Історія досліджень Дорогобужа

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Історія досліджень Дорогобужа

І. Кирилюк

Нині велике видовжене вздовж дороги село, а колись давньоруське княже місто, Дорогобуж має багату історію. Для дослідження його давнього минулого можна опиратися на дві групи джерел - це писемні джерела, які підтверджують існування міста в давні часи і археологічні матеріали, котрі беззаперечно характеризують рівень достатку і матеріальну культуру населення в різні історичні періоди.

Перша письмова згадка про Дорогобуж відноситься до 1084 р. [3, с. 196]. Тоді воно було віддано великим князем київським на князювання Давиду Ігоревичу, але втім місто виникло значно раніше і згадується в Правді Ярославичів у зв'язку з подіями 1068 р. [7, с. 324]. Після смерті Давида Ігоревича (1112 р.), місто переходить з рук в руки. В літописах Дорогобуж згадується більше 20 разів. В кінці ХІІ ст. місто втрачає своє значення столиці князівства та центра Погорини і стає залежним від князів Пересопницьких.

Це літописне місто привернуло увагу дослідників ще в кінці ХІХ ст., коли тут вперше і були обстежені пам'ятки князівських часів. Першу окрему розвідку, присвячену історії Дорогобужа, опублікував у 1872 році Л. Рафальський. Автор переказує літописні повідомлення про події, у зв'язку з якими згадується Дорогобуж у кінці ХІ-на початку ХІІІ ст. та коротко розповідає про життя міста і монастиря у ХVІ-ХVІІ ст. робота містить цікаві описи пам'яток старовини.

Перші археологічні дослідження в Дорогобужі провів у 1901 р. О.А. Фотинський [9, 1902]. В публікації подано опис городища і його схематичний план. Доданий до роботи план городища викликає особливий інтерес, адже це перша спроба відтворити систему укріплень середньовічного міста. На ньому позначено багаторядну лінію оборони городища з боку р. Горині, а також нанесено південно-західну ділянку оборонного валу городища, яка згодом була перетворена на систему терас. О. А. Фотинський розкопав траншеями курган поблизу городища. Його насип мав висоту близько 5 м і діаметр 13 м. У верхніх шарах насипу було виявлено без інвентарні поховання у дерев'яних трунах. Траншеї не були доведені до підошви насипу кургану і через відсутність знахідок розкопки було припинено.

У 1960 році Дорогобузьке городище обстежив П.О. Раппопорт. Було виготовлено план пам'ятки. На думку дослідника, городище включало кілька площадок на північному краю берегової тераси. Східна частина центральної (північної) площадки розмірами 70-100 м визначена ним як дитинець, а східна площадка, вірогідно, була окольним містом [6, с. 65, 66].

В.В. Ауліх у 1968 році провів археологічні дослідження в Дорогобужі у зв'язку із загрозою руйнації пам'ятки у ході будівництва колгоспного цегельного заводу. До звіту про ці роботи додано якісний топографічний план Дорогобузького городища в межах дитинця та південно-східної площадки окольного міста. Були виявлені археологічні знахідки, які автор датував від Х-ХІ ст. до початку ХХ ст. Відкрито три ями господарського призначення, датовані Х-ХІ, ХІІ-ХІІІ та ХІУ-ХУ ст. Вчений констатував, що давньоруський культурний шар на цій ділянці дитинця значно пошкоджений пізнішими спорудами [1, с. 297, 298]. На схід від городища, на посаді виявлено різночасові знахідки, зокрема, матеріали Х-ХІІІ ст., а також дві господарські ями Х-ХІ ст. і ХІІ-ХІІІ ст. За результатами досліджень цю територію було дозволено використовувати під кар'єр.

Наприкінці 70-х р. ХХ ст. на городищі почала працювати археологічна експедиція Рівненського обласного краєзнавчого музею. Дослідження були проведені під керівництвом Ю.М. Нікольченка (1972, 1973, 1975, 1980 рр.) та Б.А. Прищепи (1982-1985, 1987-1995 рр.). У різний час в розкопках брали участь працівники музею та краєзнавці М.М. Гордієнко, Т.О. Пономарьова, Є.Л. Лупенко, А.М. Українець, В.О. Кузьменко, В.І. Юрін, Т.В. Бикова.

У 1982-2003 рр. за 15 польових сезонів відкрито 1930 кв. м площі середньовічного міста в межах городища і посаду [4, с. 15]. Найбільші за обсягом археологічні роботи були проведені на вцілілій частині дитинця. У 1982-1990 рр. досліджено 990 кв. м суцільної площі південно-східного розкопу та ще 169 кв. м площі окремими розкопами. Виявлено культурні нашарування та об'єкти Х-ХІІІ ст., перекриті культурним шаром литовсько-польської доби. У південній частині дитинця в розкопі № 21 археологічні роботи проведені на площі 234 кв. м. За час розкопок Дорогобужа експедицією зібрано велику колекцію археологічних матеріалів та наукової інформації, що дозволяє відтворити різні періоди розвитку поселення, зокрема процес становлення середньовічного міста від часу побудови перших укріплень до розгрому міста татаро-монголами в 40-х роках ХІІІ ст.

