Структура землеволодіння українського та польського селянства Львівського повіту в 1930 роках: порівняльний аналіз

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Структура землеволодіння українського та польського селянства Львівського повіту в 1930 роках: порівняльний аналіз

О. А. Дудяк

У статті на базі статистичних джерел досліджено землеволодіння українського й польського селянства Львівського повіту; зіставлено співвідношення між різними групами українського та польського селянства; пояснено причини відмінностей між ними. Колонізаційна політика польської влади на західноукраїнських землях призвела до більшого соціального розшарування між польським селянством порівняно з українським.

Ключові слова: Львівський повіт, українське й польське селянство, землеволодіння. землеволодіння повіт селянство

The author of this article, on the basis of the data of 1931 and other statistical data explores land tenure Ukrainian and Polish peasants Lviv County. He compares the relationship between different groups of Ukrainian and Polish peasants and explain the reasons for the differences between them. Colonization policy of the Polish government in Western Ukraine led to greater social stratification between the Polish peasantry compared to Ukrainian.

Key words: Lviv county, Ukrainian and Polish peasants, land tenure.

Львівський повіт був розташований навколо міста Львова та мав із ним тісні соціально-економічні, культурні й політичні зв'язки. Він був адміністративною частиною Львівського воєводства, створеного за декретом Ради Міністрів Польщі від 07.07.1921 року [1]. Його важливість для польської влади полягала в тому, що повіт мав відмежовувати етнічну українську більшість краю від центрального міста регіону. Тому політика влади II Речі Посполитої щодо посилення польської присутності в краї безпосередньо впливала на етнодемографічні процеси в повіті.

За даними перепису 1931 р., населення Львівського повіту становило 142 800 осіб [2, 38]. Порівняно з 1921 роком воно скоротилося на 6751 особу, що пов'язане з проведенням у міжвоєнній Польщі адміністративної реформи, унаслідок якої кілька населених пунктів навколо Львова включили в межі міста (згідно з розпорядженням Ради Міністрів Польщі від 10 квітня 1930 р. із Львівського повіту вилучили й до складу м. Львова приєднали такі гміни: Замарстинів, Клепарів, Голоско Мале, Знесення, Сигнівка, Кульпарків І і II, а також частини гмін Білошрща, Козельники, Кривчичі, загальною площею -34 км2 [З, 30]).

Перепис 1931 року зафіксував на території повіту 67 430 (47,2 %) римо-католиків, 67 507 (47,3 %) греко- католиків, 5 087 (3,6 %) іудеїв і 2 776 (1,9 %) представників інших конфесій. За даними цього ж джерела, польську мову рідною визнали 80 712 (56,5 %) жителів повіту, українську й руську - 58 395 (41 %), ідиш та іврит - 1 569 (1,1 %) осіб, німецьку - 1 809 (1,3 %), інші - 315 (0,2 %) осіб [2,38].

З огляду на характерний для цього періоду тісний зв'язок між конфесійною та національною належністю, а також на масові фальсифікації рубрики «рідна мова» у матеріалах статистики 1931 року (що підтверджує, зокрема, наша публікація про внутрішнє листування львівського воєводи з міністерством внутрішніх справ [4]), проводитимемо національну ідентифікацію за конфесійною належністю, тобто поляк - римо-католик, українець - греко-католик, єврей - іудей. Про такий підхід багато сказано в українській і польській історіографії, тому він не потребує докладного опису.

Населення повіту мало аграрний характер, у сільській місцевості проживало 133 517 (93,5 %) осіб, а в містах 9283 (6,5 %) особи. Серед міщан повіту поляки становили 3389 (36,5 %) осіб, українці - 3151 (33,9 %) особу, євреї - 2324 (25 %) особи, представники інших національностей-419 (4,5 %)осіб [2,38].

Серед сільського населення повіту поляків нараховували 64041 (48 %) особу, українців - 64356 (48,2 %) осіб, євреїв - 2763 (2,1 %) особи, представників інших національностей-2357 (1,8 %) осіб.

