільше значення мали 62 цукрові, 4 рафінадних, 77 винокурних і мукомельних [20]. У 1899 р. заводів і фабрик у губернії нараховувалося 121 [21], а у 1914 р. - 566 [22]. Київ з його великими банками був більш-менш самостійним - хоча і залежним від петербурзьких банків - фінансовим центром обробної промисловості [23].

Всіх фабрик і заводів, які діяли у 1894 р. у Подільській губернії, нараховувалося 5314, де працювало 25685 робітників. Загальна сума виробництва становила 32148059 руб. [24]. У 1899 р. на Поділлі було 52 фабрики, де робітників нараховувалося понад 100 чоловік на кожному із підприємств [25]. Найбільш розвиненими були цукрові заводи [26].

Невелика кількість статистичних даних не дає можливості скласти повний опис існуючих у Полтавській губернії кустарних промислів. Найбільш поширеними було створення виробів із дерева, гончарний промисел, ткацтво, шкіряне виробництво, ковальський промисел, гребінний і чоботарський [27]. На Полтавщині у 1893 р. було 4078 фабрик і заводів. Більша частина промислових закладів була незначною та мала кустарний характер [28].

На Харківщині у 1863 р. існувало 25 винокурних заводи, 5 пивоварних, 2 паперові фабрики. У селян - 1 винокурний завод. Всіх підприємств по виробництву промислової продукції було 35, які виготовили її на суму 378662 руб. 78 коп. і нараховували 449 робітників [30]. Із галузей обробної промисловості на Харківщині у 1893 р. домінувала цукрова промисловість, також помітно розвивалася тютюнова промисловість [31]. Серед інших підприємств Харківської губернії на початку XX ст. існувала ватна фабрика із 57 робітниками торгового дому «ГМ. Гусаров - П.Ф. Міланов»; суконна фабрика товариства на паях Харківської суконної мануфактури з 10 робітниками, джгутово-канатна фабрика з 17 робітниками [32]. За даними 1895 р. Харківська губернія за виробництвом промислової продукції посідала одне з провідних місць в Україні. На той період тут налічувалося 893 підприємства, у тому числі 360 - фабрично-заводського типу [33].

Значним промисловим центром була Одеса, в якій налічувалося у другій половині XIX ст. близько 500 заводів і фабрик, переважно середніх розмірів. Найбільшою була питома вага підприємств харчової (24% від загальної кількості) і текстильної (9%) промисловості [34].

Наприкінці XIX - на початку XX ст. Херсонська губернія стала одним із великих центрів кустарної та ремісничої промисловості на півдні України. Головними галузями її були харчова, швейна, обробка волокна [35].

У пореформений період виникають нові та розширюються діючі кустарні промисли і ремесла. Зокрема, в Єлисаветградському повіті ними займалися 6,4% селянських господарств, в Олександрійському - 17,5% [36].

У 1861 р. у Херсонській губернії було 129 винокурних заводи, 31 пивоварний і 52 тютюнові фабрики [37]. Також у цей період тут існувала така кількість пивоварних заводів: у губернських містах - 8, а у повітах - 102; з продажу напоїв: у повітах - 8, а у містах - 1003; горілчаних: у містах - 13, у повітах - 2684 заводи. Оптових складів із продажу напоїв існувало 14 [38].

Кількість промислових закладів в Одеському повіті у 1912 р. становила 1776, у тому числі із характером фабрично-заводського виробництва був 401 заклад, кустарних і ремісничих - 1375 [39].

У 1898 р. на Херсонщині нараховувалося 1522 промислових підприємства із 35795 робітниками, які виробили продукції на 86133875 руб. [40], зокрема, із цієї кількості 10 підприємств були харчовими, які у цей період виготовили продукції на суму 41114614 руб. і нараховували 546 робітників [41].

У Чернігівській губернії наприкінці XIX ст. існували кустарні промисли, які розповсюджувалися переважно у тих місцях, де відчувалася недостача землі [42]. У 1900 р. тут налічувалося 85520 кустарів, 61876 чоловік займалися відхожими промислами [43]. У 1913 р. в Чернігівській губернії налічувалося понад 80 різних видів промислів, на яких працювало 79690 кустарів, з них 18828 у містах і 60862 у селах [44]. За кількістю промислів Чернігівщина посідала одне з перших місць серед усіх губерній Росії. У 1893 р. фабрик і заводів у Чернігівській губернії нараховувалося 1077. Загальна сума виробництва становила 21662984 руб. [45].

Швидкий розвиток ринкових відносин у промисловості Наддніпрянської України обумовив зростання її питомої ваги у промисловому виробництві Росії [46].

Зростання виробництва у 1906-1907 рр. в одних галузях поєднувалося із застоєм в інших. Наприкінці 1909 р. спостерігалося пожвавлення у промисловості, а вже у 1910 р. почалося промислове піднесення. Воно було зумовлене низкою врожайних років.

Промислове піднесення було пов'язане також з підготовкою до назріваючої війни. Царський уряд асигнував великі кошти на підготовку до війни, на побудову воєнних заводів і т.д. Упродовж тільки 1909-1910 рр. на саме лише будівництво військово-морського флоту та на зведення стратегічних залізниць було асигновано понад 375 млн.ру^б. ^[47].

Загалом, упродовж 1900-1913 рр. Росія, у тому числі й Наддніпрянська Україна, піднялася на більш високий щабель індустріального розвитку: промислова продукція у країні зросла у 2 рази, а кількість робітників у промисловості - у 1,5 рази [48].

Промислове піднесення у 1910-1913 рр. було перерване Першою світовою війною. У зв'язку з перебудовою роботи промисловості на військовий лад значно скоротилося виробництво машин та обладнання.

Отже, промислове підприємництво посідало важливе місце у поміщицькій економіці. Його формування розпочалося ще у дореформений період, але свого розквіту воно досягло уже після скасування кріпацтва [49]. Фабрично-заводська промисловість, відтісняючи на задній план мануфактуру, підкоряла собі селянські промисли, витісняла міське ремесло. Вона стала визначальним фактором порайонної промислової спеціалізації.