Служебна шляхта Остерського та Любецького старостів Київського воєводства - слов'янський та тюркський складники формування

Размещено на http://www.allbest.ru/

СЛУЖЕБНА ШЛЯХТА ОСТЕРСЬКОГО ТА ЛЮБЕЦЬКОГО СТАРОСТВ КИЇВСЬКОГО ВОЄВОДСТВА - СЛОВ'ЯНСЬКИЙ ТА ТЮРКСЬКИЙ СКЛАДНИКИ ФОРМУВАННЯ

Ігор Кондратьєв

У 1471 р. було ліквідовано київське княжіння і утворене Київське воєводство, тоді ж були утворені й повіти - київський, мозирський, лю- бецький, чорнобильський, овруцький, житомирський, остерський, канівський, черкаський та путивльський. Навколо цих “городків київських” ще від часів перших литовських володарів почалося осадження військо- вослужбової верстви - т.зв. служебної (зобов'язаної “службами” - певним комплексом обов'язків перед замковою адміністрацією) чи околичної шляхти. На Північному Лівобережжі таких центрів було два - Остер та Любеч, що поруч із правобережним Овручем стали осередками формування найбільших регіональних дрібношляхетських спільнот М.С. Грушевський, Історія України-Руси, т. 5, вид. 2, К. 1998, с. 100..

На території Любецької волості (з середини XVI ст. - староства) нами нараховується близько 350 шляхетських родів, представлених усіма категоріями “шляхетського народу” - від неповноправних замкових бояр та бояр-слуг - до зем'ян, шляхти та навіть князів. Меншою була кількість остерської шляхти (представленою в основному боярською верствою, але із часткою повноправної шляхти) - близько 220 родів.

Вивчення історії дрібних прошарків української шляхетської верстви подекуди ускладнено відсутністю належного комплексу писемних джерел, що стосується насамперед любецької шляхти, меншою мірою - остерської. Одним із недосліджених аспектів, зокрема, залишається проблема виявлення усіх джерел формування цих спільнот, що вимагає залучення різних допоміжних дисциплін - археології, топоніміки, антропоніміки, геральдики тощо. Залучення антропонімічних джерел (прізвищ) надає можливість не лише простежити історію окремих шляхетських родів, але й у комплексі - вирахувати тенденції та закономірності процесу формування служебної шляхти на прикладі любецької та остерської спільнот.

До XVI ст. українська шляхта здебільшого користувалася не прізвищами, а прізвиськами, які ще не набули функцій повноцінного ідентифікатора роду. Лише на початку XVI ст. відбулася так звана “прізвищна революція”, коли шляхта бере собі прізвища від назв земельних наділів, якими володіла Н. Яковенко, Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII століття, К. 1997, с. 98.. Насправді, це був важливий крок у становленні стану, адже імена та прізвища (як власні назви) у привілейованої верстви відігравали не лише функцію ідентифікації, але й виконували роль ідентифікації володаря спадкових земельних володінь І. Гук, Соціальні аспекти українського антропонімікону XVI-XVII ст., Вісник Львівського університету. Серія: філологія 38 (ІІ) (2006) 47.. Хоча процес отримання та усталення прізвищ завершився лише наприкінці ХУІІІ ст.

Для розуміння усієї специфічності використання антропонімічних джерел відзначимо основні наявні проблеми. Передусім, це проблема самої ідентифікації прізвищ, які довгий час не були усталеними, до того ж інколи дуже важко встановити усе коло співвласників дрібношляхет- ських маєтностей, у документах вони ховаються під назвами “брати”, “учасники” чи “сябри”. По-друге, це значна тривалість існування верстви: початок її формування припадає на давньоруські часи І.В. Кондратьєв, Любецьке староство (XVI- серединаXVIIст.), Чернігів 2014, с. 21-30., завершення - на XVII й навіть XVIII ст., коли чимало нащадків дрібних шляхтичів стали козаками. За цей період з'явилося чимало нових та зникло чимало старих родів, наприклад, від середини XVII ст. відсутні згадки про роди любець- ких шляхтичів Биялтів, Верцейських (Верейських), Герасимовичів, Мі- щенків, Лаврінових-Злобіних, Кистовнів, Казожирських, Ружичів, Погорецьких, Рачинських та ін.

