До питання трансформування екологічної культури українців середньої Наддніпрянщини у середині ХХ ст. (на прикладі побудови Кременчуцької ГЕС)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

До питання трансформування екологічної культури українців середньої Наддніпрянщини у середині ХХ ст. (на прикладі побудови Кременчуцької ГЕС)

Анотація

У статті (на основі архівних матеріалів, ряду збірок документально-мемуарного характеру, монографічних та наукових досліджень) розглядаються трансформації екологічної культури, пов'язані зі створенням Дніпровського каскаду гідроелектростанцій (на прикладі Кременчуцької ГЕС). У нашому дослідженні спробуємо частково охопити історію затоплення таких сіл як: Дубинки, Леськи, Сагунівка, Тарасівка, Худяки, Червона Слобода, Червоне (Панське), Чехівка (що на Черкащині).

Аннотация

В статье (используя архивные материалы, записи документально-мемуарного характера, монографические, а также научные исследования) рассматривается история таких сел как: Дубинка, Леськи, Сагуновка, Тарасовка, Красная Слобода, Красное (Панское), Чехивка (Черкасская область).

Annotation

Within the article (based on the archival, oral evidence, a number of collections of documentary memoirs, monographs and research) we are going to examine the transformation of ecological culture associated with the creation of the Dnieper cascade hydropower plants (for example, Kremenchug HPP). In our study we shall try partially to touch a story of flooding such villages as: Dubinka, Lesko, Sahunivka, Tarasivka, Khudiaky, Krasnaya Sloboda, Red (Manor) Chehivka (Cherkasy region).

Нинішні тенденції світового розвитку, глобальна екологічна криза зумовлюють необхідність вироблення універсальної системи вселюдських цінностей, закріплення якої сприятиме відновленню т зв. «природної рівноваги». Нині, ми не можемо визначати трансформації природного середовища наслідком прояву індивідуальної безгосподарності. Коріння проблем варто шукати у взаємозалежності соціальних, економічних та політичних процесів загального історико-культурного контексту. У межах нашого дослідження поняття екологічної культури¹ безпосередньо пов'язано з поняттям екологічної свідомості. Не вдаючись у ретроспективний аналіз уявлень про екологічну культуру зазначимо, що в традиційному українському соціумі сприйняття природи, як живої сутності визначало шанобливе ставлення до неї. Окрім того, нормативно-правова культура була нерозривно пов'язана з інститутом «громади», а це означає, що використання природних ресурсів регулювалось локально. Однак варто пам'ятати і про те, що внаслідок колоніальної політики Російської імперії, українські території розглядались нею як сировинний придаток. На державному рівні почали з'являтись військово-топографічні, статистичні описи та ін., що є свідченням появи напрямку «екологічної» політики. З утвердженням радянської влади державна політика у цій сфері названа сучасними дослідниками «дуалістичною»². Тобто, з одного боку вона була пов'язана з появою низки нормативно-правових актів з врегулювання питань охорони довкілля та використання природних ресурсів. З іншого, в умовах індустріалізації, планової економіки, роботи на «кількісний показник» маємо приклади бездумного знищення природи.

