Українські архівні документи з історії українсько-болгарських дипломатичних стосунків 1918-1920 рр.

20

Размещено на http://www.allbest.ru/

20

Українські архівні документи з історії українсько-болгарських дипломатичних стосунків 1918-1920 рр.

Артем Папакін

Важливе значення має введення до наукового обігу документів, пов'язаних з дипломатичною діяльністю Української Народної Республіки та Української Держави та їх боротьбою за міжнародне визнання у 1918-1920 рр. Одним з перших успіхів на цьому шляху було встановлення у 1918 р. дипломатичних стосунків з Центральними державами, зокрема з Болгарією - першою слов'янською державою, що визнала в той час Україну як незалежну державу. Багато документів з історії українсько-болгарських стосунків 1918-1920 рр. зберігається у Центральному державному архіві БолгаріїДив.: Украинската емиграция в България след Първата световна война. Документален каталог, София 2000, 151 с. ; ці документи можна знайти також у Центральному державному архіві вищих органів влади і управління України, м. Київ. До 90-х рр. ХХ ст. всі фонди ЦДАВО України, що зберігають документи органів влади українських державних утворень 1917-1921 рр., перебували на таємному зберіганні, тому можливість об'єктивно досліджувати проблему українсько-болгарських відносин у 1918-1920 рр. з'явилася в українських дослідників лише у період незалежності. За цей час опубліковано небагато досліджень, присвячених повністю або частково цій теміДив.: Т. Заруда, Становлення та основні напрямки зовнішньої політики Української Держави, Останній гетьман. Ювілейний збірник пам'яті Павла Скоропадського, К. 1993, с. 66-82; І.О. Козакевич, Діяльність представництва військово-морського флоту Болгарії в Україні в 1918році, Вісник Київського славістичного університету. Серія Історія, 2003, вип. 14, с. 85-94; В.В. Павленко, Дипломатична місія Української Народної Республіки в Болгарії (1918-1920рр.), Український історичний журнал 12 (1992) 18-31; В.В. Павленко, Діяльність болгарської дипломатичної місії в Україні (1918-1919), Проблеми слов'янознавства, 1993, вип. 45, с. 3-14; В. Павленко, Іван Шишманов - повноважний посол Болгарії в Україні, Міжнародні зв'язки України: наукові пошуки і знахідки, т. 19, К. 2010, с. 59-70; В.В. Павленко, Іван Шишманов та розбудова болгаро-українських дипломатичних відносин у 1918-1919 рр., Дриновський збірник, том IV, К. 2011, с. 239-246; І. Є. Петренко, Дипломатичні відносини Української Держави з Болгарією та Османською імперією (квітень - грудень 1918р.), Гілея: науковий вісник 59 (2012) 66-72. .

Встановлення відносин між Україною та Болгарією мало для обох держав не першочергове, але велике значення через тривалі культурні зв'язки українського і болгарського народів і майбутню співпрацю в чорноморському регіоні. У період Першої світової війни 1914-1918 рр., завдяки діяльності представництва Союзу визволення України в Болгарії, болгарська громадськість була в деякій мірі обізнана з цілями українського національного руху. Боротьба УНР за незалежність поєднувалася зі спробами встановити дипломатичні стосунки з іншими державами і дістати визнання незалежності на міжнародній арені. Хоча перші контакти молодої республіки були здійснені у грудні 1917 - січні 1918 рр. з представниками Англії та ФранціїД. Вєдєнєєв, Д. Будков, Юність української дипломатії. Становлення зовнішньополітичної служби Української держави. 1917-1923 роки, К. 2006, с. 70. , у подальшому керівництво УНР зробило ставку на співпрацю з австро-німецьким блоком, у т. ч. з Болгарією. Прагнення керівництва УНР вийти зі стану війни з Центральними державами співпало з бажанням правлячих кіл Німеччини, Австро-Угорщини, Болгарії та Туреччини закрити для себе Східний фронт. Болгарія, крім того, прагнула вирішити певні економічні питання завдяки миру з Україною та, пов'язавши українські претензії на Бессарабію з питанням розділу Румунії, намагалася закріпити за собою окуповану ДобруджуДив.: І. Манасієва, Болгарія та Українська Народна Республіка на Брестській мирній конференції: відстоювання національних інтересів, Дриновський збірник, 2011, т. 4, с. 230-238. .

