Внесок споживчої кооперації України у забезпечення населення та армії в роки Першої світової війни

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Про особливості діяльності вітчизняної споживчої кооперації в період Першої світової війни у своїх дослідженнях писали відомі дослідники історії кооперативного руху, зокрема П. Височанський, І. Витанович, С. Гелей, К. Пажитнов, Д. Соловей, Б. Стопневич та ін. Однак при цьому вони глибоко не висвітлювали діяльність споживчих товариств і їх спілок щодо забезпечення армії та населення продуктами харчування і непродовольчими товарами широкого вжитку, особливості співпраці земств із кооперативними організаціями.

Перша світова війна, що розпочалася влітку 1914 р., привела економіку Російської імперії, а відтак і територію України до занепаду. Внаслідок припинення зв'язків із зовнішнім ринком і переходу промисловості до виконання військових замовлень зменшилося надходження товарів на внутрішній ринок. Війна спричинила різке падіння виробництва предметів споживання, зокрема мануфактури, та погіршення харчування людей. У результаті вже восени 1915 р. виникла продовольча криза: міста перебували на голодному пайку, а армія отримувала лише половину необхідної їй продовольчої норми. Фінансування війни, головним чином за рахунок випуску паперових грошей, падіння промислового і сільськогосподарського виробництва, небачена спекуляція, особливо з боку монополістичних угрупувань, викликали значне зростання цін. Наприкінці 1916 р. ціни на всі товари зросли в середньому порівняно з початком 1914 р. у сім разів. Ще більше здорожчали предмети повсякденного вжитку. Надзвичайно гострою була проблема зростання цін на товари, зокрема на жито - з 64,5 коп. до 45, 2 тис. крб. за один пуд, на олію соняшникову - з 16,5 коп. до 13,1 тис. крб. Фунт сала восени 1912-1913 рр. коштував 25,5 коп., а восени 1921 р. - 14,5 тис. крб.

Важливу роль у вирішенні продовольчої проблеми відігравала споживча кооперація. Активізація діяльності споживчої кооперації була пов'язана із загостренням проблеми забезпечення населення товарами широкого вжитку, особливо продуктами харчування8. Вже в перші місяці війни перед споживчою кооперацією виникли серйозні проблеми: стали відчутнішими негаразди на фінансовому і товарному ринках, в армію були мобілізовані активісти кооперативного руху. Але з 1915 р. криза у кооперації переросла в її небувале піднесення, причому споживча кооперація за темпами зростання значно випередила інші види кооперації. Найважливішими причинами масового вступу населення у споживчі товариства слід вважати різке зростання вартості життя внаслідок стрімкого падіння курсу рубля, виникнення товарного дефіциту, зростання цін на продукти повсякденного вжитку, в тому числі й на харчування. Так, середня ціна на хліб уже в грудні 1914 р. становила 116% від довоєнної, а через рік після початку війни досягла 145%. Кооперативний рух в Україні набрав масового характеру, його осердям поступово стала споживча кооперація. її значення змушені були визнати й урядові кола.

Особливістю розбудови споживчої кооперації в роки війни стало те, що її чисельний склад зростав уже більше за рахунок міських, а не сільських мешканців. Населення з кожним днем війни все більше переконувалось у неспроможності уряду вирішувати наявні економічні проблеми, тож почало покладатися лише на самопоміч. Кооперативи як організації самозахисту споживачів привертали до себе все більше уваги. Слід акцентувати на значному розвитку закритих споживчих товариств, які об'єднували службовців, студентів, журналістів, артистів, лікарів та ін. Але особливо активно в кооперативний рух включалися робітники. Якщо до війни робітничих кооперативів по всій Російській імперії було не більше сотні, то на 1916 р. лише в Україні їх налічувалося близько 250. Пайовий внесок у 10 крб. робітники могли віддати частинами. Під час війни розвивається тенденція до укрупнення робітничих і міських кооперативів, перетворення їх у багатокрамничні. Під час війни у багатьох кооперативах паї становили 5 крб. і менше, що цілком було посильно для більшості селян. У кооперативи мали змогу вступати бідняки.

