Особливості організації допомоги голодуючим дітям Поволжя в Подільській губернії у 1921-1923 рр.

х

Размещено на http://www.allbest.ru/

В умовах голоду 1921-1923 рр. найбільш незахищеною категорією виявилося дитяче населення не тільки України, але й голодуючих районів Поволжя. Спільними зусиллями держави та громадськості в Подільській губернії організовано значну допомогу безпритульним голодуючим дітям Поволжя. У статті досліджуються особливості організаційної діяльності та масштаби допомоги голодуючим дітям Поволжя у 1921-1923 рр. Автор визначає основні позитивні та негативні аспекти цього процесу. Головна увага приділена висвітленню рівня життя дітей та умов їхнього повсякденного побуту у дитячих закладах Подільської губернії.

діти голодуючий поволжя

Україна сьогодні зіткнулася з новим явищем - діти-переселенці, діти бойовиків-терористів і діти загиблих українських військових, досвіду роботи з якими немає. Тож наразі актуально зазирнути в минуле нашої країни аби дослідити шляхи розв'язання подібних проблем. Однією з них є голод 1921-1923 рр.

Серед дослідників, які аналізували проблему голоду і голодоморів в Україні слід назвати таких науковців, як О. Мовчан і С. Кульчицький [1]. За останні роки з'явилися дослідження, зосереджені навколо питань допомоги жертвам голоду 1921-1923 рр. на Поділлі, зокрема М. Олійника [2]. Водночас, питання допомоги голодуючим дітям, особливо в регіональному аспекті, потребує детального дослідження.

Метою цієї статті є виявлення особливостей організації допомоги голодуючим дітям Поволжя в Подільській губернії у 1921-1922 рр.

Голод 1921-1923 рр. охопив райони Поволжя, Північного Кавказу і Півдня України. Ознаки голоду в Україні були виявлені на початку осені 1921 р., але вищі партійні та радянські органи республіки лише в грудні офіційно визнали його існування.

Голод 1921-1922 рр. збільшив кількість сиріт, безпритульних, покинутих та бездоглядних дітей і висунув найголовнішу задачу - порятунку дитячого населення не тільки України, але й голодуючих районів РСФРР від голодної смерті [3, с.140]. Діяльність держави зосереджувалася на оперативній евакуації населення, худоби, реманенту в урожайні губернії, надання харчування на місцях та отримання і розподіл допомоги із закордону. У 1921 р. РНК УСРР видала постанови та інструкції, що регламентували порядок розташування та утримання голодуючих дітей: «Положення про розміщення безпритульних дітей серед населення» (15 жовтня 1921 р.), «Інструкції нарвідділам, здороввідділам, і робітничим організаціям про прикріплення дитячих закладів до професійно- виробничих колективів» (15 жовтня 1921 р.), «Положення про прикріплення дитячих закладів до пролетарських організацій» (15 жовтня 1921 р.) У цих документах зазначалося, що вся відповідальність за прийом, форму обліку, устрій та евакуацію дітей покладалася на губернські відділи народної освіти, та пропонувалися альтернативні форми роботи - індивідуальний та колективний патронат (прикріплення безпритульних і евакуйованих дітей до сімей, організацій і підприємств) [3, с. 139].

Координація роботи з безпритульними була довірена міжвідомчій Центральній раді захисту дітей, яка об'єднувала представників наркоматів охорони здоров'я, соціального забезпечення, продовольства, земельних справ. У вересні 1921 р. створена секція допомоги голодуючим дітям, котра спочатку підпорядковувалася ЦК Допомоги голодуючим, а потім - Центральній Раді захисту дітей України. При ВУЦВК діяла надзвичайна комісія з боротьби з безпритульністю [4, с. 167].

Незважаючи, на голод в Україні, для прийому дітей із Півночі були визначені Харківська, Київська, Подільська, Чернігівська, Полтавська та Кременчуцька губернії. Власне Подільська губернія готова була прийняти дві тисячі дітей [5, арк. 13].

Спочатку ємкість губерній з прийому голодуючих дітей була визначалася таким чином: Волинська - 1500 дітей, Київська - 1000 дітей, Кременчуцька - 1000 дітей, Полтавська - 1000 дітей, Подільська - 2500 дітей, Харківська - 1500 дітей, Чернігівська - 2500 дітей. Всього планувалося прийняти близько 20 тис. дітей із голодуючих губерній [6, арк. 16]. Постанова Політбюро ЦК КП(б)У «Про допомогу голодуючим дітям Поволжя» від 16 серпня 1921 р. вже визначала «прийняти на себе зобов'язання забезпечити 25 тис. дітей, дану цифру вважати твердим завданням і докласти зусилля для підвищення кількості, розміщуваних в Україні дітей до 50 тис., дану цифру вважати максимальною» [7].