6 січня 1918 р. українська делегація розпочала роботу в Бресті, а 9 лютого був підписаний сепаратний мирний договір УНР з Німеччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією та Туреччиною. Хоча Брестський договір і передбачав негайний обмін дипломатичними представництвами між сторонами згоди, процес введення постійного дипломатичного представництва Болгарії в Україні та відправки українського посольства в Болгарію затягнувся. Лише 15 липня 1918 р. у Відні між українським послом в Австро-Угорщині В. Липинським і заступником болгарського посла М. Джебаровим був здійснений обмін грамотами про ратифікацію Брестського миру Україною та БолгарієюІ. Є. Петренко, Op. cit., с. 69. .

дипломатичний болгарія українська архів

Першою своїх дипломатів вислала Болгарія. Ще з кінця 1917 р. в Україні діяли представники військово-морського флоту Болгарії для врегулювання питання про судноплавство в акваторії Чорного моря та інших питаньІ.О. Козакевич, Op. cit., с. 85-91. . А в квітні 1918 р. до Києва прибуло посольство Болгарії на чолі з Іваном Шишмановим, відомим філологом, україністомІ. Є. Петренко, Op. cit., с. 70. . Вручення акредитивного листа гетьману України П. Скоропадському відбулося 1 серпняД. Дорошенко, Історія України 1917-1923рр. В 2-х тт.: Документально-наукове видання, т. 2. Українська Гетьманська Держава 1918року, упоряд.К.Ю. Галушко, К. 2002, с. 98. .

Документи цього періоду зберігаються у ЦДАВО України у фонді Міністерства закордонних справ УД (ф.3766). Серед них, зокрема, є документи про особовий склад болгарського представництва в Україні: 14 вересня 1918 р.І. Шишманов повідомив у міністерство закордонних справ Української Держави про призначення у посольство першого секретаря Тихона Баламезова і військового аташе Георгія СариілієваЦДАВО України, ф. 3766, “Міністерство закордонних справ Української Держави”, оп. 1, спр. 119, арк. 2, 3. ; у листопаді 1918 р. у болгарському посольстві працювали також Д. Влахов, Д. Відінлієв, Г. Папазов, Г. Димитров, Л. Георгієв і К. КолєвIbid., оп. 1, спр. 119, арк. 7-7 зв. .

У фонді 3766 є документи, що містять інформацію також про українські кадрові призначення. За схваленим 14 червня 1918 р. “Законом про посольства і місії Української Держави" передбачалося створення посольств I розряду на чолі з Послом чи Уповноваженим Міністром, з 12 штатними одиницями (для країн, що вважалися союзними) і II розряду - на чолі з Міністром-Резидентом, з 3 осіб (для інших країн) Д. Вєдєнєєв, Д. Будков, Op. cit., с. 106; Т. Заруда, Op. cit., с. 75. . Вже 21 червня Павло Скоропадський підписав закон про створення в Болгарії посольства

I розряду (оскільки тоді Брестський мир ще не був ратифікований Болгарією - тимчасового), на чолі якого з 25 червня в якості Надзвичайного Посланника і Уповноваженого Міністра стояв Олександр ШульгинЦДАВО України, ф. 3766, оп. 1, спр. 22, арк. 11; спр. 34, арк. 127. . Відповідно до штату посольства, в липні 1918 р. при ньому працювали також радник Федір Шульга, секретар Василь Драгомирецький, старші урядовці Дмитро Шелудько і Петро Сікора, драгоман (у деяких документах посада вказана як аташе) Йоаникій Додул і молодші урядовці Микола Лаврик і Юліан Налисник; не зайнятими залишилися посади старшого секретаря, другого секретаря, бухгалтера і другого драгомана, в той же час при посольстві працювали дипломатичний гонець Олександр Пеленський, розсильний Іван Дараган і Іван Вільчинський - молодший урядовець по вільному наймуIbid., оп. 1, спр. 1, арк. 133; спр. 2, арк. 57, 200; спр. 22, арк. 4, 6 зв., 9 зв.; спр. 34, арк. 4, 4 зв. . Міністр закордонних справ Української Держави поінформував свого болгарського колегу про призначення О. Шульгина послом у Болгарію 15 липняIbid., оп. 1, спр. 116, арк. 3, 4. .27 липня з подачі Головного управління Генерального штабу Української Держави військовим аташе при посольстві України в Болгарії був призначений генерал Борис Бобровський; скоро була отримана згода болгарської сторони на це призначення, про що 5 серпня український міністр закордонних справ поінформував військове міністерство¹⁵Ibid., оп. 1, спр. 116, арк. 11, 12; І. Є. Петренко, Op. cit., с. 68; Я. Тинченко, Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917-1921), книга 1, К. 2007, с. 49. .

