Озброєння вікінгів

Размещено на http://www.allbest.ru/

ОЗБРОЄННЯ ВІКІНГІВ

Ігор КАЛІНІН

У статті представлений огляд озброєння вікінгів. Висвітлюється одна з актуальних проблем його походження. Проаналізовані їхні характеристики, конфігурація, типологія, види та класифікація. Розглянуті матеріали, з яких їх виготовляли. Приведені найбільш поширені назви.

Ключові слова: озброєння вікінга, меч, спис, бойова сокира.

В статье представлен обзор вооружения викингов. Освещается одна из актуальных проблем его происхождение. Проанализированы их характеристики, конфигурация, типология, виды и классификация. Рассмотрены материалы из которых их изготавливали. Приведены наиболее распространенные названия оружия.

Ключевые слова: вооружение викинга, меч, копье, боевой топор.

The article presents the review of weapons of the Vikings. Author highlights one of the pressing problems of its origin. Their characteristics, configuration, typology, types and classification materials of which they were madeare analyzed. The most common names of weapons are given in the article. Keywords: weapons of the Viking, sword, spear, battle axe.

Кожен скандинав в епоху вікінгів в якійсь мірі був воїном. Ті, хто спокійно займалися сільським господарством у себе вдома, в будь-яку хвилину могли на кілька місяців або років приєднатися до морських загонів або відправитися на пошуки нових земель, що теж не завжди проходило мирно. Купці під час подорожей завжди повинні були бути готові захищати своє добро від розбійників на землі і в морі. Навіть у осілих громадах, у яких не було зовнішніх ворогів, завжди був великий ризик збройного зіткнення1. Під час війни вождь користувався необмеженою владою. Він постійно вимагав від підлеглих йому воїнів зберігати в порядку зброю. Існувало таке поняття, як «народна зброя» зброя, яку повинна була мати кожна вільна людина2. Вільні люди володіли правом і навіть зобов'язані були мати при собі зброю: меч, бойову сокиру, дротики, спис для ближнього бою, лук і стріли. Також використовували пращі для метання каменів. Для власного захисту вікінгам служили щити, шоломи, різні обладунки, зокрема, кольчуги. Під час археологічних розкопок виявили величезну кількість військового спорядження і зброї. В період язичництва у вікінгів існував звичай ховати воїнів при повному військовому спорядженні і зі зброєю. На дні боліт і озер теж знаходять багато зброї, можливо, це сліди жертвоприношень3.

Слід відзначити, що спеціальних досліджень в історіографії з даного питання дуже мало: Когінса Дж. та Панченко Г Як правило, дослідження по даній темі розглядаються в контексті загальної історії скандинавів та їх походів в працях данських, норвезьких, англійських, французьких та російських вчених: Роесдаль Е., Сімпсон Ж., Гурєвіча А. Я., Будур Н., Ласкавого Г., Дюпюи P Э., Дюпюи Т Н. та інших.

Сакс довгий ніж з широким клинком, яким зазвичай володіли почесні громадяни в норвезькому суспільстві. Напередодні «епохи вікінгів» у Скандинавії використовувалися, головним чином, однолезові мечі типу «лангсакс», з лезом довжиною близько 80 сантиметрів, і «курсакс», довжина клинка близько 60 сантиметрів4, товщина могла доходити до 8 мм (частіше 5 мм), вага близько кілограма, заточка однобічна, кінець загострений, хвостовик асиметричний. Навершшя рукояті часто робили у вигляді голови ворона5. Допоміжною зброєю в бою на мечах і одноручних сокирах служили бойові ножі «скрамасакси», з клинком завдовжки 3035 сантиметрів і шириною до 3,5 сантиметра. Рукояті насаджували на дерев'яний черешок, здебільшого конусоподібної форми, закріплений в основі металевими кільцями. Воїни високих рангів дозволяли собі рукояті, виточені з моржового ікла, оленячого рогу, або литі з кольорових металів. Дещо рідше зустрічалися рукояті більш складної форми, котрі зберігали або імітували природну вигнутість . В силу ваги, колючий удар був дуже сильний. Він проколював і шкіряний обладунок, і кольчугу. Носили його в піхвах на стегні. Піхви з'єднували з поясом за допомогою бронзових кілець. їх виготовляли з дерев'яних пластин, покривали шкірою і оздоблювали прикрасами6.

