Економічні реформи, що проводилися в другій половині 60-х і 80-х років ХХ ст. були приречені залишитися поверховими й незавершеними. Прищеплення командно-адміністративній економіці елементів ринку було принципово неможливим - оскільки все вирішували не виробники, а партійно - державний апарат. Економіка залишалася директивною, на рівні області - відділи обкому партії дублювали й контролювали виконання постанов ЦК КПРС, які надсилалися із центру Радянська економіка могла розвиватися екстенсивним шляхом, тобто за рахунок створення нових потужностей, залучення додаткової робочої сили й сировини. Основними напрямками аграрної політики в досліджуваний період були збільшення капітальних вкладень, меліорація, хімізація, матеріально-технічне забезпечення, поглиблена спеціалізація, підвищення ролі спеціалістів сільського господарства. Вкладені кошти створили сприятливі умови для переходу від механізації окремих ділянок робіт до впровадження комплексної механізації в різних галузях сільського господарства. Найбільш ефективно сільськогосподарська техніка використовувалася в зерновому виробництві та тваринництві, де більшість робіт механізувалася. Командно-адміністративні методи управління сільським господарством стояли на заваді в досягненні швидких і помітних успіхів у розвитку сільського господарства. Хоча з боку чиновників управління аграрним сектором економіки стало більш демократичним, але тотальне адміністрування залишилося. Досвід попередніх реформ свідчить, що без зміни базисних взаємовідносин у сільському господарстві й в економіці в цілому реформи можуть поліпшувати становище лише на деякий час.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Вітчизняні дослідники детально проаналізували суть, напрями, етапи, наслідки реформувань в аграрному секторі економіки України в ХХ-ХХІ ст. Це дослідження С. Живори [1], М. Зизи [2], М. Лендєл [3], О. Мазур [4], О. Малярчука [5], В. Нечитайла [6] та багатьох інших. Науковцями встановлено зміни, що відбулися у формах власності та господарювання, висвітлено створення нових організаційно-виробничих структур і соціальних груп (фермерів, орендарів, найманих робітників). Однак у радянську епоху був напрацьований і певний позитивний досвід господарювання великими господарствами, який потребує свого вивчення.

Мета статті - на основі аналізу історичних джерел і наукової літератури здійснити комплексне дослідження загальних тенденцій та особливостей розвитку сільського господарства Української РСР у 1960-1990 рр., визначити реальні досягнення та недоліки.

Об'єкт дослідження - сільське господарство як складова соціалістичної економіки СРСР

Предмет дослідження - особливості реалізації аграрної політики партійно-радянської влади в Українській РСР на прикладі західного регіону республіки.

Виклад основного матеріалу. Економічна стратегія партійно-радянської влади полягала в тривалій індустріалізації аграрного сектора. Застосування системи машин у всіх галузях сільського господарства - визначальний елемент процесу індустріалізації. Технологічний ланцюг мав охоплювати процес від спорадичного застосування машин до комплексної механізації та автоматизації землеробства й тваринництва. Індустріальна основа виробництва створювалася на основі запровадження системи машин із найширшим використанням електроенергії, тобто на новій технічній базі. Важливу роль щодо уточнення господарських пріоритетів і нарощування індустріального потенціалу сільського господарства відіграли рішення березневого (1965 р.) пленуму ЦК КПРС.

Однак "новий курс" аграрної політики започаткували ще два пленуми ЦК КПРС, які відбулися під керівництвом М. Хрущова. Перший у грудні І963 р., присвячений прискореному розвитку хімічної промисловості як важливої умови розвитку сільськогосподарського виробництва; другий в лютому 1964 р., на якому розглядалися заходи з інтенсифікації сільського господарства (застосування добрив, розвиток зрошення, комплексної механізації, упровадження досягнень науки й передового досвіду) [5, с.139].

