Громадсько-політична діяльність Остапа Луцького

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державний вищий навчальний заклад

«Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника»

Інститут історії, політології і міжнародних відносин

КУРСОВА РОБОТА

з «Історії України»

на тему: «Громадсько-політична діяльність Остапа Луцького»

Зміст

Вступ

Розділ 1. Формування світогляду та утвердження громадської позиції

Розділ 2. Остап Луцький - організатор та ідеолог українського кооперативного руху

Розділ 3. Політична діяльність Остапа Луцького

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

ВСТУП

Сьогодення поставило перед історичною наукою завдання відновлення справедливості щодо багатьох малознаних українських патріотів, які присвятили своє життя служінню рідному народу, залишили помітний слід в історії України. Одним з них був відомий український громадсько-політичний діяч, літератор та критик, ідеолог та організатор українського кооперативного руху в Західній Україні Остап Луцький.

Актуальність започаткованого дослідження зумовлена необхідністю обґрунтування та висвітлення багатогранної громадської праці О. Луцького в контексті головних віх української історії 20-30-х років XX ст., що дозволить об'єктивно оцінити здобутки діяча та визначити його роль в історії українського суспільства вказаного періоду. Потреба вивчення діяльності О. Луцького у всіх її напрямках і формах зумовлена відсутністю комплексних спеціальних вітчизняних наукових студій, де були б висвітлені зазначені питання.

Враховуючи актуальність теми та недостатнє вивчення цього питання в сучасній історіографії, ставимо за мету комплексно й об'єктивно проаналізувати громадську діяльність О. Луцького, дослідити найцінніші аспекти його літературної та публіцистичної спадщини, з'ясувати місце та роль ученого в суспільно-політичному житті Західної України першої половини ХХ ст.

Для досягнення поставленої мети необхідно розв'язати такі завдання:

– узагальнити відомі й увести в науковий обіг малоз'ясовані сторінки біографії О. Луцького;

– виявити визначальні чинники формування світоглядних позицій діяча, проаналізувати процес становлення та трансформацію його суспільно-політичних поглядів та переконань;

– висвітлити основні напрями літературно-публіцистичної та перекладацької праці О. Луцького;

– визначити пріоритетні інтереси його громадсько-політичної діяльності;

– дати характеристику внеску О. Луцького у розвиток теорії та практики українського кооперативного руху;

– з'ясувати значення участі діяча в громадсько-політичному, літературному та економічному житті Західної України досліджуваного періоду.

Об'єктом дослідження є особа Остапа Луцького, а також увесь комплекс джерел, що стосуються його життєвого шляху, літературної та громадсько-політичної діяльності.

Предметом вивчення є процес становлення О. Луцького як громадсько-політичного діяча, літератора, публіциста, теоретика і організатора українського кооперативного руху.

Хронологічні межі роботи зумовлені специфікою дослідження персоналії і охоплюють період від початку активної громадської діяльності О. Луцького з 1900 р. до кінця життя у 1941 р. Проте, для з'ясування окремих подій та розуміння їх наслідків, автор інколи відходить від означених хронологічних меж.

Методологічною основою дослідження є загальні принципи об'єктивності, історизму, пріоритету фактів, конкретної істини і загальнолюдських цінностей, які передбачають об'єктивний опис і аналіз подій та явищ на основі науково-критичного використання різноманітних джерел. При написанні роботи використовувалися проблемно-хронологічний, порівняльно-історичний, аналітичний, описовий та статистичний методи. Комплексне застосування різноманітних способів пошуку, аналізу та синтезу забезпечило можливість оптимально використати архівні джерела, опубліковані документи та наукові праці.

Ступінь наукової розробки теми: варто зазначити що на даний час немає комплексного наукового дослідження стосовно запропонованої теми, проте вагомий вклад для з'ясування сторінок біографії О. Луцького здійснили такі науковці як : А. Качор [20], І. Витанович [21], М. Ільницький [25], М. Лукасевич [28], Б. Рубчак [32]. Для детального аналізу діяльності діяча нами виявлено і проаналізовано архівні документи, літературні збірки, а також численні статті О. Луцького на сторінках таких періодичних видань як «Діло» та «Господарсько-кооперативний часопис».

Наукова новизна роботи полягає у постановці та розробці актуальної теми, яка до цього часу не отримала всебічного висвітлення в історичній науці. В дослідженні зроблено спробу систематизувати і узагальнити значний джерельний матеріал, доповнити біографічні відомості про О.Луцького, прослідкувати еволюцію його політичних поглядів, визначити вагомість внеску діяча у розвиток суспільного життя Західної України у 20-30-х рр. ХХ ст.

Теоретичне значення роботи полягає в тому, що її матеріали можуть бути використані в узагальнюючих дослідженнях з історії української суспільно-політичної думки, історії громадських і політичних організацій Західної України міжвоєнного періоду.

Практичне застосування результати дослідження можуть знайти при підготовці лекційних, факультативних, семінарських занять у вузах, для організації виховної роботи серед молоді. Матеріали і висновки роботи можуть бути використані у подальшій науково-дослідній роботі істориків.

Апробація окремих положень роботи відбулася у формі обговорення на звітній науковій конференції студентів Прикарпатського національного університету імені В. Стефаника (2014 р., м. Івано-Франківськ). Результати дослідження було опубліковано у збірці студентських наукових праць «Еврика - ХV».

Структура роботи обумовлена метою та завданнями дослідження, складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків.

Розділ 1. Формування світогляду та утвердження громадської позиції Остапа Луцького

Остап Луцький - громадський і політичний діяч, поет, критик, перекладач, публіцист, теоретик і організатор українського кооперативного руху. Народився 8 листопада 1883 р. у селі Лука Самбірського повіту на Львівщині. Виховувався під опікою батьків і впливом діда по лінії матері. Остап був старшим сином, а всього в сім'ї Михайла і Михайлини Луцьких було четверо хлопців і троє дівчат. Родина Луцьких - старовинного роду, коріння якого сягало козацьких часів, тому закономірно, що діти виховувались в атмосфері зацікавлення історією, традиціями і звичаями, в любові до свого народу [34, с.242].

Батько - Михайло Луцький, власник фільварку (поміщик, як називає його онук Юрій, син Остапа), був відомий на Самбірщині своїм протистоянням з польськими шляхтичами - дідичами у їхніх намаганнях прибрати до рук українські землі. Мати - Михайлина Шустер, українізована німкеня, яка повністю прийняла традиції українського народу й прищепила своїм дітям традиційно українські риси характеру: працелюбність, почуття власної гідності, порядність, любов до Бога [28, с.315].

