Українсько-російські протистояння кін. ХІХ - поч. ХХ ст. та місце у них митрополита Андрея Шептицького: історіографічний аспект

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 282(477+475)

Українсько-російські протистояння кін. ХІХ - поч. ХХ ст. та місце у них митрополита Андрея Шептицького: історіографічний аспект

Тарас Пшеничний

У статті розглядається місце і роль митрополита Української греко-католицької церкви в суспільно-політичних процесах на західноукраїнських землях, які виникли в контексті українсько-російських відносин у перші десятиліття ХХ ст. Подано історіографічний аналіз участі А. Шептицького в політичному житті Галичини і синтезовано погляди вчених на його діяльність.

Ключові слова: А. Шептицький, Українська Греко-Католицька Церква, Галичина, українсько-російські відносини, історіографія.

митрополит церква західноукраїнський

Тарас Пшеничный

УКРАИНСКО-РУССКИЕ ПРОТИВОСТОЯНИЯ КОН. ХІХ - НАЧ. ХХ В. И РОЛЬ В НИХ МИТРОПОЛИТА АНДРЕЯ ШЕПТИЦКОГО: ИСТОРИОГРАФИЧЕСКИЙ АСПЕКТ

В статье рассматривается место и роль митрополита Украинской греко-католической церкви в общественно-политических процессах на западноукраинских землях, которые возникли в контексте украинско-русских отношений в первые десятилетия ХХ ст. Подан историографический анализ участия А. Шептицкого в политической жизни Галичины и синтезированы взгляды ученых на его деятельность.

Ключевые слова: А. Шептицкий, Украинская Греко-католическая Церковь, Галичина, украинско- русские отношения, историография.

Taras Pshenychnyy

UKRAINE-RUSSIA CONFRONTATION DURING LATE 19TH AND EARLY 20TH CENTURY AND THE PLACE OF METROPOLITAN ANDREY SHEPTYTSKY IN IT: HISTORIOGRAPHY

Contemporary state building processes through which person goes do not have only political or economic background. The root of these changes is more fundamental and lies in spiritual component of human life, and thus, becomes metaphysical. The striving for wellbeing, prosperity, freedom etc are natural needs of every person. Philosophic paradigm of Soviet times also proclaimed these values but from the angle of class conflict theory. The social institution, which was supposed to be at the forefront defending rights and freedoms of the person - the Church, was demolished and transformed into one of the units of the state machine. Hereby the «state church» was created. Precise regulation of religious life, which was introduced by Central Committee of the Communist Party of the Soviet Union, established the sole legitimate confession - Russian Orthodox Church, in whose hands were concentrated all the tools of influence on religious life in the country.

However, modern history analyzing this concentration of forces by the Soviet authorities and the higher hierarchy of the Russian Orthodox Church in the Ukrainian lands during the late 19th and early 20th century looks at it from religious perspective. A movement of religious enlightment in Western Ukraine at that time caused spiritual awakening in society. In fact, in this environment questions of social and political nature matured. Without addressing these questions the society is unable to gain its identity, independence, andfinally freedom. The driving force of this process starting from 1830 was Ukrainian Greek-Catholic Church together with Her bishops. Outstanding personality of the Church was Metropolitan Andrey Sheptytsky.

The issue is relevant because there is a need to reconsider the importance and the role of the Church in social sphere. Not to reject the role of Church according to the dogma that Church and state are separated and each party have to be engaged in its own activities. On the contrary, it is necessary to combine their missions in order to consolidate the national spirit and its meaning for the nation building. The challenges of today require rejection of stereotypical thinking, primarily among scientists. This will enable opening of a completely different paradigm of views on essential for life processes faced by society. In this case, based on the analysis of historiography, there is an opportunity to follow the role of Andrey Sheptytsky in political and social life of Ukrainian lands during early stage of his episcopal service.

