Е. Бенеш та його політичні концепції

Размещено на http: //www. allbest. ru/

Другий чехословацький президент Э. Бенеш - одна з найбільш трагічних фігур в історії Чехословаччини. Так вважав Э. Таборский, секретар Бенеша в роки другої світової війни. Деякі чеські історики розділяють цю точку зору. Що являв собою Э. Бенеш як людина і політик? Якою хотів він бачити післявоєнну Чехословаччину? Як мінялася міжнародна і внутрішня обстановка в країні в 1945 - 1948 р. і як на це реагував чехословацький президент? У чому був трагізм ситуації, у якій Бенеш виявився наприкінці своєї політичної кар'єри і життя?

Едуард Бенеш - у ряді ведучих політичних діячів країни, впливав на її розвиток протягом 30 років. Народився він у великій селянській родині в Кожланах 28 травня 1884 р. Одержав блискуче виховання, вивчаючи філософію в Карловому університеті, літературу - у Сорбонні, право - у Діжоні, слухаючи лекції відомих професорів у Берлінському університеті. Прекрасно знав французьку, англійську, німецьку мови, глибоко цікавився соціологією, мистецтвом. Разом з Т. Г. Масаріком стояв у джерел створення самостійної чехословацької держави в 1918 р. , ставши його беззмінним (аж до обрання президентом у 1935 р. ) міністром закордонних справ. Бенеш дуже впливав і на внутрішню політику країни, будучи одним з головних представників правлячого угруповання Граду, лідером партії національних соціалістів. У 1921 - 1922 р. він займав посаду голови уряду, у 1919- 1926 і в 1929- 1935 р. обирався депутатом Національних зборів.

Э. Бенеш брав активну участь у створенні і діяльності Ліги Націй, у 1923 -1927 р. був членом її Ради, а в 1927-1928 р. - головою Комітету безпеки. Він представляв Чехословаччину на численних міжнародних форумах, шість разів обирався головою Ради Ліги Націй і один раз головою її Асамблеї.

Політичні концепції Бенеша в міжвоєнний період ґрунтувалися на необхідності існування сильної, економічно стабільної Чехословаччини в центрі Європи. Версальську систему Бенеш планував зберегти, спираючи на Лігу Націй і міжнародні договори, центральним серед який був союз із Францією, а також Мала Антанта (військово-політичний союз ЧСР, Королівства СХС і Румунії). Економічна криза початку 30-х років загострив соціальні відносини і національне питання в Чехословаччини ( судетські німці, угорці в Словаччині, поляки в Тешинскої Сілезії, словацька і підкарпатська автономії). З приходом Гітлера до влади в Німеччині над Європою нависла погроза нової війни. У 1935 р. Бенеш, виходячи з економічних і політичних міркувань, уклав радянсько-чехословацький союзницький договір, що передбачав надання взаємної допомоги, якщо таку країні-жертві агресії надасть Франція.

Загальною тенденцією політичного розвитку сусідніх з Чехословаччиною країн у цей період було відмовлення від демократичних принципів і значне "поправлення" правлячих режимів. Незважаючи на деяку модифікацію чехословацької парламентської системи, ЧСР проте залишалася практично єдиним острівцем демократії в цій частині Європи5.

У середині 30-х років у результаті гострої внутрішньополітичної боротьби Бенеш стає президентом Чехословаччини, перемінивши на цій посаді Т. Г. Масарика. Це був складний час. Зміна міжнародного становища позначилося і на внутрішній обстановці в країні. Значно активізувалися політичні партії націоналістичної орієнтації, насамперед судето-німецька партія Генлейна і словацька народна партія (людаки), що одержували солідну підтримку ззовні. Вони висували всі нові і нові вимоги уряду, створюючи умови для міжнародного утручання у внутрішні справи держави. Політика "умиротворення", що проводилася Великобританією і Францією, привела у вересні 1938 р. до висновку Мюнхенської угоди і відторгненню Судетской області від Чехословаччини. Це з'явилося дійсним ударом для Бенеша, тому що означало крах усієї системи безпеки країни, створюваної їм протягом міжвоєнного періоду. Багато дослідників згодом відзначали наявність "мюнхенського" комплексу в Бенеша. Цим багато в чому порозумівається і спроба часткової переорієнтації чехословацької зовнішньої політики в роки другої світової війни. Виїхавши в еміграцію незабаром після прийняття мюнхенського диктату і відходу з посади президента, Бенеш розгорнув там боротьбу за відмовлення від Мюнхенської угоди і визнання правового континуітета Чехословацької республіки в домюнхенских границях. Бенеш заявляв, що споконвічно бачив у "Мюнхені" не засіб запобігання війни, а подія передодня і навіть початку війни7.

Після розпаду Чехословачини й окупації Чеських земель фашистською Німеччиною в березні 1939 р. Бенеш створює в США центр "чехословацької закордонної акції"8, повернувши влітку того ж року в Європу намагається об'єднати весь не комуністичний чехословацький опір за рубежем і очолити його. З початком другої світової війни зусилля Бенеша направляються на те, щоб домогтися визнання створеного в Парижеві Чехословацького національного комітету як емігрантський уряд. Однак західні держави не поспішали зв'язувати себе якими-небудь зобов'язаннями у відношенні післявоєнного пристрою Європи і границь майбутніх держав.

