Постать Романа Шухевича в українській історіографії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Постать Романа Шухевича в українській історіографії

Постановка проблеми

Історична наука завжди відводила належне місце висвітленню життєвого шляху видатних особистостей. Вивчення проблем персоніфікації історії, зокрема українського визвольного руху першої половини ХХ ст., було характерним для представників української діаспори, а в умовах розбудови незалежної Української держави стало ще більш актуальним. Увагу дослідників привернули імена тих діячів, які присвятили себе служінню українській національній ідеї, чий життєвий досвід заклав основу формування новітньої ідентичності українців. До таких постатей належить Р. Шухевич - один із провідних діячів Організації українських націоналістів (ОУН), головнокомандувач Української повстанської армії (УПА), голова Секретаріату Української головної визвольної ради (УГВР).

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Постановка завдання. Видана за рубежем і в материковій Україні велика кількість різноманітної за жанром літератури, присвяченої життєпису Р. Шухевича, потребує наукової експертизи задля виявлення її змістовно-смислового наповнення та верифікації історичної інформації, тим більше, що така робота перебуває лише в зародковому стані. Цю проблему вже порушили Ю. Киричук та С. Демидов у працях, присвячених історіографії УПА¹, а також Г. Бондаренко та М. Вахула у дослідженнях постаті Р. Шухевича². Однак названі автори не вирішили поставленого нами завдання, а лише частково заповнили прогалину. Тому метою статті є проаналізувати створені українськими дослідниками найважливіші історіографічні джерела, що характеризують життєвий шлях Головного командира УПА, з'ясувати їх проблемно-тематичну та концептуальну домінанту, виявити провідні тенденції розвитку теми та накреслити шляхи подальших наукових пошуків.

Виклад основного матеріалу дослідження

Вивчення історії українського визвольного руху 2050-х рр. ХХ ст. засобом біографічного жанру розпочалося у повоєнні десятиліття представниками української діаспори. Найперші оцінки постаті Р. Шухевича знаходимо в некрологах і спогадах, що з'явилися на початку 1950-х рр.³. Бойові побратими, друзі, знайомі намагалися показати характерні риси його особистості, відзначити ті якості, що притаманні харизматичному лідеру. Саме в такому ключі володар вільного й гострого пера Б. Кравців зробив спробу створити "живий" портрет героя⁴. Звісно, що в умовах суворої конспірації не могло бути й мови про ґрунтовні спогади. У наступні десятиліття зросла кількість творів такого жанру, які здебільшого також писалися компліментарним стилем (О. Коваль, С. Шах, П. Шандрук, А. Штефан та ін.). Та все ж з'явилися мемуарні й публіцистичні праці, що вирізнялися фактологічною та концептуальною наповненістю. їхні автори в основному акцентували увагу на особі Р. Шухевича як політичного і військового стратега. Так, Г. Васькович констатував, що для українського національно-визвольного руху переломним став 1943 рік: тоді відбулася низка важливих подій (ІІІ конференція ОУН, ІІІ Надзвичайний великий збір ОУН, І конференція поневолених народів Східної Європи і Азії), які цілком змінили організаційне та політичне спрямування руху. Саме в той час 36-літній Р. Шухевич очолив визвольну боротьбу українського народу⁵.

М. Прокоп зауважив, що, перебравши у травні 1943 р. Провід ОУН, Р. Шухевич змушений був дуже швидко вирішити низку принципових питань, від чого залежав дальший перебіг і характер організованої підпільної й повстанської боротьби в Україні. Зокрема, йшлося про створення Української народної самооборони, посилення боротьби проти німецького терору, вироблення лінії політичної поведінки щодо польського підпілля, зміну програмних засад ОУН, формування загального політичного керівництва підпільною й повстанською боротьбою тощо⁶. М. Прокоп дійшов слушного висновку: "Шухевич не був людиною інтелектуального типу, він був радше людиною дій, був емоційний і рішучий, але його природна інтелігенція дозволяла йому контролювати почування розумом. Він твердо обстоював свої погляди, але не відмовлявся їх ревізувати у зустрічі з переконливими аргументами"⁷.

