Створення і основні напрями діяльності подільських земських органів на початку ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

СТВОРЕННЯ І ОСНОВНІ НАПРЯМИ ДІЯЛЬНОСТІ ПОДІЛЬСЬКИХ ЗЕМСЬКИХ ОРГАНІВ НА ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ

О.С. Юрченко

Важливу роль у формуванні громадського суспільства займає розвиток самоврядних громад, і саме це є запорукою розвитку не лише окремого регіону, але й держави загалом. Опираючись на це, на основі архівних матеріалів, досліджено передумови створення земських органів на території Подільської губернії на початку ХХ століття, охарактеризовано основні напрями діяльності, значення та результати роботи подільських земських органів на території краю.

Ключові слова: земства, губернія, реформи, указ, самоврядування.

Yurchenko O. S. Establishment and principal activities of Podilsk county in early twentieth century

An important role in the formation of development civil society takes self-governing communities and this is a pledge in developing not only of individual regions, but the state in general. Based on archival materials preconditions of forming of rural territories which are researched in Podolsk province in the early twentieth century, are described the main activities, significance and results of Podolsk rural bodies in the region.

Key words: county, province, reform, decree, self-government.

Юрченко О. С. Создание и основные направления деятельности Подольских земских органов в начале ХХ века

Важную роль в формировании гражданского общества занимает развитие самоуправляющихся общин, и именно это является залогом развития не только отдельного региона, но и государства в целом. Опираясь на это, на основе архивных материалов, исследованы предпосылки создания земских органов на территории Подольской губернии в начале ХХ века, охарактеризованы основные направления деятельности, значение и результаты работы подольских земских органов на территории края.

Ключевые слова: земства, губерния, реформы, указ, самоуправления.

Одним з найважливіших завдань розбудови державності сьогодні є формування громадянського суспільства та створення системи місцевого самоврядування. У зв'язку з цим сучасні дослідники все частіше звертаються до досвіду минулого, зокрема до вивчення історії земських установ, що функціонували в українських губерніях Російської імперії у другій половні XIX - початку XX століття. Питання створення та діяльності земських органів на території Подільської губернії вже привертало увагу таких вчених, істориків, як Т. М. Моісеєва [1], О. Ю. Елина [9], О. В. Корзун [20], О. М. Завальнюк [21], Т. Р. Соломонова [22], але їх розвідки розглядали лише окремі галузі діяльності земських установ Поділля.

Джерельну основу пропонованої статті складають документи та матеріали Центрального державного архіву вищих органів влади і управляння України (ЦДАВО) [2-8] та Центрального історичного архіву України у м. Києві (ЦДІАУК) [10].

Мета дослідження полягає у розкритті основних напрямів діяльності подільських земських органів на початку XX століття.

Актуальність даної статті обумовлюється, насамперед, необхідністю розуміння і обґрунтування історичного значення сучасної системи місцевого самоврядування в українському суспільстві.

У середині XIX ст. Російська імперія, до складу якої входило 80 % українських земель, переживала глибоку кризу, суть якої полягала в невідповідності існуючих державних структур та суспільних відносин основним тенденціям світового розвитку, що утверджували нове буржуазне суспільство.

Дедалі очевидною ставала необхідність модернізації держави. Спираючись на прагматично налаштовані прошарки імперської бюрократії, Олександр II вирішив перейти до радикальних реформ.

У комплексі трансформацій Олександра II, які розпочалися після скасування кріпосного права провідне місце належало земській реформі 1864 року. Вона передбачала створення виборчих місцевих органів самоврядування - земств. Початок реформі поклало затвердження указом Олександра II 1 січня і8б4 р. “Положення про губернських і повітових земських гласних” [1].

Але, не зважаючи на цей указ, земські самоврядування не були створені у 51 губернії [2, арк. 2], у тому числі і на Правобережній Україні. Причиною такої політики було побоювання російської влади, що земства можуть стати ще одним знаряддям у руках антиросійськи налаштованої польської шляхти, яка посідала домінуюче становище на Правобережжі, а також Волині і Поділлі. Подібне застереження не було безпідставним - впродовж ХІХ століття, поляки яким наприкінці століття на території Подільської губернії належало 50 % приватних земель, неодноразово виступали як опозиційна сила щодо російського самодержавства [3, арк. 3]. Крім двох польських повстань 1831 р. та 1863-1864 р.р., мали місце конфлікти з приводу статусу безземельної шляхти, становища римо-католицької церкви та інші [4, арк. 1].

