Формування міграційного законодавства щодо українських трудових мігрантів у кінці XX початку ХХІ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 94:325.54]:34(477)«19/20»

Формування міграційного законодавства щодо українських трудових мігрантів у кінці XX початку ХХі ст.

Касьянова М. М.,

кандидат історичних наук, доцент, докторант, Національний педагогічний університет ім. М. П. Драгоманова (Україна, Київ), k.marina81@rambler.ru

Kasianova M. M., PhD, doctoral student of National Pedagogical Dragomanov University (Ukraine, Kyiv), k.marina81@rambler.ru Formation of the labour migration legislation in the late ХХ -- early ХХІ century

As far as the article is concerned, it has analyzed the process of formation and improvement of normative and legal basis for the labour migration in Ukraine and determined the main directions of migration policy of Ukraine. It is noted that the migration legislative basis has been formed with respect to the generally accepted international law standards, and the process of its development has been incremental. As a rule, it depended upon reaction to the change of migration situation. Both the general scientific and historical methods were employed for analyzing the aforesaid issue.

Keywords: migration, migration processes, external labour migration, state migration policy.

Касьянова М. Н., кандидат исторических наук, доцент, докторант, Национальный педагогический университет им. М. П. Драгоманова (Украина, Киев), k.marina81@rambler.ru Формирование миграционного законодательства украинских трудовых мигрантов в конце ХХ -- начале ХХІ ст. політика трудовий міграція

На рубежі ХХ-ХХІ ст. міграція стала одним із серьйозних факторів геополітичних і соціокультурних змін у багатьох країнах світу, будучи безпосереднім відображенням процесів глобалізації сучасного політичного процесу. Україна, яка отримала незалежність у 1991 р. після розпаду Радянського Союзу, одразу стала складовою процесів глобалізації. Вагомим демократичним здобутям незалежної України стало забезпечення права вільного пересування громадян. Багато українців одразу скористались цим правом в межах міжнародної трудової міграції та виїхали працювати до країн Європи й інших держав світу. Донедавна, ці явища ігнорувались на державному рівні, а факт виїзду вважався тимчасовим як наслідок економічних труднощів, які згодом мають бути подолані. Проте праця за кордоном на даний час понад п'яти мільйонів наших громадян переконує в неправільній оцінці цих явищ та потребі вироблення прагматичної державної політики щодо них. А це, безсумнівно, неможливо без фахових та різнобічних досліджень еміграційного процесу.

Історіографія даної теми представлена працями провідних сучасних українських науковців. Дослідження О. А. Малиновської [1], С. Б. Чеховича [2], О. У Хомри [3] висвітлюють питання формування міграційного законодавства України, розглядають міграційну ситуацію і сучасну державну міграційну політику країни, аналізують етапи формування органів управління міграцією. Джерельною базою дослідження виступають Конституція України, нормативно-правові та законодавчі документи країни.

Метою статті є вивчення процесу формування й удосконалення нормативно-правової бази трудової міграції та узагальнення досвіду міграційної політики України.

На сьогодні міграція населення обумовлена соціоісторичними і політичними умовами. Специфічне соціальне явище викликане об'єктивними потребами існування та розвитку людського суспільства в різних регіонах світу, що вимагає більш толерантного ставлення влади і корінного населення до мігрантів, а також забезпечення їм відповідних умов проживання. У той же час міграційні процеси на сучасному етапі досить серйозно впливають на геополітичне становище окремих регіонів на політичній карті світу.

У державному-правовому регулюванні міграційних процесів виділяються два аспекти. По-перше, приватноправовий, тобто юридичне забезпечення суб'єктивних прав фізичних осіб, що вирішують за допомогою міграції свої соціально-економічні, культурні, політикоправові проблеми тощо. По-друге, публічно-правовий, тобто формування державно-правових режимів, що забезпечують функціонування органів управління, суспільних інститутів, захист прав і свобод мігрантів.

