Соціальний аспект військового полону в умовах Першої та Другої світових воєн

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 94 «19»: 355 - 054.65]:001.53

Соціальний аспект військового полону в умовах першої та другої світових воєн

Володимир ПОЛУДА

аспірант НДІУ

Анотація

військовий полон світовий життя

Ключові слова: полон, військовополонені, табори військовополонених, Перша світова війна, Друга світова війна.

Аннотация

В статье на основе сравнительного анализа рассматриваются особенности военного плена во время Первой и Второй мировых войн. Основное внимание уделено повседневной жизни военнопленных. Статья содержит краткий перечень нормативно-правовых документов, регламентировавших статус военнослужащих в условиях плена.

Ключевые слова: плен, военнопленные, лагеря военнопленных, Первая мировая война, Вторая мировая война.

Annotation

In the article on the base of comparative analysis the author examined features of war captivity during the First and the Second World Wars. The main attention is paid to living conditions of the prisoners of war. The article contains the short list of legal documents which determined the status of the military men in the terms of captivity.

Key words: captivity, prisoners of war, prisoner of war camps, the First World War, the Second World War.

Військовий полон - стан, у якому знаходиться людина, захоплена противником і позбавлена свободи. Полон є одним із трагічних феноменів людської історії. З ним пов'язані не тільки фізичні страждання і труднощі, а й важка психологічна та моральна криза. Світові війни XX ст. перетворили військовий полон на масове явище в усіх воюючих країнах. Як комплексне і багатогранне явище він пройшов еволюційний шлях. Тому особливо важливим є порівняльний аналіз умов утримання військовополонених під час двох глобальних військових конфліктів XX ст. Найголовнішими критеріями порівняння є харчування, умови життя та медичне обслуговування.

Військовий полон у роки Першої світової війни досліджений достатньо широко в Західній Європі. Протягом 1970 - 2010 рр. було опубліковано праці К.Штрайта, УГерберта, Х.Вайшера, Р.Фоссера, К.Х'юзера, Р.Отто, Б.Бонвеча, Й.Остерло, Г.Моммзена, А.Харитонова, К.-Д.Мюллера, у яких на основі глибокого аналізу наявної джерельної бази досліджено не тільки життя радянських військовополонених у таборах та їхню репатріацію, але й також історію окремих таборів військовополонених [18, с. 22]. Важливий внесок у розробку даної теми вніс ізраїльський науковець А. Шнеєр.

В Україні зазначену проблематику досліджує І.Срібняк. У 2013 р. Інститут історії України НАН України видав науковий збірник «Велика війна 19141918 рр. і Україна». Колектив авторів цього комплексного дослідження спробував виявити та узагальнити закономірності військового полону на території України під час Першої світової війни. Однією зі знакових проблем світової історії, яка була маловивченою в СРСР з кінця 1940-х до середини 1990-х років, є тема військового полону в роки Другої світової війни. В Україні її розвивали такі дослідники, як В.Король, С.Гальчак, Т.Пастушенко, О.Лисенко, В.Шевченко, О.Потильчак.

Проте в наявних історичних працях недостатньо широко висвітлено соціальний аспект військового полону впродовж глобальних військових конфліктів XX ст. Метою вивчення соціальної сторони військового полону є з'ясування форм і методів трудового використання військовополонених, а також якісного рівня їхнього продовольчого забезпечення та медичного обслуговування. Формулювання мети дослідження передбачає розв'язання таких головних завдань:

- проаналізувати режим трудового використання військових бранців;

- з'ясувати рівень та особливості продовольчого забезпечення полонених військовослужбовців;

- дослідити форми медичного обслуговування військовополонених.

Військовий полон упродовж століть формувався та змінювався як цілісне історичне явище. У країнах стародавнього світу військовополонених убивали. Першими країнами, де полонені перетворилися на резерв дешевої робочої сили, стали Стародавній Єгипет і Ассирійська імперія. У часи східних деспотій та античних полісних держав переможені у війні масово ставали рабами за своїм соціальним статусом. У середні віки військових бранців почали обмінювати та викупати [14, с. 8].

Основними складовими військового полону є продовольче забезпечення, медико-санітарне обслуговування та

трудове використання військовополонених. Порівняння цих трьох компонентів дає можливість скласти глибинне уявлення про характер військового полону.

