Історія давнього Трускавця (XV - початок ХІХ ст.): підсумки і перспективи дослідження

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Дослідження історії Трускавця має свої традиції. На сьогодні відомо як мінімум три спроби складання спеціальних бібліографічних покажчиків до історії міста. Якщо повністю довіряти досвіду бібліографії (і якщо абстрагуватися від згадок Трускавця в джерелах та хроніках ранньомодерного часу), то перші спроби описування поселення-оздоровниці відносяться до початку ХІХ ст., коли, властиво, розпочалося використання властивостей його природних багатств. Ці перші писання є, з інформативного погляду, досить малоцікавими для фахового історика, позаяк відповідають духові часу, коли представники романтичного напряму історіографії грішили фактографічними неточностями, допускали певний безлад в насвітленні подій, перебільшували легендарні свідчення тощо.

З розвитком курорту (усталеною датою його заснування вважається 1827 р., коли було влаштовано перші стаціонарні ванни для лікування) розпочалося видання довідкової краєзнавчої та туристичної літератури. Так, Трускавець регулярно вносився до переліку оздоровниць Польщі та Галичини [53]. У 30-40-х рр. ХІХ ст. з'явилися перші газетні публікації про лікувальний заклад. У 70-х рр. був написаний рукописний путівник про Дрогобич та його околиці з цікавим описом Трускавця. 1892 р. був надрукований короткий нарис Л. Дзєдушицького, написаний для «Географічного словника», доповнений 1902 р.

Зрозуміло, що наприкінці ХІХ на початку ХХ ст. про Трускавець часто писала преса, матеріали якої досі вивчені недосконало. Передовсім, слід звернути увагу на місцеві польськомовні газети, які видавалися в Дрогобичі: «Наддністрянська газета», «Дрогобицький кур'єр», «Новий Дрогобицький кур'єр», «Самбірсько-Дрогобицький тижневик», «Дрогобицькі новини», «Підкарпатський голос», «Підкарпатська газета», «Дрогобицький тижневик», «Реформа». Матеріали преси можуть мати при з'ясуванні окремих питань вирішальне значення. Так, наприклад, за публікацією в 1894 р. у «Познанському огляді» вдалося прояснити ситуацію зі встановленням пам'ятника Міцкевичу в Трускавці [59]. Так само, як і дрогобицький пам'ятник Міцкевичу, його автором був відомий на той час львівський скульптор Тадеуш Баронч (1849-1905) [45].

На початку ХХ ст. з'явилися досить предметні та змістовні путівники, присвячені спеціально Трускавцю [62]. Проте лише в міжвоєнний період вони стають більш фаховими, краще ілюстрованими, хоча, зрозуміло, ретроспективні сюжети в них межують з публіцистикою та легендами [70]. У 1933 р. побачив світ найкращий та найповніший, багато ілюстрований довідник-путівник про Трускавець [71].

Назагал, міжвоєнний період був часом активного зацікавлення краєзнавством Трускавця та розвитком його як міста-курорту, прикладом чого може слугувати видання 1936 р. цікавого ілюстрованого журналу «Трускавецька одноденка», присвяченого 25-річчю діяльності на посаді урядника оздоровниці Раймунда Яроша [46]. Чимало цікавих публікацій друкувалося тоді на сторінках першої міської польськомовної газети «Трускавецькі джерела». Вочевидь, потрібно вивчити і регіональну польськомовну пресу міжвоєнної доби: «Кур'єр Підкарпаття», «Новини», «Огляд Підкарпаття», «Дрогобицький кур'єр», «Дрогобицько-Бориславсьво-Самбірсько-Стрийський голос». Зокрема, активним дослідником-краєзнавцем був лікар Зенон Пельчар, автор путівника 1909 р. [55], а також ювілейної книги до 100-річчя заснування курорту [56]. За даними А. Теодоровича, З. Пельчарові належить 19 публікацій про Трускавець, виданих ще в 1893-1913 рр. [62].

26.03.1938 р. у Львові був захищений докторат з історії медицини, написаний вихідцем з Дрогобича лікарем-урологом Тадеушом Льоренцом (1906-1986) [48]. Праця була виконана на кафедрі історії медицини Львівського університету, якою керував професор В. Зембіцький. Докорат містить чимало цікавого джерельного матеріалу, який не застарів дотепер. Передовсім, автор ґрунтовно вивчив різноманітну періодику австрійської та міжвоєнної доби, наукові та джерельні публікації, опрацював архіви. Зрозуміло, що його більше цікавив розвиток Трускавця як курорту, проте й екскурс в минуле населеного пункту має наукове значення.

Першу писемну згадку Трускавця Т. Льоренц датує 1461 р. як власність Коритків. Він також розглядає походження назви, беручи до уваги лише уснуючі версії про його «рослинне» походження (або від трускавок, або від лісу). Позитивним тут є те, що дослідник познаходив спільнокореневі навзи в інших районах Польщі. Подальшу історію населеного пункту (села) автор викладає як приватну власність наступників Коритків: Тустановських та Рудницьких, після них за урядами дрогобицьких старост, починаючи від Станіслава Малджика, який на початку XVI ст. перевів Трускавець у державну власніть. Ранньомодерний період історії Трускавця закінчується урядом старости Вацлава Жевуського.