Ще на початку ХХ ст. змінами екологічного «клімату» зацікавились такі дослідники як В. Вернадський, П. де Шарден, Е. Фром та ін. На нашу думку, варто відзначити дослідження Е. Фрома. В його роботі «Анатомия человеческой деструктивности» (2006) аналізуються процеси світової історії (економічні, соціальні, політичні, культурні і т ін.), автор показує, що в основі «деструктивності» лежить свідомий вибір кожної людини, а не її «вроджена» схильність до агресії. Відповідно, кожний може обрати для себе позицію «біофіла» (життєствердну), чи «некрофіла» (руйнівника)³. Останню варто розуміти як патологію, типову для індустріальних суспільств, у яких механізація виробництва та культура споживацтва після колапсу економіки часів Другої світової війни набула форми «культу» (дослідження З. Баумана). У Радянському Союзі цьому передувало створення ідеологічних конструкцій, практично пов'язаних з «гігантоманією», «техносферою» та ін.. Фактично, задля цієї мети були залучені напрацювання біологів. Так, на історичній сесії Всесоюзної академії сільськогосподарських наук імені В. І. Леніна (31 липня 7 серпня 1948 р., м. Москва, РФ) було вироблено нову програму розвитку біологічної науки, що отримала назву т зв. «мічурінської аграрної біології». І. Мічурін (15 (27) вересня 1855 р. 7 червня 1935 р.) видатний селекціонер та генетик, за радянського часу визнаний основоположником радянської агробіології, засновником вчення про «перетворення живої природи». Його фраза «Мы не можем ждать милостей от природы; взять их у неё наша задача», (до речі опублікована без продовження: «но к природе необходимо относиться уважительно и бережно и по возможности сохранять её в первозданном виде») набула широкого цитування і, зрештою, була визнана життєвим кредо дослідника, що згодом екстраполювалось на усі сфери як природничих так і гуманітарних наук⁴. Насправді, ім'я науковця було узято Т Лисенко (29 вересня 1898 р. 20 листопада 1976 р.) на озброєння задля подолання «опудала» «вейсманізму-менделізму-морганізму»⁵. У «Листі 300-т» (написаного ще у 1950-х рр., вперше опублікованого 1989 року) період його «правління» або «лисенковщина» був визначений як такий, що завдав невиправних моральних та матеріальних втрат⁶. У цей час було проведено всесоюзні кампанії зі зрошення Південного Сходу (було прокладено зрошувальні канали в Середній Азії, на Волзі, Дніпрі, створено Куйбишевську (Жигулівську), Сталінградську (Волзьку) (належать до Волзько-Камського каскаду ГЕС), Каховську (одна з 6-ти станцій Дніпровського каскаду гідроелектростанцій), Цимлянську ГЕС (нині її власником є ТзОВ «Лукойл-Екоенерго») та ін.)⁷.

На території України методом створення рукотворних морів (нині маємо 6 ГЕС, що утворюють єдиний Дніпровський каскад), проведенням широкомасштабних меліоративних заходів (зрошенням, осушенням, вапнуванням і т д.) здійснювалась кардинальна видозміна природного ландшафту. Зауважимо, що створенню каскаду гідроелектростанцій передувало проведення оцінки «значимості» (історичної, екологічної і т ін.) територій, що підлягатимуть затопленню. Так, в Державному архіві Черкаської області зберігаються матеріали в яких подано агротехнічні характеристики ґрунтів; проектно-планувальні розрахунки площ затоплення; вказані місця майбутнього переселення громадян; а також описуються «труднощі», пов'язані з переселення. Окрім того, численні відомості знаходимо в тогочасній періодиці.

Наприклад, науковцями ґрунтознавчої галузі наголошувалось на низькій продуктивності наявних лук, було «обґрунтовано» необхідність їх перетворення на «високопродуктивні», що було б можливим із запровадженням лукової сівозміни⁸. Так, у пояснювальній записці до агроґрунтової характеристики колгоспів Градизького, Оболонського, Чорнобаївського, Іркліївського, Золотоніського районів Полтавської області⁹ за допомогою статистичних даних було показано, що внаслідок створення Кременчуцької ГЕС затопленню підлягатимуть 77% ґрунтів низької потужності та врожайності (чорнозем солонцюватий, лугові та чорноземно-лугові солонцюваті, дерново-глеєві солонцюваті, торф'яно-болотні та ін.)¹⁰.

На 1954 р. було визначено, що Градизький та Іркліївський райони Полтавської області найбільше постраждають від затоплення (78% усіх їх дворів потрапляли у цю зону (маються на увазі як ті, що будуть повністю затоплені, так і ті, що були віднесені до категорії тих «що підтоплюються»)¹¹.