Саме публічно-правова сторона регулює міграційні процеси і адміністративно-правові питання. Загалом, управління міграціями можна визначити як свідомий і цілеспрямований вплив суспільства, громадян України, зокрема, на міграційні процеси з метою формування найбільш бажаної інтенсивності міграції та її географічної спрямованості. Такі дії охоплюють легальну міграцію на протидію нелегальній міграції.

Управління процесом легальної міграції належить до компетенції Державного департаменту в справах національностей і міграції, що функціонує в складі Міністерства юстиції України. Для більш успішного вирішення питань трудових мігрантів Державний департамент співпрацює з іншими державними установами, а саме: Міністерством праці та соціальної політики, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством охорони здоров'я, Міністерством закордонних справ та Державним комітетом у справах охорони державного кордону.

Процес становлення міграційного законодавства на теренах України був дуже складним. Це обумовлено історією нашої держави, яка впродовж тисячоліть виборювала незалежність. В певні періоди історії Україна мала свої кордони і була самостійною, коли ні, на її території поширювалось право держав-завойовників. Однак і в тих, і в інших умовах процес становлення національних міграційних інститутів відбувався. Оскільки історія України тісно пов'язана з історією Радянського Союзу, після розпаду якого, успадкувала державні інститути та бюрократичний апарат, вважаємо за доцільне дати короткий аналіз радянського міграційного законодавства.

У Радянській Україні, яка з грудня 1922 р. стала складовою Радянського Союзу, міграція завжди обмежувалася і контролювалася. Право на свободу пересування не згадувалось ні в республіканській, ні в союзній конституціях, а зовнішні міграційні процеси фактично не регулювались. У Положенні про в'їзд в СРСР і про виїзд з СРСР, затвердженому постановою Ради Міністрів СРСР від 22 вересня 1970 p., процедури і підстави отримання дозволу на виїзд не були визначені, а ряд статей взагалі були таємними і не публікувались. До Положення вносились зміни та доповнення (1975 p., 1986 p.), проте суттєвих зрушень так і не відбулось. Початком формування міграційного права як окремої галузі стало 27 вересня 1988 р., коли Рада Міністрів СРСР ухвалила постанову «Про заходи, спрямовані на спрощення порядку виїзду громадян СРСР за кордон», що дало можливість громадянам виїжджати в соціалістичні країни, з якими укладено угоду про безвізові поїздки, за паспортом громадянина СРСР з додатком, форма якого встановлювалася МВС за погодженням з МЗС. Отже, внаслідок тривалої ізоляції від загальносвітових тенденцій міграційне законодавство в незалежній Україні пройшло тривалий шлях розвитку й становлення.

Завдяки побудові відкритого суспільства, лібералізації кордонів наша держава поступово входить до загальносвітового міграційного перебігу, який став значушим способом забезпечення стабілізації соціальноекономічного розвитку суспільства, однією з необхідних умов спільної діяльності індивідів. На початку 90-х років у результаті значних геополітичних змін на просторах колишнього СРСР, економічної кризи в Україні, де в попередній період міграція зводилась до «територіальної мобільності робочої сили», а еміграція прирівнювалась до зради Батьківщини, Україна опинилася віч-на-віч з масовими переміщеннями населення.

Важливим документом стала Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р., ухвалена Верховною Радою УРСР, в якій серед іншого проголошувалося, що «Українська РСР має своє громадянство і регулює імміграційні процеси» [4, с. 429], адже контроль над виїздом був першочерговим завданням новоутвореної держави. Практичним втіленням Декларації став закон «Про громадянство України» [5, c. 7] від 8 жовтня 1991 р. Відповідність Закону принципам міжнародного права засвідчує наявність у ньому загальновизнаних демократичних норм. Законом визначено перелік документів, які підтверджують громадянство України (статті 5-7), а також широке коло підстав для його набуття. У квітні 1997 р. до закону «Про громадянство» було внесено зміни [5, с. 7], згідно з якими громадянство України визначає постійний правовий зв'язок особи та Української держави, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов'язках. На сьогоднішній день в Україні діє Закон «Про громадянство» від 18 січня 2001 р. [6, с. 4-5], який гарантує українському трудовому мігранту захист його інтересів, зв'язок із Батьківщиною та рідними, які там залишаються. Позитивні зміни нової редакції Закону стосуються репатріантів та біженців, які раніше не мали можливості набути громадянство України.