Згадку земного воску (озокериту) у Трускавці Т. Льоренц відносить до 1815 р. У 1837 р. вже добували, у 1840 р. зробили перший хімічний аналіз. Видобували в урочищах Луг і Помярки, період найбільш активного видобутку припадає на 1882 1891 рр. В урочищі Липки на відстані 1 км на північ від Трускавця, на покритому лісом узгір'ї були розвідані поклади олова і цинку, сірки, гіпсу, воску, озокериту. На Помярках озокериту, нафти, сірки і мірабіліту. У 1814 р. Юзеф Геккер з Яном Маттісом заснували акційне товариство «Добра надія» для виробництва олова та цинку. Однак у 1823 р. воно заглохло. У 1881 р., коли Трускавець перейшов у власність спілки на чолі з князем А. Сангушком, почалась нова ера. На Липках залишилась тільки одна копальня, на Помярках видобували багаті поклади озокериту та сірчаної руди.

У 1810 р. Юзеф Геккер здійснив вдалу спробу дистиляції нафти, у 1817 р. нею вже освітлювались околиці Дрогобича. У 1848 р. торгівці-євреї завели нафту до Львова місевим аптекарям. Її аналіз здійснили Лукасєвіч і Зех. Нафта у Трускавці добувалась в урочищі Кривче. У 1849 р. право на експлуатацію належало Давидові Стеуерманові. Але в кінці ХІХ ст. видобуток занепав.

У середині XVIII ст., з початком спорадичного гірництва, в Трускавці могли знати про лікувальні властивості мінеральних вод. На початку ХІХ ст. про них вже розійшлась слава. У 1801 р. Балтазар Гаккет, який у 1791 1793 рр. здійснив наукову подорож Прикарпаттям, провів хімічний аналіз місцевих вод, але їх результати не збереглися. Поза тим, вже у 1800 р. про це було добре відомо. У 1815 р. Кароль Схіндлер виокремив місцеві поклади руд (сірку і сірчану воду). Того ж року були організовані перші сірчані ванни, про що відомо з публікації у Відні (1815 р.). Вони дорівнювали якостям сірчаних вод у Шклі та Любені. Але їх застосовували дуже примітивно (обладнання потрібно було привозити з собою). Зміни відбулися в 1826 і 1827 рр. У 1827 р. камеральний урід Дрогобича заснував тут чотири корчми з ваннами. Батьком трускавецьких мінеральних вод вважається Юзеф Міцевський, який був керівником камерального господарського уряду в Дрогобичі (1833 1853 рр.). Про це чітко фінсується в так зв. «Галіційських шематизмах» у 1832 1854 рр. Саме він запровадив стаціонарні ванни, а також помешкання для відпочивальників. Так, у 1836 р. був відкритий спеціальний будинок на вісім кабін по дві ванни в кожній, у 1840 р. будинок «Нептун» на 19 кабін по одній ванні. Позаяк уряд цим не цікавився, справа розвивалася приватно. До 1836 р. часу проведення перших аналізів, було відомо про сім джерел, названих іменами цісарів та членів їх сімей (Фердинанд, Марія та ін.), одні води використовувалися для ванн, інші для пиття (так, пробували лікуватися водою зі вмістом нафти та сірки). З 40-х рр. почалася забудова помешкань для відпочивальників. З'явився і перший готель «Kasamia» на 40 номерів, який його перший власник Ян Шнайдер в 1844 р. продав державним органам влади. У 1842 р. на місці давнього трактиру розпочато будову великого готелю (курортного дому) із залою для забав на 300 осіб. Того ж року закладено парк. Цікаво, що тоді ж уряд викупив лісок, який належав греко-католицькій церкві, біля якого знаходилися джерела мінеральних вод (чотири сірчаної та Марія). Була облаштована дорога до них, яка проходила уздовж потоку Коточий. Першими лікарами були Антоній Мачек (до 1846 р.) і Францішек Турек. У 1860 р. адміністрація запровадила різноманітні нормативні документи, у т.ч. статут та інструкції для лікування. Першу аптеку відкрив у 1860 р. дрогобицький фармацевт Клечковський.

До 1870 р. Трускавець перебував в оренді приватних підприємців (Ян Шнайдер, Томаш Пасинковський), з 1870 р. у приватних руках: з 1870 по 1881 рр. дрогобичан Лейзора Шраєра і Лейзора Гартенберга, з 1881 р. нової спілки Адама і Владислава Сапєг, Станіслава і Марцелія Жолтовських, Едмунда Радзивіла, Владислава Радзейовського, Францішка Хлаповського, Модеста Марианського і Войцєха Бродзяка. У 1882 р. прийнято в експлуатацію новий великий будинок для ванн. Новим засобом для лікування стали грязьові ванни. У 1887 р. закладено новий парк (з 1898 р. отримав назву «Адамівка»), у 1992 р. відкрито інгаляційний закалад. У період 1898 1908 рр. у власників Трускавець орендували Юзеф Вичинський, Тадеуш Баронч, Станіслав Мізерський і Зенон Пельчар. З 1908 р. курорт перебував під безпосереднім керівництвом графа Жолтовського. У 1911 р. Трускавець придбала нова спілка власників під назвою «Zdroje Truskawieckie» у складі: Раймунд Ярош (голова), Еміль Парнас, Станіслав Отовський і граф Фридерик Рессегнер (члени). У 1912 р. відкрито залізницю, яка сполучила Трускавець з Дрогобичем.