У той період влада намагалася впоратися з тодішнім становищем методами воєнного регулювання. На початку війни чиновники з центральних відомств запровадили таксировку (регулювання) роздрібних цін на товари першої необхідності в містах і деяких сільських місцевостях. Однак під цей захід не була підведена стабільна база у формі твердого надходження товарів. Останні надходили у порядку вільної торгівлі. З цієї причини система таксировки цін збанкрутіла вже в 1916 р.

Заготівлю необхідних для армії сільськогосподарських продуктів царський уряд здійснював через скупщиків-торговців, до того ж неодноразово підвищував ціни для стимулювання заготівель. Ці зміни цін посилювали спекуляцію. Наприкінці 1916 р. уряд впровадив примусову «розверстку» зернових хлібів і фуражу по губерніях, повітах і селищах. У тому ж 1916 р. влада санкціонувала ініціативу місцевих міських управ щодо введення карток на цукор, м'ясо, хліб, гас і деякі інші продукти, але не взяла на себе відповідальність за керівництво картковою системою. Внаслідок цього у різних містах застосовувалися картки на продукти з різними нормами забезпечення. До того ж, ніде реально не забезпечувався мінімум продуктів, який зазначався у картках. Для допомоги тодішній російській владі щодо ведення воєнних дій, зокрема на українській території, спеціально створено цілу низку структур та організацій (воєнно-промислові комітети, союз земств і міст тощо). Водночас тодішня влада намагалася використовувати потенціал споживчої кооперації для забезпечення населення та армії в умовах воєнного часу.

Соціально-економічна криза, спричинена війною, змушувала людей вступати до діючих споживчих товариств або створювати нові кооперативи з метою задоволення власних потреб у товарах та захисту інтересів як покупців. Царський уряд, як і уряди інших країн, у воєнний час використовував споживчу кооперацію для розподілу серед населення дефіцитних продуктів (цукру, борошна, круп, олії, м'яса та ін.). Ця обставина теж спонукала населення до вступу в члени споживчих товариств.

За роки Першої світової війни відбулося значне зростання показників діяльності кооперативних організацій, зокрема оборотів, збільшилося число споживчих товариств та зросла кількість членів-пайовиків. Звісно, цьому є пояснення. В умовах постійного зростання дорожнечі приватні торговці суттєво посилили спекуляцію товарами, і кооперативи в очах споживачів являли собою організацію, яка, хоча і недостатньо, та все ж таки захищала їх інтереси і турбувалася про задоволення їх повсякденних потреб.

Так, якщо в 1914 р. у межах Російської імперії існувало 11 тис. 400 споживчих товариств (1 млн. 650 тис. членів), то в 1916 р. їх вже стало 23 тис. 500 (6 млн. 815 тис. членів). За 1914-1916 рр. кількість споживчих товариств зросла на 12 тис., зокрема в Україні майже на 1 600. Це сільські, робітничі та міські споживі товариства, які об'єднували різні прошарки населення. Окремі з них були на той час досить великими. Наприклад, восени 1915 р. у Москві почало діяти споживче товариство «Кооперація», яке згодом об'єднало 90 тис. членів. У Миколаєві виникло споживче товариство «Трудова копійка», що згуртувало 14 тис. членів, у Харкові - «Об'єднання» (12 тис.), у Києві - товариство «Життя» (11 тис.). Існували і невеликі споживчі кооперативи, що обслуговували працівників одного підприємства чи закладу.