Лише 2 квітня 1903 р. було ухвалено “Положення про управління земським господарством у губерніях” до яких відносилася і Подільська губернія, воно вступило в дію у травні 1904 р. [5, арк. 11].

Відповідно “Положенням” створювалися комітети управління земським господарством, які отримали назву “куцих” земств [6, арк. 13]. Таке зневажливе формулювання зумовлювалося особливостями їх устрою: вони були позбавлені основи земської організації - самоврядування. Гласні (по два від кожного повіту) призначались міністром внутрішніх справ за поданням губернатора. Єдиною вимогою до гласних було проживання у повіті не менше трьох років та володіння оподаткованим на земські повинності нерухомим майном [7, арк. 5].

Згадуване вище “Положення про губернських і повітових земських гласних” так визначало завдання земських зібрань та управ: “I. Завідування майном, капіталами та грошовими зборами земства. II. Влаштування і утримання будівель, інших споруд, шляхів сполучення, що належать земству та утримуються за його рахунок. III. Заходи забезпечення народного продовольства. IV. Завідування земськими лікарняними та благодійними закладами; опіка бідних, невиліковно та психічно хворих, а також вбогих і калік; способи припинення злиденності; піклування про будівництво церков. V. Управління справами взаємного земського страхування майна. VI. Турбота про розвиток місцевої торгівлі і промисловості. VII. Участь, переважно в господарському відношенні і в межах закону визначених, в опікуванні народної освіти, народного здоров'я та в'язниць. VIII. Сприяння попередженню пошесті тварин, а також збереженню хлібних посівів та інших рослин...”[8, арк. 49]. Як ми бачимо, серед перелічених об'єктів відповідальності земств, чільне місце займає саме царина соціальної діяльності.

Земська скарбниця поповнювалася, в основному, за рахунок земських зборів (податки з торгово- промислових закладів, приватновласницьких та надільних селянських земель, з іншого нерухомого та рухомого майна в містах та повітах). Лише з 1907 р. земства стали отримувати фінансову допомогу від держави [1].

Серед чільних галузей земської діяльності слід відзначити, у першу чергу, зусилля у галузі освіти, на яку спрямовувалися найбільша частина коштів. Згідно законів, виданих у 1903 і 1911 роках (на основі яких функціонували земства), уся їхня діяльність у галузі народної освіти зводилась в основному до завідування господарською частиною початкових шкіл, асигнування коштів на їх розвиток, покращення матеріального становища вчителів, проведення позашкільних заходів тощо.

Реальні можливості діяльності земств Поділля у галузі народної освіти визначались їх бюджетами, що невпинно зростали до першої світової війни. Так, з 1904 р. по 1910 р. Подільське земство асигнувало на розвиток народної освіти 2,8 млн. крб., що було, в порівнянні з асигнуваннями на інші галузі земського господарства, явно переважаючими. У 1912 р. земські витрати на утримання початкових шкіл по Подільській губернії становили більше 237 тис. крб. [5, ст. 35].

Зрозуміло, земських асигнувань було недостатньо для того, щоб привести хоча б у задовільний стан початкові школи Поділля, яких, за звітом попечителя Київського учбового округу, нараховувалось у краї на 1 січня 1903 р. 292 міністерські та 1795 церковнопарафіяльних і шкіл грамоти [10, арк. 46].

І все ж таки більша частина земських коштів виділялась на розвиток міністерських і особливо церковнопарафіяльних шкіл. Так, наприклад, у 1909 р. з 643 тис. крб., що виділялись земством на народну освіту, 443 тис. крб. призначались церковнопарафіяльним школам. У 1912 р. від земств надійшло 478 тис. крб., або 53% усіх коштів, що виділялись на розвиток цього типу шкіл [11, с. 23].