Продовжують міграційне законодавство Закони «Про державний кордон» [7], «Про біженців» [8, с. 42], «Про правовий статус іноземців» [9, с. 22-30], «Про туризм» [10], «Про зайнятість населення» [11, с. 170], «Про захист прав споживачів» [12, с. 90], «Про імміграцію» [13, с. 197], «Про порядок в'їзду і виїзду з України громадян України» [14, с. 101], до якого за роки функціонування не вносилося жодної зміни, що є свідченням його ефективності і відповідності міжнародному праву.

У червні 1992 р. Верховна Рада України ухвалила Закон України «Про національні меншини в Україні» [15], який, враховуючи національний склад населення України та тенденції міграційних процесів, став логічним продовженням формування міграційного українського законодавства. Законопроект було апробовано на міжпарламентському семінарі «Меншини та міграції в Європі» в червні 1992 р. Указом Президента України «Про Міністерство України у справах національностей та міграції» від 26 квітня 1993 р. створено Міністерство, на яке покладено функції розроблення й забезпечення реалізації державної політики у сфері національних відносин та міграції. Одне з основних завдань Міністерства підготовка спільно з іншими органами державної виконавчої влади пропозицій щодо формування державної політики у сфері національних відносин та міграції населення і організація роботи щодо її реалізації. 22 червня 1994 р. Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Про створення органів міграційної служби в Україні».

Рішенням уряду України від 3 січня 1993 р. [16, c. 468] було скасовано тотальний контроль за поїздками громадян України, коли для будь-якої туристичної, ділової чи приватної поїздки за кордон необхідно було отримати спеціальнийдозвіл. Так, заданимиМіністерствавнутрішніх справ України, у 1986 р., на початку перебудови, кількість поїздок за кордон в особистих справах не перевищувала 43 тис. Після здобуття незалежності в 1991 р. міграція досягла 2327 тис., тобто збільшилася в 54 рази, у 1996 р. мігрантів налічувалося 12 тис., в 1998 р. 24 тис., а у 2002 р. 41 тис. осіб [17, с. 96].

Головна роль державно-правового регулювання міграційними процесами належить Конституції України. Конституція України, прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. [18, с. 3-48] ознаменувала якісно новий етап у розвитку суспільних відносин у сфері міграції громадян. Відповідно до статті 9 Основного Закону чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою, є частиною національного законодавства України. Стаття 25 чітко фіксує положення про те, що «громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство. Громадянин України не може бути вигнаний за межі України або виданий іншій державі. Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за кордоном» [18, с. 3-48].

Стаття 33 Конституції України гарантує свободу пересування, право вільно вибирати місце проживання, залишати територію України, за винятком, встановленим законом (військовослужбовці, ознайомлені з державною таємницею, працівники національних компаній, які володіють комерційною таємницею). Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну. Таке конституційне формулювання узгоджується з міжнародно-правовими стандартами, оскільки чотири окремих права (право на свободу пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України і право громадянина у будь-який час повернутися в Україну) у сукупності становлять зміст права на свободу пересування. Принциповими з точки зору регулювання міграційних процесів є положення даної статті про права особи вільно залишати Україну, а для громадян України також вільно повертатися в Україну.

Стаття 43 Конституції проголошує, що кожен має право на працю, включаючи можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає і на яку вільно погоджується. Пункт 5 частини 1 статті 85 Конституції закріплює за Верховною Радою України повноваження щодо визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики, у тому числі й міграційної політики України. Таким чином, концепція державної міграційної політики створює надійну правову базу для регулювання міграційних суспільних відносин, специфічні принципи та підходи стосовно різноманітних категорій мігрантів.