In conclusion we are able to see some patterns in the historiography according the place of the Metropolitan of the Ukrainian Greek Catholic Church Andrey Sheptytsky in Ukraine-Russia confrontation at the beginning of the twentieth century. Comparing the views of various scholars on the same situations enables to follow clear understanding of Metropolitan's engagement in social and political processes of his time. Lack of clear strategy for the state by the political elite of that time leads to positive perception by national historiography of Andrey Sheptytsky. Only in the Soviet era because of the confrontation between the government and the Russian Orthodox Church on the one side and UGCC, on the other, any activity of the Metropolitan was a subject to deadly criticism. An important aspect to understand this problem is actually an objective approach by a scientist in order to grasp the whole perspective of the situation in which Ukrainian lands were. This in its turn allows to cross the threshold of stereotypes and confessional preferences. In this case - understanding of one of the most controversial and unexplored pages of national history.

Key words: Andrey Sheptytsky, Ukrainian Greek-Catholic Church (UGCC), Galicia, Ukraine-Russia relations, historiography.

Сучасні державотворчі процеси, які переживає людина, несуть у собі не лише політичне чи економічне підґрунтя. Корінь цих змін значно глибший і криється у духовній складові людського життя, набуваючи, таким чином, певних метафізичних рис. Прагнення до благополуччя і добробуту, свободи тощо - це справедливі потреби, які закладені у природі бажань кожної людини. Філософська парадигма радянської доби говорила також про ці речі, однак з позицій класової боротьби. Той суспільний інститут, який, у першу чергу, мав стояти на захисті прав і свобод людини - Церкву, було нівельовано і перетворено на одну з одиниць державного апарату. Тобто, у так звану «державну церкву». Встановлена Центральним Комітетом Комуністичної партії Радянського Союзу чітка градація церковного життя, єдиною легітимною конфесією визнавала Російську Православну Церкву, в руках якої опинилися усі важелі впливу на релігійне життя в державі.

Однак, сучасна історична наука говорить про таку акумуляцію сил, з боку радянської влади та вищої ієрархії Російської православної церкви, з позиції аналізу церковного життя на українських землях наприкінці ХІХ - поч. ХХ ст., зокрема в Галичині. Церковний просвітницьких рух, який охопив населення Західної України в зазначений період, активізував суспільство до духовного пробудження. У ньому, власне, і визріли питання суспільно-політичного характеру, без вирішення яких суспільство не здатне було осягнути повноцінної самоідентичності, незалежності, а зрештою і свободи. Рушійною силою цього процесу, починаючи ще з 1830 р., стала Українська греко-католицька церква (далі УГКЦ - авт.) разом зі своїми єпископами. Непересічною її особистістю був, зокрема, митрополит Андрей Шептицький.

Актуальність цієї розвідки полягає у необхідності переосмислення ролі глави УГКЦ та цілої структури цієї церкви у різноманітних явищах суспільного характеру наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. Власне, не відкидаючи значення цієї конфесії, приймаю за догму той факт, що церква і держава відділені, і кожна сторона повинна займатися своїми справами. Навпаки, необхідно, у першу чергу, показати їхню єдність у вирішені гострих і актуальних питань соціального характеру, які завжди хвилювали українське населення.

У вітчизняній історіографії багатовекторній діяльності А. Шептицького присвячено велику кількість праць, серед яких монографії, наукові статті, розвідки тощо. Проте, існують певні прогалини у висвітленні ключових дій єпископа у найбільш «пікантних» ситуаціях суспільно-політичного характеру, серед них, зокрема, - врегулювання польсько-українського протистояння, причетність до відстоювання національних інтересів у перших десятиліттях ХХ ст. Серед значної кількості літератури, яка присвячена митрополиту є і та, яка висвітлює дані питання. Зокрема заслуговують уваги праці К. Кіндрата [5], В. Марчука [10], У Ко- шетар [7], у яких вчені намагаються показати заангажованість митрополита в суспільно- політичне життя Галичини та України загалом.