Як бачимо, земства в значній мірі сприяли розвитку церковнопарафіяльних шкіл. З 1904 по 1912 pp. витрати земств на розвиток цього типу шкіл зросли з 20 до 69%, в той час як витрати святійшого Синоду, якому підпорядковувались церковнопарафіяльні школи, зменшились з 26 до 23%. [12, с. 4]. У 1913 р. Подільське земство займало перше місце серед 61 єпархії Росії по асигнуванню коштів на розвиток цього типу шкіл, куди виділило більше 470 тис. крб. [13, с. 84]. Тому не дивно, що церковнопарафіяльні школи на Поділлі і на початку XX ст. продовжували залишатися домінуючим типом початкових шкіл. Так на 1913 р. на території Подільської губернії їх нараховувалося - 1725 [14, с. 50].

Нерідко на земських зібраннях земські гласні відмовлялися надавати субсидії церковнопарафіяльним школам, оскільки вони викликали незадоволення селян. Так, у 1908 р. між мешканцями 13 сіл Вінницького повіту та єпархіальною училищною радою виник тривалий конфлікт. Селяни не відпускали грошей на церковні школи, пояснюючи це тим, що вони надто мало давали знань [11].

Певною мірою дбали земства й про розвиток позашкільної освіти, сприяючи (переважно наданням матеріальної підтримки) організації вечірніх занять, народних читань і бібліотек. У 1913 p., наприклад, Кам'янець-Подільське повітове земство виділило на бібліотеки 1,5 тис. крб., Летичівське - 1,9 тис. крб. (вирішивши відкрити їх при 38 училищах). Літинське і Проскурівське земства, маючи намір організувати по 6 бібліотек кожне, виділили відповідно 600 і 300 крб. [15, с. 8].

Займалися земства також й підготовкою педагогічних кадрів та підвищення їх кваліфікації, піклувалися про поліпшення матеріального становища учителів. Для підвищення кваліфікації вчителів скликали педагогічні з'їзди, регулярно влаштовували літні педагогічні курси [16, с. 56].

Однак, земські витрати неспроможні були кардинально змінити становище народної освіти. Сотні тисяч дітей залишалися поза школою. Згідно всеросійського шкільного перепису 1911 р. до початкових шкіл Поділля не потрапили 64,6% дітей [11].

Попри всі перераховані успіхи, земствам так і не вдалося у цей час підняти систему освіти Подільського краю на належний рівень.

Іншою важливою галуззю діяльності земств була охорона здоров'я місцевого населення, надання йому своєчасної і кваліфікованої медичної допомоги.

Становище в галузі медицини стало поступово поліпшуватись з утворенням влітку 1904 р. губернського земського управління охорони здоров'я. Реорганізація земських медичних установ давала свої позитивні наслідки. Зросла кількість лікарень, медичних дільниць та персоналу. Так, на 1 січня 1909 р. у Подільській губернії функціонувало 69 лікарських дільниць і 154 фельдшерських пункти. Найбільше їх було у Балтському повіті - 10 дільниць, у Гайсинському, Літинському, Ольгопільському, Ушицькому - по 6 дільниць. Всього налічувалося 903 лікарняних ліжка [17, с. 43].

Збільшувалось також і фінансування медичних закладів, поліпшувалось облаштування нових лікарень. Так, пологове відділення Кам'янець-Подільської губернської земської лікарні за рахунок земств було забезпечено теплим і холодним водопостачанням, центральним опаленням, вентиляцією, електроосвітленням, телефонним зв'язком. Це була одна з найсучасніших для того часу медичних установ.

Селянам надавалося право безкоштовного стаціонарного лікування у всіх земських лікарнях.

Серед напрямів роботи земств важливе місце посідало сприяння розвитку сільського господарства. Так, з 1912 року при Подільській Губернській управі було засновано постійно діючий комітет з дослідної справи та агрономічний кабінет при сільськогосподарському відділі земської управи [18, с. 137].

Агрономічна діяльність Подільського земства була тісно пов'язана із діяльністю сільськогосподарських товариств. Правда, зв'язок цей частіше за все обмежувався не стійким субсидіюванням того чи іншого товариства з боку земства, але з кожним роком їх взаємовідносини приймали більшою мірою характер організованого планомірного співробітництва. У деяких випадках земство передавало під опіку сільськогосподарського товариства ту чи іншу галузь сільськогосподарської дослідної справи.

