Представники одеського купецтва хіоського походження на російській державній службі: стратегія маневрування (на прикладі клану Маврогордато-Родоканакі-Севастопуло)

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК:94:-058.232.5(477.74):35.073.51 (470+571)

ПРЕДСТАВНИКИ ОДЕСЬКОГО КУПЕЦТВА ХІОСЬКОГО ПОХОДЖЕННЯ НА РОСІЙСЬКІЙ ДЕРЖАВНІЙ СЛУЖБІ: СТРАТЕГІЯ МАНЕВРУВАННЯ (НА ПРИКЛАДІ КЛАНУ МАВРОГОРДАТО-РОДОКАНАКІ-СЕВАСТОПУЛО)

Валерій Томазов

Бурхливий економічний розвиток Одеси наприкінці XVIII - початку ХІХ ст. забезпечив приток іноземного торгового капіталу. Італійські, французькі та грецькі підприємці засновували тут свої компанії, намагаючись контролювати міжнародну торгівлю російськими товарами, перш за все, пшеницею. При цьому, треба наголосити, що найпотужнішими були саме ті торговельні дома, що належали вихідцям з острова Хіос. Греки-хіосці, спираючись на значні фінансові ресурси, міжнародні та родинні зв'язки, поступово стали основними гравцями на цьому ринку.

Однак у другій половині ХІХ ст. більшість нащадків хіоських кланів уже не вела активну підприємницьку діяльність, а жила переважно з банківського капіталу та завдяки здачі в оренду нерухомості. Зміна кон'юнктури ринку - торгівля пшеницею більше не забезпечувала величезних прибутків - спонукала до пошуку інших стратегій із метою забезпечення собі привілейованого становища в соціальній структурі Російської імперії. Багато представників хіоських родин вступали на російську службу, як військову, так і цивільну, зокрема "по виборах". Вони скуповували маєтки та клопоталися про визнання у спадковому дворянстві чи почесному громадянстві, що було неможливо без отримання російського підданства.

Матвій Федорович Маврогордато, відомий меценат і філантроп, народився в Одесі 6 вересня 1848 р., а хрестився в одеській грецькій Свято-Троїцькій церкві 3 жовтня 1848 р. Греки Одессы. Именной указатель по метрическим книгам одесской Греческой СвятоТроицкой церкви. - Одесса, 2002. - Т. 2: 1834-1852 / Л.Г. Белоусова, Т.Е. Волкова, Г.Л. Малинова, В.В. Харковенко. - С. 172-173. Він був єдиним сином відомого місцевого багатія Федора Матвійовича Маврогордато (бл. 1818, Хіос - 16 квітня 1874, Одеса), купця 1-ї гільдії, власника одного з найпотужніших торговельних домів "Федір Маврогордато і К°", спадкового почесного громадянина та депутата Одеської міської думи (1863-1873), від шлюбу з Євгенією (Жені) Матвіївною, народженою Маврогордато (5 січня 1824, Ліворно - 10 (22) червня 1897, Париж, похована в Одесі) Детально про цю гілку роду див.: Томазов В. Рід Маврогордато (гілка Лакана) в Одесі: історико-генеалогічна розвідка // Архіви України. - 2010. - Вип. 3-4 (269). Липень-вересень. - С. 72-86; ТошОРЯ. То ysvoi; тшу MaupoyopSoremv (MaupoKopSa-cmv) отд Ростікд Аитократ^а. Н штоp^а тои ysvou^ рша апо вуурфа каї ysyovota. - ХшV, 2010.. Матвій здобув домашню освіту й виховання. Жодними комерційними операціями він не займався, а жив із капіталу, що залишив його батько, який був "представителем одной из наиболее уважаемых здесь (в Одесі. - В.Т.) торговых фирм" Державний архів Одеської області (далі - Держархів Одеської обл.), ф. 2, оп. 2, спр. 1625, арк. 1.. 1878 р. фірми вже не існувало Там само.. Вважаємо, що вона припинила свою діяльність після смерті Ф.М. Маврогордато Там само, ф. 35, оп. 1, спр. 27678, арк. 5..