По-третє, зі зміною історичної ситуації відбувалася й зміна прізвищ, адже прізвища, як лексемні антропонімоформули могли змінюватись - як ускладнюватися, так і спрощуватися. У першій половині XVII ст. для дрібної шляхти було характерне ускладнення та розгалуження прізвищ (на польський взірець), друга хвиля цього процесу припадає на кінець XVIII ст., коли нащадки цієї шляхти стали наводити докази на російське дворянство. Наприклад, нащадки любецького шляхтича Клима Розсудевського називали себе від початку XVII ст. Климовичами. Діти Конона Посудевського стали Кононовичами-Посудевськими, а одна із гілок цього роду стала йме- нуватися як Кононовичі-Посудевські-Унучко, інші ж йменувалися просто Посудичами чи Унучками. Рід дрібних бояр Корольків (володарів Коро- лецької оранки) у першій половині XVII ст. йменувався не інакше як Ко- ролесіуси, інші гілки - як Корольковичі чи Корольки-Масловичі.

І нарешті, подекуди дуже важко здійснити саму національну чи етнічну ідентифікацію. Наприклад, дрібні остерські бояри Ляхи однозначно були українізованими вихідцями з Правобережжя. Дуже важко виокремити вихідців із Московської держави від татар чи мордви, чимало українських родів були полонізовані, й нарешті, особливо важко (це стосується передусім території Любецького староства, яке знаходилось на обох берегах Дніпра) розділити представників українського та білоруського етносів.

Аналіз наявних антропонімів дозволяє виокремити найдавніші роди, у тому числі й ті, що своїми коренями походять від давньоруського боярства, привнесений тюркський елемент, а також власне слов'янський - який складається з представників українського, польського, білоруського та російського етносів.

Серед найдавніших родів Любецького староства відзначимо Даничів, Неданчичів, Репчичів, Бокевичів, Глібовичів (Глібовичів-Пероцьких), Кувечичів, Захличів, Пероцьких. Старожитність цих родів характеризується як давністю їх родових поселень - сіл Голубичі, Губичі, Даничі, Неданчичі, Убіжичі, Яриловичі та ін., що мають у назві суфікс -ич-і. На думку дослідників, в основі цих назв лежать ще давньослов'янські назви М. Кордуба, Земля свідком минулого: географічні назви як історичне джерело, Львів (Археографічна комісія наукового товариства імені Шевченка) 1924, с. 8.. На значну кількість сільських поселень ранньослов'янської доби в регіоні звернув увагу й польський історик В. Бобинський W. Bobinski, Wojewodztwo kijowskie w czasach Zygmunta III Wazy. Studium osadnictwa i stosunkow wlasnosci ziemskiej, Warszawa 2000, s. 520-521.. Для сільських поселень Любеччини та Остерщини цієї доби характерною є присутність предметів не типових для сільського вжитку - озброєння та спорядження вершника та верхового коня, що може свідчити про осадження князями на землю військовослужбових елементів И.В. Кондратьев, Древнерусские города-замки как центры формирования военно-служебного сословия Великого княжества Литовского, Древняя Русь и средневековая Европа: возникновение государств. Международная конференция. Материалы, Москва 2012, с. 93-96.. На терені Чернігово-Сіверщини вищий боярський стан відомий з джерел кінця XIV ст., а любецькі бояри згадані в оточенні князя Свидригайла Ольгердовича, який у 1408 р. пішов на службу до великого князя московського О.А. Макушников, Гомель с древнейших времен до конца XVIII века. Историко-краеведческий очерк, Гомель 2002, с. 76.. На Остерщині найдавнішим є рід бояр Гирь, відомий за писемними джерелами з 1195 р.: “В лето 6703. Посла благоверный и христолюбивый князь Всеволодъ Гюргевич тивуна своего Гюрю с людми в Русь и созда град на Городци на Въстри, обнови свою отчину” Лаврентьевская летопись 1377 г. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http:// exposi-

tions.nlr.ru/LaurentianCodex/_Project/page_Show.php?list=284&n=322.. У подальшому рід Гирь неодноразово згадувався у матеріалах королівських люстрацій Остерського староства, наприклад у 1636 р. A. Jablonowski, Zrodla Dziejowe, t. 5, Warszawa 1877, s. 212.