В еміграції Бенеш знову і знову задумувався про причини що виникли, аналізував ідейний і політичний розвиток міжвоєнної Європи, шукав шляху запобігання подібних подій у майбутньому. Теоретичні представлення Бенеша про післявоєнний розвиток демократії були викладені їм у 2-х томній праці "Демократія сьогодні і завтра". Основною причиною краху демократичних режимів 20-30-х років Бенеш вважав страх буржуазної демократії перед посиленням і поширенням комуністичної ідеології. Демократи, бачачи в комунізмі ворога Ж 1, недооцінювали небезпеки фашизму. Критикуючи демократичний пристрій ряду європейських країн, Бенеш вказував на їхню нездатність вирішувати деякі соціальні питання. Тому він пропонував після війни перейти до структурних змін системи на основах "колективізації", уведення планового господарства і поступової соціалізації ( без революцій, насильства, катастроф). У цій же праці Бенеш виступав за деяке регулювання не тільки економічної, але і політичного життя, вважаючи необхідним обмеження числа політичних партій і їхніх функцій, надання більшої незалежності уряду від парламенту, деяку децентралізацію держави в області законодавства і керування. Тут же Бенеш робив принциповий висновок про можливість післявоєнного співробітництва демократичних країн зі СРСР. Як уже вказувалося, мюнхенські події привели Бенеша до думки про деяку переорієнтацію зовнішньої політики: не тільки на західні країни, але і на Радянський Союз. На відміну від більшості політиків, чехословацький лідер ще на початку війни передбачав, що СРСР візьме участь у війні на стороні союзників і не буде переможений. Звідси виникала його впевненість у союзницьких відносинах Заходу і СРСР. На цій основі він будував лінію своєї зовнішньої політики. Причому це не було лиш питанням політичної тактики, а відповідало його представленням про післявоєнний європейський розвиток. У 1940-1942 р. з подачі Великобританії Бенеш вів дипломатичні переговори з польським емігрантським урядом про створення після війни чехословацько-польської конфедерації як основи майбутньої рівноваги в центральноєвропейському регіоні. Він думав, що після поразки Германії там можуть виникнути революційні події. Тому одну з цілей майбутньої конфедерації Бенеш бачив у тім, щоб у момент "шумування" у Німеччині відділити її від Росії, не допустити розвитку німецької революції і її поширення на сусідні країни. Подібні думки він викладав ще в жовтні 1940 р. Однак Бенеш вважав, що конфедерація можлива лише за умови "розумного договору і дружби з Росією". Як це ні парадоксально, але навіть обмеження поширення комунізму в Європі він зв'язував з договором зі СРСР. Практика показала, що одним з головних перешкод у взаєморозумінні чехословацької і польської сторін (крім розбіжностей щодо основ майбутнього союзу, ступеня відмовлення від суверенітету і питання про приналежність Тешинскої Сілезії) стало саме відношення до СРСР. Ще в січні 1941 р. Бенеш намагався переконати главу польського емігрантського уряду В. Сікорського в тім, що Радянський Союз разом із союзниками вийде переможцем з війни і буде відігравати значну роль у Центральній і Південно-Східній Європі. Польська сторона, навпроти, була упевнена в тім, що СРСР буде настільки ослаблений у війні, що не буде робити скільки-небудь помітного впливу на країни регіону. Чехословацько-польські протиріччя і різко негативне відношення Радянського Союзу до створення конфедерації привели в 1942-1943 р. до відмовлення від планів її організації.

Після вступу СРСР в антифашистську коаліцію чехословацький емігрантський уряд установило з ним дипломатичні і союзницькі відносини, тим самим усталивши своє міжнародне становище. Украй важливим для Бенеша була і підтримка з боку Радянського Союзу ідеї відновлення єдиної чехословацької держави після війни. Кількаразові заяви радянських політичних лідерів про небажання утручатися у внутрішні справи Чехословаччини, у питання внутрішнього пристрою країни привели Бенеша до думки про можливість відновлення чехословацької буржуазно-демократичної держави, спираючи на союз і дружбу не тільки з Заходом, але і зі СРСР. У грудні 1943 р. президент ЧСР першим з лідерів малих країн, незважаючи на невдоволення Лондона, підписав союзницький договір з Радянським Союзом. Під час московського візиту він провів переговори з радянським посібником з питань про границі майбутньої Чехословаччини, про переселення німецького й угорського населення, про політика у відношенні Угорщини і Німеччини, про економічне і військове співробітництво після війни, допомоги СРСР Чехословаччини на заключному етапі війни, про Польщу і "загальної політичної лінії" у відношенні союзників. При цьому, за словами Бенеша, була досягнута повна домовленість14.

У рамках візиту відбулася і зустріч Бенеша з представниками закордонного керівництва КПЧ, на якій були обговорені питання військової взаємодії з Червоною Армією, подальшого розвитку національно-визвольного руху в країні і післявоєнному пристрої Чехословаччини. К. Готвальд передав Бенешу пропозиції комуністів у відношенні керівництва національно-визвольною боротьбою в країні й основних принципах політики в післявоєнний період. Комуністи вважали за доцільне функціонування Національного фронту після війни, бажали, щоб звільнена республіка базувалася на "справжній" демократії усередині країни і міцній дружбі з Радянським Союзом у зовнішньополітичному плані15. Бенеш, погоджуючись в основному зі співрозмовниками, вважав, що остаточна форма і зміст суспільного ладу будуть визначені чехословацьким народом демократичним шляхом після війни. Залишаючись прихильником ідеї єдиної держави і єдиної чехословацької нації, президент ЧСР висловився за те, щоб відносини чехів і словаків після війни ґрунтувалися на повній рівності. Комуністи заявили про прагнення проводити всі перехідні заходи "демократичним шляхом при активній участі самих широких шарів народу". За допомогою людей, що довели свою відданість країні як перед Мюнхеном, так і після нього.

Тісні союзницькі відносини зі СРСР усе більше утягували Чехословаччину в сферу радянського впливу, ставили зовнішню політику країни в залежність від радянської. Співробітництво Бенеша з комуністами вело до зміцнення їхніх позицій і впливу. Звільнення, що почалося, Словаччини і Чеських земель Червоною Армією в ще більшому ступені сприяло цим тенденціям.