25 вересня 1873 р. Матвій вступив на службу почесним піклувальником Байрамської вчительської семінарії. 6 лютого 1876 р. він обійняв посаду директора Одеського піклувального комітету про в'язниці, яку займав близько 30 років. 31 січня 1880 р. М. Маврогордато затверджений Міністерством внутрішніх справ Російської імперії на поточний рік піклувальником Одеської арештантської № 32 роти цивільного відомства. 4 квітня 1880 р. його звільнено з посади піклувальника вчительської семінарії, а 16 грудня того ж року призначено почесним членом Одеського міського опікунства дитячих притулків, що належало до відомства імператриці Марії. 15 травня 1883 р. М. Маврогордато отримав чин колезького секретаря. 13 січня 1884 р. він почесний піклувальник Херсонської гімназії терміном на три роки. 29 травня 1884 р. Матвія Федоровича призначено наглядачем Одеської Стурдзівської богадільні сердобольних сестер, що належала до відомства Канцелярії Ради Імператорського людинолюбного товариства. 15 травня 1886 р. він став титулярним радником. 31 січня 1887 р. М. Маврогордато призначено почесним піклувальником Одеської 2-ї гімназії Міністерства народної освіти, яким він залишався близько 20 років. 24 березня 1887 р. його звільнено від обов'язків наглядача Стурдзівської богадільні. За відмінну службу 1 січня 1890 р. отримав чин статського радника, а 14 травня 1896 р. - дійсного статського радника Российский государственный исторический архив (далі - РГИА), ф. 1343, оп. 25, д. 15, л. 5-10; ф. 733, оп. 123, д. 1, л. 1-11, 130-130 об., 155..

За свою діяльність Матвій Федорович був відзначений численними нагородами. Так, 25 грудня 1874 р. за сумлінне служіння на ниві народної освіти його нагороджено орденом св. Станіслава 2-го ст. 22 грудня 1876 р. він отримав подяку за благодійний внесок у сумі 500 рублів на облаштування майстерні при Одеському в'язничному замку. 22 вересня 1878 р. Матвія відзначено темно-бронзовою медаллю на георгіївсько-олександрівській стрічці в пам'ять російсько-турецької війни 1877-1878 рр. 13 березня 1879 р. за самовіддану діяльність на користь нужденних він відзначений нагородою Російського товариства Червоного Хреста. 26 травня 1879 р. Матвій Федорович отримав імператорську подяку за невтомну людинолюбну діяльність. 22 липня 1880 р. за особливі заслуги та віддану роботу на користь Російського товариства Червоного Хреста він був нагороджений орденом св. Анни 2-го ст., 1 січня 1887 р. за ревну службу - орденом св. Володимира 4-го ст., а 1 січня 1894 р. - орденом св. Володимира 3-го ст. Там же.

Обіймаючи посаду піклувальника Херсонської гімназії в 1884-1887 рр., Матвій Федорович щорічно жертвував на потреби гімназії та пансіону при ній 1000 рублів. Його внесок на користь Одеської 2-ї гімназії на 1901 р. складав 15 000 рублів. 1889 р. коштом благодійника збудовано церкву св. Миколая при цьому навчальному закладі. На знак пошани до Матвія Федоровича 21 березня 1898 р. за імператорським повелінням в актовому залі гімназії було встановлено його портрет Там же. Адрес-календарь Одесского градоначальства на 1901 г. - Одесса, 1900. - Л. 219221, 215, 235. Більш детально про благодійницьку та меценатську діяльність М.Ф. Маврогордато див.: Томазов В.В. Меценати та благодійники з роду Маврогордато // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики. Генеалогія та геральдика. - К., 2012. - Число 20. - С. 47-60..

Матвій Федорович був членом численних благодійних товариств, зокрема покликаних полегшити життя соціально незахищених верств російського суспільства: почесним членом Одеського відділення Опікунства імператриці Марії Олександрівни про сліпих, членом Правління, а згодом і почесним членом Одеського міського опікунства виправних (дитячих) притулків, Товариства для допомоги бідним м. Одеси, Одеського товариства красних мистецтв. На всіх посадах Матвій Маврогордато виявляв енергійність та сумлінність, жертвував значні кошти.

21 вересня 1885 р. Матвій Федорович склав присягу на підданство Російській імперії РГИА, ф. 1343, оп. 25, д. 15, л. 5-10.. Цьому кроку передували довгі сумніви, які стають зрозумілими з листа одеського градоначальника від 14 липня 1878 р. послу Російської імперії в Константинополі князю О.Б. Лобанову-Ростовському. У ньому повідомляється, що Матвій Федорович Маврогордато "с давних пор выражает намерение вступить в подданство России, но останавливается его исполнением по следующим причинам. [...] Предки его принадлежали по происхождению своему к одному из благородных родов о. Хиос. Поэтому г. Маврокордато желал бы иметь уверенность в том, что с переходом в русское подданство он не утратит принадлежащих ему по рождению прав состояния и не будет вынужден при избрании рода жизни приписаться к одному из податных сословий" Держархів Одеської обл., ф. 2, оп. 2, спр. 1625, арк. 1-3.. До листа додавалося перекладене з грецької мови посвідчення, надане Матвію Федоровичу Маврогордато 4 квітня 1877 р. на о. Хіос і підписане представниками місцевої громади. Воно сповіщало: "Мы, ниже подписавшиеся представители Общины Хиоса, сим удостоверяем, что благородный собственник господин Матвей Маврокордато, греческо-подданный, рожденный и живущий в Одессе, есть сын Федора, сына Матвея, сына Пантелея Маврокордатов и принадлежит к одному из древнейших благородных семейств острова Хиоса, к тому именно хиосскому семейству, от которого происходят также Маврокордаты, бывшие прежде великими драгоманами и статс-секретарями Блистательной Порты, а равно и бывшие князья и господари Молдавовалахии. В подтверждение чего и выдаем настоящее удостоверение, дабы все вышесказанное имело надлежащую силу при представлении такового, куда бы то ни было" Там само, арк. 2..

