Структура сільського самоврядування на Волині в другій Речі Посполитій

Размещено на http://www.allbest.ru/

Структура сільського самоврядування на Волині в другій Речі Посполитій

Я.M. Мартинюк

Анотація

Статтю присвячено дослідженню інституту місцевого самоврядування, що функціонував на Волині в міжвоєнний період. У роботі на підставі аналізу опублікованих та архівних джерел, наукової літератури схарактеризовано законодавче становлення органів сільського самоврядування. Описано їхню організаційну структуру, а також окреслено шляхи й методи урядового контролю за їхньою діяльністю.

Ключові слова: Волинське воєводство, територіальне самоврядування, гміна, громада, солтис, війт.

Abstract

The article is dedicated to the investigation of the institute of the local self-governing, which functioned in Volyn during the period between wars. Based on the analysis ofthe published and archival documents, the science literature the research describes the main stages of the self-governing body's foundation. Their organization structure are presented in the article. In the research the ways and methods of the realization of the government's control over self-governing bodies work are investigated.

Key words: Volyn principality, local self-governing, gmina, povit, sejm, community, Soltys, voit.

Пропоноване дослідження стосується того історичного періоду, коли частина західноукраїнських земель, зокрема Західна Волинь, входили до складу Другої Речі Посполитої. Цей порівняно короткий у хронологічному вимірі період надзвичайно насичений різноманітними подіями в економічному, суспільно-політичному, культурному житті краю. Його історію досліджували багато українських і зарубіжних істориків, проте на сьогодні існує низка важливих аспектів історії цього періоду, що потребує більш ґрунтовного розгляду, нових підходів та оцінних суджень щодо аналізу тих чи тих процесів, подій і явищ, діяльності історичних персоналій. Одним із таких аспектів є становлення й функціонування на Волині в окреслений історичний період інституту самоврядування.

Польська історіографія теми - значно багатша [ 1- 12], однак автори переважно не порушують питання українсько-польських відносин у площині самоврядування. Украй недостатньо досліджені особливості урядової політики щодо самоврядних інституцій на теренах Волині. Не стала ще предметом спеціального вивчення й позиція провідних українських політичних партій стосовно органів самоврядування. Донині не з'ясовано й особливостей проведення виборів до рад різних рівнів. Усе це дає підстави вважати, що досліджувана в статті тема є актуальною в науковому аспекті.

Згідно із законодавством Другої Речі Посполитої, сільська гміна була одночасно територіальною одиницею й інституцією самоврядування та діяла на правах юридичної особи [13, 1]. Членами сільської гміни вважали осіб, які народилися на території Речі Посполитої, постійно проживали в гміні принаймні десять місяців і володіли нерухомістю на її території. Особи, які відповідали названим умовам, мали право брати участь у виборах до гмінних самоуправ, користуватися (у разі потреби) майном гмінита іі опікою. До обов'язків члена гміни належали: неухильне виконання рішень і розпоряджень органів гмінного самоврядування, своєчасна сплата необхідних податків, виконання повинностей на користь гміни.

Функції сільської гміни описані в першому розділі цього розпорядження: будівництво на її території й підтримка в належному стані доріг і мостів, водопроводу та каналізації, шкіл і бібліотек, медичних закладів й установ, що провадили доброчинну діяльність. Серед обов'язків сільської гміни також виокремлювали підтримку на місцевому рівні сільського господарства, торгівлі, ремесла й кооперації; охорону громадського здоров'я; піклування про освітній рівень її населення [13,5].

Керівним і законодавчим органом гміни була рада, а виконавчим - управа. Рада регламентувала правила і способи користування майном гміни, затверджувала її бюджет і зміни в ньому, призначала розмір податків на користь гмінних самоуправ. Окрім цього, рада контролювала діяльність управи сільської гміни, обирала її членів, а також затверджувала штати працівників гміни. До ради входили члени управи сільської гміни й радники. Останніх обирали на три роки. Якщо радника обирали членом управи, він втрачав свій мандат і його місце посідав заступник. Член ради не міг виконувати свої обов'язки, якщо розпочинав правові відносини з гміною як підприємець чи орендар; також не мав права обіймати будь-яку адміністративну посаду.

Засідання гмінної ради війт скликав раз у квартал, попередньо повідомляючи порядок денний. Крім цього, війт був зобов'язаний збирати раду на вимогу четвертої частини її членів. Зазвичай, рада проводила відкриті засідання та обов'язково під час обговорення бюджету й фінансових операцій гміни. У разі, коли член ради або його родич були матеріально зацікавленими в обговорюваній на засіданні справі, вони не могли брати участі в її розгляді й голосуванні. Із більшості питань проводили відкрите голосування, однак за бажанням присутніх членів ради та під час виборів могли застосовувати й таємне голосування. Ухвали гмінної ради подавали на затвердження державною адміністрацією. їх упроваджували в життя, якщо остання протягом двох тижнів із моменту отримання тексту цих рішень не відмовлялася їх затверджувати та не скасовувала.

