Етносоціальні та демографічні процеси в Луцьку в 1919-1939 роках

Складено на основі: [26, с. 84-85; 31, s. 30; 28, s. 2; 1, с. 4; 34, s. 2].

Чимало з них займалися дрібними промислами кравецтвом, шинкарством, бляхарством, перукарством, перевезенням людей і товарів у містах тощо. Майже половина волинських лікарів і фармацевтів теж були євреями [24, с. 33]. Євреї складали найбільшу питому вагу у кооперативах. Так, на одного єврея, члена кооперативу, припадало 13 неохоплених кооперативним рухом, тоді як на одного поляка - 30, українця - 101, інших - 60 [23, с. 116].

Робітнича верства Луцька була представлена здебільшого українцями. У 1923 р. серед робітників луцьких підприємств українці становили близько 48%, поляки - 27%, євреї - 14%, чехи - 5%, росіяни - 4%, німці 2% [12, арк. 39]. Більшість цих підприємств належали євреям або чехам [5, арк. 19].

На початках у органах самоврядування і міської влади частка поляків була помітно нижчою. У 1919-1920-х рр. в магістраті міста Луцька працювало 198 особи, включаючи працівників підприємств, що належали місту. З них 46% були православними, 23% - римо-католиками, 6% - юдеями, 1% - лютеранами, 24% - з невідомим віросповіданням [13]. Проте уже в першій половині 1920-х рр. ця картина стала швидко змінюватися. Поляки, що приїжджали до Луцька, призначалися на посади в сфері управління та освіти. Наслідком такої політики стало те, що у 1936 р. в магістраті Луцька працювало 59% осіб римо-католицького віросповідання, 29% - православного, 7% - юдеї, 1% - греко-католицького, та 4% - з невідомими даними про віру. За національною ознакою тогочасний склад магістрату був наступним: 108 поляків, 26 українців, 11 євреїв, 9 росіян, 1 чех, та 6 з незазначеною національністю. Загалом, частка римо-католиків серед працівників органів міського самоврядування, зросла з 1919 р. по 1936 р. на 36%, а до 1939 р. - на 43% [17, арк. 38-46; 18, арк. 45-52].

Відмітимо незначне представництво в органах луцького самоуправління євреїв, незважаючи на їх значну частку серед мешканців міста. Ще меншим було представництво представників інших національностей. У 1939 р. в міському управлінні працювало лише по одному представнику таких етнічних груп як білорусів, чехів та німців [17, арк. 38-46; 18, арк. 45-52].

За гендерною ознакою домінуюча більшість серед працівників місцевого самоврядування належала чоловікам і ця тенденція за двадцять років мало змінилася. Якщо у 1919 р. в магістраті працювало 18% жінок, то за 20 років їх кількість збільшилася лише до 20% [13; 18, арк. 45-52].

На відміну від магістрату, де поляки займали всі керуючі посади, в міській раді були широко представлені євреї, проте і тут прослідковується тенденція швидкого збільшення частки поляків. Так, якщо у 1927 р. євреї складали 74% радних міської ради, поляки - 22%, а росіяни - 4% [11, арк. 7], то у 1934 р. частка поляків серед них зросла до 53%, євреїв зменшилася до 37%, інші етнічні групи становили 9% [10, арк. 57].

У структурах органів державної влади ситуація була іншою. Так, у 1925 р. Луцькому повітовому управлінні всі без винятку керівні посади займали римо-католики [7, арк. 1]. До слова, у середині 1930-х рр. більшість вчителів луцьких шкіл були також римо-католиками, попри те, що учнями були здебільшого православні та юдеї [6, арк. 11, 19].