Уявлення про те, що бойова сокира була головною зброєю вікінгів, вкоренилося у свідомості багатьох людей. Цю ефективну зброю дуже часто використовували в битвах. Нею не тільки билися, а і метали в дерев'яний частокіл. Підтягнувшись, тримаючись за руків'я, вікінги легко долали ці перешкоди7. Разом з тим, знахідки в похованнях, а також дані норвезьких законодавчих актів говорять про те, що бойові сокири, в більш пізній період епохи вікінгів, були більш дешевою альтернативою мечам і списам, а представники вищих соціальних верств зазвичай віддавали перевагу саме цій зброї8. Бойова сокира відрізнялася широкою конфігурацією бойової частини сокири бічними щічками. Довжина бойової сокири 1722 см (частіше 1718 см), ширина 1320 см (частіше 1718 см), товщина близько 2 мм. Вага без рукояті 200450 г. Рукоять була довжиною близько 0,91,2 м. В результаті норманського впливу, вона в XXI століттях, поширилася по Європі в Англії, Ірландії, Нормандії, Русі9. За даними, норвезьких археологів на 1500 знахідок мечів в похованнях епохи вікінгів доводиться 1200 сокир. Часто сокира і меч лежали разом в одному і тому ж похованні.

Існувало три основних типи бойових сокир. «Ручна» сокира, по суті, ще залишалася робочим інструментом. Була насаджена на довге, оббите залізом топорище, навпроти леза розташовувався цілком придатний для використання молоток. Така сокира залишалася зброєю селянина, і люди могли постійно носити її з собою в повсякденному житті, користуючись нею як інструментом і застосовуючи як зброю у разі раптового нападу. «Сокира з борідкою» отримала свою назву від характерного квадратного виступу на нижньому краї леза. її особливо часто застосовували в морських боях, оскільки через її форму, вона більш годилася для захоплення і абордажу ворожого корабля. У цих двох типах важко відрізнити бойову сокиру від звичайної. Не виключено, що одну і ту ж сокиру використовували для різних цілей. Третім, найбільш відомим типом була знаменита «широка», або «теслярська», сокира «бродекс» або «брайдекс» важка сокира на довгій рукояті. Нею потрібно було вправлятися двома руками. Довжина леза доходила до 45 сантиметрів, його прикрашали: інкрустацією зі срібла, золота або черні; покривали рунами10. В багатьох похованнях досить часто виявляли оброблені сріблом бойові сокири, і судячи з цього, вони, ймовірно, так само, як і мечі, виконували подвійну функцію були бойовою зброєю і одночасно символом соціального статусу їх власника11. Сокира була улюбленою зброєю вікінгів, які ставилися до неї запанібрата, з якоюсь жартівливою дружелюбністю на відміну від меча, оточеного ореолом жаху і містики. Принаймні, таке враження створюється з мови поетів: назви для сокир запозичувалися з гротескного світу велеток, а не з піднесених міфів і легенд. Сокирам дають імена велеток і позначають їх за допомогою слів «кров», «рани», «ліс», «дерево»12 «Відьма шолома», «Гроза щитів», «Велетка битв», тощо13.

