222

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

222

Громадська діяльність та політичні погляди В. Доманицького

Наталія Токар

Анотації

Висвітлюються громадсько-політичні позиції В. Доманицького та його участь у провідних періодичних виданнях України кінця ХІХ - початку ХХ ст.

Ключові слова: В. Доманицький, "Київська старовина", національне відродження.

В статье исследованы общественно-политические позиции В. Доманицкого и его работа в ведущих периодических изданиях Украины конца ХІХ - начала ХХ вв.

Ключевые слова: В. Доманицкий, "Киевськая старина", национальное возрождение.

In this article is analyzed the work of V. Domanuzkiy in the periodicals at the end of XIX - the beginning of XX centuries and his social positions and political prefer

Key words: V. Domanizkiy, "Kyiv ancient times", national consciousness.

Основний зміст дослідження

Межа ХІХ-ХХ ст. ознаменувалася значним піднесенням громадського руху в Україні, визначну роль в якому відігравала інтелігенція. Серед провідних громадських діячів цього періоду помітне місце належить Василю Миколайовичу Доманицькому (1877-1910) - історику, етнографу, літературознавцю, журналісту, редактору.

Історіографія досліджуваної проблеми представлена як роботами науковців кінця ХІХ - початку ХХ ст. (С. Єфремов [1], О. Лотоцький та Є. Білоусенко [2]), так і працями дослідників радянської (П. Мохор [3], П. Пожарський [4], М. Мандрика [5]) і пострадянської доби (І. Фареній [6], Ф. Ленченко та Е. Палій [7], А. Болабольченко [8]). Однак, аналізуючи громадську діяльність В. Доманицького, більшість дослідників основну увагу приділили характеристиці його практичного доробку у сфері української кооперації. Метою даної статті є висвітлення інших аспектів громадської діяльності науковця, а саме - його участь у провідних періодичних виданнях України, роботі у видавництві "Вік", а також визначення політичної позиції громадського діяча.

Громадська діяльність В. Доманицького почалася рано. Ще гімназистом та студентом у Києві він брав діяльну участь в українському гуртку разом із Д.В. Антоновичем, П.І. Холодним, К.А. Мацієвичем, І.М. Руденком та іншими студентами. Ще тоді почали яскраво виявлятись дві характерні риси вдачі В. Доманицького - глибокий інтерес до науки й разом з тим потужна громадська активність. Близький друг молодого вченого О. Лотоцький згадував з цього приводу:". Громадська рухливість його просто дивувала. Університет одвідував він з паками книжок під пахвою і в антрактах між викладами розсовував ті книжки чи членам свого гуртка, чи стороннім людям, - бо завжди він когось загітовував до української справи." [2, с.4].

Активна громадська позиція В. Доманицького виразно проявилася під час його роботи в редакції журналу "Киевская старина". Значний вплив на формування громадсько-політичних позицій В. Доманицького справили погляди редактора "Киевской старины" і старшого товариша В. Науменка. Характерною особливістю публікацій "Киевской старины" в період редакторства В. Науменка була їхня українофільська спрямованість. Через упереджене ставлення царського уряду до будь-яких видань націоналістичного спрямування випуск українознавчого часопису був нелегкою справою. Знаючи, що особливих першкод з боку цензури зазнавали матеріали, пов'язані з іменами прогресивних громадсько-політичних діячів України - М. Драгоманова, Хв. Вовка, І. Франка - В. Доманицький завзято популяризував їхні праці у своїх рецензіях [9, 10, 11, 12].

В кінці 1890-х рр. "Киевская старина" стала своєрідним центром шевченкознавства в Наддніпрянській Україні, популяризуючи на своїх сторінках твори Кобзаря і друкуючи джерела до його біографії. Саме на сторінках журналу вперше було надруковано фундаментальне дослідження В. Доманицького "Критичний розслід над текстом "Кобзаря", а також численну кількість наукових статей і заміток, присвячених видатному українському поетові [13, 14, 15]. Долучення молодого дослідника до популяризації творів Т. Шевченка засвідчило його справжній патріотизм і сприяло поширенню української національної ідеї серед широких верств українського суспільства.

