Детермінанти чеського господарювання на Волині

Размещено на http://www.allbest.ru/

Детермінанти чеського господарювання на Волині

П. Мачелюк

Як влучно зазначають дослідники-краєзнавці і колишні жителі Волині, які повернулися на Батьківщину, чехи в часи переселення з етнічних земель потрапили на Волині в досить таки не сприятливе середовище. Шлях з Чехії на Волинь був важким і довгим. В джерелах згадується про те, що в кращому випадку їхали потягом до Бродів, а далі, хто підводами, хто пішки. Були і такі, які витратили всі гроші на купівлю землі і від самого дому ішли пішки. Тому українці вражені статками чехів склали своєрідну приказку: „Cesi na Volyn prijeli se psy, a na psech take odjedou!”[5, c. 19]. Мало хто вірив, що на куплених чехами землях, а це переважно були ліси і чагарники? щось виросте. Були щоправда поодинокі випадки коли сім'ї розчаровані своїми „земельними” площами і під тиском важкої фізичної праці поверталися назад. Дивував українців і спосіб обробітку земельних масивів. „О, - казали наші селяни, - буде він їсти хліб з такого орання. Наших дві пари волів не можуть виорати добре кусник землі, а він хоче цією конячкою і маленьким плужком такі великі простори заорати та ще й порослі бур'яном ” [13, с. 18]. Парою міцних коней із легким плужком чех виорював за день дві десятини, коли рільник-українець з важким плугом міг впорати пів десятини. Як оповідають: “чех три - чотири рази виоре поле, а українець - тільки один раз”. Це одна з причин, чому у чехів була врожайність учетверо більша [6, с.9]. На прикладах ми бачимо, що дідівські методи обробітку земельних масивів приводили до регресу в сільському господарстві і малої кількості розорюваних площ, що вело до відсталості краю не лише в плані господарському, але й підривало економічні засади.

З появою чехів, на Волині з'явилися нові сільськогосподарські культури - люцерна, хміль, ячмінь, цукрові буряки, тютюн, масово почали вирощувати картоплю. Крім того, вони намагалися централізувати свої землі - всі поля чеха мусили знаходитися біля його будинку. Це давало змогу постійно наглядати за землею, вносити органічні добрива, зручно збирати врожай і зберігати його. У місцевих же селян землі здебільшого були порозкидувані далеко від дому окремими клаптиками. Чеські господарі намагалися добре удобрити землю. Для цього вони, крім органічних добрив, використовували штучні - висівали так званий грінфурт - суміш різних трав, яку згодовували худобі; компости, суперфосфати. Поле українця, здебільшого, розпушували сохою, жали і молотили лише вручну, а удобрювати землю гноєм було зовсім незнаною справою про що свідчать наступні рядки наведені у книзі спогадів В. Шимека „У нас на Волині”: „Колишній царський єфрейтор Тарас вирішив, що тепер, коли проспався та наївся, піде перед обідом допомагати своїй дружині, невістці та синові на поле..., ...по дорозі зустрів мого прадіда, Машинду, який тут господарював вже другий рік.

Послухай, Машиндо, мій синок хоче за вашою австрійською манерою, запаскудити поле гноєм! Але поки я хазяїн - не дозволю!

Сусіде, облиш його - хай спробує... Викинь соху та замов собі у нашого коваля порядного плуга. Поле добре обробиш та буде тобі добре родити, як молода жінка.

Тарас не відповів та відійшов не попрощавшись. бурмотів лише: „Сволоч австрійська! Як може їсти хліб, вирощений на гівні? На собаках приїхали, а хотять нас учити. восени я приїду на ту твою картоплю подивитися та ще й понюхати! Будеш її жерти, як свиня!” [1, с. 11].

На початку ХХ століття українці переймають досвід чехів і починають вносити новинки в ведення свого господарства - це в більшій мірі призводить до мирного співіснування. Часопис „Киевское слово” повідомляє: „Більшість чехів у Гільчі, Здолбунові, Заліссі, Антоновці і т.д. приєдналися до місцевого населення і живуть спільними інтересами з ними. Волинські чехи вносять свій вклад в розвиток культури і є друзями місцевих жителів” [9, с. 4].

Чехи біля своїх садиб насаджували сади. З лісу наносили дичок яблунь, груш, черешень, а черешки для щеплення привезли з Чехії. Навколишні українці до цього таких садів не мали, тому приходили за живцями до чехів. Наприклад, село Малин Чеський славився грушками. З тих часів українці тривалий час називали село не інакше як „Грушки” або „на Грушках”. В західній частині Дубенщини процвітання садівництва пов' язане з іменем Володимира Келлера. Але з усіх галузей господарства чеські селяни найбільшого значення надавали хмелярству. Хміль на Волині вирощували здавна, проте місцеві сорти були маловрожайними і недостатньо якісними для використання у харчовій, парфумерній, медичній галузях та виготовленні кормів. Ситуація ускладнювалася низьким рівнем системи способів вирощування хмелю, примітивною технологією його збирання, сушіння, сортування тощо. Давалися взнаки й проблеми реалізації товару для російських та іноземних підприємців.