Заслуговують на увагу праці М. Кальби, присвячені історії Дружин українських націоналістів. Автор аргументовано довів, що український курінь "Нахтігаль", здобувши солідний військовий вишкіл та загартування в боях із партизанами в Білорусії, відіграв важливу роль в українському визвольному русі: його учасники не лише створили кістяк УПА, але й дали їй ґрунтовні знання тактики німецької армії⁸. Вже тоді Р. Шухевич "виявився геніальним стратегом революційно-політичної повстанської дії у найважчій епосі нашої боротьби. Заки на горизонт вийшла Українська Повстанська Армія, творилися її передумови"⁹.

Ми не випадково розпочали аналіз історіографічних джерел із розгляду спогадів учасників подій. Справа в тому, що за тих конкретно-історичних обставин (тобто в умовах "закордоння") мемуарна література стала дійовим засобом поширення історичних знань про український визвольний рух і стала підґрунтям діаспорного наративу.

Найповніше образ Р. Шухевича представив П. Мірчук. Його книга, що побачила світ 1970 року¹⁰, становить значний інтерес з огляду на: 1) значно ширшу, порівняно з наявними на той час спеціальними працями, джерельну базу дослідження (крім мемуарної літератури та розповідей учасників боротьби, автор використав документи ОУН і УПА, значна частина яких видана з ініціативи Р. Шухевича); 2) багатство фактологічного матеріалу і спроби наукових узагальнень; 3) часткову розконспірацію українського визвольного руху; 4) великий досвід дослідницької діяльності автора (у його науковому доробку вже були біографії Є. Коновальця та С. Бандери, а також праці з історії ОУН та УПА). Крім того, П. Мірчук з об'єктивних причин не був учасником повстанської війни (протягом вересня 1941 - травня 1945 рр. опинився у німецьких концтаборах, а після звільнення емігрував до США, де займався виключно науковою та громадською діяльністю). Ця обставина дозволила йому значною мірою уникнути подвійного погляду на описувані ним події, тобто надмірного суб'єктивізму.

П. Мірчук висвітлив усі етапи життєвого шляху Р. Шухевича: юні літа, студентське і пластове життя, бойову діяльність в рядах УВО й ОУН у міжвоєнні роки, участь у захисті Карпатської України, підпільну роботу на початку Другої світової війни, керівництво визвольною боротьбою українських повстанців протягом 1943-1950 рр. Окремий розділ присвятив політичній діяльності Генерал-хорунжого. Завершивши розповідь про Р. Шухевича як Головного Командира УПА, П. Мірчук висновкував: "Міцністю свого духа він наповнював духа цілої УПА, вирішував основні проблеми протинімецької і протибольшевицької боротьби, плянував акції, провіряв їх, вносив поправки, робив потрібні висновки. Тому і цілість боротьби УПА, і всі окремі акції носили його печать, були невід'ємною частиною його дій, його єства. І тому й уся історія УПА - це власне частина біографії Шухевича-Чупринки років 1943-1950"¹¹. Особливість аналізованої роботи й та, що в ній постать Р. Шухевича показана на широкому тлі українського визвольного руху 20-50-х рр. ХХ ст. При цьому автор виділив такі його періоди: період УВО - 1920-1929 рр., період ОУН - 1929-1939 рр., збройна боротьба в Карпатській Україні 1939 р., період ОУН-УПА-УГВР - в час Другої світової війни і після неї. На переконання історика, Р. Шухевич "був втіленням єдности й безперервности тієї боротьби усіх згаданих періодів, як її активний учасник, провідний член і, врешті, провідник і командир"¹².

Проте праця П. Мірчука не позбавлена недоліків (про це, до речі, зізнався сам автор у Передмові). Так, згідно з нашими спостереженнями є неточною інформація про мотиви замаху на посла сейму Т. Го- лувка, вчиненого націоналістами під керівництвом Р. Шухевича влітку 1931 р.¹³. Колишній захисник оунів- ців на т. зв. "самбірському процесі" у зв'язку з нападом на пошту в Трускавці Ю. Рабій та відомий у минулому український діяч І. Кедрин-Рудницький висловили думку про польську провокацію у вбивстві відомого політика¹⁴. Невирішеним розв'язаним залишається питання про т. зв. "архів Сеника", який нібито дав можливість польським силовим структурам у 1934-1935 рр. викрити підпільну мережу ОУН¹⁵, іншими словами - про наявність зради в середовищі Проводу українських націоналістів.

