Історичний портрет працівника служби безпеки ОУН: відомий та невідомий Роман Різняк-"Макомацький" (1944-1948)

університету імені Івана Франка

Постановка проблеми

Діяльність спецслужб є одним з найбільш таємничих та водночас цікавих питань історії. Адже специфіка їхньої діяльності вимагала якнайглибшої конспірації. Не стали винятком і спеціальні підрозділи у структурі українського визвольного руху, передовсім Служба безпеки Організації українських націоналістів (далі - СБ ОУН). Окрім цього, малодослідженими залишаються питання персональної участі у функціонуванні СБ ОУН як окремих осіб загалом, так і керівного складу - зокрема. Впродовж останніх років з'явилися дослідження, присвячені переважно вищому керівному складу СБ ОУН, однак середня і низова ланки залишаються малодослідженими або й узагалі не дослідженими.

Аналіз досліджень

Діяльність референтури СБ ОУН привертала, привертає і привертатиме увагу дослідників. Однією з перших публікацій, присвячених діяльності Службі безпеки і написаних на основі спогадів безпосередніх учасників, була праця С. Мудрик-Мечника [49]. З відновленням незалежності України дослідники отримали змогу працювати з раніше недоступними архівними фондами, в результаті чого світ побачили узагальнюючі дослідження історії спеціальних служб Д. Вєдєнєєва і Г Биструхіна, В. Єфименка, О. Лисенка та І. Патриляка, А. Русначенка [8; 36; 37; 38; 48; 52]. Окрім них, вийшли друком праці, присвячені вивченню діяльності СБ ОУН на окремих територіях і окремим постатям Я. Антонюка, В. Ільницького, О. Іщука і В. Огородніка [1; 39; 40; 42; 43].

В історії того чи іншого регіону є особистості, які відіграли провідну роль у боротьбі за українську державність. До таких особистостей належить Роман Різняк-«Макомаиький». Одні з перших спроб описати життєвий шлях Романа Різняка зробили Леся Федів, Роман Горак, Роман Пастух, Літописець В'ячеслав [33; 34; 46; 50; 51; 54]. На жаль, ці дослідження ґрунтувалися лише на спогадах, серйозна документальна база у них відсутня. Одразу ж після відкриття доступу до архівів окрему розвідку, присвячену Роману Різняку, написав автор цього дослідження [41]. Втім, завдяки продовженню процесу розсекречення архівних фондів силових органів вдалося нагромадити новий, досі невідомий джерельний матеріал, який суттєво доповнює та закриває «білі плями» у історії життєвої та бойової діяльності легендарної особистості - Романа Різняка-«- Макомацького» [29, 43, 80-82, 94, 213-217; 30, 34 зв., 49-51, 99-101, 106-108; 31, 34, 41, 73-76]. Саме тому метою статті є розкрити діяльність працівника референтури СБ Дрогобицького районного проводу ОУН (1944 - 1948) Р. Різняка. Роман Різняк-«Макомацький»

Постанова про виселення сім'ї Роман Різняк-«Макомацький»

Виклад основного матеріалу

Постать Романа Різняка-«Макомацьюго» овіяна багатьма міфами. Точних біографічних даних немає, особливо мало відомо про його довоєнну діяльність. Лише зі спогадів сестри відомі деякі віхи життя Р. Різняка, документальні дані не збереглися.

Свідомо оминаючи дитячі та юнацькі роки Романа Різняка, ведемо мову про нього передусім як працівника референтури СБ. Роман Різняк народився 12 березня 1921 р. у багатодітній сім'ї (одинадцять дітей, вижило сім). 18 січня 1946 р. сім'я (мати - Наталія (1891 р.н.), сестри Анна (1912 р.н.), Дарія (1933 р.н.), Зеновія (1931 р.н.)) Р. Різняка за рішенням особливої наради при МДБ СРСР (від 19 жовтня 1946 р.) була виселена на спецпоселення в Іркутську область [6, 14]. У 1941 - 1943 рр. він служив у поліції смт. Трускавець Львівської області, потім свою діяльність здійснював на теренах сучасної Польщі. Після 1945 р. інформації більшає, однак і тут наявна плутанина. Зокрема, у «Повідомленні про ліквідацію референта СБ Дрогобицького надрайонного проводу ОУН «Макомацького» і його боївки» чекісти, нібито опираючись на свідчення захопленого 17 липня 1948 р. кур'єра Дрогобицького надрайонного проводу ОУН «Крупняка», називають Романа Різняка-«Макомацького» референтом СБ Дрогобицького надрайонного проводу ОУН [12, 88]. Проте таке твердження не відповідає дійсності, оскільки у виписці зі зошита референта СБ Карпатського крайового проводу ОУН Володимира Лівого-«Йордана» серед загиблих у 1948 р. «Макомацький» названий референтом СБ Дрогобицького районного проводу ОУН [18, 172]. Та й, насправді, «Крупняк» просто не міг помилятися чи не знати функцій, які виконував у підпіллі Р. Різняк. Очевидно, у такий спосіб силовики намагались підвищити статус вбитого ними націоналіста й клопотали перед вищим керівництвом про збільшення винагороди за успішну операцію. Звісно, джерела підпілля є більш достовірними, ніж інформація з документів репресивно-каральних органів. У свою чергу, упорядник 36 тому «Літопис УПА» М. Горбаль взагалі називає загиблого 18 липня 1948 р. Романа Різняка провідником Дрогобицького надрайонного проводу ОУН [45, 79-80].

На основі віднайдених документів вдалося встановити, що у 1944 р. Р. Різняк виконував обов'язки коменданта боївки СБ по охороні Дрогобицького надрайонного проводу ОУН. У 1945 - 1946 рр. «Макомаць- кий» відомий як керівник боївки СБ Дрогобицького міського проводу ОУН; у 1947 - 1948 рр. комендант боївки СБ Дрогобицького надрайонного проводу ОУН. У червні 1948 р. після переведення референта СБ Дрогобицького районного проводу ОУН Михайла Гука-«Орленка» у рефе- рентури СБ Дублянського районного проводу ОУН Р. Різняк-«Макомацький» став новим очільником референтури СБ Дрогобицького району ОУН [12, 88-90; 18, 172; 19, 310, 312; 22, 3, 35, 83; 29, 215; 30, 49, 99-100; 31, 75]. Під час перебування у підпіллі Роман Різняк користувався псевдами «Макомацький» і «Тарас», а також цифровим криптонімом «211-в».