Імовірно, Матвій Федорович дістав гарантії, оскільки, отримавши російське підданство, влітку 1887 р. звернувся до Дворянського депутатського зібрання Херсонської губернії з проханням визнати за ним права спадкового російського дворянства як кавалера російського ордена св. Володимира 4-го ст. 7 серпня 1887 р. Дворянське депутатське зібрання дійшло висновку: визнати Матвія Федоровича Маврогордато спадковим дворянином Російської імперії та внести його рід до третьої частини Дворянської родовідної книги Херсонської губернії. 14 серпня того ж року зібрання звернулося до Урядового Сенату з проханням затвердити це рішення та виготовити дворянську грамоту РГИА, ф. 1343, оп. 25, д. 15, л. 12-13., що й відбулося 5 грудня 1888 р. Там же, л. 16-17. 5 жовтня 1889 р. зібрання гербового відділення Департаменту Герольдії Урядового Сенату затвердило герб М.Ф. Маврогордато Там же, оп. 49, д. 1021, л. 6-6 об..

Імовірно, з 1901 р. Матвій Федорович постійно мешкав у Парижі, де 1927 р. разом із однодумцями заснував Будинок для російських емігрантів похилого віку, біля якого поступово виникло й російське кладовище в Сент- Женев'єв-де-Буа. На ньому знайшов свій останній притулок і сам Матвій Федорович. Він помер у Парижі 21 грудня 1935 р. Арсеньев Ю.В. Список лиц, похороненных в Сент-Женевьев-де-Буа с 1 июля 1935 по 1 июня 1936 г. // Новик. - 1936. - № 4. - С. 37; Грезин И. Алфавитный список русских захоронений на кладбище в Сент-Женевьев-де-Буа. - М., 2009. - С. 302.

Його троюрідний брат Матвій Миколайович Маврогордато народився 11 червня 1862 р. в Одесі, а 13 серпня того ж року був охрещений у місцевій грецькій Свято-Троїцькій церкві РГИА, ф. 1343, оп. 40, д. 3106б, л. 10.. Він був старшим сином Миколи Матвійовича Маврогордато (1830, Константинополь - 27 травня 1893, Одеса), одеського 1-ї гільдії купця та одного з компаньйонів відомої в імперії фірми "Ф.П. Родоканакі", від шлюбу з Аріадною Федорівною, народженою Родоканакі (1842, Одеса - 1 лютого 1900, Відень, похована в Одесі) Детально про цю гілку роду див.: Томазов В. Рід Маврогордато (гілка Нікола) на Півдні Російської імперії: історико-просопографічне дослідження // Український історичний журнал. - 2010. - № 2. - С. 235-245; To/мхОрВ. То ysvoi; тшу MaupoyopSoremv (MaupoKopSocmv) отд Роткд Аитократо^а. Н готова тои ysvoui; рша апо вуурфа каї ysyovota. - Xioq 2010..

Матвій Миколайович здобув домашню освіту й виховання. Кар'єру почав компаньйоном у торговельному домі свого дідуся Федора Павловича Родоканакі РГИА, ф. 1343, оп. 36, д. 14817, л. 4 об.. Разом із батьком перебував у 1-й гільдії купецтва м. Одеси з 1889 р., а після смерті Миколи Матвійовича самостійно ще майже 18 років, аж до січня 1912 р. Там же, оп. 40, д. 31066, л. 6-7 об. Матвій був душоприказником свого дядька Перикла Федоровича Родоканакі, після смерті якого здійснював ліквідацію торгово-фінансової імперії Родоканакі Держархів Одеської обл., ф. 188, оп. 1, спр. 4, арк. 7 зв.. Згодом він узагалі відійшов від комерційної діяльності, жив на відсотки від банківських внесків, доходи від маєтків і оренди прибуткових будинків. Уже 1889 р. у документах визначений як "rantier, grand proprietnire" - рантьє, великий власник РГИА, ф. 1412, оп. 12, д. 11, л. 5..

Припинивши економічну діяльність, Матвій Миколайович вступив до державної служби. 18 червня 1889 р. імператорським указом його було призначено другим почесним попечителем Рішельєвської гімназії на три роки. Із 27 січня 1890 р. по 30 березня 1892 р. М.М. Маврогордато був почесним доглядачем із господарської частини при Одеській духовній семінарії. Із 7 лютого 1891 р. по 25 вересня 1897 р. він почесний член Харківського губернського опікунства дитячих притулків. 18 вересня 1892 р. імператорським наказом по Міністерству народної освіти Матвій Миколайович затверджений на посаді почесного попечителя Рішельєвської гімназії на три роки, а з 10 листопада 1895 р. - знов другим опікуном цього ж навчального закладу. 27 грудня 1900 р. М.М. Маврогордато за власним бажанням звільнений від служби та за вищезазначеними посадами приписаний до чиновників 5-го класу Там же, ф. 1343, оп. 36, д. 14817, л. 6-6 об..