У газеті «Народне слово» (22.05.2014), з посиланням на Державний архів Кіровоградської області, було надруковано статтю за назвою «Кременчуцька ГЕС: штрихи до історії будівництва»¹². В ній йшлося про те, що Кременчуцька ГЕС була споруджена «на підтримку» ДніпроГЕС, яка працювала дещо «неритмічно», тобто залежала від припливів та відливів води і мала постійний збій у водопостачанні (ДніпроГЕС було збудовано поблизу м. Запоріжжя у 1932 році). 1936 року було ухвалено проект по створенню т зв. «Великого Дніпра»¹³. І. Петренко зазначає, що його було розглянуто комісією Держплану СРСР, якою була ухвалена наступна постанова: «Першочерговою ГЕС на нижньому Дніпрі повинна бути Кременчуцька ГЕС, яка регулюватиме стік р. Дніпра і дозволить повністю використати встановлену потужність ДніпроГЕСу»¹⁴. Дослідник зауважує, що до певного часу поміж експертами точилися суперечки навколо питання майбутнього місця спорудження ГЕС. Зрештою, вихідною точкою було обрано м. Новогеоргіївськ Кіровоградської обл. (нині повністю затоплене). Рішення було прийнято з урахуванням того факту, що саме місто, а також прилегле до нього с. Табурище знаходились на потужному монолітному шарові граніту. Окрім того, враховувались й інші розрахункові показники: кількість втраченої землі, затрати на організацію водосховища, кількість майбутніх переселенців і т. ін.

Реально, ситуація виявилася інакшою, ніж вона планувалась, адже керівництву не вдалось «мінімізувати» шкоду, нанесену будівництвом¹⁵. Згідно підрахунків, водами Кременчуцької гідроелектростанції мали затоплюватись 85 населених пунктів Черкаської області, 73 Полтавської і 28 Кіровоградської, з відповідною кількістю переселенців: 80 тис. 281 ос., 35 тис. 352 ос., 15 тис. 439 ос.¹⁶. Ще майже 70 тис. жителів входили до категорії т зв. «підтоплених», тобто таких, які мали відчути «близькість» рукотворного моря лише «з часом»¹⁷. Окрім того, до відмітки моря у 81 км мали затоплюватись долини таких річок, як Тясмин (84 км), Цибульник (12-15 км), Сула (60-64 км)^18;19. Зауважимо, що нині існують розрізнені дані, щодо кількості затоплених сіл та об'єктів історико-культурного значення. Так, згідно досліджень Н. Горло загальна площа затоплених угідь становить 709, 9 тис. га²⁰. Л. Боса наводить цифру у 500 тис. га²¹. На думку О. Горбового було затоплено 686 тис. га господарських земель та 442 населених пункти (з одночасним переселенням населення у віддалені райони не лише України, а й Росії (282 тис. ос.)²². екологічний гідроелектростанція затоплення село

Зауважимо, що «підготовка» населення до переселення розпочалась ще у 1950-х рр.. Наприклад, в газеті «Кременчугстрой» (№ 42, 1956 р.) [з метою пропаганди даної кампанії А. Ж.] було надруковано вірші, присвячені майбутнім перетворенням.

В процесі будівництва Кременчуцької ГЕС (запланованої на 6-ту п'ятирічку) так само з метою пропаганди та задля демонстрації «досягнень» робітничих бригад (наприклад, виконання ними завдань на 120-130%) з'явились численні статті за назвами типу «На будівництві...», «На берегах Дніпра» і т п.^{23; 24; 25}. На нашу думку характерним, щодо «ціни» людських зусиль при будівництві, є наступне спостереження: «.прихід ранньої в нинішньому році зими не спинив будівельників. Кипить напружена праця на берегах: волею радянської людини Дніпро засвітить в шостій п'ятирічці вогні нових гідроелектростанцій.»²⁶. Практично, це потребувало здійснення т зв. «широкої механізації»²⁷. В інтерв'ю, даному кореспонденту «Черкаської Правди», А. Жидков (керуючий трестом) наводить вартість та види робіт, які має виконати трест за три роки будівництва: «.необхідно виконати 12 мільйонів 714 тис. кубометрів земляних робіт, укласти 168 тисяч кубічних метрів бетону і залізобетону. Загальна ж вартість робіт, які повинен здійснити трест за три роки перевищує 400 мільйонів карбованців.Комплекс захисних споруд широкий. Ми проводитемо, зокрема, зміцнення берегів, будуватимемо дамби і насосні станції.»²⁸. З цією метою у с. Стецівка, Звенигородського району, Черкаської області було відкрито цегляний завод, в м. Черкасах споруджено бетонний завод і т ін. (діють донині А. Ж.)²⁹.