До компетенції гмінної управи як виконавчого органу належали: підготовка рішень ради сільської гміни, а також опис способів їх виконання; розподіл податків і повинностей згідно з чинним законодавством, розпорядженнями й рішеннями гмінної ради; складання проектів бюджету гміни та перевірка її фінансових рахунків [13,5]. Ця інституція мала право розпоряджатися майном гміни й проводити його інвентаризацію; призначати працівників органів гмінного самоврядування та надавати їм відпустки; подавати позови до суду й відповідати перед судом у справах самоуправ.

Діяльність управи суворо контролювала рада гміни. Наприклад, кожен член гміни мав право подати скаргу до гмінної ради на роботу як управи, так і окремих її членів. Управа сільської гміни зобов'язана була систематично звітувати перед радою про свою діяльність і діяльність підлеглих установ, про виконання бюджету й стан майна гміни.

Управа сільської гміни складалася з війта, його заступника й одного лавника, яких обирали на три роки. Обов'язковою умовою для війта та його заступника було вміння читати й писати польською мовою. Новообраних керівників гмінних самоуправ затверджувала державна адміністрація, а в разі їх відхилення проводили нові вибори. Якщо ж радники знову обирали кандидата, який не отримав схвалення, влада призначала війта та його заступника самостійно. Призначені виконували свої функції до обрання радниками особи, яка б задовольняла вимоги урядовців. Були випадки, коли рада гміни зволікала з вибором війта та його заступника. Тоді владні структури, згідно із законодавством, зобов'язували самоуправи провести вибори в призначений термін. Коли вибір не проходив, адміністрація на рік призначала війта та його заступника [13,4].

Посада війта була оплачуваною, розмір платні призначала рада гміни з тією умовою, щоб вона не перевищувала суми, затвердженої державною адміністрацією. Рада могла з фондів гміни призначити платню заступникові війта й лавнику як членам гмінної управи. На рівні гміни війт був одночасно головою адміністрації та керівником самоврядування. Як державний службовець він зобов'язаний був виконувати всі розпорядження й накази вищих органів державної влади, забезпечувати охорону громадської безпеки та правопорядку. Війти були зобов'язані повідомляти власті про злочинців, запобігати бродяжництву й жебрацтву, піклуватися про протипожежну безпеку, охорону здоров'я та добробут населення гміни. Як представник державної адміністрації війт був наділений і правом застосування карних санкцій щодо правопорушників [14,42]. Окрім цього, війт був виконавцем судових вироків, відповідальним за стягнення державних податків і поборів на користь самоврядування.

Як представник гмінного самоуправління війт від імені гміни вів переговори з установами і приватними особами, виконував рішення управи й ради. До його компетенції належало зберігання гмінної документації, асигнування витрат самоуправ і нагляд за їхньою діяльністю. Війт мав право самостійно вирішувати всі справи, які належали до сфери діяльності управи, але в такому разі необхідним було схвалення її членів, отримане на найближчому засіданні. Для допомоги війтові, а також гмінній управі у виконанні своєї роботи в кожній гміні існувала посада гмінного писаря, який працював під безпосереднім керівництвом війта [15,1].

Гміна як одиниця самоуправління була поділена на сільські громади. Сільську громаду становило кожне окреме село, колонія, маєток, фільварок чи об'єднані названі частки.

Керівником сільської громади був солтис. Солтиса і його заступника обирали збори сільської громади терміном на один рік [13, 6]. Солтис підпорядковувався безпосередньо війту. Його основний обов'язок виконання розпоряджень і наказів війта та рішень громадських зборів, а також співпраця з поліцією. Солтиса вважали представником сільської громади в гміні, він головував на громадських зборах. Участь у них брали всі члени сільської громади (як чоловіки, так і жінки), які досягай 21 -річного віку, окрім осіб, позбавлених прав чи обмежених у правах судовим рішенням, а також, що цікаво, членів громади, які утримували шинки [15,5]. Солтис скликав збори сільської громади в разі потреби, за дорученням війта та на вимогу десятої частини осіб, які мали право брати в них участь.

Нагляд над гмінами й сільськими громадами проводили: у першій інстанції повітовий комісар, у другій та останній - окружний комісар. Але після утворення Волинського воєводства наглядові функції перейшли до повітових старост і воєводи. Останній мав право розпуску гмінної ради. Протягом трьох тижнів із моменту розпуску проводили вибори, а новообрані радники обирали управу сільської гміни. До того часу, поки раду не укомплектовували в повному складі, її обов'язки виконувала гмінна управа, обмежуючись розв'язанням несуттєвих питань [16,3].

Державна адміністрація особливо ретельно контролювала бюджет гмінних самоуправ. Вона мала право видавати вказівки й розпорядження щодо способів забезпечення фінансових потреб гміни. У тому випадку, коли рада сільської гміни взагалі не затверджувала бюджет, то останнє слово було за органами державної влади, які доручали його виконання самоуправам [13,8]. Адміністрація мала право перевіряти виконання бюджетів гмінними самоуправами. Працівників самоврядування з обійманих посад могли звільнити органи державної влади.

