Історична література про екуменічну діяльність ієрархії греко-католицької церкви у міжвоєнний період

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Історична література про екуменічну діяльність ієрархії греко-католицької церкви у міжвоєнний період

Екуменізм як рух за відновлення повної єдності християн - це шлях Христової Церкви. І це є невід'ємною частиною сутності Церкви та її пастирської діяльності. Тому Греко - католицька церква (ГКЦ) у всі періоди своєї діяльності надзвичайно відповідально ставилась до екуменічного руху. Екуменізм міжвоєнного періоду, в сучасному розумінню слова, важко інтерпретувати. Та попри це в даний період, завдяки діяльності та ідеям її очільника - Андрея Шептицького, зароджується підґрунтя до пошуку порозуміння між Західною та Східною Церквою. Звідси і випливає актуальність історіографічного дослідження даної тематики.

Метою статті є спроба систематизувати історичну літературу, що складає історіографію дослідження та характеризує екуменічну діяльність ієрархії Греко-католицької церкви у міжвоєнний період.

У радянській історіографії представники греко-католицького духовенства подавались виключно у негативному світлі, адже віра була замінена науковим атеїзмом. Окрім того, вагомим був політичний фактор, а саме ГКЦ чинила спротив радянізації Західної України і залишалась оплотом національно-визвольного руху. Саме тому радянська влада вважала першочерговим завданням ліквідацію ГКЦ не тільки як інституційного органу, а й як духовної опори. Тому й публікації радянського періоду з історії ГКЦ були заангажованими та заідеологізованими.

Яскравим представником радянської публіцистичної думки можна вважати Я. Галана (псевдонім «Володимир Росовик»). Його постать доволі суперечлива: з одного боку - високоосвічена людина (знав десять мов), а з іншого - фанатик, співець режиму, який розстріляв його дружину. Так у передмові до його книги «З хрестом чи ножем» [7] письменника називали «полум'яним борцем проти католицької реакції», який виконав по-справжньому гігантську роботу, збагативши світову атеїстичну і антиклерикальну літературу [7, с. 4]. При цьому, слід зауважити за таку роботу він був щедро нагороджений радянським режимом.

У вище згаданій роботі [7] Я. Галан обґрунтовував думку про те, що «ГКЦ на гроші Ватикану розгортає пропаганду войовничого католицизму як прикриття політичного прагнення підпорядкувати собі український народ». Про це свідчить, на думку автора, кількість «демагогічних» релігійних брошур і газет, які були насичені ненавистю до православних «єретиків» і до Росії [7, с. 33].

У статті «Присмерк чужих богів» [6] Я. Галан обґрунтовував тезу, що підтримка легалізації уніатської церкви в Росії А. Шептицьким (березень 1917) - це по суті «стратегія митрополита щодо розширення власного політичного впливу». Автор називав Шептицького кровожерливим графом, і порівнював його з інквізитором Фомою де Торквемадою. Журналіст створюючи такий портрет Шептицького, змальовував збірний образ усього «реакційного» духовенства.

При цьому слід сказати, що Я. Галан не поодинокий приклад вербування агітаційних кадрів з числа інтелігенції. Дана стратегія активно використовувалась радянськими спецслужбами. Наприклад, письменник, журналіст, основоположник української фантастики - Ю. Смолич, який також був одним із таємних інформаторів репресивних органів СРСР, не нехтував роботою в царині брутальної ідеологічної публіцистики. Так, в післявоєнний період вийшов друком збірник «Прокляті народом», присвячений «українським буржуазним націоналістам». У ньому автор не обминув увагою роль і діяльність духовенства [16], повторюючи радянські іпропагандистські штампи.

Публіцист В. Беляєв, який потрапив під чистки 1937-1939 рр., після Другої світової війни став автором низки документальних повістей [4] і пропагандиських памфлетів [5]. Дані роботи, на думку автора, спрямовані на викриття «справжнього обличчя» уніатської церкви. У повісті «Хто тебе зрадив» [4] В. Беляєв аналізував кроки митрополита щодо налагодження діалогу між католиками та православними. Автор вважав, що це виключно виконання «таємних інструкцій», даних Ватиканом своєму агенту «Драгуну» - А. Шептицькому.