Докторат Т. Льоренца супроводжують великі додатки: текстів документальних джерел (найстаріший про зникнення суровиці в Дрогобичі та Трускавці 1586 р.); таблиць (наприклад, про доходи мешканців в 1564 1692 рр.); списків мешканців власників нерухомості за Йосифінською метрикою 1787 р. та Францисканською метрикою 1820 р.; текст результатів першого аналізу води 1831 р.; текст першого курортного статуту 1860 1869 рр. та ін. нормативних документів; перелік нерухомості станом на 1870 р. (140 одиниць); перелік лікарів (1834-1936 рр.); таблиця кількості відпочивальників з 1833 р. (70 осіб) по 1935 р. (16054 особи); таблиця кількості прийнятих ванн з 1862 р. (18410) по 1895 р. (17280); динаміка будівництва помешкань з кількістю кімнат з 1843 р. (100) по 1935 р. (5360).

На жаль, Т. Льоренц не опублікував за матеріалами докторату жодної статті, то ж його вагоме дослідження залишилось невідомим і не мало впливу на подальшу історіографію Трускавця.

У радянський час історією Трускавця займалося невелике число дослідників. Так, 1965 р. вийшла популярна книга І. Маркова і О. Шатирка, в якій довоєнний Трускавець протиставлявся радянському. Відповідно, прогрес курорту пов'язувався винятково з «піклуванням» про нього партії та радвлади. Найбільш вагомі праці написали двоє видатних львівських істориків: Ярослав Ісаєвич та Орест Мацюк. Перший є співавтором нарису історії міста для «Історії міст і сіл» [12; 13], другий двох окремих книг.

Щодо нарисів Трускавця в «Історії міст і сіл», то вони написані, як для радянського часу, досить фахово. На відміну від статей-нарисів про інші населені пункти, в них порівняно велика увага приділена давньому періоду та історії курорту в ХІХ першій третині ХХ ст., хоча, зрозуміло, найбільш акцентовано період радянського «будівництва». Зрозуміло, що період історії міста до ХХ ст., а то й до 1939 р., написав Я. Ісаєвич, який непогано орієнтувався в публікаціях джерел та був добре ознайомлений з польською історіографією. І все ж, нарис вийшов не таким вже і досконалим. На мою думку, справа тут не тільки в обмеженнях радянської доби. Вочевидь, авторам забракло часу (чи, можливо, й сміливості) для проведення більш прискіпливих пошуків.

Про праці з історії Трускавця доктора історичних наук, уродженця Трускавця Ореста Мацюка, варто сказати докладніше. Ще 1964 р. він опублікував газетну статтю про походження назви міста [23]. 1972 р. у співавторстві з О. Мацієвським дослідник видав бібліографічний покажчик про місто [18]. Йому ж належить кілька статей про давній Трускавець [19-22]. У 1997 р. з'явилася друком окрема книга «Короткий нарис історії Трускавця», серед авторів якої є О. Мацюк [10] (перевидана 2000 р. [24]). Незважаючи на те, що О. Мацюк помилково вважав датою першої писемної згадки Трускавця 1469 р., його внесок у дослідження історії давнього поселення є великим. Вартим уваги є, передовсім, бібліографічний покажчик Трускавця, який є чи не єдиним прикладом такого роду в радянській історіографії міст. Важливо також, що до бібліографії увійшов і розділ «Рукописні джерела», в якому було подано 119 позицій архівних джерел з львівських (переважно з ЦДІА у Львові, де працював О. Мацюк) та польських архівів до історії міста періоду від найдавніших часів до 1956 р.

З літератури останнього десятиліття слід відзначити фахово написану розвідку польського історика Р. Квіріні-Поплавського про трускавецький костьол, який був заснований як каплиця в 1859 р. Авторові належить спроба з'ясувати давніше походження Трускавця, зокрема, він вказав на те, що ще в 1919 р. краківський історик О. Галецький опублікував інвентар зі згадкою Трускавця в 1427 р. На цю публікацію відгукнувся Є. М. Пілецький, який визначив, що Трускавець «старший на кількадесят років» [58].

Трускавцем продовжують цікавитися дослідники та публіцисти в сусідній Польщі, що є цілком зрозумілим, адже їх приваблюють сліди польської культури, які ще залишилися в краю, а також ностальгія по назавжди втраченому. З численної «кресової» літератури, яка є дуже популярною в сучасній Польщі, трапляються видання, в яких Трускавець не обділений увагою [60; 68; 72]. Назвемо ще одну польськомовну книгу, яка містить цінну інформацію про фотографії та листівки Трускавця міжвоєнного періоду, що зберігаються в Архіві Механічної Документації у Варшаві [44]. У згаданому науково-довідковому виданні подана інформація про 46 архівних фотознімків Трускавця, в тому числі й про дуже рідкісні.