Потужний інтелектуал свого часу, єпископ, а згодом і глава однієї з найчисельніших конфесій українського церковного простору, А. Шептицький, після обрання на єпископську кафедру 2 лютого 1899 р., в силу обставин, потрапив у вир серйозних політичних трансформацій. Галичина, як складова Австро-Угорської імперії, не переставала бути територією, на якій відбувалися події геополітичного значення. Вони охопили практично усі суспільні інститути, не залишивши поза увагою Церкви та її ієрархів. Саме серед останніх і був митрополит УГКЦ А. Шептицький. Він, завдяки своєму великому авторитету серед вірних та симпатиків, розпочав впроваджувати у життя українського народу ідею суспільного примирення, відстоювання національних інтересів, консолідації населення навколо державницьких ідей тощо. Його стратегія виходила із ключових прагнень українців на самоствердження і суверенітет.

Відомий вітчизняний історик Д. Дорошенко вважав, що вже з 1860-х рр. Галичина, як «український П'ємонт», почала відігравати важливу роль в соціальних та політичних процесах, які мали місце по обидва боки Дніпра. Проукраїнська інтелігенція, особливо в Галичині, чітко усвідомлювала, що релігія і церква - основа державного ладу. Внаслідок чого москвофільські тенденції, попри усю свою непопулярність в регіоні, почали опозиціонувати такому твердженню. Таку думку підтримали російські політичні сили, які активізували проросійські гасла на підтримку своїх прихильників. Вже напередодні світової війни політичні кола Росії на західноукраїнських землях мобілізувалися для боротьби з «мазепинством», що в кінцевому результаті перетворило цей рух на «першочергове завдання російської зовнішньої політики» [3, с. 223; 2, с. 3]. Свою оцінку цій ситуації дав також митрополит А. Шептицький. Вчений відзначив: «Уніатське духовенство під проводом свого митрополита Андрея Шептицького стало остаточно на народно-українському ґрунті й поруч з молодою світською інтелігенцією, як і раніше, брало участь у національному житті» [4, с. 340].

В історичній літературі кінця 1920-х рр. участь греко-католиків у вирішенні українсько-російських протистоянь значною мірою була пов'язана ще й з польським питанням. Відзначається, що конфлікт між православними і греко-католиками на Лемківщині і Холмщині був ініційований місцевими москвофілами. «Вихваляючи усе російське, викликали у несвідомого населення пієтизм до Росії, а за тим до православ'я» [2, с. 4], що й породило міжконфесійне протистояння. Таким чином, проросійське середовище загострювало і так складні українсько-поліські відносини, і тим самим підігравало польській стороні, послаблюючи український національний рух в регіоні. З цього приводу митрополит А. Шептицький видає низку звернень до духовенства і вірних краю, застерігаючи їх від провокацій і водночас закликаючи до правдивого і правового відстоювання своїх інтересів [21].

Незважаючи на проукраїнські настрої в середовищі Галичини, політизація життя призвела до виникнення радикальних рухів в краї. На ґрунті протистоянь з москвофілами рухи спротиву виникли в низці міст Прикарпаття. Його ескалація призвела до масових заворушень, навіть проти церкви. З метою запобігання радикальним настроям, які аж ніяк не зменшували напругу в регіоні між прихильниками проросійської та проукраїнської орієнтації, А. Шептицький вирішив безпосередньо відвідати «проблемні місця». Як підсумував характер цих візитів І. Назарко, виходячи з послань митрополита до населення Буковини та гуцулів, причиною радикальних дій населення була відсутність у нього дипломатичної свідомості [14, с. 226]. А тому митрополит закликав людей не до війни, а до інтелектуальної формації. У цьому глава церкви бачив формування потужного інтелектуального середовища для подолання суспільно-політичних протистоянь. Схожу думку зустрічаємо й у К. Левицького. Проте вчений більше уваги приділяє проблемі міжконфесійних конфліктів, які можна подолати у випадку володіння потрібним спектром знань, щоб апологувати про правильність власної церкви та її харизми [9, с. 585].