Визначений натиск радянської сторони Бенеш відчув уже на рубежі 1944-1945 р. , зокрема, по питанню визнання польського тимчасового уряду. Спочатку він збирався зв'язати це питання з рішенням спірних проблем чехословацько-польських взаємин, домогтися радянської підтримки в питанні про приналежність Тешинской Сілезії. Однак що представляв НКИД В. Зорін настійно рекомендував не зв'язувати питання про визнання польського уряду з дозволом спірних питань, а у відношенні проблеми Тешина заявив, що ця справа безпосередніх чехословацько-польських переговорів. Бенеш був змушений визнати польський уряд без яких-небудь попередніх умов. бенеш чехословаччина міжвоєнний зовнішньополітичний

Тісне зовнішньополітичне співробітництво з радянською стороною в якомусь ступені порозумівалося бажанням Э. Бенеша заручатися підтримкою СРСР у питанні про післявоєнне виселення німців і угорців з території Чехословаччини. У ході підготовки угоди про перемир'я з Угорщиною в січні 1945 р. чехословацький уряд порушив питання про те, щоб у документі було зафіксоване положення про виселення угорців і зобов'язання угорської сторони про прийняття переселенців. Однак радянська сторона, підтримавши побажання допустити чехословацького представника в Союзну Контрольну Комісію, питання про переселення угорців вирішила відкласти до висновку мирного договору з Угорщиною.

У зв'язку зі швидким просуванням Червоної Армії в районі Сілезії й у Словаччині Бенеш за пропозицією радянського керівництва прийняв рішення виїхати з Лондона на звільнену територію Чехословаччини через Москву, щоб обговорити там з радянським урядом ряд актуальних політичних питань. У столиці СРСР також планувалася зустріч з чехословацькими політичними діячами і делегатами Словацької Національної ради (СНС), обговорення з ними складу нового уряду країни. Коротко, позиція Бенеша по основних питаннях переговорів зводилася до наступного. Він, як і колись, наполягав на домюнхенских границях Чехословаччини і заявив про деякі претензії на прикордонну з Німеччиною область. Бенеш вважав за необхідне виселити з країни не менш 2 млн. німців і до 400 тис. угорців. У відношенні Карпатської України їм була висловлена думка, що питання буде вирішений позитивно для Радянського Союзу, але остаточно після обговорення в парламенті; границя між СРСР і Чехословаччиною повинна залишитися границею між Словаччиною і Закарпаттям. Президент ЧСР заявив про бажання націоналізувати підприємства, кинуті німцями й угорцями, деякі з який радянське керівництво схильне було включити в категорію військових трофеїв на звільненій території. Він планував збільшення чехословацької армії, а також просив радянську сторону надати матеріальну підтримку населенню звільненої території і надати кредити. Під час бесід з Молотовим і відвідуванням Усеслов'янського комітету Бенеш підкреслював значення спільнослов'янської політики як гарантії проти нової німецької погрози.

У результаті московських переговорів був створений новий чехословацький уряд на чолі з колишнім послом республіки в СРСР лівим соціал-демократом З. Фирлингером. Сильні позиції в уряді одержали комуністи. К. Готвальд і словацький комуніст В. Широкий зайняли посади заступників голови уряду. Комуністами також були міністри: внутрішніх справ (В. Носек), інформації (В. Копецкий), землеробства (Ю. Дюриш), а також державний секретар у міністерстві закордонних справ В. Клементис. Лівих поглядів дотримували формально безпартійні міністри шкіл і освіти ( З. Неедлы ) і національної оборони ( Л. Воля). 5 квітня 1945 р. у Кошицах ( Словаччина ) була прийнята розроблена в Москві при активній участі комуністів програма уряду: післявоєнна Чехословацька республіка повинна була спиратися на тісний союз зі СРСР, будувати армію і службу безпеки по радянському зразку, націоналізувати ключові галузі промисловості і банки, конституювати Національний фронт чехів і словаків, що включав лише партії й організації, що брали участь у національно-визвольній боротьбі. Кошицкая урядова програма повідомляла про необхідність конфіскації майна німців, угорців (крім антифашистів), зрадників і колабораціоністів; декларувала створення нових органів державного і суспільного керування - національних комітетів. У ній говорилося також, що відносини чехів і словаків будуть будуватися на основі рівноправності, що буде відновлене господарство країни, реформовані утворення і культура проведена земельна реформа.

У цей період Бенеш не відмовлявся і від співробітництва з Заходом, сподіваючись, що з його допомогою йому удасться установити в ЧСР демократичний режим. Особливі надії при цьому Бенеш покладав на США, прагнучи щоб американські війська звільнили як можна велику частину території Чехословаччини і першими ввійшли в Прагу. Однак перед США стояла задача завершення війни на Далекому Сході, і вступати в конфронтацію зі СРСР вони не вважали за можливе. Американські війська зупинилися на лінії Карловы-Вары - Пльзень - Ческе Будеевицы, про яку ще раніш була досягнута домовленість між союзниками.

У перші мирні місяці Бенеш у своїй концепції зовнішньої політики Чехословаччини враховував географічне положення країни, бажаючи бачити її як міст між Сходом і Заходом, і думав, що співробітництво між СРСР і західними країнами протривати й у післявоєнний період.