В іншій роботі [5] В. Беляєв наголошував, що мета утворення ГКЦ Української народної католицької партії - це «окатоличення» всієї України. Публіцист у книзі з промовистою назвою «Я звинувачую» [3] вважав, що Святий Юр під егідою Шептицького ініціював ряд складних політичних комбінацій заради «розширення впливу уніатської церкви на Схід» [3, с. 7]. Автор пише, що греко-католицьке духовенство, розмовляючи рідною та доступною мовою для українців, прагнуло навернути представників інших конфесій до католицької віри. Дослідник наводив приклад І. Гриньохи, який, на думку автора, майстерно проникаючи в душі галичан, навернув до ГКЦ 15 караїмів.

Серед численних публікацій уваги заслуговує робота В. Добричева «У тіні святого Юра» [10]. Книга написана на основі документів греко-католицької консисторії, митрополичого ординаріату та особистого архіву А. Шептицького, більшість яких не були опублікованими, й знаходились в спецфондах і були недоступними для опрацювання. В дані роботі спостерігається заідеологізована інтерпретація фактів. Наприклад, автор показував до яких «підступних» методів удавалося уніатське духівництво, щоб прищепити «трудящим українцям релігійний фанатизм, ненависть до братнього російського народу». Прагнення ГКЦ «створити уніатський патріархат на Україні» і реалізація місії екуменізму в Росії, на думку автора, це результат «закулісних інтриг» митрополита Шептицького та його найближчих помічників.

Історик В. Масловський стверджував, що очолювана Владикою клерикальна партія - «Український католицький союз» - підпорядкована центру «Католицькій дії» в Польщі. На думку автора, мета партії заключалась у організації «хрестового походу уніатів у союзі з націоналістами проти більшовизму під егідою Ватикану» [12].

Чимало зусиль до вивчення церковної діяльності греко-католицького духовенства доклалась українська зарубіжна історіографія. У 40-80-і роки ХХ ст. вказана проблема опрацьовувалась переважно у емігрантському середовищі через заборону і переслідуванню ГКЦ радянською владою. З-поміж доробку українського зарубіжжя помітне місце належить працям переважно духовних істориків та громадських діячів - о. І. Нагаєвського [13], о. Ю. Аввакумова [9], М. Барана [2] та інших. Наприклад, о. І. Нагаєвський у своєму дослідженні обґрунтовував думку про те, що все своє життя митрополит присвятив ідеї об'єднанню Заходу та Сходу з центром у Києві [13, с. 84]. Також автор доводив безпідставність тези про поглинання Римом національного спрямування ГКЦ. Навіть, навпаки історик думав, що єдність з Ватиканом додала б сили та підтримки новоутвореному патріархату.

Професор історії богослов'я в Католицькому університеті Нотр-Дам у США

О.Ю. Аввакумов дотримувався думки, що митрополит не був екуменістом у сучасному розумінні, але він точно був провісником екуменізму. Дослідник обґрунтовував дану позицію діями і ідеями Шептицького, особливо пізнього періоду [9]. А от публіцист С. Баран стверджував, що поляки не допускали поширення ідеї унії серед православних греко - католицьким духовенством. Дану роботу, пише автор, довіряли тільки полякам візантійського обряду. Журналіст обґрунтовував дану тезу тим, що поляки були переконані в українському характері ГКЦ [2].

Праця історика Г. Лужницького «Українська Церква між Сходом і Заходом» [11] присвячена важкому історичному шляхові Української Церкви, яка через геополітичні обставини змушена була вибирати між Заходом і Сходом - Римом і Царгородом - Варшавою і Москвою, і, врешті, стала розірваною між ними. Дослідник приділяє увагу унійній акції ГКЦ, а саме апостольським візитам Владики до Канади, Бразилії та Аргентини 1921-1923 рр. Окремо історик аналізував позицію церкви щодо переслідування польською владою православної церкви та населення крізь призму послання Шептицького «У справі Холмщини». Також Г. Лужницький виділяв титанічну роботу греко-католицького духовенства. Мова йде про заснування величезної кількості католицьких товариств (Марійське товариство молоді) та організацій, підготовка релігійної літератури та преси («Нова Зоря»), розквіт чернечих чинів (Студитський Чин). Автор вважає, що така плідна праця ГКЦ сприяла вихованню пастви, в основному молоді, у релігійно-моральному дусі [11].