Отже, більшість населення в повіті становили українські й польські селяни, економічною базою існування яких була земля. Проте аграрні відносини в повіті не були предметом дослідження в українській і польській історіографії. Окремі аспекти цієї проблеми порушували польські [6] та українські [7] науковці, проте її комплексного вивчення не існує.

Аналіз етнодемографічної й соціальної ситуації в згаданому краї базуємо на матеріалах польського перепису 1931 року, оскільки завдяки досконалим методологічним засадам він містить значно більше соціально-економічної інформації, ніж перепис 1921 року. Також важливим джерелом нашого дослідження є матеріали «Господарського інституту східних земель». Працівники цього закладу опрацювали сільськогосподарську статистику 1931 року й поширили в другій половині 1930-хроків зібрані статистичні дані по воєводствах під назвою «Структура землеволодіння менших власників на східних землях» [8]. Зібраний по воєводствах матеріал поданий по окремих повітах, де зафіксована загальна кількість господарств, їхня градація за площею, а також розподіл ужиткованих земель на орні та городи, луки, пасовища, ліси й інші угіддя. Далі проходив розподіл цих господарств за конфесійним критерієм: римо- католики, греко-католики, іудеї та інші.

У Львівському повіті аграрна статистика 1931 року констатувала 23812 господарств, які охоплювали 72543 га. Більшість сільськогосподарських земель у повіті - 56659 га (78,1 %) були орними або використовуваними під городи. Незначну частину селянських земель становили луки й пасовища - 12454 га(17,2 %), ліси та інші угіддя-3430 га (4,7 %) [8].

Українським і польським селянам у повіті належало 96,5 % господарств, що становили 94,5 % від усієї ужиткованої площі. Структура землеволодіння в повіті відображена в таблиці 1. Згідно з ухваленими в міжвоєнній польській статистиці критеріями, які використовують і в сучасній історіографії, малоземельними господарствами вважали ті, площа яких становила до 5 та. Розташовані на площі 5 - 10 та зараховували до середньоземельних, а площею від 10 до 50 та - до великоземельних господарств. Землеволодіння площею понад 50 та називали великою земельною власністю [8,107].

Площа малоземельних господарств дорівнювала 39697 та, або 54,7 % від усіх сільськогосподарських земель повіту, середньоземельних - 22602 та (31,2 %), великоземельних-10244 та (14,1 %).

Селяни римо-католики володіли 9628 (40,4 %) господарствами, які займали 27171 та, або 37,4 % від усіх сільськогосподарських земель повіту. Із них малоземельним власникам належало 8223 (85,4 %) господарства, розташовані на площі 16594 та, чи на 61,1% від усіх земель у власності польських селян. Середньозаможні господарі посідали 1232 (12,8 %) господарства, які розміщувалися на площі 8050 та (29,5 %), авеликоземельні-173 (1,8 %) господарства, що дорівнювали 2527 та (9,3 %).

Отже, у структурі землеволодіння польських селян Львівського повіту більшість становили малоземельні господарства (85,4 %), що навіть перевищувало середній показник у повіті (82,8 %), у володінні яких було понад 60 % земельних площ селян римо- католиків. Середньозаможні господарства становили менше як 13 % і займали майже третину землеволодінь польських селян, що дещо менше від загальноповітового показника 14,3 % і площею 31,2 %. Великоземельні господарства серед польських селян становили менше ніж 2 % і займали менше як 10 % від усіх земельних площ. Це також було нижче за загальноповітові показники 2,9 % і 14,1 % площі.

Селянам греко-католикам належало 13368 (56,1 %) господарств, які охоплювали41383 га, або 57,1 %від усіх сільськогосподарських земель повіту. Із них до малоземельних належали 10884 (81,4 %) господарства, площею 22198 га, що становило 53,6 % від усіх земель у володінні українських селян. Середньоземельні господарства нараховували 2110 (15,8 %) одиниць, що розташовувалися на площі 14091 га (34 %), а великоземельні налічували 374 (2,8 %) господарства, які охоплювали 5094 га земель (12,3 %).

