Вплив реформування британської парламентської системи на зародження суфражистського руху (30-ті роки ХІХ ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вплив реформування британської парламентської системи на зародження суфражистського руху (30-ті роки ХІХ ст.)

Марія Чичикало

Анотація

У статті йдеться про вплив реформування британського парламенту в ХІХ ст. на зародження руху за отримання жінками виборчого права (британського суфражизму). На основі опрацювання літератури та опублікованих джерел розглянуто взаємозв'язок між парламентською реформою 1832 року, законом про бідних 1834 року, муніципальною реформою 1835 року та зародженням руху суфражисток. Проаналізовано вплив чартизму на подальші парламентські реформи. Визначальним моментом є обговорення в Палаті громад у 1832 р. петиції британської активістки Мері Сміт щодо прав жінок на участь у парламентському представництві. Зроблено висновок про взаємозв'язок суспільної дискусії щодо необхідності збільшення кількості виборців з боротьбою жінок за отримання виборчого права.

В статье показано исследование влияния реформирования британского парламента в XIX в. на зарождение движения за получение женщинами избирательного права (британского суфражизма). На основе обработки литературы и опубликованных источников рассмотрена взаимосвязь между парламентской реформой 1832 года, законом о бедных 1834 года, муниципальной реформой 1835 и зарождением движения суфражисток. Проанализировано влияние чартизма на последующие парламентские реформы. Определяющим моментом является обсуждение в Палате общин в 1832 г. петиции британской активистки Мэри Смит о правах женщин на участие в парламентском представительстве. Сделан вывод о взаимосвязи общественной дискуссии про необходимость увеличения количества избирателей и борьбой женщин за получение избирательного права.

Реформування політичної системи та вчасне проведення необхідних суспільних змін є традиційною складовою частиною успішного розвитку демократичних правових держав. Епоха парламентських реформ у Великій Британії, основною метою яких було збільшення кількості виборців, наступила в ХІХ ст. тобто в час, коли в більшості європейських країн тільки зароджувалися представницькі структури сучасного типу. Проте й на Британських островах питання участі жінок у політичному житті виглядало тоді вельми малоймовірним для реалізації. Проблема надання жінкам виборчого права є нагальною навіть у ХХІ столітті, оскільки низка країн відмовляється залучати жінок до політичного життя. Тому вивчення проблеми впливу розширення кола політичного електорату на виникнення руху за надання жінкам виборчого права виглядає актуальним і сьогодні.

Об'єктом дослідження є ґенеза роботи новочасного парламенту Британії, предметом -- виникнення британського суфражизму в контексті парламентської реформи 1832 року. Метою статті є висвітлення взаємозв'язку між реформою 1832 року та рухом за надання жінкам виборчого права.

Історія парламентської системи Великої Британії має ґрунтовну історіографічну базу. Серед загальних праць, які характеризують політичну систему загалом варто звернути увагу на роботи Миколи Єрофєєва та Володимира Согріна [6; 11], у яких подано ґенезу функціонування політичної історії країни. Генрі Беллок, свого часу, у праці «Палата громад та монархія» пояснював парламентські реформи бажанням Палати громад зміцнити своє становище у суспільстві [12]. Михайло Жолудов також вбачає витоки першої парламентської реформи з необхідністю збільшенням впливу Палати громад [8]. Взаємозв'язок між реформою 1832 року та зародженням руху за надання жінкам виборчого права вбачає у своїй праці Дарія Вершиніна [3].

Джерельною базою, обраної тематики, виступають текст парламентської реформи 1832року, петиції жіночих організацій до парламенту, закон про бідних 1834 р. та текст муніципальної реформи 1835 року [2; 13-15].

У ХІХ ст. Велика Британія являла собою конституційну монархію із сталою двопартійною системою: консерваторів та лібералів. Парламент залишався двопалатним, однак усе більшого впливу набувала Палата громад. Виборче право в країні на початку століття мала досить невелика частка населення. В Англії та Уельсі число правочинного електорату коливалася в межах 3 %, а в Шотландії -- 2,8 % [6, с. 32]. Великі промислові міста, як наприклад Лідс, Бірмінгем, Манчестер, не мали представництва в парламенті, в той час як так звані «гнилі містечка» (де станом на 1830 р. населення складало кілька десятків осіб) мали у Палаті громад аж по два депутати. Необхідність реформування парламентської системи, яка відверто не відповідала вимогам часу, ставала нагальною.