Після звільнення Чехословаччини президент і уряд переїхали в Прагу. 16 травня, виступаючи на Староместской площі, Бенеш підкреслив, що чехи і словаки починають нове життя, що буде будуватися на нових ідеалах, нових цінностях, вони будуть прагнути створити нове, більш зроблене суспільство, але в дусі національних традицій і на принципах, що проголошував Т. Г. Масарик. Президент розповів про діяльність емігрантського уряду, указав на взаємодію всіх галузей опору як у країні, так і за рубежем - на Заході й у СРСР, - заявивши, що остаточне єднання відбулося в березні 1945 р. у Москві. Потім Бенеш загалом обрисував своє бачення післявоєнного чехословацького суспільства. Безпосередніми задачами він вважав зміцнення державної дисципліни і повернення до нормального демократичного життя політичних партій на основі вільних дискусій, конституції і внутрішніх законів країни. Усе це, на його думку, повинне бути спрямоване на створення нового політичного життя і нового державного устрою. Він пропонував переформувати партійну структуру, скоротивши число політичних партій у порівнянні з довоєнним періодом, переглянути чесько-словацькі відносини (не уточнюючи втім деталі), безкомпромісно виселити німців з Чеських земель і угорців зі Словаччини з метою створення єдиної національної держави чехів і словаків. Президент вважав за необхідне позбутися від наслідків германізації в культурній, економічній і політичній областях. Він висловився за те, щоб додати нові риси економічного і соціального життя, увівши планування в промисловості і сільському господарстві, а також намітивши нові плани розвитку культури, що безжалісно знищувалася протягом шести років нацистського панування. Крім того, Бенеш планував реорганізувати державне керування, підготувати проект створення нової чехословацької армії, з новою структурою, що відповідає обстановці, що змінилася. Усе це, по його думці, повинне бути зафіксоване в новій конституції. На закінчення президент висловив подяку Радянському Союзу, Великобританії, США. Франції й іншим союзним державам за звільнення країни23. Бенеш, з одного боку, проголошував вірність принципам буржуазної демократії, з іншого боку - підкреслював необхідність значних реформ, орієнтації на ідеали "народної демократії" і проведення "слов'янської політики". Ця позиція Бенеша, з одного боку, відповідала його ідеям післявоєнного розвитку, розробленим їм ще в роки війни, і в той же час була і змушеною поступкою комуністам, вплив яких у країні дуже підсилилося. Останні використовували природні симпатії населення країни до СРСР як визволителя від фашизму, пропонували радикальні економічні і соціальні реформи, намагаючись залучити у свої ряди прихильників, критикували союз із Заходом, який призвів до війни до Мюнхена й окупації. Чехословацькі комуністи виступали як захисники "національних інтересів", проголошували демократичний специфічний шлях країни до соціалізму, заявляючи, що мова не йде про сліпе копіювання радянського зразка. На самому початку навіть склалося дуже парадоксальне положення, коли прихильники комуністів по "соціалістичному блоці" - соціал-демократи - з деяких питань займали більш радикальні позиції, і комуністам приходилося їх стримувати. Причому деяким соціал-демократам були властиві досить наївні представлення про напрямок подальших перетворень. Так, міністр промисловості Б. Лаушман думав, що, маючи перед собою радянський приклад, буде не важко організувати керування чехословацькою промисловістю25.

Спочатку в "соціалістичний блок" Національного фронту поряд з комуністами і соціал-демократами входили і національні соціалісти, згодом разом із правими соціал-демократами примкнувшими до опозиції, представленою чехословацькою народною партією і словацькою демократичною партією. Співробітництво демократів і Бенеша з комуністами порозумівалося як зрослим впливом останніх у суспільстві, так і бажанням перших максимально використовувати СРСР як союзника для підтримки чехословацької позиції на міжнародній арені й одержання матеріальної допомоги.

Під час бесіди З. Фірлінгера зі Сталіним у червні 1945 р. останній заявив, що радянська сторона не буде заважати виселенню німців і угорців з Чехословаччини. Однак голова чехословацького уряду просив активного сприяння цьому виселенню. На Потсдамській конференції представники трьох держав - США, СРСР і Великобританії дійшли згоди про виселення німців з Польщі, Чехословаччини й Угорщини. У той же самий день, 2 серпня 1945 р. , Э. Бенеш видав конституційний декрет про позбавлення облич німецької й угорської національності чехословацького громадянства. Ще раніше їм були підписані декрети про позбавлення майна німців і угорців (які прирівнювалися до зрадників і колабораціоністів). Фактичне виселення німців і угорців регулювалося указами Міністерства внутрішніх справ на основі постанови уряду. На місцях воно проводилося дуже жорстко: німцям з'являлося, що вони повинні зібратися протягом 15 хвилин і виїхати в Німеччину, причому на дорогу крім 5 марок ніяких особистих речей і продовольства брати не дозволялося. Розорені, не бачачи ніяких перспектив, вони нерідко кінчали життя самогубством. Подібна політика проводилася й у відношенні угорців у Словаччині. Їм заборонялося говорити рідною мовою, виселення їх проводилося грубими методами: їм не надавалося ні часу для чи продажу здачі на збереження свого майна, ні транспорту, часто вони змушені були йти пішки десятки кілометрів до угорської границі. Чеські і словацькі комуністи були цілком згодні з цією політикою і не заперечували проти методів її проведення.

Підтримуючи чехословацьку сторону в питанні про виселення німців і угорців, Радянський Союз не випустив з уваги і свої державно-політичні інтереси. Узявши на замітку кількаразові висловлення Бенеша в роки війни про те, що він розглядає входження Підкарпатскої Русі до складу ЧСР як тимчасове, радянські представники прямо порушили питання про письмову заяву, що чехословацький президент не заперечує проти передачі цієї території СРСР ( ще на переговорах у Москві в березні 1945 р. )33. Різниця в позиціях сторін полягала в тім, що Бенеш наполягав на остаточному рішенні питання парламентом країни після її звільнення, радянська сторона - на якнайшвидшому рішенні питання. Коли ж у червні 1945 р. текст договору про Закарпатську Україну був уже готовий, Сталін, із властивим йому лицемірством, заявив Фірлінгеру, що радянська сторона не квапить з його підписанням34. Однак уже наступного дня договір про включення Закарпатської України до складу УРСР був підписаний.