Іншою була історіографічна ситуація в радянській Україні: український національно-визвольний рух 20-50-х рр. ХХ ст. там вивчався не за правилами історичної науки, а у системі ідеологічно-політичних координат. Такі дослідники, як В. Замлинський, С. Даниленко (Карин), К. Дмитрук (Гальський), В. Чередниченко, впадаючи у крайність негативізму, подавали спотворену картину подій у західному регіоні України. В їхніх працях¹⁶ Р. Шухевич зображений лише як "керівник кровавого загону "Нахтігаль" та "реалізатор антинародної політики іноземних поневолювачів" (про вивчення його життєпису не могло бути й мови). Сам факт створення УПА радянські історики трактували як результат змови між українськими націоналістами та німецькими окупантами. Інша їхня теза: головна мета УПА - організація терористично-диверсійної боротьби проти СРСР, зокрема проти радянських партизанів на території Західної України, а також допомога нацистам у знищенні мирного населення, у т. ч. євреїв та поляків. Водночас антифашистська боротьба ОУН та УПА ними заперечувалася. Наприклад, щоб "довести" зв'язок українських націоналістів із нацистами, В. Масловський писав про те, що Р. Шухевич був призначений головнокомандувачем УПА особисто Гімлером¹⁷, а також навів "факти" виконання націоналістами злочинних німецьких наказів.

Після 1991 р. сталися якісні зміни у дослідженні українського визвольного руху 20-50-х рр. ХХ ст. Створення просопографічних портретів його керівників супроводжується доволі великою і результативною археографічною та джерелознавчою роботою. До 100-річчя від дня народження Р. Шухевича побачили світ декілька збірок документів і матеріалів, а саме: 45-й том основної серії "Літопису Української Повстанської Армії", в якому опубліковано 46 споминів про генерала; 10-й том нової серії "Літопису УПА", котрий містить 149 документів, причому значна частина з них - це документи з фондів Галузевого державного архіву Служби безпеки України; двотомник унікальних документів радянської карально-репресивної системи (214 документів), що стосуються життя та діяльності Головного командира УПА¹⁸. Розлогі вступні статті про Р. Шухевича до цих видань написали відповідно М. Посівнич, А. Кентій спільно з В. Лозицьким, В. Сергійчук.

Поглибленому вивченню життєвого шляху лідера українського визвольного руху, зокрема устійненню концептуальних підходів, сприяли всеукраїнські наукові конференції, як-от: "Роман Шухевич: постать на тлі доби Воюючої України" (28-29 вересня 2000 р., м. Тернопіль), "Роман Шухевич в українському національно-визвольному русі ХХ століття" (17-18 травня 2007 р., м. Івано-Франківськ), "Роман Шухевич - провідник українського визвольного руху" (25 травня 2007 р., м. Львів).

У справі поширення історичних знань про Р. Шухевича й розвінчування міфологем тоталітарної історіографії традиційно велику роль відіграє науково-популярна література. Діаспорний наратив покладено в основу публікацій активного учасника визвольної боротьби П. Дужого¹⁹, а також фахових істориків і публіцистів - Г. Бурнашова, Я. Дашкевича, О. Ісаюк, Ю. Фігурного, Б. Якимовича, Д. Яневського²⁰ та ін. Нове дихання отримала мемуаристика. У спогадах В. Кука, В. Галаси, Л. Полюги, М. Зайця²¹ та ін. описано не тільки організаційну роботу ОУН на завершальному етапі повстанської війни, а й умови побуту Голов - ного командира УПА, звернено увагу на його соціально-психологічні та індивідуальні риси. Зі спогадів Б. Чайківського сучасний читач довідується про Р. Шухевича як успішного бізнесмена. Заснована ним навесні 1937 р. рекламна фірма "Фама" стала легальним прикриттям інформаційної служби, нелегальної діяльності ОУН. Тому за дуже короткий час були створені осередки фірми у багатьох містах Галичини та Волині й навіть поза Україною²².