З усієї зброї скандинавів найбільш детально вивчені мечі, і не тільки тому, що до нас дійшло дуже багато стародавніх мечів, але й тому, що безліч пасажів в поезії і прозі тієї епохи описують зовнішній вигляд меча, або процес його виготовлення, або використовування в битві. У більш давні часи меч, судячи з усього, був зброєю тільки знатних і багатих. В епоху вікінгів, мечами стали користуватися частіше14. Якщо судити з археологічних досліджень скандинавських поховань IXX століття, меч був найпоширенішою зброєю. Під словосполученням «скандинавський меч епохи вікінгів» найчастіше розуміють дволезовий клинок з тигельної сталі з долом по центру, рукояттю під одну руку і характерним навершям. Дійсно, три чверті мечів загострені з обох боків, проте залишилася чверть однолезових, тобто, котрі мають односторонню заточку і схожі на дуже довгий сакс, з гардою і навершям того чи іншого характерного для Скандинавії виду15. Однолезові мечі використовувалися в першій половині епохи вікінгів, максимум, до 10го століття пізніше тільки дволезові. Довжина меча до 90 сантиметрів. Довжина клинка того чи іншого виду найчастіше становила 7780 сантиметрів. Ширина від 5 до 6 сантиметрів. Рукоять коротка відстань між гардою і навершям від 8,5 до 10,5 сантиметрів (частіше 99,5 см). Маса клинка близько кілограма. По центру клинка часто робили один або кілька жолобів для зменшення тяжкості і збільшення гнучкості зброї16.

У міжнародному співтоваристві меча існують наступні типології мечів вікінгів:

за Бемером дев'ять типів, пізніше з практичних причин була скорочена до чотирьох типів;

за Уїллером / Оукшотом;

за Петерсеном / Гайбігом хронологічна класифікація, за основу взятий ефес («яблуко») меча:

1) Перехідні типи (сходять до предвікінгського періоду) / VIIVIII століття;

2) Мечі ранньої епохи вікінгів (перша половина IX ст.) / 800950 рр.;

3) Мечі другої половини IX століття / кінець VIII кінець Х століть;

4) Мечі X ст. / 9501050 роки;

5) Мечі пізньої епохи вікінгів (друга половина або кінець X ст. / середина Х кінець XI ст.).

Польський учений Л. Марек доповнив типологію лез мечів, звернувши увагу на різноманітність їх техніки кування, а також на основі аналізу усієї конструкції17.

За часів епохи вікінгів нормани, через Хедебю, привозили додому франкські мечі майстрів Ульфберхта і Інгерлі, що жили в районі Рейну18. На найкращих клинках присутня інкрустація з клеймом франкських збройових майстерень Ulfberht19. Вперше такі мечі з'являються незадовго до 900 року. їх продовжували виготовляти протягом 200 років, мабуть, нащадки і учні першого Ульфберхта, чиє ім'я продовжували використовувати як фірмовий знак. Друга група мечів з мітками «Інгерлі» почали з'являтися в Скандинавії в X столітті, вважається, що вони франкського походження. Невідомо, чи були мечі «візерунчастого кування» також імпортними і звідки в цьому випадку їх привозили. Невідомо і те, чи існували в самій Скандинавії будь які центри, де в достатній кількості виготовляли високоякісну зброю, оскільки навряд чи більша частина зброї вікінгів могла бути імпортною. Імпортна зброя прибувала до Скандинавії без рукоятей (партія таких клинків була виявлена в Хедебю), і вже на місці їх приводили в порядок, дивлячись по тому, яка мода існувала в той момент і в тому місці, де жив новий власник меча. Рукояті епохи вікінгів можна розділити на безліч типів за формою їх голівки і ефеса. Багато з них пов'язані з різними областями і періодами. Прикраси на голівках і ефесах також могли бути найрізноманітнішими. Найбільш ранні густо викладені сріблом і бронзою і суцільно прикрашені карбуванням щільним візерунком з невеликих кілець і хрестиків. У IXX ст. з'являються виконані в сріблі або черні орнаменти з текучих, переплетених ліній; на інших прості і чіткі візерунки з перемежованих смужок олова і міді. До кінця цього періоду на деяких рукоятях з'являються геометричні фігури, інкрустовані латунню на олов'яній платівці і підкреслені мідним дротом. На середній частині рукояті зазвичай була ручка з дерева, рогу або кістки. Хто багатший, той міг собі дозволити рукояті із золота і срібла. Великий вплив на якість готового виробу робило професійне мистецтво майстра-зброяра, і зброя роботи відомих майстрів цінувалася дуже високо20.