Міжнародно-правові норми цивілізованого ставлення до військовополонених були кодифіковані на конференції в Гаазі, яка відбувалася впродовж травня- липня 1899 р. За підсумками зустрічі 27 країн-учасниць підписали три конвенції: «Про мирне вирішення міжнародних конфліктів», «Про закони і звичаї сухопутної війни», «Про застосування до війни на морі конвенції 1864 року про поранених і хворих». Друга Гаазька конференція (червень-жовтень 1907 р.) закріпила і розвинула положення попередніх документів. Гаазька конвенція «Про закони і звичаї сухопутної війни» від 18 жовтня 1907 р. поклала відповідальність за утримання полонених військовослужбовців противника на уряди воюючих держав і підтвердила принципи гуманного ставлення до військовополонених. Харчування, одяг, житло гарантувалися військовополоненим відповідно до норм резервних військ держави, яка взяла 'їх у полон. Використання праці полонених для військових потреб ворожої їм держави суворо заборонялося. Система міжнародно-правових норм була створена країнами-учасниками гаазьких конференцій з метою встановлення гуманних правил військового полону.

Упродовж 1914-1918 рр. на території українських губерній Російської імперії виникла нова соціальна група - військовополонені австро-угорської та німецької армій. У Російській імперії правовий статус і утримання військовополонених регламентувалися Положенням про військовополонених від 16 жовтня 1914 р. Для обліку іноземних військовополонених при головному управлінні Генерального штабу було створене 5-те управління та Центральне довідкове бюро російського відділу Міжнародного Комітету Червоного Хреста. До розроблення і оприлюднення названого правового акту вищі військові та цивільні чини імперії Романових діяли на власний розсуд. Так, після початку війни головнокомандувач Південно-Західного фронту М.Іванов наказував поліційним органам підпорядкованих йому прифронтових і тилових губерній узяти під контроль німецьких колоністів (підданих Росії), усіх військовозобов'язаних німецьких і австрійських підданих затримати як військовополонених і перепроваджувати до Києва для вирішення 'їхньої подальшої долі: «Які зобов'яжуться чесним словом і підпискою не прагнути покинути межі Росії без дозволу і не діяти на шкоду Росії, дозволити поселитися у вказаних їм пунктах під наглядом поліції; тих, хто відмовиться від складання зобов'язання, належить тримати заарештованими...» [5, с. 476]. Цим же наказом цивільні німецькі й австрійські піддані у разі підтвердження місцевою поліцією їх «благонадійності» могли залишатися в місцях свого постійного проживання, при наявності ж протилежної характеристики вони висилалися в глибокий тил країни. Ще до опублікування Положення про військовополонених від 16 жовтня 1914 р. наказами головнокомандувача Південно-Західного фронту було визначено особливий статус цивільних чехів і «русинів» (українців з Австро- Угорщини), які на момент початку війни перебували на російській території: «Військовозобов'язані чехи та русини, якщо вони є політично благонадійними - затриманню не підлягають» [5, с. 477].

Основна кількість полонених ав- стро-угорської і німецької армій була захоплена впродовж двох перших років Великої війни (серпень 1914 - серпень 1916 рр.). Відомі лише приблизні цифри: загалом 2 - 2,4 млн. осіб у російському полоні, з них 1,5 млн. - солдати і офіцери австро-угорської армії. За даними Центрального статистичного комітету, кількість військовополонених у Російській імперії протягом усієї війни становила: 1 587 099 австрійців, 152 760 німців, 42 988 турків, 119 болгар. Разом - 1 782 966 осіб. Генерал Н.Головін також називав цифру близько 2 млн. полонених. За іншими джерелами, під час Першої світової війни у російському полоні опинилися 2 104 146 солдатів і офіцерів Австро-Угорщини та 167 082 військовослужбовці німецької армії.