Падіння «залізної завіси» дало можливість зародженню національної історіографії. Це в свою чергу дозволило переглянути історію «самоліквідованої» уніатської церкви. На тлі сучасних глобалізаційних процесів виникає об'єктивна підстава до новаторського підходу вивчення історичною наукою екуменізму ГКЦ.

Спеціаліст по дослідженню історичних джерел А. Шептицького - Л. Гентош, аналізуючи послання «У справі Холмщини», називає це «практичним екуменізмом» [8]. Виступаючи на одній з конференцій історик наголосила на пастирській розважливості Шептицького. Дослідниця вважає, що він намагався заспокоїти думки віруючих та зберегти їхню віру, а також захистити авторитет Католицької Церкви. Особливо варте уваги зауваження Л. Гентош про випередження митрополитом ідеї Другого Ватиканського собору. Мова йде про відкликання Владики про Православну Церкву як церкву-сестру. Також науковця вражає і те, з якою чутливістю він говорив про «діло з'єдинення», що зазнало такої непоправної шкоди через нищення православних святинь [8].

Студентка Магістерської програми екуменічних наук Інституту екуменічних студій та ЛНУ ім. Івана Франка - Н. Поліщук розвиває уставлену в історіографії думку про А. Шептицького як предтечу сучасного ватиканського екуменізму. Автор наголошує про участь митрополита у Велеградських з'їздах першої половини ХХ ст. Також, на думку молодої дослідниці, ідея християнської єдністі ГКЦ відображена у посланнях владики до мирян. Н. Поліщук вважає, що А. Шептицький завбачливо працював над реформуванням духовної семінарії у Львові, особливо акцентуючи увагу на молодому поколінні, яке краще сприймало ідеї єдності Церкви [15].

Ще один дослідник В. Нагина підтримує тезу, що митрополит Андрей у своїй концепції поєднання Церков показував такі шляхи і способи поєднання, котрі після II Ватиканського Собору стали офіційним екуменічним вченням Вселенської Церкви [14]. Автор вважає, що митрополит не прагнув приєднання більшої чи меншої частини православних до Католицької Церкви, бо знав, що це не розв'яже справи поєднання. Митрополит прагнув цілісного і всезагального об'єднання всіх нез'єднених Церков із Вселенською Церквою. В цьому митрополит Андрей вбачав покликання і місію ГКЦ, котра через віру з'єднана із Заходом, а обрядом - зі Сходом. Увінчанням цієї єдності мало б стати створення Київського патріархату. Дослідник робить доволі вагомий висновок, що у своїй сутності післяунійна Церква покликана не тільки представляти Східні Церкви у Вселенській Церкві, але, хоча й недосконало та неповно, бути прототипом єдності між Східними і Західними Церквами. Цій візії єдності Церков митрополит служив упродовж усієї своєї архипастирської діяльности [14].

Варто виокремити статтю О. Артемчук «До проблеми реалізації екуменічної моделі в Україні: історичні віхи та перспектива» [1]. У ній автор акцентує увагу на ролі Шептицького як першого східнокатолицького єпикопа з часу Берестейської унії, який з таким розмахом і послідовністю прагнув до зближення католицької церкви з церквою православною. Всі ідеї митрополита вилились у його оригінальну теологічну концепцію церкви, яка синтезувала у собі елементи латинської і православної еклезіології. Дослідник пише, що, на думку митрополита, головною хибою попередніх унійних спроб було те, що вони здійснювалися зверху. Саме тому ключового значення набуває творення атмосфери порозуміння й примирення як передумова об'єднання. Окрім того, Шептицький зазначав, що розколи на Сході були до певної міри корпоративними, відповідно, відновлення єдності також повинне мати корпоративний характер. Автор вважає, що для Шептицького засобом для подолання розколу був екуменічний рух, хоча він і не вживав такого слова [1].