Про дитячі роки Остапа немає докладних відомостей. «Він, напевно, не мав часу, ні бажання розповідати про себе іншим, про свій рід, родину, - писав з цього приводу І. Витанович, зауваживши, що О. Луцький «не написав навіть про цікаві студентські часи» [21, с.358].

З розвідки львівського історика В. Лукасевича дізнаємось, що початкову освіту О. Луцький здобув у гімназіях Бучача і Станіслава, а остаточно гімназійний курс закінчив у 1900 р. у Самборі і тоді ж вступив до Львівського університету, де вивчав право. На знак протесту проти полонізації навчання О. Луцький покинув Львів та переїхав до Праги, де зайнявся вивченням філософії. А згодом - продовжив навчання у Ягеллонському університеті у Кракові, де здобув освіту за спеціальністю «Слов'янські і західноєвропейські літератури».

У Кракові вроджена делікатність, аристократизм, дар спілкування з оточуючими звели юнака з Богданом Лепким, який, як і сам Остап, працював вчителем однієї з гімназій Кракова, а відтак молодий О. Луцький увійшов до кола художньо-мистецької еліти української молоді. Там же, в домі Б.Лепкого, Остап познайомився зі старшим студентом медицини, а згодом - з відомим письменником Василем Стефаником [28, с.316].

Роки перебування юнака у Кракові, знайомство з передовою європейською думкою, годинні дискусії на громадські і політичні теми сформували його світогляд, заклали підвалини подальшого сподвижництва на благо рідного народу [21, с.342].

Після повернення до Львова Луцький почав активно займатися літературною діяльністю. Починаючи з 1902 р. - був співробітником редакцій щоденної галицької газети «Діло» та «Літературно-наукового вісника». Водночас молодий літератор зайнявся перекладом поетичних творів з чеської та польської мов і почав писати власні вірші [20, с.6].

Перша збірка віршів 20-літнього О. Луцького (під псевдонімом О. Люнатик), вийшла в Коломиї 1903 р. під назвою «Без маски» [19]. До збірки увійшло 14 поетичних пародій Луцького на вірші В. Пачовського, Б. Лепкого, С. Єфремова, Є. Мандичевського та ін., критику яких автор пояснював бажанням висміяти зневагу реалістів до модерністів [28, с.318].

Збірка «Без маски», що у підзаголовку мала претензійний напис: «Історія новітньої літератури: причинки - проблеми - дезидерати», своїм сміхотворством зачепила багатьох поетів (С. Гординського, І. Франка, Є. Мандичевського, В. Пачовського, Б. Лепкого, С. Єфремова, Лесю Українку) [22, с.204]. Особливо боляче зреагував на пародію своєї збірки «Із днів журби» Іван Франко, який не забарився з відповіддю і у «Літературно-науковому віснику» опублікував свою статтю під заголовком «Із циклу Злоба дня О. Люнатикові».

Реакція І. Франка на критику дуже схвилювала О. Луцького, про що свідчать його численні листи до митця. Зокрема, у листі від 6 вересня 1904 р. Луцький писав: «Щодо маски, то се була збірка моїх спостережень і понять, які можна прийняти або ні… Бути може, що я помилився, але злої волі я не мав. На всякий спосіб я не надіявся від Вас такої відповіді неспокійної, нервової, як ся, що вичитав я в «Віснику»… В моїх очах кривду зробили мені Ви Вашою відповіддю на «Без маски». В тім часі не почуваюсь до вини і тому про се забув…» [30, с.441]

Юрій Луцький, відомий в Україні та за її межами літературознавець та син О.Луцького, аналізуючи причини конфлікту з І.Франком, писав, що батько, перебуваючи у Відні та Празі, був під впливом європейського модернізму і сам шукав різних виявів цієї літературної школи, розумів, що нові явища в літературі пов'язані з корінним переломом в уяві сучасної людини, з «ламкою давніх правд і понять» [2, с.14].

Луцький високо оцінював творчість митців-реалістів: І. Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, І. Франка, І. Карпенка-Карого, але, на його думку, на початок ХХ ст. твори цих авторів втратили свою забарвленість, свіжість фарб, оскільки в них «сучасній людині мало розумної правди». У листі до Г. Хоткевича він писав: «Бажаю переконати старших наших письменників, що минув вже час тенденційної, соціально-програмованої літератури, письменник є нині той, в кого найвищою санкцією є вільна, свобідна штука!»[25, с.9].

«Першою ластівкою» змін в українській літературі, на думку Луцького, була Ольга Кобилянська, тому він задумав підготувати альманах на її честь. Про цей альманах О. Луцький згадував 5 лютого 1903р. у своєму листі до І. Франка: «Високоповажний Пане! Задумали ми, себто я і Лепкий, видати альманах в честь Ольги Кобилянської під заголовком «За красою» та запросити до ласкавої співучасті у сьому виданню всіх ви значніших письменників українських та галицьких, як і з України… Я осмілюся просити Вас о ласкаву пам'ять та надіслати щонайменше кількох стишків Ваших для сеї проектованої книжки…» [30, с.432].

У 1905 p. альманах було видано у Чернівцях. У книзі було вміщено власне звернення автора-упорядника Миколи Грабчука до О. Кобилянської під назвою «Товаришко!», а також - твори багатьох письменників: Лесі Українки, Б. Лепкого, І. Липи, І. Франка, М. Яцківа, П. Карманського, М. Чернявського, С. Чарнецького, Г. Хоткевича, Уляни Кравченко, М. Коцюбинського, С. Яричевського, В. Щурата та ін. літераторів, а з власних поезій О.Луцького - вірші «На самоті», «Прийде, вірю, днина-хвиля», «Ананке» [32, с.23].

У 1905 p. у Львові під назвою «З моїх днів» [8] побачила світ наступна поетична книжка О. Луцького і, як вважав сам автор, не викликала ні позитивного, ні негативного резонансу. І. Франко надрукував під псевдонімом «Vivus» доброзичливу і об'єктивну рецензію на цю збірку у «Літературно-науковому віснику».

Проте наступна збірка О.Луцького «В такі хвилі» (1906 р.) [6] зазнала нищівної критики з боку І. Франка, що зрештою можна було передбачити.