Широке залучення до формування органів державної влади, місцевого самоврядування та інших інституцій поляків із інших воєводств зумовило багато незручностей побутового характеру. Найголовнішою серед них була відсутність придатних помешкань. У 1921 р. в Луцьку було зареєстровано 3 698 помешкань, більшість з них складали трикімнатні оселі - 1 049, однак одно- та двокімнатних було не набагато менше - 811 та 962 відповідно. В одному помешканні найчастіше проживало від 4 до 6 осіб [31, s. 11]. За даними на 1931 р. в Луцьку вже нараховувалося 7 801 помешкання, серед яких одно-, дво- та трикімнатні оселі складали практично рівну частину - близько 2 000. Зменшилась кількість осіб, що проживали в одному помешканні, тепер найчастіше жили по одному чи двоє, що у відсотковому відношенні до загальної кількості населення складало 52% [28, s. 3].

Більшість новоприбулих службовців та працівників змушені були винаймати житло. У середині 1920-х рр. в Луцьку за 1 кімнату з кухнею плата складала 800 - 1 000 злотих на рік, за дві кімнати - 1 200 - 1 500, за три кімнати з кухнею - 1 000 - 3 000 злотих. За кімнату для одиноких, перехідна - 40 - 50 злотих на місяць, хоча враховуючи ціну меблів, послуг та опалення - орендар платив всі 150 злотих. Вцілому у 1925 р. на одну луцьку квартиру припадало 3,5 особи [30, s. 55]. Бували випадки, коли прибулий урядовець не знаходив помешкання та повертався туди звідки приїхав. Так, зокрема, К. Хилінський, начальник адміністративного відділу Волинського воєводського управління, з цієї ж причини змушений був відправити свою дружину з дітьми до Варшави, а сам лишився в Луцьку в орендованій кімнаті. Дороге житло було однією із проблем, оскільки по всій Волині в цей час панувала суцільна дорожнеча. Парадоксально, але в першій половині 1920-х рр. ціни на продовольчі товари, були подекуди навіть в три рази вищими за варшавські. Це було спричинено винищенням краю війною та нерозвинутою системою торгівлі з дрібними селянськими господарствами Волині. На сторінках газети «Zycia Wolynia» у 1925 р. міський урядовець представив свій місячний бюджет, що складався з витрат на помешкання (1 чи 2 кімнати) - 46 злотих, світло та опалення - 21 злотий, продукти харчування - 107 злотих, засоби гігієни - 20 злотих, одяг - 27 злотих, потреби культури (газети) - 10 злотих, дрібні видатки - 17 злотих, разом - 248 злотих, хоча його доходи не перевищували 200 злотих на місяць [30, s. 56].

Для розв'язання проблем з проживання урядовців, в місті в 1924-1925 рр. було споруджено в передмісті Красне мурованих та 7 дерев'яних будинків, які нараховували 61 кімнату. Подальше будівництво було призупинене через проблеми з фінансуванням [30, s. 58]. 1930-ті рр. не принесли суттєвих змін в ситуацію із забезпеченням житла. Приріст населення Луцька випереджав інші міста воєводства. Знайти місце для проживання було і надалі доволі важко.

Луцьк став одним з найдорожчих воєводських міст Польщі [30, s. 189]. Підтвердження цьому знаходимо на сторінках газети «Ziemia Wolynska» на яких наведено порівняння цін Луцька та Варшави. Автор статті зазначає, що колись місто Луцьк було дешевшим за Варшаву, а в 1932 р. став на половину дорожчим. Так, обід з 3 страв та чашки чаю у Варшаві коштував близько 60 грош. Власники варшавських ресторанів мали справу безпосередньо з виробниками, а не з численними посередниками, як в Луцьку. В воєводському центрі аналогічний обід коштував від 1,20 до 1,50 злотих. Автор статті зазначав: «Якщо порівняти помешкання столичні з усіма вигодами та «примітивом» в Луцьку і поглянемо на ціни - оніміємо» [35, s. 2].