Березневий пленум ЦК КПРС (1965 р.) розглянув недоліки в аграрній політиці країни й окреслив подальші перспективи. Новий керівник держави Л. Брежнєв виступив 24 березня з доповіддю "Про невідкладні заходи по дальшому розвитку сільського господарства СРСР". Керівництво СРСР проголосило глобальні стратегічні плани перебудови й піднесення сільського господарства. Увага зосереджувалася на необхідності запровадження комплексу нових підходів до вирішення назрілих проблем економіки. Подолати кризу передбачалося значним збільшенням капітальних вкладень, інтенсифікацією землеробства, зміцненням технічної бази колгоспів і радгоспів, підвищенням закупівельних цін на сільгосппродукцію, упровадженням нової системи планування, гарантуванням оплати праці колгоспників. Якщо в сьомій п'ятирічці капіталовкладень у сільське господарство виділялося 20 %, у восьмій - 23 %, у дев'ятій - 26 %, то в десятій - 27 %. За 1965-1980 рр. на вказані цілі було спрямовано майже 400 млрд крб, що в 4 рази більше, ніж за всі попередні роки радянської влади [7, с.16]. Зросли ці показники і в Українській РСР

У директивах ХХІІІ з'їзду КПРС по п'ятирічному плану розвитку народного господарства країни на 19661970 рр. ставилася головна задача в галузі сільського господарства - збільшити середньорічний об'єм виробництва продукції рослинництва й тваринництва на 25 % (порівняно з попередньою п'ятирічкою) на основі загальної інтенсифікації сільськогосподарського виробництва. Раціональне використання землі й правильна структура посівних площ мала бути в центрі уваги керівників господарств, спеціалістів сільського господарства, а також партійних, радянських і сільськогосподарських органів. Якщо в попередні роки за мету ставилося зростання кількісних показників у господарській діяльності колгоспів і радгоспів, то тепер - продуктивність праці, зниження затрат на виробництво продукції й підвищення рентабельності кожної галузі шляхом запровадження госпрозрахунку Основний резерв для отримання високих урожаїв і зниження затрат праці - механізація всіх процесів, як у рослинництві, так й у тваринництві.

Капіталовкладення виступали економічним фундаментом для зростання виробничого потенціалу колгоспів і радгоспів, вирішення соціальних проблем у сільській місцевості. Невід'ємною складовою в підвищенні врожайності земель виступала меліорація земель і хімізація виробництва, застосування органічних та мінеральних добрив, пестицидів, фунгіцидів тощо. Обсяги постачання міндобривами зростали, але значна їх частина була низької якості, малоконцентрованими та незбалансованими за поживними компонентами. У свою чергу це сильно шкодило навколишньому середовищу, забруднювало сільськогосподарську продукцію хімікатами. Хімізація негативно впливала на здоров'я населення й порушувала екологічний баланс.

Керівництво СРСР уживало дієвих заходів для покращення становища в сільському господарстві країни. Спеціальна постанова Ради Міністрів СРСР скасовувала всі обмеження щодо розвитку допоміжних промислів, підприємств у колгоспах. Необхідність розвитку допоміжних підприємств у колгоспах викликалася багатьма обставинами. Найголовніші - зайнятість населення, можливість отримання грошових прибутків, дешева місцева сировина. З метою покращення роботи підсобних підприємств і промислів колгоспів централізовано проводилися семінари з виробництва будівельних матеріалів, збору й переробки дикорослих ягід, грибів, фруктів, овочів. Увага зверталася на підвищення художнього оформлення, ідейного спрямування художніх виробів і сувенірів, покращення техніки безпеки й умов праці. На всій території України - невичерпні поклади глини, каменю, піску значна кількість лісу не зайнятого на виробництві працездатного населення, серед яких народні умільці-різьбярі та майстри інкрустації по дереву художньої вишивки й ткацтва, дозволяли розглядати цей напрям економічної діяльності особливо перспективним.