«…Колорит у книжечці сірий, - писав І.Франко, - починаючи від передмови, в якій автор називає свої вірші сірими записками; а в тих «записках» пішло все саме сіре: сірі строфи, сіре слово, сіра туга, сіра віддаль, сірі скиби і сірий лан. Багато дзвоніння в віршах… Найцінніше в книжечці те, що … групка гарних віршів «На верхах» передрукована автором нащось із виданої минулого року збірки «Із моїх днів…». Як кажу, « в такі хвилі» повторяються хронічно, тому легко здобути собі репутацію несерйозного чоловіка» [35, с.136-137].

Рецензія І. Франка дуже схвилювала О. Луцького. Він написав лист до редакції «Літературно-наукового вісника»,» у якому йшлося: «Відповідати на рецензії не треба…, але спинюся на найбільш замаркованім закиді рецензента-на отсім вражінню «несерйозного чоловіка…»… В збірці моїй «В такі хвилі» нема не то цілого циклю, але навіть одного віршика, який находиться в давнішій моїй збірці «З моїх днів» [30, с.444].

Дискусії і суперечки між літературними діячами, що відбувалися на поч. ХХ ст., були складними й неоднозначними і велися не тільки між О.Луцьким та І.Франком. У 1906 р. у Львові виник гурт молодих письменників «Молода Муза», до якого, окрім О. Луцького, увійшли: Б. Лепкий, В. Пачовський, П. Карманський, М. Яцків, М. Паращук, В. Бирчак, С. Твердохліб, С. Людкевич, І. Сиверин, І. Косин, O. Шпитко, С. Чарнецький та ін. «Молода Муза» - товариство без статуту, без програми і навіть без певного списку своїх членів - не була ні ідеологічним, ані мистецьким об'єднанням. Молодомузівців об'єднувало прагнення шукати в мистецтві нові шляхи, щоб визволитися від етнографізму і включитися в річище загальноєвропейського культурного розвитку. Появу цього товариства можна пояснити словами Луцького: «Найбільша частина ідей у молоді родиться з опору» [24, с.8].

О. Луцького можна вважати теоретиком «Молодої музи». 18 листопада 1907 р. в газеті «Діло» він опублікував свою статтю «Молода Муза», яка стала ідейним маніфестом нового напряму в літературі, заснованого на відмові від народних тенденцій і зорієнтованого на західноєвропейський символізм [24, с.8].

Іван Франко у полемічній статті «Маніфест Молодої Музи», що була надрукована в газеті «Діло» 6 грудня 1907 р., гостро розкритикував статтю О. Луцького за містицизм, прийнявши естетичну платформу «Молодої музи» майже за політичну програму: «Як же се, мої панове, ви вербуєте до свого кружка молоді духи, себто наших дітей, наших молодих братів і сестер? Куди ви думаєте вести їх? В якім «містичнім новім небі ви обіцяєте їм тепло і заспокоєння?» [35, с.137].

Ймовірно, що саме відповіді І. Франка на збірки і статті О. Луцького та подальші колізії між ними призвели до того, що той покинув поетичну ниву. П. Карманський писав в «Українській Богемі», що після непорозумінь з І. Франком О. Луцький «зламав перо», зважившись «зірвати листок з лаврового вінка Франка». На думку Б. Рубчака, молодий літератор О. Луцький зробив «жест Рембо»: полишив назавжди художню творчість, пішов у вир політики. Можливо цей жертовний вчинок був «спокутою гріхів». І. Франка Луцький високо цінував і щиро шанував, тому не хотів братися за перо, щоб не дратувати хворого «українського Мойсея» [30, с.429].

Чи можна вважати вибір О. Луцького - покинути літературу і зайнятись тільки громадською роботою - внутрішнім вибором (усвідомленням меж свого скромного обдарування), чи спричинилися до цього зовнішні обставини - важко вгадати. На думку відомого українського літературознавця М. Ільницького, можна бути певним, що хоча поезія О. Луцького не відзначалась самобутністю, вона вписувалась в загальну творчу атмосферу, а його переклади з польської, німецької, французької, російської літератури, як і статті і рецензії, наклали свій відбиток на загальну атмосферу культурного життя того часу, стимулювали розвиток літератури» [25, с.10].

Світоглядно-естетичне кредо О. Луцького повніше проявилось у його публіцистичній, редакторській та літературно-критичній практиці.

Значна частина літературної спадщини поета, в т. ч. переклади іншомовних творів, розпорошена по сторінках українських, польських, чеських періодичних видань першої чверті ХХ ст. Більшість перекладів О. Луцького так і залишились в рукописах і зберігаються у різних архівах. Нещодавно у Вроцлавському архіві (Польща) виявлено рукописну збірку О.Луцького, яку автор назвав символічно «Eх Libris». У цій збірці вміщено переклади чотирьох поезій чеських поетів О. Бржезіни, вірші Я. Врхліцького, Й. Махара та інших творів чеських авторів, які до сьогодні є практично єдиними перекладами українською мовою [29, с.56-59]. Польською О. Луцький переписував новели М. Яцківа і Б. Лепкого. Його яскравий талант особливо виявився в українських перекладах: «Смерть Офелії» С. Висп'янського, «Смерть Тіціана» I. Гофмансталя, «Наполеон» Й. Махара, «Поезія у прозі» І. Тургенєва [28, с.317].

Таким чином, О. Луцький був видатним поетом, публіцистом, перекладачем і літературним критиком. Прагнення знайти в мистецтві новi шляхи, намагання включитися в річище загальноєвропейського культурного розвитку привело митця до «Молодої музи» - об'єднання молодих літераторів, художників, музикантів, що сходилися поговорити про мистецькі проблеми. Принцип поетики «молодомузівців» і поезії О.Луцького, зокрема, - проголошення культу поезії як краси, як практичної безвартісності, антиутилітарості, поезії, що не може обмежуватись роллю пропагандиста певної ідеологічної доктрини. Цей принцип сприймався і трактувався часто так, що «молодомузівці» дотримувались гасла «мистецтво для мистецтва». Поетичний доробок Остапа Луцького доволі скромний: три збірки віршів «Без маски», «З моїх днів», «В такі хвилі». Сьогодні його літературне ім'я більше відоме гострими відповідями І.Франка, внаслідок чого склалося негативне ставлення до О. Луцького як поета і літературного критика. Але ні в якому разі не слід піддавати забуттю мистецьку діяльність О. Луцького, яка тривала всього п'ять років, але вписала свою сторінку в історію української літератури. У критичних статтях, присвячених літературному процесові кінця ХІХ - поч. ХХ ст., у яких О. Луцький проповідував модерністські шляхи розвитку літератури, він стверджував про необхідність збагачення та урізноманітнення естетичних та художніх принципів в українській літературі.