Спецбоївка Р. Різняка-«Макомацького» в основному діяла на теренах міст Дрогобич, Борислав і смт. Трускавець та частини сіл Дрогобицького району: Модричі, Солець, Колпець, Стебник, Стане- ля, Доброгостів. Боївка, якою керував «Макомацький», складалася із 8 - 10 осіб [30, 49]. До її складу входили: 1. керівник - Роман Різняк-«Макомацький», «Тарас» (12.03.1921 р.н., смт. Трускавець Львівської обл. - 18.07.1948, біля урочища Помірки с. Станиля Дрогобицького р-ну Львівської обл.); боївкарі 2. Ярослав Дранівський-«Ярко» (1928 р.н., смт. Трускавець Львівської обл. - 29.03.1948, с. Губичі, тепер частина м. Борислав Львівської обл.); 3. Мирон Муйла-«Лилик» (1923 р.н., с. Ту- становичі, тепер частина м. Борислав Львівської обл. - 29.03.1948, с. Губичі, тепер частина м. Борислав Львівської обл.); 4. Василь Когут-«Голуб» (1928 р.н., с. Тустановичі, тепер частина м. Борислав Львівської обл. - 29.03.1948, с. Губичі, тепер частина м. Борислав Львівської обл.); 5. Мирон Стефанків-«Жук» (1925 р.н., с. Тустановичі, тепер частина м. Борислав Львівської обл. - ?) [12, 75, 88-90; 18, 172; 19, 310, 312; 29, 215; 30, 49, 99-100; 31, 75]. У різний час до цієї боївки також входили підпільники «Махно», «Зенько», «Шишка» [12, 75, 82; 9, 110; 30, 49зв.]. Її учасники мали на озброєнні: 1 ручний кулемет, 5 автоматів, 5 пістолетів, 5 гранат [12, 75].

Боївка під керівництвом «Макомацького» відзначалася серйозною діяльністю, а він сам на посаді керівника боївки виявив себе активним і бойовим есбістом у боротьбі проти агентури, організатором дієвої розвідувальної і контррозвідувальної системи, ефективним провідником. Під керівництвом Р. Різняка на території Дрогобицького району тільки в 1947 - 1948 рр. було здійснено 22 бойові акції, в результаті яких вбито 52 особи, в тому числі 20 партійно-радянських працівників, 15 військовослужбовців. Загалом у період з січня 1946 р. по липень 1948 р. боївка на чолі з «Макомацьким» здійснила 23 акції, під час яких було вбито 66 осіб (серед них радянського партійного активу - 27, військовослужбовців військ МВС-МДБ і радянської армії - 14, місцевих жителів - 25, окрім цього здійснено 7 диверсійних актів) [31, 75].

Наведемо декілька прикладів типових акцій, проведених Р. Різняком. Так, 11 жовтня 1946 р. група «Макомацького» у смт. Східниця Бориславської міської ради Львівської області вбила двох бійців винищувального батальйону Бориславського МВ МДБ - Михайла Журавчака і Павла Се- нитттина. [12, 81; 28, 42; 30, 49].

Особливо активно боївка діяла у 1947 р. Так, 14 квітня 1947 р. у м. Борислав вбили двох колишніх солдат Червоної армії - Михайла Івасечка і Михайла Межельського [12, 81; 28, 42; 30, 49]. 12 травня 1947 р. у с. Мражниці (тепер частина м. Борислава Львівської області) вбили двох бійців винищувального батальйону Сергія Брюзгіна і Петра Жупіцу [12, 82; 28, 42; 30, 49зв.]. У ніч з 12 на 13 червня 1947 р. підпільники боївки «Макомацького» у смт. Східниця вбили міліціонера Бориславського МВ МВС Мирослава Журавчака, агента МДБ Анну Коцко і водія 5-го нафтопромислу Сергія Мазуренка та спалили лісопильний цех Бориславського тарного заводу [12, 82; 28, 42; 30, 49зв.]. 16 липня 1947 р. вбили агента Бориславського МВ МВС Михайла Луціва, його дружину Розалію і сина Богдана [12, 82; 28, 42; 30, 49зв.]. 3 серпня 1947 р. у смт. Трускавець бійцями Романа Різняка із засідки було вбито трьох військовослужбовців 91 стрілецького полку (сп) внутрішніх військ (ВВ) МДБ: командира господарчої роти капітана Князькова, старшого сержанта Кириченка, солдата Садикова і тяжко поранено старшого лейтенанта Никифорова [29, 217].

4 липня 1947 р. у с. Тустановичі, тепер частина м. Борислав Львівської обл., було вбито уповноваженого дільничного міліції Бориславського МВ МВС Сидоренка [12, 82; 28, 42; 30, 49зв.]. Боївка Романа Різняка 25 лютого 1948 р. у с. Солець вбила 4 військовослужбовців 97 танкового полку (старший сержант Іван Дневалько, сержант Степан Гончарук і рядові Володимир Марченко і Зубков) [12, 82; 19, 311; 28, 43; 29, 217; 30, 49зв.]. До речі, прізвище солдата С. Гончарука записане на меморіалі у Дрогобичі, а даних про інших трьох бійців танкового полку, які також загинули разом із ним, немає. Через місяць - 26 березня в тому ж селі вбили голову земельної комісії Миколу Підгайного [12, 82; 28, 43].

У ніч на 15 вересня 1947 р. із м. Дрогобич у м. Борислав їхав вантажний автомобіль, завантажений яблуками із Дрогобицького смешторгу. В автомобілі їхали водій та експедитор. Дорогою автомобіль зупинила група підпільників (чисельністю 20 осіб, за іншою версією 15 осіб), озброєна 2 ручними кулеметами, автоматами, гвинтівками і гранатами. Завантажившись на автомобіль, вони наказали водію їхати до млина, розташованому на околиці м. Борислав. Після прибуття за наказом підпільників водій висипав яблука у річку, після цього забрали із млина 6 центнерів (за іншою версією одну тону) борошна, пшеницю (кількість невідома), дві свині. Все це завантажили на автомобіль та поїхали у напрямі с. Модричі Дрогобицького р-ну. Перебуваючи у млині, підпільники облили зерно (кількістю 20 тон) керосином і намагалися підпалити (провіант не загорівся). Дорогою підпільники висадили водія і експедитора смешторгу, а самі поїхали далі. Після проведеного розслідування чекісти виявили автомобіль у с. Солець із спаленою електропроводкою [7, 15-16].

21 листопада 1947 р. о 00.30 дорогою Дрогобич - Борислав, біля с. Губичі, тепер частина м. Борислав Львівської обл., шість підпільників, вбраних у змішану (військову та цивільну) форму, зупинили автомобіль, який належав Бориславському відділенню УКРГАЗ (марка ЗИС-5) і під погрозою зброї змусили водія вести автомобіль за їхніми вказівками. Не доїжджаючи 400 м до лісового масиву, між селами Тустановичі та Млинки (у 5 км від Дрогобича), підпільники зупинили автомобіль. Там уже завантажили муку у мішках, кухонний посуду та інші речі, а водія автомобіля Алєксєєва і експедитора Халявко залишили під охороною, самі поїхали у напрямі с. Туста- новичі, тепер частина м. Борислав Львівської області. О 2.00, підпільники, які охороняли Алєксєєва і Халявко, відпустили останніх, заявивши, щоб передали наступну інформацію: автомобіль захопили ті ж самі, які у вересні захопили автомобіль для перевезення борошна й свиней. О 05.00 оперативна група РВ МВС із групою солдат 130 полку військ МВС і розшуковою собакою виїхали на місце події. На місці, де на автомобіль вантажилися продукти, виявили сліди підпільників. За цими слідами собака повела групу у напрямі с. Тустановичі, однак через дощ, який розпочався, слід було втрачено. «Прочісуванням» дороги с.Тустановичі - Орів оперативна група виявила спалену вантажівку [7, 86].

Треба зазначити, що «Макомацький» користувався великою популярністю й підтримкою серед населення.