У Російській імперії на 1 січня 1917 р. нараховувалося 400 таборів військовополонених. Найбільшими стаціонарними таборами в європейській частині цієї держави були Троїцький табір поблизу Оренбурга і Дарницький табір під Києвом. Військовополонені, які жили в таборах, працювали в хлібопекарнях і різноманітних майстернях. Часто військовополонені розміщувалися на квартирах без охорони, під наглядом поліції. Продовольче забезпечення австро-угорських полонених громадян і німців на території імперії було задовільним. Російське керівництво намагалося дотримуватися норм міжнародного права щодо кількості їжі для полоненого за нормами армії держави, яка його полонила. Військовополонені могли отримувати фінансову допомогу від родичів через Міжнародний Червоний Хрест. У таборах військовополонених працювали буфети, де можна було купити додаткові продукти. Офіцери, на відміну від рядових, мали кращі умови перебування в полоні. їх розміщували на приватних квартирах або у вільних казармах групами від 20 до 400 осіб. Полонені офіцери австро-угорської та німецької армій отримували від російського уряду «кормове забезпечення», яке залежно від чину становило від 50 до 125 рублів на місяць. За місяць нормальне харчування обходилося офіцеру приблизно в 25 рублів. Вільний час такі офіцери присвячували читанню, вивченню іноземних мов, музиці і різноманітним фізичним вправам [5, с. 479]. Під час війни 19141918 рр. широко застосовувалася процедура обміну військовополоненими. Російська сторона отримала за обміном 37 000 військовослужбовців, переважно інвалідів [14, с.10].

Можна констатувати, що в період Першої світової війни військовополонені потрапляли в складні умови, проте їх продовольче забезпечення та медичне обслуговування були загалом прийнятними. Воюючі сторони намагалися максимально дотримуватися положень гаазьких конвенцій 1899 і 1907 років, які містили декларації про гуманне ставлення до полонених, і не наважувалися відверто нехтувати цими принципами. Жодна з воюючих сторін упродовж Першої світової війни на офіційному рівні не здійснювала цілеспрямованого (геноцидного) винищення військовополонених.

У міжвоєнний період юридичний статус військовополонених поліпшився, проте Друга світова війна продемонструвала недотримання і невизнання окремими країнами світу норм міжнародного права. Наприклад, радянські військовополонені перебували в складних умовах у нацистських таборах унаслідок

юридичних та ідеологічних факторів. Політичне керівництво СРСР ставилося специфічно до деяких міжнародно-правових договорів. Головним юридичним чинником важких умов утримання радянських військовополонених стала відмова від підписання Радянським Союзом Женевської конвенції 1929 р. Женевська міжнародна конференція 47 держав завершилася ухваленням двох основоположних документів - конвенцій «Про поводження з військовополоненими» та «Про покращення долі поранених і хворих у діючих арміях». Документи містили такі принципи гуманного ставлення до військовополонених: заборона жорстокого ставлення, погроз і образ щодо полонених; заборона на застосування засобів примусу для отримання від полонених відомостей військового характеру; поширення на полонених загальних законів держави, яка полонила їх; гарантування медичної допомоги через посередництво Міжнародного Червоного Хреста [16, с. 166].

Свої підписи під Женевською кон- венціею поставили повноважні представники майже сорока держав, у тому числі Німеччини. Від Радянського Союзу участі в цьому форумі ніхто не взяв. Відмова СРСР від підписання конвенції дала можливість нацистам використати цей факт і залишити радянських військовополонених без жодного захисту і контролю з боку Міжнародного Червоного Хреста та інших організацій, які допомагали полоненим західних країн. Пропагандистська індустрія нацистської Німеччини навіювала думку: не ратифікувавши в повному обсязі Женевську конвенцію, радянські керівники самі винні в жорстокому поводженні щодо військовополонених.