Розділ 2. Остап Луцький - організатор та ідеолог українського кооперативного руху

остап луцький український кооперативний

Під впливом літературної полеміки щодо важливих для суспільства тем О. Луцький усвідомив необхідність власної практичної діяльності на ниві українського суспільного розвитку. Шукаючи конкретного поля праці для народу, у 1907 р. на запрошення Степана Смаль-Стоцького, відомого на Буковині українського вченого, мовознавця і педагога, який свою наукову діяльність вміло поєднував з активною, в т.ч. й кооперативною, громадською роботою, О. Луцький переїхав до Чернівців, де став співредактором часопису «Буковина» (1907-1914). Протягом цих років він фактично редагував часопис, що дуже позитивно позначилось на якості газети. Поряд з редакторсько-публіцистичною працею в «Буковині» він допомагав С. Смаль-Стоцькому: їздив по буковинських селах, створював кредитні спілки, сільськогосподарські кооперативи, читальні «Просвіти». Так розпочалась кооперативна діяльність О.Луцького. У 1910 р. він очолив «Селянську касу» - oб'єднання сільських кредитових кооперативів на Буковині. Так, у 1910 р. він був співорганізатором «Селянської каси», об'єднання сільських кредитних кооперативів у Чернівцях, і став членом її дирекції. [31, с.153].

У цьому ж році, 25 жовтня, O. Луцький одружився з донькою С. Смаль-Стоцького - Орисею, яка стала йому вірним другом і порадником.

Початковий етап кооперативної діяльності О. Луцького перервала Перша світова війна. Разом з трьома молодшими братами він пішов на фронт у лави австрійської армії. За проявлену неабияку хоробрість був нагороджений однією з найбільших відзнак австро-угорського війська - срібною медаллю, якою дуже пишався. У 1918 р. О. Луцький був ад'ютантом архікнязя Вільгельма фон Габсбурга-Льотрінгена (прозваного Василем Вишиваним), під командуванням якого входив до Легіону Українських Січових Стрільців. Разом з ним О. Луцький повернувся до Львова, де допомагав Василеві Вишиваному переховуватись від польських переслідувань.

З початком українсько-польської війни 1918-1919 років Луцький став сотником Української Галицької армії, потім служив начальником 4-ї Золочівської бригади, був старшиною генштабу Армії Української Народної Республіки, забезпечував, зокрема, зв'язок головного отамана Армії УНР С. Петлюри з начальником Польської держави Ю. Пілсудським [28, с.318].

Після завершення війни О. Луцький повернувся на Львівщину, де використовуючи досвід кооперативної роботи, активно включився в процес відбудови української кооперації на Стрийщині: відновив роботу філії товариства «Сільський господар», став співзасновником Окружного союзу кооперативів, членом Надзірної ради «Маслосоюзу» [28, с.319].

Високий авторитет, знання і природний нахил до громадської роботи дозволяли О. Луцькому поєднувати працю в кількох керівних органах української кооперації в Західній Україні: з 1928 р. по 1939 р. він був керівником організаційного відділу Ревізійного союзу українських кооперативів (РСУК) - центрального кооперативного об'єднання, організаційного і ревізійного осередку української кооперації; з 1930 р. по 1939 р. - головою Ради верховного об'єднання споживчої кооперації «Центросоюз» і членом Ради організаційного і ревізійного центру української кредитної кооперації «Центробанк» [21, с.360].

Як керівник організаційного відділу РСУК, О. Луцький докладав багато зусиль для підвищення кваліфікації працівників керівних кооперативних інституцій. У статті «Три роки», що була опублікована в «Господарсько-кооперативному часописі» у 1935 р., він писав: «Ми повинні стежити за добором щонайліпших людей до проводу в усіх наших кооперативах. Окружні союзи, що тепер скріпилися матеріально, мусять мати на увазі, що їх провідники мають розпоряджати якнайвищим знанням економіки, аграрної політики і кооперативної ідеології…» [17, с.1-2].

Керівникам вищої ланки О. Луцький рекомендував збирати урядовців і практикантів у позаробочій обстановці «для вільного обміну думками та зміцнення співпраці». При цьому він застерігав, що організацію і постійний контроль у кооперативних установах не вдається вести послідовно за однією схемою, тому для їхнього нормального функціонування потрібна ініціатива і творча думка [20, с.24].

Багато резолюцій загальних зборів РСУК і навіть проекти резолюцій кооперативних з'їздів у 1930-1932 рр. здебільшого писав О. Луцький. Зокрема, він розробив і 29 грудня 1932 р. представив на затвердження на загальні збори РСУК трирічний план роботи для кожного виду кооперативів на 1933-1935 рр. Окремі положення цього плану не співпадали напрямам розвитку кооперації, накресленим VI і VII Крайовими кооперативними з'їздами, що відбулися у 1929 і 1932 рр., але О. Луцький, скурпульозно проаналізувавши резолюції з'їздів, вніс корективи і зумів переконати членів Ради РСУК, учасників загальних зборів, у своїй правоті. План його, без жодної поправки з боку учасників зборів, був схвалений і згодом стовідсотково виконаний [23, с.82].

Завдяки цьому плану вдалося вивести з-під удару українську кооперацію в роки господарської кризи 1929-1932 рр., та в умовах наступу польських урядових чинників на неї. В польському журналі «Poradnic Spуіdzielni» 1 липня 1933 р. було надруковано статтю маршалка Юзефа Пілсудського під назвою «Трилітній план праці української кооперації», в якому він звинувачував О. Луцького в тенденційності і недостовірності інформації щодо ставлення польського уряду до українського кооперативного руху, бо, мовляв, ні уряд, а тим більше польська кооперація, не роблять українській кооперації ніяких перешкод, а навпаки, сприяють її розвитку. Він відповів маршалку своєю публікацією під назвою «Одвертий лист до д-ра Юзефа Маршалка», в якій досить різко, опираючись на факти, довів, що польська влада нищить українську кооперацію, яка розвивається відповідно до польського законодавства [20, с.23].

Також О. Луцький дбав про розвиток кооперативної преси. Сам кооператор, як талановитий автор, часто виступав на сторінках часописів . Так, майже в кожному номері «Господарсько-кооперативного часопису» публікувались його практичні поради, рецензії на вітчизняні і зарубіжні видання з питань кооперативного руху, аналітичні статті щодо діяльності кооперації в цілому і окремих об'єднань зокрема [23, с.82].

