Налагодження ветеринарної протиепізоотичної роботи у тваринницькій галузі сільського господарства України в 1943-1945 рр.

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЛАГОДЖЕННЯ ВЕТЕРИНАРНОЇ ПРОТИЕПІЗООТИЧНОЇ РОБОТИ У ТВАРИННИЦЬКІЙ ГАЛУЗІ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ В 1943 - 1945 РР.

О.Г. Перехрест

Питання, пов'язані зі станом захворюваності худоби у тваринницькій галузі сільського господарства республіки та з налагодженням ветеринарної протиепізоотичної роботи в 1943 - 1945 рр., одержали певне висвітлення у вітчизняній історіографії [ 1]. Однак до цього часу відсутні спеціальні публікації, у яких би зазначені питання розглядали спеціально. їх аналіз необхідний для відтворення реального стану у тваринницькій галузі на початковому етапі відродження аграрної сфери України, це дасть змогу більш повно оцінити проблеми й труднощі, які доводилося долати українським аграріям, відновлюючи цю важливу галузь економіки села. З огляду на викладене вище, автор публікації ставить за мету схарактеризувати стан із захворюванням худоби та заходи з налагодження ветеринарної протиепізоотичної роботи в 1943 - 1945 рр. Об'єкт вивчення-аграрна сфера республіки 1943 - 1945 рр., предмет - стан і налагодження роботи з ліквідації захворюваності тварин.

Важливим складником у справі відродження тваринницької галузі було налагодження ветеринарної протиепізоотичної роботи. Під час окупації та в перші місяці після визволення областей республіки поширилися такі інфекційні хвороби тварин, як короста, захворювання коней на сап і чума птиці. Крім цього, частими стали захворювання коней на енцефаломієліт (улітку й восени хвороба охопила північні та центральні лісисто-заболочені райони), мит, піроплазмоз і наталіоз (в усіх лісових районах), корів і волів - на ящур, свиней - бешиху. Усього ж у цей період на території республіки були зафіксовані випадки захворювання тварин на 26 інфекційних хвороб. Особливо загрозливою була ситуація із захворюванням птиці на чуму. У 1944 р. лише в колгоспах від неї загинуло 783 121 шт. птиці, а під час локалізації її вогнищ передчасно забили 339 096 шт. птиці, тобто загальні втрати становили понад 1 млн 122 тис. шт. [2, 40]. Великою була й захворюваність і загибель тварин від незаразних хвороб.

Уже відразу після визволення в регіонах республіки вживали термінових заходів щодо відновлення мережі ветеринарних закладів і служб, вивчали епізоотичний стан, проводили планові роботи з ліквідації та профілактики заразних хвороб худоби. Так, зокрема, завдяки оперативним і рішучим заходам у багатьох регіонах локалізували та швидко ліквідували ящур, не допускали подальшого поширення інших інфекційних хвороб, організували лікування хворих тварин. Щоправда, не в усіх випадках це давало позитивний кінцевий результат, тому нерідко доводилося терміново вживати рішучих заходів, щоб здолати епідемію.

Однак у справі ветеринарного забезпечення галузі були великі проблеми. Насамперед не вистачало кваліфікованих ветеринарних працівників. Так, наприклад, на території 10 лівобережних областей станом на 1 лютого 1944 р. працювало всього 315 ветлікарів, проти 958 у 1941 р., та 740 ветфельдшерів, проти 8661 у 1941 р. [3, 240]. Унаслідок цього в багатьох районах було лише по 2-3 ветфельдшери. На роботі ветпрацівників із проведення протиепізоотичних та профілактичних заходів негативно позначалося те, що

більшість із них до визволення перебувала на окупованій території. У зв'язку з цим у тодішніх умовах суцільної підозри й недовіри до тих, хто перебував на окупованій території, їхня вимогливість і наполегливість у вживаних заходах була недостатньою. Часто вони поблажливо ставилися до порушників ветеринарно-санітарних правил і вимог, не притягали їх до відповідальності, не вживали рішучих дій щодо подолання допущених порушень. Особливо складним було становище з колгоспними ветеринарними кадрами. У багатьох колгоспах не було навіть ветсанітарів, їхні обов'язки виконували недостатньо підготовлені або й зовсім не підготовлені колгоспники. Хоч у багатьох районах розпочали підготовку ветсанітарів, однак вона супроводжувалася великими труднощами через повну відсутність спеціальної літератури, навчальних посібників і кваліфікованих викладачів.

На проти епізоотичних та профілактичних заходах негативно позначалася незадовільна забезпеченість ветеринарними товарами, особливо ліками й вакциною для щеплень, біопрепаратами та дезінфекційними засобами. Спочатку використовували переважно ветеринарні товари, які залишилися з часів окупації. Пізніше поставки ветеринарних товарів збільшували, однак потреба в них була надзвичайно великою. Наведемо типовий приклад, який засвідчує вкрай незадовільне постачання ветеринарними товарами. До Кам'янець- Подільської області за 8 місяців 1944 р. їх завезли на 221, 3 тис. крб. (за плану 2017 тис. крб.), що становило лише 11 % від річного плану постачання. Але ж план постачання області ветеринарними товарами не відповідав реальним потребам у них [4, 9]. Така сама ситуація була й в інших областях.