У 1830 р., у зв'язку зі смертю короля Георга IV, були призначені вибори до парламенту. Новий король Вільгельм IV підтримував політичні зміни і тому отримав прихильників у лавах лібералів [9, с. 34]. Через революційні настрої в Європі, насамперед у Франції, під час передвиборчої кампанії починають поширюватися ідеї парламентської реформи з метою запобігання політичної кризи. Результатом виборів стали зміни в партійному складі палати та формування потужної опозиції діючому очільнику уряду Артуру Веллслі, герцогу Велінгтону. Через супротив реформам останній подав у відставку і в листопаді 1830 р. віги (ліберали), сформували кабінет під керівництвом Чарльза Грея (1764--1845) -- видатного британського політика, свого часу Першого лорда Адміралтейства (1806 р.), а з 1830-го до 1834 р. -- 26-го прем'єр-міністра Великої Британії [1, с. 110].

У цей період почалась активна агітація за проведення майбутньої реформи. Прем'єр призначає Комітет кабінету міністрів з підготовки пропозицій щодо реформ, представники якого виступали за зміни. Навколо роботи цього комітету розгорнувся чималий ажіотаж, проявом якого було те, що до Палати громад протягом зими 1830-- 1831 рр. було надіслано 645 петицій з вимогою проведення реформи: 280 -- за введення таємного голосування, 182 -- за скорочення терміну повноважень парламенту [12, с. 45]. британський суфражизм парламентський реформа

Сформований уряд передбачав ліквідацію так званих «гнилих містечок» під гаслом подолання несправедливості і надання виборчого права найкрупнішим містам. Варто зазначити, що ці зміни мали поширюватися тільки на представників чоловічої статі. Перший білль про реформу було запропоновано Палаті громад 1 березня 1831 р.; він отримав підтримку у другому читанні з перевагою в один голос. Незадоволений такою слабкою підтримкою, прем'єр-міністр розпускає нижню палату і оголошує вибори з метою просування туди прихильників реформ.

Липневі вибори 1831 р. пройшли під гаслом поширення реформаторських ідей. Результатом було обрання 136 представників, які підтримували політику уряду. У вересні того ж року білль пройшов до Палати громад і був переданий на затвердження до Палати лордів. Однак остання проголосувала проти, розуміючи що зміна виборчого цензу призведе до посилення нижньої палати. Наслідком цього стали повстання в Глазго та Брістолі, у ході яких завдавали шкоди майну антиреформістів [10, с. 56]. Для того щоб зупинити неподобства, влада стратила найрадикальніших учасників повстання.

5 грудня 1831 р. уряд утретє вніс до Палати громад білль про реформу і вже в березні 1832 р. документ був переданий до Палати лордів. Однак верхня палата вдруге відхилила проект. Прем'єр сформував новий кабінет, де більшість виступала «за», і тому невдовзі білль пройшов через верхню палату. Тиск на Палату лордів відбувався не тільки з боку суспільства, а й уряду. Особистий секретар короля Вільгельма IV, за вказівкою монарха, відправив циркулярний лист так званим перам-антиреформаторам. Зміст листа полягав у тому, що король хоче, щоб вони не виступали проти реформи. Це можна назвати головною причиною зміни тактики перів. 7 червня 1832 р білль про реформу був підписаний королем і набув статусу закону.

У боротьбі за реформу використовувалися легальні форми і методи тиску на парламент, уряд і короля, що не виключало локальних виступів та погроз. Фактично цей закон сприймається як перемога суспільної думки, яку підтримував кабінет Грея.

Суть реформи полягала в перегляді представництва в парламенті окремих міст та районів. 56 так званих «гнилих» містечок були позбавлені права представництва, в результаті чого з'явилося 111 вільних місць. Окрім цього було зменшено представництво 32 невеликих виборчих округів, які тепер мали надсилати одного представника замість двох [2]. У результаті такого укрупнення кількість вакантних місць збільшилася до 143. Вони були розподілені таким чином: 65 місць отримали міста, які до цього не мали представництва в парламенті (наприклад Лідс, Бірмінгем та ін.), стільки ж місць отримали представники сільських округів, а інші 13 місць розподілили між собою представники з Шотландії та Ірландії.

Позитивним у цій реформі можна назвати запровадження єдиного виборчого цензу для чоловіків у містах, проте про жінок мова не йшла. Торі виступили проти основних положень цього закону, вважаючи що такі зміни порушать стабільну парламентську систему. Така позиція стала приводом для того, щоб наректи торі консерваторами, а вігів -- лібералами [11, с. 41].