Споживча кооперація в роки Першої світової війни зміцніла як господарсько-громадська структура. Наприклад, середня кількість пайовиків на одне споживче товариство зросла з 139 в 1913 р. до 360 в 1916 р. Відповідно, середній оборот на одного члена споживчої кооперації збільшився з 178 крб. до 260 крб. Посилилася мобілізація коштів пайовиків за рахунок пайових внесків і спрямування дивідендів на господарські цілі. Характерним для міської кооперації було створення закритих споживчих товариств, які обслуговували один заклад чи підприємство, а також перетворення ряду кооперативів на розподільчі пункти продовольчих організацій земств і міських управ. Гостра нестача продуктів харчування, велика прибутковість справи забезпечення, намагання використати забезпечення робітників для закріплення свого впливу спонукали підприємців і фабрично-заводських власників до створення власних заводських крамниць і до організації залежних товариств споживачів. Звісно, це шкодило розвитку споживчої кооперації як незалежної самодіяльної організації. Тому робітники всіляко намагалися створити власні незалежні робітничі кооперативи і звільнитися від «господарських милостей».

Особливістю розвитку сільських споживчих товариств у період Першої світової війни було те, що вони поряд із забезпеченням своїх членів товарами почали займатися закупівлею і збутом селянської сільськогосподарської продукції. Попри спад сільськогосподарського виробництва споживчі товариства України як на замовлення держави, так і з власної ініціативи широко розгорнули заготівельну діяльність. Вони заготовляли зерно, олію, м'ясо, яйця, картоплю, тютюн, фураж та іншу сільськогосподарську сировину для забезпечення своїх пайовиків та армійських частин, які воювали на західному фронті.

У роки війни у зв'язку із зростанням числа споживчих кооперативів спостерігалася розбудова кооперативної мережі. В Україні тоді виникло декілька великих спілок, у тому числі губернських. На початок 1915 р. припадає створення Полтавського товариства гуртових закупівель, яке відігравало роль спілки губернського масштабу.

Успішно діяло об'єднання споживчих товариств у Харкові. ПОЮР (Товариство споживчих товариств півдня Росії) (засноване в 1912 р.) у 1915 р. об'єднувало 116 товариств, а його оборот збільшився майже в три рази. ПОЮР здійснювало оптові закупівлі картоплі, капусти, олії, цукру тощо. Товариство почало виконувати великі оптові закупівлі безпосередньо у виробників товарів, тісно співпрацювало з місцевими органами влади, які займалися забезпеченням Харкова дефіцитними товарами. Восени 1915 р. ПОЮР отримало вугілля для потреб кооперативів за нарядами губернської вугільно-продовольчої комісії. Йому довіряли розподіл цукру між харківськими розподільниками згідно з нарядами Продовольчого комітету.

У кінці 1916 р. ПОЮР стало одним із великих постачальників діючої армії олією. З цією метою воно орендувало у межах Харківської губернії 6 олійниць загальною потужністю понад 95 тонн олії на місяць. У цьому ж році ПОЮР налагодило власне виробництво олії. За декілька місяців миловарня і пакетна фабрика дали продукції майже на чверть мільйона карбованців. Улітку 1916 р. ПОЮР організувало також соління риби в Гур'єві й Астрахані, а восени виробнича сфера кооперативного об'єднання поповнилася заводом для виробництва гліцерину. У 1916 р. ПОЮР співпрацювало майже зі 130 контрагентами на всій території Росії з 34 видів товарів широкого вжитку. Загалом наприкінці 1916 р. в Україні налічувалося 26 спілок споживчої кооперації. Вони здійснювали оптові закупівлі товарів для споживчих товариств, налагоджували власне виробництво, влаштовували курси та кооперативні школи, розвивали видавничу справу.

Воєнне становище загалом сприяло примноженню рядів споживчих товариств та збільшенню обсягів їх діяльності. За роки війни середня кількість членів одного споживчого товариства зросла втричі, а середній обсяг товарообороту - майже в 4 рази. Однак ці процеси відбувалися в Україні нерівномірно. Так, на Волині, наприклад, за два перших роки війни перестали існувати 69 товариств (причина - воєнні дії на території губернії). Разом з тим, у регіонах, віддалених від театру воєнних дій, кількість споживчих товариств збільшувалася інтенсивніше, ніж у прифронтових губерніях. Загалом кількість споживчих товариств в Україні невпинно зростала: з 3 022 у 1914 р. до 4 166 у 1916 р.