Необхідно визначити пріоритетні напрями правового регулювання міграційних процесів в Україні, зокрема захист соціально-економічних інтересів і прав українських трудящих-мігрантів, збереження трудового та інтелектуального потенціалу держави, створення правових і соціально-економічних засад регулювання трудової міграції, розвиток міжнародного співробітництва з метою вирішення актуальних питань у сфері зовнішньої міграції. Важливим елементом правового регулювання міграційних процесів в Україні є посилення превентивних заходів щодо незаконної міграції.

Пункт 8 частини 2 статті 92 Конституції України обумовлює встановлення міграційного режиму, який відрізняється від загального лише законами України. Пункт 9 цієї статті формулює термін «міграційний режим» і розуміє його як специфічний правовий режим, у межах якого правові норми регулюють процеси переміщення фізичних осіб і визначають статус учасників міграційних відносин.

Окремо потрібно виділити Закон України «Про правовий статус закордонних українців» від 4 березня 2004 р. [19, с. 1035], який засвідчує, що українська держава піклується про своїх громадян, сприяє розвитку національної свідомості українців, які проживають за межами України, зокрема трудових мігрантів, які мають етнічне українське походження. У цьому законі чи не вперше було згадано на офіційному рівні про потреби співпраці не лише з діаспорними українцями, а й з трудовими мігрантами, які знаходяться за кордоном.

Отже, держава визнає відповідальність за всіх громадян України, які перебувають, як в межах країни так і поза її кордонами. Стаття 3 Конституції України наголошує: «Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та її гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави» [20, с. 31].

Більш того, відповідно до Конституції України держава повинна сприяти розвиткові національної ідеї, дбати про задоволення національно-культурних і мовних потреб української діаспори задля об'єднання всіх українців, де б вони не жили [20, с. 47]. Йдеться про ст. 12 Конституції України, яка говорить про взаємне збагачення набутками духовної та матеріальної культури, поєднання інтересів українців у своїй державі та поза нею, залучення етнічних українців до розвитку і зміцнення зв'язків з Україною своєю етнічною Батьківщиною [20, с. 47].

Обов'язки щодо дотримання цих положень Конституції покладаються, в першу чергу, на установи Міністерства закордонних справ України за кордоном, тобто Посольства, Консульства. Обов'язок посадових осіб цих установ вживати всіх необхідних заходів, аби громадяни України мали можливість користуватися в повному обсязі правами, наданими їм законодавством країн перебування, міжнародними договорами, учасниками яких є Україна і держава перебування, та в установленому порядку захищати їх інтереси. У випадку необхідності мають уживати заходи для поновлення порушених прав громадян України [20, с. 75].

Україною вже укладено чимало двосторонніх та багатосторонніх міжнародних договорів, які покликані на практиці регулювати всі питання, пов'язані із перебуванням українських громадян за кордоном. Щодо трудових мігрантів, то це забезпечує рівність трудових прав громадян України, їх соціальний захист на одному рівні з громадянами тих країн, в яких вони перебувають та працюють; дає можливість легально працевлаштовуватись за кордоном.

28 травня 2004 р. відбулося підписання Меморандуму про співпрацю між Міністерством закордонних справ України та Українською юридичною колегією, який формалізував і надав правової визначеності співпраці цих відомств щодо правового захисту громадян України за кордоном [21]. Перше положення преамбули документа є прямим посиланням на висновки спеціальної доповіді Уповноваженого з прав людини в Україні Н. Карпачової у Верховній Раді України 2003 р. «Стан дотримання та захисту прав громадян України за кордоном» [22, c. 3]. Вищенаведені факти свідчать про значні позитивні зрушення у юридичному забезпеченні прав трудящихмігрантів та членів їх сімей.