Піхви мечів складалися з двох вузьких тонких дощечок, обклеєних або обтягнутих полотном або шкірою. Могли бути багато прикрашені. їхню верхню частину, зазвичай, стягало обкуття, нерідко вельми вишукано оздоблене. Навершя піхов скріплювалися ажурними або суцільнолитими наконечниками ромбовидної, або «и»подібної форми. Улюбленими сюжетами обробки поверхні служили стилізовані зображення ворона священної птиці бога Одіна і різні варіанти складного плетеного орнаменту. Усередині піхви обкладали чимось м'яким, щоб захистити меч від іржі промасленою шкірою, овчиною, хутром або навощеною тканиною. На початку епохи вікінгів на зображеннях видно, що піхви носили високо на лівому боці, на перекинутій через праве плече перев'язі; пізніше їх стали підвішувати на поясному ремені21.

Хороші клинки передавалися у спадок; нерідко їх оточували легенди і табу. Меч служив символом влади короля або вождя, на ньому приносили клятви вірності. Був пристойною нагородою для вірного дружинника або поета. Переваги і зовнішній вигляд меча був предметом поетичного натхнення. Його оспівували в хвалебних піснях, присвячених сильним світу цього. Імена давали в тих випадках, коли мечі відрізнялися особливо рідкісними якостями, привертали увагу своїм зовнішнім виглядом, належали якійсь видатній особистості або використовувалися в знаменитих битвах. Найзнаменитіші імена: «Трощитель броні», «Золота рукоять», «Блиск битви», «Вовк рани», «Ненависник кольчуг», «Язик піхов», «Факел щита», «Який присипляє життя»22, «Полум'я Одіна», «Єхидна», «Той, що кусає ногу», «Лід битви», «Вогонь щита», «Вогонь Гаутрека», «Факел битви», «Змія рани», «Змія кольчуги», «Страх кольчуги» та інші23. Будучи самі по собі чудовою зброєю, вони ще ділили і славу своїх відважних і майстерних у володінні зброєю господарів. Мечі, як вважалося, були наділені магічними властивостями; вони або «кувалися богами», або отримували такі властивості від заговорів і ритуалів під час кування, а часом і від нанесених на них таємничих знаків24. Але було й таке, що нанесений візерунок мав просто декоративну функцію25.

У періоди миру існував звичай носити мечі, перев'язані ремінцем, що називався «стрічка миру». Цей ремінець обвивав піхви і проходив через ефес, так що його треба було попередньо зняти, щоб оголити меч. Крім того, це ще було ознакою цивілізованості та ввічливості. В суспільстві швидких на руку воїнів звичай цей служив також запобіганню непотрібних ускладнень26.

Одним з поширених видів зброї був спис. Археологи знаходять безліч типів списів з наконечниками різного розміру і форми в залежності від призначення колоти ворога або кидати їх у нього. Називалися списи порізному: деякі з них іменувалися тим же словом, що і стріли, і, можливо, мова при цьому йшла про легкі дротики для метання27 завдовжки 1,31,5 метра з діаметром поперечного перерізу держака близько 1,5 сантиметра. Дротики використовували для ураження противника на відстані 2530 метрів. їх наконечники найчастіше являли собою зменшені копії списів для ближнього бою. Були, проте, й специфічні форми: втульчаті і черешкові зразки з двошипною робочою частиною, а також гарпуноподібні однотипні наконечники. У «Сазі про Магнуса Доброго» відмічений випадок, коли в морському бою в якості метальних списів були використані остроги, які перебували на кораблях для постачання екіпажів свіжою рибою28. Вістря деяких видів дротиків мали щербини. Часто на них закріплювалося металеве кільце, котре показувало де знаходиться центр ваги це допомагало воїну в киданні29. Деякі списи мали назву «кручених» (з петлею з шнура навколо держака) і в польоті вони крутилися. Зброя такого типу сходить до епохи «Великого переселення народів»; їх знаходили в болотах Данії з шнуром, все ще обгорненим навколо держака. На інших старовинних держаках, знайдених в болотах, біля центру тяжіння є перев'язки або обмотки відразу ставало ясно, як їх треба брати, щоб кинути як слід. Дротики зазвичай не мають жодних прикрас, але іноді декор зустрічається на наконечниках, а деякі з них могли використовуватися для ближнього бою. Коли метальна зброя закінчувалася, бійці починали битися врукопашну. Кололи, рубали, били пятою списа, відбивали удари. У таких списів були широкі й важкі наконечники, іноді з довгими гніздами, щоб не зірвалися з держака30.

