Початок наукової діяльності Андрія Яковліва (1872-1955). Ранні роботи

Андрій Іванович Яковлів (1872-1955) - належить до числа найбільш яскравих інтелектуалів доби Української революції 1917-1920--х рр. Він став одним з фундаторів Центральної Ради, відданим борцем за справу розбудови самостійної, демократичної Української держави. Людина кипучої енергії та беззавітної любові до Батьківщини А. Яковлів однаково успішно боровся за визнання права України на майбуття і на дипломатичній ниві, очолюючи в різний час Департамент чужоземних зно син і дипломатичні місії до Австро-Угорщини та Бельгії і Нідерландів. Поразка визвольної боротьби не зламала А. Яковліва. Він починає «війну» за вітчизняну історію. Більше тридцяти років Андрій Іванович невтомно бився на «полях» наукових «баталій» відстоюючи історичну державність рідної землі, свято вірячи в життєздатність українства. Науковий доробок політика і вченого складають роботи здебільшого пов'язані з історією держави та права.

Найбільш малодослідженою є археологічна галузь наукової праці А. Яковліва. У період вчителювання у Черкасах та навчання у Дерптському університеті Андрій Іванович захопився археологією. Він прийняв участь у декількох археологічних експедиціях. На основі отриманих результатів А. Яковлів написав ряд праць, надрукованих як окремими відбитками так і у збірнику праць Археологічного з'їзду 1902 року, що мав всеросійський характер і проходив у Харкові. У 1901 році у світ вийшла перша стаття А. Яковліва на «археологічну тематику»: «Плоския могилы каменнаго века на реке Чир в Донской области» [1]. Ця робота була пробною та недосконалою з точки зору подання фактичної інформації. А. Яковлів використав «телеграмний стиль» так не властивий його роботам більш пізнього «правознавчого» періоду. Автор буквально подає «стенограму експедиції».

Місце розкопок являла собою низину, з розташованими недалеко пагорбами. Дана місцевість заливалася у весінній час водами річки Чир. На момент роботи експедиції тут проходила побудова залізної дороги, почата ще у 1898 році. В силу важкості прокладання шляху що на деяких відрізках мав проходити через пагорби та косогори інженери вирішили вирівняти бокові схили пагорбів, зрізуючи бугри. В цілому саме це зіграло на руку А. Яковліву та його співробітникам. Вчений висловив думку що пагорби могли бути використані кочовиками у якості спостережних пунктів, або місця поховань. Під час зрізу одного з пагорбів були відкриті дві впадини заповнені червоною глиною. Дещо нижче їх знаходилися залишки людських костей: черепів, костей ніг та рук. Робітники вирили три скелети, а загалом їх нарахували вісім. У могилах вони розміщалися поруч плечем до плеча, головою на захід. Що стосувалося самих останків, в першу чергу черепів то вони як визначив голова експедиції були: «правильної, овальної форми і не виявляла різких відхилень від нормального європейського типу». Зважаючи на те що під час розкопу не було виявлено можливості: «встановлення штучно насипаного кургану над могилами» А. Яковлів відніс ці могили до типу плоских поховань кам'яного віку. Окрім скелетів були знайдені декілька екземплярів кременевих вістрів стріл та кремінних ножів. Наконечники стріл мали форму рівнобедреного трикутника. Краї їх були відшліфовані [1, с. 120-123]. А. Яковлів висловив думку про те що ножі були тим типом зброї що вироблялися шляхом відбивання кременю від кремінного ядра. Роблячи такий висновок він спирався на працю Л. Нідерле «Человечество в доисторические времена» [2] де були описані види кремінних ножів та стріл [2, с. 230]. Дослідник вважав знайдені ним зразки тотожними з описаними Л. Нідерле. Однак робити остаточний висновок та аргументувати його перед науковою спільнотою А. Яковлів не вважав за можливе. Взагалі він пізніше заявив: «Будучи совершенно некомпетентным в области доисторической археологии, я не счел себя вправе делать какие-бы то ни было выводы и ограничившись описанием моей случайной находки, предоставляю судить о ней более сведущим людям». «Дилетантство» А. Яковліва проявилося і у тому що він не зберіг знайдені останки і сам на З'їзді 1902 року вказав на те що не знає про їх подальшу долю, що стосується зброї то вона стала частиною «домашньої колекції» А. Яковліва. Дебютна праця на археологічну тематику була надрукована у «Записках Харківського Імператорського Університету» в 1901 році [1, с. 120-132].