7 жовтня 1947 р. репресивно-каральні органи заарештували зв'язкових Р. Різняка - секретаря Стебницького Калійного комбінату Ірину Дреслер (1929 р.н., ур. с. Колпець), члена ЛКСМУ Мирослава Тимківа (1928 р.н., ур. с. Стебник), Марію Кулик (1930 р.н., ур. с. Колпець). Зокрема, Ірина Дреслер ще зі серпня 1947 р. почала співпрацювати з українськими націоналістами: отримувала від них завдання збирати для ОУН свідчення про роботу калійного комбінату, а також інформувати націоналістів про робітників комбінату, які лояльно ставилися до радянської влади, активно виконували виробничі завдання комбінату, а також про діяльність комсомольської організації. Ірина Дреслер отримала завдання встановити точний день, годину і номер автомобіля, яким поїде начальник фінансового відділу калійного комбінату у Дрогобицький державний банк для отримання заробітної плати робітникам. Завдання було виконане. Відтак, 21 вересня 1947 р. боївка Р. Різняка здійснили засідку. Машину, яка поверталася з Дрогобича, обстріляли, в результаті чого шість осіб, у тому числі голова Дрогобицького райвиконкому Петро Кулик (їхав з метою проведення агітаційно-пропагандистської роботи на заводі), голова селищної ради с. Станиля Ки- силичник, директор школи Богдан Шумилович і двоє військовослужбовців ВВ МДБ, були вбиті, а автомобіль спалений [12, 82; 26, 210-213; 28, 43; 29, 217; 30, 49зв.].

29 березня 1948 р. 5 відділ УМДБ заарештував Дмитра Лобанціва (1911 р.н., ур. с. Губи- чі, тепер частина м. Борислав Львівської обл.), який працював на нафтопереробному заводі № 2 оператором парафінового цеху. Працівники УМДБ виявили, що Д. Лобанців наприкінці 1947 р. встановив контакти з боївкою «Макомацького», надавав їм своє помешкання для зборів [25, 69].

Окрім цього, «Макомацький» наприкінці 1947 р. особисто готував замах на депутата ВР УРСР, головного інженера тресту «Укрнафтозаводи» Я. Середу. Однак реалізувати цей намір зашкодили радянські силові органи. У грудні 1947 р. УМДБ Дрогобицької області на околиці м. Дрогобич заарештували станичну сітку ОУН у складі 11 осіб. Під час проведення цієї операції був захоплений живим заступник «Макомацького» Є. Ясиницький-«Мирон» [30, 108]. Ця сітка була тісно пов'язана з боївкою «Макомацького». Завданням членів цієї мережі було збирати та передавати розвідувальну інформацію, поширювати націоналістичну літературу, переховувати підпільників, збирати продукти харчування. Серед заарештованих був і член цієї сітки Мирослав Крайчик, який працював водієм депутата ВР УРСР. Під час слідства М. Крайчик зізнався, що особисто від Р. Різняка отримав завдання допомогти захопити Я. Середу живим. Далі мовою документа: «[...] У вересні 1947 р. не пам'ятаю якого числа, ввечері, до мене на квартиру зайшли «Макомацький», «Жук» і «Ярко». Після привітання і загальної розмови «Макомацький» сказав мені, що я повинен виконати одне завдання. Коли я поцікавився цим завданням, «Макомацький» запропонував мені, щоб я передав у руки бандитів депутата Верховної Ради УРСР - Середу, шофером у якого я до арешту працював. [...] Я сказав «Макомацькому», що дане завдання не зможу виконати тому, що поважаю Середу, як хорошу людину. Не задовільнившись моїм поясненням «Макомацький» запропонував, щоб я його завдання виконав і тут же дав мені план, який зводився до наступного - як тільки мені стане відомо про чергову поїздку Середи на Бориславський нафтопромисел, я повинен про це попередити «Макомацького». Після чого «Макомацький» покаже мені місце, де я повинен зупинити автомашину під приводом її поломки. Бандити при моїй зупинці автомашини захоплять живим Середу і заберуть його із собою в ліс [...]» [30, 106-107; 12, 93-94].

Із плану «Агентурно-оперативних заходів по розробці і ліквідації коменданта надрайонної боївки СБ «Макомацького» і його групи» (липень 1948 р.) боївка Р. Різняка готувала атентат над депутатом Бориславської міської ради П. Команяком, який водночас був інформатором Борислав- ського МВ МДБ. Підпільники з метою вбивства П. Команяка двічі приходили на квартиру до інформатора, однак не заставали вдома. Силові органи для знищення націоналістів навіть видали П. Команяку автомат і гранати [23, 70].

За завданням Р. Різняка, на виконання програми «Олег» Петро Луговий (1930 р.н., ур. смт. Трускавець, освіта середня), у 1948 р. у смт. Трускавець створив молодіжну оунівську організацію у складі Богдана Петранівського (1934 р.н.), Ярослава Кундика (1933 р.н.), Мирона Гусяка (1929 р.н.), Володимира Івануся (1932 р.н.), разом 8 осіб. Учасники цієї організації систематично проводили збори, на яких обговорювали питання боротьби з радянською владою. У 1949 р. вони вивішували націоналістичний прапор на приміщенні школи, поширювали листівки. У 1950 р. репресивно-каральні органи виявили цю націоналістичну організацію, заарештували та засудили її учасників до різних термінів ув'язнення [13, 52-53].

«Макомацький» як талановитий есбіст зумів завербувати кількох працівників міліції. 24 січня 1948 р. в результаті реалізації агентурної справи «Зрадники» Трускавецьким МВ МВС були заарештовані міліціонери Андрій Макарчук (1924 р.н., ур. с. Озерці Рафайлівського р-ну Рівненської обл., в органах міліції з 1944 р.) та Дмитро Мосейко (1924 р.н., ур. і мешканець смт. Трускавець, в органах міліції з жовтня 1946 р.), які працювали у Трускавецькому відділенні міліції. Взимку 1945 р. Андрія Макарчука затримали підпільники і завербували до співпраці. Зв'язок підтримували через бійця ВБ Володимира Петрущака (передав 30 автоматних патронів). Пізніше у нього відбулася зустріч з Р. Різняком-«Макомацьким», під час якої він поставив Андрію Макар- чуку завдання забезпечувати підпілля боєприпасами [27, 13-14]. Навесні 1946 р. Володимир Пе- трущак познайомив А. Макарчука з міліціонером Дмитром Мосейком. Після того у травні 1946 р. А. Макарчук і Д. Мосейко разом з В. Петрущаком зустрілися з підпільниками в саду громадянки Анни Крамар. Під час зустрічі А. Макарчук передав підпільникам шкіряну сумку для патронів, а Д. Мосейко 30 патронів до гвинтівки. У червні 1946 р. А. Макарчук і Д. Мосейко вдруге на тому ж місці зустрілися з підпільниками та отримали завдання зібрати свідчення про операції, які готувалися [4, 79-81].