Для розуміння рівня життя лучан у міжвоєнний період, наведемо приклади доходів населення та тогочасних цін. Лазар Даль - відомий тогочасний єврейський громадський діяч Луцька, був власником аптеки, та отримував щорічний дохід у 1927 р. близько 12 300 злотих, однак включаючи всі податки та відрахування, заробітну платню робітникам, його прибуток складав лише 5 700 злотих. На його утриманні знаходилась дружина та троє дітей, отже, його родинний місячний дохід становив близько 475 злотих [3]. Лікар-дантист Цезар Хайт отримував щорічно дохід від приватної власності та підприємства 2 720 [2, арк. 4]. Єврейський приватний вчитель Арья Горенштейн заробляв 100 злотих на місяць [20, арк. 327]. Кресляр Костянтин Ковальський отримував щомісячно близько 150 злотих та утримував дружину та двох дітей шкільного віку [21, арк. 11]. Кравчиня Францішка Слодковська заробляла 100 злотих на місяць для себе та своїх двох малолітніх дітей [21, арк. 84]. У тому ж році директор міської лікарні - Іреніуш Завідський отримував 500 злотих щомісячно [9, арк. 55]. Для довершення картини купівельної спроможності лучан наведемо ціни середини 1927 р. на товари першої необхідності. Кілограм житнього хліба коштував тоді від 63 до 68 грош, пшеничної муки - від 97 до 99 грош, свинини - майже один злот, 10 кг картоплі - від 90 грош до одного злота 10 грош, літр молока - 30-35 грош, одне яйце - 10-12 грош [14, арк. 2]. Для того аби дитина навчалась в гімназії доводилось платити від 20 до 40 злотих щомісячно [22, арк. 142]. Відмітимо, що персонал Луцького магістрату в 1930 р. мав таку заробітну плату: працівник канцелярії - близько 400 злотих на місяць, референт - 500, інженер - 700, бухгалтер - 600, машиністка - 300, візники та сторожі - до 200 [8, арк. 67]. Шкільний сторож заробляв до 100 злотих [16, арк. 70].

На загал, невисокий рівень доходів лучан та відносно дорожча вартість життя із іншими містами обумовлювалася слабо розвинутою економікою міста та погано розбудованою інфраструктурою. З приростом населення, в Луцьку збільшувалась кількість безробітних. Станом на квітень 1926 р. їх налічувалось 372 особи [14, арк. 244], в 1931 р., у зв'язку із світовою економічною кризою, цей показних зріс до 3 770 осіб (з них 888 - люди розумової праці, та 2 882 - робітники) [28, s. 266]. До 1937 р. кількість безробітних зменшилась до 1 700 осіб [33, s. 3].

Особливості етносоціальних процесів в міжвоєнному Луцьку визначалися політикою державної влади та рівнем економічного розвитку міста. луцьк етнічний демографічний

Отже, приєднання Волині до складу Другої Речі Посполитої та надання Луцьку статусу воєводського центру, визначило особливості етносоціального розвитку міста на все міжвоєнне двадцятиліття. Основною ознакою цього періоду, окрім демографічного фактору та урбаністичних процесів, став вплив політичних чинників, метою яких була інтеграція Волині і Луцька, як її адміністративного центру, в загальнопольський політичний, економічний та культурний простір. Наслідками такої політики стало: значне переселення до Луцька поляків з інших воєводств Другої Речі Посполитої; стимулювання владою еміграції єврейського населення; значне збільшення в органах влади та самоврядування, громадських та державних інституціях, закладах освіти поляків, при цьому, традиційно із тенденцією до зменшення, в торгівлі домінували євреї, українці натомість були зайняті в ремеслі та сільському господарстві; на загал, через повільні темпи економічного розвитку простежувався низький рівень життя більшості містян, Луцьк не став дієвим регіональним урбаністичним центром. За рівнем комфортності та вартості життя в окремі періоди він був одним із найдорожчих в міжвоєнній Польщі.

Деякі аспекти дослідження можуть стати темами для подальшого вивчення, серед них рівень життя лучан міжвоєнного періоду, етносоціальні конфлікти в Луцьку 1919-1939 рр.