Українська дипломатична місія (у складі О. Шульгина, В. Драгомирець - кого, І. Додула, П. Сікори, Д. Шелудька, Ю. Налисника і М. Лаврика) виїхала до Болгарії 16 липня 1918 р., заїхавши по дорозі до Львова і Відня. 22 липня О. Шульгин наніс візит послу Болгарії у Відні, а на наступний день на честь приїзду місії і ратифікації Болгарією Брестського мирного договору у посольстві України у Відні був влаштований прийом за участю членів українського посольства в Болгарії та болгарського посольства в Австро-Угорщині. 27 липня українське посольство через Будапешт і окупований австро-угорцями Белград виїхало до Софії, куди Надзвичайний Посланник і Уповноважений Міністр (так звучав повний титул посла Української Держави) О. Шульгин прибув на наступний день. Там О. Шульгин мав зустріч з головою Ради міністрів - уряду Болгарії А. МаліновимЦДАВО України, ф. 3766, оп. 1, спр. 117, арк. 3-3 зв.; оп. 3, спр. 1, арк. 55 зв. .

У фонді зберігаються копії акредитивного листа П. Скоропадського до болгарського царя Фердинанда (оригінал отримав адресат) від 1 липня 1918 р. - французькою та українською мовами. У листі гетьман повідомив царю, що “після того, як Україна ввійшла в круг суверенних держав і установлене мною Правительство було признане Правительством Вашої Королівської Величности, завданням моїм зробилося встановлення безпосередніх і трівких зносин дипломатичних з Болгарським Королівством” і звернувся з проханням прийняти посла заради `Укріплення приязних взаємин України з Болгарією”Ibid., оп. 1, спр. 116, арк. 1-1 зв., 2. . Лист було вручено 7 вересня, після повернення царя Фердинанда до столиці БолгаріїІ. Є. Петренко, Op. cit., с. 69. .

Документи свідчать, що існували серйозні проблеми на шляху до встановлення безпосередніх торгово-економічних відносин між Болгарією та Україною, чого так прагнули уряди обох країн восени 1918 р. Болгарія була зацікавлена передусім українським зерном, Україна ж могла експортувати туди також цукор, хімічні товари, шкіру та служити тран - зитером для товарів з Росії; Україні Болгарія могла запропонувати тютюн, дубильні речовини, і - у невеликих кількостях - вугілля та нафтуЦДАВО України, ф. 3766, оп. 1, спр. 177, арк. 5 об-6; спр. 119, арк. 122. . Однак вивезення всякого продовольства з України суворо контролювалося німцями, що створювало перешкоду на шляху до українсько-болгарської співпраці в економічній сфері. Зокрема, посол І. Шишманов, за дорученням прем'єр-міністра Болгарії, спробував розпочати переговори з міністром торгу і промисловості Української Держави С. Гутником з питання про підписання українсько-болгарського торгового договору, але отримав відповідь з натяком, що такі домовленості в обхід Німеччини та Австро - Угорщини неможливіЦДАВО України, оп. 1, спр. 117, арк. 5-5 зв. . Не був встановлений також прямий телеграфний зв'язок України з Болгарією, і навіть поштова кореспонденція йшла через треті країниIbid., оп. 1, спр. 117, арк. 9-9 зв., 10, 22, 23 зв. . Нез'ясовані торгово-економічні відносини Болгарії та України призводили до неприємних інцидентів: наприклад, одного разу на болгарські кораблі були завантажені і вивезені товари, заборонені українським урядом до експорту (зокрема, коні, взуття, пенькові шпагати і хімічні речовини), про що міністерство закордонних справ Української Держави повідомило у ноті болгарському посольству від 4 серпня 1918 р. Ibid., оп. 1, спр. 118, арк. 5.

У документах фонду 3766 зберігаються листи О. Шульгина до міністра закордонних справ Д. Дорошенка, що висвітлюють умови праці українського посольства в Софії. Хоча посол України повідомляв про те, що “до мене болгари дуже добрі, і до полонених”, від відвідувачів посольства - українців та росіян - постійно надходили скарги на їх важке становище і прохання допомогти. Практично повністю був відсутній зв'язок з Україною - О. Шульгин повідомляв, що протягом першого місяця праці від отримав лише дві телеграми з Києва, причому одну з них, шифровану, вдалося розшифрувати лише частково, а інша завершувалася словами “ніяких важливих подій”. Це призводило до того, що співробітники посольства не були поінформовані про події в Україні, дізнаючись про них лише з газет, а сам О. Шульгин визнавав, що “посланник без інформації від свого уряду - це, при теперішніх умовах, нуль”Ibid., оп. 3, спр. 1, арк. 34-34 зв.; спр. 2, арк. 5 зв., 5а, 5а зв., 47, 47 зв. .