Провідне місце у джерельному комплексі аналізованої проблеми посідають узагальнюючі дослідження - колективні й індивідуальні праці синтетичного характеру. До таких належать передовсім фаховий висновок робочої групи істориків при Урядовій комісії з вивчення діяльності ОУН і УПА²³ та колективна монографія цих же вчених²⁴, які запропонували концептуальне бачення місця і ролі українського національно-визвольного руху 30-50-х рр. ХХ ст. в українській історії та дали поштовх для формування нового історіографічного дискурсу цієї проблеми. Великий фактаж і глибокі узагальнення про військово-політичну діяльність Р. Шухевича містять монографії А. Кентія, Ю. Киричука, І. Патриляка, А. Русначенка²⁵ та ін. В останні півтора десятка років зросла кількість спеціальних статей, опублікованих у наукових збірниках і журналах. Ще одна особливість історіографічної ситуації - вивчення біографії Р. Шухевича на дисертаційному рівні (Г. Бондаренко, М. Вахула). Принагідно зауважимо, що про Є. Коновальця та С. Бандеру дисертацій ще не написано.

З'ясуймо, в яких напрямках досліджень помітним є збільшення обсягу наукової інформації про Головного командира УПА.

Завдяки документам із фондів Державного архіву Львівської області вдалося встановити точну дату й місце народження Р. Шухевича. П. Мірчук писав, що ця подія сталася 17 липня 1907 р. у містечку Краковець Сяноцького повіту. Насправді майбутній командир УПА народився 30 червня 1907 р. у м. Львові, на вул. Собіщизни № 7 (сучасна Довбуша № 2)²⁶. З документів стало відомо й те, що він навчався у народній школі в Кам'янці-Струмиловій (тепер - Кам'янка-Бузька) в 1913-1917 рр.²⁷. Серед вагомих чинників формування світогляду майбутнього політика П. Арсенич та Я. Дашкевич виділили священицьку традицію, яка культивувала у ньому ідеї рівності людей перед Богом, закономірності прагнення людей до закладеної в християнстві свободи²⁸. Дослідивши на новій джерельній базі юнацькі та молоді роки Головного командира УПА, А. Сова дійшов висновку: активна участь Романа в Пласті позитивно вплинула на його фізичне й духовне загартування, а здобуті знання з картографії стали в пригоді згодом, під час війни²⁹. На думку М. Посівнича, стати блискучим командиром Р. Шухевичу допомогли також служба у польській армії та навчання в німецькій військовій академії у Мюнхені³⁰.

Найбільше нових фактів про Р. Шухевича містять праці, що висвітлюють такі питання, як військова діяльність ОУН (Б) у 1940-1942 рр.; створення УПА та розгортання повстанського руху; боротьба з гітлерівським окупаційним режимом; перипетії польсько-українського протистояння; боротьба з радянським режимом на завершальному етапі Другої світової війни та в повоєнний період. Зокрема, І. Патриляк навів вагомі аргументи, які розвінчують міф про участь батальйону "Нахтігаль" у знищенні львівської інтелігенції та євреїв. Передовсім історик зауважив: окрім суперечливих свідчень очевидців подій, немає жодного документа, який би підтверджував, що конкретно "Schutzmannschafts-Batallion 201" у часи служби там Р. Шухевича брав участь у таких злочинах. На переконання вченого, в розстрілах польських професорів і в екзекуціях проти єврейського населення Львова в липні 1941 р. брали участь українці та україномовні фольксдойчі, які перебували на службі в німецьких каральних органах, можливо, члени української міліції; батальйон "Нахтігаль" у повному складі однозначно не брав участі в німецьких злочинних акціях, хоча окремі його солдати чи невеликі групи бійців могли на власний розсуд допомагати німецьким каральним підрозділам або знищувати деяких осіб з наказу керівництва ОУН (Б). Не виключається також можливість убивств з особистих мотивів³¹.

І. Патриляк в оригінальний спосіб дав оцінку українсько-польського протистояння у роки Другої світової війни: "[...] українсько-польський конфлікт був типовою антиколоніальною війною українців проти "малої" імперіалістичної держави, якою була міжвоєнна Польща і якою її хотіли відродити під час війни польські правлячі еліти та більшість польського населення сучасної Західної України. А колоніальні війни та антиколоніальні повстання завжди вирізняються особливою жорстокістю та безкомпромісністю з обох боків. Очевидно, що для сучасної української держави найбільш логічним було б трактування цих подій саме як визвольної антиколоніальної боротьби, яка супроводжувалася військовими злочинами проти цивільного населення, котрі, попри всю їх жорстокість, не ставлять під сумнів сам визвольний характер діяльності українського націоналістичного підпілля і повстанської армії та мають відповідні аналоги у світовій історії"³².