На основі створення й застосування системи машин індустріалізація сільського господарства вступила у вирішальну стадію - завершення комплексної механізації виробництва. Усі основні польові роботи (оранка, сівба зернових, цукрових буряків, збирання й силосування) були в цілому механізовані. У 1985 р. за індустріальною технологією вирощувалося в Українській РСР 74 % кукурудзи на зерно, третина соняшника, 90 % сої, 78 % цукрових буряків. На тваринницьких комплексах і фермах із комплексною механізацією утримувалося в країні 56 % великої рогатої худоби, 72 % свиней, 84 % птиці, у тому числі в УРСР - відповідно 58, 64 і 86 відсотків. На тваринницьких комплексах із виробництва продукції на промисловій основі механізовано майже всі трудомісткі процеси [8, с.111]. Сільське господарство на середину 80-х років ХХ ст. вступило в завершальну стадію індустріалізації.

Із наростанням застосування машинних комплексів, автоматизації виробництва сільськогосподарська праця перетворювалася у різновид індустріальної. Зникали професії, засновані на використанні простих знарядь і ручної праці (орачі, женці, косарі, фірмани). У колгоспно-радгоспному виробництві переведено на механізовані технології зернове господарство, птахівництво, частину овочівництва закритого ґрунту. Розвивалося промислове виробництво молока, яловичини, свинини.

Суттєві зрушення відбулися в структурі енергоресурсів. За рахунок насичення сільськогосподарського виробництва енергомісткими тракторами зросла питома вага потужності їхніх двигунів у балансі енергоресурсів - з 27,7 % у 1960 р. до 29,4 % у 1985. Широке застосування електроенергії у виробничих процесах призвело до різкого збільшення питомої ваги діючих електросилових установок - з 10,1 % до 24,7 %. Значно знизилась частка потужності автомобільних двигунів - з 45,7 % до 31,2 %. Сільському господарству УРСР за 1961-1985 рр. поставлено 1172 тис. тракторів, 297,4 тис. зернозбиральних, 163,4 тис. силосозбиральних і 118,3 тис. бурякозбиральних комбайнів [8, с.115-116]. Найбільше поставок спостерігалося по тракторному парку У процесі індустріалізації сільського господарства й у зниженні затрат живої праці визначальну роль відігравали трактори. Тракторний парк повністю оновився за рахунок уведення в експлуатацію нових машин на Харківському тракторному заводі - Т-74 і Т-75 (замість ДТ - 54), Волгоградському - ДТ-75, на Мінському - МТЗ-50 і МТЗ-52, пізніше універсальна машина МТЗ-80/82. Почався масовий випуск тракторів Т-150К, К-700, К-701 із двигунами потужністю відповідно 165, 210 і 300 кінських сил. Значно підвищилися маневреність, швидкість тракторів, кількість виконуваних ними виробничих операцій. На колгоспно-радгоспні лани вийшли зернозбиральні комбайни "Нива", "Колос", "Сибиряк", "ДОН-1500", самохідні шестирядні бурякозбиральні комплекси, чотирирядні картоплезбиральні комбайни тощо.

Незважаючи на незаперечні досягнення в піднесенні індустріального рівня сільського господарства Української РСР, він не відповідав потребам колгоспів і радгоспів. Значна кількість трудомістких процесів у тваринництві й рослинництві виконувалися вручну У радгоспах, у порівнянні з колгоспами, тракторний парк був новішим, але й значно меншим. На коефіцієнт готовності тракторного парку впливало несвоєчасне списання тракторів, а також невчасні й неякісні ремонти. У низці господарств мав місце низький коефіцієнт використання тракторного парку У господарствах сільгосптехніка зберігалася від відкритим небом, що призводило до її передчасного зносу Це зумовлювало великі витрати на її ремонт та обслуговування.