Бенеш дарма сподівався на радянську підтримку РСР у зовнішньополітичних відносинах з Польщею й Угорщиною. У конфліктних ситуаціях між країнами Центральної і Східної Європи радянські політичні лідери займали дуже обережну позицію, відкрито не підтримуючи жодну зі сторін, лавіруючи між ними, обіцяючи сприяння у врегулюванні споровши, використовуючи протиріччя між ними як важіль тиску.

У перші післявоєнні роки радянська держава на прохання чехословацького уряду зробило Чехословаччини величезну допомогу продовольством і сировиною. Почалося в 1945 р. тісне зовнішньополітичне й економічне співробітництво двох країн будувалося, однак, не на партнерстві і рівності, а характеризувалося політичним диктатом СРСР, за який він утім щедро розплачувався матеріальною допомогою.

Що стосується внутрішньої обстановки в Чехословаччини в 1945 р. , те Бенешу довелося майже відразу зштовхнутися зі складностями у врегулюванні чесько-словацьких відносин. Словацька Національна рада наполягала на тому, щоб на території Словаччини діяли лише видавані їм закони,що Бенеш вважав неприпустимим, тому що це суперечило його ідеї про єдину державу. Він хотів переглянути чесько-словацькі відносини в плані надання Словаччини більшої адміністративної волі. Однак словаків не влаштовували автономістські основи держави, вони пропонували федерацію. Боротьба розгорнулася навколо компетенції СНС. Чеська сторона пропонувала дорівняти Словацьку Національну раду до земських національних комітетів, утвореним у Моравії і Сілезії, з доданням їм адміністративно-виконавчих функцій, тоді як словаки вимагали зберегти законодавчі функції СНС, створивши окремо чеський, словацький уряд і об'єднане. Але ці словацькі пропозиції не були прийняті. Парадокс ситуації полягав у тім, що чеських органів не існувало - минулого централізовані чехословацькі й окремо словацькі органи, компетенція яких у післявоєнні роки послідовно скорочувалася.

Бенеш робив розрахунок на введення системи трьох партій у Чехословаччини: праві, центр, ліві, припускаючи, що одна частина соціал-демократів перейде в комуністичну партію, а інша - у національно-соціалістичну. Але ці плани викликали заперечення комуністів, насамперед словацьких.

Запекла боротьба між демократами і комуністами розгорнулася в 1945 р. по питанню про терміни і масштаби націоналізації. Комуністи зв'язували широку націоналізацію зі швидким рішенням всіх економічних і соціальних проблем. 24 жовтня 1945 р. президент підписав декрети про націоналізацію основних галузей промисловості, банків і страхової системи, а трьома днями пізніше - декрет про зовнішню торгівлю, відповідно до якого широкі повноваження в цій області надавалися міністерству зовнішньої торгівлі. Наслідком цих декретів було значне обмеження підприємницької діяльності приватних фірм і посилення ролі держави в економіці країни. У 1945 р. проходив і перший етап земельної реформи, коли конфіскації підлягали володіння німців, угорців, зрадників і колабораціоністів ( у Чеських землях, в основному в прикордонних областях, було конфісковано 28% земель, у Словаччині - лише 9% , тому що в повному обсязі виселення угорців не відбулося ).

Чехословацькі комуністи і ліві соціал-демократи прагнули ще більше усталити радянсько-чехословацькі відносини, не без підстави думаючи, що перемогти у внутрішньополітичній боротьбі за владу вони зможуть лише спираючи на східного сусіда. Під час візиту делегації чехословацьких економістів на чолі з Б. Лаушманом у СРСР у січні 1946 р. міністр промисловості Чехословаччини вів мову про більш тісне економічне і політичне співробітництво з Радянським Союзом. Розповідаючи про гостру внутрішньополітичну боротьбу, що розгорнулася навколо націоналізації, Лаушман підкреслював, що деякі державні діячі ( імен яких він утім не називав ) протидіють цьому процесу, сприяючи проникненню західного капіталу в Чехословаччину, зокрема, в області розвідки нафти і керування підприємствами, що раніше належали іноземним власникам. Комуністи і ліві прагнули до повної націоналізації великої промисловості і перенесенню радянського досвіду в ЧСР. Лаушман затверджував, що саме він, Фірлінгер і Готвальд сприяли висновку угоди про видобуток і відправлення в СРСР уранових руд з яхимовських підприємств. Міжнародна обстановка в цей період настільки змінилася, що чехословацький міністр пропонував створити ( з Чехословаччини, Польщі, Югославії, Болгарії, СРСР і ,можливо, Румунії), блок держав, спрямований проти західноєвропейських країн, однак, не повідомляючи привселюдно слово "блок", а здійснюючи тісне політичне й економічне зближення. До участі в блоці він пропонував залучити також Угорщину, Австрію і навіть Грецію.

Мова У. Черчілля у Фултоне в березні 1946 р. і реакція на неї И. В. Сталіна свідчили про те, що надії Бенеша на післявоєнне співробітництво Заходу і СРСР не виправдалися. У тім же місяці відбувся візит міністра зовнішньої торгівлі Чехословаччини Г. Рипки в Москву, де він зустрічався з В. М. Молотовим. У їхній бесіді взяв участь і засіл ЧСР у Москві Й. Горак. Чехословацькі представники, прагнучи заручатися радянською підтримкою в рішенні спірних територіальних проблем, докладно обґрунтовували чехословацькі претензії на район Кладско, рішенням Потсдамской конференції переданий у тимчасове володіння Польщі. Однак Молотів підкреслив бажаність безпосередньої домовленості чехословацької і польської сторін по всіх спірних територіальних питаннях. В умовах погіршення відносин із Заходом і розколом світу, що намітився, на два табори СРСР став виявляти ще велику стриманість і обережність у суперечках між країнами Центральної і Південно-Східної Європи. Так, наприклад, обіцяючи раніше чехам і словакам радянську підтримку у виселенні угорців, під час візиту урядової делегації Угорщини в Москву ( квітень 1946 ), Сталін говорив про сприяння СРСР забезпеченню цивільних прав угорської національної меншості в Словаччині. Крім того, Радянський Союз підсилює свою активність по зімкненню країн "східного блоку". Про це, зокрема, свідчать послання радянського уряду урядам Чехословаччини і Польщі з настійним побажанням укласти між ними договір про дружбу і взаємодопомогу. У них диктувалися навіть терміни висновку договору - "по можливості в серпні цього року". У відповіді Сталіну Бенеш, хоча і погоджувався з необхідністю подібного договору, але все-таки ставив умовою його підписання визнання Польщею домюнхенських границь у районі Тешина.