Професор П. Кралюк, характеризуючи дану проблематику, вважає наступне: загострення українсько-російських відносин відбулося після розповсюдження маніфесту головнокомандувача російської армії, князя Миколи Миколайовича, про «Галичину, як істинно руську землю» (1915 р.). Внаслідок таких демагогічних заяв русифікація західноукраїнських земель набула брутального вигляду. Греко-католицька церква, як домінуюча у регіоні конфесія, зазнала перших масових переслідувань з боку російської сторони у ХХ ст. Насамперед, вони полягали у знищенні її парафій і примусовому переведенні вірних у лоно православної церкви. У цей час було ув'язнено й самого митрополита Андрея. Дослідник зазначає, що для формування нового гуманітарного середовища в Галичині, до Львова планувалося перевести з Польщі «Варшавський російський університет» [8, с. 207-209]. Отже, йдеться про певний церковний колапс на західноукраїнських землях, який був спричинений російським політичним середовищем.

Наприкінці війни ескалація конфлікту почала йти на спад. Внаслідок чого, А. Шептицький, після свого звільнення у 1917 р., робить все можливе, щоб запобігти подальшим церковним міжусобицям. За відома тимчасового російського керівництва, він намагається консолідувати населення, зокрема в Галичині і Буковині, яке зазнало репресій і переслідувань в 1914-1916 рр. [9, с. 585]. Таким чином, митрополит, налагоджуючи церковне життя, формує навколо нього і суспільну позицію всього населення по відношенню до політичного становища в регіоні. Намагаючись вибудувати концепцію української державності в умовах війни, враховуючи при цьому амбіції країн-сусідів, у тому числі і Росії, 27 січня 1918 р. митрополит ініціює скликання «Української Парламентської Репрезентації». Тобто, політичної наради, яка б визначила національну стратегію українського народу. Проте через побоювання «перенести кермо політики в руки митрополита» [9, с. 652-653], захід не відбувся.

Ще один дослідник УГКЦ, І. Шевців, розглядає таку діяльність А. Шептицького крізь призму екуменічної складової. Таке питання, як об'єднання церков переплітається у митрополита, на думку вченого, із суспільно-політичними процесами. З цього приводу автор говорить, зокрема, про співпрацю Уряду УНР та Гетьманату Скоропадського з митрополитом А. Шептиць- ким у 1917-1918 рр. Зміст переговорів полягав у проголошенні єдиної Української Церкви на чолі з А. Шептицьким для консолідації сил у протистоянні з Російською анексією. І, власне, ця ідея мала значний відсоток гарантій на втілення, але умова «прийняття зверхності Римського папи» [17, с. 67] йшла всупереч з поглядами більшості тогочасних вітчизняних політиків.

Така думка в історичній літературі не нова. В середовищі української еміграції у США її висловлював у 1950 р. дослідник УГКЦ І. Нагаєвський. На його думку, митрополит Андрей був тією людиною, яка була здатна створити динамічну національну церкву, що б служила своєму народові і не була маріонеткою у політичний іграх [12, с. 5].

У сучасній історичній літературі вдало охарактеризувала А. Шептицького в контексті українсько-російських протистоянь на початку ХХ ст. О. Недавня. Суть національного спротиву УГКЦ жорстким зазіханням російських політичних сил полягала у створенні навколо себе широкої сітки мирянських організацій, котрі конструктивно між собою співпрацювали. Таким чином, дії митрополита можна розглядати, як проведення «енергійної і диференційованої соціальної політики» [13, с. 148], сфера охоплення якої не обмежувалася гуманітарними програмами, а виходила на рівень «повноцінної політики» (авт.). Безумовно, А. Шептицький, намагався побудувати роботу національного сектору таким чином, що він мав бути своєрідним індикатором на зміну політичної ситуації в регіоні, а до певної міри і, загалом, на території України.