Виборче право знову обмежувалося віковим і майновим цензом. Усі виборчі округи поділялися на міські та сільські. Право голосу у міських округах отримували особи, які мали прибуток з квартири (або яка мала собівартість) не менше 10 фунтів стерлінгів. Таке обмеження позбавляло право голосу більшість робітників. У сільських округах право голосу отримували власники, які мали прибуток не менше 40 шилінгів, та орендатори, які сплачували оренду у розмірі щонайменше 10 фунтів стерлінгів на рік [2].

Не зважаючи на наявність цензу, за підрахунками істориків, у виборах 1834 р. брала участь 620 тис. чоловік (25,8%), тоді як в 1831 р. ця цифра становила 344250 чоловік (14,3%) [1,c. 115]. Зі статистичних даних видно, що кількість виборців зросла майже вдвічі. Реформа була кодифікована у вигляді закону, який отримав назву «Про внесення поправок до народного представництва в Англії та Уельсі» [2]. У цьому документі було чітко прописано про надання виборчого права лише особам чоловічої статі.

Цікавим є те, що, згідно з законодавчою базою Великої Британії, до реформи 1832 р. виборче право жінок не було обмеженим [3, c. 135]. Рівність у правах чоловіків та жінок пояснювалася тим, що головною вимогою надання права голосу була сплата податків. Однак через консервативність суспільного життя, жінки не брали участі в політичному процесі. Наслідком цього стали зміни у виборчих законах, де термін особа (person) було замінено на термін чоловіки (maleperson).

Таке ґендерне обмеження стало справжнім викликом для парламентської реформи. Наслідком цього стало те, що Мері Сміт -- відома англійська активістка, яка відстоювала рівність чоловіків та жінок -- спрямувала петицію до парламенту, яка була представлена у Палаті громад 3 серпня 1832 р. Її основним аргументом було те, що жінка також може сплачувати податки, а отже автоматично має право голосувати та бути обраною до парламенту [13]. До того ж Сміт підкреслювала, що рівність між чоловіками і жінками діє у всіх законодавчих підгалузях, а отже політична діяльність не може бути виключенням.

Однак петиція Мері Сміт була проігнорована. Це стало одним із поштовхів для початку оформлення жіночого руху для надання жінкам виборчих прав. Така ситуація сприймалася як порушення природних прав громадянок Великої Британії, і протягом наступних років вона тільки загостювалася.

Реформа 1832 р. була першою в низці реформ виборчого права країни, яка зруйнувала колишній принцип розподілу місць у парламенті, додавши принцип представництва в залежності від кількості населення. Разом з тим, через зміну розстановки сил у парламенті сучасники порівнювали політичну реформу 1832 р. з тюдорівською Реформацією. Прикладом змін у Палаті громад можна вважати те, що після реформи у політичних дебатах брали участь у середньому 45-64 % депутатів, тоді як у дореформений період ця цифра коливалася біля 30 %. Це свідчить про зростання бажання депутатів завоювати прихильність виборців. У майбутньому саме дебати в нижній палаті відіграватимуть важливу роль у подальших парламентських реформах другої половини ХІХ ст.

У 1835 р., як доповнення до парламентської реформи 1832 р., була проведена муніципальна реформа. У містах створювалися виборчі муніципалітети, до складу яких входили радники, які обиралися кожні 3 роки, і олдермени (представники управління), яких обирали самі радники на 6 років. Посада мера була також виборною: обиралися серед олдерменів терміном на 1 рік. Право голосу отримали особи чоловічої статі, платники прямих податків [15]. Таким чином, жінки знову були позбавлені права обирати та бути обраними на рівні муніципалітетів.

У 1836 р. розпочинається ще один масовий політичний рух за виборчу та соціальну рівність, який дістав назву чартизм. Чартизм -- це політичний і соціальний рух за масове представництво робітників у нижній палаті парламенту. Основними вимогами чартистів було рівне представництво різних округів та надання загального виборчого права для чоловіків з 21 року [7, с. 12]. Окрім цього вони виступали за скасування майнового цензу та щорічні вибори до парламенту шляхом таємного голосування, критикували закон про бідних 1834 р. [14]. Ці принципи були оформлені у 1838 р. у Народну Хартію -- проект майбутнього виборчого закону. Чартисти тричі подавали петицію до парламенту у 1839, 1842 та 1848 рр., однак не змогли досягти поставленої мети. Не зважаючи на демократичні принципи та вимоги з розширення кола виборців, чартисти продублювали положення своїх опонентів щодо недопущення жінок до виборів. Така позиція пояснюється загальним консервативним характером англійського суспільства, в якому жінка сприймалась як берегиня домашнього комфорту та додаток до чоловіка, а не як самостійна особистість.