Усвідомлюючи нагальні громадські потреби українського народу і глибоко ними переймаючись, В. Доманицький з 1899 р., перебуваючи на посаді секретаря редакції, заснував і поступово поширив в "Киевской старине" відділ "текущих известий и заметок", в якому містилися всі новини українського життя. Впровадження цього відділу коштувало йому дуже дорого - не лише через те, що воно вимагало багато часу і праці, а й через погляди керівників редакції, які часто відмовлялися публікувати інформацію, що виходила за межі археологічних, історичних та етнографічних новин.О. Лотоцький з цього приводу писав: "Живий жаль було дивитись на убиту постать Василя Миколайовича, коли він, бувало, прийде з того редакційного аутодафе і розгорне свій рукопис, немилосердно пошкальований рукою своїх власних цензорів. Але такі невдачі не могли спинити хоч і надзвичайно мягку та делікатну, але непохитну натуру В. М." [2, с.6]. І своєю твердістю і наполегливістю йому врешті-решт вдалося схилити на свій бік провідників "Киевской старины", і відділ української хроніки поступово посів важливе місце в журналі, сіючи зерна української національної свідомості.

Під контролем цензури знаходилися не тільки матеріали часопису, але й зв'язки редакції із закордонними виданнями і товариствами. Окремим циркуляром заборонялася передплата, розповсюдження і реклама галицьких часописів [16, с.68].В. Доманицький, незважаючи на заборони, не лише продовжував знайомити читачів "Киевской старины" із західноукраїнськими виданнями та роботою наукових товариств і спілок Галичини, а й брав активну участь в їх діяльності. Так, В. Доманицький тісно співпрацював з редакцією однієї з провідних наукових установ цього періоду - заснованим у Львові М. Грушевським Науковим товариством ім.Т. Шевченка. Саме на сторінках друкованого органу товариства - Записках НТШ - публікувалися україномовні дослідження В. Доманицького з історії, етнографії, літературознавства та інших галузей української науки [17, 18, 19, 20, 21]. Крім того, з метою ознайомлення читачів східноукраїнського регіону з науковими доробками дослідників Західної України, В. Доманицький писав рецензії на чергові збірники ЗНТШ, які регулярно публікувалися на сторінках "Киевской старины" [22]. Така робота дослідника безперечно сприяла пожвавленню взаємозв'язків між науковими громадами західного і східного регіонів України.

Принагідно відзначимо, що після революції 1905 р. у сфері української видавничої справи та книгодрукування сталися істотні позитивні зміни. Внаслідок царського маніфесту від 17 жовтня 1905 р. та наступних указів від 24 листопада 1905 р. та 26 квітня 1906 р. українській народ нарівні з іншими недержавними націями Росії отримав право на свою пресу. Вже в жовтні 1906 р. на теренах Російської імперії діяло 15 українських видавництв і виходило близько 20 українських видань [23, с.85]. Статті і дослідження В. Доманицького регулярно з'являлися майже у всіх українських періодичних виданнях - "Україні", "Літературно-науковому віснику", "Новій громаді" та інших.

Великий вплив на формування громадсько-політичних позицій В. Доманицького справив визначний діяч українського соціал-національного руху Є. Чикаленко. Підтримуючи і поділяючи його погляди, В. Доманицький брав активну участь у видавництві його газет "Громадська думка" та "Рада".

Загалом, самовіддана робота В. Доманицького у провідних українських періодичних виданнях кінця ХІХ - початку ХХ ст. сприяла формуванню у молодого вченого системи прогресивних політичних поглядів і свідчила про його глибоку переконаність у необхідності політичних змін. Щире бажання реформувати життя країни проявилося під час опосередкованої участі В. Доманицького в роботі Першої і Другої Державних дум Російської імперії. Незважаючи на те, що він не був обраним членом Державної думи, В. Доманицький разом з М. Грушевським, П. Чижевським та І. Шрагом розгорнув активні дії, спрямовані на консолідацію українських депутатів. З цією метою була створена українська думська фракція під назвою Українська парламентська громада, яка започаткувала свій часопис "Український вісник", до роботи в якому одразу запросили В. Доманицького. Він переїхав до Петербургу і саме завдяки його зусиллям загальноросійська спільнота знайомилася з українськими національними вимогами.