Із Романом Різянком співпрацювали також і медики. Так, у плані «Агентурно-оперативних заходів по розробці і ліквідації коменданта надрайонної боївки СБ «Макомацького» і його групи» (липень 1948 р.) за даними від агентів «Парій» і «Леся» та показів свідків, репресивно-каральні органи встановили, що у с. Тустановичі проживав і працював зубним техніком Микола Яцків (1906 р.н., ур. с. Тустановичі). Квартиру якого відвідували учасник СБ Дрогобицького надра- йонного проводу ОУН Р. Веприк-«Вільха» і комендант боївки СБ цього ж проводу Р. Різняк- «Макомацький», а також іншні націоналісти, яким М. Яцків допомогав медикаментами, лікував їх, а також виконував їхні завдання [23, 67]. Із агентурних даних того ж інформатора «Парій» (11 травня 1948 р.) репресивно-каральні органи довідалися про те, що у санаторії «Радянської армії» працював лікарем, офіцер, за національністю росіянин, який передавав підпільникам лікарські засоби, медичні посібники, лікував націоналістів. Навіть самого Р. Різняка, пораненого у ногу, лікував на квартирі Григорія Петранівського [23, 137].

Окрім безпосередньо бойових функцій, Роман Різняк-«Макомацький» виконував окремі завдання провідників Дрогобицького надрайонного проводу ОУН. Зокрема, влітку 1946 р. Р. Різ- няк-«Макомацький» і Ярослав Дранівський-«Ярко» через Добромильський район закордон супроводжували кур'єра ЗЧ ОУН Ірину Савицьку-«Бистру», яка йшла в супроводі бойовиків Дрогобицького надрайонного проводу ОУН [16, 259]. До речі, у своїх спогадах (написаних за кордоном) від 5 жовтня 1947 р. І. Савицька-«Бистра» писала, що за інформацію про Романа Різняка репресивно-каральні органи обіцяли видати 30 000 рублів [53, 18].

Після розформування відділів УПА бойова діяльність СБ зросла у декілька раз. І не дивно, оскільки саме за рахунок бійців УПА поповнювалися структури референтур СБ. Ось чому, на думку начальника Управління НКВС УРСР у Дрогобицькій області генерал-майора О. Сабурова (грудень 1945 р.), знешкодження співробітників СБ було першочерговим завданням, оскільки вони «найінтелегінтніші, найспритніші й найбільш фанатичні націоналісти» [8, 76].

У зв'язку з цим у всіх звітах репресивно-каральний апарат підкреслював скільки і якого «рангу» залишилося або ліквідовано есбістів навіть на завершальному етапі боротьби. Наприклад, станом на 1 квітня 1948 р. зазначалося, що в Дрогобицькій окрузі ОУН нараховувалося: 19 референтів, 25 слідчих і техреферентів, 4 машиністок, 74 бойовиків. Всього 122 особи [17, 132]. А 1 січня 1952 р. емгебісти звітували, що із 111 взятих на облік підпільників у Дрогобицькій області припадало 6 районних референтів СБ, слідчий і технічний референт, 4 бойовики СБ [8, 75]. Підпільники також вели облік кадрів СБ.

Радянські карально-репресивні органи не випадково надавали особливого значення боротьбі з СБ, ліквідації її працівників. У своїх звітах центру партійні органи та структури НКВС-НКДБ обов'язково відзначали скільки і яких діячів СБ знищено чи захоплено. Органи СБ за висловом А. Кентія «зайняли останній рубіж оборони позицій визвольного руху» [44, 62].

31 жовтня 1947 р. начальник УМДБ Дрогобицької області полковник В. Майструк видав наказ № 00110 «Про створення оперативної групи Управління МДБ по ліквідації боївки «Мако- мацького». Згідно із наказом оперативну групу створили під керівництвом заступника начальника відділу 2-Н капітана Володимира Саєнка, у складі: старших оперуповноважених відділу 2-Н УМДБ лейтенанта Анатолія Передеро¹ та капітана Анатолія Костомарова², оперуповноваженого відділу 2-Н УМДБ лейтенанта Євсєєва. При цьому для ефективної та швидкої ліквідації боївки Р. Різняка керівник групи В. Саєнко повинен був отримати всі наявні матеріали по цій боївці від начальників 5 відділу, відділу по місту, Бориславського МВ МДБ і Дрогобицького РВ МДБ.

Передеро Анатолій Максимович (1924 - ?). Українець. Молодший лейтенант, старший лейтенант. Член партії (1940, 1949), на чекістській роботі з 1943 р. Оперуповноважений 2 відділу управління НКДБ Дрогобицької області (зг. 10.1944). Заступник начальника 4 відділення 2 відділу УМДБ. Заступник начальника 5 відділення 2 відділу УМДБ Дрогобицької області (зг. 12.1950). Освіта середня, незакінчена вища.

Костомаров Анатолій Григорович (1910 - ?). Українець. Освіта середня. Капітан, майор. Член партії (1939), на чекістській роботі з 1940 р. Начальник Успенського РВ НКДБ Ворошиловградської області. Начальник Хирівського РВ управління НКДБ Дрогобицької області (зг 02.1945). Начальник Хирівського РВ УМДБ Дрогобицької області (зг 01.1947). Старший оперуповноважений 3 відділення 2 відділу УМДБ Дрогобицької області. Начальник оперативного відділення Бориславського МВ УМДБ Дрогобицької області (не пізніше 01.1948 - не раніше 12.1950).

Начальники вказаних відділів УМДБ, Бориславського МВ МДБ і Дрогобицького РВ МДБ були зобов'язані передати на зв'язок оперативній групі всю агентуру, здатну вести активний розшук і розробку боївки «Макомацького». Всі нові матеріали про боївку, які поступали, повинні були негайно передаватися оперативній групі. Керівнику групи надавалися також широкі повноваження - право переглядати оперативні звіти та особові справи агентури, яка працювала по оунівському підпіллю у Дрогобицькому районі та місті Борислав. У користування оперативній групі надавався автомобіль ГАЗ-АА № 32-48 із водієм. Про результати роботи керівник групи зобов'язаний був звітувати 10, 20, 30 числа кожного місяця [32, 192-193].

Під час наради заступників начальників Управлінь, начальників відділів 2-Н УМДБ і командирів дивізій військ МДБ західних областей УРСР 25-26 листопада 1947 р. заступник начальника відділу 2-Н Дрогобицького УМДБ Володимир Саєнко Саєнко Володимир Миколайович (1915, с. Аннівка Петрівського р-ну Кіровоградської обл. - ?). Українець. Освіта середня. Капітан, майор. Член партії (1943), на чекістській роботі з 1938 р. Працює на різних посадах в НКВС УРСР (07.10.1938 - 01.10.1941). В резерві НКВС СРСР (01.10.1941 - 01.01.1942). Старший оперуповноважений Управління НКВС-НКДБ СРСР по Орловській області (01.01.1942 - 15.10.1943). Працює на різних посадах в НКДБ УРСР, капітан державної безпеки (15.10.1943 - 25.12.1945). Працює на різних посадах в Управлінні НКДБ-МДБ-МВС-КДБ УРСР Дрогобицької області, майор державної безпеки (25.12.1945 - 31.07.1954). Заступник начальника відділу 2-Н УМДБ Дрогобицької області (зг. 03.1947 - 01.1948). Начальник 10 відділення 2 відділу УМДБ. Начальник відділення відділу 2-Н УМДБ. Начальник інспекції УМДБ Дрогобицької області (зг. 12.1950). Звільнений з посади за службовою невідповідністю (31.07.1954). Притягався до кримінальної відповідальності (03.10.1947 р.). зазначав: «В останній час нам набрид «Макомацький», який діє у районі Трускавецького курорту. Це стара боївка, яка в останній час себе не проявляла, однак, здійснила терористичні акти. У найближчий час поставлене перед нами завдання - ліквідувати цю боївку. Підходи до цієї боївки у нас є, зокрема до «Макомацького». Є агентура, яка зможе нас підвести до ліквідації цієї боївки» [11, 139].