Польська адміністрація залишила на Волині чотириступеневу структуру органів місцевого самоврядування, що існувала ще від земської реформи 1864 р. у Росії: громадське, гмінне, повітове й воєводське самоуправління. Це відрізнялося від Львівського, Станіславського та Тернопільського воєводств, де територіальне самоврядування було організоване на основі австрійського законодавства, відповідно до якого структура органів місцевого самоврядування мала триступеневий характер (гмінне, повітове й воєводське).

Аналіз процесу законодавчого та організаційного становлення самоврядування на Волині в міжвоєнний період дає змогу стверджувати, що інститут самоуправління як на цих теренах, так і в цілому в Другій Речі Посполитій мав своєрідний характер. Згідно із законодавством, обсяг його діяльності був надзвичайно великим. Самоуправи для забезпечення найнеобхідніших потреб населення краю були покликані виконувати широке коло завдань. При цьому як виборні інституції вони зобов'язані були зважати на громадську думку. З іншого боку, ціла низка законів, приписів, розпоряджень державної адміністрації обмежували незалежність / суверенність самоуправ, ставили їх у залежність від урядової політики Польщі.

Подібна двозначність самоуправління стала причиною того, що досить важко було знайти рівновагу між цими двома його особливостями. Надання самоуправами переваги громадським інтересам часто суперечило інтересам державної адміністрації; а надмірний вплив останньої призводив до розходження з інтересами населення.

Специфіка територіального самоврядування Волинського воєводства міжвоєнного періоду була зумовлена ще й тією обставиною, що більшість населення краю становили національні меншини польської держави. У містах це були євреї, а на селі - українці. Отже, перед урядом відразу поставало питання про задоволення польських національних інтересів. З огляду на те, що державна адміністрація Другої Речі Посполитої не була зацікавлена у створенні для так званих східних кресів виняткового права, вона знаходила інші можливості для контролю держави за діяльністю самоуправ. При цьому зникала необхідна рівновага між їхніми адміністративними й самоврядними функціями. Це було не на користь як місцевого населення, так і польської влади та ускладнювало ефективне виконання завдань інституціями самоуправління.

місцевий самоврядування сільський волинь

Література

1. AjnenkielA. Polskie Konstytucje/A. Ajnenkiel. - Warszawa, 1982. - 234 s.

2. Antczak S. Samorzqd miejski Poznania w latach 1919- 1933 /S. Antczak//Kron. M. Pozn. -1996.-ql.-S. 288 300.

3. Chojecka E. Slqskie tradycje samorzqdowe /E. Chojecka / /Mysl Protestantska. - 1997. - q 1. - S. 25 31.

4. Dalecki M. Ustroj samorzqdowych wladz miejskich Przemysla w latach 1918 1939 / M. Dalecki // Rocznik Przemyslowy. - 1997. - T. 33. - S. 73 80.

5. Heliasz A. Uslroj samorzqdu miejskiego w Galicji і w b. zaborze pruskim и progu II Rzeczypospolitej / A. Heliasz // Dzieje Najnowsze. - 1973. - S. 15 20.

6. Litwin A. Samorzqd w Polsce burzuazyjno-obszamiczej w latach 1918-1939 / A. Litwin. - Warszawa : PWN, 1954. - 263 s.

7. Luczak A. Samorzqd terytorialny w programach і dzialalnosci stronnictw ludowych 1918-1939 / A. Luczak. - Warszawa : PWN, 1973. - 346 s.

8. Luczak B. Ksztaltowanie sie samorzqdu terytorialnego / A. Luczak // Dyrector Szkolny. - 1995. - q 12. - S. 2-14.

9. Marczuk J. Rada Miejska і Magistrat Lublina 1918-1939 / J. Marczuk. - Lublin, 1984. - 125 s.

10. Nartonowicz-Kot M. Oblicze polityczne samorzqdu miejskiego Lodzi w latach 1919-1939 /M. Nartonowicz-Kot //Rocznik Lodzki. - T. XXXI. - 1982. -S. 102 103.

11. Siwerski A. Zakresy zadan realizowanych przez samorzqdy terytorialne w latach 1918-1990 / A. Siwerski // Zeszyt Naukowy Ekonomiczny. - 1994. - Z. 20. - S. 45-53.

12. Szwed R. Polska Partia Socjalistyczna w wyborach samorzqdow terytorialnych w latach 1919-1939/R. Szwed. - Czestochowa, 1993. -133 s.

13. Dziennik Urzedowy Zarzqdu Cywilnego Ziem Wschodnich. - 1919. - q 21. - Poz. 215. - 1346 s.

14. Ciolkosz A. Ustawa о wyborze radnych miejskich (Komentarz, przepisy zwiqzkowe, okolniki, wzory) / A. Ciolkosz. - Krakow, 1938. - 128 s.

15. Державний архів Волинської області (ДАВО). - Ф. 46. - On. 1. - Спр. 934.

16. ДАВО. - Ф. 46. -On. 1,- Спр. 1108.

Размещено на Allbest.ru