Судячи з документів, одним з основних питань діяльності українського посольства в Болгарії були справи військовополонених. Колишні російські піддані, захоплені у полон у ході Першої світової війни, за умовами Брестського миру повинні були бути звільнені; болгарський уряд не перешкоджав цьому, але на перешкоді стали дії української сторони: затягування зі створення спеціальної комісії, відсутність військового аташе ген.Б. Бобровського, відсутність грошейIbid., оп. 3, спр. 2, арк. 6-7 зв. . До українського посольства зверталися також і військовополонені-росіяни з проханням посприяти поверненню додомуIbid., оп. 1, спр. 195, арк. 30. . Об'єктом опіки посольства Української Держави в Болгарії стали і болгарські військовополонені в Україні - в листі до українського міністерства закордонних справ від 15 жовтня 1918 р.О. Шульгин просив з'ясувати, скільки болгар-військовополонених перебуває в Україні та скільки може бути зібрано в Одесі для відправки до Варни з українським пароплавомЦДАВО України, оп. 1, спр. 195, арк. 27, 31. .

Документи фонду 3766, на жаль, не повністю висвітлюють обставини завершення болгарським посольством роботи у Києві. Так, 12 листопада 1918 р. посольство Болгарії попросило українське міністерство закордонних справ надати всім членам посольства і членам їх родин охоронні листи (посвідчення для вільного пересування) Ibid., оп. 1, спр. 119, арк. 7. . Після зміни влади в Україні посольство ще діяло - 27 листопада І. Шишманов звернувся до міністерства закордонних справ УНР у справі підписання економічної угоди про постачання до Болгарії зернаIbid., оп. 1, спр. 287, арк. 16. . Останній за хронологією документ від болгарського посольства в Україні датується 9 грудня 1918 р. ²⁹Ibid., оп. 1, спр. 287, арк. 19. У березні 1919 р. посольство Болгарії повернулося до СофіїВ. Павленко, Іван Шишманов - повноважний посол Болгарії, с. 67. .

Відомості про українсько-болгарські відносини заключного періоду Першої світової війни доповнюють дані фонду 1118 - Міністерства торгу і промисловості УД. Тут є дані, зокрема, про вивезення з Одеси до Варни без дозволу шкіри, мішків, хімічних речовин, металів тощоЦДАВО України, ф. 1118, “Міністерство торгу і промисловості Української Держави”, оп. 1, спр. 21, арк. 43-43 зв. , а також пропозиції міністерства щодо відкриття консульських установ у Болгарії. Так, Міністерство торгу і промисловості пропонувало відкрити консульство в столиці Софії, а також у містах Варна, Бургас, Констанца, Руштук, Кавала або ДедеагачIbid., оп. 1, спр. 21, арк. 100. . Інші проекти збереглися у згаданому фонді 3766, вони передбачали відкриття консульства в Софії та віце-кон - сульства в Констанці, або ж генерального консульства в Софії та віце - консульства у ВарніIbid., ф. 3766, оп. 1, спр. 24, арк. 22, 23. . В результаті обговорення різних пропозицій, 6 листопада 1918 р. був прийнятий закон, за яким у Софії мало бути відкрите консульство, а у Варні - віце-консульствоIbid., ф. 1118, оп. 1, спр. 21, арк. 99. .