І справді, на розшук Романа Різняка та його боївки були кинуті значні сили. Станом на грудень 1947 р. для «розробки» боївки «Макомацького» була залучена ціла агентурна мережа [12, 176]. Хоча сам Роман Різняк доволі вдало маскувався, що й забезпечувало йому тривалу та активну діяльність у підпіллі. Зокрема у агентурному донесенні інформатора «Парій» (5 травня 1948 р.), зокрема наводилися дані, що у с. Східниця на квартиру Ольги та Івана Петранівських неодноразово заходив «Макомацький», який їм повідомив про свою особливу конспіративність, оскільки його повсюдно розшукували (найнебезпечніше було заходити у с. Трускавець). При цьому Ольга Петранівська бачила, як Р. Різняк заходив до них, переодівшись у жіноче плаття, при цьому мав довгі коси, викладені на голові «польською зачіскою» [23, 136].

Комплекс заходів дав свої результати. Здійснюючи розшук боївки «Макомацького», 5 листопада 1947 р. на околиці смт. Трускавець Львівської області оперативними працівниками відділу 2-Н був захоплений Роман Кузик, який мав зв'язок із «Макомацьким» та його боївкою [30, 34]. Під час допиту він дав покази про свою діяльність у підпіллі, назвав низку «явочних» квартир боївки «Макомацького» по смт. Трускавець Львівської області, а також до 15 осіб, які мали зв'язок із цією боївкою. Згадав він і те, що у грудні 1946 р. разом із своїм односельчанином Ярославом Гладким почав працювати у підпіллі інформатором боївки «Макомацького». Під час зустрічі повідомляв «Макомацькому» та іншим членам боївки про стан справ у селі, школі, розташування військових частин та їхню передислокацію, про підготовку облав. Водночас виконував функції зв'язкового.

Уже у грудні 1947 р. для розробки боївки «Макомацького» залучили агентуру: «Парій», «Го- ресій», «Скит», «Вогневий» та цілу інформаційну сітку [12, 76]. Наприклад, завербований у якості агента «Скит» був направлений на розробку боївки «Макомацького» та уже під час перших явок у грудні 1947 р. і січні 1948 р. дав низку цінних матеріалів, назвав зв'язкових та «явочні» квартири [30, 34зв.-35].

У ніч на 14 січня 1948 р. оперативно-військова група Бориславського МВ МДБ, під керівництвом старшого оперуповноваженого старшого лейтенанта Павла Клубова Клубов Павло Кондратьєвич (1916 - ?). Росіянин. Освіта неповна середня. Лейтенант. Член партії (1942), на чекістській роботі з 1943 р. Старший оперуповноважений Бориславського МВ УМДБ Дрогобицької області. Заступник начальника оперативного відділення Бориславського МВ УМДБ Дрогобицької області (зг 01.1947)., під час «прочісування» с. Губичі, тепер частина м. Борислав Львівської обл. зіткнулися із групою підпільників. У перестрілці був легко поранений (у голову) сам старший лейтенант П. Клубов, підпільники, які їхали підводою, втекли. Розслідуванням та роботою із агентурою було встановлено, що в ніч на 14 січня боївка СБ Дрогобицького надрайонного проводу ОУН, очолювана «Мако- мацьким» у складі шести підпільників відзначала новий рік у с. Солець Дрогобицького р-ну, звідки вночі, двома підводами, переїхали на с. Губичі, тепер частина м. Борислав Львівської обл., де і наштовхнулися на групу чекістів. Під час бойового зіткнення спецоргани встановили, що один націоналіст загинув, а іншого було смертельно поранено (через деякий час помер). Обох поховали у с. Солець. Вбитими виявилися: учасники боївки СБ Василь Когут-«Голуб» (1928 р.н., ур. с. Тустановичі, тепер частина м. Борислав Львівської обл.), Василь Мінчак-«Вишня» (1925 р.н., с. Солець) [14, 53-54].

6 лютого 1948 р. (на цей час «Макомацький» проходив по агентурній справі «Карпати», яка була заведена на членів Дрогобицького надрайонного проводу) від агента «Дунай» було встановлено, що зі с. Орів Сколівського району у с. Модричі Дрогобицького району мають прибути три підпільники для встановлення зв'язку із членами боївки Р. Різняка-«Макомацького»: Я. Дра- нівським-«Ярком» і М. Муйлою-«Лиликом». Ці три підпільники були стрільцями УПА на чолі ройовим В. Форитаром-«Явором» [29, 43]. Зустріч не відбулася (її перенесли) через те, що у с. Модричі проводилися чекістсько-військові операції. 8 лютого у с. Модричі була проведена операція військовою групою відділу 2-Н УМДБ, яку очолював заступник начальника відділу капітан В. Саєнко [29, 44]. Будинок, у якому знаходилися підпільники, був обстріляний, після цього чекісти запропонували вийти з будинку сім'ї господаря, відтак ще раз обстріляли його; після цього останні вийшли з будинку. Пізніше з'ясувалося, що це були особи з підвідділу «Байрака», сотні «Стаха». Серед захоплених: Василь Форитар-«Явір» Форитар Василь Яцкович («Синій», «Явір»; 1924, с. Команча Польща - ?). служив у німецькій армії, унтер-офіцер, танкіст (07.1941 - ?). У дивізії СС 201. Нагороджений 2 німецькими хрестами і 3 медалями. У дивізії СС «Галичина» (01 - 09.1944). навчався у німецькій розвід школі в Чехії (6 тижнів) (09.1944). В УПА сотні «Хоми» з 10.1944. Ройовий, чотовий сотні «Стаха». Потрапив у полон 03.1948, став АБГ «Грім». Засуджений ВТТ 1949 р. на 25 р. ВТТ., Богдан Щербаченко-«Панич», Антон Білас-«Сич» [29, 45].

На одному з допитів Василь Фори- тар-«Явір» сказав, що знає місце розташування криївки у с. Орів, в якій переховуються керівники Дрогобицького надрайонного проводу та, зокрема, Роман Різняк-«Макомацький». Однак, показана криївка виявилася порожньою. Чекісти, продовжуючи пошук організаційних контактів «Явора», з'ясували, що у с. Урич Дрогобицького району він мав зв'язкову Рузю (псевдо «Зоя», «Воля»), яка знала місця дислокації членів Дрогобицького надрайонного проводу. На основі цих даних була розроблена комбінація зі застосуванням спецгрупи УМДБ, за участю двох працівників відділу 2-Н УМДБ, старшого оперуповноваженого капітана Петра Вікторова Вікторов Петро Іванович (1918 - ?). Росіянин. Освіта неповна середня. Майор. Член партії (1943), на чекістській роботі з 1944 р. Старший оперуповноважений 1 відділення відділу 2-Н УМДБ. Заступник начальника 4 відділення відділу 2-Н УМДБ Дрогобицької області (зг. 12.1950). Начальник 4 відділення відділу 2-Н. і оперуповноваженого лейтенанта Василя Болдирькова Болдирьков Василь Іванович (1920 - ?). Росіянин. Освіта вища. Лейтенант. Член партії (1942), на чекістській роботі з 1943 р. Слідчий Київської області. Слідчий 2 відділу управління НКДБ Дрогобицької області (зг. 10.1944).. До складу спецгрупи ввійшов уже колишній повстанець Василь Фо- ритар-«Явір». Спецгрупа в ніч на 18 лютого 1948 р. у с. Урич Дрогобицького району через зв'язкову «Зою» вийшла на контакт з референтом УЧХ Дрогобицького надрайонного проводу ОУН Зиновією Дулиш-«Дзвінкою» і під приводом надання медичної допомоги пораненому підпільнику викликала її, обеззброїла та захопила живою, при цьому захопивши саму зв'язкову Розалію Швед-«Зою», «Воля» (1928 р.н., с. Урич) [29, 46; 23, 32].