Кооператор завжди відзначав, що моральні принципи кооператизму ґрунтуються на християнських засадах. Погоджуючись з думками європейських письменників та філософів О. Луцький переконливо доводив, що лише християнська наука є дороговказом для подальшого розвитку кооперації. У статті «Христос в кооперації», що була опублікована в «Господарсько-кооперативному часописі» 1931 р., він не випадково цитував Райффайзена: «Християнська любов до ближнього зродила мої кооперативи. В цій любові міститься все основне цілої організації. Її фундаментом є Христові слова: що-небудь ви зробили один для одного з цих менших братів, мені це ви зробили…». А далі існуючому гаслу «кожний за себе, брат на брата, останнього пси з'їдять» О. Луцький протиставляє своє кредо: «Один за всіх, всі за одного!»[18, с.4-5].

Як колишньому власнику фільварку, йому були добре знайомі проблеми українського селянства. Зокрема, у статті «Ефективність 262 галицько-волинських і поліських селянських господарств в господарському 1929-1930 роках», опублікованій на сторінках «Кооперативної республіки» у 1932 р., автор на основі аналізу статистичних відомостей підвів підсумки господарського року в трьох східно-галицьких воєводствах та на Волині і Поліссі. Із сухих статистичних даних О. Луцький зумів зробити висновки щодо рентабельності селянських господарств і дати практичні поради селянам щодо раціонального ведення господарювання. Проблемі прибутковості селянських господарств Луцький присвятив статтю «Готівкові приходи і розходи селянських родин в 1929-1937 роках» [28, с.321].

У статті «Велика ціль кооперації» О. Луцький писав «Наш український нарід з давна-давен не є господарем на своїй землі, не є керманичем свойого життя, бо наші малоземельні селяне, дрібні ремісники та бідніщі робітники - це майже цілий наш нарід. Фабриканти, банкіри, дідичі, купці, державна влада - уся не в нас… не українська… Тим часом нарід, що не є господарем цілого свойого життя, властиво й не є народом. Це чужий наймит. І самі жалі й нарікання на кривду і навіть сліпі бунти мало помагають такому «народови». Мусимо здобути знання й силу дотеперішніх господарів свойого життя, мусимо взяти в свої руки керму в капіталі, промислі, хліборобстві та купецтві своєї землі і нарешті забезпечити це все державною владою. Щойно тоді з українських людей утвориться український нарід!...» [7, с.1-2.].

На думку О. Луцького, кооперація була покликана допомогти селянинові правильно організувати свою господарську діяльність. У статті «Наше найближче діло» він писав: «Чимраз глибша біда на селі, чимраз тяжчі умови для експорту сільських продуктів наказує нам чимскоріше приступити до планової співпраці скооперованих українських міщан зі скооперованими українськими селянами в справі безпосередньої достави сільських продуктів» [14, с.1].

У своїх статтях він послідовно обґрунтовував думку, що сила кооперації - в її масовості, а одним з головних завдань її вважав виховання людини-громадянина, активного члена кооперативного руху. У статті «Велика ціль кооперації» О. Луцький писав: «Добра кооперація дасть нам: нову, кращу, справдішню людину; зробить із нас незалежний, вільний нарід; заведе справедливий лад на цілім світі! Оце - велика ціль кооперації!... Кооперація приучає членів кооперативи, селянина, ремісника чи робітника, працювати для загального добра об'єднаних… Кооперація над усе ставить вільну самодіяльність та рівність» [7, с.2].

«Людина - найбільша цінність, - переконував О. Луцький читачів «Господарсько-кооперативного часопису» у статті «Моральні сили в кооперації». - Без людей, знання і найвищих якостей нічого не вдіємо. Без людей цього типу можемо мавпувати кооперативні форми, але в нашій праці не буде нічого тривкого, нічого творчого. Найважливішою умовою всіх наших успіхів є якнайвища сила духа в проводі і численності нашої організації… виховуємо серед нас великі характери, людей із живим громадським сумлінням, фанатиків важкої, але постійної будучої праці, бо тільки з такого середовища може вийти нова краща для нас будуччина» [13, с.2-3]. Ці слова Луцького по-праву можна вважати його заповітом, і хоча їм більше восьми десятків років, вони актуальні і сьогодні.

Поширення ідей кооперації серед українства О. Луцький вважав запорукою успішного розгортання кооперативного руху. «Може якраз цим і відрізняється наш повоєнний кооперативний рух від довоєнного, що РСУК не вдовольняється українськими сильними підприємствами, але справді дбає, щоби ми всіма нашими підприємствами здійснювали кооперативну ідеологію» - писав він у своїй статті «Маніфест про кооперативний світогляд»[11, с.6].

Незважаючи на велику зайнятість, О. Луцький знаходив час для практичної просвітницької діяльності: викладав на Вищих кооперативних курсах торговельно-кооперативної школи та на курсах для кандидатів на український духовний сан при Богословській академії, бо ж більшість священиків брали активну участь в кооперативному русі; був ініціатором створення т.зв. «вакаційних» курсів РСУК (1935-1939), головною метою яких було виховання керівних кадрів кооперації. І. Витанович назвав О. Луцького «найцікавішим викладачем» курсів [21, с.360].

Часто РСУК, за ініціативи О. Луцького, організовував поїздки до країн з високим рівнем розвитку кооперації - Данії, Швеції, і такі візити, безумовно сприяли піднесенню фахового рівня кооператорів. Проводились поїздки і до Радянської України. Під час візиту західноукраїнських кооператорів на Херсонщину діяч розпитував місцевих селян, як вони ставляться до більшовицької діяльності. У більшості відповідей прозвучало: «Вони нам не дають трудитись». Згодом, свої враження від поїздки О. Луцький виклав у своїй статті «Кооперативна наука», гнівно засудивши прояви тоталітаризму в кооперації, що мали місце в Радянській Україні [9]. Слід зауважити, що О. Луцький досить часто у своїх виступах навіть на представницьких міжнародних зібраннях неодноразово вимагав виключення радянської кооперації, яка не мала нічого спільного з демократичними принципами, з членів Міжнародного кооперативного союзу.

Головні тези своїх міркувань з приводу українського кооперативного руху О. Луцький планував викласти в книзі під назвою «Суттєві прикмети української кооперації», яку готував до друку у 1938-1939 рр., проте здійснити свій задум до початку Другої світової війни не встиг [20, с.25].

