Радянська і вітчизняна історіографія політики радянської влади щодо юдаїзму в Українській республіці в 1920-х роках

Размещено на http://www.allbest.ru/

Радянська і вітчизняна історіографія політики радянської влади щодо юдаїзму в Українській республіці в 1920-х роках

Вітринська О.В.

Анотації

У роботі здійснена спроба аналізу літератури, яка висвітлює діяльність державних органів влади по відношенню до юдейських общин та релігійного світогляду євреїв протягом першого десятиліття радянської влади.

Праця написана за допомогою методів періодизації літературно- аналітичної діяльності дослідників, порівняння робіт радянських та сучасних авторів, типологізації та систематизації праць з історії взаємовідносин радянської влади та юдаїзму.

Основні висновки роботи полягають у тому, що праці радянських дослідників ідеологічно заангажовані, ненаукові та упереджені, їхньою метою була популяризація діяльності влади; вітчизняні науковці дослідили історію великих міст і окремі аспекти боротьби проти юдаїзму. Вивчення літератури показує необхідність подальшого аналізу політики радянської влади щодо юдаїзму шляхом збільшення кола джерел і розширення географії дослідження. юдейський релігійний радянський

Ключові слова: історіографія, юдаїзм, євреї, релігійна община, радянська влада, ідеологія, періодизація, світогляд.

Vitrynska O. V., senior teacher of department of history, Poltava national technical university Yuriy Kondratyuk(Ukraine, Poltava),vitrynska@mail.ru

Soviet and domestic historiography of policy of the Soviet power to Judaism in the Ukrainian republic in the 1920th

Attempt of the analysis of literature which shows activity of the Soviet power to Judaic communities and religious outlook of Jews for the first decade of the Soviet power is presented in article.

The author used methods of a periodization of literary and analytical activity of researchers, methods of comparison of works of the Soviet and modern writers, methods of tipologization and systematization of the main works on history of relationship of the Soviet power and Judaism.

Main conclusions of article: researches of the Soviet scientists are based on marxist ideology, not scientific and prejudiced, promoting of activity of the power was their purpose; modern researchers studied history of big cities and separate aspects of fight against Judaism.

Conclusions show need of the further analysis of policy of the Soviet power to Judaism by increase in quantity of sources, expansion of geography of research.

Keywords: historiography, Judaism, Jews, religious community, Soviet power, ideology, periodization, outlook.

Витринская Е.В., старший преподаватель кафедры истории, Полтавский национальный технический университет им. Юрия Кондратюка (Украина, Полтава), vitrynska@mail.ru

Советская и отечественная историография политики власти по отношению к иудаизму в Украинской республике в 1920-х годах

В статье представлена попытка анализа литературы, которая показывает деятельность государственных органов власти по отношению к иудейским общинам и религиозному мировоззрению евреев на протяжении первого десятилетия советской власти.

Работа написана с помощью методов периодизации литературно аналитической деятельности исследователей, сравнения работ советских, и современных авторов, типологизации и систематизации трудов по истории взаимоотношений советской власти и иудаизма.

Основные выводы статьи заключаются в том, что исследования советских ученных идеологизированы, не научные, предвзятые, их целью была популяризация деятельности власти; современные исследователи изучили историю больших городов и отдельные аспекты борьбы против иудаизма. Изучение литературы показало необходимость дальнейшего анализа политики советской власти по отношению к иудаизму путем увеличения количества источников, расширения географии исследования.

Ключевые слова: историография, иудаизм, евреи, религиозная община, советская власть, идеология, периодизация, мировоззрение.Протягом усього періоду існування радянської держави велась систематична робота по ліквідації церкви та релігійного світогляду. Це призвело до деформації загальнолюдських цінностей та деморалізації суспільства. У сучасній Україні проголошена свобода совісті, та відбувається вироблення основних принципів співпраці держави та церкви, налагодження їхніх взаємовідносин. У той же час за доби незалежності спостерігається активізація українського національного життя та відродження культури, мови, традицій національних меншин. Усі ці фактори актуалізують дослідження періоду перших років існування радянської влади, коли методично знищувалась релігія, а політика коренізації була змінена на асиміляцію.

Юдаїзм протягом століть регулював життєвий устрій єврейського населення України. Більшовики радикально змінили цю систему шляхом обмеження прав віруючих та служителів культу, широкої антирелігійної агітації та позбавлення релігійної общини матеріальної власності.