Становлення промислового хмелярства на Волині це, насамперед, заслуга чеських колоністів. Освоюючи нові території в 60-х роках ХІХ століття, чеські осадники вчасно зорієнтувалися, що волинські землі з помірним м'яким кліматом максимально відповідають специфіці вирощення та селекції цієї вологолюбної культури. Крім того, хміль, як багаторічна рослина, а тривалість життя куща 15-20 років, за сприятливих обставин був багатообіцяючим капіталовкладенням.

Перша хмелеплантація була закладена чехами Вайцем і Доубравою наприкінці 60-х років ХІХ століття. Як посадковий матеріал вони взяли саджанці Жатецького сорту привезені з Чехії. Пізніше для розведення використовували різні вегетативні частини рослини. Чехи у вирощуванні хмелю послуговувалися досвідом батьківщини. До речі, перші згадки про жатецькі хмільниці відносяться до XIV століття, а в XVI столітті жатецькі плантації займають площі більше ніж в 100 га. Проте для значної частини колоністів ці методи господарювання також були новими. Тому нерідко з основами хмелярства вони знайомилися уже на Волині [3; 5].

Кращим строком садіння був жовтень - листопад. Шестигранна ліана хмелю у довжину досягає 10 метрів, тому рослини на плантаціях висаджували у тичкових (стовпових) рядах чи підтягували до спеціальних скоб-гачків (skobovky), або уже по Першій світовій війні пускали на дротяні сітки (dratenky). Такі сітки після збору врожаю обов'язково змотувалися, це зберігало їх від корозії. У час весняних польових робіт сітку за день встановлювали на 300-350 кущів.

Щоосені власники хмелярень наймали на сезонну роботу працівників з навколишніх сіл. Від кваліфікованості управляючого, у визначенні терміну початку збору врожаю, напряму залежали майбутні прибутки. Це пояснюється тим, що стиглість шишок триває 15-20 днів, після оптимальних строків врожаю втрати складають 20-25 кг. сухих шишок хмелю в день. Збір хмелю, його чесання, сортування, пакування не обходилися без пісень, оповідок і звичайно гармоніста. Кожне робоче місце непогано оплачувалося. Якщо робітник на заводі отримував 15-20 копійок в день, то на хмелеві - 50-80 копійок [6; 11].

Хміль сушили на відкритому повітрі під навісом, розкладаючи на очеретяних полицях та перетрушуючи кожні дві години. Пізніше почали зводити опалювані приміщення та оснащувати їх системою Лінгарта. Таке обладнання на початку ХХ століття монтувала фабрика Сваровського в Квасилові. У 1903 році першу патентовану сушку купив і встановив квасилівський вчитель Ян Козловський, наступним в 1911 році став Антоній Перни [4].

На 1887 рік хмелярством займалися у 10 з 12 повітів Волинської губернії. Спочатку поширення хмелю у повітах збігалося з географією розселення чехів-колоністів. У п'яти повітах (Дубенському, Рівненському, Житомирському, Луцькому, Володимирському) зосереджувалося 95,3 % усіх хмелеплантацій губернії. Серед найбільших хмелегосподарств цього періоду квасилівське та ще 166 га. в Рівненському повіті, Волкові (138 га.) і Мирогощі (109 га.) Дубенського повіту, Окілках і Високому (по 82 га.) на Житомирщині. Так, квасилівським чехам-хмелярам належало 720 тисяч кущів, які давали 200 тон сушеного хмелю в рік. Середня вартість складала 15-17 крб. золотом за 50 кг., а в 1911 році - 40-50 кг. за пуд. У Волкові 60 тисяч кущів щорічно приносили прибуток у 75 тисяч крб. (60 кущів давали 16-25 кг. сухих шишок хмелю). Дубенський, Рівненський, Житомирський повіти займали провідні позиції у хмелегосподарстві до Першої світової війни.

Волинський хмелерайон на всеросійському ринку продемонстрував високу конкурентноздатність сортового хмелю, порівняно із закордонним. Нерідко траплялися випадки, коли дешевший волинський хміль експортували, перепродували за іноземний (богемський чи баварський), а потім імпортували назад в Росію. Дослідники Костриця М. та Рейтман Й. наводять випадок, коли при вивантаженні хмелю, придбаного за кордоном, з п' ятиметрового мішка-жока випали личаки. Відтоді українські хмелярі обрали собі гумористичну емблему, на якій зображено личаки оповиті хмелем [10; 11].