Беззаперечним є той факт, що діяти повноцінно і відкрито для глави УГКЦ у той час було непросто. Загострити українсько-російські відносини намагалася ще й польська сторона, якій було вигідно дестабілізувати ситуацію в Галичині.

Небажаним, як відомо, був А. Шептицький й для польського політичного середовища. Однак, долаючи труднощі і маючи великий авторитет у суспільстві, у тому числі й на міжнародній арені, він вибудував продержавницький напрямок у середовищі духовенства, інтелігенції, активізував його у населення. Це дає підстави О. Недавній говорити про те, що у перші десятиліття ХХ ст. через заслуги свого глави УГКЦ поступово ставала енергійною конфесією «готовою до опору будь-якому релігійному, ідеологічному, політичному тискові, здатна відповідати на виклики часу...» [13, с. 158]. Зокрема, це проявилося в активній гуманітарній підтримці легіону УСС під час збройних конфліктів 1914-1915 рр., про що веде мову О. Романів, Р Ковалюк [18, с. 31-35; 6, с. 175].

У свою чергу можна припустити, що діалог між урядом Центральної Ради і Католицькою Церквою у 1918 р., про що пише В. Ульяновський, не мав би місця, якщо б репрезентативним лицем католицизму на цей час, по обидва боки Дніпра, не була саме греко-католицька церква. Тому пропозицію з боку католицького священика Діонісія Бончковського про відкриття української дипломатичної місії при Апостольській столиці, можна розглядати як ознаку авторитету церкви у суспільно-політичних процесах того часу [19, с. 76-77]. Окрім вирішення українсько-польських відносин, як одного з актуальних питань українського політикуму, Святий Престол міг стати арбітром в українсько-російському конфлікті. Адже відомо, що посольство Росії при дворі Папи вже існувало.

При П. Скоропадському церковне питання актуалізувалося з новою силою. Гетьман вважав саму УГКЦ великою силою, а її главу впливовою особою в церковному середовищі загалом. Тому розумів, що релігійний розкол - це найбільша трагедія, у першу чергу суспільно-політичного характеру для народу [20, с. 10-12].

Як відомо, реакція російського політикуму на прогресивну роль УГКЦ в житті населення західноукраїнських земель не змусила себе довго чекати. 1 серпня 1920 р. Галицький революційний комітет Галичини прийняв декрет про відокремлення церкви від держави і школи, що, де-юре, мало б обмежити сферу впливу греко католиків в регіоні [15, с. 65].

Сучасна вітчизняна історіографія стоїть на тій позиції, що через національний тиск на українців, чи то з боку Польщі, чи Росії, греко-католицька церква, як найбільш вишколена суспільна структура, виступала у перші десятиліття ХХ ст. гарантом суспільно-політичного життя. Протистоячи, зокрема, експансії Російської православної церкви, як наприкінці ХІХ ст., так і на поч. ХХ ст., через активну церковну і суспільно-політичну діяльність митрополита Андрея, «український католицизм усе більше поступав у ролі чинника національного самозбереження українства» [1, с. 39-41].

Натомість, в історіографії радянської доби, УГКЦ і її глава А. Шептицький, постають в іншому ракурсі. Його активність на суспільно-політичній арені розцінювалася як буржуазна і проватиканська. При цьому, зрештою, складно знайти пояснення, наприклад, окатоличенню (латинізації) українських греко-католиків, яка відбувалася під час польсько-українських протистоянь у цей самий час. Тобто, яким чином, перебуваючи у сопричасті з Апостольською Столицею, греко-католицька церква зазнавала жорсткого тиску від церкви-сестри Польщі? А це вказує на те, що в добу радянського плюралізму церковне питання було актуальним і «об'єктивним» лише у тому випадку, коли стосувалося чистоти православ'я. Всі інші релігійні конфесії, у тому числі греко-католики, і міжконфесійні відносини, сприймалися виключно вороже [16; 11, с. 302].