Глибокими узагальненнями позначена робота Г. Бондаренко. Так, авторка вважає, що, на відміну від А. Мельника, що розглядав союз з Німеччиною як єдино можливий спосіб визволення України з-під гніту Польщі та СРСР, а також С. Бандери, який робив ставку на співпрацю з Німеччиною на перших етапах визвольного руху, Р. Шухевич надавав перевагу курсу на відтворення української держави, спираючись на внутрішні можливості України, закладені в консолідації еліти й народу, і на політико-дипломатичну підтримку США та Великобританії³³. Інший її висновок, що заслуговує на увагу, такий: "Стратегія і тактика УПА під проводом Романа Шухевича ґрунтувалася на чітких ідейно-політичних засадах. Повстанський рух прагнув утвердитись на засадах всеукраїнської національної та політичної єдності, толерантного ставлення до представників національних меншин" Представники української діаспори не володіли інформацією про обставини загибелі командира УПА. Таємне стало явним лише завдяки розсекреченню архівів комуністичних спецслужб. Документи з детальним описом операції радянських силових структур, спрямованої на знешкодження Р. Шухевича, опубліковані у згаданих вже збірниках. Крім того, вичерпно висвітлюють підготовку і проведення оперативного плану "Барліг" В. Сергійчук, Д. Вєдєнєєв та Г. Биструхін³⁵. Проте відкритим залишається питання про долю тлінних останків головнокомандувача УПА. Про спроби віднайти останній земний прихисток Р. Шухевича і політичні спекуляції навколо цієї проблеми опублікував цінну статтю В. В'ятрович³⁶.

Висновки і перспективи подальших досліджень у даному напрямі

Отже, аналіз історіографічних джерел показав, що для глибокого вивчення життя і боротьби Р. Шухевича добру основу заклали представники української діаспори. Найважливішою і такою, що не втратила свого значення й сьогодні, є монографія П. Мірчука. Сучасні дослідники не тільки поглибили напрацювання своїх попередників, а й розширили діапазон наукового пошуку. Найбільшим їхнім досягненням є введення в науковий обіг численних архівних матеріалів, що посприяло збагаченню наукових історичних знань про Головного командира УПА. Переважна більшість професійних істориків, публіцистів і краєзнавців, услід за дослідниками української діаспори, трактують Р. Шухевича як видатну постать, талановитого організатора українського визвольного руху 1920-1950-х рр., безстрашного борця за волю України. Тобто у вивченні наукової проблеми непорушні позиції посідає національний канон історієписання, чітко простежується спадкоємність українського історіографічного процесу.

Разом із тим, перед істориками постає завдання детальніше вивчити діяльність Р. Шухевича в бойовій референтурі УВО-ОУН та його участь у захисті Карпатської України. Незважаючи на те, що в нашому розпорядженні є спогади особистих охоронців головнокомандувача УПА Л. Полюги та М. Зайця, все ж бракує інформації про його підпільну роботу і побут у 1945-1950 рр. На порядку денному й поглиблене дослідження конфліктів всередині ОУН, як у 1930-х, так і в 1940-х рр. На часі створення історичного портрету Р. Шухевича академічного рівня. Для цього є не тільки солідні наукові напрацювання та кадровий потенціал, але й сприятливі соціокультурні умови.

Список використаних джерел

1 Киричук Ю. Історіографія Української повстанської армії / Ю. Киричук // Дрогобицький краєзнавчий збірник. Спецвипуск. - Дрогобич, 2002. - С. 92-109; Демидов С. Ю. Історіографія історії Української Повстанської Армії : автореф. дис... канд. іст. наук: спец. 07.00.06. “Історіографія, джерелознавство та спеціальні наукові дисципліни” / Демидов Сергій Юрійович. - Львів : ЛНУ ім. І. Франка, 2004. - 17 с.