Ще в радянський час до проблеми походження назви Трускавця звертався Ярослав Ольховий [25-27]. Дослідник топоніміки Дрогобиччини висунув досить обґрунтовану версію про походження назви Трускавця від труск, тобто сушняковий ліс. Ця версія була пізніше (і незалежно від Я. Ольхового) доведена польським ономастом професором Владиславом Макарським, який є автором дослідження «Назви місцевостей давньої Перемишльської землі». На його думку, назва Трускавець є фізіографічною, а не відантропонімною. Вона постала внаслідок субстантивізації прикметника трускавий за допомогою форманта ец. Сам прикметник походить від труск, що означає шелест, хруст. До речі, і трускавка, позьомка зустрічаються в лексиконі як мінімум від 1742 р., і вони не є синонімом полуниці, а похідним від труск, шелест. Ще одна можлива версія назва Трускавець походить від невіднотованого в джерелах потоку Трускавець, того ж семантичного типу, що й Сопот, Шамачий, або від якогось місця, яке поросло ламкою/хрусткою рослинністю [50]. трускавець історичний курорт мацюк

Слід відзначити публікації про міську символіку, серед яких виділяються дослідження А. Гречила автора сучасного герба міста. Не так давно побачив світ нарис історії трускавецької церкви, виданий місцевим дослідником О. Регою [29], який містить цікавий ілюстративний матеріал. У книзі краще висвітлений період кінця ХІХ початку ХХІ ст. З публікацій останніх років варто виокремити статті Тараса Батюка, в якій оглянуто розвиток місцевої солеварні [2], Андрія Гречила про герб міста [9], науково-популярну книгу В. Цвєткова [15], монографію Христини Харчук про архітектуру міста ХІХ прешої половини ХХ ст. [41], републікацію книги Олекси Пристая «З Трукавця у світ хмародерів» [28/1], великий «кресовий» нарис Станіслава Ніцєї [54], публікацію поштівок Трускавця Ігоря Сеніва з ретроспективним нарисом [30] та ілюстрований історичний нарис Галини Коваль [14]. У науково-популярних статтях я торкався дати заснування Трускавця та його найдавнішого минулого [33-39]. Чимало матеріалів про Трускавець опубліковано на сторінках вроцлавського часопису «Ziemia Drohobycka» (у 1991-2007 рр. вийшло друком 20 зашитів видання) [42], який трансформувався в «Biuletyn Stowarzyszenia Przyjaciol Ziemi Drohobyckiej» (станом на кінець 2016 р. вийшло 19 чисел видання). Публікації згаданих періодичних видань мають переважно мемуарно-біографічний характер і, загалом, не стосуються історії Трускавця до початку ХХ ст.

Одним із дослідників, хто намагався дати характеристику джерел до історії давнього Трускавця, був згаданий Т. Льоренц. До цієї проблеми звертався також і О. Мацюк. Так, у згаданому бібліографічному покажчику понад 20 позицій наведених назв рукописних джерел відносяться до досліджуваного періоду [18]. У подальшому в «Короткому нарисі історії Трускавця» О. Мацюк зробив спробу характеристики актових джерел XV XVII ст., а також масових джерел початкового періоду австрійського панування в краю (Йосифінської та Францисканської метрик, найдавніших метричних книг Трускавця тощо). При всій повазі до автора, який вперше оприлюднив вагомий фактологічний матеріал, зауважу, що не всі його припущення підтверджуються. Так, наприклад, люстрації Дрогобицького староства 1469 р., в якій міг би відкластися матеріал про Трускавець, не існує (найдавніша люстрація Дрогобиччини датується лише 1564-1565 рр.). Крім того, частина вказаних О. Мацюком джерел давно опублікована, зате інші архівні коплекси чомусь не привернули увагу дослідника. Відтак, вони зилишились не облікованими.

Протягом двох століть нагромадилась чимала література про Трускавець в хронологічних рамках XV початку/середини ХІХ ст. За невеликими винятками, уявлення про давній період в історії населенного пункту залишилися досить таки фрагментарними, хоча цілий ряд дат і пов'язаних з ними подій були відомими ще в ХІХ ст. Аналіз історіографічних матеріалів засвідчує, що дослідників та краєзнавців більше приваблювала історія курорту, починаючи від 1827 р. (на початку вересня 2007 р. Трускавець відзначив 180-річчя курорту і 60-річчя надання йому міського статусу). Згаданий період найгрунтовніше висвітлений в доктораті Т Льоренца та монографії Х. Харчук, нарисі Г Коваль. Водночас, не можна не помітити того, що велика кількість бібліографій Трускавця суттєво не вплинула на ступінь якості його академічних досліджень. Це видно, передовсім, з найновішої енкиклопедичної статті, яка містить застарілі уявлення на найдавніше минуле та численні лакуни [11].

