До історії села Ведильці Чернігівського району

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

До історії села Ведильці Чернігівського району

Іван Рослий

Перші поселення на горбистих берегах річки, згодом названоїр. Пакулькою, лівого притоку р. Дніпра, з'явилися в XVI-XVII столітті. В історичних документах назва села «Деревня Виделци» згадувалась уже в 1619 р. як об'єднання хуторських поселень: Дворец, Старосілля, Малосілля, Рословка та ін. У1730р. населення села складалося з 159 монастирських селян, а до 1924р. поступово збільшилося до 2768 людини, об'єднаних в одноосібних господарствах. З кількох версій походження сучасної назви більш вірогідною є: від назви гори «Відельци», де в XVIII столітті була збудована церква, навколо якої продовжувало розбудовуватися село з успішними землеробством, тваринництвом, різноманітними сільськогосподарськими ремеслами. Під час колективізації тридцятих років ХХ століття заможні одноосібні господарства були ліквідовані та організовані два колгоспи.

Якщо перекази предків з життя села Ведильці та щорічні спостереження за зміною його природи не фіксуються, то об'єктивність історії поселень втрачається. Послідовність подій виникнення і розвитку населеного пункту повинна базуватися на вирішенні низки важливих питань - коли, де, чому і в яких природно-кліматичних умовах з'явилися перші поселенці на сучасній освоєній площі? Як змінювалося життя перших поселень? Які позитивні чи негативні фактори впливали на їхній побут і розвиток? Чому в корінних селян мова така, а не інакша? Із низки подібних питань історично достовірним можна вважати фактор первинних надзвичайно сприятливих природно-кліматичних умов для першого поселення: повноводна річка із притоками і протоками та численні озера мали багаті рибні ресурси. В окремих ділянках лісу водилася дичина, долини і безкраї поля рясніли квітами і соковитими травами. На берегах плавнів і зеленої річкової долини височіли яскраво золотисті піщані дюни (Горбельовка*), які за кілька кілометрів можна було спостерігати ще в 50-ті роки минулого ХХ-го століття.

З часів перших особистих сприйняттів річки, поля, лісу, болота і луків з численними заводненими кар'єрами відпрацьованих покладів торфу і ознак колишніх дамб, водяних млинів, порівняння із року в рік стану цих виробничих і геоморфологічних форм в різні пори року, особливо, після весняних повенів і літніх злив, то вражали зміни основного русла, згодом названого р. Пакулькою, з підсиленою ерозійною дією бокових притоків (Малєйки, Чоботарки - правих; В'язовки, Кархівської, Дранів- ської - лівих та ін.) (див. рис.). Напрошується висновок, що басейн річкової системи утворився наприкінці танення Дніпровського льодовика (~200-100 тис. р. тому), а протягом багатьох тисячоліть така система створювала специфічні геоморфологічні форми рельєфу на площі майбутнього села. Піщані горби поблизу берегів, горбистий рельєф зустрічаємо в сучасному лісі (Шелухова гора, Страмоуска, Памірки), протяжні піщані субпаралельні гряди з міжгрядовими пониженнями (пагонами: Пагун, Любецкой пагон, пагон вздовж дороги на с. Мньов та ін.). Такі форми свідчать, що річкова мережа з притоками, протоками і природними джерелами води утворилася на східній межі льодовика. Уже за один-півтора кілометра на схід від русла основної річки ознак льодовика не зустрінуто, простори полів були тоді і зараз є відносно підвищеними.

Отже, у першому тисячолітті нашої ери в басейні основної річки природним шляхом сформувався ландшафт із міжріч піскуватих гряд і підвищень, прибережних піщаних горбів і височінь, яким перші мандрівники давали назви, що збереглися до наших днів: Горбельовка, Локотьков, Відельци, Могилєв, Білі Кручі та ін., походження яких говорило само за себе. Наприклад, з однієї високої прибережної гори проглядався чудовий краєвид з рельєфними деталями і особливостями річкової системи, окремими кущами лози і дерев. Тому і назвали гору «Відельци», а в давні часи православ'я збудували там церкву, яку в 30-их роках при «будівництві комунізму» зруйнували. Зразу за горою русло основної річки (Пакульки) об'єднувалося з двома притоками - Кархівським і Драньовським, що з гори мало вигляд виделки (див. рис.). На ділянці злиття русел утворилося велике озеро з островом посередині, на якому найвірогідніше з'явилося перше поселення і, можливо, оточений частоколом будинок (будівлі), тому що в народі збереглася назва цього острівка, зараз оточеного болотами, - Дворец. Скоріше за все це був монастирський двір, про який зазначено в описі Видельців 1755 року: «В той деревне двор монастырский огорожен... в нем строение изба началницкая...» У довоєнний час там був клуб, господарські будівлі. Частину заболоченого озера у 80-ті роки земснарядом очищено, це організував колишній голова колгоспу М. І. Шпилька.

Підтвердженням існування подібної будівлі на острові знаходимо в реєстрі архіву 1729 року - «Дворец преежий монастыря Киево-Печерской Лавры» [1].

У середині ХУІІІ століття, коли Ведильці входили до складу Пакульської промислової вотчини Києво-Печерської лаври, у цьому місці знаходилися споруди монастирського двору, про який зазначено також в описі Видилців 1755 року: «В той деревне двор монастырский огорожен кругляком в замет, в нем строение изба начал- ницкая. За началницкой избой коморка. и за оною колодязь ставнеях огорожен. Против колодезя комора рубленая под кришкая дрань за которая пекарня з сенми. За пекарне клетка для вяле сиров на столпах в ставне зделанная. Подле пакарне погреб входит з двома дверми з дубини рублених... Подле ворот овчарская курная изба з сенми. Во дворе кошара для скота з сараями рубленними соломою покритими. При дворе огородов два ворем огорожений» [2]. У довоєнний час там був клуб, адміністративні та господарські будівлі, що були спалені гітлерівцями у 1943 році.