Багато уваги у своїй теоретичній і практичній роботі О. Луцький приділяв проблемі взаємовідносин української кооперації з польськими урядовими чинниками. Його дуже хвилювало те, що наступ на українську кооперацію здійснювався послідовно і систематично, хоча в економічному плані вона не створювала загрози для інтересів польського суспільства. У своїй статті «Кооперативна наука» він писав: «Коли українці у воєводствах з більшістю українського населення власними силами організовують життєздатну і в деяких напрямках навіть взірцеву українську кооперацію - це шкідлива політика, це не можна робити» [9, с.2].

«Наша кооперація вважає необхідною для своїх членів … засаду про політичну незалежність, засаду про обов'язкове спомагання культурних потреб нації» [10, c.35]. Кооперативний рух, на думку теоретика, потребував від влади «повної вільності для праці кооперативних підприємств, організованих на основі своїх власних засад», тому вважав недопустимими «зусилля влади політично контролювати їх діяльність» [10, c.55].

Отже, як довголітньому керівникові Ревізійного союзу українських кооперативів О. Луцькому по праву належить чільне місце серед провідних українських діячів, які відіграли важливу роль у формуванні підвалин економіко-правової концепції національної кооперації. Всі свої зусилля він посвятив ідеї національно-економічної незалежності українського народу, а засобом досягнення цієї мети вважав створення всенародної кооперативної організації, покликаної виховати українців справжніми господарями своєї землі.

Розділ 3. Політична діяльність Остапа Луцького

О. Луцький був одним з діячів, які вміло поєднували працю в громадських економічних інституціях з активною політичною діяльністю. Він був одним з організаторів Української партії національної роботи, створеної у квітні 1924 р., як ставила собі за мету боротьбу за незалежність України, а з часу заснування у липні 192 р. Українського національно-демократичного об'єднання (УНДО) був його активним членом [28, с.324].

О. Луцький чудово розумів, що партія має вагу в політичному житті тоді, коли має підтримку серед широкого загалу. Тому на ІІІ Народному з'їзді УНДО, що відбувався 24-25 грудня 1925 р. у Львові, виступив з ініціативою активізувати роботу партії на місцях. У своєму виступі О. Луцький підкреслив, що УНДО є «надкласовим фронтом усіх українців і повинно звернути більшу увагу на роботу в регіонах: кожний повітовий комітет повинен бути організований так, аби знати і, можливо, якнайшвидше заспокоїти біжучі потреби населення на кожному відтинку національного життя в повіті». Він запропонував запровадити при повітових Народних комітетах інститут референтів для культурно-освітньої і господарської діяльності, роботи серед молоді і жінок [27, с.435]. Як згадувала активна діячка УНДО Мілена Рудницька О. Луцький вважав, що «повітовий комітет має бути централею і керманичем цілого повіту, шкільний референт повинен бути діяльним членом філії «Рідної школи» [3, с.610-611].

Як член УНДО, О. Луцький двічі (1928 і 1930 рр.) був обраний послом польського сейму, а з 1935 р. був сенатором. Будучи членом господарської, бюджетної комісій та комісії закордонних справ неодноразово з трибуни сейму і сенату український парламентар О. Луцький захищав право українців розвивати власне національне життя та культурні і громадсько-економічні надбання українців.

У 1928 р. проти Остапа Луцького було відкрито карну справу «за ведення української націоналістичної пропаганди». Як свідчать документи, збережені у фондах Державного архіву Івано-Франківської області, у серпні 1928 р. у містечку Косові О. Луцький організував мітинг, в якому взяло участь більше 2 тисяч осіб. У своєму виступі діяч закликав до створення самостійної Української держави. «Українці повинні довести свою силу цілому світу і повернути свободу та створити Незалежну Самостійну Соборну Українську Республіку, - говорив О. Луцький, - тому що земля, яку поляки не по праву зайняли, є земля українська і на ній повинна утворитися своя власна держава, яка не дозволить щоб чотирнадцятимільйонний народ український, був під іноземним пануванням» [1, арк.1].

Неодноразово О. Луцький таврував економічну політику польської влади стосовно українських земель. Промову О. Луцького на засіданні польського сейму 6 лютого 1931 р. було опубліковано на сторінках газети «Діло». «Нинішня доля хліборобства вже не тяжка, тільки трагічна. - заявив діяч. - Нині треба вже організувати рятунок села перед цілковитою руїною. Я не раз уже в Соймі підкреслював, що в найгірших умовах жиє село у Східній Галичині, на Волині, Поліссі, тобто українське село». Приичиною такого стану О. Луцький вважав те, що «держава не заплатила населенню, ані сотки за воєнні шкоди світової війни» [16, с.2].

Посол О. Луцький гнівно засуджував політику «пацифікації», яку польська влада провела восени 1930 р. У своїй промові на засіданні бюджетової комісії 9 січня 1931 р. він заявив: «Стверджую, що ані військо, ані поліція не шукали саботажистів, тільки замучували… провідників культурних і господарських установ, нищили їх майно і руйнували українські господарські та культурні установи». [20, с.23]. Статистичні дані про знищення кооперативного добра О. Луцький подав до Генеральної прокуратури і виступив на засіданні Кооперативної ради у Варшаві, вимагаючи відшкодування збитків [21, с.366]. І хоч всі спроби добитися правди були безуспішними, виступ О.Луцького викликав негативну реакцію щодо дій польських властей з боку Міжнародного кооперативного союзу і світової громадськості. На початку січня 1931 р. українські парламентарі надіслали до Ліги націй заяву з вимогою розглянути справу «пацифікації» і змусити Польщу виконувати свої міжнародні зобов'язання щодо українського населення.

Як активний діяч УНДО, О. Луцький поділяв думку більшості членів партії, які негативно оцінювали радикальні методи діяльності Організації українських націоналістів, що призводили до репресивних дій влади щодо українців. У січні 1934 р. на засіданні комітету УНДО О. Луцький говорив про ОУН: «Вводить в блуд уже сама назва цієї організації. Її творці із багатьох інтерпретацій та визначень націоналізму вибрали ті, що утотожнюють націоналізм з екстремізмом, бо ж насильство, терор і саботаж обрали як засіб боротьби за майбутнє народу. Керівники ОУН не вважали за потрібне прислухатися до голосу не тільки нашої партії, але й усіх інших українських партій, які застерігали про небезпеку терористичних акцій. Називали нас прислужниками, зрадниками ідеї, нікчемними старцями, від яких молодь, сповнена ідей і темпераменту, повинна відгородитися китайською стіною...» [33, с.29]. Проте, слід звернути увагу на те, що і ОУН, і УНДО вели політику спротиву полонізації, незважаючи на різний характер своїх дій, мали на меті створення самостійної Української держави, чим і завойовували велику прихильність українського населення.