З. Дулиш-«Дзвінка» зізналася, що в с. Попелі Дрогобицького району переховується керівний склад Підбузького районного проводу. Водночас її було використано як провідницю агентурно-бойової групи (направленої в с. Попелі Дрогобицького району), де через зв'язкову «Славку» був встановлений зв'язок із заступником референта СБ Підбузького районного проводу Іваном Дубом-«Помстою». Домовившись про зустріч 24 лютого 1948 р., у призначений час агентурно-бойова група разом з «Дзвінкою» прибула у с. Попелі. Однак «Помста» на зустріч не з'явився, а делегував 3 підпільників [29, 47; 20, 292]. Під час спроби захоплення підпільники поранили аген- та-бойовика. Внаслідок бою всі три підпільники були вбиті. Вбитими виявилися Йосиф Кропив- ницький-«Карпатський» - учасник боївки СБ районного проводу і Ярослава Андрухів-«Славка» - зв'язкова Підбузького районного проводу; третього не вдалося ідентифікувати [29, 48; 20, 293]. Під час перестрілки було поранено абегешника Володимира Грицька-«Тихенка». В подальшому «Дзвінка» та «Явір» розроблялися для виявлення боївки «Макомацького» [29, 49; 23, 34, 45 зв.].

Наприкінці березня 1948 р. на боївку СБ Дрогобицького надрайонного проводу ОУН Р. Різ- няка-«Макомацького» завели спеціальну агентурну справу «Байрак». А 29 березня 1948 р. від агента Бориславського МВ МДБ «Бульбу» були отримані дані про тс, що цієї ночі боївка «Мако- мацького» прибула у с. Губичі, тепер частина м. Борислав Львівської обл., та переховується у бу - динках Стефана Фірмана і Антона Гірняка. Отримавши ці дані, Бориславським МВ МДБ, спільно із взводом військ 91 сп ВВ МДБ, 29 березня 1948 р. під керівництвом начальника МВ капітана Григорія Зубакова^s Зубаков Григорій Григорович (1913, с. Детчино Росія - ?). Росіянин. Освіта середня. Лейтенант, капітан. Звільнений в запас, майор державної безпеки (10.11.1950). Член партії (1941), на чекістській роботі з 1938 р. Працює на різних посадах в Управлінні НКВС УРСР по Сіалінській (нині Донецькій) області, сержант державної безпеки (03.07.1938 - 11.10.1941). Начальник відділення Управління НКВС УРСР по Ворошиловградській (нині Луганській) області (11.10 - 20.12.1941). Працює на різних посадах в Управлінні НКВС УРСР по Сталінській області (20.12.1941 - 05.06.1942). Працює на різних посадах в Управлінні НКВС-НКДБ СРСР по Саратовській області (05.06.1942 - 08.09.1943). Заступник начальника Костян- тинівського міського відділу Управління НКДБ УРСР по Сталінській області, лейтенант державної безпеки (08.09.1943 - 03.09.1944). Працює на різних посадах в Управлінні НКДБ МДБ УРСР Дрогобицької області, капітан державної безпеки (03.09.1944 - 20.02.1946). Начальник Бориславського МВ УНКДБ Дрогобицької області (зг. 02.1945). Начальник Бориславського МВ УМДБ Дрогобицької області (зг 01.1947 - 01.1948). і командира взводу 91 сп ВВ МДБ молодшого лейтенанта Олексія Медведева було блоковано вищезгадані будинки. Щоправда, тут наявна певна плутанина: в акті про проведення операції зазначалося, що підпільники були блоковані у будинках мешканців с. Губичі Василя Фірмана (будинок № 202) і Миколи Спринського (будинок № 198). Вважаємо, що це прізвище вказане помилково, оскільки серед захоплених посібників називається Антон Гірняк [2, 154]. Після півторагодинного бою будинки закидали гранатами, внаслідок чого 7 осіб загинуло, 2 - захоплені живими. «Макомацькому» вдалося втекти [12, 83, 88; 28, 44-45]. Загиблими виявилися: учасники боївки СБ Мирон Муйла-«Лилик» (1923 р.н., ур. с. Тустановичі, тепер частина м. Борислав Львівської обл.), Ярослав Дранівський-«Ярко» (1928 р.н., ур. смт. Трускавець), Микола Грицик-«Недоля» (ур. с. Орів), Іван Гресько-«Стріла» (ур. с. Орів), Володимир Кобільник-«Ладзьо» (ур. с. Солець), власник помешкання Стефан Фірман (1928 р.н., ур. с. Губичі, тепер частина м. Борислав Львівської обл.), Антон Гірняк (1878 р.н., ур. с. Губичі, тепер частина м. Борислав Львівської обл.). Захоплені живими: Мирон Стефанків-«Жук» (1925 р.н., с. Тустановичі, тепер частина м. Борислав Львівської обл.), Михайло Спариняк (1928 р.н., ур. с. Солець). У вбитих вилучили: 4 автомати ППШ (пістолет-кулемет Шпагіна), 1 автомат ППС (пістолет-кулемет Стєч- кіна), 2 гвинтівки, 3 пістолети системи «Вальтер», 1 револьвер системи «Наган». Серед радянських службовців поранили солдата Новокщенова [29, 80-81; 9, 110; 14, 191-192; 2, 154-155; 3, 10-11]. Після допиту Мирона Стефанківа, 30 березня 1948 р. оперативно-військова група провела операцію у с. Солець, в результаті якої із двох криївок вилучили архів та ручний кулемет [9, 111]. У підсумкових звітах по лінії МВС зазначалося, що, крім працівників Бориславського МВ МДБ, в операції брала участь група 130 сп МВС по охороні особливо важливих об'єктів чисельністю 51 боєць (командир групи - начальник штабу полку майор Лісков) і 11 солдатів 91 сп ВВ МДБ. У бою вбитий єфрейтор 130 полку Іван Фалько та легко ранений молодший лейтенант Плюснін. Таким чином, майже вся боївка Романа Різняка-«Макомацького» була ліквідована.

Чекісти зазначали, що під час операції із знищення боївки Р. Різняка «відзначилися»: заступник начальника Бориславського МВ МДБ, капітан Володимир Булава; старший оперуповноваже- ний Бориславського МВ МДБ Леонід Іванов; помічник командира взводу 91 сп ВВ МДБ, молодший сержант Олексій Медвєдєв; рядовий 91 сп ВВ МДБ В'ячеслав Новокшанов; рядовий 91 сп ВВ МДБ Олександр Мухін; рядовий 91 сп ВВ МДБ Володимир Чухонцев [12, 84-85; 28, 46], за що й були нагороджені. Так, зокрема, заступник начальника Бориславського МВ МДБ капітан Володимир Булава отримав подяку і грошову винагороду у розмірі місячного окладу [12, 86; 28, 47].