До давніх прізвищ Остерського та Любецького староств беззаперечно відносяться й так звані “прості” прізвища, не обтяжені складними морфемами. Згадаємо такі роди остерського боярства, як Сокирки, Мишки, Біликі, Бобруйкі, Гарбузи, Горбачі, Гурці, Гусичі, Дешкі (Даш- кевичі), Дорохи, Дулковичі, Копоті, Лапи, Пліхти, Пузи (Пузирни), Сипи, Сираї (Сираєнкі), Шкоди (Штоди) та ін. Серед любецьких володільців давніми були роди Богушів, Бояров, Брехунів, Голобояриновичів, Губичів, Гутар (Гутор), Довгунів, Жлобів, Жупиченків, Зброжків, Зліїв, Злобичів, Козлів, Копичів, Коробків, Кукар, Кухаричів, Левоньок, Пашків, Петрушів, Пищиків, Тупичів, Черв'яків та ін.

Найяскравішою є тюркська складова формування цих спільнот. Перші тюрки в регіоні з'явилися ще в домонгольський період. Наприклад, вірогідно, що назва села Любецького староства Бельджичі (Більдухи) походить від особового імені “Бендюга”, властивого чорним клобукам К. Тищенко, Іншомовні топоніми України. Етимологічний словник-посібник, 2010, с. 101., відомо, що військові здібності представників цього союзу тюркських племен високо цінувались у Європі X1II-XIV ст. Назва любецького озера Болгач (Болгачівка) з тюркського (“булганч”) означає “бруд” чи “нечисть” С.О. Павленко, Мікротопоніми Чернігово-Сіверщини, Чернігів 2013, с. 561..

Однак більшість тюркських родів були оселені вже за литовського володарювання. Перші татарські поселення на “військовому праві” були осаджені князями з полонених золотоординських татар та відносяться до останньої чверті XIV ст. (опісля 1380 р.) P. Borawski, Z dziejow kolonizacji tatarskiej w Wielkim ksiestwie Litewskim i w Polsce (XIV- XVII w.), Przealad Оrientalistyczny 4 (1977) 291-296.. Більш широко “татарський елемент” з'являється на Київщині після походу литовського князя Вітовта на Дон у 1397-1398 рр. М.К. Любавский, Очерк истории литовско-русского государства до Люблинской унии включительно, изд. 2, Москва 1915, с. 127. На думку Я. Собчака, оселення татар на Київщині слід віднести до середини XV ст. J. Sobczak, Polozenieprawne ludnosci tatarskiej w Wielkim ksiestwie Litewskim, Warszawa; Poznan 1984, s. 28. Ще О. Яблоновський зазначав, що не лише у степовій зоні, а й на півночі на початку XVI ст. поблизу замків Остра та Любеча існували топонімічні ознаки тюркської присутності A.W. Jablonowskp Pisma. Т. ІІІ. Ukraina, Warszawa 1911, s. 17, 33..

В середовищі остерської шляхти фіксуємо 17 родів тюркського походження: Бердянські, Беремицькі, Берлози, Бурзди, Гломазди, Дерехи (Даруги?), Єрмаки (?), Келбичі (Кеблич Солтан), Козарини, Куяни, Мисці, Миховичі, Міховці, Пайнеткі, Серкезевичі, Скебличі (?), Татари.

Любецькі роди тюркського походження репрезентовані 28 прізвищами: Асиреви (Асаревичі), Бакуринські (Богуринські?), Биялти, Більдухи (Більдюги, Бельдюжки, Більдюги, Більдуховичі), Більдухи-Мушенки, Бо- кевичі-Щуковські (слово “бекей” (“бокей”) з давньотюркської означає “герой” чи “силач”), Болдаковські, Бохани (Бохановичі), Бохановичі-Біль- духовичі, Боябузи (Байбузи), Бурдюки, Гирмани (Германовичі, Гирманов- ські), Губичі, Деруси (?), Казановські, Казанські (Чемериси), Казанські- Чемериси, Колчицькі, Міхнови (Міхно, Міхненкі, Михневичі), Мехеди, Татарини (Татарини-Міхнови, Михнови), Скугори (Скугари), Файови (За- йови, Фаї), Фащі, Феремичі, Харабурди, Чемериси Ймовірно, що назва “чемериси” це перекручена назва марійців - “черемисів”, народу, що входив до складу Великої Орди, а згодом - Казанського ханства. Однак, у Великому князівстві Литовському чемерисами називали саме нижчі категорії замкових слуг тюркського походження. (Казанські, Казан- ські-Чемериси). Цікаво, що в обох випадках частка тюркських родів приблизно однакова - біля 8% від загальної кількості дрібної шляхти як Любеча, так і Остра.