Однією з особливостей західного регіону УРСР є гірський і передгірський рельєф. Міністерства й відомства республіки підходили до цієї проблеми формально. Так, на 1983 р. Івано-Франківській області виділялося 75 комбайнів СК-5 "Нива", що становило 47 % від замовлених. У господарствах області понад 60 % посівів зернових культур розміщувалися на схилах зі складним рельєфом. Багаторічні спостереження показували, що збирання хлібів на таких площах комбайнами СК-6 "Колос" призводили до втрат четвертої, а то й п'ятої частини вирощеного врожаю. Комбайн СК-5 "Нива" забезпечував менші втрати зерна. Виходячи із цього, область протягом останніх років не замовляла комбайн СК-6 "Колос". Однак, незважаючи на це, фонди на них з року в рік збільшувалися й досягли в 1983 р. половини від загальної кількості виділених зернових комбайнів. Обком компартії України (секретар І. Скиба) та виконком обласної Ради народних депутатів (голова В. Бойчук) неодноразово зверталися із проханнями переглянути фонди області з тим, щоб при збереженні загальної кількості занаряджених зернозбиральних машин питома вага комбайнів СК-6 "Колос" не перевищувала 8-10 % [9, арк.111-112]. Аналогічні проблеми виникали із жатками, косарками, кукурудзозбиральною та іншою сільськогосподарською технікою.

Позитивну роль відіграли пункти технічного обслуговування засобів механізації тваринницьких ферм, лабораторії при районних об'єднаннях "Сільгосптехніка", щорічне збільшення тракторного парку Від загальної кількості наявних в області тракторів дві третини концентрувалися в сільськогосподарському виробництві. Дещо гіршою була ситуація із зернозбиральними машинами, які за своїми технічними характеристиками не відповідали умовам Прикарпаття й Полісся. Хоча поповнення новою технікою відбувалося систематично, деякі одиниці техніки продовжували постачатися навіть надпотребу, тоді як необхідної - часто бракувало. У господарств не було права вибору техніка постачалася централізовано. Виконанню планів перешкоджала робота транспорту який не завжди справлявся з перевезеннями сільськогосподарської продукції на гірських дорогах.

СРСР багато років входив до першої десятки країн світу за кількістю споживання енергії та білка, що містилися в продуктах харчування на одну людину. Усе ж структура харчування не відповідала науково обґрунтованій нормі. Структурна незбалансованість харчового раціону була проявом продовольчої проблеми в СРСР З метою задоволення основних потреб радянських людей у продуктах харчування травневий (1982 р.) пленум ЦК КПРС затвердив "Продовольчу програму СРСР на період до 1990 р. і заходи з її реалізації".

Головним питанням Продовольчої програми виступало збільшення збору зерна. Виробництво зерна - основа створення продовольчого й фуражного фондів країни. Для кормопродуктів зерна не вистачало, тому передбачалося значно збільшити виробництво кукурудзи, жита, бобових, покращити різні показники розвитку тваринництва, розширити асортимент продуктів. Поряд зі значним зростанням обсягу виробництва продуктів харчування в громадському господарстві приділялася увага розвитку особистих підсобних господарств, садово-городніх кооперативів. Кооперативи, підсобні господарства виробляли вагому частку м'ясо-молочних продуктів, овочів, фруктів як для власних потреб, так і реалізації на колгоспних ринках.

Продовольча програма країни передбачала вирішення проблем сільського господарства за допомогою тих самих заходів, що вже застосовувалися. За допомогою збільшення врожайності валового збору зерна вирішити ключову проблему сільського господарства. У системі управління аграрною сферою на місцях створювалися районні агропромислові об'єднання (РАПО). Організаційно об'єднуючи колгоспи, радгоспи, підприємства й організації "Сільгоспхімії", "Сільгосптехніки", меліоративні й агросервісні організації, РАПО були покликані забезпечити комплексний розвиток аграрного сектора й управління. Створення РАПО призвело до збільшення чисельності управлінського апарату. Надалі зберігалася відомча підлеглість більшої частини структурних складових АПК республіканським та союзним органам.