Обіймаючи посаду попечителя Рішельєвської гімназії, Матвій Миколайович у 1889-1891 рр. щорічно жертвував на користь її пансіону по 1000 рублів, а 1892 р. - 1100 рублів, 1893 р. - 1500 рублів, у 1894-1900 рр. - по 1000 рублів щорічно, що склало разом 12 тисяч 600 рублів. На потреби Одеської духовної семінарії він пожертвував 500 рублів, а в Харківському дитячому притулку заснував стипендію свого імені для вихованок, зробивши для цього внесок у розмірі 780 рублів Там же, л. 6 об..

За свою діяльність Матвій Миколайович був нагороджений срібною медаллю на олександрівській стрічці в пам'ять царювання імператора Олександра III Там же, л. 6..

Матвій Маврогордато був активним членом благодійних і філантропічних товариств: Ради Одеського відділення Опікунства імператриці Марії Олександрівни про сліпих, Правління Одеського грецького благодійного товариства, Товариства допомоги бідним м. Одеси Адрес-календарь Одесского градоначальства на 1901 г. - Л. 291-221, 235, 266-267. Більш детально про благодійницьку та меценатську діяльність М.М. Маврогордато див.: Томазов В. Меценати та благодійники з роду Маврогордато... - С. 47-60. та жертвував значні кошти на їхню діяльність.

15 листопада 1889 р. Матвій Миколайович Маврогордато прийняв підданство Російської імперії РГИА, ф. 1412, оп. 12, д. 11, л. 5; ф. 1343, оп. 40, д. 3106б, л. 9; оп. 36, д. 14817, л. 1, 4.. А 16 лютого 1900 р. патріарх єрусалимський Никодим звернувся на ім'я вдової імператриці Марії Федорівни, матері царюючого імператора Миколи II, з проханням про надання М.М. Маврогордато дворянської гідності Російської імперії Там же, ф. 1412, оп. 12, д. 11, л. 2-3 об.. Лист патріарха був переданий в імператорську Канцелярію прохань, де й винесений вердикт про необхідність клопотання з боку самого Матвія Миколайовича Там же, л. 1, 8-8 об.

* Дивує, що Матвій Миколайович саме Чорногорію називає прабатьківщиною князів Маврокордато. Жодна гілка Маврокордато, яка облаштувалася в Російській імперії, не була пов'язана з цією балканською країною..

1903 р. Матвій Маврогордато спрямував документи до Департаменту Герольдії Урядового Сенату з проханням визнати його в російському спадковому дворянстві, аргументуючи свої претензії давністю роду: "Род, к которому я принадлежу, происходит из Черногории*, и две ветви этого рода вступили в минувшем столетии в российское подданство, и за ними признан княжеский титул" РГИА, ф. 1343, оп. 36, д. 14817, л. 4.. Як підтвердження свого старовинного аристократичного походження, прохач додав грамоти, видані вселенськими константинопольськими патріархами Анфимом від 28 серпня 1896 р. і Костянтином від 14 серпня 1897 р., у яких підкреслювалось, що рід Маврогордато, або Маврокордато, "две ветви одного и того же фамильного древа", дворянський і знаменитий, відзначився багатьма значними послугами, наданими ним Православній східній церкві Там же, л. 4-4 об., 10-11.. Урядовий Сенат розглянув справу Маврогордато, але ухвалив залишити її без наслідків, оскільки "иностранцы, присягнувши на подданство России и просящие о причислении в российское дворянство по дипломам от чужих государей им данным, производятся в российское дворянство не иначе, как по заслугам, оказанным российскому Государю и государству, или по достижении чинов, присвояющих сие звание коренным жителям, по порядку службы, а вне этого общего порядка [...]дворянское достоинство в России может быть приобретено лишь по особой монаршей милости, по непосредственному Его Императорского Величества соизволению. [...]Проситель принадлежит к купеческому сословию, на действительной государственной службе не состоял и не имеет чина, присвояющего ему потомственное дворянство [..,]" Там же, л. 14-15..

27 вересня 1911 р. Матвій Миколайович надіслав до Департаменту Герольдії Урядового Сенату прохання про зарахування його до стану спадкових почесних громадян Російської імперії та виготовлення диплома, що засвідчує цей статус Там же, оп. 40, д. 3106б, л. 6-7.. До документів додавалося свідоцтво з Одеської купецької управи, в якому наголошувалося на заслугах М.М. Маврогордато в галузі торгівлі й промисловості Там же, л. 8.. 11 грудня 1911 р. було ухвалене позитивне рішення Сенату. 23 січня 1912 р. грамота на спадкове почесне громадянство була надіслана з Санкт-Петербурга до канцелярії одеського градоначальника для вручення Матвію Миколайовичу Там же, л. 2-5..