2 Бондаренко Г. Б. Роман Шухевич у національно-визвольному русі України другої чверті ХХ століття : автореф. дис. ... канд. істор. наук: спец. 07.00.01 “Історія України” / Бондаренко Галина Богданівна. - К. : Київський університет імені Бориса Грінченка, 2010. - С. 8-10;

3 Вахула М. Є. Роман Шухевич - військовий і політичний діяч України : автореф. дис. ... канд. істор. наук: спец. 07.00.01 “Історія України” / Вахула Мар'ян Євгенович. - Львів : ЛНУ ім. І. Франка, 2010. - С. 4-6.

4 Тарас Чупринка-Роман Шухевич-Тур-Р. Лозовський. - Торонто : Бюро Ліґи Визволення України, 1950. - 15 с.;

5 Янів В. Шухевич-Чупринка - людина і символ. - Мюнхен : Молоде життя, 1950. - 16 с.; “О-як” [Лисяк О.]. Командир, революціонер, спортовець / О. Лисяк // Український самостійник. - 1950. - Ч. 44. - 12 листопада;

6 Заневчик-Гірняк М. На Закарпатській Україні (Спогад) / М. Заневчик-Гірняк // Визвольний шлях. - 1950 - грудень. - Ч. 12/39. - С. 4-5;

7 Івахнюк А. Роман-Тарас Шухевич / А. Івахнюк // Пластовий шлях. - Мюнхен. - 1951 - серпень. - Ч. 5. - С. 36-40;

8 Бандера С. Друзі українські націоналісти! / С. Бандера // Сурма. - 1950 - жовтень. - Ч. 24. - С. 4-6;

9 Бандера С. Командир-Провідник / С. Бандера // Шлях перемоги. - 1954 - березень-квітень. - ЧЧ. 3-6 та ін.

10 Кравців Б. Людина і вояк / Б. Кравців. - На чужині (Нью-Йорк): Видання Головної Управи Організації Оборони Чотирьох Свобід України, 1952. - 30 с.

11 Васькович Г. Роман Шухевич - провідник повстанських війн / Г. Васькович // Генерал Роман Шухевич (Дві доповіді). - Б. м.: Видання ЗЧ ОУН, 1966. - С. 63-64.

12 Прокоп М. Роман Шухевич-Чупринка й ОУН і УПА в 1943-44 роках / М. Прокоп // Сучасність. - 1976. - Ч. 1. - С. 64-72.

13 Кальба М. “Нахтігаль” (Курінь ДУН) у світлі фактів і документів / М. Кальба. - Денвер : Видання Дружин Українських Націоналістів (ДУН), 1984. - С. 146.

14 Кальба М. Дружини Українських Націоналістів / М. Кальба. - Детройт : Видання Дружин Українських Націоналістів (ДУН), 1992. - С. 15.

15 Мірчук П. Роман Шухевич (Ґен. Тарас Чупринка). Командир армії безсмертних / П. Мірчук. - Нью-Йорк - Торонто - Лондон: Товариство кол. Вояків УПА в ЗСА, Канаді і Європі, 1970. - 269 с.

16 Рабій Ю. Процес Г олуфка в Самборі (причинки до історії українського підпілля в ОУН) / Ю. Рабій // Америка (Філадельфія).

- 1968. - 27 липня; Кедрин І. Життя - події - люди. Спомини і коментарі / І. Кедрин. - Нью-Йорк: Видавнича кооператива “Червона Калина”, 1976. - С. 227-230.

17 Замлинський В. Шлях чорної зради / В. Замлинський. - Львів : Каменяр, 1969. - 167 с.;

18 Даниленко С. Т. Дорогою ганьби і зради (Історична хроніка) / С. Т. Даниленко. - К. : Наук. думка, 1970. - 360 с.;

19 Дмитрук К. Безбатченки (Правда про участь українських буржуазних націоналістів і церковних ієрархів у підготовці нападу фашистської Німеччини на СРСР) / К. Дмитрук. - Львів : Каменяр, 1972. - 223 с.;

20 Чередниченко В. Анатомія зради. Український буржуазний націоналізм - знаряддя антирадянської політики імперіалізму / В. Чередниченко. - К. : Політвидав України, 1978. - 334 с.

21 Масловський В. І. Жовто-блакитна мафія / В. І. Масловський. - Львів : Каменяр, 1975. - С. 59.

