Нині перед сучасним суспільством організаційні процеси ставлять якісно нові завдання у вирішенні проблем соціальної та культурної сфер.

Новітні тенденції в історичній науці істотно розширили коло соціальних питань. Об'єктом історії стають досі не відомі для історіографії сюжети, яким раніше не надавалося особливого значення, але, як виявилося, вони відіграли якщо не вирішальну, то достатньо суттєву роль у розвитку історичних подій.

Дедалі більше зростає інтерес науковців до питання міжвоєнного періоду на західноукраїнських землях. У цей період тут відбулося культурне піднесення, спричинене діяльністю культурно - освітніх осередків, таких як літературно-мистецькі товариства, "Просвіти", "Просвітянські хати", різноманітні клуби, гурткові об'єднання, кооперативи тощо. Маючи різні завдання, саме вони були важливим важелем духовного впливу на особистість. Слід зауважити, що в усіх цих культурно-освітніх осередках функціональний зміст був спрямований на забезпечення організаційних моментів, які стосувалися не лише просвітньої, а й мистецької та дозвіллєвої сфер.

Мета статті - проаналізувати сучасні доробки вітчизняних науковців, які тією чи іншою мірою присвячували свої дослідження розгляду організаційних процесів у культурному житті населення Західної Волині в міжвоєнний період.

Виклад основного матеріалу дослідження. Звернення до спадщини минулого, зокрема до конкретних її виявів, допомагає осмислити культурний процес в Україні на певному етапі та використати його для вирішення цієї проблеми нині.

Як відомо, в умовах суспільно-політичного тиску на багатоетнічних теренах Західної Волині 1921-1939 рр. українці усвідомлювали, що автономне майбутнє залежить від повноцінного розвитку сфери культури. Адже духовні надбання могли допомогти їм вирішити чимало державотворчих проблем, були комунікативною й інтегруючою системою етносу. Тому досліджувана доба стала часом переосмислення ролі та місця освіти, мистецтва, традицій у світовій культурі.

Необхідно зауважити, що організаційні чинники, які перебувають в основі культурно-мистецької діяльності, здійснювали в той час важливий вплив на всесторонній розвиток осіб. Охоплюючи різні вектори діяльності, зокрема освіту, організацію змістовного дозвілля, проведення та відзначення свят не лише в умовах збереження традиційної культури народу, а й з використанням мистецьких форм, громадські об'єднання та товариства, окремі діячі сприяли прогресивному культурному розвиткові тогочасного суспільства. Таким чином, усвідомлення значущості освіти, інформації загалом значною мірою сприяло піднесенню національної свідомості, зростанню політичної культури широкого загалу тощо. Тому реконструкція культурного життя тогочасної доби надасть змоги не повторити помилок минулого, успадкувати напрацювання видатних діячів культури та зробити значний крок для вирішення проблем освітньої та культурної сфер. Цьому сприяє й достатньо широка історіографічна база, яка нині формується вже на нових основі та теоретико-методологічних підвалинах.

Дедалі більше зростає інтерес сучасних науковців до питання міжвоєнного періоду на західноукраїнських землях, про що свідчить зростання наукових, науково-популярних та публіцистичних праць із цієї проблематики. Слід зауважити, що науковці звертаються, здебільшого, до питань програних національно-визвольних змагань і причин їх поразки, консолідації нації, розвитку та діяльності громадсько-політичних організацій. Однак культурно-мистецькому та дозвіллєвому життю на цих територіях не приділяється належної уваги у зв'язку з тим, що вони й надалі є другорядними в політичній доктрині сучасної України.

Серед цих питань актуальними є такі: культурне піднесення, спричинене діяльністю культурно-освітніх осередків; розвиток мистецької діяльності, зокрема театральної, музичної, хореографічної, образотворчої; виникнення і функціонування нових видів розваг та проведення дозвілля; збереження національних традицій та обрядовості тощо.

За період української незалежності виник значний доробок узагальнюючих праць, позбавлених радянської ідеологізації. Ці розвідки містять новий фактологічний матеріал, що дозволяє сформувати нове бачення історичного розвитку краю в складі Другої Речі Посполитої.

На особливу увагу заслуговують праці науковців, у яких досліджено діяльність одного із найбільших товариств західноукраїнських теренів "Просвіти". Зміцнивши організаційну мережу, незважаючи на суспільно-політичний тиск окупаційної влади, "Просвіта" стала центром накопичення потужних духовних сил. Саме вона відіграла провідну роль у розбудові української культури й освіти в період перебування Волині в складі Польщі. Просвітянський рух, долаючи тиск польської влади, на початку 1920-х рр. зміцнив організаційну мережу, протистояв колонізації українців Волині та став вагомим чинником у процесі національного відродження. Монографія Б. Савчука [15] є однією з перших щодо цієї проблематики. Зазначеній темі присвячено немало досліджень, авторами яких є І. Зуляк [5], М. Філіпович [18] О. Гаврилюк [2], В. Рожко [14]. У своїх наукових розвідках вони деталізують організаційну роботу "Просвіти" в міжвоєнний період на території Західної Волині.

Досліджуючи багатонаціональний склад населення, яке мешкало на західноволинських теренах у зазначений період, сучасні дослідники також звертають свою увагу на вивчення культуро - творчих чинників, які дозволяли забезпечувати якісну співпрацю та взаємодопомогу, незважаючи на доволі непрості внутрішньополітичні стосунки.