Помер Матвій Миколайович Маврогордато 28 червня 1912 р. у маєтку своєї дружини - с. Карбул Сорокського повіту Бессарабської губернії - і був похований у родовій усипальні при одеській церкві святих Миколая та Аріадни Одесские новости. - 1912, 3 (16) июля. - № 8761. - С. 1; 4 (17) июля. - № 8762. - С. 3..

Перикл Федорович Родоканакі, дядько Миколи Матвійовича Маврогордато, народився 22 червня 1840 р. в Одесі, а охрещений 29 липня того ж року в місцевій грецькій Свято-Троїцькій церкві РГИА, ф. 1343, оп. 36, д. 21168, л. 16.. Він був єдиним сином відомого одеського підприємця Федора Павловича Родоканакі (1799, Хіос - 24 лютого 1882, Одеса), купця 1-ї гільдії, комерції радника, спадкового почесного громадянина та власника однойменної фінансово-торговельно-промислової компанії, від шлюбу з Орієттою Фомівною, народженою Галаті (бл. 1811-11 травня 1885, Одеса).

За заповітом Ф.П. Родоканакі левову частку майна успадковував Перикл: акції та паї "Товариства Південноросійського шкіряного виробництва", "Товариства виноробства в Одесі", "Одеського товариства фабричного виробництва фарб та лаків", "Товариства паперово-джутової фабрики" в Одесі, "Товариства винного виробництва братів І. та В. Синадіно", "Товариства сталеливарного та механічного заводу "Сормово"", "Брянського рейкопрокатного металічного заводу", "Ленського золотопромислового товариства", "Російського зовнішньоторговельного банку", товариський внесок у торговельній компанії "Ф.П. Родоканакі" та статутний капітал - у "Ф. Єнні та К°", а також будинки й ділянки землі в Одесі, маєтки в Бессарабській губернії Держархів Одеської обл., ф. 188, оп. 1, спр. 8, арк. 3-3 зв..

З приходом до керівництва батьківською фірмою Перикл Федорович протягом багатьох років зберігав високий авторитет торговельного дому. Він мав значний діловий досвід, оскільки ще замолоду залучався до родинної справи. Значну допомогу Периклу надавали компаньйони Федора Родоканакі - Іван Синадіно та зять Микола Маврогордато.

Перикл Федорович продовжував традиції Федора Павловича, жертвуючи значні кошти на людинолюбні справи, був піклувальником різних благодійних установ та громадських об'єднань, членом інституцій, що сприяли розвитку промисловості, торгівлі та фінансів. Так, 1869-1876 рр. - піклувальник Гура-Галбинського однокласного училища Бендерського повіту Бессарабської губернії, 1879-1881 рр. - почесний мировий суддя Аккерманського мирового округу, з 1876 р. - член Облікового комітету Одеської контори Державного банку РГИА, ф. 1343, оп. 36, д. 21168, л. 10-14.. 23 жовтня 1871 р. як голова правління Одеського міського кредитного товариства був нагороджений орденом св. Станіслава 2-го ст., а 22 травня 1879 р. за представленням Головного управління Товариства піклування про поранених та хворих військових - знаком Червоного Хреста Там же.. 1 березня 1886 р. міністр фінансів Російської імперії М.Х. Бунге клопотав перед імператором про відзначення Перикла "во внимание услуг, оказанных торговле, местной фабрично-заводской промышленности и купечеству Одессы", високою державною нагородою - орденом св. Володимира Там же, ф. 40, оп. 1, д. 38, л. 40.. 13 квітня того ж року він став кавалером ордена св. Володимира 4-го ст. 15 липня 1889 р. П.Ф. Родоканакі отримав наступну нагороду - орден св. Анни 2-го ст. Там же, ф. 1343, оп. 36, д. 21168, л. 10-14.