Після повного визволення території України від окупантів протиепізоотична робота значно активізувалася. На початок 1945 р. були відновлені й працювали більшість із наявних до війни ветдільниць із лікарнями та амбулаторіями, ветеринарні пункти, ветбаклабораторії, м'ясоконтрольні станції й пункти, твариннопрогонні контрольні пункти, збільшилася чисельність ветеринарних кадрів, більше надходило ліків і вакцини для щеплення худоби.

Проте епізоотичний стан у республіці наприкінці 1944 р. і впродовж усього 1945 р. залишався складним. Так, за даними звітів ветеринарного управління Наркомату землеробства УРСР у грудні 1944 р. - березні 1945 р. у східних областях республіки фіксували захворювання великої рогатої худоби на 18 хвороб, коней - 16. Причому за період від грудня 1944 р. до березня 1945 р., незважаючи на заходи з локалізації інфекційних захворювань, кількість населених пунктів із хворою на них худобою та кількість хворих тварин фактично суттєво не зменшувалися. Наприклад, у грудні 1944 р. захворювання коней на сап було в 180 населених пунктах, у січні 1945 р. - у 176, у березні - 177; захворювання на мит, відповідно, у 279, 278 і 269 населених пунктах. Захворювання коней на коросту навіть зросло. Якщо в грудні 1944 р. ця хвороба була в 3414 населених пунктах, то в січні 1945 р. - у 7274, а в березні - уже у 8989 населених пунктах. Кількість виявлених на цю хворобу тварин була такою: 31 499,76 861 і 76 173 голови. Упродовж цих трьох місяців у східних областях лише від названих вище хвороб, а також від енцифаломіеліту та гемоскоридіозу загинуло та вимушено забито майже 1800 коней.

Подібна ситуація була й із захворюваністю великої рогатої худоби, свиней, овець і птиці, що, зникнувши внаслідок ліквідації в одних місцях, спалахувала й поширювалася в інших. Причинами цього в умовах стійлового утримання худоби були порушення карантинних і ветеринарно-санітарних правил та незначні обсяги профілактичних заходів, насамперед щеплень. Наприклад, у грудні 1944 р. до 19 населених пунктів, де було захворювання великої рогатої худоби на сибірську язву, додалося ще 29. У січні 1945 р. ця хвороба з'явилася ще в 32, а в лютому -у 42 населених пунктах. Щеплення ж проти неї в грудні були зроблені лише 19 207, у січні - 78 871, у березні - 56 993 тваринам. Захворювання великої рогатої худоби на бруцельоз у грудні 1944 р. були зафіксовані в 307, у січні 1945 р. -у 338, у березні-у404 населених пунктах, на туберкульоз, відповідно, у 326, 368 і 415 населених пунктах, на коросту-у 294, 684 і 469, яшур - у 30, 40 і 12 населених пунктах, на стригучий лишай -у 1897, 3421 і 2686 населених пунктах тощо. Від цих та інших хвороб у 1945 р. загинуло й вимушено було забито тисячі голів худоби [5, 2, 10].

У регіонах республіки продовжували виникати вогнища епідемії чуми птиці. Ця хвороба була надзвичайно поширеною навіть у кінці 1945 р. у Кіровоградській, Миколаївській, Харківській, Волинській та інших областях, створюючи загрозу розвитку птахівництва взагалі. На цей час вдалося ліквідувати хворобу лише в колгоспах Чернігівської, Сумської, Житомирської та Вінницької областей. Від неї лише в колгоспах у 1945 р. загинуло птиці 135 198 голів та було забито 169 202 голови, а разом втрати становили 304 400 голів. Отже, за 1944-1945 рр. птахівнича галузь тваринництва від цієї хвороби втратила понад 1 млн 426 голів птиці. Зважаючи на те, що 1 голова птиці давала приблизно 2 кг м'яса, то колгоспи втратили майже 30 тис. ц м'яса [2, 40].

Незважаючи на зазначені проблеми й труднощі воєнного часу, протягом 1944 - 1945 рр. у республіці була проведена суттєва робота з ліквідації захворюваності тварин.

тваринницький ветеринарний протиепізоотичний хвороба

Література

1. Перехрест О. Г. Сільське господарство України в роки Великої Вітчизняної війни (1941--1945 рр.): наукове видання / О. Г. Перехрест ; ПАН України. Ін-т історії України. -- К., 2010. -- 150 с. (Серія «Україна. Друга світова війна. 1939 -- 1945»); його ж. Українське село в 1941 -- 1945 рр.: економічне та соціальне становище. Монографія / ПАН України. Ін-т історії України. -- Черкаси: ЧНУ імені Б. Хмельницького, 2011. -- 668 с.

2. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (далі -- ЦДАВО України). -- Ф. Р-27. -- On. 17, - Спр. 8882.

3. Центральний державний архів громадських об'єднань України. -- Ф. 1. -- On. ЗО. -- Спр. 62.

4. Державний архів Хмельницької області. -- Ф. Р-791. -- On. 2. - Спр. 1200.

5. ЦДАВО України. -- Ф. Р-27. -- On. 17. -- Спр. 11395; Спр. 11399.

Размещено на Allbest.ru