Найбільш яскраво громадський темперамент В. Доманицького проявився під час його роботи в друкованому органі української парламентської фракції у Другій Державній думі, "Рідна справа - Думські вісті". Керівники фракції на чолі з М. Рубісом запросили В. Доманицького на місце редактора, і він виконав цей обов'язок блискуче: "Рідна справа" була справжнім голосом української думської фракції, здобула собі популярність в Україні і мала великий вплив на маси. Гострі політичні статті, вдало підібрані і професійно опрацьовані редактором, сприяли формуванню політичної культури українського народу, викликали інтерес до політичної долі своєї країни не лише в освіченої інтелігенції, а й у широкого загалу.

Незважаючи на таку активну участь у політичному житті України, погляди В. Доманицького в цій сфері окреслити з точністю досить важко. Відомо, що він брав участь в київських гуртках молоді, які відігравали активну роль в політичній боротьбі. Представники влади вважали В. Доманицького соціал-демократом або членом "Украинской национально-демократической партии, члены которой в общежитии именуют себя украинофилами" [24, арк.119]. А у зв'язку з тим, що під час обшуку членів "Української спілки" (революційної організації, яку начебто заснував у Колодистому В. Доманицький) було вилучено друковану продукцію партії соціал - революціонерів, у довідці зі справи Київського охоронного відділення зазначалося, що саме В. Доманицький був головним розповсюджувачем серед селян Колодистого антиурядових ідей [24, арк.121]. Крім того, відомо, що В. Доманицький разом з Б. Грінченком, С. Єфремовим та іншими громадськими діячами розробив програму Української радикальної партії [1, с.59], яка напередодні революції 1905 - 1907 рр. представляла український ліберально-демократичний рух. Безперечно, що спілкуючись з провідними українськими політичним діячами І. Шрагом, М. Левицьким, Є. Чикаленком, Д. Чижевським, П. Стебницьким та іншими, В. Доманицький не міг залишатись осторонь проблем політичних.

Політичні погляди В. Доманицького були відображені в його праці "Про сільську кооперацію (Про товариства, потрібні на селі)". Він обстоював за встановлення демократичного ладу, скасування станової соціальної системи; за вільне пересування по країні і вільне місцепроживання; пропагував свободу слова і друку; наголошував на необхідності введення презумпції невинності; наданні українській мові статусу державної; введенні восьмигодинного робочого дня; запровадженні системи соціального захисту та передачі землі селянам, які на ній працюють, а фабрик і заводів - робітникам [25, с.37 - 38].

Стосовно самої суті політичної влади, він зазначав: "Треба, щоб управа і по городах, і по селах була виборна, і вибирали її усі вселюдним і рівним голосуванням, а ті урядовці (чиновники), котрих буде ще держава настановляти, або призначені будуть вибраними радами, - щоб усі були під наглядом тих рад, перед ними одповідали й могли бути під суд ними дані, коли що не по правді вчинили" [25, с.38].

Щодо державного статусу України, то В. Доманицький ідеальним варіантом вважав автономію у складі Росії, яка б "мала осібну народну раду, вибрану вселюдним, рівним, прямим і тайним голосуванням, і та рада давала закони для українських земель, всякі справи рішала для своїх країв, наглядала за порядком та управою і грошима та податками розпоряджалася. Для тих же справ, які належать до цілої держави, щоб була Державна Дума, і до неї вибирати послів так само, як і в народню раду України." [25, с.38].

Таким чином, В. Доманицький симпатизував національно-соціалістичному руху і підтримував ліберально-демократичні ідеї. Однак конкретних відомостей про належність громадського діяча до певної політичної партії автором виявлено не було. Скоріш за все, політичний момент у нього, як і в багатьох науковців і просвітителів, був на другому плані.