«.Щоб уявити грандіозність будови досить сказати, що будівники Кременчуцької ГЕС повинні [були] вийняти 22 мільйони кубометрів м'яких грунтів, зробити 40 мільйонів кубометрів різних насипів, укласти 1,2 мільйонів кубометрів бетону і залізобетону, змонтувати 15 тисяч тон металоконструкцій.»³⁰.

Кампанія по будівництву Кременчуцької ГЕС відбувалась з одночасним переселенням мешканців населених пунктів, що мали бути затопленими, із «зони ризику». Згідно архівних матеріалів переселення необхідно було здійснити на основі опису та попередньої оцінки нерухомого майна. Його вартість оцінювалась або у грошовому еквіваленті, або ж у відповідній кількості будівельних матеріалів³¹. Дуже часто ця державна компенсація була мізерною, хоча на перший погляд її загальна сума здавалась досить значною (наприклад, за перше півріччя 1957 р. було сплачено 2 млн. 950 тис. карбованців)³². А пов'язувалось це з тим, що самі будівлі в населених пунктах, які підлягали затопленню, були саманними, мали покрівлю з соломи чи очерету³³ (такі матеріали по-перше були традиційними, а по-друге, пройшло якесь десятиліття з часу закінчення ІІ світової війни, яка на тривалий час ввела населення в глибоку соціально-економічну «депресію» А. Ж.).

Приблизно з 1980-х рр. , умовно, з послабленням тоталітарного режиму, до місцевих періодичних видань надходять численні листи з проханнями звернути увагу на проблеми т зв. «неперспективних» сіл (в основному, соціально-побутового та екологічного характеру). Поміж них варто виокремити групу листів-спогадів щодо будівництва Кременчуцької ГЕС та кампанії «переселення». Наприклад, в одному з них йде мова про те, що перед будівництвом ГЕС населення «годували» обіцянками щасливого майбутнього, та фактично, люди втратили значно більше, ніж отримали. Втратили сінокоси, родючі землі, озера, а найголовніше втратили свою Малу Батьківщину. Оповідач зазначає, що «не хотілось людям залишати обжиті предками, прадідами і дідами рідні місця»³⁴. Він також наголошує, що ще до виселення «розквітали» придніпровські села (особливу увагу приділяє с. Дубинці та с. Червоне). Кожна сім'я тримала корову, поросят, курей, майже щодня вивозили на базар в м. Черкаси молоко, сметану, масло і т ін.. «Міцним було і колгоспне господарство: тваринницькі ферми ВРХ, свиноферми»³⁵. Що важливо, для молоді в той час створювались робочі місця, села були «живими». Відтак, коли почалось переселення, жителі с. Дубинки та с. Червоного підіймали клопотання, щоб їм дозволили переселитись у сусіднє с. Чехівку, в свою чергу це сприяло б його перетворенню у велике «перспективне» село. «Чомусь» тодішнє керівництво відповіло на звернення категоричною забороною, видало акти по виселенню людей на Урал та Херсонську область³⁶. За свідченнями М. Мартиненка, автора неопублікованого нарису с. Панське (Червоне) та Дубинки, частина червоносільців [як їх називає автор нарису А.Ж.] переїхала до м. Уральськ Західно-Казахстанської області Казахстану (було створено червоносільське земляцтво)³⁷; 12 родин оселилось в м. Чугуєві Харківської області³⁸; дехто опинився в м. Севастополі³⁹; 21 родина переселилась в м. Золотоношу Золотоніського району та на його околиці (с. Згар, с. Мелесівку, с. Нову Дмитрівку, Чапаєвку (Благодатне)⁴⁰. Найбільше людей осіло в м. Черкасах, селились також і навколо міста у с. Степанки чи на «Хуторах»⁴¹. Невдалою була спроба перебратись до Миколаївської області (в с. Володимирівку Доманівського району). Ця група переселенців через деякий час повернулася в придніпровський край⁴². Про нинішній (1988 р. А. Ж.) стан с. Чехівки Г. Заїка зазначає наступне. В селі залишились люди переважно пенсійного віку, все більше з'явилось опустілих дворів, і добре, якщо їх купують міські жителі собі під дачі. І якщо раніше думалось, що гарно було б відкрити місцевий консервний цех і реалізовувати власну продукцію (на той час з сіл автомашинами вивозили городину на великі підприємства), то, нажаль, ця ідея залишилась на рівні мрії. На водних угіддях можна було б розводити птицю, рибу⁴³.