Гітлерівська Німеччина конвенцію 1929 р. формально визнавала, але в агресії, яка почалася проти СРСР, своє ставлення до полонених бійців і командирів Червоної Армії, цивільного населення визначала відповідно до нацистської ідеології. Значну роль у розгортанні неприязного ставлення рядових німецьких солдатів до полонених радянських військовослужбовців відіграла широко вживана нацистами технологія психологічної маніпуляції під назвою «конструювання образу ворога», яка полягала в дегуманізації воєнного противника, створенні негативного образу СРСР та комунізму. Виходячи з тези, що «більшовизм - смертельний ворог націонал- соціалістичної Німеччини» і йдеться про боротьбу за винищення чужого їй світогляду, розроблені різними військовими та спеціальними органами вермахту, охоронними загонами нацистської партії (СС) та іншими службами напередодні і безпосередньо в ході війни директиви та інструкції тощо про поводження, охорону та утримання радянських військовополонених передбачали в усіх випадках найбільш жорстокі та рішучі заходи. Найбільш відомим порушенням норм міжнародного права був «Наказ про комісарів» від 6 червня 1941 р., відповідно до якого діючі частини німецької армії під час захоплення в полон політичних комісарів Червоної Армії мусили розстрілювати їх на місці [12, с. 19]. Розпорядження Верховного командування вермахту (ОКВ) «Про поводження з радянськими військовополоненими у всіх таборах військовополонених» від 8 вересня 1941 р. вимагало від кожного німецького військовослужбовця беззастережного та енергійного втручання при найменших ознаках непокори, активного або пасивного опору з боку полонених з використанням усіх наявних засобів (штика, палиці, вогнепальної зброї тощо). На практиці армія та СС убивали не тільки комісарів, а й військовополонених багатьох інших категорій, часто в різний час [17, с. 10]. До однієї з категорій належали солдати й командири єврейського походження - лише за те, що вони були євреями. Інша категорія складалася з «політруків», або політкерівників. Як і комісари, це активісти Комуністичної партії, котрі входили до командування невеликих частин (рот, батарей та ескадрилей) і рідко були непохитними прибічниками комунізму. Також убивали, принаймні якийсь час, командирів неєврейського походження - просто за те, що вони обіймали такі посади. Вочевидь, так робилося тому, що айнзатцгрупа С, котра отримала накази (від середини липня 1941 р.) розстрілювати радянських чиновників середнього рівня, дізналася від одного заарештованого чиновника, що всі армійські командири, які мали чини вищі за старшого лейтенанта, були комуністами.

Проміжні та постійні табори зазвичай складалися з неопалюваних дерев'яних хлівів, розташованих на відкритій місцевості й оточених колючим дротом [9, с. 15]. У перші місяці воєнної кампанії табори військовополонених на території рейхскомісаріату «Україна» (який тоді ще не охоплював Лівобережжя) нараховували близько 250 тисяч осіб, часто зігнаних, як худоба, в загін; станом на жовтень 1941 р. в десяти постійних таборах РКУ перебувало близько 445 тисяч людей [5, с. 106].

У кожному нацистському таборі для військовополонених був лікар і шпиталь, проте німецькі лікарі практично не допомагали важкопораненим і хворим в'язням [7, с. 139]. Для них було передбачено посаду лікаря з числа військовополонених. Радянські військовополонені не отримували жодної допомоги з боку Міжнародного Комітету Червоного Хреста.

В основі інструкцій для таборів військовополонених лежала думка, що годувати в'язнів, які перебувають у них, означає позбавляти німецький народ їжі. Про будь-яке харчування полонених слід було ретельно доповідати, а рядових німецьких солдатів часто попереджали не видавати в'язням понад мінімальний раціон. Проблеми харчування виникали з тими, хто був узятий у полон під час оточення в тилу німецької армії в складі великої групи. У збірних пунктах частіше за все не годували, однак пити, якщо поблизу були колодязь, ручай, річка, озеро, дозволяли. У кращому випадку на 5-6 осіб видавали один буханець хліба [16, с. 165]. Німецькі установи керувалися щодо забезпечення бранців ідеологічними та економічними міркуваннями, які базувалися на користі або шкоді військовополонених для інтересів націо- нал-соціалістичної держави. 16 вересня 1941 р. рейхсміністр економіки Герман Герінг видав інструкцію, щоб «продуктивність» полонених «більшовиків» визначала 'їхнє утримання; наслідком було подальше скорочення харчових пайків [10, с. 19]. Загалом лише окремі нижчі чини та офіцери вермахту намагалися полегшити страждання в'язнів. За таких умов масовий голод почався відразу й тривав місяцями. 31 жовтня і 7 листопада 1941 р. фельдмаршал Кейтель і Герінг наказали, щоб видавали достатньо їжі, аби в'язні могли працювати. Однак докази показують, що німецькі політики

хотіли, щоб більшість полонених вимерла, і вони далі навмисно морили голодом численних військовополонених, які не могли працювати [10, с. 154].