Сьогодні можна відверто говорити й про те, що історія давнього Трускавця, тобто, від найдавніших часів до початку середини ХІХ ст., посправжньому не зацікавила дослідників. Так, наприклад, у деяких публікаціях (навіть путівниках) називалася дата першої писемної згадки Трускавця 1427 рік, проте їй не надавалося відповідного значення. Теж стосується і праць О. Мацюка, який згадував цю дату, але, вочевидь, враховуючи характер джерела (ідеться лише про розмежувальний акт), не зміг переглянути своє попередньо сформоване переконання. Відтак, у літературі другої половини ХХ початку ХХІ ст. «прижилася» пізніша дата 1469 р., з якою пов'язувалися початки поселення, а 1969 р. навіть відзначалося 500-річчя Трускавця. Деколи збивали з напрямку об'єктивного вирішення питання і припущення про давніший (від перших писемних згадок) вік Трускавця. Аналогічні аномальні речі відбулися і в справі пояснення назви міста.

Як історик-документаліст, який не обтяжений ярмом «єдино правильної» методології, що давно віджила своє, я з повагою ставлюся до напрацювань дослідників у минулому. Так, у мене викликає спокійну рефлексію очевидна польськість літератури, написаної до 1939 р., чи, скажімо, несправедливі закиди радянської історіографії, яка всіляко намагалася понизити заслуги польської влади в розвитку Трускавця і розхвалити піклування совдепівської влади, яка нібито тільки те й робила, що переймалася клопотами про здоров'я трудящих. Водночас, я не можу спокійно читати про те, що в праісторичні часи на території сучасного Трускавця «вирувало життя», що поселення існувало вже в княжі чи й раніші часи; про феодальний та національний гніт у селі Трускавець, який встановили польські феодали, про фантастичні версії щодо походження назви поселення та ін.

Підсумовуючи, зазначимо, що історіографія про давній Трускавець містить чимало лакун. Так, наприклад, досі не вивчена історія місцевих церков (за візитаційними протоколами XVIII ст. Трускавець мав не один, як вважають краєзнавці, а два храми: Св. Миколая і Св. Трійці). До наукового обігу досі не залучена картографія: наприклад, карта фон Міга, кадастрові мапи ХІХ ст. тощо. Назагал, соціальна історія давнього населеного пункту (у широкому та вузькому розумінні цього поняття) ще далека від досконалості. Насамкінець, потрібно хоча б узагальнити все, що досі написано про Трускавець.

За милю від Дрогобича у південному напрямку лежить село Трускавець, до якого веде широкий гостинець, обсаджений деревами. По дорозі минаємо міський цвинтар, депот, баню і наближаємося до так званої «Гірки» улюбленого ліску, де чисте джерельце напоює спраглих, а густі листяні і хвойні дерева запрошують до спочинку. На гірці біля мурованої корчми повертаємо вбік і прибуваємо знову до місця, де повертає дорога.

Звідти справа бачимо село Модрич, а поза ним Борислав, а зліва Стебник; перед нами в котловинці між деревами ховається Трускавець, а за Трускавцем ніби в амфітеатрі тягнеться чорне пасмо Карпат. Так, розглядаючи гарні і навіть незвичайні краєвиди, не помічаємо, коли минули скромний сільський цвинтар і в'їхали між двома шеренгами сільських хат до самого закладу.

Першим засновником Трускавця був урядовець камеральних маєтків Міцевський, який, зустрівшись якось на прогулянці з дивним селянином Іваном Коньовим, довідався від нього, що той захворів і був кинутий напризволяще лікарем, але випадково забрався якось випадково до попівського ліску, де спраглий від гарячки, напився води з джерельця, що там витікало. Вода була гірка і несмачна, однак селянин погамував огиду, аби погасити жар, який палив його нутрощі, і через кілька годин відчув певне полегшення. Утішений тим спостереженням, знову вдався до джерела і переконавшись, що досягає наслідку істотного порятунку, пив воду щоденно і виздоровів. Оповідання Коньова дуже зацікавило Міцевського, який подався без затримки на вказане місце і переконався, що джерельце насправді має мінеральні властивості.

Подальші пошуки відкрили ще одне джерело. Аптекар Теодор Торосевич провів хімічний аналіз обох джерел і переконався, що 1-ше уміщує солянку з сірчастою содою і поташем, а 2-ге залізно-сірчасту воду з сіллю. Міцевський представив урядові донесення про своє відкриття, збудував у 1836 р. дворик під назвою «Гетьманський», який існує до цього часу; він винайняв його якійсь баронесі за 300 зл., аби дістати дохід, який можна стягнути з Трускавця, і в той спосіб подолати нехіть до створення колись якогось закладу в Галичині. Відкрите джерело названо в честь тогочасної правлячої пари «Марією» (тепер Марися) і «Фердинандом». Перше використовується для пиття і знаходиться в кіоску на кшталт китайської пагоди, друге постачає воду для ванн, з потоку неподалік.

Пізніше через два роки, коли винайдено асфальт, на пагорбі «Кам'яний горб» за півмилі від Трускавця відкрито джерело «Софія», набагато міцніше від джерела Марія і влаштовано її доставку рурами до тієї ж самої пагоди для зручності гостей, як бачимо його сьогодні.