Проведення 17 листопада 2004 р. парламентських слухань в Україні на тему: «Стан та проблеми правового і соціального статусу сучасної української трудової міграції» [23, с. 4] поклало початок фаховому обговоренню української виїзної міграції на рівні законодавчого органу. Втім досі ані міжнародна договірно-правова база, ані національне законодавство України не дають відповіді на весь комплекс поставлених часом проблем. Юридичним наслідком парламентських слухань стало затвердження постанови Кабінету Міністрів України від 17 листопада 2004 р. «Про затвердження Програми забезпечення прав та інтересів громадян, які виїжджають за кордон для працевлаштування, та усиновлених іноземцями дітей на період до 2005 р.» [24, с. 301]. Згідно з Програмою, зовнішня трудова міграція здійснюється шляхом: запрошення українських фахівців безпосередньо іноземним роботодавцем; використання послуг недержавних установ та організацій (юридичних осіб і фізичних осіб підприємців), які займаються посередництвом у працевлаштуванні громадян за кордоном, у тому числі туристичних агенцій; самостійного пошуку робочого місця в іноземного роботодавця.

На основі законодавства щодо зовнішньої міграції виконавчі органи формують напрями її реалізації. На особливу увагу заслуговує Рішення Ради національної безпеки та оборони України «Про напрями державної міграційної політики України та невідкладні заходи щодо підвищення її ефективності» від 15 червня 2007 р. [25, с. 16]. Метою цього документа є проведення ефективної державної політики у сфері трудової міграції, що реалізується через приєднання України до міжнародних договорів, якими регулюються питання трудової міграції, укладання двосторонніх міжнародних договорів щодо працевлаштування та соціального захисту громадян, які працюють за кордоном, удосконалення організаційних засад у сфері надання посередницьких послуг у працевлаштуванні за кордоном, запобігання нелегальній трудовій міграції та торгівлі людьми, захист прав та інтересів громадян України, усиновлених іноземцями.

Паралельно із формуванням законодавчої бази щодо регулювання міграційних процесів незалежна Україна опинилася перед необхідністю вироблення власної концепції міграційної політики. Проект «Концепції державної міграційної політики» було подано до розгляду народними депутатами І. Гайдошем та М. Шульгою 28 січня 2004 р. Однак після розгляду його в парламенті 25 червня 2005 р. він був відправлений на доопрацювання, оскільки, на думку багатьох спеціалістів, мав декларативний характер і не міг стати справжнім програмним документом, у якому відображалися б основні міграційні програми України.

Концепція державної міграційної політики була прийнята у 2006 р. і є обов'язковим документом при розробці та прийнятті законів, нормативно-правових актів, державних та регіональних програм з питань міграції, біженців, громадянства і може змінюватись відповідно до динаміки та розвитку міграційних та демографічних процесів, змін у суспільстві, розвитку міжнародних відносин України [26].

Концепція державної міграційної політики це правовий акт, який визначає зміст і спрямування державної міграційної політики, систему принципів і пріоритетів державних органів у сфері управління міграційними процесами, напрями удосконалення законодавчого, адміністративного та інституційного забезпечення та механізм і форми державної міграційної політики України [26].

Таким чином, міграційне законодавство України щодо трудових мігрантів у кінці ХХ початку ХХІ ст. пройшло тривалий шлях формування. За роки незалежності напрацьована правова база, яка відбиває головну мету державної міграційної політики забезпечення ефективного управління міграційними процесами, подолання негативних наслідків стихійних міграційних процесів, забезпечення захисту громадян України, які постійно проживають за кордоном, мінімізація стихійної зовнішньої трудової міграції громадян України та встановлення належного контролю за нею.

Список використаних джерел

1. Малиновська О. А. Основні засади міграційної політики України та майбутні сценарії розвитку О. А. Малиновська // Проблеми міграції. Т.7, №1. [Електронний ресурс]. Режим доступу до журн.: http://www.migration.kiev.ua/ ukr/mag/.