Окрім того, чимало полонених гинуло під час переходів, які голландський учений К. Беркгоф іменує «маршами смерті» [1, с. 110]. Біля Дарницького табору, що формально був частиною Києва на порослому лісом лівому березі, лежали поля картоплі й буряку, якими можна було годувати військовополонених. Однак нічого такого не діялося, а охорона табору крала всі або майже всі принесені харчі. Коли зневірені жінки як останній засіб почали перекидати картоплю, моркву і цвілий хліб через паркан, охоронці стріляли в них. Охоронці табору у Фастові застрелили двох жінок, які кидали хліб через паркан, а охоронці проміжного табору військовополонених, розташованого за 50 км від Білої Церкви, також стріляли в жінок, які намагалися передати харчі [1, с. 109].

Внаслідок катастрофічних умов утримання впродовж осені 1941 - весни 1942 рр. загинуло не менше ніж 2 млн. радянських військовополонених. Часто під час дослідження причин та передумов масової смертності бранців у нацистських таборах виникає питання про відсутність такого дієвого та поширеного методу звільнення військовополонених, як обмін. Процедура передачі військовополонених однією державою іншій була прописана в Женевській конвенції 1929 р. Проте в радянському Положенні про військовополонених 1941 р. таке воєнно-юридичне поняття не згадувалося. Восени 1941 р. в Анкарі за посередництва Туреччини Німеччина здійснила спробу провести переговори на тему обміну військовополоненими з радянською стороною. Радянський Союз відмовився від зустрічі. Неможливість обміну військовополоненими призвела до концентрації військових бранців у таборах по обидва боки фронту без ефективної можливості їх гуманного і легального звільнення.

Становище військовополонених у німецьких таборах змінилося після поразки вермахту під Сталінградом, адже німецьке керівництво побоювалося за «своїх» полонених на радянській території. Важливу роль певної лібералізації режиму утримання радянських військовополонених німецькі чиновники пояснювали потребою в кваліфікованих робітниках та в потенційних політичних пропагандистах [17, с. 35]. Проте раціон полоненого військовослужбовця СРСР складав упродовж усієї війни не більше 45 % продовольчої норми полоненого з Західної Європи та Північної Америки та не більше 25 % норми німецького рядового солдата [16, с. 95].

Матеріали Нюрнберзького процесу та свідчення очевидців демонструють катастрофічні умови утримання радянських військовополонених у нацистських таборах. Гаазьку конвенцію Німеччина фактично ігнорувала внаслідок ідеологічних причин [13, с. 62]. До військовополонених з британських, американських та французьких військ німецька влада ставилася відносно терпимо. До січня - лютого 1945 р. американські військовополонені забезпечувалися посилками через органи Червоного Хреста та мали задовільне харчове забезпечення.

Отже, становище військовополонених у період Другої світової війни змінилося в гірший бік, попри прийняття гуманістичних міжнародних конвенцій. Ознаками погіршення утримання і забезпечення полонених стали такі явища, як висока смертність, нестача продовольства в таборах, використання полонених як резерву робочої сили, відсутність медичної допомоги, недотримання табірними адміністраціями елементарних прав людини. Військовополонені-евреї зазнали цілеспрямованого геноциду внаслідок практичної реалізації гітлерівських ідей расизму. Умови утримання радянських військовополонених в нацистських таборах були вкрай тяжкими внаслідок юридичних та ідеологічних чинників.

Під час Першої світової війни військовополонені залучалися до промислових та аграрних робіт епізодично. Нацистська держава почала вже з 1941 р. використовувати працю полонених військовослужбовців фактично в усіх сферах економіки, де це було необхідно. Військовополонені в нацистських таборах стали джерелом дешевої робочої сили у великих масштабах. Військовий полон на підконтрольних нацистам територіях перетворився на процес масової трудової експлуатації та комплекс репресивних заходів проти політичних противників гітлерівського режиму, до яких керівництво Німеччини зараховувало певні категорії червоноармійців.

Література

1. Беркгоф К. Жнива скорботи. Життя і смерть в Україні під нацистською владою / К. Беркгоф; [пер. з англ. Т. Цимбал]. - Київ: Критика, 2011. - 455 с.

2. Берковський В. Нацистські табори військовополонених у місті Славуті / В. Берковський // Історія великих страждань. Нацистські табори для радянських військовополонених у місті Славуті на Хмельниччині: дослідження, документи, свідчення. - Київ, 2011. - С. 39-47.

3. Богунов С. Использование труда советских военнопленных на территории Украины в годы Великой Отечественной войны (19411944 гг.) / С. Богунов // Військовий полон та інтернування (1939-1956). Погляд через 60 років. Матеріали наукової конференції, 2-4 червня 2006 р. - Київ, 2008. - С. 53-66.