Широкий спектр наукових досліджень з історії греко-католицької церкви у перші десятиліття ХХ ст. проливає світло на своєрідну тенденційність у сприйнятті цієї конфесії. Що стосується її глави митрополита Андрея Шептицького, то через заслуги на церковній, а у даному випадку, на суспільно-політичній арені, в історіографії відсутня ґрунтовна його критика. У свою черг , це можна пояснити, як згадувалося вище, авторитетом, яким він користувався. На першу половину ХХ ст. в Галичині авторитетом стільки не користувалися представники політичної еліти, скільки духовенство. Тому митрополит своє рішучою позицією, повагою вплинув на створення в Західній Україні потужного суспільно-політичного руху.

Підводячи підсумки, ми маємо змогу побачити певні закономірності в історіографії щодо місця митрополита Української греко-католицької церкви Андрея Шептицького в українсько-російських протистояннях на початку ХХ ст. Порівнюючи погляди різних учених на одну й ту ж ситуацію, бачимо чітке розуміння його заангажованості у суспільно-політичні процеси того часу. Відсутність у політичної еліти тієї доби чіткої державницької стратегії, власне й актуалізує позитивне сприйняття А. Шептицького у вітчизняній історіографії. Лише в радянську добу через конфронтацію влади і РПЦ з УГКЦ будь-яка діяльність єпископа піддавалася нищівній критиці. Важливим аспектом у розумінні даної проблеми є, власне, об'єктивний підхід науковця до комплексного аналізу ситуації, в якій перебували українські землі. А це, у свою чергу, дозволяє переступити через поріг упередженостей і конфесійної приналежності. У даному випадку - усвідомлення однієї з найбільш дискусійних і малодосліджених сторінок вітчизняної історії.

Джерела та література

1. Влада і церква в Україні (перша половина ХХ ст.): Збірник наукових праць / Ред. О.В. Пашенко. - Полтава: б.в., 2000. - 135 с.

2. Греко-Католицька Церква. Її історія від початку аж до наших днів та два життєписи її подвижників. - Львів : Правда, 1928. - 101 с.

3. Дорошенко Д. Курс історії України: для вищих кляс середніх шкіл / Дмитро Дорошенко. - Відень-Київ: Вернигора, 1921. - 231 с.

4. Дорошенко Д. Нарис історії України. У 2-х т. / Дмитро Дорошенко. - Варшава : Вид-во НТШ, 1933. - 368 с.

5. Кіндрат К.П. Митрополит Андрей Шептицький - праведник України. Книга пам'яті: науково- педагогічний посібник / К.П. Кіндрат. - Рівне : Ліста, 2001. - 96 с.

6. Ковалюк Р Український студентський рух на західних землях ХІХ-ХХ ст. / Р Ковалюк. - Львів: Ін-т українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, 2001. - 420 с.

7. Кошетар У Українска греко-католицька церква в суспільно-політичному житті Галичини (1900-1939 рр.): Навч. посіб. / Уляна Кошетар. - К. : МАУП, 2005. - 128 с.

8. Кралюк П. Між молотом і ковадлом. Галичина під час Першої світової війни / П. Кралюк // Дві Русі / Ред. Л. Івшина. - К. : ЗАТ «Українська прес-група», 2005. - С. 206-209.

9. Левицький К. Історія визвольних змагань галицьких українців з часу світової війни 19141918 рр: з ілюстраціями на підставі споминів і документів. У 2-х т. / К. Левицький. - Львів : Вид-во ОО Василіян, 1928. - Т 2. - 776 с.

10. Марчук В.В. Українська греко-католицька церква в суспільному житті України ХХ ст. / Василь Васильович Марчук // Дис.... д-ра іст. наук: 07.00.01 / Чернівецький національний ун-т ім. Юрія Федьковича. - Чернівці, 2004. - 35 с.