Головну проблему українського народу В. Доманицький вбачав не в політичній інертності, а в низькому рівні освіти та в глобальній русифікації українського населення. Усвідомлюючи необхідність розповсюдження масової україномовної книжки для послідовної боротьби з русифікацією, В. Доманицький енергійно взявся за справу українського книговидання. Ця ідея набула чітких рис ще під час його навчання в університеті, коли серед членів студентського університетського гуртка виникла думка заснувати українське видавництво. З ініціативи В. Доманицького було вирішено, що кожен з членів видавничого гуртка здаватиме по 20 коп. щомісяця на потреби видавництва, а щоб мати і більше грошей і більше людей до роботи, до гуртка запросили декого з семінарської академічної громади та "й з людей "сторонніх" [26, с.427]. Так було покладено початок відомому у Києві видавництву "Вік", діяльність якого в контексті українського книговидавничого руху можна розглядати як один з чинників, що сприяв виробленню національних форм книгодрукування, започаткуванню і подальшому розвитку книговидавничих принципів і традицій [27, с.10].

В. Доманицький, працюючи у "Віку" з перших днів його заснування, поступово сформував навколо себе міцний осередок колективу, до якого входили В. Дурдуківський, С. Єфремов, О. Лотоцький, Ф. Матушевський, А. Ніковський, В. Прокопович та багато інших представників прогресивної української молоді.

У 1890-х рр. українська громадськість збиралася відзначити 100-річчя нової української літератури, яка бере початок від першого видання "Енеїди" І. Котляревського. Тоді ж у "віковців" при найактивнішій участі В. Доманицького, виникла думка випустити антологію нової української прози і поезії за сто років їх історії. Ця антологія була видана в 1900 - 1902 рр., мала три великі томи і називалася "Вік". Головна мета укладачів "Віку" полягала не лише в ознайомленні пересічного читача з надбаннями української літератури, а і в тому, щоб шляхом ретельного відбору творів показати оригінальність кожного автора.

Фактично, цю роботу виконував саме В. Доманицький.О. Лотоцький з цього приводу зазначав: "Крім тих функцій, що були у його (В. Доманицького - авт.) спільні з іншими організаторами сього видавництва, він спеціально одвоював собі коректуру. Дійсно, серед усіх нас, учасників видавництва, він найбільше був досвідчений в сій справі по своій попередній роботі в "Київській старовині" і ми йому без бою уступили сі обов'язки, а він виконував їх з якоюсь містичною любов'ю, використовуючи для того кожну вільну хвилину: і ждучи трамвая, і в самому трамваї, і за обідом, і в кожному інтервалі якої будь роботи" [2, с.9]. Таким чином, можна цілком справедливо стверджувати, що саме В. Доманицький був головним упорядником антології "Вік".

До першого тому антології, присвяченого українській поезії, увійшли відібрані В. Доманицьким твори Т. Шевченка, І. Морачевського, М. Щоголєва, М. Манжури, П. Руданського, О. Забіли, М. Шашкевича, М. Гулака-Артемовського,Є. Гребінки, І. Головацького, Б. Глєбова, О. Кониського, Д. Федьковича та багатьох інших вітчизняних митців. Саме завдяки вдало підібраним редактором творів, це видання користувалося надзвичайним попитом - більша його частина розійшлася за передплатою, а вже через півроку у книгарнях та в книжкових крамницях не можна було знайти жодного примірника [28, с.567].

Перший том антології "Вік" отримав схвальні відгуки сучасників [29]. Але Доманицький не зупинявся на досягнутому і, працюючи над виданням другого і третього томів, намагався ще більше їх вдосконалити. Так, редактор вирішив включити до наступного видання деякі супровідні матеріали, які б пояснювали принцип відбору творів, що увійшли до антології. До того ж, В. Доманицький вважав за необхідне виділити в окрему частину твори західноукраїнських письменників, значно збільшивши їх кількість, оскільки читачі східних і центральних регіонів України були з ними малознайомі.

Таким чином, завдяки наполегливій праці редактора, наступні два томи антології містили, крім творів, біографії та портрети авторів, у тому числі й тих, хто перебував тоді у політичному засланні в Сибіру (зокрема, Павла Грабовського). На сторінках цього видання поряд з творами Т. Шевченка, Г. Квітки-Основ'яненка, Марка Вовчка, Панаса Мирного, І. Нечуя-Левицького, М. Коцюбинського, Лесі Українки містилися оповідання й уривки з повістей М. Шашкевича, Ю. Федьковича, В. Стефаника, І. Франка.