Відкрите пізніше інше солоне джерело названо на честь одного з райців Скарбової Дирекції в Самборі «Джерелом Едварда», а друге солоно-гірке на пропозицію інженера Адама Берського «Джерелом Броніслава», як таке, що сильніше від Марії боронило славу Трускавця.

Найдальше розміщене джерело «Юзя» є чистою водою і освіжує спраглих. Джерело Нафта з замилуванням п'ють гості купалень і мешканці.

Болотистий сірчаний шлам утворюється неподалік ванн в ліску під назвою «Липиця», а сірчано-солоний шлам найефективніший у селі Станилі.

Пізнішими протекторами Трускавця були: презес Скарбової Дирекції д-р Ігнатій Пленер і граф Володимир Русоцький. Це за їх впливом направлено давні дороги, прокладено нові, поставлено каплицю, готель, ванни і багато інших будинків.

Так-от Трускавець став не тільки славнозвісним курортним місцем, але й улюбленим затишком польської шляхти цілого краю.

Після призначення д-ра Пленера міністром Трускавець почав занепадати, і нарешті в 1870 р. перейшов у приватне володіння.

Окрім солоних джерел, причиною творення закладу трускавецьких мінеральних вод були також поклади чистої кристалізованої сірки, олов'яної слюди, галмею цинку, земляної смоли, скальної олії, ці мінерали видобувались у двох шахтах, але пізніше з причини великих шкод, які спричиняла витікаючи сірчана вода, дальшу працю занедбано.

Окрім перелічених мінералів в Копальні знайдено ще брунатну і голубувату глинку, а в ній пісковий маргель і підсочений гіпс, далі лупкову глинку, роговець, кремінь, залізисту руду, алюр і вапно. Тепер ціла та копальня замінена криницею і носить назву «шахти Анни».

Література

1. Альперин А.И. Курорт Трускавец / А.И. Альперин. Львов, 1969; 2-ге вид. Львов, 1970.

2. Батюк Т Соляні жупи Дрогобицького староства у XVI XVIII ст. / Т. Батюк // Дрогобицький краєзнавчий збірник. Вип. ХІ-ХІІ. Дрогобич, 2008. С. 130-132.

3. Відділ рукописів Львівської Національної бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України. Ф. Баворовських. Спр. 1104/І. Арк. 1-83 (опис Трускавця Арк. 30-41).

4. Гречило А. «Про символіку міста Трускавця» / А. Гречило // Голос Ради. 1992. № 2-3 (8-15 січня). С. 4.

5. Гречило А. Гуска птиця не проста, гуска символ Трускавця / А. Гречило // Франкова криниця. 1992. 27 березня. С. 4.

6. Гречило А. Печатки сіл Дрогобицької округи кінця ХУЛІ ст. / А. Гречило // Дрогобицький краєзнавчий збірник. Дрогобич, 2000. Вип. IV С. 419-428.

7. Гречило А. Про відновлення давнього символу Трускавця / А. Гречило // Галицька зоря (Дрогобич). 1992. № 7 (25 січня). С. 3.

8. Гречило А. Про відновлення давнього символу Трускавця / А. Гречило // Галицька зоря (Дрогобич). 1992. № 4 (22 січня). С. 2.

9. Гречило А. Символи міста Трускавця / А. Гречило // Дрогобицький краєзнавчий збірник. Вип. ХІХІІ. Дрогобич, 2008. С. 659-662.

10. Гузар З. Короткий нарис історії Трускавця / З. Гузар, О. Мацюк, І. Скибак. Трускавець-Львів, 1997.

11. Данилюк Ю.З. Трускавець / Ю.З. Данилюк, В.І. Дмитрук // Еницклопедія історії України. Т 10: Т-Я. Київ, 2013. С. 169-170.

12. Исаевич Я.Д. Трускавец / Я.Д. Исаевич, Л.Т Сенык // История городов и сел Укранской ССР. Львовская обл. К., 1978. С. 673-680.

13. Ісаєвич Я.Д. Трускавець / Я.Д. Ісаєвич, П.І. Халус // Історія міст і сіл Української РСР. Львівська обл. К., 1968. С. 838-848.

14. Коваль Г.І. Трускавець погляд крізь віки / Г.І. Коваль. Львів: Карти і Атласи, 2014. 78 с.

15. Літописець В'ячеслав. Трускавець володар живої води / В'ячеслав Літописець. Дрогобич, 2008.

16. Люстрації королівщин українських земель XVI XVIII ст. Матеріали до реєстру рукописних та друкованих текстів / Уклала Р. Майборода. Київ, 1999. С. 207.

17. Марков И.И. Трускавец / И.И. Марков, А.С. Шатырко. Львов, 1965.

18. Мациевский А. Трускавец за 500 лет (1469 1969): Библиографический указатель / А. Мациевский, О. Мацюк. Львов, 1972.

19. Мацюк О. З історії Трускавця / О. Мацюк // Дрогобицький краєзнавчий збірник. Вип. ІІ. Дрогобич, 1997. С. 13-18.