11. Михневич Д.Е. Очерки из истории католической реакции (иезуиты) / Д.Е. Михневич. - М. : Изд-во АН СССР, 1953. - 310 с.

12. Нагаєвський І. Католицька Церква в минулому і сучасному України / Ісидор Нагаєвський. - Філадельфія: б.в., 1950. - 88 с.

13. Недавня О.В. Греко-католицизм в контексті духовного самовизначення українців між християнським Сходом і Заходом / О.В. Недавня. - К. : Генезис, 2000. - 218 с.

14. Назарко І. Київські і галицькі митрополити: бібліографічний нарис (1590-1960 рр.) / Іриней Назарко. - Рим : Вид-во ОО Василіян, 1962. - 269 с.

15. Революційна боротьба на Тернопільщині 1917-1939 рр. (Документи і матеріали). - Тернопіль : Обл. видав., 1959. - 267 с.

16. Рубинштейн Н.Л. Русская историография / Н.Л. Рубинштейн. - М.: Госполитиздат, 1941. - 659 с.

17. Статті, доповіді, промови і т.п. на тему: Церква, Поєднання Церков, Патріархат, Українська Католицька чи Греко-Католицька Церква? Українська Католицька церква в Австралії і т.п. (Причинок до Ювілею 400-ліття Берестейської Унії): / Упоряд. І. Шевців. - Львів : Свічадо; Сідней: б.в., 1996. - 250 с.

18. Українські січові стрільці 1914-1920: Ювілейне перевидання / Упоряд. О. Романів. - Львів : НТШ, 2005. - 160 с.

19. Ульяновський В.І. Церква в Українській державі 1917-1920 рр. (доба Української Центральної Ради): Навчальний посібник / В.І. Ульяновський. - К. : Либідь, 1997. - 200 с.

20. Ульяновський В.І. Церква в Українській державі 1917-1920 рр. (доба Гетьманату Павла Скоропадського): Навчальний посібник / В.І. Ульяновський. - К. : Либідь, 1997. - 320 с.

21. Шептицький А. Пастирські послання 1918-1939 рр. У 2-х т. / Упоряд. О. Гайова, Р Тери- ховський. - Львів : АРТОС, 2009. - Т. 2. - 1248 с.

References

22. Vlada i cerkva v Ukrai'ni (persha polovyna HH st.): Zbimyk naukovyh prac' / Red. O.V. Pashenko. - Poltava: b.v., 2000. - 135 s.

23. Greko-Katolyc'ka Cerkva. I'i' istorija vid pochatku azh do nashyh dniv ta dva zhyttjepysy i'i' podvyzhnykiv. - L'viv: Pravda, 1928. - 101 s.

24. Doroshenko D. Kurs istorii' Ukrai'ny: dlja vyshhyh kljas serednih shkil / Dmytro Doroshenko. - Viden'-Kyi'v: «Vernygora», 1921. - 231 s.

25. Doroshenko D. Narys istorii' Ukrai'ny. U 2-h t. / Dmytro Doroshenko. - Varshava: Vyd-vo NTSh, 1933. - 368 s.

26. Kindrat K.P Mytropolyt Andrej Sheptyc'kyj - pravednyk Ukrai'ny. Knyga pam'jati: naukovo- pedagogichnyj posibnyk / K. P. Kindrat. - Rivne: «Lista», 2001. - 96 s.

27. Kovaljuk R. Ukrai'ns'kyj students'kyj ruh na zahidnyh zemljah HIH - HH st. / R. Kovaljuk. - L'viv: In-t ukrai'noznavstva im. I. Kryp'jakevycha NAN Ukrai'ny, 2001. - 420 s.

28. Koshetar U. Ukrai'nska greko-katolyc'ka cerkva v suspil'no-politychnomu zhytti Galychyny (1900 - 1939 rr.): Navch. posib. / Uljana Koshetar. - K.: MAUP, 2005. - 128 s.