Головну увагу, на думку В. Доманицького, необхідно було приділити серії "Селянська бібліотека". Він завжди переймався потребами українського села, тому головну мету "Селянської бібліотеки" вбачав у тому, щоб "допомогти освічуватися тим людям, що їм не пощастило вчитися по великих школах", і тому "як чоловік попрочитує оці книги, що тут заведено, то тоді легше вже йому буде братися й до трудніших наукових книг" [30, с.4]. За переконанням В. Доманицького, залучення простого українського народу до українського літературного слова, прищеплення йому любові до знань було головною умовою формування національного світогляду. Тому, формуючи черговий випуск цієї серії, редактор намагався відібрати нескладні, доступні оповідання, казки, вірші ("У тісної баби" О. Кониського, "Без праці" та "Абу-Каземові капці" І. Франка та ін.).

Принципово іншу читацьку адресу мала серія "Українська бібліотека", яка призначалася для більш підготовленого читача, в основному - для поміркованої інтелігенції. Враховуючи її інтереси і потреби, В. Доманицький включав до цієї серії більш складні речі як-то "Писання" Б. Грінченка, "Оповідання" М. Грушевського, "Твори" І. Котляревського, "Історія українського письменства" В. Єфремова.

Для високоосвічених і компетентних читачів у 1908 році була започаткована ще одна серія видань під назвою "Наші справи", більшість випусків якої представляла собою передруки статей з періодичних видань, переважно з "Ради", "Літературно-наукового вісника" та "Киевской старины". У видавництві цієї серії В. Доманицький безпосередньої участі не брав, оскільки з 1907 р., рятуючись від заслання, перебував за кордоном. Але навіть знаходячись далеко від України, він не припиняв працювати у видавництві, неодноразово звертаючись до С. Єфремова та інших працівників "Віку" з вимогою висилати йому тексти для редагування [2, с.9].

Таким чином, політичні погляди і громадська позиція дослідника яскраво проявилися під час його роботи в провідних періодичних виданнях і видавництвах України кінця ХІХ - початку ХХ ст. У монографічних дослідженнях, статтях, замітках, розвідках В. Доманицького, виразно пропагувалася ідея національного єднання українців, що відіграло важливу роль у формуванні політичної культури широких верств українського народу. Ще одним проявом громадської активності В. Доманицького стала його участь у заснуванні і плідній діяльності видавництва "Вік". Будучи талановитим редактором та наполегливим і працьовитим видавцем "Віку", В. Доманицький сприяв підвищенню авторитету видавництва як в Україні, так і поза її межами.

доманицький громадська політична позиція

Джерела та література

1. Чистому серцем. Пам'яті Василя Доманицького. Біографія, спомини, похорон / Упоряд.С. Єфремов. - К., 1912. - 150 с.

2. Василь Доманицький (З нагоди 15-ї річниці його смерті). - Подєбради, 1925. - 151 с.

3. Мохор П. Од Баліна до Леніна / П. Мохор. - К., 1924. - 106 с.

4. Мандрыка Н. Как шло развитие кредитной кооперации на Украине / Н. Мандрыка // Муравейник. - 1916. - № 38 - 39.

5. Пожарський П. Нариси з історії української кооперації / П. Пожарський. - К., 1919. - 185 с.

6. Болабольченко А. Побратими: Сергій Єфремов, Василь Доманицький - нариси життя та творчості / Болабольченко. - К., 2003. - 139 с.

7. Доманицький Василь Миколайович / О. Палій (ред. ), Ф. Ленченко (упоряд.). - К., 2000. - 45 с.

8. Фареній І. З історії становлення кооперативного руху в Наддніпрянській Україні / І. Фареній. - Черкаси, 2003. - 143 с.

9. Доманицкий В. Дорошенко Д. Народная украинская литература. Сборник отзывов на народные украинские издания" и сборник отзывов библиотечной комиссии Киевского Общества Грамотности о книгах для народного чтения "Народная литература. Выпуск второй / В. Доманицький, Д. Дорошенко. - 1904. - T.87. - № 12. - Отд.2. - С.184 - 186.

10. Доманицкий В. Комаров М.Т. Шевченко в литературе и искусстве. Библтографический указатель материалов для изучения жизни и произведений Т. Шевченко / В. Доманицький. - 1904. - Т.85. - № 5. - Отд.2. - С.79 - 90.