О. Луцького обурювало зухвальство польської влади, яка намагалася контролювати українське національне життя настільки, що навіть парламентська діяльність послів і сенаторів перебувала під невсипущим оком представників контролюючих інституцій. «Для нас найперше пропала свобода зборів, - говорив О. Луцький на засіданні сейму 20 жовтня 1931 р. - Що вже не можемо відбувати політичних віч, ані навіть довірочних нарад без асистентів поліції - про це, панове, знаєте…Промови послів цензурує пан маршалок. Що йому не подобається, це не появляється навіть у протоколі соймових засідань» [4, с.2].

Oсобливо активною була парламентська діяльність О. Луцького, спрямована на захист української кооперації. 20 лютого 1934 р. було схвалено Скарбова комісія схвалила і передала на розгляд пленарного засідання сейму проект нового кооперативного закону, згідно з пропонувалось обмежити територіальну діяльність РСУК тільки до трьох східно-галицьких воєводств. Це фактично призводило до ліквідації української кооперації в Лемківщині, Волині, Холмщині, Поліссі і Підляшші [28, с.323]. Під час обговорення даного законопроекту О. Луцький підкреслював, що ревізійні союзи українських кооперативів - це душа кооперативного організму. У своєму виступі посол доводив, що польський уряд проводив політику ліквідації самобутності українців на їх же історичних землях і передбачав, що така політика приведе до того, що «кожен українець буде бачити в польській державній раді силу, ворожу всьому, що українське» [21, c.492].

У 1935 р. польський уряд передав на ухвалу своїм законодавчим палатам проект нового молочарського закону. Згідно з ним до молочарень ставилися високі технічні й санітарні вимоги і за невиконання техніко-санітарних вимог місцева влада отримувала право закривати навіть добре працюючі підприємства. О. Луцький у свій статті «Нова загроза - молочарський закон» застерігав, що «українська молочарська кооперація за таких умов опинилася під загрозою знищення»[15, с.1]. Завдяки своїй активній позиції представники Української парламентської репрезентації - Ю. Павликовський, О. Луцький, З. Пеленський - зуміли домогтися внесення суттєвих поправок до проекту закону [26, с.41].

Не залишася поза увагою О.Луцького трагічні події, що відбувалися в Радянській Україні в період Голодомору. У жовтні 1933 р. О. Луцький став ініціатором проведення у Стрию дня пам'яті за загиблими від голоду [5].

Цікавим є те, що О. Луцький мріяв про цілісну Україну. У статті «Молода сила» він писав : «Ми всі, діди, батьки й діти, жиємо як нація у виняткових умовах. Наша західна територія - це нині єдиний можливий бастіон живих національних сил. Нам у першу чергу прийшла найбільша відповідальність за будуччину цілого українського народу. Це завдання можемо сповнити тільки тоді, коли збережемо величезну моральну силу, яка є в цілім нашім народі, а природньо передусім в нашій молоді та коли рівночасно витворимо умови для дальшого творчого росту цілому зорганізованому добіркови багатьох минулих поколінь» [12, с.1].

З початком Другої світової війни розпочалася хвиля переслідувань українців, яка сягнула межі фізичного винищення. У вересні 1939 р. радянські війська перейшли Збруч і окупували Галичину. Про небезпеку О. Луцького попереджав його син Юрій з Лондона. Проте вроджена порядність і власна гідність не дозволили О. Луцькому відійти від справ. Вночі 2 жовтня 1939 р. у власному будинку Луцьких по вулиці Пулавського у Львові було зроблено обшук, Остапа заарештували і вислали у м.Котлас Архангельської області. Про перебування О. Луцького в таборі відомо з небагатьох листів до дружини. В листі від 26 жовтня 1940 р. він писав: «…моє слідство закінчилось адміністраційним присудом, без конфіскати майна і дозволом на переписку». Останній лист О. Луцького з Котласу датований 15 травня 1941 р., в якому він повідомляв, що мусить вставати на роботу о четвертій годині ранку і лягати о дев'ятій годині, хоча вже був визнаний інвалідом, з відмороженими руками і ногами. «Одне серце держиться ще добре, - писав О. Луцький, - все-ж-таки я держуся й не падаю духом». З початком німецько-російської війни зв'язок з О. Луцьким перервався остаточно. Лише у травні 1950 р. його дружина довідалася про смерть чоловіка. Точний час і місце його смерті невідомі [28, с.325].

Таким чином, у політичній діяльності О. Луцький виявив себе розумним і виваженим політиком, дипломатом, патріотом, який захищав здобутки українців в національному господарській та культурно-просвітницькій сферах, невтомно працював, щоб український народ став економічно незалежним, бо вважав, що без економічної незалежності народ приречений бути наймитом, що без економічної незалежності неможливо збудувати власну державу.

Висновки

Серед історичних постатей, які залишили помітний слід в історії української нації, особливої уваги заслуговують особистості, діяльність яких не стала предметом наукового зацікавлення дослідників. Саме до них належить і відомий український громадський і політичний діяч, літератор та критик, ідеолог та організатор українського кооперативного руху в Західній Україні Остап Луцький.

На основі опрацювання історичних джерел, критичного аналізу історіографії з'ясовано, що літературно-публіцистична, громадсько-політична та кооперативна діяльність О. Луцького на сьогодні залишається недостатньо вивченою, але в опрацьованих нами архівних документах, матеріалах періодичної преси і опублікованих джерелах є достатня кількість інформації, яка дозволила охарактеризувати здобутки та визначити місце і роль діяча в громадсько-політичному житті Західної України в міжвоєнний період.

Світогляд і громадсько-політична позиція О. Луцького формувалися в умовах українського національного життя кінця ХІХ - поч. ХХ ст. Великий вплив на формування особистості діяча мало сімейне оточення і виховання в атмосфері зацікавлення історією, любові до свого народу під час навчання в гімназіях Бучача, Станіслава, Самбора, у Львівському та Ягеллонському університетах, де почалося формування його активної громадянської позиції. Ознайомлення з передовою європейською думкою в колі художньо-мистецької еліти української студентської молоді мало незаперечний вплив на формування естетичних орієнтирів О. Луцького, формування його світогляду. Дискусії на наболілі для суспільства теми заклали підвалини подальшого подвижництва діяча на ниві українського суспільного розвитку.