Вагомою була і частка вихідців із Московської держави. Для Любеча поява цього елементу пов'язана із подіями початку XVI ст., коли регіон у 1500-1508 рр. входив до складу Московщини. Опісля на території Любецької округи залишилась якась частина осаджених московською владою військовослужбових елементів. Як вказує Н. Яковенко, жителів Любеча “з огляду на висунуте далеко на північ розташування міста часто називали москалями” Н.М. Яковенко, Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII ст. Волинь і Центральна Україна, вид. 2, К. 2008, с. 275.. В середовищі любецької шляхти фіксуємо роди московського боярства та вихідців з півночі: Бублики (гілка роду Жлобів- Погорільських), Бублики-Погорільські, Васильєвичі, Глинські, Дворецькі, Демидовичі (?), Дроздовські, Жукови (Жуки), Карпови (Карповичі, Кар- пенкі), Кузнєцови, Кушнарьови, Лико (полонізовані князі - вихідці з Московщини), Лобови, М'ясникови, Малахови (Малашовичі), Орловські, Філімонови, Ястребови.

Цікаво, що коли опісля 1508 р. Чернігово-Сіверщина залишилася під владою Москви, розділеними виявилися і деякі роди української шляхти, наприклад, любецькі бояри Кривопиші несли службу Речі Посполитій, а бояри Кривопишини - Московській державі І.В. Кондратьєв, Любецьке староство (XVI - середина XVII ст.), с. 142..

Серед остерської шляхти фіксуємо роди московського походження: Агаповичі (Гапони), Аленцовичі, Алтиховичі, Апанасовичі, Биліни (Билін Істомка), Васильєвичі, Глубцови, Гостиловичі, Миновичі, Минченкі, Одан- цовичі, Орешкі (Орішки), Орловські, Парфеновичі, Потрохіни (Пото- хіни), Тимошкевичі. Більшість цих прізвищ фіксується у пожалуванні 1514 р. короля Сигізмунда І тодішньому остерському володільцю С. Скин- деру 70 дворових конюхів А.Г. Пенський, П.Я. Лавренчук, Остер - європейське місто, Чернігів 2011, с. 19.. Частина цих дворових (фактично - бояр- слуг), у подальшому “вийшли в повіт”, ставши як боярами, так і шляхтою. Ймовірно, що вони були полоненими, взятими під час війни з Московською державою. Між іншим, частка вихідців з Московщини і в Острі, і в Любечі приблизно однакова - біля 7-8%.

У середовищі служебної шляхти були представлені і польські володільці. На Остерщині це роди Багінських, Бачинських, Берзановських, Броновських, Завадських, Казовських, Крушинських, Орзовських, Ортовських, Пулкевичів, Сібілевичів, Трембицьких та Яковських. Присутні також і українські ополячені роди: Берземенські, Биковські, Ланські, Сачкі.

Серед любецької шляхти згадаємо Біатовських, Веркізи, Дьяховських (Дьяковських), Казожирських, Легеб, Лінкнерів, Олешок (Олешковичів), Прежевських, Пряжевських, Радзиховських, Разневських (Разновських), Рачинських, Скінверів, Страйловських, Стаховичів (Сташевських), Стефа- новичів, Стахурських, Тхомильських, Янковських (білоруси?), Янтшин- ських. Близько десяти родів любецької шляхти були ополяченими, це Биковські, Володьковські (гілка роду Тарасевичів), Висоцькі, Зажевські (Зажецькі, Заржецькі) - ополячені гілки роду Зарецьких, Посоховські, Ру- жичі (гілка Рисичів), Сулимирські-Розсудевські, Тиша-Биковські, Устимо- вичі. Цікаво, що частка польських родів в обох староствах була приблизно однаковою - біля 6%, ополячені роди - відповідно 2 та 3% у Остерському та Любецькому старостві. Широка польська колонізація в регіон розпочалася лише після Люблінської унії 1569 р., а особливого розмаху набула у першій половині XVII ст. шляхетський рід любецький староство