У 1988 р. загоном архітектурно-археологічної експедиції Ленінградського відділення Інституту археології АН СРСР під керівництвом Г.А. Пескової були проведені дослідження Успенської церкви. Встановлено, що рештки домонгольської церкви, орієнтованої по лінії захід-схід, виступають східною частиною на 8 м за межі існуючої церкви XVI ст. Південна і західна стіни цих церков знаходяться в одній площині. Досліджено фундаменти, кладку стін будівлі, зібрано матеріали про планування та етапи будівництва храму домонгольського періоду [4, с. 15].

Тож завдяки археологічним дослідженням вдалося в значній мірі з' ясувати історію розвитку Дорогобужа від кінця І тисячоліття нової ери до пізнього середньовіччя, відтворити історичну топографію поселення в різні періоду розвитку. Узагальненням археологічних досліджень в Дорогобужі стали монографії Б. Прищепи та Ю. Нікольченка «Літописний Дорогобуж в період Київської Русі» (1996 р.), Б. Прищепи «Дорогобуж на Горині у Х-ХІІІ ст.» (2011 р.), в якій показано складний процес історичного, соціально-економічного та культурного розвитку населення Західної Волині Х-ХІІІ ст. На підставі писемних джерел та матеріалів багатьох археологічних досліджень автори розглядають історію, господарство, побут і культуру визначного міста Руси-України - Дорогобужа Волинського.

Дорогобуж складався з дитинця, окольного міста, посаду. В найближчій окрузі, в місці переправи через Горинь, заходилося селище (поблизу села Подоляни) та фортеця (біля села Горбаків). Дитинець і окольне місто розташовані на високому мисі при впадині безіменного струмка в Горинь. Вигідні для оборони природні умови були доповнені спорудженням системи укріплень, основу яких складали земляні вали і рови. Археологічні джерела дозволяють стверджувати, що вал дитинця було насипано в кінці Х ст. Значні роботи по реконструкції валу дитинця були проведені в першій половині ХІ ст. В кінці ХІ-на початку ХІІ ст. в центрі дитинця викопали колодязь, який мав перш за все оборонне значення. Ці заходи що проводилися для посилання обороноздатності міста, ймовірно, здійснені в часи князювання в Дорогобужі Давида Ігоревича (1100-1112 рр.).

Дослідники історії Київської Русі приділяють велику увагу розробці питань виникнення та розвитку давньоруських міст. Успіхи цих досліджень в значній мірі пов'язані з проведенням масштабних археологічних розкопок. Розширення джерельної бази дозволило визначити нові завдання у вивченні давньоруського міста, яке було не лише осередком вищих духовних і матеріальних цінностей суспільства, але перш за все було, найважливішою його соціально-економічною структурою, що визначала характер і темпи державного та суспільного розвитку [8].

В ході проведених багаторічних розкопок Дорогобужа отримані археологічні джерела, які дають можливість вивчати матеріальну культуру населення, характер житлового і господарського будівництва, окреслити основні етапи розвитку цього середньовічного поселення.

Можна виділити наступні етапи археологічних досліджень Дорогобужа. На першому етапі, в другій половині ХІХ-на початку ХХ ст. були проведені перші обстеження пам'яток часів Київської Русі в с. Дорогобуж, здійснені невеликі розкопки поховальних пам'яток, складено план городища. На другому етапі, в 60-70 рр. ХХ ст. детальні обстеження Дорогобузького городища були проведені П.О. Раппопортом (Ленінград), В. В. Ауліхом (Львів), значні розкопки здійснила експедицію Рівненського краєзнавчого музею під керівництвом Ю.М. Нікольченка. На третьому етапі, в 80-90 рр. ХХ ст. робота експедиції була продовжена, а Дорогобузька експедиція стала базою археологічної практики студентів-істориків Рівненського державного гуманітарного університету.

Джерела та література

дорогобуж середньовічний місто

1. Ауліх В.В. Дослідження Галича і Дорогобужа // Археологічні дослідження на Україні в 1969 році. - К.: Наукова думка, 1972. - Вип. FV. - С. 294-298.

2. Літопис Руський за Іпатським списком. Переклав Л. Махновець. - Київ: «Дніпро», 1989. - 591 с.

3. Полное собрание русских летописей. (Ипатьевская летопись). - М., 1962. - Т. ІІ. - 938 с.

4. Прищепа Б. А. Дорогобуж на Горині у Х-ХІІІ ст. / Б. Прищепа. - Рівне, 2011.

5. Прищепа Б.А., Нікольченко Ю.М. Літописний Дорогобуж в період Київської Русі. До історії населення Західної Волині у Х-ХІІІ ст. - Рівне, 1996. - 248 с.

6. Раппопорт П.А. Военное зодчество западно-русских земель Х-Х вв. // Материалы и исследования по археологии СССР. - 1967. - № 140. - 241 с.

7. Тихомиров М.Н. Древнерусские города. - М., 1956. - 477 с.

8. Толочко П.П. Древнерусский феодальный город / П. Толочко. - К.: Наукова думка, 1989. - 256 с.

9. Фотинський О.А. Дорогобуж Волынский // Труды общества исследований Волыни. - Житомир,1902. - Т. 1. - С. 3-91.

Размещено на Allbest.ru