О. Луцький був видатним поетом, публіцистом і літературним критиком, перекладачем творів видатних світових класиків на українську мову. Критичні виступи І. Франка сприяли формуванню негативного ставлення до творчості О. Луцького і вплинули на подальшу його долю. Чи можна вважати вибір О. Луцького - покинути літературу і зайнятися тільки громадською роботою - внутрішнім вибором (усвідомленням меж свого скромного обдарування), чи спричинилися до цього зовнішні обставини - важко сказати. Але можна бути певним, що хоч поезія Луцького не відрізнялась самобутністю, вона вписувалася в загальну творчу атмосферу, а його переклади з польської, німецької, французької, російської літератури, як і статті та рецензії, наклали свій відбиток на загальну атмосферу культурного життя того часу і стимулювали розвиток літератури.

Як теоретику й ідеологу українського кооперативного руху, довголітньому керівникові Ревізійного союзу українських кооперативів, О. Луцькому по праву належить чільне місце серед провідних українських діячів, які відіграли важливу роль у формуванні підвалин економіко-правової концепції національної кооперації. Внесок О. Луцького у розвиток ідеї кооперації в суспільно-економічній думці Західної України незаперечний. Його статті, доповіді, промови, теоретичні праці, в яких було висловлено немало цікавих і важливих для усвідомлення місця і ролі української кооперації в суспільно-політичному і національно-економічному житті Західної України думок, були ілюстровані точними статистичними даними і відзначалися логічністю, переконливістю аргументів і тверджень. Серед низки теоретичних праць О. Луцького найбільш вагомими є дослідження «Кооперативні проблеми» і «Сільськогосподарський кредит», які ввели його ім'я до когорти теоретиків й ідеологів українського кооперативного руху і були ідеологічним підґрунтям успішного розвитку української кооперації в Західній Україні у 1920-1930 рр.

Здавалося, не було галузі суспільного життя, на яку О. Луцький не поширив би впливу кооперації. Він дбав про забезпечення координації співпраці окремих видів кооперації, планування роботи кооперативної системи, очолюваної РСУК, налагодження системи кооперативної освіти і поширення ідей кооперації серед широкого загалу. Особливої уваги надавав розвитку кооперативної преси, вважаючи її ефективним засобом кооперативної пропаганди. Як талановитий публіцист О. Луцький був постійним дописувачем кооперативних часописів. Практично в кожному номері «Господарсько-кооперативного часопису» публікувалися його теоретичні праці, практичні поради, рецензії на вітчизняні та зарубіжні видання з питань кооперативного руху, аналітичні статті щодо діяльності кооперації.

Високий авторитет, знання і природний нахил до громадської роботи дозволяли О. Луцькому поєднувати працю в багатьох українських інституціях. Захист культурних і економічних надбань українського народу став пріоритетним у політичній діяльності О. Луцького, який був членом Центрального комітету Українського націонал-демократичного об'єднання репрезентував цю організацію, будучи двічі послом (1928, 1930 рр.) і сенатором (1935 р.) польського парламенту, як член господарської, бюджетної комісій та комісії закордонних справ. Цей захист не зводився лише до викривально-критичних публікацій на сторінках преси, а відбувався шляхом організації народних віч, виступів у польських законодавчих органах, Лізі націй та інших міжнародних організаціях.

Ознайомлення з біографією О.Луцького спонукає до висновку, що українське громадське життя Західної України за міжвоєнних десятиліть розвивалося завдяки ентузіастам, більшість з яких поєднували свою політичну, наукову, економічну діяльність. Саме такі діячі, як Остап Луцький, завдяки великому інтелектуальному потенціалові, опертому на загальнолюдські ідеали і цінності, національно-господарські та морально-етичні традиції, надавали українському національному життю в умовах чужоземної влади духовної глибини і сприяли піднесенню національної свідомості народу.

Список використаних джерел

І. Неопубліковані джерела

1. Державний архів Івано-Франківської області, ф.90. Коломийський окружний суд м. Коломия (1918-1939), оп. 1, спр. 19 (Дело по обвинению украинских депутатов польского сейма за ведение украинской националистической пропаганды), 115 арк.

ІІ. Опубліковані джерела

2. Луцький Ю. Остап Луцький і сучасники: Листи до О. Кобилянської та І. Франка і інші забуті сторінки / Ю. Луцький. - Нью-Йорк -Торонто, 1994. - 206 с.

3. Мілена Рудницька. Статті. Листи. Документи: зб. докум. і матеріалів про життя, суспільно-політичну діяльність і публіцистичну творчість Мілени Рудницької / упоряд. М. Дядюк. - Львів: Вид-во Отців Василіян «Місіонер», 1998. - 884 c.

ІІІ. Праці О. Луцького

4. За вільне слово в соймі. Промова посла Остапа Луцького на засіданні сойму 20 жовтня 1931 р. // Діло. - 1931. - Ч.240. - С. 2.

5. Луцький О. Звернення Громадянського комітету рятунку до УНДО про проведення в місті Стрий дня пам'яті за загиблими від голоду (від 30.10.1933) [Електронний ресурс] / О. Луцький // Електронний архів українського визвольного руху. - Режим доступу: http://avr.org.ua/index.php/viewDoc/12324

6. Луцький О. В такі хвилі / О. Луцький. - Львів, 1906. - 58 с.

7. Луцький О. Велика ціль кооперації / О. Луцький // Господарсько-кооперативний часопис. - 1934. - Ч. 41-42. - С. 1-5.

8. Луцький О. З моїх днів / О. Луцький. - Львів, 1905. - 68 с.

9. Луцький О. Кооперативна наука / О. Луцький // Господарсько-кооперативний часопис. - 1935. - Ч. 44. - С. 2-3.

10. Луцький О. Кооперативні проблеми / О. Луцький. - Львів, 1937. - 220 с.

11. Луцький О. Маніфест про кооперативний світогляд / О. Луцький // Господарсько-кооперативний часопис. - 1936. - Ч. 6. - С. 6.

12. Луцький О. Молода сила / О. Луцький // Господарсько-кооперативний часопис. - 1935. - Ч. 26-27. - С. 1-4.