Відповідно до постанови ЦК КПРС і РМ СРСР № 1114 від 14 листопада 1985 р., ЦК КПУ і РМ УРСР постановою № 429 від 10 грудня 1985 р. створив у республіці Державний агропромисловий комітет (Держагропром) УРСР, обласні агропромислові комітети, провів перебудову РАПО. У республіці чисельність апарату управління скоротилася на 22,8 тис. осіб, або на 25,5 %, а фонд заробітної плати - на 15,4 млн крб, або 9,6 %. На роботу в колгоспи й радгоспи перейшло 1,2 тис. осіб. До складу Держагропрому республіки увійшли 9,6 тис. колгоспів і радгоспів, більше 2 тис. міжгосподарських організацій, більше 1700 підприємств м'ясо-молочної й харчової промисловості, 1,8 тис. будівельних організацій, 4 тис. підприємств та організацій, що обслуговували сільське господарство, більше 150 наукових установ. Із виробничих підрозділів, розташованих на території районів, тільки птахофабрики, племгосподарства, великі державні тваринницькі комплекси мали подвійне підпорядкування, усі інші знаходилися в підпорядкуванні РАПО [10, арк.15].

В агропромисловий комплекс республіки, крім Держагропрому УРСР, входили Мінводгосп УРСР, Мінхлібопродуктів УРСР, Мінлісгосп УРСР, Укрголоврибгосп, Укоопсоюз. Валова продукція агропромислового комплексу в 1985 р. склала 83,5 млрд крб, у тому числі по Держагропрому УРСР - 57,4 млрд крб. В агропромисловому комплексі зосереджувалося більше 30 % виробничих фондів і трудових ресурсів усієї республіки. Перші місяці роботи показали, що нові органи управління предметніше стали вирішувати проблеми інтеграції сільськогосподарського виробництва й переробної промисловості, покращилась організація закупок і збуту продукції, комплексне вирішення низки питань. Особлива увага зверталася на збиткові колгоспи. За кожним із них закріплювався відповідальний працівник облагропрому і РАПО. Постало питання про скорочення збору різноманітних даних. Положення ускладнювалося тим, що органи ЦСУ продовжували запитувати звітні дані з Держагропрому майже по 100 формах на 76 тис. показників протягом року У зв'язку з різкою забороною виробництва спирту, вина й лікеро-горілчаної продукції здійснювалися заходи з переводу підприємств на випуск іншої продукції (261 у республіці) [10, арк.15].

У березні 1986 р. ЦК КПРС і РМ СРСР прийняли постанову "Про дальше вдосконалення економічного механізму господарювання в агропромисловому комплексі країни". Згідно з нею практично здійснювалася широка система заходів щодо застосування нових методів планування й економічного стимулювання на основі прогресивних нормативів, розширення прав колгоспів, радгоспів та інших підприємств й організацій агропромислового комплексу у вирішенні виробничих питань. Це мало певні позитивні результати. Проте відносини власності у своїй основі не зазнали змін, тому корінного перелому не відбулося.

У 1988 р. прийнятий закон "Про кооперацію" передбачав відродження кооперативної сутності сільгоспвиробництва. Однак, як і інші закони, він загострив проблеми, що накопичувалися десятиліттями в сільському господарстві. Заходи, що проводилися партійно - державною владою в рамках колгоспно-радгоспної системи господарювання на землі були половинчастими. Чергова спроба стабілізувати ситуацію в сільському господарстві виявилася малоефективною, незмінними залишалися соціально-економічні основи.

Зміцнення матеріально-технічної бази сільського господарства й пов'язаних із ним галузей, упровадження комплексної механізації й автоматизації, збільшення виробництва мінеральних добрив і засобів захисту рослин свідчили про великомасштабність державних заходів, спрямованих на підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва. Подальшого вдосконалення зазнавала система управління сільським господарством й агропромисловим комплексом. Незважаючи на деякі успіхи, у країні відчувалася нестача багатьох видів сільськогосподарської продукції, сезонні спади в торгівлі продовольчими товарами. Про відставання сільського господарства від зростаючих потреб країни неодноразово йшлося в документах партії та уряду.

Висновки