11. Доманицкий В. Розвідки Михайла Драгоманова про українську народню словесність і письменство. Т.І. / В. Доманицький // КС. - 1900. - T.68. - № 3. - Отд.2. - С.169 - 172.

12. Доманицкий В. Slovansky prehled. Rocnik 1, cislo 1/В. Доманицький. - 1898. - Т.63. - № 11. - Отд.2. - С.67 - 69.

13. Доманицкий В. Некоторые данные для биографии Т.Г. Шевченка / В. Доманицький. - 1901. - T.72. - № 2. - Отд.2. - С.65 - 68.

14. Доманицкий В. Как читается Шевченко / В. Доманицький. - 1904. - T.86. - № 7 - 8. - Отд.2. - С.18 - 19.

15. Доманицький В. До бібліографії літератури про Т. Шевченка / В. Доманицький. - 1906. - Т.94. - № 9. - Отд.2. - С.5 - 10.

16. Палієнко М. "Київська старовина" у громадському та науковому житті України (кінець ХІХ - початок ХХ ст.) / М. Палієнко. - К., Темпора. - 2005. - 384 с.

17. Доманицький В. Равита-Гавронский Ф. Droga do niewoli. Ustep z dziejow kozacko-polskich zatargow /

18. Доманицький. - Т. ЬХХХІІ. - 1908. - С.223 - 228.

19. Доманицький В. Признания Н.И. Костомарова в ІІІ Отделении (По неизданным данным) /

20. Доманицький. - Т. ЬХХХУ. - 1908. - С.225 - 229.

21. Доманицький В. Піонер української етнографії (Зоріан Доленга-Ходаківський) / В. Доманицький. - 1905. - Т. ЬХУ. - С.1 - 43.

22. Доманицький В. Невідомі вірші єромонаха Климентія: З початку ХУЛІ ст. / В. Доманицький. - Львів, 1908. - Т. ЬХХХІ. - С.51 - 126.

23. Доманицький В. Авторство Марка Вовчка / В. Доманицький // ЗНТШ. - Львів, 1908. - Кн.1. - С.111 - 171.

24. Доманицкий В. Записки наукового Товариства имени Шевченка / В. Доманицький // КС. - 1900. - Tx.71. - № 10. - Отд.2. - С.34 - 43; № 11. - Отд.2. - С.83 - 87; № 12. - Отд.2. - С.165 - 171; T.72. - № 2. - Отд.2. - С.92 - 97; T.74. - № 7 - 8. - Отд.2. - С.54 - 57; КС. - 1902. - T.78. - №9. - Отд.2. - С.156 - 159; КС. - 1903. - T.80. - № 3. - Отд.2. - С.179 - 185; T.82. - №9. - Отд.2. - 134 - 139; КС. - 1904. - Т.84. - № 3. - Отд.2. - С.135 - 141.

25. Грицак Я. Нарис історії України. Формування української модерної нації ХІХ - ХХ ст. Друге видання / Я. Грицак. - К., 2002. - 360 с.

26. ЦДІАУК. - Ф.1235. - Оп.1. - Спр.25. - 151 арк.

27. Доманицький В. Про сільську кооперацію (Про товариства, потрібні на селі) / В. Доманицький. - К., 1906. - 45 с.

28. Доманицький В. Пам'яті незабутнього учителя // Син України. Володимир Боніфатійович Антонович. У 3-х томах. Т.1. - К.: Заповіт, 1997. - 448 с.

29. Хоню В. Організаційно-методичні засади роботи українських видавництв кінця ХІХ - початку ХХ ст. (На прикладі київського видавництва "Вік") / В. Хоню. - К., 2000. - 31 с.

30. Єфремов С. Історія українського письменства / С. Єфремов. - К., 1995. - 688 с.

31. Науменко В. Вик (1798 - 1898) / В. Науменко // Киевская старина. - 1901. - Т.72. - № 1. - Отд.2. - С.40 - 46.

32. Каталог книжок для народного читання.3-є вид. - К.: Вик, 1910. - 25 с.

Размещено на Allbest.ru