У Чехословаччини в цей період йшла гостра передвиборна боротьба. Парламентські вибори відбулися 26 травня 1946 р. У цілому по країні великих успіхів удалося домогтися комуністам, що одержали більше голосів, чим кожна з партій, що брали участь у виборах. У Словаччині більшість населення проголосувало за Демократичну партію ( ДП ), проти якого комуністи розв'язали в печатці запеклу кампанію. Їм удалося обмежити її вплив, тому що Готвальд, що став головою нового уряду, поставив умовою участі ДП в уряді її згода на обмеження компетенції корпуса уповноважених ( словацького виконавчого органа ) і СНС і розширення впливу центрального уряду на Словаччину. У новому уряді дев'ять місць одержали комуністи, чотири - національні соціалісти, чотири - народна ( католицька ) партії, чотири - словацькі демократичні партії, три - соціал-демократи .

Бенеш, одностайно обраний президентом республіки, бачив посилення впливу комуністів у країні і прагнув у якомусь ступені протистояти йому. Виступаючи на з'їзді чеських письменників у червні 1946 р. , він висловився проти комуністичної ідеології і використання культури в партійних цілях: "Предметом наших прагнень і зусиль, матеріальних і духовних, буде не одна партія, один клас, один народ, одна держава, а суспільство як ціле", - підкреслив президент. Він вважав неприпустимим втручання у волю творчості з боку партії, політичних рухів і навіть держави. Ніяке мистецтво, на його думку, немислимо без волі. Література і національна культура повинні виходити з основ національного життя і служити всьому суспільству, усьому народу. Бенеш заявив на з'їзді, що література і мистецтво повинні стояти на стражу прав людини, не повинні замовчувати порушення законів і демократії. Письменник, що знаходиться в полону догматичної точки зору якої-небудь партії, не може бути духовно багатий. Президент підкреслив, що ні суспільство, ні держава не є і не можуть бути абсолютними володарями індивідуума і деяким фетишем. Він був упевнений у тім, що демократична держава повинна забезпечувати розвиток людини без якого-небудь духовного чи фізичного насильства на основі дотримання конституційних прав, демократично встановленого і діючого режиму45.

У цей же час у чехословацькому суспільстві проходила широка дискусія про соціалізм і його перспективи. Партія національних соціалістів, членом якої був Бенеш до свого обрання на президентську посаду, стала одним з опонентів комуністам. Ця партія виникла ще наприкінці ХIХ в. У противагу соціал-демократам і комуністам, її члени споконвічно вважали себе не марксистською партією і піддавали діалектичний матеріалізм критичному аналізу46. Орієнтація на соціалізм, по- своєму що розуміється, була принциповою. На відміну від догматичних марксистських партій, національні соціалісти виходили з того, що на шляху до соціалізму не можна відмовлятися від політичної демократії, варто використовувати досягнення економічного лібералізму для здійснення соціалістичних ідеалів. Основний шлях будівництва соціалізму вони бачили в еволюційному розвитку, заперечуючи революційні методи. Соціалізм національні соціалісти розуміли як підвищення добробуту суспільства через його консолідацію і духовне удосконалювання47. Бенеш виклав свою точку зору на соціалізм у бесіді з директором празького відділення агентства Франс прес. Він думав, що необхідно поступово здійснювати перетворення, що ведуть до соціалізму, уникаючи насильницького переходу від одного ладу до іншого, дотримувати демократичних методів, без диктатури пролетаріату і застосування теорії марксизму-ленінізму. Разом з тим Бенеш вважав, що післявоєнний період - час переходу від буржуазної демократії до народного. Цей природний процес зажадає десятиліть, і в кожній країні буде здійснюватися своїм шляхом48. Комуністи, що брали участь у дискусії, також використовували тезу про специфічний, національний шлях до соціалізму, однак, спиралися вони незмінно на марксистсько-ленінську теорію і СРСР.

У 1947 р. тиск СРСР на Чехословаччину підсилюється. Тому що перше радянське послання щодо висновку чехословацько-польського договору не досягло бажаного результату, Сталін і Молотів направили на адресу Готвальда, можна сказати, директивні вказівки - про необхідність підписати договір з Польщею49. 10березня 1947 р. у Варшаві відбулося підписання польсько-чехословацької угоди, хоча питання про границі так і не був вирішений. У першій половині цього року Бенеш прагнув укласти чехословацько-французький союзницький договір. Уряд Чехословаччини запропонувало французькій стороні як зразок чехословацько-радянський договір від грудня 1943 р. Французи виступили з контрпропозицією про договір на зразок французько-британського від березня 1947 р. , що не містила формули про негайну допомогу у випадку німецької агресії і згадувань про союзників Німеччини. Чехословацькі комуністи, узявши курс на згортання зв'язків із Заходом, виступили проти такої редакції угоди й одержали підтримку Москви50. Швидше за все це був лише привід, щоб зірвати підписання договору, тому що зобов'язань "негайної допомоги" не містилося й у радянсько-французькому договорі. Тому що політичного зближення з західними країнами чехословацьким демократам домогтися не удалося, вони сподівалися на розширення економічних зв'язків з ними. У червні 1947 р. американський держсекретар Д. Маршалл виступив із планом економічному допомоги зруйнованої після війни Європі. Чехословацький уряд одноголосно прийняло рішення брати участь у Паризькій нараді за планом Маршалла. За прийняття запрошення на нараду висловився і Бенеш. Однак декількома днями пізніше, під час перебування чехословацької урядової делегації в Москві, Сталін категорично заявив про негативне відношення СРСР до участі в цій нараді, наполягаючи на негайному відмовленні Чехословаччини від запрошення на нього51. Чехословацькі представники в черговий раз були змушені прийняти диктат СРСР. Замість їм, щоправда, як завжди було обіцяне розширення економічного співробітництва і торгівлі з Радянським Союзом. Незважаючи на тяжке економічне становище у своїй країні, радянські лідери не скупилися на допомогу Чехословаччини зерном і сировиною для промисловості, для того, щоб зберегти тут свій політичний вплив.