У тому ж році А. Яковлів продовжив археологічну практику, він прийняв участь у розкопках на півдні Росії. Вчений керував розкопкою кургану коло села Сковатого, Бахмутського уїзду, Катеринославської губернії у серпні 1900 року. Тут проходила лінія залізної дороги що співпала з лінією курганів. Під час розкопок перших двох курганів були знайдені кістяки, залишки глиняного посуду. Однак через відсутність досвіду співробітники А. Яковліва пошкодили всі знахідки, вивезли більшу частину їх разом з землею і звалили до насипу. Посуд та прикраси були розбиті молотком бригадиром робітників.

Під час розкопки третього кургану було виявлено кам'яні плити з червоного піщаника. Під плитами знайдено кістяки котрі лежали головою на схід. У голови кожного знаходився посуд овальної форми. Однак у силу того що розкопка велася робітниками-землекопами за допомоги великих залізних лопат котрими вони всупереч наказу А. Яковліва вивертали великі пласти твердої землі, не вдалося добути жодного цілого черепа. Залишки глиняного посуду так і не систематизували адже їх було дуже багато і весь посуд був розбитий робітниками. А. Яковлів намагався визначити тип кургану, але через брак інформації цього не вдалося зробити. Особливістю знахідок А. Яковліва стала оригінальність орнаменту посуду. Глиняний посуд був грубої роботи але зате орнаментований своєрідно. Було знайдено чотири різних малюнки орнаментів: три з них складаються з ряду круглих заглиблень симетрично розташованих у верхніх краях сосудів, четвертий варіант являв собою спробу ліпнини. Всі знайдені предмети та залишки кістяків А. Яковлів так і не зміг опрацювати та визначити період поховання тому він вислав артефакти до Попереднього Комітету для археологічної експозиції З'їзду що мав пройти у Харкові [3].

До слідник був повністю незадоволений своєю роботою. У доповіді до Попереднього Комітету зокрема відзначав: «Как в первую свою розкопку в Донской области, так и в настоящую, в Екатеринославской губернии, я производил совершенно случайно, при постройке железной дороги, не имея даже определенного представления о том, как производить раскопку, на то что обращать внимание, что нужно брать и тому подобное. Прокладалася железная дорога, рабочие выкопали кости, я случайно находился при этом, взял что можно и что показалось мне важным, кое - что измерил, кое-что записал - вот и вся раскопка». Однак А. Яковлів вбачав причину невдач своїх експедицій і у бездіяльності а за часту шкідництві робітників, інженерів що працювали на побудові залізної дороги. А. Яковлів звинувачував працівників залізної дороги у порушені постанови Міністерства шляхів сполучення про захист знайдених пам'яток доісторичної епохи. Вчений закликав державні органи встановити контроль за виконанням постанови міністерства та карати порушників закону. Він зокрема вказував що підрядники просто не хочуть витрачати час та кошти на доставку знайдених предметів до найближчих філіалів Археологічного товариства тому більшість артефактів просто викидаються чим наноситься непоправна шкода розвитку археології. Ще однією причиною своїх «поразок» А. Яковлів вважав повну не кваліфікованість своїх співробітників-землекопів котрі просто не розуміли цінності знайдених пам'яток. Вчений наводив такий приклад: «При раскопке могил у реки Чир я подошел к месту раскопки, один рабочий высекал огонь из кременевого ножика, другой надевши на палку каменую «булаву» найденую в могиле, забросил ее в поле «щоб побачить чи високо вона швигне»». Він закликав археологів підтримати його прохання і висловив перед З'їздом у 1902 році ініціативу по встановленню жорсткого контролю з боку поліційних органів за роботою будівників залізних доріг [3, c. 1-3].