2. Чехович С. Б. Державно-правова міграційна політика: проблеми та шляхи вирішення / С. Б. Чехович // Матеріали науковопрактичної конференції [«Теоретичні та практичні питання реалізації Конституції України: проблеми, досвід, перспективи»] (Київ, 25 червня 1997 р.). Х., 1998. С.87.

3. Хомра О. Зовнішня трудова міграція як школа демократії

(на матеріалах зовнішньої трудової міграції населення західного прикордоння України) / О. Хомра [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.dep.kiev.ua/confer/ Conference%202000/

Section%207/Khomra.pdf12-15.12.2007.

4. Декларація про державний суверенітет України від 16.07.1990 р. №55-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. 1990. №31. С.429.

5. Про громадянство України: Закон України від 16.04.1997 р. №210/97-ВР // Збірник документів «Правовий захист біженців в Україні» / Упорядковано Українською Правничою Фундацією. К., 1998. С.7.

6. Про громадянство України: Закон України від 18.01.2001 р. №2235-ІІІ // Голос України. 2001. 6 березня. №42 (2542). С.4-5.

7. Про державний кордон: Закон України від 4.11.1991 р. №1777-ХІ // Відомості Верховної Ради України. 1992. №2. Ст.5.

8. Про біженців: Закон України від 24.12.1993 р. №3818-XII // Збірник документів «Правовий захист біженців в Україні» / Упорядковано Українською Правничою Фундацією. К., 1998. С.42.

9. Про правовий статус іноземців: Закон України від 4.02.1994 р. №3929-ХІІ // Збірник документів «Правовий захист біженців в Україні» / Упорядковано Українською Правничою Фундацією. К., 1998. С.22-30.

10. Про туризм: Закон України від 15.09.1995 р. №1282-IV // Відомості Верховної Ради України. 1995. №31. Ст.241.

11. Про зайнятість населення: Закон України від 1.03.1991 р. №803-ХІІ // Відомості Верховної Ради УРСР. 1991. .№14. С.170.

12. Про захист прав споживачів: Закон України від 12.05.1991 р. №1023-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. 1995. №14. С.90.

13. Про імміграцію: Закон України від 7.06.2001 р. №2491-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. 2001. №41. С.197.

14. Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України: Закон України від 21.01.1994 р. №3858-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. 1994. №18. С.101.

15. Про національні меншини в Україні: Закон України від 25.06.1992 р. №2494-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. 1992. №36. Ст.529.

16. Євтух В. Б. Українці за межами України / В. Б. Євтух // Історія України: нове бачення. К.: [б. в.], 1996. Т.2. С.468.

17. Андрієнко В. Проблеми створення і діяльності органів виконавчої влади України з регулювання зовнішньої міграції /

B. Андрієнко // Біженці та міграція: український часопис права і політики. 1998. №3-4. С.96.

18. Конституція України від 28.06.1996 р. №254к/96-ВР // Конституція України Конституція Автономної Республіки Крим: Зб. нормат. актів. К.: Юрінком Інтер, 1999. С.3-48.

19. Про правовий статус закордонних українців: Закон України від 4.03.2004 р. №1582-IV // Відомості Верховної Ради України. 2004. №25. С.1035.

20. Коментар до Конституції України. 2-ге вид., виправ. й доп. К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 1998.

21. Іванова М. Емігрантська нація, або добре там, де нас нема / М. Іванова. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://kobza. com.ua/content/view/ 1490/35/17.

22. Карпачова Н. Стан дотримання та захисту прав громадян України за кордоном: Виступ Уповноваженого з прав людини Ніни Карпачової у Верховній Раді України під час представлення Спеціальної доповіді Уповноваженого / Н. Карпачова // Голос України. 2003. 15 квіт. С.3.

23. Зовнішня трудова міграція населення України // Заг. ред. та упорядкування Український центр соціальних реформ, Державний комітет статистики. К.: [б. в.], 2009. Редагування Чебанова В. Г. -

C. 4.

24. Про затвердження Програми забезпечення прав та інтересів громадян, які виїжджають за кордон для працевлаштування, та усиновлених іноземцями дітей на період до 2005 року: Постанова Кабінету Міністрів України від 17.11.2004 р. №1559 // Відомості Верховної Ради. 2002. №41. С.301.