Заходи боротьби із голодом на Поділлі розпочалася в серпні 1921 р. Вжиття заходів та проведена пропагандистська кампанія дозволила вже до 1 листопада зібрати на Поділлі 27960 пудів хліба і 375994635 крб. Окрім того зібрано 1000 аршин мануфактури та 50 тис. ярдів ниток для дітей, які почали прибувати з голодуючих губерній [2, с. 93].

Після того як з'ясувалося, що Подільська губернія повинна прийняти 3500 дітей, із них 3000 чоловік віку Наркомату освіти і 510 осіб віком до 4-х років була організована трійка в складі відділу управління губвиконкому, представників Наркомату освіти і губздороввідділу з прийому і розміщенню дітей, які прибували до повітів. Організовано два евакопункти у м. Вінниці на 200 дітей і у Вапнярці - 100 дітей, через які діти, після санітарної обробки, відправлялися у повіти. В губернії були обладнані Наркоматом освіти - 100, а губздороввідділом - 8 дитячих будинків. Губернська трійка робила розподіл дітей у повітах, а інструктор підвідділу Охмадиту супроводжував їх в повіти, де був присутній при їх розміщенні. Стан дітей, що прибували, був жахливий. Діти всі були виснажені, роздягнені та роззуті і в більшості випадків приїздили в одній сорочці. Санітарний стан поїздів теж мав багато недоліків: не було санобробки та дезінфекції [8, с. 53].

Для забезпечення дітей дахом над головою, вкрай були ущільнені існуючі дитячі будинки і створені нові, зазвичай, на кошти Наркомосу, що негативно відобразилося на загальному фінансовому стані та дитячій забезпеченості. Повіти, у які скеровувалися голодуючі діти були далекі від ідеалу соціалістичного виховання. Із доповіді Подільського губернського відділу охорони здоров'я за жовтень 1921 р.: «За даний місяць робота виражалась в прийомі дітей із голодуючих губерній, які прибули у Вінницю в кількості 1000 чол. Санпоїзд № 71 в кількості 400 чол. Із цієї партії частина дітей була направлена в Літин - 35 чол., друга в Гайсин, третя в Ямпільський повіт. Дані наступні: в Літині дітей прийняли добре, але там зовсім немає ні мануфактури, ні білизни. В Гайсині Будинок дитини організований при монастирі. Приміщення для дітей не відремонтоване і загрожує обвалом, обладнання ніякого, діти сплять на полу, дров немає, ситуація в справі виховання деморалізується. Відомості надіслані в Раду захисту дітей та наркомат освіти для прийняття заходів. Поїзд № 1183 прибув з 595 дітьми (від Наркомату освіти). Був не розвантажений і відправлений в Ольгопільський повіт. Спостерігається безсистемність у відправці дітей, не проходять карантин. Недоліки: гостра потреба у грошових знаках, теплому одязі, взутті, постільній білизні, посуді і предметах обладнання. Великий недолік - відсутність працівниць на місцях і вихователів» [9, арк. 97].

Всього дітей до 1 січня 1922 р. прибуло організованим шляхом 2053, неорганізованим - 112. Всього - 2165 дітей. Із них хворих дітей - 1313. Діти були розміщені по наступних повітах: Літинський - 35, Ямпільський - 235, Гайсинський - 165, Ольгопільський - 840, Камянецький - 181, Проскурівський - 216, Летичівський - 186, Могилів-Подільський - 220, Ново-Ушицький - 87. Упродовж вересня-березня 1922 р. прибуло організованим шляхом всього 5 тис. осіб, які були розміщені в наступних повітах: Хмільник - 200, Ямпіль - 285, Гайсин - 200, Ольгопіль - 800, Могилів - 300, Камянець- Подільський - 400, Проскурів - 250, Летичів - 150, Жмеринка - 250, Брацлав - 250, Ново-Ушиця - 100, Немирівська санаторія - 225, Вінницький повіт - 100. Стан будинків, у які скеровують дітей за вказаний період суттєво не покращився: «Розміщені діти в більшості випадків незадовільно. Приміщення малі або зовсім не призначені, білизни не вистачає, взуття зовсім немає. Харчування задовільне. Із доповідей варто відмітити особливо важку ситуацію в Жмеринському, Брацлавському, частині Ольгопільського повіту. Проскурівський Унаробраз зовсім не прийняв дітей, залишивши їх у лікарні м. Проскурів» [9, арк. 111].

Загалом, незважаючи, на внутрішнє складне становище України - голод в південних губерніях, нею прийнято до 50 тис. дітей, евакуйованих і тих, які прибували самостійно [10, арк. 6].

На 1 вересня 1922 р. із запланованих 3500 дітей, на Поділлі прийнято 5957 дітей. Інформацію щодо прийому дітей і розподілу їх у повітах подано в таблиці 1.

Таблиця 1