На початку 1917 р. найбільше споживчих товариств (по 1 100) налічувалося в Київській та Подільській губерніях. Найбільшими за чисельністю пайовиків та за обсягом річного товарообороту були споживчі товариства Катеринославщини, Таврії, Харківщини та Херсонщини. У степовому районі У країни в кожному четвертому товаристві товарооборот за 1916 р. перевищував 100 тис. крб.19. По Київській губернії ситуація була така: якщо на 1 січня 1912 р. тут існувало 640 споживчих товариств, то відповідно на 1 січня 1914 р. - 746, на 1 січня 1916 р. - 956, а на 1 січня 1917 р. - 1 100.

До 1917 р. господарська діяльність споживчої кооперації зводилася головним чином до торговельного обслуговування населення, у першу чергу членів-пайовиків. Серед міських споживчих товариств було 38 відсотків таких, що мали дві і більше крамниць, а серед сільських - лише кожне десяте товариство володіло двома і більшою кількістю крамниць. Решта товариств мали тільки по одній крамниці. Сільські споживчі товариства водночас із постачанням своїх членів товарами почали закупівлю сільськогосподарської продукції. кооперативний війна губернський земство

Прикметно, що під час Першої світової війни попри економічні труднощі також розвивалася виробнича діяльність споживчої кооперації. У роки війни споживчі товариства та їх спілки почали масово відкривати невеликі підприємства з виробництва товарів широкого вжитку (олійниці, миловарні, сірникові майстерні, борошномельні підприємства, виробництво тари, діжок, кінської упряжки, тютюну тощо). Наприклад, в умовах війни у 1915 р. Луб'янське споживче товариство на Київщині відкрило власну пекарню та ковбасну, продовжував працювати кооперативний млин. Товариство почало закуповувати свиней. Це дозволило знизити ціну на м'ясо до 10 коп. за фунт, а сало - до 35 коп.

Важливою була співпраця споживчої кооперації із земствами щодо забезпечення населення в умовах воєнного часу. Як зазначав часопис «Вестник кооперации» у 1915 р., «... війна не тільки зосередила увагу різних установ і товариств на тих пунктах, де проливається кров, але вона змусила звернути серйозну увагу і на цілий ряд явищ економічного і соціального характеру, пов'язаних з війною, але таких, що відбуваються в тилу». Якщо до війни взаємовідносини деяких земств і кооперативів полягали у сприянні розвитку кооперації шляхом її пропаганди і допомоги грошима їй, то тепер простежувалося нове ставлення з боку земств, а саме: залучення кооперативів до практичних заходів і робіт, викликаних війною. На земсько-кооперативних нарадах розглядалися питання допомоги пораненим і сім'ям осіб, які відбули на війну, й ухвалювалися практичні заходи.

Кооперація, зазначав І. Витанович, часто отримувала допомогу від земств у посередництві їх до державних властей. Спільними зусиллями із земствами кооперативні спілки спеціалізувалися в організації постачання армії й державних продовольчих органів продуктами харчування та іншими вкрай необхідними для армії товарами (борошно, крупа, м'ясні вироби, тютюн, одяг, вози, упряж тощо). Наводимо кілька прикладів тісної співпраці земств із споживчими товариствами. Що стосується поставок продуктів армії, то тут на перше місце треба поставити діяльність Полтавського губернського земства, яке почасти при допомозі споживчих кооперативів здійснювало поставку збіжжя, чобіт, а також кожухів. Городнянське Чернігівської губернії повітове земське зібрання доручило управі взяти на себе посередництво щодо збуту населення хліба, сіна й інших сільськогосподарських продуктів інтендантству, земствам у неврожайних місцевостях та іншим покупцям. До виконання пов'язаних із цим фінансових питань передбачалося залучити й місцеві кредитні кооперативи. Київське повітове земство, здійснюючи заходи щодо розвитку серед селян молочного господарства, організувало в повіті 18 молочних товариств, забезпечивши їх удосконаленим інвентарем, сприяло шляхом видачі позик улаштовуванню декількох артільних маслоробних заводів і згодом відкрило в Києві склад і 4 магазини для продажу молочних продуктів.