25. Про напрями державної міграційної політики України та невідкладні заходи щодо підвищення її ефективності: Рішення Ради національної безпеки та оборони України від 15.06.2007 р. // Офіційний вісник Президента України. 2007. №21. С.16.

26. Концепція державної міграційної політики [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.loga.gov.ua

References

1. Malynovs'ka O. A. Osnovni zasady migracijnoi' polityky Ukrai'ny ta majbutni scenarii' rozvytku O. A. Malynovs'ka // Problemy migracii'. T.7, №1. [Elektronnyj resurs]. Rezhym dostupu do zhurn.: http://www.migration.kiev.ua/ ukr/mag/.

2. Chehovych S. B. Derzhavno-pravova migracijna polityka: problemy ta shljahy vyrishennja / S. B. Chehovych // Materialy naukovo-praktychnoi' konferencii' [«Teoretychni ta praktychni pytannja realizacii' Konstytucii' Ukrai'ny: problemy, dosvid, perspektyvy»] (Kyi'v, 25 chervnja 1997 r.). H., 1998. S.87.

3. Homra O. Zovnishnja trudova migracija jak shkola demokratii'

(na materialah zovnishn'oi' trudovoi' migracii' naselennja zahidnogo prykordonnja Ukrai'ny) / O. Homra [Elektronnyj resurs]. Rezhym dostupu: http://www.dep.kiev.ua/confer/ Conference%202000/

Section%207/Khomra.pdf12-15.12.2007.

4. Deklaracija pro derzhavnyj suverenitet Ukrai'ny vid 16.07.1990 r. №55-XII // Vidomosti Verhovnoi' Rady Ukrai'ny. 1990. №31. S.429.

5. Pro gromadjanstvo Ukrai'ny: Zakon Ukrai'ny vid 16.04.1997 r. №210/97-VR // Zbirnyk dokumentiv «Pravovyj zahyst bizhenciv v Ukrai'ni» / Uporjadkovano Ukrai'ns'koju Pravnychoju Fundacijeju. K., 1998. S.7.

6. Pro gromadjanstvo Ukrai'ny: Zakon Ukrai'ny vid 18.01.2001 r. №2235-III // Golos Ukrai'ny. 2001. 6 bereznja. №42 (2542). S.4-5.

7. Pro derzhavnyj kordon: Zakon Ukrai'ny vid 4.11.1991 r. №1777-

XI // Vidomosti Verhovnoi' Rady Ukrai'ny. 1992. №2. St.5.

8. Pro bizhenciv: Zakon Ukrai'ny vid 24.12.1993 r. №3818-

XII // Zbirnyk dokumentiv «Pravovyj zahyst bizhenciv v Ukrai'ni» / Uporjadkovano Ukrai'ns'koju Pravnychoju Fundacijeju. K., 1998. S.42.

9. Pro pravovyj status inozemciv: Zakon Ukrai'ny vid 4.02.1994 r. №3929-XII // Zbirnyk dokumentiv «Pravovyj zahyst bizhenciv v Ukrai'ni» / Uporjadkovano Ukrai'ns'koju Pravnychoju Fundacijeju. K., 1998. S.22-30.

10. Pro turyzm: Zakon Ukrai'ny vid 15.09.1995 r. №1282-IV // Vidomosti Verhovnoi' Rady Ukrai'ny. 1995. №31. St.241.

11. Pro zajnjatist' naselennja: Zakon Ukrai'ny vid 1.03.1991 r. №803-XII // Vidomosti Verhovnoi' Rady URSR. 1991. №14. S.170.

12. Pro zahyst prav spozhyvachiv: Zakon Ukrai'ny vid 12.05.1991 r. №1023-XII // Vidomosti Verhovnoi' Rady Ukrai'ny. 1995. №14. S.90.