У фонді Міністерства закордонних справ УНР (ф.3696) зберігаються, зокрема, документи з роботи українського посольства у Софії у період Директорії. Серед них - документи про особовий склад посольства та щодо фінансування його роботи. У зв'язку з від'їздом О. Шульгина до Франції в січні 1919 р. обов'язки глави посольства УНР в Болгарії став виконувати радник Ф. Шульга, у 1919 р. в посольстві залишилися працювати також старший секретар В. Драгомирецький, секретарі П. Сікора і Д. Шелудько, молодші (з 20 вересня - старші) урядовці М. Лаврик і Ю. Налисник, драгоман І. Додул та Ю. Вільчинський - за вільним наймомЦДАВО України, ф. 3696, “Міністерство закордонних справ Української Народної Республіки”, оп. 1, спр. 22, арк. 15; оп. 2, спр. 160, арк. 10, 19, 20. , 8 вересня на чолі посольства УНР в Болгарії був поставлений старший секретар В. Драгомирецький в якості “повіреного у справах посольства”Ibid., оп. 1, спр. 22, арк. 8; оп. 2, спр. 160, арк. 3, 4. .12 липня 1919 р.Ф. Шульга виїхав до Стамбула, де отримав передані з міністерства закордонних справ УНР гроші на існування посольства; 6 серпня, після повернення до Софії, Ф. Шульга попросив про звільнення через поганий стан здоров'я і виїхав до Одеси. Поступово відносини з Болгарією, яка програла війну і не відігравала у світовій політиці помітну роль, перестали розглядатися керівництвом УНР як першочерговий напрямок української зовнішньої політики. У зв'язку з цим, у листопаді 1919 р. відбулася зміна класифікації українських дипломатичних представництв. Так, посольство в Болгарії було переведене у представництво III розряду, в складі якого було передбачено лише 3 штатні одиниціД. Вєдєнєєв, Д. Будков, Op. cit., с. 164-165. . Через це рішення у Софії залишилися працювати лише керуючий справами посольства В. Драгомирецький та два старші урядовці - Ю. Налисник і М. Лаврик. Стало складним фінансове становище посольства: гроші, передані на утримання посольства в серпні 1919 р. через посла УНР в Туреччині, виявилися останніми. Навіть незважаючи на кардинальне скорочення штатів і скорочення платні співробітникам посольства (урядовцям - на 50%, керуючому - на 35%), українське посольство було змушене позичати гроші, і навіть продавати мебліЦДАВО України, ф. 3696, оп. 2, спр. 160, арк. 12; спр. 194, арк. 24. .

За свідченням документів, однією з головних проблем у діяльності посольства продовжувала бути непоінформованість. Так, В. Драгомирець - кий на початку листопада 1919 р. писав, що “болгарські правительственні круги, а також болгарське суспільство цікавляться українськими справами, ми стараємося одвічать на їх питання”, але посольство більше півроку не отримувало ніяких вістей з України та абсолютно не орієнтується в ситуаціїIbid., оп. 2, спр. 160, арк. 7. . Головними справами посольства в цей час було листування, опіка над військовополоненими та біженцями, слідкування за болгарською та іноземною пресою, консульські справи та видання журналів “Украйнско слово" й “Украйнско-Български Преглед”ЦДАВО України, оп. 2, спр. 160, арк. 10, 12. .

У фонді 3696 зберігаються документи, що висвітлюють останні дні роботи українського представництва у Софії.25 листопада 1920 р. міністерство закордонних справ УНР повідомило посольству, що за рішенням міністра воно змушене тимчасово припинити роботу в Софії, а його співробітники звільняються з 1 грудня 1920 р. Оскільки “факт скасування зазначеного Посольства може перешкодити державному престіжу та інтересам УНР в Болгарії, а, крім цього, поставити в трудне становище також і громадян УНР в Болгарії, які в офіційному софійському Представництву УНР мали заступника своїх прав та інтересів”, то обов'язки українського посольства в Болгарії, а також його майно і архів, були передані надзвичайній дипломатичній місії УНР в БухарестіIbid., оп. 2, спр. 194, арк. 14-16, 40, 57. . Наприкінці року міністерство направило до Софії юрисконсульта Івана Храпка для здійснення ліквідації посольства (він також привіз гроші, необхідні для виїзду трьох співробітників посольства та його майна), що і було здійснене у січні 1921 р. Ibid., оп. 2, спр. 194, арк. 32, 38.

Таким чином, документи до історії дипломатичних відносин між Україною та Болгарією можна знайти у фондах українських органів влади, які займалися встановленням та реалізацією цих відносин, що зберігаються у ЦДАВО України. Документи свідчать, що ці відносини були встановлені внаслідок підписання Брестського мирного договору між УНР та Центральними державами, і мали протягом 1918 р. характер стосунків між двома союзними державами, хоча і не встигли набути систематичного та тривалого характеру і принести помітні вигоди для обох сторін. Документи фондів міністерств закордонних справ та торгу і промисловості УНР та УД, що зберігаються у ЦДАВО України, не повністю і нерівномірно висвітлюють діяльність болгарського посольства в Києві та українського посольства у Софії, однак дають змогу зробити висновок, що найбільш тісними українсько-болгарські стосунки були на завершальному етапі Першої світової війни, а з кінця 1918 р. і до початку 1921 р., коли припинило своє існування посольство УНР в Болгарії, вони не мали активного характеру.

Размещено на Allbest.ru