Геоморфологічні спостереження долини р. Пакульки і її притоків свідчать, що ця основна артерія в часи Київської Русі для невеликих човнів і парусників була судноплавною. Широка річка мала глибину 2-3 м, судячи по тих вирізах, заглибленнях і ямах, що збереглися до цього часу. Тобто перші мандрівники до місць осідлості на пагорбах припливали на човнах по воді від р. Дніпра. Цілком ймовірно, що мандрівники, неодноразово припливаючи і відпливаючи до забудованих місць від гирла річки до її верхів'я, називали таку водну артерію провідною, ведучою або Ведилкою. Проте нелогічно, навіть тоді в давнину, називати так окремий пункт з незрозумілою заміною закінчення назви Ведилка на Ведильці. Першим поселенням був хутор без назви. Прибували інші групи людей. Вони поселялись у сприятливих місцях на берегах річки, озер, біля джерел, групуючись в окремі хутори. Згодом, за різними ознаками, з'являлися їхні назви - за прізвищами сімей, прикметами місцевостей тощо. Поступово, внаслідок розселення сімей, хутори утворювали єдине село, а згодом хуторські поселення стали називатися вулицями (табл.1).

ведильці село назва чернігівський

Таблиця 1.

Перелік назв хуторів по умовній черзі та часу появи

Стосовно походження назви села «Ведильці» існують різні думки:

від назви річки Ведилка [4];

від назви високої гори Відельци (див. рис.);

від назви місцевості злиття течій трьох, в минулому повноводних, річок, що на місцевому діалекті звучала як «Видьолка» (виделка)(див. рис.).

Згадана у джерелі [4, ст. 694] річка Ведилка як приток р. Пакульки (теперішня долина, рів. Карховський) не могла бути основою для назви села тому, що перші поселення виникли осторонь. Вірогіднішою, але в історичному плані нелогічною була також назва від слова болотисто-озерної місцевості злиття річок «Видьолка» (білоруський говір). У перших історичних письмово зафіксованих документах виникає назва «Видилци» [1, 2], яка, напевне, була у вжитку місцевих селян і навколишніх поселень. Назва, очевидно, походить від високої гори Відельци, яка в свою чергу була природною - з її вершини відкривався чудовий живописний краєвид, відкритий, ще не зарослий густими лісами і гаями (див. рис., карту). На її вершині згодом у 70-х рр. XVIII ст. була побудована церква, на жаль, знищена в 30-тих роках минулого століття. На перших географічних, наступних топографічних, адміністративних і навіть на геологічних картах [5] село звалося Видельци (рос. «Видельцы»). Тільки протягом ХХ-го століття вже назва трансформувалася на «Ведильці»(див. карту).

Отже, перша згадка про населений пункт як об'єднання хуторів була в 1619 р. [4]. Село продовжувало активно заселятися і господарськи розвиватися. Вже в 1730 році населення складалося з 159 монастирських селян, а до 1924-1928 р. р. кількість осіб збільшилася до 2768 людини [4]. Трудолюбиві жителі і новосели займалися не тільки землеробством і скотарством, а й різноманітними ремеслами - будівельними, деревообробними, плотницькими, столярними, ткацькими, кравецькими, кузнецькими, мукомольними і маслобойними та іншими, а такі місцеві умови, як віддаленість від промислових центрів і погіршання водного шляху сполучення (обміління річки), змушували селян майже повністю переорієнтовуватися на ремісниче самообслуговування. Об'єктивні дані свідчать, що з кожним століттям заможність і добробут селян поліпшувалися. Так, наприклад, у 1755-1769 р. р. 87 сімей у своїх господарствах мали 55 коней, 94 воли, 151 корову, 245 овець, 25 кіз, 55 свиней [2,4]; у 1924 - 1928 р. р. (перед колективізацією) у складі 2768 жителів села бідняками вважалося тільки 379 людини, інші були середняками і заможними (табл. 2).

На широких степових просторах пахотні землі освоювалися за межами села, в першу чергу, біля кругів, заповнених водою (невеликих озер карстового походження), і в зволожених низовинах. До останнього часу збереглися назви полів і озер за прізвищами господарів, які ці землі обробляли - Кабенкові Дуброви, Сидорове, Козлянчишине поле, Смоліговка, Фролова гора, Приходьки, Рульов Берізник; озера (круги): Рогозин, Ракитний, Василінов, Назаров, а серед піщаних гряд і горбів, що простяглися на 12 км до самого Дніпра - Воробейков і Свиной круги, Зномова копанка. На піщаних і піскуватих ділянках в останні два століття активно проводилися лісонасадження. Сьогодні безлісі ділянки до самого Мньовського болота і дніпровських плавнів зустрічаються тільки на площах планових вирубок вікових сосен і беріз.

Отже, простий перелік іменних земельних ділянок, водних джерел, іменних і колективних ремесел, широка галузь одноосібного тваринництва, інтенсивне землеробство на лоні сприятливих природних умов свідчать про те, що жителі села Ведильці в дореволюційний період в переважній своїй більшості були заможними селянами (табл. 2).

- У нашому селі панів не було, - згадували старожили, - одноосібно було кращим життям.

Географічна карта ХІХ століття