Підсилилася внутрішньополітична боротьба в ЧСР. Цього разу в центрі уваги виявилися пропозиції міністра землеробства - комуніста Дюриша про якнайшвидше закінчення конфіскації земель і їхньому розділі ( тепер мова йшла про наділи понад 50 га ). Незважаючи на опір національних соціалістів, народної і демократичної партій, до лету 1947 р. комуністам удалося провести сільськогосподарські закони в Національних зборах. Міністерство юстиції на чолі з національним соціалістом П. Дртиной намагалося, навпаки, організувати передачу конфіскованих підприємств їхній колишнім власникам, тому що націоналізовані підприємства часто ставали нерентабельними і збитковими. У центрі політичної боротьби був також процес над Й. Тисо. Словацькі комуністи виступали за смертний вирок вищій посадовій особі Словацької республіки, члени демократичної партії протистояли цьому. Навіть деякі комуністи вважали судовий процес непопулярним у народі і сумнівалися в тім, що страта Тисо зміцнить позиції комуністів у масах. Однак генконсул СРСР у Братиславі Н. Я. Демьянов під час бесіди з головою Корпуса уповноважених Г. Гусаком переконував останнього, що смертний вирок Тисо має величезне політичне значення і лише підніме авторитет компартії в Словаччині. Суд присудив Тисо до страти. Він обвинувачувався в участі в розділі Чехословаччини, ліквідації демократичних прав і воль у Словаччині і встановленні там тоталітарного режиму, активному виступі проти Словацького національного повстання, залученні Словаччини у війну з Польщею, СРСР і західними державами, а також у схваленні й участі в депортації єврейського населення. Адвокати Тисо направили прохання про помилування. Бенеш вважав, що Тисо заслуговує вищої міри покарання, але написав у листі Готвальду, що "з розумінь гуманності", як президент, готовий схвалити прохання про помилування, за умови, що це зробить і уряд. Справа в тім, що прихильники помилування вказували на можливість погіршення чесько-словацьких відносин у зв'язку зі стратою Тисо, що у Словаччині могла трактуватися як розправа над прихильниками ідеї незалежності словаків. Уряд Чехословаччини більшістю голосів відхилило прохання про помилування, і вирок був приведений у виконання52.

Чехословацькі комуністи бороли проти всякого прояву незгоди зі своєю політикою, використовуючи всілякі методи, загрожуючи масовими страйками і демонстраціями, ведучи в печатці кампанію дискредитації своїх політичних опонентів,не соромлячись прибігати до наклепу і демагогії. Ними був узятий курс на розкол партій національних соціалістів і соціал-демократів, обмеження впливу інших політичних об'єднань. Люта кампанія була розв'язана проти діячів Демократичної партії, яких обвинувачували в конспіративній підривній діяльності і сепаратизмі. Інші політичні партії також почали спроби активізувати свою діяльність. Навесні 1947 р. відбувся ХІ з'їзд партії національних соціалістів. Підготовка до нього йшла під гаслами "Немає соціалізму без демократії", "Удержимо духовну єдність народу". На самому з'їзді лунали вимоги охорони приватного сектора53. До середини 1947 р. антикомуністична опозиція прийшла до висновку про необхідність об'єднання. Улітку національні соціалісти уклали угоду з представниками Демократичної, а у вересні - і Народної партії про спільні дії проти комуністів54. Навіть праві і центристи в соціал-демократичній партії стали схилятися до підтримки опозиції. Однак слабість опозиції полягала в тому, що вона діяла традиційними парламентськими методами. Бенеш, безумовно симпатизуючи опозиції, зайняв позицію надпартійної сили, активно і відкрито не виступаючи в підтримку антикомуністів, хоча його вплив у країні було дуже велике. Відповідно до опитувань суспільної думки, він займав перше місце серед політичних діячів, яким довіряло населення ( тоді як, наприклад, офіційний лідер партії національних соціалістів П. Зенкл - лише 12-і місце в цьому списку )55. Єдиного блоку демократичних сил створити не удалося через протиріччя усередині самих партій, межпартійних споровши, різних поглядів на державно-правову організацію і відносини між чехами і словаками. Багато демократів були розчаровані позицією Заходу, залякані недемократичними способами політичної боротьби усередині країни (так, заступнику голови уряду П. Зенклу, міністру юстиції П. Дртине і міністру закордонних справ Я. Масарику були доставлені посилки з вибуховими пристроями)56.