Беззаперечно, що найбільшою була складова українського етносу. В Острі це: Бабичі, Барановські, Біликовичі, Біловикі, Богданкі, Борздії, Бородаї, Василишиські, Васьковичі, Водоп'яни, Волошеніни, Гавриловичі, Гарбузенкі, Голенищевичі, Гороховичі, Григоровичі, Гриневичі, Гришке- вичі, Гришкі, Грушковні, Давидовичі, Дем'яновичі, Денисенкі, Драби, Дро- невичі, Дубровські, Євдокимовичі, Єрченкі, Ждановичі, Жукинські, Закаблуцькі, Івантевичі, Ігнатовичі (Гнатовичі), Карповичі, Козловські, Ко- зорогі, Коловицькі, Кондратовичі, Коптевичі, Костюшковичі, Кошини (Ко- шевичі, Кошкіни), Кривицькі (Кривчевичі), Купренкі, Курили, Курцевичі, Ласки, Ласковичі, Левоновичі, Лецевичі, Лещевичі, Липенчичі, Литовські, Логвини, Лосі, Малевичі, Манцевичі, Мартиновичі, Матвієвичі, Ма- тющенкі, Мацутовичі, Мешковичі, Михайловичі, Мишки, Міцевичі, Мурки, Нелюбовичі, Несторовичі, Носки (Носачі), Обийми, Олешевські, Ольшанські, Омеляновичі, Онаничі, Онискевичі, Ортимовичі, Осиповичі, Осташковичі, Островські, Остянини (Остряниці), Павловичі, Пальчики, Пашевичі, Петельки, Петрашевичі, Пилиповичі, Поповичі, Пориличі, Пролізи, Проневичі, Проскури (Проскуренкі), Пушкарі, Радчичі, Рако- вичі, Рожновські (Рожиновські), Романенкі, Ропшевичі, Ростки, Рошков- ські, Рубанки, Русановичі, Саковичі, Салівоновичі, Самсоновичі, Санковичі (Самковичі), Сельковичі, Семеновичі, Семіковичі (Самковичі?), Сенище- вичі, Сенчикови, Сергієнки, Сериянкі, Серхичикі, Серянкі, Сетніки, Сморчки, Ставицькі, Станевичі, Стуми (Штоми?), Сущанські, Тетері, Толочковичі, Тополі, Трусейкі, Трухони (Трухановичі, Трухани), Хмури, Ходкевичі, Хомичі, Хоховичі, Хоцуги (Коцуги?), Храпочевичі, Чорноухи, Чоховичі, Шемети, Шерепничі, Шидловські, Штоми-Білики, Юр'єви (Юрченкі), Якимовичі, Яловицькі, Ясинські.

Чимало із вищезгаданих родів однаково можуть належати як до українського, так і до білоруського етносів. Із суто білоруських родів згадаємо Закревських, Скуміних, Чюриловичів, Янків.