Проблема діяльності проурядових культурно-освітніх осередків "Просвітянських хат", які функціонували лише на території Волинського воєводства та були культурно-освітніми філіями Волинського Українського Об'єднання, висвітлена в науковому дослідженні Р. Давидюк [3]. Ця проблема розглядається також у монографії М. Кучерепи [6].

Культурно-освітнім організаціям Волині присвятила своє дисертаційне дослідження С. Пономаренко [12], в якому проаналізовано процес становлення культурно-освітніх організацій Волині у 2030-х рр. ХХ ст., розкрито їх організаційну структуру та кількісний склад, форми, методи діяльності за збереження й примноження національно-культурних надбань українців, досвід роботи, набутий у процесі національно-визвольних змагань та боротьби проти політики асиміляції.

Важливим чинником цього періоду, зважаючи на надто низький освітній рівень населення, була освіта, яка спрямовувалася значною мірою на ліквідацію неписьменності, а саме створення шкіл, гімназій, організацію курсів та проведення культурно-просвітніх заходів для населення тощо.

Цікавим дослідженням у цьому плані є наукова праця Н. Оболончик [10], де досліджено особливості функціонування Кременецького ліцею в системі освіти міжвоєнної Польщі. На основі широкого кола джерел відображено його формування як поліфункціонального центру.

Активна участь українських жіночих організацій у культуротворчих процесах стала об'єктом детальної уваги Т. Раєвич [13] та П. Савчука [16]. Зокрема, Т. Раєвич у кандидатській дисертації розглядає питання культурно-просвітницької діяльності, спрямованої проти асиміляторської національної політики польської влади. У сільській місцевості, де проблема освіти була особливо нагальною, ці заклади відігравали роль не лише освітніх, а й громадсько-культурних центрів. Форми та методи культурно-просвітницької праці застосовувалися відповідно до соціальних, економічних і національних потреб жіноцтва та конкретних умов місцевості, де відбувалася діяльність громадських організацій.

Значний внесок у вивчення питань, які стосуються організаційних процесів здійснили дисертаційні дослідження В. Доброчинської [4] та Л. Марківської [8]. На базі широкого кола джерел вони висвітлюють особливості формування та діяльності української, польської, єврейської, російської, чеської, німецької інтелігенції в культурному житті Західної Волині міжвоєнного періоду. Так, об'єктом детальної уваги В. Доброчинської стала діяльність інтелігенції в культурно-освітній, краєзнавчо-науковій сферах, мистецькому та духовно-релігійному житті. У праці акцентується на тому, що завдяки зусиллям української інтелігенції були відкриті приватні гімназії в Рівному, Луцьку та Кременці, де працювали вчителі різних національностей.

Не менш важливими в контексті визначеної проблематики стали сучасні критичні праці дослідників різноманітних організаційних процесів, які суттєво вплинули на динаміку громадського життя Волині міжвоєнного періоду.

Потужну культурно-просвітницьку роботу, яку здійснили молодіжні об'єднання "Пласт", "Гарт", "Сокіл", "Січ" та ін., розглянула Р. Найда [9]. Саме їх плідна організаційна діяльність зумовила утвердження у свідомості молодого покоління українців національної ідеї, потреби виборювання прав на самостійність та інтеграцію всіх українських земель.

Окрім обстоювання проблем освітньо-виховного змісту, в 19211939 рр. активізувалися організаційні процеси в мистецькому житті, зокрема музичному, театральному, хореографічному, образотворчому напрямах. Головною метою українських митців стало розгортання культурної діяльності в умовах функціонування конкретного геополітичного середовища.

Суттєвий внесок у дослідження музичного життя Волині 2030-х рр. ХХ ст., як складової спільноукраїнського музично-історично процесу, здійснив П. Шиманський [20]. У його науковій праці висвітлено музичне життя Волині, подано порівняння його покажчиків у різних музичних сферах, естетичних та технологічних тенденціях з відповідними покажчиками регіональної музичної культури.

організаційний західна волинь мистецький

Питання організації та вибору форм проведення мистецького життя, зокрема музичного, дослідила О. Легкун [7]. У дисертації С. Степанюк [17] висвітлено театральне життя Волинського воєводства в 1921-1939 рр.

Своє дослідження багатопланового мистецького життя в окремому волинському осередку на Волині 20-30-х рр. присвятила О. Панфілова [11]. У цій праці культурні явища на Кременеччині розглядаються як складова українсько-польського художнього процесу. Також простежується малярська, музична, театральна та фотографічна творчість на кременецьких теренах, з'ясовано роль мистецько-педагогічної, концертної та виставкової діяльності, проаналізовано розвиток аматорських колективів.

На організаційних моментах у діяльності аматорських колективів наголошує Л. Цимбалюк [19]. Дослідниця зазначає, що саме вони, завдяки плідній співпраці учасників, відіграли значну роль у становленні культурно-мистецького життя - створювали середовище, здатне сприймати професійне мистецтво, а в деяких випадках ставали базою для створення професійних колективів.

Розвиток художнього життя Рівненщини зазначеного періоду розглядає С. Виткалов у монографії [1]. На основі опрацьованих матеріалів з Державного архіву Рівненської області (ДАРО), науковець аналізує міжвоєнний період культурного життя обласного центру. Базуючись на значному фактологічному матеріалі, він зазначає, що різні форми культурно-мистецької діяльності впливали на формування відповідних ціннісних орієнтацій, духовної культури членів тогочасного суспільства. Також дослідник не оминає своєю увагою і форми розважального дозвілля та засоби організації вільного часу населення, що впливали на духовний розвиток краю.

Висновки