1896 р. міністр фінансів Російської імперії С.Ю. Вітте звернувся на імператорське ім'я з проханням про возведення Перикла Родоканакі в російське спадкове дворянство. У своєму рапорті він так обґрунтував заслуги підприємця: "Благодаря предприимчивости и выдающейся энергии Родоканаки в Одессе и других центрах юга России впервые возникли разные производства, которые, в значительной степени, развили отечественную промышленность. Ему обязаны своим возникновением и развитием, между прочим, Кавказское пароходство, содержащее шестью пароходами срочные рейсы по портам Черного моря; Новороссийская паровая мельница в городе Севастополе, перемалывающая до 6500 пудов (муки. - В.Т.) в сутки высокого помола; Товарищество южнорусского кожевенного производства, с ежегодным оборотом в 1200000 рублей, удостоившееся на бывшей Всероссийской выставке в Нижнем Новгороде высшей награды - государственного герба; Товарищество южнорусского бумагопрядильного и ткацкого производства; Одесское товарищество фабричного производства красок и лаков; Товарищество южнорусского бумаго-джутового и ткацкого производства; Товарищество Старо-Синявского сахарного завода; Товарищество производителей шампанских вин и коньяку по французскому способу, а равно винокуренный и пивоваренный заводы, паровая мукомольная мельница, фабрика перловых круп и риса и др. [...] Независимо от сего, Перикл Родоканаки, состоя учредителем и председателем Одесского городского кредитного общества, своим усердием и трудами много способствовал развитию дел сего общества" Там же, ф. 40, оп. 1, д. 48, л. 181-182 об..

Височайший указ про возведення в дворянство Перикла Федоровича був отриманий 13 грудня 1896 р. Там же, л. 181. 17 березня 1897 р. Херсонське дворянське депутатське зібрання внесло П.Ф. Родоканакі до 1-ї частини губернської родовідної книги Там же, ф. 1343, оп. 36, д. 21168, л. 18-19. Там же, оп. 49, д. 1491, л. 2-2 об., а 5 червня того ж року Урядовий Сенат постановив видати йому дворянську грамоту.

1897 р. на прохання Перикла Федоровича Гербовим відділенням Департаменту Герольдії Урядового Сенату було розроблено проект родового герба Родоканакі Там же, л. 3.. біографічна хіоська підприємницька привілейоване

31 жовтня 1899 р. Перикл Федорович раптово помер у Парижі та 21 листопада був похований в Одесі Греки Одессы... - Одесса, 2005. - Т. 5: 1802, 1892-1906 / Л.Г. Белоусова, Т.Е. Волкова, Г.Л. Малинова, В.В. Харковенко. - С. 236-237..

Останні роки його життя справи фірми йшли кепсько, він постійно хворів, мешкав за кордоном та значно занедбав родовий бізнес. Після смерті Перикла Федоровича компаньйони всіляко намагалися зберегти компанію, однак 1901 р. вимушені були її ліквідувати Держархів Одеської обл., ф. 188, оп. 1, спр. 11, арк. 9-10; спр. 18, арк. 1-2..

Яскравою особистістю був Марко Євстратійович Севастопуло, який народився 18 серпня 1822 р. в Одесі та був охрещений у місцевій грецькій Свято-Троїцькій церкві 25 серпня того ж року Греки Одессы... - Одесса, 2014. - Т. 1: 1799-1831, 1836. - 2-е изд. / Л.Г. Белоусова, С.Е. Березин, Т.Е. Волкова, В.В. Харковенко, Г.Л. Малинова, А.В. Мартыненко, А.М. Па- ниван, М.Г. Батурина, С.Н. Герасимова. - С. 428-429.. Його батько - Євстратій Скарлатович Севастопуло (бл. 1785-18 грудня 1854, Одеса), який належав до відомого хіоського роду, був одеським купцем 1-ї гільдії, власником успішної торговельної фірми та спадковим почесним громадянином Про рід Севастопуло в Одесі див.: Томазов В. Одеські Савестопуло: соціальний статус родини // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики. Генеалогія та геральдика. - К., 2014. - Вип. 24. - С. 109-122.. Марко отримав домашню освіту РГИА, ф. 1343, оп. 29, д. 1763, л. 5 об. -6. та, як більшість одеських юнаків-хіосців другого- третього поколінь, спочатку брав участь у родинній справі, а згодом вступив на стезю громадської служби.

20 квітня 1856 р. М.Є. Севастопуло був обраний Одеським купецьким товариством кандидатом у члени Одеського комерційного суду та затверджений новоросійським і бессарабським генерал-губернатором, а з 2 червня 1856 р. виконував обов'язки члена цього суду. 5 березня 1859 р. отримав довгострокову відпустку, в якій перебував до 20 березня 1867 р., коли знов був обраний кандидатом у члени комерційного суду, обов'язки якого виконував з 26 січня по 23 лютого 1871 р. та з 31 січня по 1 вересня 1872 р. Там же. 1 8 67 р. одеське купецтво обрало його членом опікунської ради Одеського комерційного училища, яким Марко залишався аж до 1885 р., коли за власним бажанням відмовився від цієї посади Там же, л. 5 об. -12.. 12 січня 1879 р. одночасно був обраний місцевим купецтвом членом Одеського комітету торгівлі та мануфактури терміном на чотири роки, 1881 р. - "виборним" від Одеського купецького товариства на три роки та депутатом ("гласним") Одеської міської думи на чотири роки Там же..