Окрім селян греко-католиків, був незначний відсоток селян православних. Ідеться лише про 66 господарств, які займали 200 га, або 0,3 % від усіх селянських земельних володінь. Із них 61 (92,5 %) господарство належало малоземельним власникам й охоплювало площу 148 га (74 %); двома (3 %) господарствами володіли середньозаможні селяни на площі 16 га (8 %), три господарства (4,5 %) мали великозаможні селяни (площа 36 га (18 %)).

Зважаючи на те, що православний обряд у регіоні характерний для українців, цих селян ідентифікуємо як українців. Тобто до 13368 господарств греко- католиків додаємо 66 господарств православних, також площі землеволодінь та ін. Отримуємо 13434 (56,4 %) господарства площею 41583, або 57,3 % від усіх землеволодінь до 50 га. Малоземельних господарств налічували 10945 (81,5 %), площею22346 га (53,7 %від усіх землеволодінь українських селян). Середньозаможних- 2112 (15,7 %), площею 14107 га (33,9 %), авеликозаможних-377 (2,8 %), площею 5130 га(12,3 %).

Аналіз ситуації в повіті загалом доводить, що більшість серед селян обох національностей становили малоземельні рільники (понад 80 %). Водночас середньоземельні й великоземельні селяни нараховували в обох національних групах менше як 20 %. Ці дані засвідчують, що в сільському господарстві Львівського повіту відбувалися такі самі процеси, що й в аграрній сфері всієї міжвоєнної Польської держави. На думку польського дослідника М. Мєщанковського, еволюція аграрної структури II Речі Посполитої вирізнялася трьома процесами: систематичним зменшенням поміщицького землеволодіння; повільним розвитком капіталістичних селянських господарств; подальшим роздрібненням земельних наділів дрібних власників [10].

Порівнюючи величину землеволодінь українських і польських селян, помічаємо певні відмінності. Українське селянство повіту, попри всі утиски панівної влади, зберегло за собою більше як половину сільськогосподарських земель та угідь. Питома вага середньоземельних і великоземельних господарств серед нього була вищою, ніж серед польських дрібних власників. Натомість серед польських селян відсоток малоземельних господарств був вищий, а середньоземельних і великоземельних нижчий, ніж серед українських селян. За висловом українського дослідника аграрних відносин у Західній Україні в міжвоєнний період І. Васюти, така ситуація в регіоні склалася внаслідок цілеспрямованої осадницької кампанії польського уряду. Масова колонізація західноукраїнських земель польськими рільниками призвела до більш різкого соціального розшарування польського селянства, порівняно з українським [11].

Література

Dziennik Ustaw RzeczypospolitejPolskiej. -- 1920. -- Ns 117.

Statystyka Polski. Seria C. Drugipowszechny spis ludnosci z dnia 9.XII. 1931 r.

Mieszkania і gospodarstwa domowe. ludnosc. Stosunki zawodowe. Wojewddztwo Iwowskie. -- Warszawa, 1938. -- Z. 68.

Bonusiak A. Iwow w latach 1918 -- 1939: ludnosc -- Przestrzen -- Samorzqd / R. Bonusiak. -- Rzeszdw, 2000.

Дудяк О. А. Перепис 1931 p. як джерело до вивчення національного складу населення Східної Галичини першої половини 1930-хрр. (на прикладі Львівського воєводства) / О. А. Дудяк // Вісник Львівського університету. Серія історична. -- Львів, 2005. -- Вип. 39--40. -- С. 641--658.

Дудяк О. Львівський повіт на початку 1930-х рр.: етнодемографічний та соціальний аспекти / О. Дудяк // Історичні пам'ятки Галичини : матеріали П'ятої наукової краєзнавчої конференції 12.11.2010 / голов, ред. В. Голубко. -- Львів, 2011.

Struktura posiadania mniejszej wlasnosci rolnej па Ziemiach Wschodnich. Wojewodstwo Iwowskie. -- Warszawa, 1938.

Statystyka Polski. Wielka wlasnosc rolna. -- Warszawa, 1925. -1 5.

Mieszczankowski M. Struktura agrarna Polski miedzywoiennei / M. Mieszczankowski. -- Warszawa : PWN, 1960. - 432 s.

Размещено на Allbest.ru