13. Pro immigraciju: Zakon Ukrai'ny vid 7.06.2001 r. №2491-III // Vidomosti Verhovnoi' Rady Ukrai'ny. 2001. №41. S.197.

14. Pro porjadok vyi'zdu z Ukrai'ny i v'i'zdu v Ukrai'nu gromadjan Ukrai'ny: Zakon Ukrai'ny vid 21.01.1994 r. №3858-XII // Vidomosti Verhovnoi' Rady Ukrai'ny. 1994. №18. S.101.

15. Pro nacional'ni menshyny v Ukrai'ni: Zakon Ukrai'ny vid 25.06.1992 r. №2494-XII // Vidomosti Verhovnoi' Rady Ukrai'ny. 1992. №36. St.529.

16. Jevtuh V. B. Ukrai'nci za mezhamy Ukrai'ny / V. B. Jevtuh // Istorija Ukrai'ny: nove bachennja. K.: [b. v.], 1996. T.2. S.468.

17. Andrijenko V. Problemy stvorennja i dijal'nosti organiv vykonavchoi' vlady Ukrai'ny z reguljuvannja zovnishn'oi' migracii' / V. Andrijenko // Bizhenci ta migracija: ukrai'ns'kyj chasopys prava i polityky. 1998. №3-4. S.96.

18. Konstytucija Ukrai'ny vid 28.06.1996 r. №254k/96-VR // Konstytucija Ukrai'ny Konstytucija Avtonomnoi' Respubliky Krym: Zb. normat. aktiv. K.: Jurinkom Inter, 1999. S.3-48.

19. Pro pravovyj status zakordonnyh ukrai'nciv: Zakon Ukrai'ny vid 4.03.2004 r. №1582-IV // Vidomosti Verhovnoi' Rady Ukrai'ny. 2004. №25. S.1035.

20. Komentar do Konstytucii' Ukrai'ny. 2-ge vyd., vyprav. j dop. K.: Instytut zakonodavstva Verhovnoi' Rady Ukrai'ny, 1998.

21. Ivanova M. Emigrants'ka nacija, abo dobre tam, de nas nema / M. Ivanova. [Elektronnyj resurs]. Rezhym dostupu: http://kobza.com. ua/content/view/ 1490/35/17.

22. Karpachova N. Stan dotrymannja ta zahystu prav gromadjan Ukrai'ny za kordonom: Vystup Upovnovazhenogo z prav ljudyny Niny Karpachovoi' u Verhovnij Radi Ukrai'ny pid chas predstavlennja Special'noi' dopovidi Upovnovazhenogo / N. Karpachova // Golos Ukrai'ny. 2003. 15 kvit. S.3.

23. Zovnishnja trudova migracija naselennja Ukrai'ny // Zag. red. ta uporjadkuvannja Ukrai'ns'kyj centr social'nyh reform, Derzhavnyj komitet statystyky. K.: [b. v.], 2009. Redaguvannja Chebanova V. G. S.4.

24. Pro zatverdzhennja Programy zabezpechennja prav ta interesiv gromadjan, jaki vyi'zhdzhajut' za kordon dlja pracevlashtuvannja, ta usynovlenyh inozemcjamy ditej na period do 2005 roku: Postanova Kabinetu Ministriv Ukrai'ny vid 17.11.2004 r. №1559 // Vidomosti Verhovnoi' Rady. 2002. №41. S.301.

25. Pro naprjamy derzhavnoi' migracijnoi' polityky Ukrai'ny ta nevidkladni zahody shhodo pidvyshhennja i'i' efektyvnosti: Rishennja Rady nacional'noi' bezpeky ta oborony Ukrai'ny vid 15.06.2007 r. // Oficijnyj visnyk Prezydenta Ukrai'ny. 2007. №21. S.16.

26. Koncepcija derzhavnoi' migracijnoi' polityky [Elektronnyj resurs]. Rezhym dostupu: http://www.loga.gov.ua

Размещено на Allbest.ru