Отже, історична література в силу об'єктивних причин по-різному інтерпретувала екуменістичний рух ГКЦ. Радянська пропаганда викривлено зображувала ідеї духовенства щодо єдності церков, вважаючи їх реалізацією планів Ватикану. Діаспора внесла значний внесок у дослідження екуменізму, оскільки автори, в основному, мали безпосереднє відношення до церковної діяльності ГКЦ. Саме дослідники зарубіжжя є науковцями з одного боку, а з іншого - священиками, громадськими діячами, дуже часто свідками епохи. Це дає можливість, в свою чергу, відобразити дану проблему з середини. Сучасні дослідження заклали нові методи і підходи до розуміння екуменізму ГКЦ. В основному вона зосереджує увагу на ідеї, ролі й внеску митрополита А. Шептицького у вказаний процес.

Література

церква історичний митрополит

1. Артемчук О. До проблеми реалізації екуменічної моделі в Україні: історичні віхи та перспектива /

О. Артемчук. - Режим доступу: http:// journlib.univ. kiev.ua/

2. Баран С. Церковна унія з Римом / С. Баран. - Мюнхен-Міттенвальд, 1946. - 26 с.

3. Беляев В. Я обвиняю! / В. Беляєв. - М.: Политиздав, 1978. - 160 с.

4. Беляєв В. Кто тебя предал / В. Беляєв. - М.: Детская литература, 1972. - 113 с.

5. Беляєв В. Рудницкий М. Под чужими знаменами / В. Беляєв, М. Рудницкий. - М.: Молодая гвардия,

1954. - 215 с.

6. Галан Я. Памфлеты / Я. Галан. - М.: Советский писатель, 1982. - 115 с.

7. Галан Я. С крестом или ножом / Я. Галан. - М.: Государственное издательство политической

литературы, 1962. - 118 с.

8. Гентош Л. «Практичний екуменізм» митрополита Андрея Шептицького / Л. Гентош. - Режим доступу: http://velychlviv.com/praktychnyj-ekumenizm-mytrypolyta-andreya-sheptytskogo/

9. Грапенюк А. о. Ю. Аввакумов: «Митрополит Шептицький не був скелею, він постійно розвивався» / А. Грапенюк. - Режим доступу: http://dukhovnist.in.ua/uk/dukhovna-demokratiya/1263-mytropolyt-sheptytskyi - ne-buv-skeleiu-vin-postiino-rozvyvavsia-o-yurii-avvakumov-chastyna-druha

10. Добричев В. У тіні святого Юра / В. Добричев. - Львів: Каменяр, 1970. - 94 с.

11. Лужницький Г. Українська церква між Сходом і Заходом: нарис історії Української Церкви / Г. Лужницький. - Філадельфія: Провидіння, 1954. - 723 с.

12. Масловський В. Дорога в безодню / В. Масловський. - Львів, 1978. - 208 с.

13. Нагаєвський І. Об'єднання Церкви й ідея патріярхату у Києві / І. Нагаєвський. - Торонто, 1961. - 96 с.

14. Нагина В. «Український екуменізм» у навчанні митрополита Андрея Шептицького / В. Нагина. - Режим доступу: http://dds.edu.ua/ua/articles/2/diploms/2007/339-nahyna.html.

15. Поліщук Н.А. Шептицький: християнський націоналізм, екуменічна відвага, молитовна неміч у Христі / Н. Поліщук // Християнин і світ. - Режим доступу: http://www.xic.com.ua/z-istoriji-dumky/3-

bogoslovja/376-andrej-sheptyckyj-hrystyjanskyj-nacionalizm-ekumenichna-vidvaga-molytovna-nemich-u-hrysti

16. Смолич Ю. Сокира і хрест / Ю. Смолич // Прокляті народом. - К.: Укрдержлітвидав, 1961. - С. 79-84.

Размещено на Allbest.ru