4. Боляновський А.В. Іноземні військові формування у Збройних силах Німеччини (1939-1945 рр.) / А.В.Боляновський. - Львів: Видавництво Львівської політехніки, 2013. - 880 с.: іл.

5. Велика війна 1914-1918 рр. і Україна / [В.Смолій, В.Шевченко, О.Реент]; упор.

О.Реент. - Київ: КЛІО, 2013. - 783 с.: іл., табл.

6. Гальчак С.Д. У лещатах «нового порядку»: населення Вінниччини під нацистським окупаційним режимом / С. Д. Гальчак, В. М. Чехівський. - Вінниця: Меркьюрі-По- ділля, 2013. - 336 с.

7. Король В.Ю. Трагедія військовополонених на окупованій території України в 1941-1944 роках / В.Ю. Король. - Київ: Академія, 2002. - 128 с.

8. Кузнецов А. Бабин Яр / А. Кузнецов; [пер. з рос. Батурин С.]. - Київ: Саміт-Книга, 2009. - 352 с.: іл.

9. Лисенко О. Військовий полон у період Другої світової війни / О. Лисенко // Історія великих страждань. Нацистські табори для радянських військовополонених у м. Славуті на Хмельниччині: дослідження, документи, свідчення. - Київ, 2011. - С. 14-18.

10. Марінченко О.О. Демографічний вимір поразки 1941 р.: масштаби втрат РСЧА військовополоненими на території України / О.О. Марінченко // Український історичний журнал. - 2013. - № 3. - С. 151-171.

11. Пастушенко Т. Статус радянських військовополонених у роки Другої світової війни: на терезах міжнародного, нацистського та радянського права / Т. Пас- тушенко // Історія великих страждань. Нацистські табори для радянських військовополонених у м. Славуті на Хмельниччині: дослідження, документи, свідчення. - Київ, 2011. - С. 18-28.

12. Пирогов А.И. Этого забыть нельзя. Воспоминания бывшего военнопленного /

А.И. Пирогов. - Одесса: Книжное издательство, 1961. - 239 с.

13. Срібняк І.В. Полонені українці в Австро-Угорщині та Німеччині (19141920 рр.). - Київ: Київський державний лінгвістичний університет, 1999. - 296 с.

14. Хёне X. Черный орден СС. История охранных отрядов / X. Хёне; [пер. с нем. Ю.Д.Чупрова, О.И.Лемехова]. - Москва: ОЛМА-ПРЕСС, 2004. - 542 с.: ил. - (Архив).

15. Шевченко В. Фашистський окупаційний режим в Україні та доля військовополонених (1939-1944 рр.) / В. Шевченко // Військовий полон та інтернування (1939-1956). Погляд через 60 років: матеріали наукової конференції, 2-4 червня 2006 р. - Київ, 2008. - С. 67-70.

16. Шнеер А. Плен: в 2 т. / А.Шнеер. - Иерусалим: Ной, 2003. - Т. 1. - 380 с.

17. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України). - Ф. КМФ-8, опис 1, справа 38, аркуш 10.

18. Dulffer J. Der Deutscher Ostkrieg, 1942 // Mitteilungen der Gemeinsame Kommksion die jungeren Geschichte der russische-deutsch Beziehungen. - Munchen: Oldenbourg Verlag, 2005. - S. 17-23.

References

1. BERKHOFF, C. (2011) The Harvest of Despair. Life and Death in Ukraine under the Nazi Regime (Translated from Eng. by T.Tsymbal). Kyiv: Krytyka, 455 p. [In Ukr.]

2. BERKOVSKYI, V (2011) Nazi prisoner of war camps in the town of Slavuta. Istoriia velykych strazhdan. Natsystski tabory dlia radianskykh viiskovopolonenych u misti Slavuti na Hmellnychchyni: doslidzhennia, dokumenty, svidchennia. (The History of Great Sufferings. Nazi Camps for Soviet Prisoners in War in the Town of Slavuta in Khmelnytskyi Region: Researches, Documents, Testimonies). Kyiv, pp. 9-47. [In Ukr.]