Попередній Комітет в цілому схвально віднісся до праці А. Яковліва, йому було надано право виступити перед з'їздом у Харкові та надати для друку свої археологічні розвідки. Втім після 1902 року вчений фактично припинив діяльність практикуючого археолога присвятивши цьому чотири попередні роки [4].

Після закінчення університету А. Яковлів тривалий час не мав можливості займатися історичними дослідженнями. Лише у 1906 р. ця творча перерва була закінчена. Світ побачили розвідки А. Яковліва присвячені історії Черкащини. Андрій Іванович увійшов до творчого колективу періодичного видання «Україна». В осінньому номері вийшла стаття «Намісники, державці і старости господарського замку Черкаського в кінці XV і в XVI віках» [5]. А. Яковлів навів у своїй роботі дані з історії міста Черкаси та господарського замку що розміщувався у місті.

У наступному 1907 році. А. Яковлів продовжив співпрацю з виданням. У зимовому випуску журналу було надруковано статтю А. Яковліва «Бунт черкасцев и каневцев в 1536 году. (Єпизод из жизни украинских городов в XVI веке)» [6]. Ця робота була присвячена подіям, що сколихнули Київщину у 1536 р., а саме збройному виступу жителів двох повітів київської землі проти литовської адміністрації.

Ще однією роботою вченого присвяченою історії наддніпрянських міст у складі Литви стала опублікована того ж 1907 року розвідка «З історії регістрації українських козаків у першій половині XVI століття» [7]. Дана праця, як і дві попередні вийшла на сторінках «України». У цій роботі А. Яковлів намагався спростувати прийняту у той час думку про те що козацтво як окремий прошарок українського суспільства завдячує своїй «легалізації» королю Речі Посполитої Стефану Баторію. Спираючись на статтю І. Каманіна «К вопросу о казачестве до Б. Хмельнцкаго» [8] вчений доводив, що перша спроба реєструвати козацтво відбулася за півстоліття до правління Баторія а саме за правління Сигізмунда І Старого. У якості ініціатора реєстрації козацтва А. Яковлів називав О. Дашкевича [7, c. 267-269]. Причиною ж спроб реєстрування козаків вчений називає бажання польського уряду припинити козацьке самоврядування в Подніпров'ї та стримати козацькі напади на землі Османської імперії.

А. Яковлів являючись прихильником думки про фактичну суверенність Війська Запорозького по відношенню до Речі Посполитої працею «З історії регістрації українських козаків» практично відкрив серію робіт історико-правового характеру, що будуть видаватися ним на протязі всього життя і стануть науковим маніфестом концепції націонал-державників у вітчизняній історичній науці першої половини двадцятого століття.

Новий сплеск активності автора на краєзнавчій ниві спостерігався у період роботи А. Яковліва юристом. Протягом 1910-1918 рр., він подолав шлях від помічника до головного юрисконсульта Київської міської управи і став відомим адвокатом у місті. Деякий час А. Яковлів навіть був заступником голови та головою Київської колегії адвокатів. Також учений отримав доступ до архівів Управи і колишнього магістрату і зміг продовжити краєзнавчі дослідження, присвячені історії Києва та його районів. Свої розвідки він публікував у «Известиях Киевской Городской Думы». Так, у 1916 р. побачила світ його стаття «Предместья города Киева: Куреневка, Преорка, Сокрец» [9], що була історично-географічним описом передмість Києва. У тому ж році було надруковано роботу «К вопросу о праве города на земли, находящиеся в его черте и ни за кем не зачисленные по актам укрепления» [10]. Ця стаття, як і випущена наступного року, «Право Киева на земли занятые сооружениями бывшей Киевской крепости», торкалася проблеми розподілу землі у середині міста і була юридичним тлумаченням прав організацій-претендентів на володіння земельними ділянками у місті [10, с. 265].

Список використаних джерел