Усе це свідчить про неабиякий авторитет Марка Севастопуло та його родини серед одеського купецтва, а також значну доброзичливість із боку російської місцевої влади, оскільки всі призначення погоджувалися з генерал-губернатором і міським градоначальником. Останнє підтверджується й постійними відзнаками, які отримував Марко Євстратійович за свою службу: 3 серпня 1872 р. серед інших членів опікунської ради Одеського комерційного училища отримав подяку від генерал-губернатора за значне зменшення витрат на утримання закладу та успішне його спрямування; 23 жовтня того ж року за представленням генерал-губернатора за працю та турботу на користь Одеського комерційного училища був нагороджений орденом св. Станіслава 2-го ст.; 23 квітня 1876 р. за представленням Комітету міністрів Російської імперії за участь у справі народної освіти - орденом св. Анни 2-го ст.; 28 березня 1882 р. за корисну працю та старанність отримав орден св. Володимира 4-го ст. Там же.

Що стосується комерційної діяльності Марка Севастопуло, то після смерті батька 1854 р. він разом із братами - одеськими почесними спадковими громадянами й купцями 1-ї гільдії Олександром, Карлом (Скарлатом), Костянтином та Іваном - вирішили продовжити справу батька та 1857 р. звернулися до Одеської міської думи за дозволом на заснування торговельного дому "Євстратій Севастопуло", "з тим, щоб ім'я батька їхнього в ньому існувало назавжди не змінним" Держархів Одеської обл., ф. 2, оп. 1, спр. 497, арк. 1-7.. Саме з поверненням у бізнес, імовірно, була пов'язана й відпустка Марка Євстратійовича. Торговельний дім Севастопуло належав до потужних: 1857 р. потрапив до кола 24 фірм, які вивезли за рік товарів на суму від 300 тисяч до 1 млн. рублів Одесский вестник. - 1858. - № 40.. Імовірно, що згодом торговельне підприємство припинило свою діяльність, як і в більшості хіоських родин. Марко Севастопуло був кандидатом у члени Одеського комерційного банку, заснованого 1870 р., а 1878 р. увійшов до адміністрації з ліквідації цієї установи Морозан В. Деловая жизнь на юге России в XIX - начале XX века. - СПб., 2014. - С. 313, 344..

Від шлюбу з Ерато Матвіївною Маврогордато (25 березня 1837, Одеса - 22 грудня 1925, Ніцца, похована в Одесі), тіткою вже згаданих вище М.Ф. та М.М. Маврогордато, Марко Євстратійович мав трьох синів: Євстратій з'явився на світ в Одесі 9 грудня 1857 р. РГИА, ф. 1343, оп. 29, д. 1763, л. 6. (за іншими даними - 8 січня 1858 р.), а 8 січня 1858 р. був охрещений у місцевій грецькій Свято-Троїцькій церкві Греки Одессы.... - Одесса, 2004. - Т. 3: 1853-1874 / Л.Г. Белоусова, Т.Е. Волкова, Г.Л. Малинова, В.В. Харковенко. - С. 188-189.; Матвій народився в Одесі 16 листопада 1864 р., а охрещений у тій же церкві 12 грудня Там же; РГИА, ф. 1343, оп. 29, д. 1763, л. 6.; Карл (Скарлат) народився в Одесі 13 січня 1871 р. та був охрещений 14 березня того ж року в місцевій грецькій Свято-Троїцькій церкві Там же..

28 вересня 1885 р. Матвій Євстратійович звернувся до Херсонського губернського дворянського депутатського зібрання з клопотанням про надання йому та його родині спадкового дворянства за орденом св. Володимира 4-го ст. РГИА, ф. 1343, оп. 29, д. 1763, л. 4. Рішенням зібрання від 29 жовтня 1885 р. було визначено внести прохача до 3-ї частини Дворянської родовідної книги Херсонської губернії Там же, л. 1.. Що стосується родини Марка Євстратійовича, то його дружині та двом старшим синам - Євстратію та Матвію, як повнолітнім, було запропоновано звернутися з особистими клопотаннями та подати необхідні документи Там же, л. 15 об. -16.. Департамент Герольдії, розглянувши справу М.Є. Севастопуло, указом від 28 лютого 1886 р. відмовив у правах на дворянство Там же, л. 17..

Помер Марко Євстратійович Севастопуло 3 січня 1903 р. в Одесі у віці 80 років та знайшов спокій на Старому міському кладовищі Греки Одессы... - Одесса, 2005. - Т. 5: 1802, 1892-1906 / Л.Г. Белоусова, Т.Е. Волкова, Г.Л. Малинова, В.В. Харковенко. - С. 246-247..

Старший із синів цього подружжя - Євстратій Маркович - помер в Одесі 20 грудня 1888 р. у віці 31 року Там же. - Одесса, 2005. - Т. 4: 1875-1891 / Л.Г. Белоусова, Т.Е. Волкова, Г.Л. Малинова, В.В. Харковенко. - С. 226-227.. А от молодші - Матвій та Карл - сприяли подальшому зміцненню становища роду Севастопуло.