Історіографія державної політики щодо релігії і церкви в Україні 1920-их років неодноразову ставала об'єктом дослідження сучасних учених. Особливо це стосується дій вищих органів влади щодо православ'я. Їх досліджували, наприклад, Лаврик Г.В. [1] і Киридон А.М. [2] Рівень вивчення політики щодо римо- католицької церкви в Україні в 1920-30-ті роки вивчала Рубльова Н.С. [3]. Проблему історіографії дій влади по відношенню до юдаїзму в 1920-их рр. побіжно розглянув лише російський вченний Чарний С.О., основну увагу він приділив періоду хрущовської відлиги [4]. Міхейкіна М. Е., докладно вивчаючи російську біблеїстику, проаналізувала становище науки в 1920-их роках [5, с. 39-60]. Об'єктом окремого дослідження історіографія державної політики щодо юдаїзму в перше десятиліття радянської влади не була.

У зв'язку з цим, мета нашої наукової розвідки полягає у спробі здійснення історіографічного огляду державної політики щодо юдаїзму у 1920-их рр. Завданнями роботи є вивчення праць радянських і вітчизняних авторів; з'ясування рівня ідеологічної заангажованості досліджень; визначення основних світоглядних принципів висвітлення державної політики щодо юдаїзму радянськими і сучасними вченими; рівень дослідженности територіальних особливостей і окремих аспектів проблеми, та питання в цілому.

Як відомо, підвалини атеїстичної ідеології були закладені Карлом Марксом, який проголосив релігію "опіумом для народу". Володимир Ленін, прихильник марксизму, пішов ще далі. В 1905 р. він сформулював позицію більшовицької партії щодо релігії у праці "Соціалізм і релігія" [6]. Ленін В. І. вважав, що релігія є о одним із видів духовного гніту народних мас, елементом примусу до роботи на заможну буржуазію, тому релігійну свідомість треба повністю знищити.

Після жовтневої революції продовжувалась розробка теорії атеїзму на основі праць Леніна В. І. Радянські ідеологи Луначарський А.В. [7], Скворцов-Степанов І. І. [8], Красіков П.А. [9], Бонч-Бруєвич В.Д. [10], Сухоплюєв І. К. [11] та ін. обґрунтували та виправдали не лише дискримінацію свободи совісті, а й репресії проти прав віруючих, релігійних організацій та служителів культу.

Авторами антирелігійних робіт зазвичай були партійні та державні діячі. Їхнім основним завданням було показати експлуататорську роль релігії, яка підтримувала та закріпляла панівне становище заможного населення. Служителі культу змальовувались як ледачі та аморальні особи, які наживалися на праці віруючих. Особлива увага зверталась на політичні погляди духівництва, яке звинувачували у підтримці царизму, контрреволюційній діяльності. Часто наголошували, що рабини, священики ксьондзи лише формально визнали радянську владу, а насправді чинили їй опір.

Окремо варто виділити роботи керівника Спілки войовничих безвірників Ярославського О.М. [12] Він неодноразово наголошував на необхідності наукового підходу до аналізу релігій. Рівень його науково- популярних робіт вище, ніж інших тогочасних видань. Будучи євреєм за національністю, Оменян Ярославський знав Тору, тому в своїй "Библии для верующих и неверующих" [13] він критикував саме юдейську священну книгу. Автор намагався розкрити "ненауковий характер" біблейських сказань про походження світу, сонячної системи, Землі, рослин, тварин і людини. Він всіляко показував ворожість релігійного вчення інтересам трудящих, її класову сутність. Докладно розглядав та висміював кожну главу Біблії, викривав протиріччя і прийшов до висновку про відсутність будь-чого священного в Книзі.

Протягом 1922 р. проходила кампанія вилучення церковних цінностей, яка потребувала роз'яснення та обґрунтування. Робота Горева М.В. інтерпретувала факти опору конфіскаціям як небажання релігійників надати допомогу голодуючим [14].

За підтримки влади праці псевдо науковців, які намагалися трактувати святе письмо, витіснили з наукового обігу біблеїстику. Останнім справжнім фахівцем у сфері біблійної критики був Ранович А.Б., який докладно проаналізував історію Ізраїлю та Юдеї до ІІ ст. н.е., описавши становлення біблійної, а потім талмудичної традицій, храмову, а пізніше синагогальну організацію та еволюцію релігійних вірувань [15]. Але, мабуть, через реалії того часу написана вона була у такому тоні, щоб могла служити матеріалом для антирелігійників у боротьбі проти "релігійного дурману" [5, с. 60].