В результаті операції, через власну необережність, агент «Бульба» був розконспірований. Це сталося, коли до будинку М. Спринського підійшла група підпільників із боївки СБ Дрогобицького надрайонного проводу ОУН Р. Різняка-«Макомацького», де саме у цей час перебував агент «Бульба». За домовленістю з начальником Бориславського МВ МДБ - капітаном Г. Зуба- ковим, у якого «Бульба» перебував на зв'язку, він повинен був з'явитися у міський військкомат і через резидента «Гормана» чи самому телефоном викликати капітана Григорія Зубакова у міський військкомат для особистої зустрічі. Однак «Бульба» почав дзвонити телефоном у МВ МДБ із місця своєї праці (товарна контора), не додзвонившись, поїхав велосипедом на вокзал і подзвонив із кімнати чергового, після чого поїхав у військкомат, де мав зустріч із капітаном Г. Зубаковим. Через іншу агентуру було встановлено, що в обох випадках, коли «Бульба» телефонував до МВ МДБ, у приміщенні перебували різні особи, які чули розмову, навіть більше - окремі співпрацювали з підпільниками [9, 340-341]. Після цього досить добре спрацювала референтура СБ, бо уже 8 травня 1948 р. у с. Губичі, тепер частина м. Борислав Львівської обл., агента «Бульбу» було повішено.

16 липня 1948 р. боївка Ф. Герасим'яка-«Чумака» за вказівкою Р. Різняка-«Макомацького» провела диверсійний акт, у результаті якого було вбито 17 коней (належали Доброгостівській лісовій ділянці), спилено 10 телефонних стовпів, розбита сільська рада. На розкриття цих акцій вислали оперативно-військову групу під керівництвом начальника Дрогобицького РВ МДБ підполковника Якова Журавльова⁹ і військового командира помічника начальника штабу 91 стрілецького полку ВВ МДБ капітана Петра Кочкіна. Від агентів «Федорова», «Жан» було встановлено, що підпільники після здійснення збройної акції пішли у лісовий масив біля с. Зимівники Дрогобицького р-ну. Через агента «Зірка» було встановлено місця, в яких можуть перебувати підпільники. Реалізуючи ці матеріали, у с. Зимівники вислали оперативно-військову групу під керівництвом ⁹ Журавльов Яків Антонович (1905, ур. р-ну Червоний Профінтерн Ордженікідзевського р-ну Сталінської (нині Донецької) області - ?). Українець. Освіта неповна середня. Майор, підполковник. Член партії (1928), на чекістській роботі з 1931 р. Курсант Центральної школи ОДПУ СРСР м. Москва (30.04.1931 - 28.12.1931). Працює на різних посадах в Управлінні ОДПУ-НКВС СРСР по Західно-Сибірському краю, майор державної безпеки (12.1931 - 01.1944). Начальник Василівського районного відділу Управління НКДБ УРСР по Запорізькій області (01 - 09.1944). Працює на різних посадах в Управлінні НКДБ-МДБ-МВС-КДБ УРСР Дрогобицької області, майор державної безпеки (09.1944 - 09.07.1954). Начальник Дублянського РВ управління НКДБ Дрогобицької області (зг. 02.1945). Начальник Дрогобицького РВ УМДБ Дрогобицької області (зг 01.1947 - 12.1950). Звільнений в запас (17.10.1955).

помічника оперуповноваженого РВ МДБ молодшого лейтенанта Граматчикова і командира 6 стрілецької роти 91 стрілецького полку ВВ МДБ капітана Желуденка, провідником направили агента-бойовика «Зірку». Оперативна група оточила будинок Олексія Колоса, де перебували підпільники. Останні намагалися прорватися, відстрілювалися. Однак, у результаті бою в ніч із 17 на 18 липня 1948 р. 4 бандерівців загинуло. Серед них - кущовий провідник Федір Герасим'як-«- Чумак» (1923 р.н., с. Доброгостів), Роман Веприк-«Вільха» (1922 р.н., ур. с. Тустановичі, тепер частина м. Борислав Львівської обл.), Роман Колос-«Зарічний» (1920 р.н., ур. с. Зимівники), Анна Боднар-«Ліщина» (1926 р.н., с. Орів). Захоплено живим спецкур'єра Дрогобицького надрайонно- го проводу ОУН «Крупняка» (1922 р.н., ур. с. Доброгостів). Вилучені: ручний кулемет, автомат, гвинтівка, два пістолети, шість гранат, 75 патронів, сумка з документами [22, 33-34; 29, 214]. Після цього М. Гладкого одразу допитали. На допиті «Крупняк» розповів про ряд акцій, які здійснила боївка «Макомацького». Окрім того, він розповів, що в ніч на 18 липня 1948 р. у час від 24.00 до 2.00 біля с. Пом'ярки (у лісовому масиві на південний-схід від смт. Трускавець) йому призначена зустріч з «Макомацьким». Реалізуючи ці дані, 18 липня 1948 р. у вказане місце була направлена оперативно-військова група під керівництвом начальника РВ - підполковника Якова Журавльова і помічника начальника штабу 91 сп ВВ МДБ - капітана Петра Кочкіна. Захоплений «Крупняк» був використаний у якості провідника. Чекісти організували біля вказаного місця дві засідки, на одну із яких о 1.15 вийшов Роман Різняк. Почувши звуки розшукового собаки, він подав голос «хто там?» і відразу відкрив вогонь із автомата по кущах. У цей же час старший військової групи подав команду відкрити вогонь. Під час бою з внутрішніми військами Міністерства державної безпеки УРСР «Макомацький» загинув. У вбитого було вилучено: автомат, пістолет, чотири гранати (в інших документах - дві) [24, 71] і оунівські документи, серед яких протоколи допиту СБ [12, 88-90; 15, 44-45; 24, 34зв.; 29, 215; 30, 99-100; 31, 75]. Силовики визнали зі своєї сторони на рівні втрати пораненого собаку [21, 68 зв.-69]. М. Гладкий-«Крупняк» став агентом-бойовиком під псевдом «Тарас».