Матвій Маркович обрав дипломатичну стезю, де зробив блискучу кар'єру: 1895 р. прикомандирований до російської місії в Нідерландах, 1898 р. призначений другим секретарем місії в Румунії, 1900 р. - у Бельгії, 1904 р. - другим, а 1908 р. - першим секретарем посольства у Великій Британії, 1913 р. - радником посольства у Франції. Він був дійсним статським радником і камергером імператорського двору. 3 червня 1917 р. Матвій Севастопуло призначений Тимчасовим урядом посланником Росії в Данії, аз 27 жовтня - повіреним у справах у Франції. 26 листопада 1917 р. указом наркома іноземних справ Л.Д. Троцького звільнений з посади. В Одесу Матвій Маркович уже не повернувся, помер 1943 р. Матвей Маркович Севастопуло // Дипломаты Российской империи [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://www.rusdiplomats.narod.ru/sevastopulo-mm.html (20.12.2014). - Название с экрана; Список послов России и СССР в Дании // Википедия [Электронный ресурс]. - Режим доступа: https://ru.wikipedia.org/wiki/Список_послов_России_и_СССР_в_Дании (20.12.2014). - Название с экрана; Л. Троцкий. Приказ народного комиссара по иностранным делам // Лев Троцкий. Историческое подготовление Октября. Часть II: От Октября до Бреста [Электронный ресурс]. - Режим доступа: https://books.google.com.ua/books?id=W9kDkfIRKEgC&pg=PT180&lpg=PT180&dq= Севастопуло+Матвей+Маркович&source=Ы&ots=HTAuK23BcN&sig=ILAGhZ51To9a [eLVsfXpjf9fbag &hl=ru&sa=X&ei=FmqpVOq9FcKrUYTygaAL&ved=0CC0Q6AEwAw#v=onepage&q= %D0 %A1 %D0 % B5 %D0 %B2 %D0 %B0 %D1 %81 %D1 %82 %D0 %BE %D0 %BF %D1 %83 %D0 %BB %D0 %BE %20 %D0 %9 C %D0 %B0 %D1 %82 %D0 %B2 %D0 %B5 %D0 %B9 %20 %D0 %9C %D0 %B0 %D1 %80 %D0 %BA %D0 %BE %D0 %B2 %D0 %B8 %D1 %87&f=false (20.12.2014). - Название с экрана.

Брат Матвія - Карл (Скарлат) Маркович, обрав службу по Міністерству юстиції та був відомим в Одесі благодійником і громадським діячом. Він статський радник, почесний мировий суддя, член правління Одеського облікового банку, товариш голови Товариства покровительства безпритульним дітям, член дирекції Одеського комітету Піклувального товариства про в'язниці, товариш голови Одеського відділення Російського товариства садівництва та член Одеського відділення Російського технічного товариства РГИА, ф. 727, оп. 2, д. 378, л. 3-3 об.; Вся Одесса. Адресная и справочная книга всей Одессы с отделом Одесский уезд на 1914 год. - Одесса, 1913. - Л. 368..

Під час більшовицького заколоту Карл Севастопуло разом із дружиною та дітьми емігрував спочатку до Франції, а потім - до США.

Поряд із тими представниками хіоської фінансової аристократії, хто успішно адаптувався до змін, були такі, хто вирішив покинути Одесу та виїхати за кордон для продовження своєї економічної діяльності. Серед них - брати Марка Євтратійовича Севастопуло: Скарлат (бл. 1811 -?), Костянтин (бл. 1819 -?) та Іван (28 червня 1828, Одеса -?). 1902 р. Костянтин Євстратійович Севастопуло, 83 років, мешканець Ліворно, був звільнений із російського підданства за власним бажанням РГИА, ф. 1284, оп. 100, д. 3361, л. 16.. Полишив Одесу та перебрався до Константинополя також двоюрідний дід Матвія Федоровича Маврогордато - Амвросій Пантелійович Маврогордато (22 жовтня 1804, Одеса - 18 березня 1880, Константинополь), одеський купець 2-ї гільдії, кавалер ордена св. Станіслава 3-го ст., спадковий почесний громадянин, а також його сини Федір (24 грудня 1842, Константинополь - 10 жовтня 1910, Константинополь) та Степан (бл. 1845 -?) Держархів Одеської обл., ф. 16, оп. 125, спр. 2, арк. 53 зв..

Таким чином, зміна світової економічної кон'юнктури кардинально вплинула на життя одеських купців хіоського походження. Представники цієї замкненої етносоціальної групи вимушені були прилаштовуватися до нових умов: частина з них залишила Одесу та інші портові міста Чорноморсько- Азовського регіону, решта змінила рід діяльності, намагаючись посісти привілейоване становище в соціальній структурі Російської імперії.

Размещено на Allbest.ru