В цьому контексті варто подати спогади колишніх мешканців сіл Леськи, Сагунівка, Тарасівка, Худяки, наведених у книзі «Незатоплена пам'ять» (2010 р.). Так, за спогадами М. Євтушенко, уродженки с. Сагунівки, під час переселення люди працювали «і вдень, і вночі», самотужки зводили для себе нові будинки. Складність виконання справи полягала ще й в тому, що колгоспної роботи ніхто «не відміняв». «Люди просто падали з ніг, не бачили від утоми білого світу»⁴⁴. За словами оповідачки, найболючішим для людей виявилось завдання перепоховання своїх рідних, а найжахливішим те, що тих людей, до яких було нікому прийти поховали у братській могилі. О. Стась (народилася в с. Худяки) наголосила на тому, що в ті роки люди тільки більш-менш обжились після ІІ світової війни (пройшло 11 років), аж раптом їх знову збунтували, вирвали з корінням з родинних місць. По селу ходили агітатори, переконували, що в новому «зразковосоціалістичному» селі буде краще. Щодня збирались на толоку, «але не для того, щоб будуватися, а щоб поламати дідову, батьківську, чи свою хату»⁴⁵. Розповідає, що тепер і село, і хата щодня приходять до неї уві сні⁴⁶. Г Давиденко, уродженець с. Леськи, оповідає, що після державного опису нерухомого майна видавались т зв. «підйомні» гроші, загальна сума яких була мізерною і не дозволяла будувати нові оселі. Людям доводилось самостійно шукати деревину, цемент, шифер. В основному, зводили дерев'яні будинки, обмазували їх глиною. Так, ще протягом декількох років збирались люди на т зв. «мазальниці». Зауважує, що на нових місцях вже не було колишніх вигонів і худобу довелось повирізати⁴⁷. Ці та багато інших оповідачів згадують, що скрізь були великі пасовища, луги, озера повні риби, родючі землі. Майже у кожному дворі була корова, розводили птицю і т ін.. «Ми всі сумуємо за тими нашими хатками, що були покриті соломою та очеретом! Та й є за чим сумувати: яка ж була чиста вода в Дніпрі, його затоках, озерах та болотах! А скільки було риби...» (Г Шмигленко, народилася в с. Тарасівка Чигиринського району Черкаської області)⁴⁸. «Із висоти прожитих мною років, я часто думаю: «А чи варто було робити переселення. Кому воно було потрібне?! Бо ж затопили таке багатство. А що тепер маємо?! Ні корів, бо немає де випасати, ні лелек, бо немає де гнізда робити, ні чистої води. Бо вона влітку така, що не можна в ній скупатися, сама густа зелень. А сморід від неї такий, що й чути у село» (Г. Шмигленко)⁴⁹.

У фондах Державного архіву Черкаської області також містяться матеріали експедицій, здійснюваних у 1970-х рр. з метою виявлення проблем та перспектив проведених меліоративних заходів. Наприклад, 1973 року Черкаське обласне товариство охорони природи та управління технічної експлуатації малих рік видало документи наукової експедиції по вивченню р. Тясмин (відбулась у жовтні 1973 р.). На початку звіту було подано загальні гідрографічні та гідрологічні характеристики р. Тясмин, зазначено, що «за течією Нижні Верещаки по Тясмину довгий час лежала заплава площею понад 250 га. Пересічена болотами і невеликими озерцями, була вона не придатна для господарства. Нині заплаву осушили. Тепер тут колгосп «Аврора» збирає високі врожаї багаторічних трав та овочевих культур»⁵⁰. Також, було описано тенденції забруднення річки, пов'язані з викидами промислових відходів такими великими підприємствами, як залізничне депо ст. ім. Т Шевченка, Смілянським пивзаводом, Чигиринським маслозаводом. Окрім того, зазначено, що деякі банно-пральні комбінати скидають щодоби близько 20 тис. метрів кубічних стоків, а колгоспи в селах: Думанці, Вергуни, Чорнявка Черкаського району «проводять замочування конопель в р. Тясмин і бокових осушувальних каналах, руйнують задерновані береги, що приводить до значного замулювання річки і каналів. В незадовільному стані утримується частина ставків басейну <...> В окремих господарствах Чигиринського, Черкаського, Смілянського та Кам'янського районів на заплавних землях порушуються правила впровадження луко-пасовищних сівозмін»⁵¹. З метою поліпшення стану збереження і раціонального використання ресурсів в басейні р. Тясмин було прийнято рішення про посилення протиерозійних заходів, рекомендовано звернути особливу увагу на заліснення ярів, будівництво гідроспоруд, створення водоохоронних зон по берегах річок, ставків та водоймищ, впровадження розробних ґрунтозахисних сівозмін і т ін.⁵². Також, прийнято рішення про посилення заходів контролю за якістю стічних вод, що скидаються у річки та водоймища басейну р. Тясмин. Насамкінець, обумовлено необхідність створення мочильних ям у коноплесіючих заводах, які їх ще не мають⁵³. Наслідки подібних перетворень стали відчутними через декілька років. Як і повсюдно, ріка обміліла та заросла, у ній почала гинути риба і т ін.