Так, наприклад, у 1908 році Подільська губернська земська управа виділила 2000 крб. на заснування сільськогосподарської хімічної лабораторії. [19, с. 132]. До функцій лабораторії, входило проведення дослідження ґрунтів та насіння для потреб Подільського земства. Наприклад, велись аналізи марганцевої руди з Гайсинського повіту, охри із с. Слобідки-Носковецької, м. Тиврова Вінницького повіту, с. Жабокрича Брацлавського повіту, кам'яного вугілля із с. Кудіївки Вінницького повіту, тальку з Кам'янецького повіту, графіту, вкрапленого у вапняк, знайденого у Гайсинському повіті, торфу [9, 40] тощо. Вже на 1913 рік у зв'язку із збільшенням обсягу робіт фінансування було доведено до 4 тис. крб. [9, 120].

Земство фінансувало також і такий напрямок діяльності сільськогосподарських товариств як організація систематичних курсів-читань по сільському господарству. Але особливу субсидію одержувало відділення скотарства та рільництва в розмірі по 8 тис. крб. Так, “союз скотозаводчиков” організовував контрольні гуртки, облаштовував дослідні луги та запрошував спеціалістів по тваринництву. Подільське земство вже у 1913 році виділило окрему субсидію на влаштування трьох районних дослідних полів (Сатанів, Ольгопіль та Вінниця) в розмірі 8 тис. крб., з яких 3,5 тис. виділялось на одноразові та 4,5 тис. на поточні витрати по мережі дослідних полів [20].

Увагу земств привертали і кустарні промисли, яким вони намагались надавати посильне сприяння. У 1913-1914 роках на Поділлі з ініціативи губернського земства відбулось обстеження господарств, які займались промислами. Всього було виявлено 90 580 осіб, або 71 027 промислових дворів, які займалися ткацтвом та деревообробкою. Матеріали досліджень згодом було відбито у фундаментальному виданні “Кустарні промисли Подільської губернії” [21, с. 29].

Ще однією майже зовсім не висвітленою сторінкою Подільського земства була його видавнича діяльність. Основу земської літератури складали відомчі видання. До кожного губернського зібрання друкувалися збірники доповідей з основних питань, які розсилалися земським гласним для ознайомлення. Після проведення зібрань виходили журнали засідань, стенографічні звіти, ухвали. Щороку земства оприлюднювали грошові звіти, фінансові баланси за рік, плани та кошториси прибутків і видатків [22, с. 51].

Випуском всіх земських відомчих видань займався загальний відділ. Так само була організована робота повітових земств. Вони випускали переважно відомчі матеріали. Налагодити друкування інших книг їм не вдалося. Тільки Гайсинське та Могилів-Подільське земства протягом 1906-1909 рр. випустили 5 книжок з сільського господарства. Причому брошура “Перехід на хутори” (Гайсин, 1906) про сутність столипінської реформи була першим подільським виданням з сільського господарства українською мовою.

Планувалося здійснити ботанічні, географічні, геологічні, кліматологічні розвідки, вивчити тваринництво та ґрунти губернії. Сільськогосподарським відділом були запрошені як місцеві спеціалісти, так і фахівці з інших губерній. Професор Новоросійського університету (Одеса)

О. Набоких очолив вивчення подільських ґрунтів, відображене у 3 книжках. Професор Варшавського університету В. Ласкарьов вивчав геологію Поділля, професор Київського університету В. Устьянцев - тваринництво.

Але війна завадила виконанню задуманого, багато розвідок не було закінчено. Тому за 1913-1916 рр. земством надруковано лише 10 книг з сільськогосподарської тематики. Частина видань була підсумком досліджень, що проводило земство, зокрема про бджолярство, ґрунти, тваринництво, кустарні промисли Подільської губернії; частина - матеріалами губернських нарад з тих чи інших сільськогосподарських питань; частина - порадами з сільського господарства, обміном досвідом [22, с. 52].

Окремо треба відзначити поліграфічне виконання земських видань. Подільські книги довоєнного часу у тогочасній пресі неодноразово характеризувалися як зразкові щодо художнього оформлення. Земство вимогливо ставилося до їх підготовки. Так, наприклад, щодо випуску “Кустарных промыслов Подольской губернии” (1916) тривалий час велися переговори з місцевими друкарнями, але коли виявилося, що вони не в змозі випустити кольорові ілюстрації, книгу замовили київській друкарні С. Кульженка. Економічна розруха доби визвольних змагань призвела до падіння поліграфічного рівня виконання видань, земські книжки зазнавали критики за зовнішній вигляд, друкарські помилки [22, с. 54].