У вересні 1947 р. відбулася Нарада комуністичних партій Болгарії, Німеччини, Угорщини, Польщі, Румунії, Італії, Франції, Чехословаччини, Югославії і СРСР у Польщі, на якому було створене Інформаційне бюро (Комінформ), і пролунала констатація розпаду світу на два табори "імперіалістичний" і "антиімперіалістичний". Чехословацькі комуністи підсилюють боротьбу за згортання зв'язків із Заходом і обмеження впливу "правих" у країні. У центрі боротьби в цей час було введення податку на мільйонерів. Спочатку ця пропозиція комуністів бути відхилено, але потім, коли його підтримали соціал-демократи, воно було прийнято урядом. Восени 1947 р. відбувся розкол серед соціал-демократів. У листопаду з посади голови пішов З. Фірлінгер, його місце зайняв Б. Лаушман, що вийшов з уряду, однак, це мимоволі привело до посилення прокомуністичних соціал-демократів в уряді. Тієї ж восени виникла і ліва опозиція усередині національних соціалістів57.

Кульмінацією політичного протистояння з'явилася урядова криза лютого 1948 р. , коли 12 з 26 міністрів подали у відставку, розраховуючи на зміну кабінету. Бенеш спочатку обіцяв не приймати їхньої відставки. Що змусило президента змінити своє рішення: острах громадянської війни в країні, усвідомлення незначності шансів на успіх, тому що реальної сили за ним не було, а може бути нездужання, відсутність сил пручатися, зв'язані із серйозною хворобою президента?58 Імовірно, усі ці фактори зіграли свою роль. Бенеш підписав демісію міністрів і дав згоду на збереження уряду Готвальда в обновленому складі. У дні лютневої кризи в Празі була присутня делегація польських соціалістів, що схилила чехословацьких соціал-демократів підтримати КПЧ. Деякі дослідники вважають, що це був один з основних факторів, що вирішили кризу на користь комуністів59. Як би те ні була криза закінчився комуністичним переворотом.

10 березня 1948 р. Готвальд оголосив програму нового уряду. Почалися чищення держапарату від опозиційних комуністам діячів. Чищення пройшли навіть у профспілкових і молодіжних організаціях. Був затверджений закон про вилучення і розділ земельних угідь понад 50 га, націоналізувалися промислові підприємства з числом робітників понад 50 чоловік. У травні Національні збори схвалили нову Конституцію ЧСР, у якій законодавчо закріплювалися підсумки комуністичного перевороту. Бенеш розцінив її як недемократичну, відмовився підписати і прийняв рішення про відхід у відставку60. Під натиском Готвальда він погодився, що офіційною причиною його відставки буде оголошений слабкий стан здоров'я. Через кілька місяців Бенеша не стало.

Ідеї Э. Бенеша про післявоєнний розвиток Чехословаччини її були реалізовані. Президент поставив перед собою задачу балансування між Заходом і Сходом, але в нових умовах "холодної війни, що почалася," воно стало нереальним. Співробітництво з комуністами й опора в зовнішній політиці на СРСР привели до посилення впливу КПЧ у суспільстві. Природні симпатії населення до Радянського Союзу як визволителю країни від фашизму були використані комуністами для пропаганди радянської моделі розвитку. СРСР, прагнучи зберегти Чехословаччину в сфері свого впливу як західний форпост "східного блоку", не шкодував засобів на матеріальну й ідеологічну підтримку чехословацьких комуністів, нерідко зневажаючи своїми економічними інтересами на користь політичних амбіцій.

Спочатку після війни радянські партійно-урядові лідери не скупилися на декларації про невтручання у внутрішню політику Чехословаччини, визнанні її прав на самостійний народно-демократичний шлях розвитку. Це підтримувало ілюзії Бенеша про можливість проведення самостійної внутрішньополітичної лінії. Однак потім, починаючи з 1946 р. , СРСР підсилює тиск на чехословацьких політиків, включаючи і комуністів, змушуючи їх зрештою відмовитися від власних представлень про післявоєнний розвиток. Ці дії не носили "однобічний" характер: чехословацькі комуністи прагнули до влади і заради її готові були жертвувати незалежною політикою країни і приймати диктат Москви. Політичні діячі інших напрямків, у тому числі і Бенеш, також нерідко виявляли готовність використовувати радянський вплив для рішення своїх проблем (установлення границь, виселення німців і угорців, економічної допомоги), тим самим ставлячи країну в залежне положення,що із всією очевидністю проявилося в липні 1947 р. у зв'язку з відношенням до плану Маршалла.

Політичні супротивники комуністів занадто пізно усвідомили необхідність об'єднання. До того ж Бенеш відкрито не виступив на стороні опозиції (навіть під час лютневих подій). Кілька років назад були опубліковані спогади колишнього радянського розвідника П. А. Судоплатова61,у який говорилося про контакти Бенеша з агентурою НКВД і про вплив цього відомства на нього ( у тому числі і під час лютневої кризи). Чеські і російські історики, задаючи питанням, що це - викриття, що шокує, чи вимисел відома дезінформація, - не могли однозначно відповісти на це питання. Той факт, що Бенеш був "джерелом", надавав керівництву СРСР визначену інформацію до війни і під час її, є цілком достовірним, але Судоплатов не приводить ніяких інших (крім особистих) свідчень "роботи" чехословацького президента на радянську розвідку.

Після війни Бенеш був уже серйозно хворий. Під час лютневих подій, за свідченням Я. Чорного, він був змушений прийняти відставку міністрів, про яку заздалегідь нічого не знав і яку вважав помилкою, побоюючись початку громадянської війни62. Але після лютневого перевороту і відставки Бенеша готувався його від'їзд в еміграцію, що стало би початком "третього опору". Погіршення стану здоров'я президента перешкодило цьому.

Представлення Бенеша про можливість третього шляху до соціалізму ( розуміємо по-своєму) дотепер повною мірою не були утілені в жодній країні, тому важко судити про їхню життєздатність. Можна лише сказати, що в умовах післявоєнної Чехословаччини, незалежно від теоретичних прорахунків і політичних помилок Бенеша, його ідеї не могли бути реалізовані в силу сформованих політичних реалій. У цьому і складалася трагедія Бенеша як політика і державного діяча.

Размещено на Allbest. ru