Варто наголосити й на тому, що у Радянському Союзі «тема» затоплення була вичерпана з побудовою Дніпровського каскаду ГЕС. Країні «вдалось» здійснити крок у напрямку переходу від аграрного до індустріального суспільства, а тому наслідки (виявлені у перше десятиліття після створення ГЕС) замовчувались.

Якщо поглянути на основні наслідки здійснення меліоративних заходів, то на думку ґрунтознавців перетворення гідроморфних ґрунтів (болотні, заболочені, торф'яні та ін.) у такі, що є «придатними» для сільськогосподарських робіт є «менш важливим для людства, ніж збереження їх природних екологічних функцій»⁵⁴. Адже, завдяки збалансованому вмісту поживних речовин вони здатні формувати високу потенційну врожайність окремих сільськогосподарських та кормових культур. Окрім того, ця група ґрунтів виконує важливі екологічні функції. Природньо, вони сприяють розмноженню та збереженню біорізноманіття флори лук (наприклад, осоки, очерету, рогозу, журавлини та ін.) та характерної рослинності Лісостепової зони в цілому; «регулюють» повені⁵⁵. Також, не можна применшувати їх значення у самоочищенні водних об'єктів, підтриманні високої якості води («торф'яні ґрунти відігравали роль детоксиканта забруднювачів довкілля»^{56; 57}.

Таким чином, масштабна кампанія з «перетворення природи» (створення каскаду гідроелектростанцій та проведення широких меліоративних заходів) була, на нашу думку, підпорядкована, в першу чергу, економічним потребам держави. На відміну від традиційного сприйняття природи, як «живої» сутності і води, як джерела життя в Радянському Союзі їх значення було зведено до ресурсу, що виконує утилітарну функцію. Унаслідок здійснення нераціональних меліоративних заходів, створення Дніпровського каскаду гідроелектростанцій було втрачено природні, культурні та історичні ландшафти. До екологічних втрат відносять затоплення Дніпровських порогів, повне або часткове зникнення малих річок; загибель заплавних екосистем, лісів, лук, водно-болотних угідь, ріллі, їх біорізноманіття; поширення синьо-зелених водоростей, розвиток цвітіння води; загибель річкової екосистеми та ін.⁵⁸. До культурних втрат варто віднести зникнення унікальної культурної традиції «порічковиків» і появу такого соціального маркеру, як «переселенець».

Нажаль, для незалежної України проблема створення гідроелектростанцій і досі є актуальною. На теренах історичної Черкащини з боку ПАТ «Укргідроенерго» проводяться активні роботи з відновлення проекту Канівської ГАЕС.

Література

1 Поняття «екологічної культури» охоплює різноманітні сфери духовного та матеріального буття людини і включає такі компоненти, як екологічне знання, мислення, культуру почуттів, ціннісне відношення, екологічну поведінку. В межах нашої роботи поняття «екологічної культури» безпосередньо пов'язано з питанням ціннісного відношення певного індивіда, соціальної групи чи спільноти до довкілля. Зазначимо, що екологічна культура також виступає своєрідним регулятором людської діяльності і за допомогою конкретних екологічних знань, норм та стереотипів визначає взаємодію людини та природи. Взаємозв'язок людини з природнім середовищем є змінним і формується в процесі життєдіяльності людини. Сюди належить і поняття трансформування екологічної культури, пов'язане з видозміною культурного ландшафту та необхідністю адаптації до новостворених умов. З початку ХХ ст. це питання ввійшло до кола наукових інтересів В. Вернадського, П. де Шардена, С. Подолинського, Т Тутковського, С. Рудницького.