22 Літопис УПА. Т. 45: Генерал Роман Шухевич - “Тарас Чупринка” Головний Командир УПА / Ред. П. Й. Потічний, М. Посівнич. - Торонто - К. : Вид-во “Літопис УПА”, 2007. - 576 с.; Літопис УПА. Нова серія. Т. 10: Життя і боротьба генерала “Тараса Чупринки” (1907-1950). Документи і матеріали / НАН України. Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. C. Грушевського; Видавництво “Літопис УПА” та ін. - Київ - Торонто, 2007. - 832 с.; Роман Шухевич у документах радянських органів державної безпеки (1940-1950). - К. : ПП Сергійчук М. І., 2007. - Т. 1. - 640 с.; Т. 2. - 584 с.

23 Дужий П. Роман Шухевич - політик, воїн, громадянин / П. Дужий. - Львів : Галицька Видавнича Спілка, 1998. - 256 с.

24 Бурнашов Г. Операція коду не мала. Про діяльність УПА та її головнокомандувача Р. Шухевича / Г. Бурнашов. - Івано- Франківськ : Просвіта, 1995. - 63 с.;

25 Дашкевич Я. Штрихи до політичного портрету Романа Шухевича: Есе / Я. Дашкевич // Україна в минулому. - Київ - Львів, 1995. - Вип. 7. - С. 60-66;

26 Ісаюк О. Роман Шухевич / О. Ісаюк. - Х. : КСД, 2015. - 256 с.; Фігурний Ю. С. Роман Шухевич - становлення національного героя / Ю. С. Фігурний. - К. : ННДІУВІ, 2011. - С. 4-53;

27 Якимович Б. Роман Шухевич - стратег і тактик повстанської війни / Б. Якимович. - Львів : Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2007. - 45 с.;

28 Яневський Д. Б. Проект “Україна”. Жертва УПА. Місія Романа Шухевича / Д. Б. Яневський. - Х. : Факт, 2013. - 283 с.

29 Кук В. Генерал-хорунжий Роман Шухевич. Головний Командир Української Повстанської Армії. / В. Кук. - [2-е вид., доп.].

30 Чайківський Б. “Фама”. Рекламна фірма Романа Шухевича / Б. Чайківський. - Львів : Вид-во “Мс”, 2005. - 104 с.

31 Організація українських націоналістів і Українська повстанська армія. Фаховий висновок робочої групи істориків при Урядовій комісії з вивчення діяльності ОУН і УПА. 2-е стереотипне вид. - К. : Наукова думка, 2005. - 53 с.

32 Організація українських націоналістів і Українська повстанська армія. Історичні нариси / Інститут історії України НАН України ; [відп. ред. С. В. Кульчицький]. - К. : Наукова думка, 2005. - 496 с.

33 Кентій А. Збройний чин Українських Націоналістів 1920-1956: Іст.-архівні нариси. Т. 1. Від Української Військової Організації до Організації Українських Націоналістів 1920-1942 / А. Кентій ; Держ. ком. арх. України. - К. : [б. в.], 2005. - 330 с.

34 Арсенич П. Рід Шухевичів / П. Арсенич. - Івано-Франківськ : Нова Зоря, 2005. - 264 с.; Дашкевич Я. Шухевичі // Дашкевич Я. Постаті: нариси про діячів історії, політики, культури. - [2-е вид., випр. й доп.]. - Львів : Львівське відділення ІУАД ім. М. С. Грушевського НАНУ / Літературна агенція “Піраміда”, 2007. - С. 735-747.

35 Сова А. Роман Шухевич - пластун. Юнацькі та молоді роки Головного Командира Української Повстанської Армії /Сова. - Київ - Львів - Івано-Франківськ : [б. в.], 2007. - С. 25.

36 Посівнич М. Нескорений командир / М. Посівнич. - Торонто - Львів : Вид-во “Літопис УПА”, 2007. - С. 3.

37 Патриляк І. К. Військова діяльність ОУН (Б) у 1940-1942 роках / І. К. Патриляк. - С. 321-364.

38 Патриляк І. Українсько-польський конфлікт у роки Другої світової війни: спроба узагальнення / І. Патриляк // Мандрівець.2013. - № 4. - С. 52.

39 Сергійчук В. Прометей українського здвигу / В. Сергійчук // Роман Шухевич у документах радянських органів державної безпеки. - Т. 2. - С. 12-

Размещено на Allbest.ru