Північний спис був довжиною від півтора до трьох метрів. Наконечники поділяють на: ланцетовидні, типові, довжина 2060 см (списом з таким наконечником можна було рубати); трикутні, з плавним переходом від пера до втулки (кололи) і так званий «франкський тип» з «крильцями» (більш кололи). Різного роду підходи до вивчення даного питання змінюються, але у своїй основі, вони обертаються навколо цих трьох видів31. На деяких з них був декоративний візерунок, а втулки часто були інкрустовані сріблом. Іноді спис був оснащений потужним гаком, мабуть, для скидання ворога з коня або притягнення борту ворожого корабля; на одній зі сторін була зазубрина32.

Виготовляли держаки в основному з ясеня. Прикрашали різьбою, іноді аплікаціями срібла, золота та бронзи, щоб його не можна було перерубати, оковували залізом33.

Вміння володіти списом дуже цінувалося, і в ньому доводилося постійно практикуватися. Але колючий спис для ближнього бою міг бути набагато більш пізнім винаходом, ніж дротик мова поезії дуже консервативна, і списи завжди зображувалися тільки в польоті. Не виключено, що списи застосовувалися також під час полювання, яке було улюбленим заняттям знаті. Списи отримують у сагах поетичні імена «Тростина Одіна», «Летюча змія», «Летючий дракон рани» і т п.34.

Лук робили з одного шматка дерева, зазвичай тиса, осокора або в'яза. Довжину мав близько п'яти футів. Тятивою часто служило сплетене волосся або сухожилля деяких звірів. Держаки стріл, знайдених в болоті під Торсб'єргом, варіювалися за розміром від 26 до 35 дюймів, маючи при цьому близько півдюйма в діаметрі і мали рульове пір'я. Тятиву натягували до самого вуха35. Наконечники у VIIIX ст. робили з заліза, мали вони різну форму в залежності від застосування більш широкі і плоскі для полювання, більш вузькі і тонкі для бойового застосування.

Від тих часів у первісному вигляді зберігся єдиний лук довжиною 191 см, у поперечнику 4,0х3,3 см, зроблений з тиса. Він був знайдений в Хедебю. Також, там знайдена зв'язка стріл з наконечниками, які були інкрустовані бронзою. Стріл у колчані вікінга, як правило було до 24 штук36. Іменували їх «градом битви», «Птахом лука», «Летючим древком» та іншими подібними назвами37.

Як метальну зброю вікінги широко використовували пращу мотузкову або ремінну петлю зі шкіряною «люлькою» посередині. Один кінець пращі закріплювали на зап'ясті, інший утримували в кулаці. В «люльку» клали невеликий камінець. Розкрутивши пращу, робили «постріл», звільняючи затиснутий у кулаці кінець. Випущений вмілим пращником, «снаряд» був здатний вразити ціль на відстані 80100 метрів38.

У ту далеку епоху, за переказами весь світ був населений ворожими істотами, наділеними особливою силою. Захиститися від ворога можна було насамперед зброєю. їй і приписували чудодійні властивості. Кожен вид бойової зброї присвячувався певному богу: спис і меч Одіну, у більш ранні часи спис належав богу військової доблесті Тюру39, а меч ще міг бути присвячений Фрейру; бойові сокира і палиця Тору. Холодну зброю із заліза вважали сильним оберегом. При обрядах, мечем проводили коло, яке є захисне для людини, що стоїть усередині нього. Тому немає нічого дивного в тому, що робота зі зброєю (її виготовлення) була визнана магічною40.

Магічне призначення імен полягало в тому, щоб наділити зброю або інший предмет тією бажаною воїну властивістю, яку дає ім'я. Найдавнішим з них, слід вважати наконечник списа, знайдений у ЕвреСтаб (Данія), який датується 175 роком нашої ери. На площині наконечника ясно помітні руни імені RaunijaR «Котрий простромлює». Така зброя могла жити своїм «власним життям», поступово змінюючи власників41.

