Інтерактивне дозвілля у педагогічних інститутах УРСР доби "Відлиги"

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Освітяни вищої педагогічної школи через специфіку власної діяльності ніколи не мали проблем зі змістовим наповненням дозвіллєвої сфери свого повсякдення. Для аналізу вільного часу нами була обрана концепція дозвіллєвих типів У. Алєманна, Р. Вейдера, К. Кармела та ін. У поданій розвідці пропонуємо поглянути на те, як за часів “відлиги” висвітлювалося інтерактивне дозвілля освітян у профільному виданні - газеті “Радянська освіта”.

Інтерактивність передбачає діяльність, у центрі якої лежить взаємодія з іншими замкненими соціальними та професійними групами здебільшого з метою обміну досвідом та знаннями. Найнаближенішим до студентів педагогічних інститутів за професійним спрямуванням видами інтерактивного дозвілля були зустрічі з учителями регіонів. Звісно, такі заходи були найпростішими для організації та, очевидно, траплялися найчастіше. Проте, преса доби “відлиги” наводить лише 2 показові факти таких зустрічей. Одна з них мала місце під час зимових канікул 1953 року в Житомирському ДПІ [1], а інша - 1954 року у Дрогобичі. Головна тема обміну досвідом лежала у площині запровадження політехнізації в УРСР.

Найпотужніший пласт прикладів інтерактивного дозвілля, що його рекламувала учительська періодика, формувався із заходів, наближених до професійної діяльності студентів педагогічних інститутів. Чільне місце серед них займала організація кінолекторіїв для студентів педагогічних училищ та місцевої громади. Так, у Харківському педагогічному виші протягом канікул у січні 1954 р. такий кінолекторій з питань досягненням сільського господарства був організований для студентів Красноградського та Куп'янського педучилищ. Окрім явно пропагандистських лекторіїв, що мали переконати освітян у значущості досягнень радянської економіки, були й культуроцентричні зустрічі. Наприклад, у березні 1956 р. у стінах Кіровоградського ДПІ освітянська молодь читала лекції населенню по художній культурі ХІХ століття. Це були не сухі виступи з трибуни. Розпорядженні майбутніх педагогів була велика лекційна зала з проектором та епідіаскопом. Студенти придбали альбоми репродукцій картин І. Шикіна, І. Левітана, Васнєцова, К. Брюлова, Перова та Федотова. Невдовзі схожий цикл лекцій був розроблений для ознайомлення населення з музичною культурою доби. Молоді люди закупили платівки з музикою М. Мусоргського, М. Глінки, Даргомижського, Балакірєва, М. Римського-Корсакова та П. Чайковського. Прикметно, що такі заходи студенти педінститутів організовували не лише у стінах своїх рідних вишів. Скажімо, у 1961 р. вихованці Ніжинського педінституту уже довгий час були ведучими схожих занять з робітниками Ніжинської швейної фабрики. У нагоді ставала й політехнізація вищої педагогічної школи. Наприклад, у Дрогобичі студенти уміло застосовували практику у кінолабораторії з лекторською діяльністю. За один навчальний рік вони провели для учнів шкіл міста 380 кіносеансів.

З-поміж інших видів інтерактивного дозвілля можна виокремити й участь освітян в організованих ними ж батьківських університетах. У їхній роботі були задіяні навіть не здебільшого, а найперше, саме викладачі вишів. Одним із перших до цього вдався колектив Полтавського ДПІ. Вечірні заняття його батьківського університету на яких після лекцій демонстрували кінофільми на наукові та виховні теми, з 1959 р. відвідували близько 100 батьків. Близькими за спрямуванням були заняття у керованих освітянами та студентами педагогічних університетах. Приблизно у той самий час, у 1959 р., за ініціативи викладачів кафедри педагогіки Глухівського ДПІ при закладі відкрили один із перших педагогічних університетів. Там проводили фахову підготовку учителів 1-4 класів, допомагали вчителям в опануванні секретів музичної грамоти, ручної праці, малювання та правил фізичного виховання, а також організовували факультативи по роботі з батьками. Таке наповнення освітянського дозвілля було й суспільно важливим, бо учителі самі просили про допомогу. Скажімо, у 1960 р. учителі Дрогобича звернулися із проханням до керівництва міського педінституту сприяти в організації кіно курсів. Прохання було задоволене, бо у стінах навчального закладу на громадських засадах уже діяли керовані студентами та викладачами у вільний від роботи час курси з малювання для учителів початкових класів.