2 Юрченко Л. І. Екологічна культура в контексті екологічної безпеки: Монографія. К., 2008. 296 с.

3 Фромм, Э. Анатомия человеческой деструктивности. М., 2006. 640 с.

4 Человек и природа: все познается по плодам. [Електронний ресурс]. Режим доступу: blog.foilrussia. т/Ыод/Экобиология/apple

5 Жимулёв И. Ф., Дубинина, Л. Г. К 50-летию «Письма трёхсот» // Вестник ВОГис, 2005. Т 9. № 1. С. 18.

6 Там само. С. 25.

7 Бахарев А. Н. И. В. Мичурин великий преобразователь природы. М., 1952. С. 11.

8 Афанасьєв Д. Я. Заплавні луки Середнього Дніпра та заходи їх поліпшення. К., 1950.С. 13-14.

9 Згідно адміністративно-територіального поділу УРСР до 1954 року всі 5 районів відносились до Полтавської області, а з утворенням Черкаської області (7 січня 1954 р.) Чорнобаївський, Іркліївський, Золотоніський райони увійшли до її складу Примітка автора.

10 Державний архів Чернігівської області (далі ДАЧО). Ф. №Р-2552. Оп. № 1. Д. № 137. 1956 г. С. 52.

11 ДАЧО Ф. № Р-2552. Оп. № 1. Д. № 136. 1956 г. С. 61.

12 Петренко І. Кременчуцька ГЕС: штрихи до історії будівництва // «Народне слово». 22 травня 2014. № 23 (3145). С. 9. [Електронний ресурс]. Режим доступу: dakiro.kr-admin.gov.ua/zmi/2014-st4.php

13 Там само.

14 Там само.

15 Там само.

16 Сучасні дослідники наголошують на неможливості визначення точної кількості переселених осіб, так як в усіх, пов'язаних з цим архівних матеріалах подано кількість дворів, що підлягають затопленню та підтопленню, а не їх мешканців. Тому, будь-яка спроба науковців «порахувати» переселенців є досить умовною. Прим. автора.

17 Петренко І. Кременчуцька ГЕС... [Електронний ресурс]. Режим доступу: dakiro.kr-admin.gov.ua/ zmi/2014-st4.php

18 Історична довідка. «На території Україні перші спроби осушення боліт були проведені в Російській імперії спеціальною експедицією генерала Жилінського наприкінці ХІХ ст. (1899 рік). Найбільш масштабну меліорацію та освоєння заболочених та болотних земель здійснено за радянських часів у період 1964-1986 рр. тоді дренажними роботами було охоплено близько 80% площі всіх гідроморфних масивів України. Загальна площа осушених боліт досягла 3 млн. га. Тодішні союзні програми довготривалої меліорації передбачали розширення площ сільського господарства» (Ґрунтознавство: Підручник / Д. Г. Тихоненко, М. О. Горін, М. І. Лактіонов та ін.; за ред. Д. І. Тихоненка. К., 2005. С. 497).

19 Петренко І. Кременчуцька ГЕС... [Електронний ресурс]. Режим доступу: dakiro.kr-admin.gov.ua/ zmi/2014-st4.php

20 Горло Н. В. Спорудження водосховищ Дніпровського гідрокаскаду: соціальний та економічний аспекти (50-70-ті рр. ХХ ст.): Автореф. дис. канд. іст. наук. Запоріжжя, 2007.

21 Боса Л. Г. Український етнос у просторі сучасної міжкультурної взаємодії: трансформація традиційності та етнокультурні взаємовпливи / НАН України; Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського. К., 2014. 498 с. (Наукові студії ІМФЕ, Вип. 8). С. 266-314.

22 Горбовий О. Образ затоплених сіл Переяславщини в історичній пам'яті їхніх колишніх мешканців // Збірник наукових статей. Випуск 29. Наукові записки з української історії. С. 320-326.