3. BOGUNOV, S. (2008) Use of the Soviet prisoners' labor in Ukraine during the Great Patriotic War (1941-1944). In: Viiskovyi polon ta internuvannia (1939-1956). Pohliad cherez 60 rokiv. Materialy naukovoi konferentsii, 2-4 chervnia 2006 r. (War Captivity and Internment (1939 - 1956). Look at the Issue after 60 Years. Conference Proceedings. June 2006). Kyiv, pp. 53-66. [In Russ.]

4. BOLIANOVSKYI, A. (2013) Foreign Military Formations in Germany. Lviv: Vydavnytstvo Lvivskoii politechniky, 880 p. [In Ukr.]

5. SMOLII V., SHEVCHENKO, V. & REIENT, O. (eds.) (2013) The Great War of 1914-1918 and Ukraine. Kyiv: KLIO, 783 p. [In Ukr.]

6. HALCHAK, S. & CHEKHIVSKYI, V. (2013) In the Grip of «New Order»: Population of Vinnitsa Region under Nazi Occupation Regime. Vinnytsia: Merkiuri-Podillia, 336 p. [In Ukr.]

7. KOROL, V. (2002) Tragedy of Prisoners of War in Occupied Ukraine. Kyiv: Akademia, 128 p. [In Ukr.]

8. KUSNIETSOV, A. (2009) Babyn Yar (Translated from Russ. by S. Baturyn). Kyiv: Samit-Knyga, 352 p. [In Ukr.]

9. LYSENKO, O. (2011) Military captivity during the Second World War. Istoriia velykykh strazhdan. Natsystski tabory dlia radianskych viiskovopolonenykh u misti Slavuti na Khmelnychchyni: doslidzhennia, dokumenty, svidchennia. (The History of Great Sufferings. Nazi Camps for Soviet Prisoners in War in the Town of Slavuta in Khmelnytskyi Region: Researches, Documents, Testimonies). Kyiv, pp. 14-18. [In Ukr.]

10. MARINCHENKO, O. (2013) Demographic dimension of the defeat in 1941: the Scales of Red Army losses by prisoners of war in Ukraine. Ukrainskyi istorychnyi zhurnal. No 3. pp. 151-171. [In Ukr.]

11. PASTUSHENKO, T. (2011) Status of the Soviet prisoners of war during the Second World War: on the scales of international, Nazi and Soviet laws. Istoriia velykykh strazhdan. Natsystski tabory dlia radianskych viiskovopolonenykh u misti Slavuti na Khmelnychchyni: doslidzhennia, dokumenty, svidchennia. (The History of Great Sufferings. Nazi Camps for Soviet Prisoners in War in the Town of Slavuta in Khmelnytskyi

Region: Researches, Documents, Testimonies). Kyiv, pp. 18-28. [In Ukr.]

12. PIROGOV, A. (1961) One Cannot Forget It. Memories of the Former Prisoner of War. Odessa: Knizhnoe izdatelstvo, 239 p. [In Russ.]

13. SRIBNIAK, I. (1999) Ukrainian Prisoners in Austro-Hungary and Germany (1914-1920). Kyiv: Kyivskyi derzhavnyi lingvistychnyi universytet, 296 p. [In Ukr.]

14. HOHNE, H. (2004) The Order of the Death's Head: the Story of Hitler's SS. (Translated from Germ. by Yu. Chuprov & O. Lemehov). Moscow: OLMA-PRESS, 542 p. [In Russ.]

15. SHEVCHENKO, V. (2008) The fascist occupation regime in Ukraine and the fate of the prisoners of war (1939-1944). In: Viiskovyi polon ta internuvannia (1939-1956). Pohliad cherez 60 rokiv. Materialy naukovoi konferentsii, 2-4 chervnia 2006 r. (War Captivity and Internment (1939-1956). Look at the Issue after 60 Years. Conference Proceedings. June 2006) Kyiv, pp. 67-70. [In Ukr.]

16. SHNEER, A. (2003) The Captivity. - Jerusalim: Noy. Vol. I. 380 p. [In Russ.]

17. Central State Archive of Supreme Bodies of Power and Government of Ukraine. - KMF-8, list 1, file 38, sheet 10. [In Ukr.]

DULFFER J. The German Eastern War, 1942 (2005) Mitteilungen der Gemeinsame Kommission die jungeren Geschichte der russi- sche-deutsch Beziehungen. Munchen: Olden- bourg Verlag, pp. 17-23. [In Germ.]

Размещено на Allbest.ru