29. Kraljuk P Mizh molotom i kovadlom. Galychyna pid chas Pershoi' svitovoi' vijny / P. Kraljuk // Dvi Rusi / Red. L. Ivshyna. - K.: ZAT «Ukrai'ns'ka pres-grupa», 2005. - S. 206-209

30. Levyc'kyj K. Istorija vyzvol'nyh zmagan' galyc'kyh ukrai'nciv z chasu svitovoi' vijny 1914-1918 rr: z iljustracijamy na pidstavi spomyniv i dokumentiv. U 2-h t. / K. Levyc'kyj. - L'viv : Vyd-vo OO Vasylrjan, 1928. - T. 2. - 776 s.

31. Marchuk VV Ukrai'ns'ka greko-katolyc'ka cerkva v suspil'nomu zhytti Ukrai'ny HH st. / Vasyl' Vasyl'ovych Marchuk // Dys... d-ra ist. nauk: 07.00.01 / Chernivec'kyj nacional'nyj un-t im. Jurija Fed'kovycha. - Chernivci, 2004. - 35 s.

32. Myhnevych D.E. Ocherky yz ystoryy katolycheskoj reakcyy (yezuytbi) / D.E. Myhnevych. - M. : Yzd-vo AN SSSR, 1953. - 310 s.

33. Nagajevs'kyj I. Katolyc'ka Cerkva v mynulomu i suchasnomu Ukrai'ny / Isydor Nagajevs'kyj. - Filadel'fija: b.v., 1950. - 88 s.

34. Nedavnja O.V Greko-katolycyzm v konteksti duhovnogo samovyznachennja ukrai'nciv mizh hrystyjans'kym Shodom i Zahodom / O.V. Nedavnja. - K. : Genezys, 2000. - 218 s.

35. Nazarko I. Kyi'vs'ki i galyc'ki mytropolyty: bibliografichnyj narys (1590-1960 rr.) / Irynej Nazarko. - Rym: Vyd-vo OO Vasylijan, 1962. - 269 s.

36. Revoljucijna borot'ba na Ternopil'shhyni 1917-1939 rr. (Dokumenty i materialy). - Ternopil': Obl. vydav., 1959. - 267 s.

37. Rubynshtejn N.L. Russkaja ystoryografyja / N.L. Rubynshtejn. - M. : Gospolytyzdat, 1941. - 659 s.

38. Statti, dopovidi, promovy i t.p. na temu: Cerkva, Pojednannja Cerkov, Patriarhat, Ukrai'ns'ka Katolyc'ka chy Greko-Katolyc'ka Cerkva? Ukrai'ns'ka Katolyc'ka cerkva v Avstralii' i t.p. (Prychynok do Juvileju 400-littja Berestejs'koi' Unii'): / Uporjad. I. Shevciv. - L'viv : Svichado; Sidnej: b.v., 1996. - 250 s.

39. Ukrai'ns'ki sichovi stril'ci 1914-1920: Juvilejne perevydannja / Uporjad. O. Romaniv. - L'viv : NTSh, 2005. - 160 s.

40. Ul'janovs'kyj VI. Cerkva v Ukrai'ns'kij derzhavi 1917-1920 rr. (doba Ukrai'ns'koi' Central'noi' Rady): Navchal'nyj posibnyk / VI. Ul'janovs'kyj. - K. : Lybid', 1997. - 200 s.

41. Ul'janovs'kyj VI. Cerkva v Ukrai'ns'kij derzhavi 1917-1920 rr. (doba Get'manatu Pavla Skoropads'kogo): Navchal'nyj posibnyk / VI. Ul'janovs'kyj. - K. : Lybid', 1997. - 320 s.

42. Sheptyc'kyj A. Pastyrs'ki poslannja 1918-1939 rr. U 2-h t. / Uporjad. O. Gajova, R. Teryhovs'kyj. - L'viv : ARTOS, 2009. - T. 2. - 1248 s.

Размещено на Allbest.ru