Українські роди любецької шляхти представлені Подається скорочений список, куди не увійшли антропоніми, сформовані наприкінці ХУІІ-ХУШ ст. такими прізвищами: Александровичі (русифікація прізвища), Андрієнкі, Антюховичі, Армашенкі, Барановські, Березицькі, Бивалкевичі, Богдановичі, Богуше- вичі-Захличі, Богуші-Манойловичі, Бокевичі-Щуковські (Бокєї-Щуковські, Щуковські, Масловичі-Щуковські), Болотовичі-Кувечинські, Болотовичі, Болотовичі-Александровичі, Болотовичі-Зарецькі, Борковські (Бурков- ські), Боярови, Бровенські, Будлянські, Бутовичі, Велецькі, Велички, Ве- личковські (Тарасевичі-Величковські), Вербицькі, Верцейські (Вертецькі, Вертикі), Вовки, Войниловичі, Ворошило-Ярмултовські, Ворошильські (Ворошили), Гальникови (Гальникі), Герасимовичі, Гладкі, Горчиновичі, Грабовські (Зкопниця-Грабовські), Грабовські (Рев'ячичі), Гравецькі (Уг- ровченки, Угравецькі, Ігравецькі), Григоровичі, Гринкевичі, Гриценки- Болдаковські, Гришичі (Гришкови, Гришки, Гришковичі), Гришичі- Неданчицькі, Демитровичі, Добронизські, Дуброви, Ждановичі (Ждано- вичі-Масловичі), Жлоби-Погорільскі (Жлоби, Бублики, Бублики-Пого- рільскі, Жлоби-Кудренки та ін.), Забіли, Заревські, Зарецькі (Зарецькі-Зеньковичі), Зарецькі-Величковські (Величковичі-Зарецькі), Заровські, Зеленські (Злинські?), Зкопниця-Грабовські, Злинські (Зелинські, Зелен- ські?), Злоби (Злобицькі, Злобичі, Семаковичі), Злоби-Антоновичі, Ігна- товичі, Калиніченки, Каменецькі (Каменськi), Кашкаровичі, Квіткови (Хвіткови), Кгородецькі, Кириченкі, Киселі-Загорянські, Кислі (Кисло- вичі, Киселі), Кистовні (Кистовські), Климовичі, Климовичі-Розсудев- ські, Клопоцькі, Кобилянські, Ковтуновичі (Ковтуненкі), Кожуховські, Козлевичі (Козлови, Козли, Козли-Козлевичі, Козлевичі-Федькі, Федькі), Кононенки-Пилипенки, Кононовичі (Посудєвські), Кононовичі-Посудев- ські-Внучко, Константиновичі, Корицькі, Коровіни-Тарасевичі, Корольки, Корольки-Масловичі, Короткі, Костенецькі, Костовські, Костюченки (гілка роду Щуковських), Котовичі (Корчаки-Котовичі, Стецькі), Коханенкі (Ко- хановськi), Кривковичі, Кривопиші (Неданчичі-Кривопиші), Кринкєвичі, Купріяновичі, Кучвиновичі, Лаврінови-Злобіни, Левоновичі (Левонькі), Лишукі, Лиховидовичі, Логвіновичі (гілка роду Скугарів), Лопатневці, Любечани (Любецькі), Людченкі, Місчєнки (Міщєнки?), Максименкі, Малентьєвичі, Марковичі (гілка роду Зарецьких), Масловичі (Масловичі- Щуковські), Мелешковичі, Милковичі (Милковичі-Зененки), Мироненкі, Митковичі, Мишки-Гришичі (Мишковичі-Гришичі), Мишукі (Мишукови, Мишуковичі), Мокрієвичі, Молявки-Жлоби, Морашки, Нахиби-Зенько- вичі, Неданчичі-Кривопиші (Кривопиші), Некрашевичі, Нестеровичі, Не- чайови, Носачевичі, Овдійовичі, Олехновичі (Стецьки), Онисовичі, Осьмаки, Пархоменкі, Пархоменкі-Посудевські (Пархоменкі, Посудев- ські, Посудевські-Кононовичі, Кононовичі, Унучки-Посудевські, Унучкі), Петруші (Петрашевичі, Петрушенки, Петрашенки, Петрушевські, Пет- рушинські, Петушенкови), Плоховські, Погорецькі (Погариські, Пого- рільські?), Покотили, Посудевські (Пархоменки-Посудевські, Посудевські- Кононовичі), Прокоповичі, Пронкевичі, Процковичі (Процки, Процикі), Пузикі, Пушкарі (Пушкарі-Ресинські, Ресинські, Резинські, Пушки), Пушкаровські (Пушкаровичі, Пушкаренкі), Рашевські, Рев'ячичі (Реве- чинські), Решинські-Пушкарі, Рильчиці-Милиці, Розсудевські (Розсудов- ські), Романовичі, Сірховські (Сірковські, Сірховичі, Серховецькі, Шерховецькі), Савінкі-Величковські, Савичі (Савенкі, Савицькі), Савичі- Чорні, Сахновські, Свободецькі, Селецькі (Селицькі), Семакови (Сема- кови-Злобицькі, Семаковичі), Семакови-Силичі, Семеновичі, Сєножатські, Силичі, Скидковичі, Скугар-Скварські, Слободецькі, Соколовські, Соло- ховичі, Сосницькі, Стецькі, Стоконські, Сулими, Сухоровські, Теремецькі (Теремечі, Теремці), Томиленки (Томиловичі), Худолії, Шершановичі-Даничі, Шихуцькі (Шихутські), Шумейкі, Щуковські (Бокевичі-Щуков- ські, Масловичі-Щуковські, Костюченкі, Бокевичі, Буковичі), Юрковичі, Юскевичi-Красковськi (Красковські, Красовські, Юшкевичі-Красковські, Юскєвичі, Юшкєвичі), Юцовичі, Ющенкі-Величковські, Ялинські, Яненкі, Яниські, Яніченки (Янченки, Єнченки), Ярмултовські (Ярмол- товські), Яцинічі, Яцковичі. Беззаперечно, що вихідцями з білоруських земель були родини Жиховидовичів, Рисичів та Сапєг (Сопиг, Сатьяг).

Таким чином, частка українського етносу (із вагомою домішкою білоруського) складала загалом більш, ніж дві третини від загальної кількості родів. Значимою також була частка польської шляхти (біля 6%), вихідців з Московської держави (7-8%) та шляхетських родів тюркського походження (біля 8%). Цікаво, що хоча кількість шляхетських родів в Острі та Любечі різниться, загальні статистичні покажчики етнічних складових приблизно однакові, що обумовлюється близьким географічним розташуванням обох староств та схожими процесами формування дрібношляхетських спільнот.

Размещено на Allbest.ru