Зростання кількості членів споживчої кооперації в роки Першої світової війни сприяло активізації культурно-просвітницької діяльності кооперації. Заявили про себе кооперативні гуртки самоосвіти та кооперативні народні будинки. Не випадково часопис «Вестник кооперации» (1915 р.) підкреслював: «позашкільна освіта й організація культурно-освітніх закладів є для сучасного земства черговим завданням, і тут йому на допомогу або скоріше воно повинно йти на допомогу кооперативам, де ця робота визнавалася і визнається не менш важливою, ніж господарська діяльність, і де вже немало в цьому напрямку зроблено і зроблено в умовах далеко для такої роботи несприятливих».

У період війни важливу роль у пропаганді кооперативних ідей відігравав інспектор Полтавського губернського земства, вже відомий на той час кооперативний діяч Б. Мартос. Протягом 1913-1917 рр. він виступав із доповідями про особливість діяльності кооперативів у роки війни, організовував та брав участь у проведенні курсів для працівників кооперації. Та передусім Б. Мартосу доводилося займатися питаннями постачання армії. Він «організовував і провадив закупочне бюро Полтавського губерніального земства для забезпечення населення речами першої необхідності: закупівля соленої риби, олії, мила - вагонами»28. Б. Мартос брав участь в нарадах за участю кооператорів та земських діячів із проблем постачання армії предметами спорядження і продовольства, поліпшення життя населення. На одній із таких нарад, 12 липня 1915 р., він акцентував на тому, що важливо вести мову не тільки про кількість і різноманітність продуктів та інших товарів, що будуть постачатися армії, а й про їх якість. Беручи до уваги пропозиції Б. Мартоса, нарада визнала бажаним здійснювати постачання необхідних для армії предметів, використовуючи для цього вільні обігові кошти кооперативів.

Звісно, у роки війни були й недоліки в роботі споживчої кооперації. На нашу думку, загрозу для кооперативів та їх спілок становило зростання кількості випадкових у ній людей, нечистих на руку ділків, кар'єристів. Вони проникали в керівні органи споживчих товариств і спілок, шукаючи наживу для себе, і не дбали про інтереси їх членів. З'явилася значна кількість «псевдокооперативів», які являли собою комерційні товариства спекулянтів, що працювали під маркою кооперативу й отримували завдяки цьому різні товари для розподілу. Другою проблемою споживчої кооперації в роки війни стало обмеження її самодіяльності.

Отже, в роки Першої світової війни уряд Росії використовував споживчу кооперацію як розподільчий орган продуктів серед населення та заготівельну структуру для забезпечення армії. У споживчу кооперацію увійшло багато нових членів-пайовиків, які шукали в ній можливість хоча б якось полегшити труднощі в забезпеченні повсякденних споживчих потреб. До споживчих кооперативів у воєнні роки масово вступали різні верстви населення: інтелігенція, дрібні чиновники, робітники, селяни. Загалом воєнне становище сприяло примноженню рядів споживчих товариств та збільшенню масштабів їх діяльності. Війна створила для земства і кооперативів можливість широкої спільної роботи щодо забезпечення населення та армії. Як зазначав І. Витанович, «великі воєнні завдання, що їх кооперація мусила виконувати, були для неї серйозною і корисною практичною школою, необхідною для її дальших успіхів».

На нашу думку, досвід споживчої кооперації України щодо забезпечення різних верств населення в період економічної та продовольчої кризи, як це було в роки Першої світової війни, не втратив актуальності і нині, відтак потребує глибокого дослідження та узагальнення. Передусім це вкрай потрібно для продовольчої й матеріальної підтримки сучасної української армії, біженців, переселенців, загалом малозабезпечених родин.

Література

1. Височанський П. Коротка історія кооперативного руху на Україні. - Х.: Червоний шлях, 1925. - 31 с.