Отже, законодавча діяльність 30-х рр. ХІХ ст. у Великій Британії мала багатовекторний характер. З одного боку реформа значно розширила коло виборців у нижню палату та муніципалітети. З іншого -- вперше було окреслено стать виборців, що суперечило минулим законодавчим актам щодо виборчого права. Ця колізія була вирішена термінологічними змінами, які призвели до обмеження прав жінок. Подальші рухи за виборчу реформу продовжували ігнорувати становище жінок, не вважаючи це проблемою. Однак парламентська реформа 1832 р. юридично оформила перевагу чоловіка над жінкою, тепер уже в політичному аспекті, а чартизм не досяг свого успіху. Такий антидемократичний крок став поштовхом до розгортання масштабного жіночого руху за повернення та розширення їх політичних прав. І якщо в 30-ті рр. ХІХ ст. британський суфражизм реалізував себе переважно у вигляді політичної дискусії в суспільстві, то у подальшому він набуватиме усе більш радикальних рис. Причини, зміст та конкретні прояви жіночого руху у Великобританії за виборчі права можуть бути перспективними для подальших досліджень.

Список використаних джерел та літератури

1. Айзенштат М. П. Британия Нового времени. Политическая история / М. П. Айзенштат. -- М. : КДУ, 2007.-- 240 с.

2. Акт о народном представительстве 1832 года // Конституции и законодательные акты буржуазных государств в XVII XIX вв. / Под ред. П.Н. Галанзы. -- М. : Юридическая литература, 1957. -- С. 145--151.

3. Вершинина Д. Б.Британский суфражизм и викторианские ценности / Д. Б. Вершинина // Диалог со временем. Альманах интеллектуальной истории. -- 2007. - Вып.20. - С. 135-154.

4. Голлан Дж. Политическая система Великобритании / Дж. Голлан. -- М. : Изд-во иностр.лит., 1955.- 222 с.

5. Дэниел К. Англия:история страны / [пер. с англ. Т. Мининой] / К. Дэниел. -- М. : Эксмо, 2007. -- 479 с.

6. Ерофеев Н. А. Очерки по истории Англии 1815--1917 гг. / Н.А. Ерофеев.-- М. : ИМО,1959.- 264 с.

7. Ерофеев Н. А. Чартисткое движение / Н. А. Ерофеев. -- М. : Изд-во Академии наук СССР, 1961. -- 130 с.

8. Жолудов М. В. Вигская аристократия и идея парламентской реформы в Великобритании в первой половине XIX в. / М. В. Жолудов // Imagines mundi : альманах исследований всеобщей истории XVI--XX вв. -- № 6. -- Сер. Альбионика. -- Вып.3.-- Екатеринбург : Изд-во Урал. Ун-та, 2008. -- С. 133--139.

9. Колмаков С. А. Идеология и политика либеральной партии Великобритании / С. А. Колмаков. -- М. : 1985. -- 152 с.

10. Мижуев П. Г. Политическая история Англии в XIX веке / П. Г. Мижуев. -- СПб. : Издание Акц.Общ. «Брокгауз-Ефрон», 1906. -- 280 с.

11. Согрин В. В. История партийно-политической системы Великобритании / В. В. Соргин// Новая и новейшая история. -- 1988. -- №5. -- С. 41-- 58.

12. Belloc H. House of Commons and Monarchy / H. Belloc. -- L : George Allen and UNWIN LTD, 1920. -- 192 p.

13. Mary Smith, first woman to ask for the parliamentary vote. Bell's Life, 5 August 1832 [Електронний ресурс].--Режим доступу: http:// www.historyofwomenorg/suffragecuttings.html#section5

14. Poor Law Amendment Act, 1834. [Електронний ресурс]. -- Режим доступу :http://www.nationalarchives.gov.uk/pathways/citizenship/struggle_democracy/docs/ po or_law.htm

15. The Municipal Corporations Act 1835 [Електронний ресурс].-- Режим доступу : http://ru.scribd.com/doc/71446147/Municipal--Corporations--Act-- 1835

Размещено на Allbest.ru