Все ж таки, не зважаючи ні на що, земська книжкова продукція стала однією з основних складових тогочасної подільської книги.

Отже, підводячи підсумки, слід зазначити, що земські органи самоврядування провели величезну роботу, вивели на якісно новий рівень на місцях такі сфери суспільного життя, як народну освіту та охорону здоров'я. Також важливим є те, що не зважаючи на ряд чинників, ці органи місцевого самоврядування спромоглися організувати та проводити системні результативні досліди впродовж усього свого існування, зробили значний внесок у розбудову народного господарства та культури краю. Вони взяли на свої плечі тягар справ, до реалізації яких виявилися неспроможними адміністративно-бюрократичні структури влади.

Джерела та література

подільський земський губернія

1. Моісеєва Т. М. Земська реформа та соціальна діяльність земств [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.uk.xlibx.com.

2. Центральний державний архів вищих органів влади і управляння України (далі ЦДАВО) - Ф. 9. - Оп. 1. - Спр. 85. - Арк. 2.

3. ЦДАВО - Ф. 9. - Оп. 1. - Спр. 19. - Арк. 3.

4. ЦДАВО - Ф. 9. - Оп. 1. - Спр. 13. - Арк. 1.

5. ЦДАВО - Ф. 538. - Оп. 1. - Спр. 119. - Арк. 11.

6. ЦДАВО - Ф. 538. - Оп. 1. - Спр. 23. - Арк. 13.

7. ЦДАВО - Ф. 543. - Оп. 1. - Спр. 12. - Арк. 5.

8. ЦДАВО - Ф. 1092. - Оп. 2. - Спр. 182. - Арк. 49.

9. Елина О. Ю. От царских садов до советских полей: история с.-х. опытных учреждений XVIII - 20-е годы ХХ в.: в 2 т. / О.Ю. Елина; Рос. акад. наук; Ин-т истории естествознаня и техники им. С. И. Вавилова. - М., 2008. - Т. 1. - 480 с.

10. Центральний історичний архів України у м. Києві - Ф. 442. - Оп. 656. - Спр. 1932. - Арк. 46.

11. Сесак І. В. З історії діяльності земських установ Поділяя в галузі народної освіти (1904-1920 pp.) [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://museum.vn.ua

12. Отчет по отделу народного образования за 1912 год. - Каменец-Подольск, 1913. - С. 4.

13. Отчет по отделу народного образования за 1914 год. - Константиноград. - С. 84-85.

14. Экономическая жизнь Подолии. - 1915. - № 11. - С. 50.

15. Отчет попечителя Киевского учебного округа о состоянии учебных заведений округа за 1912 год: Отдел 8. - К.,1913. - С. 8.

16. Дровозюк Л. М. Діяльність Вінницького повітового земства в галузі освіти (1914-1917 рр.) // Тези доповідей Х Вінницької обласної історико-краєзнавчої конференції. - Вінниця. - 1991. - С. 56-57.

17. Лациба В. Земська медицина на Поділлі на початку хх століття // Тези доповідей XVIII Вінницької обласної історико- краєзнавчої конференції. - Вінниця. - 1998. - С. 43-44.

18. Сборник сведений о сельскохозяйственных учреждениях России: по данным анкеты 1910 г. / ГУЗиЗ; департамент Земледелия. - СПб.: Типолитогр. М. П. Фроловой, 1911. - 394 с.

19. Список сельскохозяйственных обществ и контрольных учреждений к 1 января 1915 г. / М-во земледелия. - Петроград, 1915. - 250 с.

20. Корзун О. В. Діяльність земств по становлення та розвитку сільськогосподарської дослідної справи у Подільській губернії в кінці ХІХ - на початку XX століття. [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.uk.xlibx.com.

21. Завальнюк О. М. Земства Поділля в добу Української революції 1917-1920 рр.. / О. М. Завальнюк, В. Б. Стецюк. - Кам'янець-Подільський: Аксіома, 2009. - 220 с.

22. Соломонова Т. Р. Видавнича діяльність Подільського земства 1904-1920 рр.. // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Вип. IV. Серія: Історія: Збірник наукових праць. / За заг. ред. проф. П. С. Григорчука. - Вінниця, 2002. - С. 51-54.

Размещено на Allbest.ru