2. Витанович І. Історія українського кооперативного руху. - Нью-Йорк: Товариство Української Кооперації, 1964. - 624 с.

3. Споживча кооперація України: від зародження до сьогодення: монографія / [М.В. Аліман, Л.Г. Войнаш, В.В. Гончаренко, С.Д. Гелей та ін.]; за ред. С.Д. Гелея. - Львів: Вид-во Львівської комерційної академії, 2013. - 976 с.

4. Пажитнов К.А. Кооперация и ее отношение к профессиональному движению, политическим партиям и социализму. - Петроград : Мысль, 1917. - 59 с.

5. Соловей Д Розгром Полтави. Спогади з часів визвольних змагань українського народу / 1914-1921 [Видання 2-е доповнене] . - Полтава: Видавництво «Криниця», 1994. - 192 с.

6. Стопневич Б. Споживча кооперація на Україні: (спроба іст.-стат. начерку). - Полтава: Б.в., 1919 . - 112 с.

7. Аліман М. Споживча кооперація Полтавщини в 20-ті роки ХХ століття: Текст лекції. - Полтава: РВЦ ПУСКУ, 2006. - С. 7. 8Споживча кооперація України: від зародження до сьогодення :монографія / [М.В. Аліман, Л.Г. Войнаш, В.В. Гончаренко, С.Д. Гелей та ін.]; за ред. С.Д. Гелея. - Львів: Вид-во Львівської комерційної академії, 2013. - С. 170.

8. Споживча кооперація України / Аліман М.В., Бабенко С.Г., Гелей С.Д. та ін. - Львів: Інститут українознавства НАН України, 1996. - С. 98.

9. Височанський П. Коротка історія кооперативного руху на Україні. - Х.: Червоний шлях, 1925. - С. 26.

10. Сьезд уполномоченных Полтавского губсоюза 21-23 июля 1921 года // Полтавський кооператор. - 1921. - N° 2. - Серпень. - С. 10.

11. Споживча кооперація України / Аліман М.В., Бабенко С.Г., Гелей С.Д. та ін. - Львів: Інститут українознавства НАН України, 1996. - С. 93.

12. Височанський П. Коротка історія кооперативного руху на Україні. - Х.: Червоний шлях, 1925. - С. 28.

13. Геєць В.М., Горкіна Л.П. Українська кооперація: історичний досвід в аспекті сучасного її відродження: Матеріали до Всеукраїнської науково-практичної конференції «Споживча кооперація України : історія, сучасність, перспективи розвитку» (17-18жовтня 2006 року, м. Київ). - Полтава: РВЦ ПУСКУ. - С. 11.

14. Височанський П. Коротка історія кооперативного руху на Україні. - Х.: Червоний шлях, 1925. - С. 27.

15. Ленченко Ф. Кооперація та кооператори Київщини: нариси. - Переяслав-Хмельницький: ФОП О. М. Лукашевич, 2012. - С. 73.

16. Шимановский П. Земство и кооперация // Вестник кооперации. Седьмой год издания. Книга первая. - С.-Пб., 1915. - С. 81.

17. Витанович І. Історія українського кооперативного руху. - Нью-Йорк: Товариство Української Кооперації, 1964. - С. 184.

18. Шимановский П.Б. Земство и кооперация // Вестник кооперации. Седьмой год издания. Книга первая. - С.-Пб., 1915. - С. 88.

19. Аліман М.В. Борис Мартос і його участь у кооперативному русі Полтавщини в період Першої світової війни // Перша світова війна й Україна (до 100-річчя початку Великої війни): тези доповідей Всеукраїнської наукової конференції з міжнародною участю, Київ-Черкаси, 25-26 вересня 2014 р. / ред. кол.: В.А. Смолій та ін. - К. : Інститут історії України, 2014. - С.110.

20. Витанович І. Історія українського кооперативного руху. - Нью-Йорк: Товариство Української Кооперації, 1964. - С. 185.

Размещено на Allbest.ru