У 1887 році у Москві відбувся з'їзд хмелярів, торговців і пивоварів, який було присвячено стану російського хмелярства. Згідно підсумків роботи з'їзду та на вимогу хмелепромисловців уряд підвищив мито на ввезення товару з-за кордону з 1,45 крб. до 10 крб. золотом за пуд. Це відразу призвело до різкого зменшення імпортованого хмелю. Сприятливими в ці роки для російського хмелеринку були і зовнішні обставини, а саме зниження виробництва хмелю в Німеччині, яка довгий час безроздільно панувала на російському ринку, та недобором цієї сировини у Західній Європі в цілому. Показники продажу волинського хмелю дещо спали лише після зниження мита на німецьку сировину до 3,5 крб. за пуд у 1894 році [3; 12].

Сприятливі агро-кліматичні умови, сталі прибутки, процес переходу до хутірської системи господарювання позитивно впливали на поширення культури майже в усіх повітах Волинської губернії. На 1907 рік хміль на Волині вирощували дев' ять тисяч власників різних національностей у 606 колоніях і маєтках.

Поступово оформлюється торговельний центр хмелярства на Україні. Таким осередком стає волинське місто Дубно. Сюди приїжджали купці з усієї Російської імперії (Уралу, Сибіру, Кавказу), Німеччини, Чехії, Польщі та інших пивоварних країн, розташованих за межами поширення виноградарства. Про роль Дубно в економічній політиці імперії говорить наступний факт. Коли у 1910 році голова міської управи спробував встановити податок - 10 копійок з кожного проданого пуда хмелю - то на рівні губернії вийшов наказ про заборону будь-яких дій, що можуть зашкодити торгівлі хмелем [5; 13].

Ініціатива щодо створення товариства хмелярів реалізується в Україні 24 вересня 1907 року. Ціллю Волинського хмелярського об' єднання було ширення основ зразкового ведення хмелегосподарства та збут продукції. На 3 січня 1908 року в місті Здолбунові було скликано з'їзд хмелярів, присвячений організаційним питанням. Хмелярське товариство мало складатися з чотирьох відділів: 1) Здолбунівського - для Рівненського і Острозького повітів; 2) Дубенського - для Дубенського повіту; 3) Луцького - для Луцького і Володимирського повітів; 4) Житомирського - для Житомирського повіту. Здолбунівський та Дубенський відділи розпочали роботу уже 2 лютого цього ж року, а згодом, 28 лютого запрацював відділ і в м. Луцьк. Через відсутність кворуму в Здолбунові більшість організаційних положень не були затверджені. Лише 16 квітня 1908 року на черговому з'їзді сімдесят делегатів від шести повітів прийняли ключові положення та обрали президентом Їндржіха Зівала, а секретарем Антонія Перного.

Відділи ініціювали проведення періодичних ярмарок, виставок, конкурсів; консультували хмелярів з агрономічних питань збереження, збуту продукції; здійснювали посередницькі функції зі страхування плантацій, з налагодження ділових контактів з фінансовими колами; залучали інвестиції; надавали кредити, позики; видавали фахову літературу з питань хмелярства. Наприклад, Здолбунівський відділ на чолі з Олександром Карміном, займався також і культурно-освітньою працею. Вони організували аматорський театр, дбали за відкриття книгарень і навіть шкіл [10; 11].

У 1911 році у Житомирі при відділенні Російського товариства садівництва відкрилося кредитно-ощадне об'єднання хмелярів з філіалом у м. Дубно. Головне завдання вбачалося у наданні фінансової допомоги агропідприємцям. У 1913 році, у повітах спеціалізованих на хмелярстві, Волинське товариство хмелярів вводить посаду інструктора з питань розведення хмелю.

На вкладі чехів у хмелярську справу неодноразово наголошували представники Держаної думи ІІ та ІІІ скликання¹. Їхня продукція за високу якість регулярно отримувала відзнаки міжнародних, всеросійських, губернських виставок і ярмарок. Наприклад, уже в 1887 році на сільськогосподарській та промисловій виставках в Києві родина Бочекових з с. Мирогоща Дубенського повіту була нагороджена бронзою і сріблом [7; 8].