«Промови Високого», Одіна, завершуються перерахуванням заклинань, відомими лише йому одному: третє затуплює клинки ворогів і робить їх зброю нешкідливою, п'яте відбиває стрілу, пущену з лука, восьме мирить воїнів, одинадцяте оберігає друзів у битві. Одін «співає в щит», і той стає невразливим. Також воїни робили татуювання наносили руни, котрі повинні були захищати їх від ран і смерті42.

Отже, будучи професійними воїнами, вікінги забезпечували себе зброєю набагато кращою ніж та, котру мав їх противник. Обовязково кожний скандинавський воїн повинен був мати повний комплект наступалної зброї: меч, спис, бойову сокиру, дротики або пращу.

озброєння вікінг матеріал

Література

1 Симпсон Ж. Викинги. Быт, религия, культура. М., 2005. С. 110.

2 Гуревич А. Я. Походы викингов. М., 1966. С. 14.

3 Роэсдаль Э. Мир викингов. Викинги дома и за рубежом. СПб., 2001. С. 90.

4 Ласкавый Г.В. Викинги. Походы, открытия, культура. Минск, 2004. С. 371.

5 Коггинс Дж. Эволюция вооружения Европы. От викингов до Наполеоновских войн. М., 2009. С. 12.

6 Ласкавый Г. В. Вказ. праця. С. 371.

7 Викинги крупным планом // Наш следопыт. 2002. №8 (102). С. 13.

8 Роэсдаль Э. Вказ. праця. С. 90.

9 Petersen J. De Norske Vikingesverd. Kristiania, 1919. Р 78.

10 Симпсон Ж. Вказ. праця. С. 110.

11 Роэсдаль Э. Вказ. праця. С. 90.

12 Симпсон Ж. Вказ. праця. С. 110.

13 Коггинс Дж. Вказ. праця. С. 15.

14 Симпсон Ж. Вказ. праця. С. 111.

15 Роэсдаль Э. Вказ. праця. С. 91.

16 Будур Н. В. Повседневная жизнь викингов. IXXI века. М., 2007. С. 303.

17 Laible T. Das Schwert. Mythos und Wirklichkeit. Dusseldorf, Wieland Verlag, Bruckmnhl, 2011. Р. 62.

18 Будур Н. В. Вказ. праця. С. 303.

19 Petersen J. Вказ. праця. Р 84.

20 Коггинс Дж. Вказ. праця. С. 12.

21 Ласкавый Г. В. Вказ. праця. С. 372.

22 Коггинс Дж. Вказ. праця. С. 15.

23 Будур Н. В. Вказ. праця. С. 309.

24 Коггинс Дж. Вказ. праця. С. 12.

25 Роэсдаль Э. Вказ. праця. С. 92.

26 Коггинс Дж. Вказ. праця. С. 13.

27 Симпсон Ж. Вказ. праця. С. 113.

28 Ласкавый Г. В. Вказ. праця. С. 373.

29 Коггинс Дж. Вказ. праця. С. 14.

30 Симпсон Ж. Вказ. праця. С. 113.

31 История боевых искусств. Колыбель цивилизации / Под ред. Г. К. Панченко. М., 1997. С. 374.

32 Сванидзе А. А. Викинги люди саги: жизнь и нравы. М., 2014. С. 79.

33 Дюпюи Р Э., Дюпюи Т. Н. Всемирная история войн: Харперская энциклопедия военной истории. Книга 1. М., 1997. С.786.

34 Коггинс Дж. Вказ. праця. С. 15.

35 Там само.

36 Славяне и скандинавы / Под ред. Е. А. Мельниковой [пер. с нем.]. М., 1986. С. 362.

37 Коггинс Дж. Вказ. праця. С. 17.

38 Ласкавый Г. В. Вказ. праця. С. 374.

39 Петрухин В. Мифы древней Скандинавии. М., С. 137.

40 Будур Н.В. Вказ. праця. С. 303.

41 Там само. 307.

42 Петрухин В. Вказ. праця. С. 149.

Размещено на Allbest.ru