23 Делятинський М. На будівництві Кременчуцької ГЕС / М. Делятинський // Черкаська правда, 1956. 3 серпня. С. 3.

24 На берегах Дніпра // Черкаська правда, 1956. 7 жовтня. С. 3.

25 Веснін Й. На берегах Дніпра / Й. Веснін // Черкаська правда, 1956. 29 листопада. С. 3.

26 Там само. С. 3.

27 На берегах Дніпра // Черкаська правда, 1956. 7 жовтня. С. 3.

28 Там само. С. 3.

29 Там само.

30 Делятинський М. На будівництві Кременчуцької ГЕС // Черкаська правда, 1956. 3 серпня. С. 3.

31 ДАЧО Ф. №Р-1904. Оп. 4. Спр. 85 С. 64.

32 Там само. С. 64.

33 Там само. Ф. №Р-2552. Оп. №1. Д. № 136, 1956 г. С. 61.

34 Там само. Ф. №4319. Оп. 2. Спр. 45. С. 13.

35 Там само. С. 13.

36 Там само. С. 13.

37 Мартиненко М. З відстані літ. Спроба документально-мемуарного дослідження історії Придніпровського села Панського (Червоного) на Черкащині. Черкаси: Черкаський обласний краєзнавчий музей, 1991 Ч. 2. 168 с. ЦКМКВ 68430 ПП 23270 С. 118.

38 Там само. С. 118.

39 Там само. С. 119.

40 Там само. С. 118; 126.

41 Там само. С. 125-126.

42 Там само. С. 124.

43 ДАЧО. Ф. №4319. Оп.2. Спр. 45. С. 14-15.

44 Костюкова О. М., Євтушенко М. І. Незатоплена пам'ять. Черкаси, 2010. С. 63.

45 Там само. С. 64-65.

46 Там само. С. 64.

47 Там само. С. 75 76.

48 Там само. С. 78.

49 Там само. С. 79.

50 ДАЧО. Ф. №Р-4320. Оп.1. Спр. 184. С. 11.

51 Там само. С. 2, 2зв.

52 Там само. С. 2зв.

53 Там само.

54 Ґрунтознавство: Підручник / Д. Г. Тихоненко, М. О. Горін, М. І. Лактіонов та ін.; за ред. Д. І. Тихоненка. К., 2005. С. 498.

55 Ідея «перетворення природи» була пов'язана з практичною метою збільшення орних та посівних площ; створення можливості вирощення будь-яких сільськогосподарських культур на будь-якій території (за допомогою проведення низки меліоративних заходів). Поміж іншого, задля реалізації цієї мети наголошувалось на необхідності «усунення» такого явища, як весняна повідь, тривалість якої начебто завдавала невиправної матеріальної та моральної шкоди. В цьому контексті вважаємо цікавим спостереження колективу авторів книги «Екологічне виховання...» (2007), які зазначили, що до початку ХХ ст. таке явище, як повідь відбувалось спорадично, «було досить передбачуваним, відносно нетривким і, навіть завдаючи матеріальних збитків ніколи не мало катастрофічного характеру» (Екологічне виховання, народне оздоровлення, традиційне харчування в українській концепції національного здоров'я: Українознавча монографія / Сніжко В. В., Кононенко М. П., Присяжна Т М., Кухарчук С. В., Снєжко Є. В., Лавренчук І. І., Отрошко Л. Г., Новосад С. О., Чешков О. А., Воронова Г. Г К., 2007. С. 59). Вони доходять того висновку, що його природньо-традиційна повторюваність не завдавала сильного стресу, а радше мала характер незначного психологічного навантаження. З цим твердженням погоджуються і наші інформатори, які зазначили, що паводки відбувались приблизно раз у 7 років і, звісно, затоплювали будинки (в основному, мазанки) та після свого «відходу» приносили буяння трав, високі врожаї сільськогосподарських культур (тієї ж картоплі).

56 Ґрунтознавство: Підручник. С. 500.

57 Там само. С. 483-500.

58 Шапар А. Г., Скрипник О. О., Сметана, С. М. Еколого-економічні проблеми переводу екосистеми річки Дніпро до режиму сталого функціонування // Екологія і природокористування, 2011. Вип. 14. С. 45.

Размещено на Allbest.ru