20. Мацюк О. Замки і фортеці Трускавця / О. Мацюк // Галицька брама. 1995. № 5; 1996. № 17.

21. Мацюк О. Замки і фортеці Трускавця / О. Мацюк // Франкова криниця. 1995. № 42; 1996. № 5.

22. Мацюк О. Пам'ятки оборонного будівництва Трускавця / О. Мацюк // Дрогобицький краєзнавчий збірник. Вип. І. Дрогобич, 1995. С. 28-32.

23. Мацюк О. Чому «Трускавець»? До видання «Історії міст і сіл Української РСР» / О. Мацюк // Радянське слово. 1964. 11 січня.

24. Мацюк О. Короткий нарис історії Трускавця / О. Мацюк, І. Скибак. Трускавець, 2000.

25. Ольховий Я. Загадка названия Трускавца / Я. Ольховий // Трускавецкая здравница. 1988. 12 авг.

26. Ольховий Я. А істина виявилася посередині... / Я. Ольховий // Галицька Зоря. 2000. 3 жовтн.

27. Ольховий Я. Трускавець соляне джерело / Я. Ольховий // Радянське слово. 1972. 22 берез.

28. Пельчар Зенон, доктор. Історія розвитку Трускавця і вдосконалення останніх років: Огляд оздоровчо-бальнеологічних і туристичних матеріалів / Пер. з поль. Г. Заборовської і Н. Бойсан. Наук. ред. І. Стахів. Трускавець, 1997.

28/1. Пристай О. З Трускавця у світ хмародерів. Спомини з минулого й сучасного. Репринтне видання / О. З. Пристай. Т. І. Дрогобич, 2010.

29. Рега О. Духовна перлина Трускавця: Церква Святого Миколая / О. Рега. К., 2006.

30. Сенів І. Трускавець на давній поштовій листівці / І. Сенів. Дрогобич, 2012.

31. Сиривко І. Коронований гусак: Міська рада Трускавця затвердила новий герб міста // Львівські новини (додаток до газети Експрес) / І. Сировко. 2007. 17-24 травня. С. 10.

32. Смуток І. Дрогобицьке староство в актах люстрації Руського воєводства 1765 року / І. Смуток, Л. Тимошенко // Дрогобицький краєзнавчий збірник. Вип. VI. Дрогобич, 2002. С. 473-511.

33. Тимошенко Л. Давній Трускавець (історична довідка) / Л. Тимошенко // Старожитності Дрогобиччини. Науково-популярний краєзнавчий часопис історичного факультету ДДПУ ім. Івана Франка. 2010. № 3-4. С. 16-19.

34. Тимошенко Л. Дрогобич в адміністративно-правових та статистичних джерелах XVI XVII ст. / Л. Тимошенко // Drohobycz miasto wielu kultur. Rzeszow, 2005. S. 60-76.

35. Тимошенко Л. Описи Дрогобича ХІХ ст. / Л. Тимошенко // Дрогобицький краєзнавчий збірник. Вип. VII. Дрогобич, 2003. С. 552-561.

36. Тимошенко Л. Описи Дрогобича ХІХ ст. / Л. Тимошенко // Дрогобицький краєзнавчий збірник. 2003. Вип. VII. С. 556-557.

37. Тимошенко Л. Рецензія на науково-популярне видання Ігоря Сеніва «Трускавець на давній поштовій листівці» / Л. Тимошенко // Сенів І. Трускавець на давній поштовій листівці. Дрогобич, 2012. С. 5.

38. Тимошенко Л. Трускавець додає собі літ і нічого спільного не має з трускавками (Факти і документи доводять, що всесвітньо відомий курорт набагато старший від тих років, які раніше йому «давали» історики) / Л. Тимошенко // Високий Замок. 2008. 1-2 березня. Субота-неділя.

39. Тимошенко Л. Трускавцю 582 роки / Л. Тимошенко // Літопис Бойківщини. 2008. Ч. 1 / 74 (85). С. 82-86.

40. Трускавець: Краєзнавчий бібліографічний покажчик / Упоряд. І.Б. Матяш, Л.П. Одинока, Р.В. Романовський, І.М. Скибак // Архівні та бібліографічні джерела української історичної думки. Вип. 9 / Український науково-дослідний інститут архівної справи та документознавства. К., 2003.

41. Харчук Х. Архітектура курортної забудови Трускавця ХІХ першої половини ХХ ст. / Х. Харчук. Львів, 2008.

42. Чава І. Часопис «Ziemia Drohobycka» як джерело до історії Дрогобича, Борислава та Трускавця / І. Чава // Дрогобицький краєзнавчий збірник. Вип. XVI. Дрогобич, 2012. С. 565-572.

43. BiedrzyckaA. Bibliografia pomnikow kultury dawnych kresow poludniowo-wschodnich Rzeczypospolitej / А. Biedrzycka. Krakow, 2000. S. 255-256.

44. Boniecki J. Kresy Wschodnie II Rzeczypospolitej w fotografii. Katalog fotografii z Archiwum Dokumentacji Mechanicznej w Warszawie (1919 1939) / J. Boniecki. Warszawa, 1996. S. 64-67.