У воєнний період атеїстична пропаганда була припинена. Після закінчення війни з'явилися роботи антирелігійної тематики в стилі 1930-их років Ковальова С.И. [16] і Віппера Р.Ю. [17].

Прихід до влади Микити Хрущова знаменував нову хвилю антирелігійного наступу. Постанова ЦК КПРС від 7 липня 1954 р. "Про великі недоліки в науково- атеїстичній пропаганді й заходи щодо її поліпшення" започаткувала видання значної кількості атеїстичної літератури. Перевидавалися роботи Ярославського О.М. [12], Скворцова-Степанова І. І. [8], Кривельова І. А. [18]

За доби СРСР питання історії релігій дозволялося висвітлювати лише під гаслом науково-атеїстичної пропаганди. Мізерна інформація про діяльність єврейських общин та ставлення до них владних структур наявна у працях Бєлєнького М.С. [19], Маяцького Ф.С. [20], Шахновича М. [21], Альтшулера М.С. [22] та академічній роботі "Критика иудейской религии" [23].

Появі робіт із історії державної політики щодо релігійних конфесій за радянської доби заважали два фактори. По-перше, практично усі архіви, які висвітнювали діяльність органів влади по відношенню до релігії були закриті. По-друге, атеїстична ідеологія держави не дозволяла існування будь-якої іншої точки зору.

Суспільно-політичні зміни другої половини 1980-их років, відкриття архівів ДПУ та фондів НКВС для широкого загалу вітчизняних і зарубіжних дослідників зумовили новий етап в історіографії. Відхід від домінування радянської ідеології дозволив всебічно розглянути події 1920-их років, звернути увагу на факти, котрі не додавали авторитету радянській владі, а тому замовчувалися. На основі нових методологічних позицій були здійснені спроби переосмислити роль релігії та церкви в суспільному житті.

У 1990-их роках почали видаватися збірки документів з історії євреїв. Зараз робота по опису архівних фондів та їхня публікація продовжується під керівництвом Климника Л.І. [24] та Меламеда Є. І. [25]

Першими після доби перебудови стали праці з історії боротьби проти православ'я, наприклад, роботи Алексєєва В.О. [26], Нестулі О.О. [27], Пащенка В.О. [28], Силантьєва В. І. [29] та багатьох інших. Дослідник Одинцов М. І. [30] розглянув історію взаємовідносин держави й релігійних конфесій в ХХ столітті. Він започаткував аналіз становлення й розвитку державних структур, які здійснювали взаємодію з релігійними організаціями. Роль вищого партіного керівництва у розробці та проведенні антирелігійної політики досліджували Савельєв С. [31] і Кривова Н.А. [32] У наш час питання правового регулювання свободи совісті та державно-церковних відносин на прикладі православ'я вивчають Лаврик Г.В. [1], Форстюк О.Д. [33] та інші.

Вітчизняні вчені, що досліджували історію євреїв України, у своїх роботах побіжно торкалися питання діяльності влади щодо юдаїзму в 1920-их роках. Деякі аспекти закриття синагог і проведення антиюдейської агітацій висвітлені у колективній монаграфії "Евреи Украины" [34] та в роботі одного із її авторів Наймана А.Я. [35] Окремі питання розробки законодавства, вилучення культових будівель та цінностей, антиюдейської агітації, боротьби із релігійною освітою проаналізував Козерод О.В. [36] Він зробив спробу показати реакцію віруючих, служителів культу та закордонного єврейства на дії влади.

Значний внесок у дослідження становища юдаїзму зробили конференції та семінари Інституту юдаїки НАН України (1991-2005 рр.), щорічні конференції "Одесса и еврейская цивилизация", які проводить Міжнародна суспільна організація єврейський общинний центр "Мігдаль". Матеріали цих заходів широко доступні завдяки мережі Інтернет.

В останні десятиліття популярним стало вивчення ментальної історії. Зараз уже мало залишилося свідків, які гарно пам'ятають перші роки радянської влади. Тому дуже цінними є роботи, написані на основі їхніх розповідей. Хандрос Б. опублікував свої згадки про те, як люди суміщали повагу до релігії та традицій із радянськими ідеалами [37]. Кержнер А. вивчив єврейське життя Києва 1920-их років за мемуарами Лівшиця Б.М. [38]

В 1990-их роках у країнах колишнього СРСР стали популярними роботи із єврейського краєзнавства. Були видані праці, присвячені історії окремих релігійних общин як великих міст (Київ, Одеса), так і невеличких містечок (Конотоп Сумської обл). У них розглянуті події 1920-их років, пов'язані із спробами ліквідації юдаїзму [39]. За даними російського дослідника Френкеля О. станом на 2003 р. за період 1991-2003 років в Україні вийшло 94 роботи з єврейського краєзнавства [39].