Осібне місце належить взаємодії студентів та викладачів з колективами інших закладів, установ та організацій міст та регіонів. Вони також були тісно переплетені з повсякденною просвітницькою справою майбутніх педагогів. Наприклад, студенти Слов'янського ДПІ у 1959 р. проводили освітні зустрічі з молодою бригадою заводу “Будмаш”, допомагаючи їй у навчанні. Натомість інтерактивне дозвілля для студентів набувало і власних освітніх рис: працівники установи залюбки навчали майбутніх учителів робітничим професіям. Схоже шефство над робітничою молоддю на початку 1960-х взяли на себе і студенти Уманського ДПІ. Вони організували для виробничників курси підвищення кваліфікації, проводили індивідуальні консультації. Освітянська молодь створила консультаційний пункт на міській швейній фабриці, на якій раз на тиждень студенти відмінники природничого і фізико-математичного факультетів Андрій Скульський, Павло Филимончук та Михайло Чепкий проводили змістовні заняття.

Популярність таких закладів була неймовірно високою. Скажімо, у 1963 р. до університету іноземних мов для працівників при Горлівському ДПІ було подано 400 заяв. Серед слухачів курсів були прохідники, відкатники шахт, гірники майстри, шофери, слюсарі, лікарі та вчителі. Наплив бажаючих був таким, що лекційні зали та графіки могли вмістити усіх охочих. Лунали прохання утворити філіали університету на підприємствах міста, що і було зроблено. Студенти ІІ та ІІІ курсів згодом проводили вільний час на новоутворених факультетах при управлінні Донбасенерго та при управління Палацу культури імені Леніна на шахті “Кочегарка”. Дуже часто такі інституції створювалися студентами та викладачами при уже діючих педагогічних університетах. Така ситуація була в Одеському ДПІ, де від університету передового педагогічного досвіду відгалузився цілком самостійний Університет наукових знань. На ньому молодь організувала 14 факультетів (серед них гуманітарний, хімічний, математики, фізики, політичного навчання, естетичного виховання) та проводила виїзні заняття у школах, на підприємствах та фабриках. Серед активних відвідувачів курсів були працівники заводу “Більшовик”, джутової фабрики та трамвайно-тролейбусного управління.

Література

1. Студентські канікули // Радянська освіта. - 31 січня 1953. - № 5. - С. 1.

2. Стасенко А. Зустріч студентів з знатними вчителями // Радянська освіта. - 9 січня 1954. - №2. - С.2.

3. Студентські канікули // Радянська освіта. - 30 січня 1954. - № 2. - С. 4.

4. Скрипник О. Естетичне виховання майбутніх учителів // Радянська освіта. - 17 березня 1956. - №12. - С.2.

5. Дмитренко Л, Коваленко Л. Громадські начала в життя // Радянська освіта. - 2 грудня 1961. - №96. - С.3.

6. Черненко А. З думкою про школу // Радянська освіта. - 4 вересня 1963. - № 70. - С.2..4.

7. Яцюк А. Батьківський університет // Радянська освіта. - 9 липня 1960. - № 55. - С. 2.

8. Зуб П. Важлива справа // Радянська освіта. - 6 квітня 1960. № 28. - С.4.

9. Яловий Ф., Петрик І. Після лекцій // Радянська освіта. - 23 травня 1959. - № 21. - С. 3.

10. Торгало В. У вузах республіки // Радянська освіта. - 1 червня 1960. - № 44. - С. 4.

11. Шевченко Г., Серкутіна М. Університет ... у педінституті // Радянська освіта. - 23 січня 1963. - №6. - С.2.

12. Дряхлов М. На вірному шляху // Радянська освіта. - 4 квітня 1964. - № 28. - С. 2.

Размещено на Allbest.ru