Тіло загиблого Р. Різняка перевезли у Дрогобицький РВ МДБ, де провели впізнання. В ідентифікації приймали участь мешканці с. Трускавець Ярослав Блахоцький, Катерина Лужецька, Павло Крамар, двоюрідний брат Володимир Білас. Всі особи підтвердили, що загиблим дійсно є Роман Різняк [22, 34зв., 45-46]. Зокрема, у протоколі впізнання від 19 липня 1948 р. Володимир Білас зазначав: «Вбитий є мої двоюрідним братом «Макомацьким» - Різняк Роман Олексійович, уродженець с. Трускавець Дрогобицького району. У підтвердження, що це він, у нього повинен бути золотий зуб зверху, у правому боці має бути шрам, від поранення і на лівій нозі, вище п'ятки із боку також шрам» [22, 45]. Підтвердженням інформації про те, що «Макомацький» був поранений, також отримуємо з протоколу допиту заарештованого Євгена Магура, в якому він давав такий опис зовнішності «Макомацького»: «[...] Низького зросту, на обличчі чорне волосся, брови великі, чорні, які зрослися, ніс великий, поранений в ногу-п'ятку, трохи нахрамує, одітий у військову форму, в погонах в чині капітана, погони щоденні, носить невеликі вуса» [5, 65зв.]. В іншій виписці з протоколу допиту від 4 вересня 1945 р. Йосифа Малецького (1925 р.н., ур. смт. Труска- вець) зазначалося: «Різняк Роман Олексійович, старий націоналіст, при німцях переховувався від них, а із приходом Червоної армії переховувався» [6, 2]. У своїх свідченнях 8 січня 1946 р. Роман Білас доповнював опис зовнішності: «Різняк Роман по батькові не знаю, приблизно 25 - 27 років [.] Останній раз я його бачив у листопаді 1945 р. у свого брата Миколи, де ми святкували Свято зброї, тоді він був у формі капітана Червоної армії, одітий був у кітель із висячими 7 - 8 орденами, штани галіфе [...]» [6, 5].

Таким чином, можна дійти висновку, що Роман Різняк розгорнув на території Дрогобиччи- ни широку діяльність. Існує навіть інформація, що за це він був відзначений трьома Срібними хрестами бойової заслуги [19, 312]. Про три Срібні хрести чекісти писали декілька разів у звітах, проте вони повністю не розбиралися у нагородах, які існували у підпіллі. На нашу думку, його справді тричі нагороджували, але срібними зірками за поранення. І підтвердженням цього є свідчення вище згаданих осіб про наявність шрамів від поранень. Окрім цього, Роман Різняк-«- Макомацький» і два члени його боївки - Мирон Муйла-«Лилик», Ярослав Дранівський-«Ярко» - постановою УГВР від 25.07.1950 р., наказом ГВШ УПА ч. 2/50 від 30.07.1950 р., були нагород-

Список використаних джерел

1. Антонюк Я. Діяльність служби безпеки ОУН. Історико-краєзнавче видання / Я. Антонюк. Волинська книга, 2007. 176 с.

2. Архів Управління Служби безпеки України у Львівській області (далі - АУСБУ ЛО). Спр. П-20911. Арк. 154-155;

3. АУСБУ ЛО. Спр. 39799.

4. АУСБУ ЛО. Спр. П-2328-Д.

5. АУСБУ ЛО. Спр. П-23666.

6. Архівний сектор Головного управління Національної поліції України у Львівській області (далі - АСГУНП ЛО). Спр. Р-22219.

7. АСГУНП ЛО. Спр. 6.

8. Вєдєнєєв Д. Двобій без компромісів. Протиборство спецпідрозділів ОУН та радянських сил спецо- 1945 - 1980-ті роки: Монографія / Дмитро Вєдєнєєв, Геннадій Биструхін. К.: К.І.С., 2007. 568 с. ГДА СБУ - Ф 2-Н. Оп. 58 (1953). Спр. 2. Т 1.

9. ГДА СБУ - Ф. 2-Н. Оп. 60 (1953). Спр. 2. Т 4.

10. Ф. 2-Н. Оп. 34 (1953). Спр. 2.

11. Ф. 2-Н. Оп. 98 (1954). Спр. 21.

12. Ф. 2-Н. Оп. 12 (1960). Спр. 45.

13. Ф. 2-Н. Оп. 32 (1960). Спр. 9.

14. Ф. 2-Н. Оп. 32 (1960). Спр. 10.

15. Єфименко В. Організація діяльності спецпідрозділу ОУН(Б) на західноукраїнських землях після Другої світової війни / Валерій Єфименко // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. Науково-документальний журнал. 2001. № 2(17). С. 502-519.

16. Єфименко В. Тактика і методи роботи працівників спеціального підрозділу ОУН(Б) / Валерій Єфименко // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. Науково-документальний журнал. 2000. № 2/4(13/15). С. 504-514.

17. Ільницький В. Лицар невмирущої ідеї. Життя і боротьба Михайла Харіва / Василь Ільницький, Микола Галів. Дрогобич: «Швидкодрук», 2009. 108 с.

18. Ільницький В. Михайло Харів - «Шугай»: життєпис оунівця / Василь Ільницький, Микола Галів. Дрогобич: Посвіт, 2008. 72 с.

19. Ільницький В. Роман Різняк-«Макомацький» - референт СБ Дрогобицького районного проводу ОУН / Василь Ільницький // Літопис Бойківщини. Журнал, присвячений дослідам історії, культури і побуту бойківського племени. 2010. Ч. 1/78(89). С. 61-70.

20. Ільницький В. Функціонування служби безпеки у Карпатському краї ОУН (1945 - 1954) / Василь Ільницький // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність Вип. 24: Український визвольний рух середини ХХ століття в контексті суспільно-політичних ідей, подій та обставин / [гол. ред. кол. М. Литвин, упоряд. і наук. ред. М. Романюк, О. Стасюк]. НАН України, Інститут українознавства ім.

21. І. Крип'якевича. Львів, 2014. С. 293-315.

22. Іщук О. Генерал Микола Арсенич: життя та діяльність шефа СБ ОУН / Олександ Іщук, Валерій Огороднік. Коломия: «Вік», 2010. 196 с.

23. Кентій А. Українська повстанська армія в 1944 - 1945 рр. / Анатолій Кентій. К.: Інститут історії України НАН України, 1999. 220 с.

24. Літопис Української Повстанської Армії. Т. 36: Книга полеглих членів ОУН і вояків УПА Львівщини [ред. Мирослав Горбаль, упоряд. Михайло Павлишин, Михайло Романюк, Євген Топінка та ін.]. То - ронто; Львів: Видавництво «Літопис УПА», 2002. 1058 с.

25. Літописець В'ячеслав. Людина-Легенда «Макомацький» / Літописець В'ячеслав. Дрогобич: Видавець Сурма, 2008. 120 с.

26. Манзуренко В. Лицарі найвищих бойових нагород УПА в наказах ГВШ / В. Манзуренко // Український визвольний рух. Центр досліджень визвольного руху, Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України. Львів: Видавництво «Мс», 2006. Збірник 7. С. 282-285.

27. Матеріали та документи Служби безпеки ОУН(Б) у 1940-х рр. / [упоряд. Олександр Лисенко, Іван Патриляк]. К.: Інститут історії України НАН України, 2003. 254 с.

28. Мудрик-Мечник С. Служба безпеки революційної ОУН у боротьбі з НКВД-НКГБ-МГБ-КГБ / С. Мудрик-Мечник. Тернопіль: Редакційно-видавничий відділ управління по пресі, 1994. 128 с.

29. Пастух Р. «Макомацький» страху не знав / Роман Пастух // Корона Данила Галицького. Вибрані статті, нариси, інтерв'ю, есе. Дрогобич: Коло, 2005. С. 130-136.

30. Пастух Р. Легендарний провідник спеціальної боївки УПА / Роман Пастух // Дрогобицький краєзнавчий збірник / [ред. кол. К. Кондратюк (відп. ред.), В. Футала (упоряд.), Л. Зашкільняк, Я. Ісаєвич та ін.]. Дрогобич: НВЦ «Каменяр», 2002. Спецвипуск. С. 587-599.