Процес відібрання синагог і матеріальних цінностей у Харкові та Києві й результати політики секуляризації досліджували Котляр Є. [40], Кальницький М. [41] і Соболева Л. [42]

Окремим об'єктом дослідження є історія хасидизму в Україні. Вплив антиюдейської політики радянської влади на життя хасидів докладно дослідила Осипова І. І. [43] Вона проаналізувала діяльність рабина Шнеерсона М.М. у напрямі пристосування релігійного життя євреїв до радянських реалій. Хасидський лідер намагався змінити релігійні настанови так, щоб віруючі євреї могли жити в СРСР не порушуючи закони.

Питання державної політики щодо юдаїзму в Україні висвітлюють розвідки російських і білоруських вчених. Енгель В. написав загальну роботу з історії євреїв колишньої Російської імперії [44]. Школьникова Е. дослідила діяльність радянської влади в СРСР протягом 1920-их років і її результати в наступне десятиліття [45]. Становище юдаїзму в радянській провінції на прикладі білоруського міста Вітебська і єврейських містечок у 1917-1941 рр. вивчав Зельцер А. [46] Він дослідив не лише державну політику щодо юдаїзму, але й проаналізував її вплив на життя населення, розглянув форми опору населення заходам, спрямованим проти релігії.

Перекладаються роботи американських та ізраїльських вченних, наприклад, у 2008 р. була видана російською мовою праця Гітельмана Ц. [47]

Отже, проблема державної політики радянської влади щодо юдаїзму в 1920-их роках в Україні певною мірою відображена в працях радянських, сучасних вітчизняних і російських учених.

Література радянського періоду однорідна за джерельною базою, інтерпретацією фактів і подій, повністю ігнорує висвітлення позицій віруючих і духівництва.

Протягом 1920-30-их років продовжувалася розробка ідеологічного підґрунтя політики радянської влади щодо юдаїзму. Публікації зазвичай переслідували цілі інформування населення про дії влади і обгрунтовували заходи метою покращення становища простих людей. Авторам зазвичай були дежавні керманичі, а їхні роботи не мали ознак науковості та об'єктивності. Хоча в 1930-их роках почали з'являтися праці із претензією на науковий аналіз та посиланнями на джерела.

У воєнний час антиюдейська робота була припинена. Протягом кінця 1940-их - першої половини 1980-их тема історії відносин держави і релігії була заборонена. Лише іноді в агітаційно-пропагандистських роботах можна зустріти згадки про контрреволюційну діяльність служителів юдейського культу та пронародну політику радянської влади у 1920-их рр.

За доби перебудови було відкрито значну частину архівів. Цей факт зумовив значне пожвавлення досліджень. Почалась публікація джерел з історії відносин влади та юдаїзму. В 1990-их роках почали виходити праці, написані на нових методологічних принципах, вільні від марксистської ідеології. Висвітлювалися факти, що позитивно трактували діяльність юдейських общин і релігійних лідерів та не додавали авторитету радянській владі. У роботах доби незалежності політика радянської влади щодо юдаїзму оцінюється загалом негативно, при цьому більшість дослідників приходить до висновків, що на атеїзацію єврейства впливала не лише антиюдейська діяльність влади, а й інші процеси.

Вітчизняні науковці предметом дослідження обирали переважно політику держави по відношенню до православних конфесій та її наслідки.

Для сучасних дослідників характерне часте звернення до спогадів та мемуарів очевидців тих подій, демонізація євсекції та вивчення ментальної історії.

У працях радянських і сучасних дослідників започатковано розв'язання поставленої нами проблеми. Водночас, аналіз робіт з проблем юдаїки засвідчує необхідність докладного вивчення окремих періодів державної політики щодо юдаїзму, визначення їх специфіки шляхом розширення кола джерел і доповнення відомих даних, особливо за рахунок розширення географії дослідження. Науковці звертали увагу передусім на такі міста, як Київ, Одеса та Харків. Невеликі містечка ж залишились поза їхньою увагою. Грунтовно досліджені лише певні аспекти становища юдаїзму в 1920-х роках. Узагальнюючої праці, присвяченої взаємовідносинам держави і єврейських релігійних общин в перше десятиліття радянської влади в Україні не існує.

Список використаних джерел