У 1911 році в Дубно проходила імперська виставка хмелярів. За якісну продукцію та професіоналізм Міністерство землеробства Російської імперії нагородило учасників однією золотою, двома срібними, трьома бронзовими медалями і п'ятьма похвальними листами. Більшість нагород отримали чехи, в тому числі срібло і золото відійшли К. Бочеку і Я. Грнцирову (с. Мирогоща Дубенського повіту), похвальні листи отримали В. Менцель (с. Семидуби Дубенського повіту), В. Свобода та В. Соляр (с. Мирогоща Дубенського повіту) та інші. Додаткові відзначення проводила і Дубенська хмелярна спілка. Так, чехам присудили усі п'ятнадцять почесних дипломів, а з наявних сорокавосьми похвальних грамот чехи отримали тридцять п'ять.

Значної руйнації волинському хмелярству завдала Перша світова та Громадянська війни. Причини були різнопланові, ось лише окремі з них. Так, уже 12 серпня 1914 року, на прохання чеських громадських організацій, було сформовано етнічну військову частину - Чеська Дружина, до якої вступило чимало чехів Волині, серед яких були і знані в краї хмелярі. На внутрішньому ринку різко скоротився продаж хмелю через урядовий декрет про обмеження виробництва пива. Перервалися міжнародні канали торгівлі з Австрією та Німеччиною, які закупляли двадцять п' ять відсотків місцевої продукції тощо. Хмелеплантації дичавіли через нестачу робочої сили та належного обробітку, кущі гинули, чимало техніки було розібрано на запчастини, хмелесушарки зруйновано чи переобладнано на військові потреби. Наприклад, у с. Софіївка Дубенського повіту навіть дерев'яні тички і стовпи були спиляні та використані для укріплення окопів і сховищ. Згідно підрахунків чеського дослідника Ї. Гофмана, лише під час перебування на Волині австро-угорських військ, постраждали або ж повністю були знищені десять відсотків чеських колоній [3; 8].

По завершенні війни розпочинається відбудова хмелярства, поступово відвойовуються втрачені позиції. Якість продукції певний час була низькою і не відповідала світовим стандартам. Проте нестача високоякісних сортів хмелю на російських ринках та нечуваний ажіотаж навколо сировини в Європі, яка не могла задовольнити свій попит, стимулювали агрокультурний та агротехнічний підйом галузі. Повоєнні економічні та соціальні фактори також визначили цінову політику на хмелеринку уже двох держав: Волині у складі Другої Речі Посполитої та України у складі Радянського союзу.

Отже, розглянувши один із аспектів життя чехів на Волині, а саме господарювання, можна сказати, що вони створили матеріальну базу сільського господарства, розвинули ремісництво, хмелярство, налагодили роботу ринків збуту. До того ж передали досвід господарювання багатьом селянам-українцям. Так, колоністи за майже 80 років зробили вагомий внесок в розвиток українського господарства та мислення.

Джерела та література

чеський колоніст жатецький хмільниця

1. Гофман Ї. Чехи на Волині. - Прага, 1998.

2. Манько М. До історії чеських поселень на Волині // Велика Волинь: минуле і сучасне. Тези регіон. наук. конф. 11-16. 11. 1991 р. - Рівне, 1991.

3. Манько М. Чехи на Волині // Нове життя. - № 78 (6940). - 1993. - 9.10.

4. Мазурець Л. Чехи на Волині // Голос Волині. - 1995. - 31 травня.

5. Надольська В.В. Чеські колоністи на Волині у ІІ половині ХІХ ст. // Велика Волинь: минуле і сучасне. Тези між нар. краєзнавчої конференції. - Житомир. - 1993. - 9-11 вересня.

6. Спогади переселенця, колишнього жителя с. Софіївка Дубенського району Рівненської області Шульженка Микулаша. Фонди Державного історико-культурного заповідника м. Дубна.

7. Спогади жителя с. Країв Острозького району Рівненської області Гордійчука М.В. // Записав Хома О.В. - 2008 р., 4 січня.

8. Томашова М. Опис Квасилова за спогадами найстаріших його жителів // Голос Волині. - 1993. - 24 лютого .

9. Хвоєвська Л.Д. З історії і побуту чеського населення Страклова // Чехи на Дубенщині: Матеріали між нар. науково-теоретичної конференції, присвяченої 140-річчю переселення чехів на Волинь. - Дубно, 2003.

10. Чехи Волині: спільна історія визволення // Сім днів. - 2007. - 11 травня.

11. Шилан Є. Як чехи в Глинські пиво варили // Нова Волинь. - 2001. - 13.12.

12. Шумовський Ю. Із життя чехів у Мирогощі. // Чехи і Дубенщина. Матеріали Міжнародної науково-теоретичної конференції присвяченої 60-річчю репатріації чехів на Батьківщину. - Дубно. - 2008. - 18 травня.

Размещено на Allbest.ru