45. Derwojed J. Barqcz Tadeusz / J. Derwojed // Slownik artystow polskich i obcych w polsce dzialajqcych: malarze, rzezbiarze, graficy. T. I. Wroclaw-Warszawa-Krakow-Gdansk, 1971. S. 86 88.

46. Jednodniowka truskawiecka. 1911 30.05.1936. Wydana przez Komitet obywatelski z okazji jubileuszu 25-lecia pracy prezydenta Rajmunda Jarosza na terenie Truskawca. Drohobycz, 1936.

47. Koscioly i klasztory rzymskokatolickie dawnego wojewodztwa ruskiego. Krakow, 1998. S. 191-200.

48. Lorenz Tadeusz. TRUSKAWIEC 1461 1936. Zarys historyczny (Praca na stopien doktora medycyny) / Promotor: Prof. Dr med. Witold Ziembicki. [Lwow, 1938]. 91 s.+62 s.

49. Lu. Dz. Truskawiec // Slownik Geograficzny Krolewstwa Polskiego i innych krajow slowianskich. T. ХІІ. Warszawa, 1892. S. 520-522.

50. Makarski W. Nazwy miejscowosci dawnej ziemi przemyskiej / W. Makarski. Lublin, 1999. S. 277.

51. Maschek Dr. Jak uzywac kqpeli w Truskawcu i jak si$ uachowac w czasie ich brania? / Dr. Maschek // Gazeta Lwowska. 1837. N 82-83.

52. Maschek Dr. Ueber die Heilwirkung der Mineralquellen zu Truskawiec / Dr. Maschek // Mnemosyne Lwow. 1836. N 79-80.

53. Mikolaj z Mackowicz. Truskawiec z okolicami. Poznan, 1850.

54. Nicieja St. Sl. Kresowe trojmiasto. Truskawiec-Drohobycz-Boryslaw / St. Nicieja. Opole, 2009. - S. 7-60.

55. Pelczar Z. Historja rozwoju Truskawca i ulepszenia lat ostatnich / Z. Pelczar. Krakow, 1909. 1997 р.

56. Pelczar Z. Stuliece Truskawca. 1827 1927. / Z. Pelczar. Drohobycz, 1928.

57. Pilecki J.M. Franciszek Siarczynski. Drohobycz na poczqtku XIX wieku / J. M. Pilecki // Ziemia Drohobycka. Stowarzyszenie Przyjaciol Ziemi Drohobyckiej. 2002. N 16. S. 124.

58. Pilecki J. M. Truskawiec starszy o kilkadziesiqt lat / J. M. Pilecki // Ziemia Drohobycka / Stowarzyszenie Przyjaciol Ziemi Drohobyckiej. N 17-18. Wroclaw, 2004. S. 82-83.

59. Pomnik Mickiewicza w Drohobyczu // Przeglqd Poznanski. R. 1. 1894. N 10. S. 12.

60. Pomniki Adama Mickiewicza w miastach kresowych // Semper Fidelis. 1998. N 1. S. 23.

61. Qwirini-Poplawski R. Kosciol parafialny p.w. Wniebowzicia Najswitszej Panny Marii w Truskawcu / R. Qwirini-Poplawski // Materialy do dziejow sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej. - T. 6. Cz.1.

62. Teodorowicz A. Przyroda i literatura Truskawca / A. Teodorowicz. Drohobycz, 1914.

63. Torosiewicz T. Beitrag zur Kenntniss der Mineralquellen zu Truskawiec / T. Torosiewicz // Mnemosyne. 1837. N 25.

64. Torosiewicz T. Beitrag zur Kenntniss der Mineralquellen zu Truskawiec / T. Torosiewicz // Rozmaitosci Lwowskie. 1837. N 37.

65. Torosiewicz T. Kilka slow o wodach mineralnych w Truskawcu / T. Torosiewicz // Gazeta Lwowska. 1842. N 105.

66. Torosiewicz T. Zrodlo slono-gorzkawe w Truskawcu rozebrane chemiczne / T. Torosiewicz // Gazeta Lwowska. 1842. N 43.

67. Torosiewicz T. О wodach mineralnych w Truskawcu / T. Torosiewicz // Gazeta Lwowska. 1843. N 47.

68. Truskawiec // Kresy Wschodnie II Rzeczypospolitej / Oprac. A. Zarnowski. Krakow, 1996.

69. Truskawiec // Slownik Geograficzny Krolewstwa Polskiego i innych krajow slowianskich. T. XV Cz. 2. Warszawa, 1902. S. 664.

70. Truskawiec // Wiadomosci Turystyczne. Organ polskiej i wszechswiatowej turystyki. 1932. N 5-67. Maj-czerwiec-lipiec. S. 40-41.

71. Truskawiec-Zdroj: Ilustrowany przewodnik po zdrojowisku i okolicy z mapami oraz wykresem. LwowTruskawiec, 1933.

72. Wickowski M. Boryslaw i okolice / M. Wickowski // Mysl Polska o Kresach. Dodatek do Mysly Polskiej. 1996. R. 55. N 7. S. II.

Размещено на Allbest.ru